UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПроблема реституції церковного майна (реферат)
АвторPetya
РозділПолітологія, політика, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2050
Скачало188
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Проблема реституції церковного майна

 

Розвиток демократичних процесів в Україні, становлення правової держави

актуалізували проблему реституції (лат. restitutio – відновлення)

церковного майна. Комплексне вирішення цього непростого питання

безперечно сприятиме гармонізації стосунків між церквою й державою,

послабленню суспільної напруги.

 

Процес релігійного відродження в Україні обумовив значне збільшення

кількості релігійних організацій. А це, в свою чергу, актуалізувало

проблему забезпечення їх культовими приміщеннями та майном. Як свідчить

статистика, ситуація у цій сфері досить складна. Якщо, наприклад,

Закарпатська реформатська церква забезпечена культовими будівлями на 98

%, то Українська православна церква – на 76,7 %, Українська православна

церква Київського патріархату – на 77,6 %, Українська автокефальна

православна церква – на 60,7 %, віруючі-мусульмани – на 35,1 %. Помітна

різниця і в реґіональному розрізі. У західному реґіоні забезпеченість

найвища – 84,5 %, в південно-східному – лише 63,8 %, а в центральному –

70,2 %.

 

Як відомо, політика радянської держави у церковній сфері впродовж майже

семи десятиліть спрямовувалася на ослаблення, а в перспективі і на повне

викорінення релігії. Релігійні організації позбавлялися власності, у них

брутально вилучалися культові споруди і майно.

 

Цілеспрямовано боротися проти релігії більшовики почали з перших днів

свого владарювання. Так, у пункті 2 Декрету ІІ Всеросійського з‘їзду рад

„Про землю”, ухваленому вже 26 жовтня (8 листопада) 1917 року,

зазначалося, що “поміщицькі маєтки, так само, як усі землі удільні,

монастирські, церковні з усім живим і мертвим реманентом, садибними

будівлями і всіма приналежностями переходять у розпорядження волосних

земельних комітетів і повітових Рад селянських депутатів, аж до

Установчих зборів”.

 

Невдовзі, відповідно до наказу Народного комісаріату державного

опікування від 20 січня (2 лютого) 1918 року, було припинено видачу

коштів на утримання церков, каплиць і здійснення церковних обрядів.

Церковні служби і обряди дозволялося здійснювати за умови відповідних

клопотань колективів віруючих із зобов‘язанням взяти на себе утримання

церковнослужителів та витрати на догяд і ремонт приміщень та інвентаря.

 

У прийнятому 23 січня 1918 року Декреті Ради Народних Комісарів “Про

відокремлення церкви від держави і школи від церкви” ставлення нової

влади до церковної власності було визначено цілком однозначно:

 

“12. Ніякі церковні й релігійні громади не мають права володіти

власністю. Прав юридичної особи вони не мають.

 

13. Все майно церковних і релігійних громад, що існують в Росії,

оголошується народним добром”.

 

Декрет Ради Народних Комісарів УСРР від 17 травня 1919 року “Про

передачу майна монастирських, церковних та інших релігійних установ у

відання Народного комісаріату соціального забезпечення” містив положення

про порядок передачі церковного майна у власність держави та місцевих

рад. У ньому, зокрема, йшлося про передачу храмів і речей, призначених

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ