UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваУправлінська культура: теоретичне поняття чи управлінська поведінка? (реферат)
АвторPetya
РозділПолітологія, політика, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2148
Скачало240
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Управлінська культура: теоретичне поняття чи управлінська поведінка?

 

У Національній академії державного управління при Президентові України

у червні 2005 року проходив ХVІІІ Міжнародний конгрес з підготовки вищих

державних службовців. На початку засідання робочої групи „Професіоналізм

вищих керівних кадрів у політико-адміністративному контексті. Сучасні

стандарти та кращий досвід підготовки і професійного розвитку” її

учасники сформулювали ключові питання, перше з яких було таким: „Як

охарактеризувати професіоналізм управлінця ХХІ століття?”

 

Пошук відповідей викликав жваву дискусію. Основні її моменти та наші

міркування викладено нижче.

 

Державні службовці з їх професійними навичками, менталітетом і культурою

відрізняються від інших соціально-професійних груп такою важливою

особливістю, як відповідальність за управління в державі. Саме ця

особливість на всіх етапах суспільного розвитку викликала пильний

інтерес науковців, який автоматично поширювався і на працівників цієї

соціально-професійної групи. Причина такої зацікавленості полягає в

тому, що „особистість державного службовця – „...це цілісна сукупність

властивостей індивіда, що фіксує органічну єдність індивідуальних

якостей людини та особливості її включення до суспільних відносин через

сферу державної служби” [1, с. 34].

 

Ще Платон у праці „Держава” прагнув виробити теорію суспільства, в якому

завдяки навчанню та мудрості „філософи-правителі” встановили б для

населення правильну систему цінностей. В уяві М. Вебера чиновник

поставав кваліфікованим, професійно вишколеним багаторічною підготовкою

спеціалістом з високою становою честю, що дає йому можливість оперативно

відгукуватися на сигнали соціального довкілля. Іншої думки дотримувався

А. Сен-Сімон. Він вважав, що втрата 30 тисяч державних службовців не

завдасть відчутних збитків державі на відміну від втрати 30 тисяч

представників розумової праці. Цю тезу вчений обґрунтовував тим, що

управлінська діяльність не потребує таланту, оскільки державні службовці

тільки й уміють те робити, що розпоряджатися тими, хто працює [2, с.

49].

 

Сучасний підхід до державної служби пояснюється кількома факторами. Перш

за все, усвідомленням того, що ієрархія в державних установах не зникне

цілком, тим більше, що на практиці в будь-якому управлінському колективі

до 64 % працівників ідентифікує себе з „білкою в колесі”, 10 – 17 % –

„гвинтиком” механізму управління і лише 1,5 – 2 % вважають себе

генераторами ідей, ініціаторами нових починань [1, с. 83]. Крім того,

існування різних управлінських рівнів найповніше відповідає завданню

інституціоналізації відповідальності та поведінки, яка привноситься в

організацію1 всіма її працівниками [3, с. 167].

 

Як відомо, головними складовими управління як специфічного виду

соціальної діяльності є:

 

1) планування, що проявляється у визначенні мети і завдань організації

та шляхів їх реалізації;

 

2) організація упорядкування та регулювання діяльності працівників;

 

3) управління персоналом.

 

В сучасних умовах функціонування державного управління остання у цьому

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ