UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЛегітимаційна політика: поняття і сутність (реферат)
АвторPetya
РозділПолітологія, політика, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2719
Скачало212
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Легітимаційна політика: поняття і сутність

 

Залежність соціальних суб’єктів від того, наскільки вони та їх дії

легітимні, була помічена ще М. Вебером. В політиці легітимність – це

ресурс панування, без якого неможливе існування політичних суб’єктів.

Успішність легітимації політики безпосередньо пов’язана з ефективністю

діяльності із забезпечення привабливості політики в очах суб’єктів її

оцінювання та визнання. Отже, головним чинником та скеровуючим елементом

системи легітимації є легітимаційна політика. Її формування і здійснення

є важливою науковою проблемою, вирішення якої сприятиме гармонізації

суспільно-владних відносин, демократизації політичної практики,

розширенню можливостей соціального та політичного управління.

 

Легітимаційна політика як соціальна практика орієнтована на

впорядкування легітимаційних процесів у суспільстві. Словосполучення

„легітимаційна політика” („legitimising politics”) зустрічаємо вперше

1998 року у А. Хейдруна. Під такою політикою, наскільки випливає з

тексту його праці, вчений розуміє управління конституалізацією або,

краще сказати, вироблення адекватної, прийнятної моделі системи

політичного управління [75, р. 53]. Проте це занадто вузьке значення;

воно, на нашу думку, не відображає обсягу того явища, на яке вказує сам

термін.

 

Поняття „легітимаційна політика” безпосередньо пов’язане з такими

термінами, як „легітимація” і „політика”, і є їх термінологічним

синтезом. Щоб з’ясувати, яку специфічну частину реальності позначає

„легітимаційна політика”, треба спочатку з’ясувати зміст її складових.

 

Одним з перших у західноєвропейській політичній думці поняття „політика”

визначив Платон. Політика для нього - це, передусім, мистецтво управляти

людьми, людською спільнотою (259 с, 276 b-c; 292 b, d) [38, c. 5, 26,

46] без насильства чи застосування сили (276 е). Для Аристотеля політика

- це найважливіше в суспільстві спілкування, яке прагне до вищого з усіх

благ (1252 а), до щасливого, доброго життя (1280 а-b) [2, c. 22, 106 -

107]. До речі, американський дослідник Дж. Ротшильд вважає, що саме

Аристотель почав вивчати проблему легітимації політики і влади. Адже

Аристотель зазначав, що „політична влада добивається згоди шляхом

використання сили, розподілу винагород, надання освіти чи комбінації цих

трьох процедур”. Аристотелеву тріаду, вважає Дж. Ротшильд, сучасною

науковою мовою можна було б інтерпретувати як примусову, утилітарну та

нормативну техніки правління [89, p. 38].

 

Н. Макіавеллі пропонував звільнити політику від моралі. Він пов’язував

її з реалізацією владних інтересів політичних суб’єктів, ототожнюючи її

з технологією захоплення та утримання влади [34, c. 73 - 74, 90]. М.

Вебер визначав політику в широкому значенні як діяльність (в усіх її

видах) із самостійного керівництва й управління. Політика у вузькому

розумінні, за М. Вебером, це керівництво або здійснення впливу на

керівництво політичного союзу чи держави; інакше – „прагнення до участі

у владі або до здійснення впливу на розподіл влади чи то між державами,

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ