Реферат на тему:
Я-концепція як складова професійної свідомості психологів.
Гуманістична парадигма, яка охоплює усі сфери сучасного суспільного
життя, вимагає від психолога-консультанта особистісно-орієнтованого
підходу до клієнта, що включає в себе настанову на безумовне сприйняття
особистості, довірливе спілкування з нею, бажання допомогти успішному
виявленню її творчих здібностей, вирішити внутрішні конфлікти тощо.
Здійснення означеного підходу можливе лише за умови, що психолог сам
володіє певними якостями, які допомагають йому якомога ефективніше
здійснювати гуманістичну парадигму: емпатією, професійною рефлексією,
творчим мисленням тощо.
Існує багато досліджень, які порушують проблему необхідних особистісних
рис практичного психолога (В. Панок, Н. Пов’якель, Л. Уманець, Н.
Чепелєва, Є. Чорний та інші). Автори виділяють такі риси, як: професійна
рефлексія (Н. Пов’якель), здатність до самоуправління (Ю. Долинська),
“конгруентність” (О. Осадько), професійний світогляд (О. Донцов),
професійна компетентність (Н. Чепелєва, Н. Пов’якель) тощо.
З’ясовується, що проблема формування професійної Я-концепції майбутніх
психологів як центральної складової професійної самосвідомості досі ще
не ставилася. Тому завданням нашого дослідження було визначити структуру
та властивості професійної Я-концепції психологів та її місце у
структурі професійної самосвідомості.
Існує кілька теоретичних шкіл і кожна з них по-різному підходить до
визначення Я-концепції.
У. Джеймс першим з психологів почав розробляти проблематику Я-
концепції. Глобальне особистісне Я (Self) він розглядає як первинне
утворення, в якому поєднується Я-усвідомлююче (I) і Я-як об’єкт (Me). Це
дві сторони одного цілого, вони завжди існують узгоджено. Одна з них
являє собою чистий досвід (Я-усвідомлююче), а друга – зміст цього
досвіду (Я-як об’єкт). На думку вченого, Я-як об’єкт охоплює все, що
можна назвати своїм. За цим критерієм він виділяє чотири складові:
духовне Я, матеріальне Я, соціальне Я та фізичне Я [2].
Символічний інтеракціонізм спирається на три основні посилання.
По-перше, люди реагують на оточуюче середовище залежно від тих значень,
якими вони наділяють елементи свого оточення. По-друге, ці значення є
продуктом соціальної взаємодії. І, нарешті, по-третє, ці соціокультурні
значення піддаються змінам у результаті індивідуального сприйняття в
рамках такої взаємодії.
Можна відзначити, що головним орієнтиром для Я-концепції є “Я” іншої
людини, тобто уявлення індивіда про те, що думають про нього інші. Як
неодноразово було показано, “Я – яким – мене – бачать – інші“ і “Я –
яким – я – сам – себе – бачу” дуже подібні за своїм змістом. 1912 року
Ч. Кулі запропонував теорію “дзеркального Я”, стверджуючи, що уявлення
індивіда про те, як його оцінюють інші, суттєво впливає на його
Я-концепцію.
М. Мід вважав, що “Ме” утворює засвоєні людиною установки (значення і
цінності), а “І” – це те, як людина в якості суб’єкта психічної
діяльності спонтанно сприймає ту частину свого “Я”, яка визначена як
“Ме”. Сукупність “І” і “Ме” утворює інтегральне “Я” (Self).
Р. Бернс, засновник інтегрально-інтеракціоналістичного підходу,
розглядав Я-концепцію як сукупність установок, спрямованих на себе. Він
також виділив три складові Я-концепції: уявлення індивіда про самого
себе, афективна оцінка цього уявлення, яка може мати різну
інтенсивність, оскільки конкретні риси образу Я можуть викликати більш
чи менш сильні емоції, пов’язані з їх сприйняттям чи осудженням, та
конкретні дії, які можуть бути викликані образом Я та самооцінкою. Ці
настанови можуть мати також різні ракурси та модальності: 1) Реальне “Я”
– установки, пов’язані з тим, як індивід сприймає свої актуальні
здібності, ролі, свій статус, тобто його уявлення про те, яким він є
насправді. 2) Дзеркальне “Я” (соціальне) – установки, пов’язані з
уявленнями індивіда про те, як його бачать інші. 3) Ідеальне “Я” –
установки, пов’язані з уявленнями індивіда про те, яким він хотів би
стати [4].
Підхід Е. Еріксона по суті є розвитком концепції З. Фрейда, звернутий до
соціокультурного контексту становлення усвідомленого “Я” індивіда –
“ЕГО”. Проблематика Я-концепції розглядається Е. Еріксоном крізь призму
его-ідентичності, що розуміється як продукт певної культури, що виник на
біологічній основі. Її характер визначається особливостями цієї культури
і можливостями певного індивіда. Джерелом его-ідентичності, за Е.
Еріксоном, є “культурно значуще досягнення”. Е. Еріксон визначає
его-ідентичність як “суб’єктивне почуття безперервної самототожності”,
що заряджає людину психічною енергією.
Феноменалістичний (гуманістичний) напрямок розглядає Я-концепцію як
систему самосприйняття, а не як окреме реальне Я. К. Роджерс вважав, що
внутрішня структура Я формується в процесі взаємодій з довкіллям,
зокрема зі значимими іншими (батьками, сестрами, братами тощо). Ще одна
теза К. Роджерса тведить, що Я-концепція містить не лише сприйняття
того, які ми є, тобто Я-реальне, а й те, якими ми хотіли б бути – іншими
словами, Я-ідеальне.
Взагалі, починаючи з К. Роджерса терміну “значимий інший” стало
приділятися багато уваги як в теоретичній психології, так і в
психотерапії. Цей термін вперше увів у науковий обіг американський
психіатр Г. Саліван. Під терміном “значимі інші” розуміються люди, які
важливі чи значимі для дитини внаслідок того, що вона відчуває їх
здатність впливати на її життя. У ранньому дитинстві найбільш значимими
іншими у дитини є батьки, пізніше – вчителі та група ровесників. У
пошуках образу Я людина обирає значимого іншого та високо оцінює
створений ним образ свого Я. Схвалення значимим іншим створює у дитини
позитивний образ Я, а постійне дорікання викликає виникнення негативної
самооцінки. У будь-якому випадку, створений образ стає головним джерелом
психологічного досвіду, необхідного для формування Я-концепції [4].
Формування Я-концепції, за В. Нурковою, формується не безпосередньо в
спілкуванні та оцінках інших, а на автобіографічних спогадах про вузьке
коло таких оцінок (значимих) та своїх реакціях на них. Іншим механізмом
формування Я-концепції є аналіз та ревізія зафіксованих у пам’яті
випадків з життя, на основі яких робиться висновок про існуючі у
суб’єкта риси характеру та якості особистості [3].
Отже, як бачимо, існує безліч підходів щодо визначення Я-концепції та
механізмів її формування. Але досліджень з проблеми професійної
Я-концепції практично не велося.
І. Андрійчук досліджувала проблему формування позитивної Я-концепції у
процесі професійної підготовки психологів. Модель особистості психолога
включає в себе важливі особистісні риси та якості, які вона об’єднує у
поняття позитивна Я-концепція, показниками якої є адекватність і
сталість самооцінки, високий рівень самоповаги, домінування інтернальних
тенденцій локусу контролю, відсутність суттєвих внутрішньо особистісних
проблем та особистої тривожності [1].
З. Становських проводив дослідження динаміки уявлень про себе та образу
«Я-професіонал» в процесі професійного становлення психологів. В
результаті він з’ясував, що образ професіонала з часом навчання у вищому
навчальному закладі стає менш ідеалізованим, більш диференційованим та
структурованим. Згідно з його гіпотезою, кожний процес професійного
навчання повинен містити можливість актуалізації кризи ідентичності [5].
Згідно з концепцією Є. Чорного, істинна професійна ідентичність
характеризується аутентичною поглибленістю у професійну самореалізацію.
Звідси основне завдання професійної підготовки психологів він вбачає в
актуалізації професійної рефлексії на професійну ідентичність [7].
Але для того, щоб на науковому рівні формувати повноцінну особистість
психолога, цих досліджень недосить. Потрібне виокремлення у структурі
самосвідомості особистості окремої інстанції, яка відповідає за
реалізацію професійного шляху особистості тому, що процес професійного
становлення (вибір професії, постановка та реалізація професійних цілей,
актуалізація власних можливостей у процесі самореалізації) – це досить
тривалий процес, який не починається і не закінчується у стінах
навчального закладу. Н. Чепелєва назвала цю інстанцію професійною
самосвідомістю та визначила її структуру: наявність професійних значень
(тезаурусу) та професійних смислів (особистісне професійне знання,
професійне ставлення до клієнта, професійні ідеали, норми та цінності,
смислоутворюючі мотиви професійної діяльності) [6].
До складу професійної самосвідомості ми також включаємо і професійну
Я-концепцію. А. Реан дає таке визначення: професійна Я-концепція – це
уявлення особистості про себе як професіонала (1999 рік). Відповідно до
цього визначення, професійна Я-концепція психолога є уявленням
особистості про себе як психолога та складається з ідеального образу
«Я-професіонал», реального образу Я, дзеркального Я та професійної
самооцінки.
Ідеальний образ «Я-професіонал» включає в себе уявлення про те, яким
повинен бути справжній психолог. Ці уявлення складаються в особистості
на етапі входження у професію в процесі ідентифікації зі значущим
іншим-професіоналом (роль якого можуть виконувати батьки, викладач,
тренер та ін.). Я-реальне включає в себе уявлення про те, які якості,
необхідні для досягнення ідеального образу «Я-психолог», наявні, а які
ще недостатньо розвинені. Тут треба сказати, що єдиної моделі
особистості психолога-практика досі ще не існує. Є кілька теоретичних
розробок на цю тему, але вони, з різних причин, не залучені до практики
підготовки майбутніх психологів. Тому досі образ «Я-психолог»
ґрунтується переважно на суб’єктивних уявленнях студентів. Та, нарешті,
дзеркальний образ «Я-професіонал» включає в себе уявлення психолога про
оцінку його особистості іншими професіоналами.
Професійна самооцінка – уявлення психолога про власну цінність як
фахівця, тобто це оцінний компонент професійної Я-концепції. Професійна
самооцінка може розглядатися як важливий елемент у структурі професійної
Я-концепції. А. Реан виділяє у ній операціонально-діяльнісний та
особистісний аспекти: операціонально-діяльнісний аспект самооцінки
пов’язаний з оцінкою себе як суб’єкта професійної діяльності та
виражається в оцінці свого професійного рівня (сформованістю вмінь та
навичок) та рівня компетентності (системи знань). Особистісний аспект
професійної самооцінки виражається в оцінці власних особистісних якостей
у зв’язку з ідеалом образу “Я-професіонал”. Самооцінка за двома цими
аспектами не обов’язково є узгодженою. Тим часом неузгодженість
самооцінки у цих двох аспектах впливає на професійну адаптацію,
професійну успішність та професійний розвиток особистості. У структурі
професійної самооцінки А. Реан виділяє ще:
· самооцінку результату;
· самооцінку потенціалу.
Самооцінка результату пов’язана з оцінкою досягнутого та відображає
задоволеність/незадоволеність досягненнями. Самооцінка потенціалу
позв’язана з оцінкою власних професійних можливостей та відображає,
таким чином, віру в себе та впевненість у власних силах (“Психологія
розвитку”, під ред. А. Реана).
Велику роль у формуванні професійної самооцінки відіграє зіставлення
образу реального Я з ідеальним Я, оцінка значимим професіоналом
професійних якостей особистості, особливо у студентські роки, а також
процес формування професійної ідентичності.
Становлення професійної Я-концепції – це складний та тривалий процес. На
рівні Я-ідеального відбувається становлення ідеального образу
„Я-професіонал”. Важливим процесом тут є інтеграція знань про моделі
професіонального психолога у єдину (причому можуть використовуватися або
існуючі теоретичні моделі, або це може бути об’єднання особистісних рис
відомих особистості професіоналів, або ця модель може відповідати
особистості значущого професіонала тощо), емоційне сприйняття цього
образу та виникнення мотивації, установки досягнення цього образу, тобто
спрямованості на професійну самореалізацію.
На рівні Я-реального відбувається: рефлексія професійних умінь, якостей
та на цій основі формується реальний образ „Я-професіонал”; оцінка цього
образу з точки зору відповідності його ідеальному образові
„Я-професіонал” та професійне самовдосконалення.
На рівні Я-дзеркального відбувається рефлексія ставлення до особистості
інших професіоналів, причому у деяких випадках професійна самооцінка
особистості дуже залежить від оцінки інших професіоналів; звідси може
виникнути прагнення відповідати очікуванням значимих професіоналів.
У зв’язку з цим можемо виділити такі етапи формування професійної
Я-концепції:
1. Формування у майбутніх психологів ідеальної моделі „Я-професіонал”.
2. Актуалізація особистісної рефлексії на порівняння реального та
ідеального образів „Я-професіонал”.
3. Стимуляція особистісного зростання майбутніх психологів для
досягнення ідеального образу „Я-професіонал”.
Процес формування професійної самосвідомості майбутніх психологів
відбувається в процесі фахового навчання. Тому завдання вищих навчальних
закладів вбачається в тому, щоб забезпечити майбутніх психологів
необхідними умовами для активізації розвитку професійної Я-концепції.
З огляду на вище зазначене, ми вважаємо, що провідними
психолого-педагогічними умовами формування професійної Я-концепції в
умовах професійної підготовки майбутніх психологів є: реалізація
діалогічного підходу до організації навчального процесу у вищих
навчальних закладах, допомога студентам в актуалізації професійної
рефлексії на фахове самовизначення, включення в навчальний процес
активних методів формування особистості.
Література:
1. Андрійчук І. П. Формування позитивної Я-концепції особистості
майбутніх практичних психологів у процесі професійної підготовки –
Автореферат канд. дис. – К. 2003.
2. Джеймс У. Психология / Под ред. Л. А. Петровской. – М.: Педагогика,
1991.- 368 с.
3. Нуркова В. В. Свершенное продолжается: Психология автобиографической
памяти личности. – М.: Изд-во УРАО, 2000. – 320 с. С. 175.
4. Самосознание и защитные механизмы личности. Хрестоматия. – Самара:
Издательский Дом «БАХРАХ-М», 2000.- 656 с.
5. Становських З. Актуальні проблеми професійного становлення
особистості майбутніх практичних психологів. // Зб. матеріалів
Всеукраїнської наук.-практ. конференції 16 – 17 травня “Проблеми
підготовки і підвищення кваліфікації практичних психологів у ВУЗах”, за
ред. С. Д. Максименка.-К.-Тернопіль. Ніка-центр, 2002 с. 49 – 52.
6. Чепелєва Н. В. Формування професійної компетентності
психолога.//Актуальні проблеми психології: Наукові записки інституту
психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. академіка Максименка
С. Д. – К., Ніка – Центр, 1999. – Вип. 19.-286 с.
7. Е. В. Черный. Профессиональная идентичность практического психолога.
// Практична психологія та соціальна робота, №8, 2000 с. 36 – 39.
8. www.politik.org.ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
