UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПарламентське лобіювання в контексті політичної комунікації (реферат)
АвторPetya
РозділПолітологія, політика, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2230
Скачало250
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Парламентське лобіювання в контексті політичної комунікації

 

Поняття „лобіювання”, лобізм” вельми поширені в системі сучасної

політичної комунікації. П. Шляхтун визначає його як „організований вплив

різних суспільних груп на представників органів державної влади з метою

прийняття вигідних для себе рішень” [1]. Найчастіше визначенням лобізму

є його тлумачення як „сукупності засобів і методів впливу на органи

державної влади, що застосовуються різними зацікавленими групами з метою

добитися сприятливих для себе рішень” [2]. Конкретизували сутність

лобізму щодо парламентської практики в контексті його комунікативного

забезпечення П. Кислий та Ч. Вайз. Вони характеризують лобізм як „спробу

організацій, окремих громадян вплинути на прийняття чи відхилення закону

в парламенті, спираючись на підтримку депутатів, політичних партій,

установ та громадськості через засоби масової інформації” [3].

 

В українському парламенті, як свідчать дослідження, лобіювання стало

особливою системою функціонування представництва групових інтересів в

органах влади, що доповнює і, в різних напрямах, акредитує політичне й

регіональне представництво інтересів, здійснюване народними депутатами

безпосередньо чи опосередковано. Це пов’язано з тим, що груповий інтерес

є тією вихідною категорією, з опертям на яку можна вивчити лобізм як

своєрідний політичний механізм ухвалення рішень. Досвід парламентів

Канади, США, Австрії, Росії, Франції, Фінляндії, Японії та інших країн,

порівняльна характеристика їх роботи доводять наявність у їх діяльності

ознак лобіювання, обумовлених особливостями законотворчої процедури,

специфікою функціонування парламентських структур, характером дебатів і

результатами голосування [4].

 

Процеси формування рішень, механізму впливу на громадську думку, захисту

власної позиції – все це, в широкому розумінні, може сприйматися як

явище, що кореспондується з поняттям „лобіювання”. У цьому контексті

подібні дії не матимуть конкретизованої оцінки, а сприйматимуться як

конституційна норма – адже в Ст. 40 Конституції України записано, що всі

громадяни мають право подавати індивідуальні чи колективні письмові

звернення або особисто звертатися до органів влади, органів місцевого

самоврядування і посадових осіб цих органів, які зобов’язані розглянути

звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом термін.

 

У правовому й організаційному аспекті ця норма закладає підвалини для

структуризації форм, методів і джерел інформації, що забезпечуватиме

лобістську діяльність в парламенті. Йдеться про сферу представництва

інтересів, яка, з позицій теорії і практики парламентаризму, полягає в

матеріалізації на рівні повноважних рішень суспільних (корпоративних)

інтересів. Як засвідчують спеціальні дослідження, структуризація

інтересів є базовою для типології лобістської діяльності [5]. Перший тип

– це власне лобістська діяльність (пряме лобіювання), коли здійснюється

цілеспрямована робота з представниками інститутів влади для досягнення

певної мети. Другий тип – опосередковане лобіювання, коли

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ