UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваСистемні недоліки розвитку Збройних Сил України на сучасному етапі (реферат)
АвторPetya
РозділПолітологія, політика, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3850
Скачало280
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Системні недоліки розвитку Збройних Сил України на сучасному етапі

 

Важливим аспектом становлення України як незалежної держави є створення

її Збройних Сил (ЗСУ), спроможних гарантувати суверенітет, територіальну

цілісність країни, забезпечувати надійний захист національних інтересів

від воєнних загроз.

 

Пристосовуючи до змін в європейській та міжнародній системах воєнної

безпеки відповідні структури, а також оцінюючи реальний стан справ у

країні, воєнно-політичне керівництво України наприкінці ХХ століття

виробило, в цілому, єдине бачення перспектив розбудови ЗСУ за принципом

оборонної достатності: створення невеликих за чисельністю, економічно не

обтяжливих, але сучасно озброєних, боєздатних, мобільних, придатних до

швидкого розгортання поліфункціональних сил, спроможних зробити гідний

вклад у забезпечення регіональної та глобальної безпеки [1]. Відтак було

вироблено Державну програму реформування і розвитку Збройних Сил України

на період до 2005 року. Після затвердження програми, згідно з Указом

Президента України №927/2000 від 28.07.2000 року, розпочався третій етап

розвитку ЗСУ, означений як період реформування [2].

 

Однак досягти запланованих показників у повному обсязі й досі не

вдалося. Виходячи з цього, автор вважає за необхідне визначити проблемні

сторони еволюції вітчизняного війська та з’ясувати їх причини задля

недопущення таких негативів у перспективі.

 

Актуальність теми засвідчує жвава дискусія, що триває на сторінках

періодичних та наукових видань за участю вітчизняних і зарубіжних

державних діячів, політиків, воєнних експертів щодо

військово-реформаційних проблем в Україні. Виваженими та реалістичними,

на нашу думку, є міркування В. Горбуліна, Г. Крючкова, Г. Перепелиці, В.

Смолянюка, О. Бодрука, В. Гречанінова, О. Бєлова, А. Чікала, І. Паску,

Дж. Шерра та інших [1; 4; 7; 11; 12; 18]. Але ці автори аналізують

переважно окремі зрізи проблеми. Тому є необхідність розглянути причини

недоліків реформування ЗСУ комплексно та зробити узагальнюючі висновки.

 

Процес військового будівництва було започатковано ще 1991 року, коли

Україна взяла під свою юрисдикцію частину воєнної організації колишнього

СРСР, дислоковану на її території. Пізніше цей мегафрагмент військ (сил)

було поділено на дві майже незалежні одна від одної частини:

безпосередньо ЗСУ та „інші військові формування”. При цьому історичний і

світовий досвід було зігноровано.

 

Справа в тому, що за всіх часів Воєнна організація держави (ВОД)

становила єдину централізовану військову структуру, складові якої

пов’язувалися між собою єдиним керівництвом, системоутворюючими

зв’язками, що дозволяло їй ефективно функціонувати й розвиватися в

межах, визначених політичним керівництвом держави. Підтвердженням цього

може бути хоча б воєнна організація СРСР, до якої входили Радянська

Армія, Військово-морський флот, Прикордонні та Внутрішні війська, а

також Тил ЗС, штаби і війська Цивільної оборони [3, с. 345]. Тобто, всі

військові формування організаційно становили єдину воєнну структуру,

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ