Реферат на тему:
Формування та реалізація духовно-творчого потенціалу студентства
Демократичні перетворення в українському суспільстві пов’язані,
насамперед, з розгортанням економічних, політичних, соціокультурних
процесів та формуванням принципово нових соціальних відносин. В цих
умовах особливого значення набуває проблема зміни пріоритетів: на перший
план виходить не держава чи певна соціальна спільнота, а людина.
Трансформація традиційних структур соціального, психологічного і
культурологічного характеру викликає серйозні зміни в орієнтаціях та
установках молоді, зокрема – студентської. В її середовищі відбуваються
пошуки нового сенсу життя, формуються нові потреби, інтереси, змінюються
мотиви інтелектуальної та соціально-професійної діяльності. Це складні
процеси, до яких суспільство має проявляти щонайбільше уваги. Адже від
рівня інтелектуального, духовно-творчого потенціалу студентської молоді
– майбутньої національної еліти – багато в чому залежать зміст і
динаміка суспільного прогресу.
Повторимо: процеси, що відбуваються нині в студенстському середовищі,
дуже не прості. Адже коли „лейтмотивом сучасної соціальної свідомості
стає криза, а не прогрес” [1], то генеруються такі небезпечні явища, як
руйнація культурних традицій та моральних цінностей, втрачається віра у
справедливість і гуманність. Відтак набуває актуальності вивчення
різнопланових проблем молоді шляхом аналізу особливостей її
соціалізації.
Духовно-творчий потенціал студентської молоді – один із найцінніших
ресурсів країни. Як і інші життєво важливі ресурси, його потрібно
формувати, плекати й раціонально використовувати. У зв’язку з цим постає
проблема діагностики (на науковій основі) збагачення та реалізації
знань, умінь, навичок і творчих здібностей студентства. Зрозуміло, що
розв’язати таке непросте завдання можна тільки за умови концентрації
зусиль фахівців різних галузей науки, професорсько-викладацького складу
вузів, педагогів загальноосвітніх шкіл, активістів громадських
організацій та об’єднань. Передусім постає проблема створення нової
системи народної освіти, яка б базувалася на національно-культурних
традиціях і враховувала досягнення вітчизняної і світової науки.
Усвідомлюється також необхідність формування нової педагогічної
парадигми, яка передбачала б зміну методологічних орієнтирів, визначала
нову стратегію і тактику педагогічного процесу. Усе це вимагає
радикальної переорієнтації методик навчання, спілкування та
духовно-творчої діяльності студентської молоді у нових вимірах
соціального часу й простору демократичної держави.
Розпад цілісної картини соціального розвитку індивіда, групи та
спільноти на окремі елементи підсистеми – емпіричну й теоретичну,
описову та пояснювальну – створює ситуацію, в якій уже досить складно
визначити сам предмет наукового аналізу. Відбувається його редукція, яка
декларується необхідністю розвивати міждисциплінарні дослідження з
використанням відповідних методик, технологій та інструментарію суміжних
дисциплін.
З іншого боку, брак обгрунтованих концепцій розвитку потенціалу
учнівської та студентської молоді, необхідність їх поновлення і
трансформації в нових, досить складних та наповнених суперечностями
умовах посттоталітарного періоду ускладнюють проникнення методології у
піраміди нагромаджених емпіричних фактів, статистичних розробок і
моделей процесів пізнання та спілкування.
Безперечно, вирішення таких складних питань повинно відбуватися у
відповідності до сформованих дослідницьких традицій, які вирізняються
незаангажованістю політичних, ідеологічних і владно-корпоративних
компонентів у вивченні молодіжних проблем, а також конфігурацією
обґрунтованих й адекватних предметові дослідження методологічних засад
соціально-педагогічної діагностики – кутів зору, методів, принципів та
категорій.
Проблема вивчення духовно-творчого потенціалу особи, його формування та
реалізації – винятково актуальна і розв’язання її є одним із
фундаментальних напрямків психології, соціальної педагогіки та
соціології. Ця проблема має багато парадигм, найвідомішими з яких є
психоаналітична, біхевіористська, соціально-діяльнісна, гуманістична,
когнітивна, структурно-функціональна та системна, які відображають різні
концептуальні підходи до обґрунтування теорії особистості [2].
Поняття „потенціал” має багато значень (зокрема – „потенціал
особистості”, „трудовий потенціал особистості”, „соціальний потенціал”),
що репрезентує різнорівневі характеристики диспозиції особистості в
соціальному часі й просторі. Так, О. Стаканова розглядає „трудовий
потенціал” у ширшому аспекті – як психофізіологічний: здібності та
нахили людини, стан її здоров’я, працездатність, тип нервової системи;
виробничо-кваліфікаційний: обсяг загальних та спеціальних знань,
трудових навичок та вмінь, які обумовлюють схильність до праці певної
якості; особистісний потенціал – рівень громадянської свідомості та
соціальної зрілості, ціннісні орієнтації, потреби, інтереси тощо [3].
В. Тарасенко вважає, що такі окремі „галузеві” визначення входять до
об’ємніших понять, як, наприклад, „соціальний потенціал”, що
характеризує сукупну енергію населення, яка проявляється під дією певних
мотивів і стимулів [4]. Реалізація енергетичного потенціалу конкретної
соціальної когорти також залежить від рівня сформованих потреб,
домінуючих інтересів та нормативно-етичних норм, стандартів.
На думку О. Вишняка, трудовий потенціал особистості репрезентує
сукупність її здібностей, знань, умінь і навичок, які дозволяють їй
виконувати роботу певної складності, кваліфікованості та з певною
ефективністю й інтенсивністю [5]. Дослідник стверджує, що головними
елементами структури потенціалу є психофізіологічний та
професійно-кваліфікаційний компоненти.
В. Тарасенко пропонує розглядати трудовий потенціал у контексті масового
споживання як специфічного соціального інституту в досить конкретній
площині сукупних можливостей та здібностей індивіда до споживання
певного якісного рівня, який створює відповідний споживацький ефект [6].
Автор вважає, що, насамперед, це внутрішні можливості, опосередковані
сукупністю рис споживача, що впливають на його здібності споживати.
Водночас спрямованість споживання репрезентується завдяки прояву потреб,
бажань, орієнтацій та інших якостей індивіда. Споживча сила, на думку
автора концепції, є основою споживацького потенціалу, в якому
функціонують усі вихідні потенції споживача. Вчений пропонує розглядати
компонент споживчого потенціалу в ракурсі загальної культури людини, від
рівня якої залежить уміння користуватися речами та цінностями,
інформацією та знаннями, які сприяють успішнішому прилученню до
матеріального та духовного багатства суспільства й цивілізації [7]. Слід
зазначити, що чим вищий рівень споживання ресурсів спостерігається в
суспільстві, тим ширші можливості має споживач і тим потужніший
потенціал його можливостей, здібностей, потреб і цілей.
Потужність потенціалу повною мірою залежить від можливостей та
ефективності його реалізації, що також впливає на поведінку індивіда, на
його мотиви у праці. Так, повнота реалізації потенціалу впливає на
можливості регулювання поведінки молоді, визначення цілей в ефективному
здійсненні соціальної політики.
Звичайно, ресурсний потенціал – не проста сума потреб, інтересів і
настановлень молоді. Адже молода особа, окрім власних
соціально-психологічних рис, має й інші невизначені та варіативні
якості, які можуть набувати ознак трансцендентного характеру, що
зазвичай вимагає досить ґрунтовного і всебічного аналізу глибинних
механізмів формування та реалізації духовно-творчого потенціалу молоді
як потужної й невичерпної ресурсної соціальної спільноти.
З іншого боку, глибина залучення молоді в діяльність системи соціальних
інститутів також характеризує рівень напруження, бажань, сподівань та
репрезентує певні нормативні моделі засвоєння матеріальних і духовних
цінностей, які впливають на процеси формування потенціалу особистості.
Як вважав Г. Сковорода, „нічого не можна ні знати, ні робити, якщо не
пізнати себе самого” [8].
Наша концепція базується на ідеї формування та реалізації
духовно-творчого потенціалу особи як сукупності „внутрішніх” та
„зовнішніх” детермінант, що мають інтегративний, цілісний характер, на
баченні структури особистості як складної системи біологічних,
фізіологічних, соціально-психологічних, культурологічних,
морально-етичних та історико-ментальних елементів, котрі перебувають під
впливом соціокультурного й техногенно-природного середовища в динаміці
та розвитку [9].
Реалізація духовно-творчого потенціалу може відбуватися в такій
послідовності: вивчення власних можливостей – усвідомлення сили та
спрямування потенціалу – самопізнання себе як носія надбань цивілізації
– апробація перспективних шляхів реалізації власних здібностей, умінь,
навичок у поєднанні із соціальним потенціалом суспільства в контексті
розбудови незалежної демократичної держави. Потенціал особистості – це
субстанція, певна „пасіонарність”, котра спонукає індивіда до конкретних
дій, вчинків, актів соціально-культурної творчості [10].
Водночас потрібно зазначити, що небезпечним чинником реалізації політики
еволюційного реформаторства, забезпечення рівноваги, стійкого балансу
різних соціально-політичних сил, зокрема в молодіжному соціумі, може
стати нинішній аморфний, незавершений стан політичної самоідентифікації
та структуризації молодіжного соціуму, який опинився на перехідному
етапі пошуку свого місця в процесах державотворення, розбудови „власного
поля” для самоствердження та реалізації потенціалу [11].
На жаль, те, що маємо невелику кількість позитивних результатів розвитку
суспільства, спричиняє в молодіжному середовищі розчарування, втому і
навіть страх перед майбутнім. Внаслідок цього зростає
соціально-психологічна напруженість, відбувається ескалація потужного
негативного потенціалу. Водночас задоволення потреб суб’єктів суспільних
відносин через засвоєння чи творення матеріальних і духовних цінностей
середовища становить „антиентропійний процес творення
техногенно-культурних структур” суспільства [12].
Ймовірно, що зі зламом колишньої ідеологічної системи, домінування
моністичної та уніфікованої моделі молодіжного руху в масовій молодіжній
свідомості набувають установки не пов’язувати реалізацію своїх інтересів
із жодним громадським рухом, політичною партією, об’єднанням та іншими
соціальними інституціями. Точніше – формується психологічна диспозиція
на індивідуальні схеми виживання та вирішення власних проблем завдяки
ініціативі й підприємницькій активності [13]
Водночас руйнування в суспільстві перехідної доби патерналістської
моделі взаємин держави з молодіжними та громадськими організаціями є
цілком обумовленим явищем, яке, у свою чергу, сповільнює ініціативність
самоактуалізації молоді [14]. Зміна соціально-політичних парадигм
призводить до певної соціально-психологічної напруги в молодіжному
середовищі, провокуючи амбівалентні настрої та сподівання. Так, на думку
експертів, існують об’єктивні бар’єри, які заважають молоді
реалізовувати її потенціал та прилучитися до загальнолюдських цінностей,
як-от: байдужість суспільства до проблем молоді – 59,7 %, брак належних
коштів – 56,2 %, власна байдужість молоді – 28,4 %, невпевненість у
власних силах – 27,0 %, брак знань – 23,5 % опитаних [15].
У науковій літературі молодь ідентифікується з майбутнім, що створює
досить цікаву психологічну пастку: патерналістська модель суспільних
інституцій та її реалізація відкладаються на подальші роки, тому
молодіжні проблеми не вирішуються, внаслідок чого вони нагромаджуються і
загострюються. Через те, що молода формація не одержує належної
підтримки з боку держави, перманентно посилюється її залежність від
різних політичних, економічних, комерційних та інших структур, що
спонукає самотужки шукати виходу зі скрутного становища [16].
В умовах становлення української державності значно актуалізується
проблема цінності особистості, відбувається утвердження духовних,
морально-етичних надбань національного характеру. Духовний розвиток
особистості студента здійснюється в певному соціокультурному просторі,
який відбиває етнокультурні особливості кожного регіону країни. Тому
сьогодні важливо враховувати ментальні характеристики регіону та окремої
соціальної спільноти у процесі виховання загальнолюдських і національних
рис характеру особистості.
На наш погляд, феномен духовно-творчого потенціалу студентської молоді
варто розглядати в контексті соціального її потенціалу, що набагато
ширше охоплює спектр проблем морально-етичного становлення особистості,
її соціалізації, отримання освіти і працевлаштування з відповідними
змінами економічного, професійного, кваліфікаційного й соціокультурного
статусів та актуалізацією її психофізіологічних, соціально-психологічних
та духовно-творчих ресурсів.
Розглядаючи чинники формування ресурсного потенціалу молоді, потрібно
зазначити, що існує специфічне соціальне середовище, в якому
відбувається реалізація особистості. Водночас це середовище прикметне
відмінностями, до яких можна віднести „вертикальні” виміри, що охоплюють
різні історичні періоди, та „горизонтальні” параметри, які відображають
функціонування різних галузей соціального життя суспільства в
соціальному часі й просторі.
Так, якщо у вертикальному спрямуванні здійснюється не лише соціалізація
особистості та досягаються вищі сходинки соціального статусу, але й
змінюються вікові параметри індивіда (перехід в інші вікові когорти), то
горизонтальна площина створює життєве поле, в якому особистість може
змінювати вектор діяльності з варіативним вибором соціальних ролей на
основі життєвого плану, потреб та інтересів у самоствердженні, активно
розширюючи канали зв’язку з довкіллям.
Слід зазначити, що вектори „вертикальної” та „горизонтальної”
спрямованості мають іманентні суперечності, що викликають напруження,
яке шляхом „внутрішнього неспокою” і творчого пошуку призводить до
інтеграції, в іншому випадку – до синкретизму. Така суперечність
становить певну цілісність культури як ознаку духовності.
Суперечності можуть існувати також на підґрунті впливу двох
культурологічних парадигм, які мають прояви соціально-територіального та
суспільно-ідеологічного характеру. Певна їх амбівалентність
відображається у ментальних характеристиках пересічної молодої людини.
Адже відображені у фольклорі архетипи історико-культурологічного
спрямування мають продовження в духовній діяльності молоді – в
аматорських захопленнях, глибокому засвоєнні зразків художньо-творчого
спілкування на засадах пісенної та усної народної творчості.
Учнівська й студентська молодь прагне долучитися до зразків
життєдіяльності молоді Заходу, яка здобувала соціокультурний досвід в
інших умовах та площинах. Крім того, місце проживання, минуле народу,
расові та етнічні відмінності, історичний досвід і соціальна пам’ять
мають важливе значення для формування духовності індивіда. Актуальна
свідомість спільного минулого й суб’єктивна воля людини належати до
Заходу подекуди формують гонор, зверхність та зарозумілість [17].
Водночас „зустріч” зразків культури Заходу й Сходу має характер
турбулентності, певної суперечливості, а відтак – конфліктності. Навіть
у різних регіонах України спостерігаються розбіжності в ціннісних
орієнтирах, морально-етичних оцінках сьогодення. Слід підкреслити, що це
не конфліктні ситуації, а звичайні етнічно-територіальні відмінності та
культурно-творчі суперечності. Принагідно зазначимо, що суперечності
можуть існувати й на підгрунті впливу двох культурологічних парадигм,
які мають прояви територіального характеру, позаяк, за словами Б.
Крупницького, „Україна, входячи фізично до Східної Європи, належить
духовно до Західної Європи” [18]. Зрозуміло, що в цьому випадку виникає
необхідність використання інноваційних технологій у здійсненні
психолого-педагогічних досліджень для вивчення та аналізу дієвості
сучасних соціально-педагогічних парадигм виховання молоді.
Трансформаційні процеси потужно впливають на морально-етичні цінності
молоді, видозмінюють парадигми формування й розвитку духовно-творчого
потенціалу учнівства і студентства як інтегративно цілісної
соціально-демографічної когорти. Виховна патерналістська модель, що
базувалася на системі загальнолюдських цінностей та була спрямована на
активізацію ресурсного потенціалу молоді, потребує значної корекції та
унеможливлення суперечностей у формуванні соціально-активної і
художньо-творчої особистості.
Вуз, як поліфункціональний соціальний інститут, має значний, але
недостатньо реалізований навчально-виховний потенціал. Можна гіпотетично
стверджувати, що розробка та впровадження методологічно обгрунтованої і
забезпеченої відповідними ресурсами системи соціально-педагогічного
впливу вузу і громадських молодіжних організацій відповідно до вимог
адекватної реалізації потенціалу особи на засадах морально-етичних та
духовно-творчих цінностей дозволить активізувати діяльність соціальних
інститутів виховання.
Студентський колектив перебуває під впливом інтегрованої системи
соціальних виховних інститутів. Ця система складається з освітніх,
наукових, творчих, виробничих, громадських колективів та інших
соціальних структур, які, здійснюючи функції навчально-виховного,
науково-пошукового та духовно-творчого характеру, можуть реалізувати
процес формування соціально активної особи на засадах „еволюційності” і
„конфліктності”.
„Еволюційний” етап передбачає створення у внутрішньому морально-етичному
полі особи позитивних психологічних установок, які слугують підгрунтям
для створення нового досвіду евристично-соціальної поведінки і
налагодження високоестетичних стосунків. Це може досягатися шляхом
оперативної діагностики діяльності студентської молоді і внесення
коректив у навчально-виховний процес для формування нових ресурсів
талановитої молоді й реалізації нового досвіду морально-етичної
поведінки, що значно ускладнює прояв елементів негативного характеру.
„Конфліктний“ напрям формування духовно-творчого потенціалу вимагає
створення умов для загострення суперечностей між новими та старими
нормативними моделями морально-етичної поведінки й відмови від останніх
шляхом самоактуалізації ресурсного потенціалу молодої особи згідно з
новими стандартами і художньо-творчими настановами. Діяльність
вузівського колективу як інтегрованого соціального інституту виховання
базується на соціально-значущій професійній активності викладачів та
студентів і повинна бути спрямована на формування у внутрішньому світі
молодої особи конфліктної ситуації „браку позитивних настанов”.
Внаслідок цього може відбуватися відповідне спрямування „зовнішніх” та
„внутрішніх” ресурсів молоді на засвоєння нових морально-етичних
цінностей і реалізації нових моделей поведінки.
Колектив вузу, як агрегована інтелектуальна спільнота викладачів і
студентів, реалізує „еволюційний” етап формування власного ресурсного
потенціалу шляхом нагромадження позитивних настанов у свідомості та
реалізації їх у вчинках студентської молоді на засадах оперативної
діагностики „вхідних” та „вихідних” параметрів морально-етичного поля
молодіжного середовища.
Загострення суперечностей між старими, неактуальними цінностями та
новими ідеями, позитивними очікуваннями й психологічними настановами
дозволяє активізувати духовно-творчий потенціал молоді та
використовувати його як гальмуючий чинник стосовно поширення негативного
досвіду, а також як засіб нейтралізації соціальної аномії в суспільстві.
Можна передбачати, що сформовані серед студентської молоді елементи
негативних традицій та споживацьких мотивацій у матеріально-прагматичній
й духовно-творчій діяльності вимагають активізації соціального
потенціалу молоді й переорієнтування його на соціально-творчу діяльність
у збагаченні культурних традицій із залученням духовного ресурсного
потенціалу українського суспільства.
Вплив нового досвіду духовно-творчої діяльності студентської молоді може
бути конструктивним при розширенні практики включення її в
соціально-інноваційні заходи. Водночас зміст такого впливу повинен
базуватися на цінностях, поширених в молодіжному середовищі регіону –
народні традиції, свята, обряди, ритуали, морально-етичні орієнтири та
соціально-професійні цінності. Регіональна парадигма формування
морально-етичних цінностей та нормативних моделей поведінки сприятиме
поліпшенню адаптації студентської молоді до нових реалій
життєдіяльності.
Формування концепції поглиблення духовно-творчого потенціалу вимагає
створення інтегрованої регіональної моделі багатофункціонального
соціально-культурного середовища, яке створюється за участю освітніх
закладів, засобів масової комунікації, громадських молодіжних
організацій, наукових, творчих та професійно-кваліфікаційних спільнот
молоді. Дієвість такої інтегрованої соціокультурної моделі залежить
повністю від оперативної діагностики ресурсного потенціалу
професорсько-викладацького складу вузу й виміру нереалізованого
духовно-творчого ресурсу студентської молоді та визначення можливостей
їх взаємної й узгодженої діяльності. Діагностика процесу взаємної
координації з вимірюванням ефективності впливу
раціонально-ірраціональних стереотипів, форм міжособистісних стосунків
повинно здійснюватися у перший адаптаційний період здобуття професії. На
цьому етапі можливе утворення адекватних соціально-психологічних та
ціннісних орієнтацій стосовно залучення молоді до невикористаних
ресурсів системи духовних цінностей, надбань соціокультурного середовища
та забезпечення поступового включення до його галузей.
Активізація духовно-творчого потенціалу студентської молоді повністю
залежить також від дієвості інших соціальних інститутів виховання –
сім’ї, засобів масової інформації, референтних груп у вузі, молодіжних
громадських організацій та адекватної діагностики „вхідних” і „вихідних”
параметрів морально-етичного поля життєдіяльності.
Створення соціально-педагогічних умов для активного формування
мотиваційного ядра і збагачення потреб та інтересів особи дозволить
значно поліпшити процес взаємозв’язку та взаємної інтеграції ресурсів
особи й соціокультурного середовища як важливих засад у самоактуалізації
духовно-творчого потенціалу студентської молоді.
Виникає необхідність створення соціально-педагогічного моніторингу як
багатоцільової, поліфункціональної і багаторівневої діагностики процесів
пізнання, виховання та спілкування студентської молоді у системі
діяльності соціальних інститутів. Водночас значний та нереалізований
потенціал цих інститутів вимагає розробки технологій „резонансного” та
скоординованого їх впливу на молодь за умов педагогічного стимулювання й
регуляції самовиховних, самоосвітніх, самореалізаційних і
самоорганізаційних процесів формування й реалізації інтелектуального,
соціального, професійно-кваліфікаційного та духовно-творчого потенціалу.
В. Сухомлинський наголошував, що „об’єкт нашої праці – найтонші сфери
духовного життя особистості, яка формується, – розум, почуття, воля,
переконаність, самосвідомість. Впливати на ці сфери можна тільки так
само – розумом, почуттями, волею, переконаністю, самосвідомістю” [19].
Тому необхідно досліджувати навчально-виховний процес у цілісності й
системності.
Результати експертного опитування засвідчили таку ієрархію ціннісних
орієнтирів серед молоді. Основними її цінностями вважаються: здоров’я –
72,2 %; чесність, порядність – 56,4 %; ерудиція, глибокі знання – 44,4
%; можливість працевлаштування – 44,2 %; працелюбність – 43,8 %; віра в
Бога – 39,6 %; високий рівень духовності – 38,6 %; високий рівень
культури – 38,0 %; високий рівень добробуту – 34,8 %; престижна професія
– 33,7 %; національна гідність, патріотизм – 28,6 %. При аналізі
визначеної експертами ієрархії цінностей було зафіксовано тенденцію
певної заангажованості старшого покоління „традиційними уявленнями” щодо
„потрібних для молоді” цінностей та соціальних настанов.
Можна погодитися з експертами щодо невисокого рівня патріотизму і
національної гідності молоді, адже ці позиції посідають останні місця в
рейтингу її цінностей. Але ж гідність і патріотизм потрібно не лише
виховати, але й вистраждати. Як писав О. Довженко, „єдина достовірність
серед усіх химер і пристрастей людських – страждання” [20]. З іншого
боку, на думку експертів, існують об’єктивні бар’єри, які заважають
реалізувати молоді власний потенціал та долучитися до загальнолюдських
цінностей. Помітна тенденція збільшення терпимості (21,1 %), підвищення
відповідальності (14,4 %), зростання працелюбності (14,2 %), віри у
майбутнє (13,6 %). Можна прогнозувати, що такі настрої й настанови
будуть закріплюватися та поглиблюватися, відтак формуватимуться потреби
щодо морально-етичного самовдосконалення. У цьому контексті потрібно
здійснювати, на думку О. Семашка, „прогнозування, планування,
регулювання та виховання” відповідно до врегулювання художнього
виробництва та споживання естетичних цінностей [21]. В іншому випадку
може відбуватися нагромадження негативних емоцій і поширення настроїв
байдужості та соціальної аномії.
На жаль, створена раніше мережа закладів духовної культури втрачає
здобуті позиції через високі податки, „витратні” й неекономічні
технології організації дозвілля. Відтак поле вільного часу молоді
віддається на поталу приватним установам, які мало переймаються рівнем
репрезентації цінностей духовної культури. Тому в молодіжному середовищі
зростають тенденції маргінальності духовно-творчої діяльності: з одного
боку, духовні цінності попередньої епохи втрачають актуальність, з
іншого – експансія зразків чужих культур досить потужно та агресивно
поширюється на українських теренах. У нинішньому соціокультурному
просторі кількість таких опосередкованих каналів поширення цінностей
збільшується. Відтак динамізм творення „інших” соціальних цінностей
потребує нових підходів та адекватних рішень. У цьому процесі, на думку
О. Довженка, „не треба звичайних слів, побутових рухів, правдоподібних
подробиць. Приберіть геть усі п’ятаки мідних правд. Залиште тільки чисте
золото правди” [22].
Враховуючи поліфункціональний характер феномена ціннісних орієнтирів,
особистість, вступаючи в соціальну взаємодію, змушена звертатися до
системи існуючих критеріїв та стандартів, які визнаються більшістю
спільноти і вважаються непорушними та стійкими впродовж тривалого часу.
Водночас тісного кореляційного зв’язку між критеріями та стандартами
стабільних цінностей майже не існує. Адже такий динамічний чинник
формування особистості має надзвичайно варіативний характер, який
набуває значень, узагальнень відповідно до історичних обставин,
домінуючих суспільних стосунків та стандартів й затверджених
інституційно нормативних критеріїв, досягнутих соціальним статусом і
соціальними ролями.
Ці тенденції вимагають постійного поглибленого аналізу за допомогою
соціально-педагогічного моніторингу. Для його здійснення у вузах
західного регіону України автором статті було запропоновано методику,
яка описувала різні етапи та елементи діагностики формування
духовно-творчого потенціалу студентської молоді. Відповідно до етапів
дослідження, розроблено методику та створено інструментарій, який
складається з таких блоків ознак діяльності особистості [23]:
1. Ставлення до навчання (виконання функціональних обов’язків).
2. Культура поведінки та професійної діяльності.
3. Рівень професійних знань, умінь та навичок.
4. Рівень інтелектуального розвитку – ерудиція, широта поглядів,
евристичність.
5. Організаційно-методичні та технологічні вміння.
6. Ставлення до колег (соціально-психологічний клімат колективу).
7. Ставлення до себе, самооцінка (актуалізація власного потенціалу).
Відтак, зазначені показники соціально-професійного портрета молодого
спеціаліста мають досить складний характер і вимагають широкої
операціоналізації для глибоких і широкомасштабних досліджень таких
проблем молодіжного середовища:
1. Зростаюча демократизація галузей духовного виробництва та доступність
його результатів, не тотожних процесам належності різних груп населення
до певних зразків та норм культурної поведінки.
2. Вивчення нормативних моделей та еталонів художньо-творчого розвитку
особистості, які не достатньо поширені в суспільстві.
3. Аналіз значних диспропорцій функціонування інфраструктури соціальних
інститутів духовної культури у сільській та міській місцевостях.
Впровадження соціально-педагогічного моніторингу в діяльність навчальних
закладів та установ, державних інституцій молодіжного спрямування,
здійснення діагностики екологічних, економічних, соціальних та
психологічних проблем дозволяє досить оперативно вносити корективи у
виховний процес, підвищувати активність молоді в процесах спілкування,
пізнання, естетично та інформаційно насиченого дозвілля.
Теоретичний аналіз вітчизняних досліджень дозволяє виділити основні
напрямки, які потребують концентрації зусиль наукових сил регіону у
вирішенні проблем професійного самовизначення молоді, вивчення вікових,
психологічних та соціальних закономірностей формування особистості,
визначення місця й ролі здібностей та інтересів у процесах професійного
самовизначення, розробки проблем життєвого шляху, здійснення діагностики
процесу формування духовно-творчого потенціалу. Запровадження системи
дослідницьких методик і технологій для вивчення та діагностики їх
дієвості дозволить актуалізувати потенціал студентської молоді у
процесах самореалізації.
Водночас аналіз соціально-професійної диспозиції студентського і
викладацького колективів варто здійснювати з урахуванням конкретних
соціально-економічних, суспільно-політичних та регіональних умов під
системним і структурно-функціональним кутами зору у здійсненні
соціально-педагогічного моніторингу. Це дозволить визначити не лише
потенціал вузівських колективів, але й зафіксувати відповідність системи
норм, цінностей та навчально-виховних парадигм сучасним вимогам.
Набуває актуальності запровадження соціально-педагогічного моніторингу в
діяльності соціальних інститутів виховання як потужного засобу
випереджаючої тактики і стратегії соціальної роботи в молодіжному
середовищі. Важливою умовою в науковому аналізі соціальних проблем, як
уже зазначалося, є проведення систематичних та широкомасштабних
соціологічних, соціально-педагогічних та психологічних досліджень
мотивації навчання, професійної спрямованості, психологічної готовності
до ринкових перетворень, а також вивчення глибинних історико-ментальних,
генетико-біологічних, інформаційно-культурологічних,
соціоніко-енергетичних та інших характеристик потенціалу особистостей
нової української формації в незалежній українській державі.
Література:
Бех В. Імператив концепції національної безпеки у XXI столітті /
Політичний менеджмент. – №3. – К. – С. 15.
Лідія Орбан-Лембрик. Перспективні напрями розвитку соціальної психології
в контексті реальних потреб суспільства // Соціальна психологія. – № 1.
– К., 2003. – С. 16 – 17.
Сухомлинський В. О. Особливості та єдність методів морального виховання
/ Духовний світ школяра: Вибрані твори в п’яти томах. Т. 1. – К.:
„Радянська школа”, 1976. – С. 218 – 225;
Платонов К. К. Система психологии и теория отражения. – М.: Наука, 1982.
– 308 с.;
Ярошевский М. Г. История психологии. М.: Мысль, 1985. – 575 с;
Міщик Л. І. Соціальна педагогіка. – К.: Ін-тут змісту і методів
навчання, 1997. – С. 13 – 25.
Олексюк О. М. Формування духовного потенціалу студентської молоді в
процесі професійної підготовки / Автореф. дис… д-ра. пед. наук:
13.00.01; 13.00.04 / Київськ. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 1997. – С. 5.
Ярмаченко М. Д. Розвиток системи освіти і педагогічної думки на Україні.
Нариси. – К.: Вища школа, 1991. – 381 с.
Стаканова О. В. О структуре трудового потенциала // Социол.
исследования. – 1981. № 2. – С. 75.
Тарасенко В. И. Социология потребления: методологические проблемы. – К.:
Наукова думка, 1993. – С. 65.
Вишняк А. И. Личность: соотношение трудового потенциала и системы
потребностей (социологический анализ). – К.: Политиздат, 1986. – С.
11-12.
Тарасенко В. И. Социология потребления: методологические проблемы. – К.:
Наукова думка, 1993. – С. 66.
Сковорода Г. С. Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання самого себе
/ Твори: У 2 т. – К.: АТ „Обереги”, 1994. – Т. 1. – С. 210.
Проблеми реалізації духовного потенціалу молоді: Матеріали Всеукр.
наук.-практ. конф. – Вип. 2 / Наук. ред. Вербець В. В. – Рівне: РДГУ,
2002. – 111 с.
Гумилев Л. Н. География этноса и исторический период. – Л.: Наука, 1990.
– 35 – 49 с.
Особливості суспільних пріоритетів навчально-виховного процесу вузу:
проблеми, пошуки, перспективи // Наукові записки „Острозька академія”:
Вип. 2. Психологія і педагогіка. – Острог, 2001. – С. 325 – 327.
Циба В. Т. Соціологія особистості: системний підхід. – К.: МАУП, 2000. –
С. 9.
Сливоцький А. Міграція капіталу: Як у замислах на кілька кроків
випередити своїх конкурентів. – К.: Пульсари, 2001. – 296 с.;
Соціально-психологічні проблеми працевлаштування молоді // Молодь на
ринку праці: проблеми і перспективи: Зб. матер. Всеукр. наук.-практ.
конф. – Рівне: Перспектива, 2001. – С. 68 – 70.
Головатий М. Ф. Політична психологія. – К.: МАУП, 2001. – 136 с.
Експертне опитування проводилося зусиллями Інституту соціальних
досліджень Національного університету „Острозька академія” в травні 2003
року серед вчителів та батьків з різних регіонів України. При відборі
експертів використовувалася багатоступенева імовірнісна вибірка (регіон
– адміністративний район – місто – село – загальноосвітня школа).
Вибірка становить N = 817. Дисперсія становила 3,2 %.
Головенько В. А. Український молодіжний рух у ХХ столітті
(історико-політологічний аналіз основних періодів). – К.: АЛД, 1997.
Володимир Янів. Психологічні основи окциденталізму. – Мюнхен:
Український Вільний Університет, 1996. – С. 4.
Там само. – С. 17.
Сухомлинський В. О. Суспільство і вчитель / Вибрані твори в п’яти томах.
– К.: Радянська школа, 1977. – Т. 5. – С. 120.
Довженко О. П. Бронза / Твори в п’яти томах. – К.: Дніпро, 1964. – Т. 1.
– С. 203.
Семашко А. Н. Социально-эстетические проблемы развития художественных
потребностей. – Киев – Одесса: Вища школа, 1985. – С. 164.
Довженко О. П. Твори в п’яти томах. – К.: Дніпро, 1964. – Т. 2. – С.
154.
Вербець В. В. Соціально-педагогічний моніторинг у вузі: методологія,
методика, організація. – Рівне.: РДГУ, 2003. – 309 с.
Вербець В. Формування та реалізація духовно-творчого потенціалу //
Соціальна психологія. – 2004. – № 3 (5). – C.150-162
www.politik.org.ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
