Реферат на тему:
Гігієна води
Гігієно-фізіологічне значення води, норми споживання. Вода необхідна
людині, перш за все, для підтримання нормального стану організму, в
якому її міститься близько 63% (за вагою). Вода входить до складу клітин
організму, міжклітинної рідини, лімфи, крові, травних соків, гормонів.
Наші м’язи на 75% складаються з води. Половина нашої крові – найчистіша
дистильована вода. Вода приймає участь у всіх фізико-хімічних процесах
організму, вона потрібна для виведення кінцевих продуктів метаболізму,
для забезпечення віддачі тепла шляхом випаровування. Вода відіграє
важливу роль у підтриманні сталої температури тіла і АТ.
Потреба людини у воді – 3-3,5 л на добу, але якщо займатися фізичними
вправами – 6-8 л. Обмеження у воді порушує водну-сольову рівновагу,
спричинює загусання крові, затримку обміну речовин. Без води людина може
прожити лише декілька днів, тоді як без їжі при наявності води –
декілька тижнів. Втрата 4% води від загальної маси тіла значно зменшує
працездатність людини (різко зменшується результативність під час бігу),
при втраті 5% – неможливо буде займатися силовими вправами, виведення 7%
води з потом спричинює важкі розлади в діяльності організму, при втраті
10% – потрібна буде допомога лікарів, а спричинити загибель організму
може втрата 20% води.
Вода є потужним стимулятором «качки» як і харчування. Вона є учасником
депонування в м’язах глікогену, який на 3/4 складається з води. Вода
тонізує психіку (непрямий ефект). Пригадайте, людині, яка
перехвилювалася, пропонують склянку води і вона заспокоюється. Вода, як
показали дослідження, має «пам’ять». Якщо у воді, наприклад, був
розчинений аспірин, то прийом води, де навіть спектральний аналіз не
показує залишків аспірину, зменшує температуру.
Дехто з атлетів і тренерів помилково вважають, що необхідно обмежувати
споживання рідини через її накопичення в рідких середовищах організму,
що перевантажує серце спортсмена. Проте з’ясувалося, що перевантажує
серце як раз нестача рідини, оскільки це в значній мірі збільшує
в’язкість крові і утруднює її перекачку через судини. Більше того, через
нестачу рідини в організмі погіршується вихід токсичних продуктів обміну
речовин із м’язових клітин, що погіршує відновлення і постачання клітин
поживними речовинами.
Окрім фізіологічних потреб, вода потрібна для догляду за тілом,
загартування, господарських і промислових цілей.
Під час занять фізичними вправами шкіра дуже забруднюється. Тому після
тренувань потрібно приймати теплий душ. Він не лише добре очищує шкіру,
але й заспокоює серцево-судинну і нервову системи, посилює обмін речовин
і прискорює відновні процеси.
Основні фактори загартовування – сонце, повітря і вода. Розумне
застосування їх допоможе організму звикнути до змін зовнішнього
середовища й виробити несприйнятливість до простудних захворювань,
підвищить працездатність.
Правильному фізичному розвиткові і зміцненню здоров’я сприятиме
дотримування основних правил загартовування.
1. Загартовуйте організм систематично – щодня протягом тривалого
періоду.
2. Умови і дозування змінюйте поступово. Повітряні і водні процедури
починайте влітку і продовжуйте восени й зимою, поступово знижуючи
температуру повітря та води.
3. Привчайте організм до систематичного впливу подразників різної сили.
Для цього перебувайте на вітру, на сонці, у воді різної температури.
4. Урізноманітнюйте засоби загартовування. Змінюйте холодові подразники
тепловими і навпаки, застосовуючи в комплексі сонячні, повітряні і водні
процедури. Поєднуйте заходи загартовування з фізичними вправами.
Правила приймання водних процедур:
1. Водні процедури (миття ніг, обтирання, обливання) починають влітку з
температури води 25-30?С і поступово доводять її до 15-20?С. Тривалість
процедури 10-30с. Улітку знижують температуру на 1–2?С кожні 2-3 дні,
взимку – повільніше. Обтирання і обливання роблять уранці після ранкової
гімнастики протягом року.
2. Купатися починають при температурі +20?С, а згодом – при +17?С,
скоротивши час перебування у воді.
3. Тривалість купання в перший період загартовування – 3-4 хв., якщо
вода залишається теплою. На день рекомендується 2-3 купання.
4. Якщо виник озноб, потрібно вийти з води, розтертися рушником, зробити
кілька фізичних вправ, побігати.
5. Не можна купатися натще й раніше як через 1-1,5 год. після їди.
6. Після походу, інтенсивних фізичних занять і змагань входити у воду
потрібно через 15-20 хв. відпочинку. Після купання розтираються
рушником, виконують зігрівальні рухи, відпочивають в затінку і роблять
масаж великих м’язів.
7. Водні процедури проводять безперервно.
8. При ослабленому здоров’ї водні процедури приймають лише після
консультацій з лікарем.
Забезпеченість водою є важливим чинником створення санітарних умов
життя, зокрема, запобігання інфекційним та іншим хворобам.
У разі забруднення води вона може негативно впливати на здоров’я людей:
викликати кишкові захворювання, дерматологічні, очні. Хімічні речовини у
водоймах можуть також спричинювати хронічні інтоксикації, забрудненість
радіоактивними відходами – спричинює променеві захворювання.
Кількість води, яка необхідна для потреб населення у містах становить –
160-200 л на одного мешканця; у великих містах – 300-400 л.
Гігієнічні вимоги до питної води і гігієнічна оцінка хімічного складу
воду. Згідно встановленим гігієнічним нормам, питна вода повинна
відповідати наступним вимогам.
1. Прозорість води є важливим показником її якості. В каламутній воді,
міститься значна кількість механічних і хімічних домішок, створюються
умови для виживання мікроорганізмів. Для плавальних басейнів прозорість
води важлива й тим, що дозволяє тренерам і глядачам слідкувати за
технікою плавання. Прозорість питної води повинна становити не менше 30
см. В природних басейнах прозорість повинна бути такою, щоб на глибині
4м було видно білий диск діаметром 20 см, а в штучних – діаметром 15 см
на чорному фоні.
2. Питна вода не повинна мати кольору. Проте така вода зустрічається
рідко. Як правило, вода має або жовтуватий відтінок (від солей заліза),
або зеленуватий – від водоростей та ін. Така вода неприємна на смак,
проте нешкідлива для здоров’я. Якщо ж колір виникає внаслідок
забруднення води промисловими водами, то це є ознакою неякісної води.
3. Вода не повинна мати запаху, але, як правило, вона його має:
болотистий і ґрунтовий (причина – цвітіння водойм, розкладення відмерлих
рослин), рибний – забруднення тваринними відходами.
4. Вода повинна мати приємний смак. Не мати сторонніх присмаків, які
можуть залежати від надлишку деяких мінеральних солей природного
походження або від надходження у водойми хімічних речовин.
5. Найкращою температурою питної води вважають 7-12?С. При більшій
температурі вода не справляє освіжаючого впливу, а при температурі нижче
5?С можуть виникнути простудні захворювання, особливо коли воду п’ють
після тренування. Температура води має велике значення для загартування,
купання та плавання.
6. Вода повинна мати постійний хімічний склад, не містити надлишку
солей, бути вільною від отруто- та радіохімікатів, не містити патогенних
мікроорганізмів.
Хімічний аналіз уточнює і доповнює дані досліджень фізичних властивостей
і бактеріального складу води, які дозволяють зробити висновок про
придатність її для вживання.
1. Сухий залишок. Загальна кількість мінеральних солей в 1 л
профільтрованої води після випаровування повинно не перебільшувати
500-600 мг, якщо в неї більше 1000 мг, то вода вважається мінеральною.
Великий сухий залишок, якщо він не обумовлений високим вмістом певних
солей у ґрунті даної місцевості, може розглядатися як показник
забрудненості водойм.
2. Вода, яка містить залізо, нешкідлива, проте псує її смак, надає
жовтого відтінку і випадає у вигляді осаду.
3. Від вмісту солей кальцію і магнію залежить жорсткість води. У
фізіологічному відношенні жорстка вода несприятлива через те, що овочі і
м’ясо розварюються у такій воді погано, а це відбивається на смакових
якостях страви і засвоєнні харчових речовин. Жорстка вода не придатна
для миття тіла, оскільки дає нерозчинні сполуки, які містяться на
поверхні тіла. Під час прання довго не утворюється піна (треба більше
порошку). Утворюється накип.
4. Вміст у воді фтору відбивається на стані зубів. Якщо фтору багато, то
на емалі зубів з’являються темні плями, які спричиняють їх повне
руйнування. При недостатньої кількості фтору – карієс.
5. При недостатньому вмісті йоду виникає таке захворювання щитоподібної
залози як зобна хвороба.
Список літератури:
Бенедь В.П., Ковальчук Н.М., Завацький В.І. Цілеспрямовані дії фізичних
вправ на розумову працездатність людини: Навчальний посібник. – Луцьк:
Надстир’я, 1996. – 104 с.
Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховий режим учнів початкових класів:
Навч.-метод. посібник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Рад.шк., 1989.
– 190 с.
Булатова М.М., Платонов В.Н. Спортсмен в различных
климато-географических и погодных условиях. – К.: Олимпийская
литература, 1996. – 176 с.
Вайнбаум Я.С. Гигиена физического воспитания: Учеб. пособие для
студентов фак. физ. воспитания пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1986. –
176 с.
Вайнбаум Я.С. Дозирование физических нагрузок школьников. – М.:
Просвещение, 1991. – 64 с.
Дубовис М.С. Твій фізичний гарт. – К.: Здоров’я, 1983. – 80 с.
Зільман С.Л., Зільман В.Л., Шевченко С.М. Гігієнічне виховання учнів:
Посібник для вчителів. – К.: Рад.шк., 1988. – 123 с.
Куколевский Г.М. Гигиена физкультурника. – М.: Медицина, 1971. – 80 с.
Лаптев А.П., Малышев И.Н. Практикум по гигиене: Пособие для институтов
физической культуры. – Изд. 2-е, перераб. – М.: Физкультура и спорт,
1981. – 151 с.
Лаптев А.П., Минх А.А. Гигиена физической культуры и спорта: Уч-ник для
ин-тов физ. культуры. – М.: Физкультура и спорт, 1979. – 288 с.: ил.
Массовая физическая культура в вузе: Учеб. пособие /И.Г.Бердников,
А.В.Маглеваний, В.Н.Максимова и др.; Под ред. В.А.Маслякова,
В.С.Матяжова. – М.: Высш. шк., 1991. – 240 с.: ил.
Матеріали лекцій.
Мейксон Г.Б. и др. Самостоятельные занятия учащихся по физической
культуре /Г.Б.Мейксон, В.Н.Шаулин, Е.Б.Шаулина. – М.: Просвещение, 1986.
– 112 с.
Омельяненко В.Г. Лекції і лабораторні заняття з гігієни шкільної і
фізичних вправ: Навчальний посібник. – Тернопіль: Видавничий відділ
ТДПУ, 1999.–140с.
Питание в системе подготовки спортсменов /Под ред. В.Л.Смульского,
В.Д.Моногарова, М.М.Булатовой. – К.: Олимпийская литература, 1996. – 223
с.
Рациональное питание спортсменов /Калинский М.И., Пшендин А.И. – К.:
Здоров’я, 1985. – 128 с.
Смолянский Б.Л., Шибаева Л.С. Питание спортсменов. – К.: Здоров’я, 1982.
– 56с.
Уильямс Мелвин. Эргогенные средства в системе спортивной подготовки:
Учебное пособие. – К.: Олимпийская литература, 1997. – 255 с.
Уроки физической культуры в 9-10 классах средней школы/Ю.А.Барышников,
Г.П.Богданов, И.А.Водянникова и др.; Под ред. Г.П.Богданова. – 2-е изд.,
доп. и перераб. – М.: Просвещение, 1987. – 207 с.: ил.
Физиология оздоровительного бега / Фурман Ю.Н. – К.: Здоров’я, 1994. –
208 с.
Физкультурно-оздоровительная работа в школе: Пособие для учителя
/С.А.Баранцев, Г.В.Береуцин, Г.И.Довгаль, И.Н.Столяк; Под ред.
А.М.Шлемина. – М.: Просвещение, 1988. – 144 с.: ил.
Фізична культура в 1-11-х класах: Програми для загальноосвітніх
навчальних закладів. – К.: Перун, 1998. – 64 с.
Язловецкий В.С. Физическое воспитание детей и подростков с ослабленным
здоровьем. – К.: Здоровье, 1991. – 232 с.: ил.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
