UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
Назва„Інститут” та „інституція”: проблема розрізнення понять (реферат)
АвторPetya
РозділПолітологія, політика, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2271
Скачало172
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

„Інститут” та „інституція”: проблема розрізнення понять

 

Все частіше в риториці як українських політиків, так і науковців

(зокрема, тих, що вивчають явища, процеси, феномени політичної сфери)

звучить поняття „інститут” – „політичний інститут”, „правовий інститут”

чи, приміром, „інститут держави”. Іноді вживається й інше поняття –

„інституція”. Вживається безсистемно, але, що показово, найчастіше або

як синонімічне „інституту” поняття, або ж як опозиційне до нього. У

зв’язку з цим виникає питання: чи ж правомірною (обгрунтованою, науково

спроможною) є така взаємозамінність, своєрідна смислова нівеляція, чи ж

навпаки – відверте протиставлення двох понять? Відповідь однозначна: ні.

 

 

Щоб зрозуміти різницю між поняттями „інститут” та „інституція”, варто

взяти до уваги, найперше, те, що термін „інститут” походить від

латинського „institutum”, що означало встановлення, запровадження,

звичай. „Institutio”, „institutiones” називався підручник. Чи не першою

відомою інституцією став підручник римського юриста Гая (друга половина

ІІ століття), що складався з чотирьох книг. Згодом з’являються інші

інституції. Зокрема, у VІ столітті широко відомою під такою назвою стала

одна з чотирьох частин зводу чинного римського права, створеного за

ініціативою імператора Східної Римської імперії Юстиніана І [1]. Отже, в

латинській мові чітко простежувалися своєрідні смислові межі між цими

однокореневими поняттями.

 

У подальшому терміни „institutum” та „institutio” були сприйняті

багатьма мовами світу. Особливу ж увагу дослідники, зокрема О. Конт

(1798 – 1857 рр.) та Г. Спенсер (1820 – 1903 рр.), почали приділяти

„інститутам” тільки з початком ХІХ століття, використовуючи в процесі їх

аналізу наявний дослідницький інструментарій – еволюціоністський чи

позитивістський підходи. Відтак починає формуватися інституціоналізм як

принцип дослідження.

 

Інститути витлумачувалися як „природні” утворення. Обгрунтовуючи їх

сутність, дослідники розмислювали над сферою компетенції інститутів

загалом і політичних інститутів зокрема. Вони акцентували на тому, що

політичні інститути слугують задоволенню такої фундаментальної життєвої

потреби суспільства, як забезпечення безпеки та соціального порядку.

Саме завдання виживання суспільного організму в умовах його еволюції

породжувало, як вважав Г. Спенсер, необхідність формування

погоджувальної й координуючої суспільної підсистеми – особливого виду

регулятивного інституту, в якості якого й поставав політичний інститут

[2].

 

Згодом, на противагу „природному” обгрунтуванню виникнення інститутів, в

це поняття включаються (зокрема, М. Вебером та К. Марксом) елементи

„штучності”, або соціальної інженерії. Інститути починають розглядати як

конструкти, що склалися в результаті послідовно проведеної людьми

об’єктивації реальності. Крім цього, Т. Парсонс, приміром, вбачав у них

сукупність специфічних нормативних комплексів, задіяних в процесі

регуляції статусно-рольової поведінки індивідів; М. Оріу – особливу

юридичну техніку, покликану втілювати в практику норми об’єктивного

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ