UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75834
останнє поновлення: 2016-11-29
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПарламентський дискурс в публічних комунікаціях (реферат)
АвторPetya
РозділПолітологія, політика, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2073
Скачало194
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Парламентський дискурс в публічних комунікаціях

 

Сучасна модель теорії і практики парламентаризму передбачає активізацію

усіх складових громадянського суспільства в контексті теорії публічних

комунікацій, зміцнення яких є неодмінною ознакою демократизації

суспільства.

 

Визначаючи поняття „публічні комунікації”, спеціалісти акцентують увагу

на їх функціональній спрямованості. Ця спрямованість передбачає

„передачу інформації, що зачіпає суспільний інтерес із одночасним

наданням їй публічного статусу” [1]. Під публічним статусом мається на

увазі статус, пов’язаний із відкритістю та орієнтацією на суспільні

інтереси.

 

Характерно, що П. Манчіні пов’язує походження публічних комунікації із

формуванням парламентської демократії [2]. Отже, публічні комунікації

виникають і функціонують там, де відбуваються процеси розвитку

інформаційних засад парламентаризму. Натомість в тоталітарних системах

такі комунікації визначально поступаються монопропаганді правлячого

режиму, котра є єдиною формою інформування суспільства. Актуалізація

публічної комунікації, як зазначає Г. Почепцов, пов’язана із „переходом

армійського варіанту ієрархічної комунікації, де роль одержувача

інформації була різко заниженою, до нового, демократичного, коли

споживач інформації переходить з пасивних на активні позиції” [3].

 

В нинішніх умовах складної, часом суперечливої трансформації політичної

системи, пов’язаних з реалізацією конституційної реформи, проблеми

структуризації публічних комунікацій мають розв’язуватися в контексті

парламентського дискурсу як провідної комунікаційної моделі

парламентсько-президентської республіки. В теорії політичної комунікації

дискурс кореспондується з такими поняттями, як „політична

(суспільно-політична) мова”, „мова суспільної думки”, „мова публічної

сфери” тощо. Як зазначає Л. Нагорна, „політична мова – це насамперед

інструмент, що використовується у боротьбі за владу” [4]. Власне,

вербалізація політичної боротьби є складовою еволюції парламентської

моделі демократії.

 

Відомо, що сегмент парламентського дискурсу на початку 1990-х років в

Україні почав еволюціонувати від пострадянської автократичності, багато

у чому пов’язаної з тогочасним переобтяженням Верховної Ради України І

скликання номінаційними функціями перехідного періоду, до делегування

частини законодавчих повноважень урядові („період декретотворчості”).

Тобто, зміни у міжінституціональних зв’язках, що тривали впродовж

переважного терміну повноважень Верховної Ради України ІІ скликання,

набули конституційного визначення 1996 року у форматі парламентського

дискурсу. Він зберігався доти, доки в публічній сфері країни переважали

інституціональні суб’єкти, передусім пов’язані з інституціями державної

влади. На думку П. Гаври, субстанціональний суб’єкт – громадськість –

була розвинута недостатньо, що призводило до деформації комунікативної

природи дискурсу [5].

 

Це пояснюється не лише автократичними атавізмами досвіду українського

державотворення, а й усталеними стереотипами масової свідомості. Проте

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ