.

Специфіка навчального предмета літератури, поєднання в ньому науки і мистецтва (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
314 11116
Скачать документ

Реферат на тему:

Специфіка навчального предмета літератури, поєднання в ньому науки і
мистецтва

ПЛАН

1. Наукове визначення художньої літератури, її специфіка

2. Наукове обґрунтування змісту предмета, характеристика навчальної
програми.

3. Предмет літератури в загальноосвітній школі. Визначення ролі предмета

Наукове визначення художньої літератури, її специфіка

У науковому розумінні художня література як один з основних видів
мистецтва становить специфічну, художньо-образну форму відображення і
творення об’єктивної дійсності, практично-духовного освоєння світу.

Як витвір людської мислі і почуттів, закріплений у написаному й
розмноженому слові, що набуло суспільного значення, тобто як вид
художньої писемності, “красного письменства”, література виникла і
невпинно розвивається на ґрунті народної уснопоетичної творчості.

• Джерело художньої літератури, як і усної народної творчості, – життя,
народ. Життя – це той “єдиний кодекс естетичний”, про який писав Іван
Франко: “… життя. Що воно зв’яже, те й буде зв’язано, а що воно
розв’яже, те й буде розв’язане”.

Об’єкт літератури, її основу, як і інших галузей мистецтва становить
людина, людський світ – зовнішній і внутрішній, різноманітність людських
взаємин і ставлень до дійсності, реальність з погляду особи, природа
нашими очима. Це й дало підставу О.М.Горькому образно називати
літературу “людинознавством”, “художнім дослідженням” людського світу. У
цьому ж література має свою специфіку в зіставленні з мистецтвом
живопису, скульптури, музики, танцю, театру, кіно. В ній людина як носій
духовності стає прямим об’єктом пізнання і відтворення в слові –
“будівному матеріалі літератури” (О.М.Горький); людина виступає в
літературі як головний об’єкт прикладання художніх сил.

Ще Г.Гегель у своїй “Естетиці” виділяв специфіку предмета літератури (за
тодішньою термінологією – поезії) тим, що “відповідний їй об’єкт є
безкінечне царство духу” людського (внутрішній світ людини), розкрите
силою слова. Саме воно, слово, за переконанням великого мислителя, –
“найбільш придатний матеріал, що безпосередньо належить духу (тобто
чуттям, і мислі людини – її духовності.), і найбільш здатний виражати
його (людського духу) інтереси і прагнення в їх внутрішній миттєвості, –
слово має застосовуватися переважно для такого вираження, якому воно
найбільш притаманне, подібно до того, як в інших мистецтвах це
відбувається з каменем, фарбою, звуком”. Розглядаючи естетичну природу
як специфіку художньої літератури, Гегель далі зауважував: “З цього боку
головне завдання поезії буде полягати в тому, щоб сприяти усвідомленню
сил духовного життя і взагалі всього того, що буяє в людських
пристрастях і почуттях чи спокійно проходить перед спостережливим зором,
– всеосяжного царства людських вчинків, діянь, долей, уявлень, усієї
суєти цього світу…”.

І. Художня література – предмет специфічний не тільки стосовно інших
галузей мистецтва, але й щодо науки, в якій переважає логічне мислення.
Однак при цьому слід мати на увазі, що як науці властиве і художнє
мислення (згадаймо хоча б “Життя рослин” К.А.Тимирязєва або “Питання
життя” М.І.Пирогова), так і літературі, яка є творінням художнього,
образного мислення, притаманне (і неодмінно присутнє) і мислення
логічне, наукове. На відміну від інших видів мистецтва, що володіють
безпосередньо – чуттєвою формою з певного матеріального об’єкта – фарби,
каменю, дерева або з дії руху тіла, звучання струни, труби, –
література, створюючи свої форми зі слів, з мови, що має своє
матеріальне втілення в звуках і опосередковано в літерах, письмі, –
доходить до її читача не просто в чуттєвому сприйнятті, а обов’язково в
інтелектуальному розумінні, у сприйнятті не тільки серцем, а й неодмінно
розумом.

Справжній художній твір є актом духовно-емоційного спілкування між
людьми і водночас новим предметом, новим явищем, створеним людиною,
пізнаним, відкритим нею. Функції спілкування, творення і пізнання
властиві всім формам художньої діяльності. Література особливо близько
споріднена з наукою, дедалі більше стає на межі з наукою, особливо з
суспільними її галузями і передусім з історією, з педагогікою,
психологією, філософією.

Не випадково Юрій Бондарєв у книзі письменницьких роздумів “Мгновения”
пише: “Багато, незмірне багато може з’ясувати, відкрити й підкорити
наука, що мислить категоріями понять, створює речі, системи й формули,
та за своєю суттю вона все ж не здатна дослідити одне – почуття людей,
творити образи людей в часі, що робить волею притаманної їй долі
література.

Вони близькі, наука й мистецтво, вони пізнають навіть близькі сфери
-можливості людини в цьому світі, – і разом з тим інструмент пізнання
різний, і, звичайно ж, “Одісею” Гомера, російську одісею Льва Толстого
“Війна і мир” чи наші сучасні одісеї “Тихий Дон” Шолохова, “Ходіння по
муках” Олексія Толстого немислимо втиснути в формулу, подібно до того як
це можна зробити в науці, після відкриття якогось закону всесвіту”.

Література, мистецтво, за образним висловом письменника, – це історична
енциклопедія людських відчуттів, суперечливих пристрастей, бажань,
злетів і падінь духу, самовідданості й мужності, це поразка й перемога.
Розкривши книгу, людина вдивляється в друге життя, як у глибинну сферу
люстри, шукаючи власного героя, відповіді на свої мислі, мимоволі
приміряючи чужу долю і чужу мужність до особистих рис характеру,
шкодуючи, вагаючись, горюючи, сміючись, плачучи, співчуваючи й беручи
участь, – тут і починається вплив книги. Все це і є “зараження
почуттями”, за висловом Льва Толстого”.1

Література, міркує з іншого приводу той же письменник, передусім поезія
володіє здатністю ніби спинити в часі конвеєр швидкоплинної реальності і
вдивитися в його деталі, які і є неповторні подробиці життя, – і тоді
вони • постають в усій своїй життєвості. “Відтворення того, що відходить
чи відійшло, повторне надбання його силою чуттєвої і мудрої пам’яті у
спілці з уявою народжує художнє пізнання і нашого буття, і нашого
побуту. Як відомо, поняття “художник” походить від давньоруського
“худоє”, що колись мало значення чудесності, чаклунства, чарівництва.
Які б соціальні земні проблеми не втілювала в себе поезія, вона завжди
має бути чи то радістю, чи болем доторкнення до життя, до чарів
прекрасного, що роблять людину мужнішою, закоханішою”.2

Маючи свою специфіку, художня література через закономірне поєднання
провідного для неї, – образного, мислення з логічним дедалі глибше
відображає життя в духовно-мислительних формах, дедалі більше набуває
суспільно-перетворюючої, виховної сили.

Прогресивна художня література зберігає форми, що складалися віками. На
основі принципу історизму вона розвиває складну динамічну систему
літературних родів – епос, лірику, драму. Всередині них відбувається
відповідне формування жанрів, видів, мотивів, сюжетів, образів. Це
зумовлює застосування певних форм прози і поезії, образотворчих, мовних
засобів, прийомів композиції. В єдиному творчому процесі закономірна
різноманітність стилів. Удосконалюються творчі методи, творчість
наповнюється новим змістом спрямуванням. Осягається дедалі вища мета і
прагнення.

Своєю творчістю видатні діячі художньої літератури знаменують
найважливіші фази розвитку світової і національної культури.

Наука, що досліджує і спрямовує вивчення літератури в школі – методика
літератури – зважає на викладену тут специфіку предмета.

Характеристика літератури як шкільного предмета

Література вивчається в усіх типах шкіл Україна. Навчальний предмет
літератури включає літературознавство і теорію літератури. У процесі
вивчення художніх творів учні повинні засвоїти систему конкретних і
узагальнених знань, тобто, вона вивчається як вид мистецтва і як об’єкт
літературознавчої науки. Вивчаються твори різних жанрів, стилів,
напрямків. Знаннями і вміннями, сформованими під час вивчення цього
навчального предмета учні повинні вміти користуватись у нестандартних
ситуаціях.

Художня література розвиває образну пам’ять, уяву, естетичний смак,
розумові здібності, збільшує потребу творчої праці, підвищує культуру
усного й писемного мовлення.

Література в школі, отже, закономірно, зближує самою природою предмета
мистецтва і науку, точніше – основи науки про нього. Чудесний сплав
науки і мистецтва – у цьому специфіка шкільного предмета літератури. Він
природно поєднує в собі чуття і свідомість, піднесеність і розумову
діяльність.

Емоційність сприймання літератури та її викладання в школі

Художня література збагачує емоційний світ учнів. Про силу емоційного
викладання літератури писав Максим Рильський у нарисі про свого вчителя
Дмитра Миколайовича Ревуцького. Література покликана, стверджував він, в
людині ясним світом запалювати любов до краси (“Учитель словесності”).
До викладача літератури прямо стосується і полум’яний заклик
О.П.Довженка – силою мистецтва слова звершувати, радувати, просвітлювати
душевний світ читача, а цього самому “бути зворушеним … нести
просвітленість у своєму серці … правду життя підносити до рівня серця,
а серце нести високо”.1

Органічне поєднання чуття і розуму вчитель літератури спрямує так, щоб,
як закликав В.О.Сухомлинський в листі до письменника Георгія
Мединського, художній твір наповнився силою віри “в те, ще людина може й
повинна бути прекрасною”. В.О.Сухомлинський природно поєднував великі
дві сили: літературу й людину. Головним у викладанні літератури,
найважливішим педагог вважав те, щоб художній твір утверджував в душі
людини благородні моральні риси, навчив жити, щоб учень “сприйняв
художній твір, як дивну, чудову музику”.

2. Наукове обґрунтування змісту предмета, характеристика навчальної
програми.

Спрямування літературної освіти

За останнє десятиліття були розроблені різні підходи до вивчення
літератури в школі, які знайшли своє місце в концепціях. Концепція
літературної освіти (автори Н.Й.Волошина, Н.Ф.Скрипченко, Є.А.Пасічник,
П.П.Хропко) була схвалена Міністерством освіти і науки. У ній визначені
критерії добору творів для шкільної програми, вимоги до їх вивчення у
середній і старшій школі. Вимоги до змісту шкільних програм поставлені й
у розроблених стандартах мовно-літературної галузі. Визначений зміст
літературної освіти конкретизується і дозується у відповідності з
віковими можливостями і психологічними особливостями учнів у програмі з
літератури для середніх і старших класів.

Як державний документ, що спрямовує уроки літератури і зв’язані з ними
основні форми позакласної роботи, програма становить для вчителя
послідовно-систематичне керівництво його навчально-виховною роботою з
учнями. Як ідейно-наукове спрямування, програма орієнтує вчителя на
творчі і цілеспрямовану діяльність, забезпечення єдності навчання і
виховання засобами мистецтва слова. Відповідаючи вимогам суспільного
розвитку і відображаючи в собі нерозривно зв’язаний з життям
літературний процес, шкільна програма у відповідності з цими факторами
не тільки створюється, а й безперервно удосконалюється, науково
вивіряється, оновлюється.

Процес удосконалення програми з літератури

Удосконалення програми здійснюється на основі настанови про необхідність
здійснити головне завдання в галузі освіти – підвищити якість навчання,
трудового і морального виховання в школі, зжити формалізм в оцінці
результатів праці вчителів і учнів.

Удосконаленню шкільного курсу літератури передує тривале широке
обговорення попередніх і діючої програм серед учителів, письменників,
літературознавців, методистів, психологів, узагальнення пропозицій до
дальшого поліпшення літературної освіти. Спільно вироблені проекти
програм і підготовлені пробні підручники експериментальне перевіряються
в окремих школах і випробовуються повсюдно. Тільки після глибокого і
всебічного апробування навчальні програми затверджуються як стабільні, з
орієнтацією на постійне забезпечення їх відповідності новим вимогам
життя і на творчий підхід учителя до їх застосування в школі.

Даючи вчителеві можливість вільного добору літератури для спрямовуваного
ним читання, шкільна програма відкриває йому і широку творчу ініціативу.

Структура програмна літератури.

Програма шкільного предмета літератури будується на основі поєднання
мистецтва слова з літературознавчою наукою, покликаною розкривати його
закономірності, джерельні витоки й багатства. В центрі програми для
кожного класу, з четвертого (п’ятого) по одинадцятий включно, а
пропедевтичне – з першого, як і з дошкільних закладів,- містяться
дібрані у відповідності з віковими, психологічними можливостями дітей
видатні за своїм ідейно-художнім значенням твори письменників. Водночас,
на певних етапах навчання програма передбачає засвоєння науково
обґрунтованого і чітко визначеного кола історико- і
теоретико-літературних знань, формування вмінь і навичок, зв’язаних з
читанням, аналізом і оцінкою художніх творів, оволодіння літературною
мовою, заглиблення у стиль письменника.

Курс літератури в середній школі програма ділить на два етапи: перший –
5-8 класи); другий – 9-11 класи. Такий поділ зумовлений
освітньо-виховними завданнями предмета, віковими особливостями учнів, їх
пізнавальними, психологічними, розумовими можливостями. Попередній –
пропедевтичний курс – курс читання в початкових класах покликаний
навчити дітей на тільки читати, а й сприймати художні твори чуттям і
свідомістю, шанувати книжку, любити літературу.

Програма першого етапу

У 5-8 класах програма передбачає читання і вивчення окремих зразків
усної народної творчості, ряду творів нової й новітньої літератури.

Завдання першого етапу літературної освіти – продовжувати розпочату в
1-3 (1-4) класах роботу з повним переключенням її на матеріал художньої
літератури, розвивати в учнів поглиблений і стійкий інтерес до книжки,
розуміння мистецтва слова, любов до витворів людського розуму і серця,
прагнення до краси і відчуття її впливу на внутрішній світ людини, на
людські взаємини. Для досягнення програма вимагає формувати навички
швидкого, вільного й свідомого виразного читання, елементарні вміння
аналізу твору, поглиблення первинного сприймання і усвідомлення
художньої сутності образів.

Принцип побудови програми для 5-8 класів – тематично-хронологічний, з
поступовим переходом до історичного. Це сприяє систематизації знань,
усвідомленню зв’язку літературної творчості з суспільним життям,
художніх картин – образів – з конкретними подіями і людьми; розумінню
реальності відображення життя, відтворення історичної дійсності;
розкриттю значення твору для нашої сучасності.

Для цих класів у програмі дібрані такі твори, які привертають увагу
учнів до суспільного життя, його ідейних, моральних і естетичних
проблем, до подій і образів, що їх хвилюють, розширюють поглиблюють
життєві враження, формують естетичні принципи і художні смаки.

За програмою для 6-7 класів учні готуються до сприйняття творів на
історико-літературній основі і вивчення суспільно-художнього процесу в
9-11 класах. Відмінні риси програми для цих класів: хронологічне
розміщення письменників і творів, побудоване на принципі історизму,
виразніше зв’язується з історією суспільства і літератури; прийоми і
методи роботи із складнішим матеріалом наближуються до вимог
систематичного курсу старших класів.

Програма другого етапу

У 9-11 класах програма вводить послідовне читання і вивчення визначних
художніх творів на історико-літературній основі, з розкриттям творчої
характеристики письменника і оглядом етапу розвитку літератури у зв’язку
з суспільним життям.

Така побудова сприяє глибшому усвідомленню ролі художньої літератури в
житті народу, визначенню її місця в духовному розвитку людства. Вводячи
систематичний курс літератури в старших класах, програма визначає два
види тем – монографічні й оглядові. Кожна монографічна тема
призначається для одного з видатних письменників і спрямовує на вивчення
одного чи кількох зразків його творчості Оглядова тема містить загальну
характеристику певного етапу розвитку літератури у зв’язку з суспільним
життям, або ж ознайомлення з літературною діяльністю письменника без
текстуального вивчення його творів та критичних статей до них.

Поєднання в програмі для старших класів монографічних і оглядових тем
дає можливість не тільки ознайомити учнів з найхарактернішими художніми
творами, розкрити життєвий і творчий шлях ряду найвидатніших
письменників, й показати їх місце в загальному процесі розвитку
суспільства й літератури, з’ясувати значення їх творчості для того часу
й нашої сучасності, глибоко усвідомити їх виховну роль.

Включаючи текстуальне вивчення одного чи кількох творів письменника,
монографічна тема буває, здебільшого, двох видів. В одному з них
текстуальний аналіз передбачається як багатоплановий, детальний розгляд
твору, його образної системи, ідейно-естетичної та моральної
проблематики, авторської позиції, жанрових, композиційних, стилістичних
і мовних особливостей. Так розглядаються “Марія” Уласа Самчука,
“Тигролови” Івана Багряного, “Маруся Чурай” Ліни Костенко. Основну рису
монографічних тем становить поєднання в них біографії чи огляду
життєвого шляху письменника з характеристикою його творчості і аналізом
одного або кількох найважливіших творів. Таке поєднання забезпечує
ясніше усвідомлення зв’язку життя та діяльності митця з його творчістю і
глибше осмислення аналізованого твору – основного компонента програми.

Оглядові розділи у 9-11 класах плануються, в основному, трьох видів:

вступні до вивчення систематичного шкільного курсу літератури;

поетапні характеристики прадавньої, давньої, нової й новітньої
літератури;

заключні підсумки вивчення української літератури, її надбання,
характерні риси, світове значення.

Особливі завдання виконують оглядові розділи програми для 11 класу. За
своїм змістом і призначенням вони набирають різного характеру: вступний
розділ про становлення і розвиток української літератури; узагальнюючий
-огляд сучасної української літератури; підсумковий – світове значення
української літератури. Такі розділи мають своєю метою не лише
узагальнення і систематизацію знань учнів, набутих під час вивчення
творчості окремих письменників, а й розкриття природи літературних явищ,
що становлять безперервний і складний закономірний процес у мистецтві
слова; вони окреслюють шляхи, етапи розвитку української літератури,
розкривають її проблематику, провідні теми, основні здобутки.

Програма передбачає, що під час вивчення оглядових тем у 9-11 класах
учитель, ознайомлюючи учнів з основними творами письменників, рекомендує
окремі з них для самостійного читання, анотування, колективного
обговорення, рецензування.

Окремо виділяються години на літературу рідного краю. В Україні вже
нагромаджено досвід проведення таких уроків, на яких присутні
письменники-земляки учнів тієї області (району, села, міста), де
проводиться урок. Форми проведення цих уроків – нестандартні. Вони
можуть бути проведені у формі зустрічей, з використанням епістолярію, у
вигляді пошукової роботи тощо.

Літературна критика в програмі

Вивчення літературно-критичної творчості шкільна програма спрямовує
трьома основними каналами: літературно-критичні статті, що супроводжують
певну монографічну чи оглядову тему; літературна критика як складова
частина, вид творчості письменника; критика як літературна діяльність.

Кожен з цих каналів має своє місце й призначення у програмі.

Літературно-критичні статті рекомендуються до вивчення визначних творів
або творчості письменника в цілому і подаються наприкінці окремих
монографічних тем.

Під час вивчення творчості письменника, який водночас виступав і як
критик, оглядаються і найважливіші його літературно-критичні праці.

Нарешті, введені до програми критичні статті розглядаються як взірці
цього специфічного літературного жанру, характеризуються основні його
риси, розкривається майстерність, простежуються особливості мови й
стилю.

Поняття теорії літератури у програмі

За потреби, зумовленій вивченням основного матеріалу, і в міру
нагромадження конкретних спостережень, понять, фактів, програма
зобов’язує формувати знання з теорії літератури. Вони потрібні як
неодмінна умова глибшого розуміння і сприймання художнього твору чи
літературного явища, повнішого забезпечення ідейно-естетичного виховання
учнів.

У процесі вивчення творчості письменників і характеристики етапів
розвитку літератури програма визначає основні теоретичні поняття, що
формуються на певному конкретному матеріалі, поступово, з його
ускладненням, поглиблюються і застосовуються як “ключ” до розкриття
змісту і сили мистецтва слова.

Коло літературно-критичних знань широке й різноманітне: від
основоположних, узагальнених понять про літературу, її специфіку і місце
серед інших галузей мистецтва; про її шкільний предмет як органічний
сплав науки і мистецтва; про літературні роди: види, жанри; про
суспільну роль художньої літератури; про творчі методи і літературні
напрями, про образну систему твору, його композицію, сюжет, елементи
віршування, образність мови, метафори, епітети, порівняння та інші
засоби, прийоми і форми поетичної творчості й стилістичної виразності.

Сформовані й застосовувані на конкретному, визначеному програмою,
матеріалі, на перший погляд нібито розрізнені, поняття з теорії
літератури поступово узагальнюються, складаючи систему знань, умінь і
навичок.

Спрямування позакласної роботи

Зважаючи на те, що основний курс літератури в школі спирається на
спрямовуване вчителем позакласне читання, програма визначає орієнтовний
перелік творів для самостійного позакласного читання і відводить
спеціальні уроки для бесід на матеріалі прочитаного. На такі уроки в 5-9
класах учитель добирає твори зі списків рекомендованих програмою книг
для позакласного читання, гурткової роботи, літературних вечорів,
конференцій, диспутів.

Спрямовуючи читання, поряд з класикою, кращих творів сучасної
літератури.

Програма орієнтує учителя на рекомендацію учням не тільки визначених нею
книг, але й нових видань, а також творів, опублікованих у періодичній
пресі, що здобули схвалення критикою та широкою громадськістю, а
найкращі з них удостоєні Державних та літературних премій.

Для читання і обговорення добираються, у відповідності з вимогами, нові
твори сучасної української літератури, в яких відображено життя людей з
усіма його радощами і складнощами.

Нормування розвитку мовлення учнів

Тісно пов’язаний з вивченням художніх творів і літературного процесу
розвиток усного і писемного мовлення учнів, основні види якого визначає
програма. Рекомендуються такі завдання, які забезпечують формування у
школярів образного (художнього) і логічного (наукового) мислення,
творчої уяви, естетичного почуття, критичних суджень, прагнення до
ідеалу, програма конкретизує види письмових робіт і усних завдань,
призначених для вироблення умінь аналізу творів і оцінювання
літературних явищ.

Визначення вимог до знань і умінь учнів

Формуючи основні вимоги до знань і умінь учнів з літератури, програма
насамперед визначає для кожного класу засвоєння певного кола умінь і
навичок учнів з поступовим узагальненням і поглибленням їх у старших
класах. Це розуміння змісту і художньої своєрідності творів, знання
текстів, виразне, з прагненням до художнього, читання рекомендованих
творів чи уривків з них напам’ять, вільне й швидке читання книги,
достатнє володіння теоретико-літературними поняттями, доцільне
застосування їх під час аналізу твору чи процесу.

Серед основних вимог до формування умінь аналізу й оцінювання
літературного твору шкільна програма визначає насамперед читацьку
культуру, життєвий досвід і набуті знання та вміння з літератури, при
цьому програма зважає на те, що формування таких знань і умінь
відбувається в процесі безпосереднього емоційного сприймання і в ході
дальшого логічного осмислення, чому особливо сприяє аналіз художнього
твору в єдності його змісту й форми.

Художня література несе в собі потужний заряд емоцій, збагачує ними
духовний світ учнів, розвиває образне сприймання, пам’ять, уяву,
естетичний смак, розумові здібності, художнє мислення, збільшує потребу
творчої праці, підвищує культуру мовлення. Програма нагадує, що успішне
здійснення відповідальних і складних завдань викладання літератури
можливе лише тоді, коли вчитель, зважаючи на емоціонально-естетичну
природу мистецтва слова, широко використовує у своїй навчально-виховній
практиці виразне читання, застосовує такі методи і прийоми, використовує
такі засоби і форми, ” які сприяють ефективному розвитку творчої уяви і
відтворюючої діяльності, розширенню емоційної сфери і розумової
активності учнів.

У процесі виконання рекомендованих програмою різних видів усних і
письмових робіт формуються мовленнєві і стилістичні вміння, серед яких
особливо важливим є швидке, правильне, осмислене читання вголос
художніх, публіцистичних і літературно-критичних текстів, виразне
читання творів, художнє усне відтворення мистецтва слова.

Орієнтація на міжпредметні зв’язки

Програма з літератури визначає міжпредметні зв’язки уроків словесності з
суміжними основами наук і галузями мистецтва. Особлива увага
приділяється взаємозв’язкам української із зарубіжною літературою.

Програма орієнтує на міжпредметні зв’язки літератури з циклом основ
історичних наук: знайомлячи учнів з історико-суспільною основою художніх
творів, учитель має спиратися на факти, явища, події, відомі учням з
курсів історії, основ держави і права.

За програмою з літератури вчитель використовує також набуті знання і
уявлення учнів з різних галузей мистецтва – живопису, скульптури,
музики, театру, кіно. Ставиться вимога розкривати взаємозв’язки
літератури з іншими видами мистецтва на основі спільності проблематики і
тематики їх творів, єдності ідейно-естетичної позиції їх авторів, за
всієї специфіки кожного мистецтва.

Творчий характер програми

Шкільна програма з літератури є документом державного значення,
обов’язковим для виконання. Але вона дає широкі можливості для виявлення
творчої ініціативи вчителя, орієнтує його на таку систему навчання і
виховання, яка розвивала б інтерес і любов учнів до художнього слова,
сприяла б посиленню їх творчої активності і самостійності.

Час на вивчення кожної монографічної та оглядової теми програма
розподіляє орієнтовно. Вчителеві дозволяється в міру необхідності,
зважаючи на умови роботи, склад учнів, обґрунтовані методичні
міркування, дещо змінювати кількість навчальних годин на ту чи іншу
тему, в межах загальної кількості годин, визначених навчальним планом на
предмет літератури.

У чинних програмах на допомогу вчителеві з метою творчого використання
додаються норми оцінювання знань, умінь і навичок учнів з літератури,
рекомендації основних методичних посібників.

Навчальна програма з літератури – живий, рухомий орієнтир. Вона, як ї
сам її предмет, вимагає творчого ставлення до себе, безперервного
удосконалення, оновлення, при всьому прагненні до стабільності. В ході
застосування удосконаленої програми передбачається дальше її поліпшення.
Вже стало традицією, що вчителі, методисти, літературознавці,
письменники пильно стежать за наслідками впровадження щоразу оновлюваної
програми в школі, вносять свої пропозиції щодо дальшого удосконалення її
у відповідності з вимогами життя в його безперервному розвитку.

Довершене на кожному новому етапі удосконалення навчальної програми в
результаті теоретичного обґрунтування і практичної перевірки змісту
предмета належить до корінних проблем наукових основ методики
літератури.

3. Предмет літератури в загальноосвітній школі. Визначення ролі предмета

Як шкільний предмет література займає важливе місце в загальноосвітній
школі. Разом з іншими предметами суспільно-гуманітарного циклу
викладання літератури в яскравій, дохідливій формі має специфічними
засобами слова розкривати шляхи оновлення суспільства. Силою образного
мислення в єдності з логічним на уроках літератури учитель покликаний
послідовно виховувати вміння відстоювати загальнолюдські та національні
цінності.

Художня література в школі відіграє велику роль у вихованні людини як
громадянина України з притаманними йому мораллю та інтересами, високою
культурою праці й поведінки. Вона володіє великою силою емоційного
впливу на національне виховання, яке становить найважливіший фактор
формування особи. Своїми, притаманними саме їй, засобами література
сприяє вихованню у кожної молодої людини усвідомлення потреби в праці,
що є завданням першорядної економічної і моральної значущості, її місце
на передньому краї у здійсненні зрослих вимог до морально-естетичного
виховання молоді, формування її духовного світу, національної
самосвідомості. У всебічному і гармонійному розвитку особи, в
комплексному підході до виховної роботи, застосуванні нових освітніх
технологій літературі в школі належить особлива, духовна роль.

Реформа школи передбачав в усій повноті й яскравості використовувати
багатство художньої літератури для виховання молоді. Засобами мистецтва
слова література в школі покликана брати активнішу участь у засвоєнні і
втіленні в життя Основного Закону нашої держави – Конституції України.

Сучасна школа орієнтується на значне поліпшення художньої освіти й
естетичного виховання учнів, в чому можливості шкільного предмета
літератури особливо великі – і пізнавальні й виховні.

З цілковитою певністю можна твердити, що немає такої грані життя школи,
яка б не стосувалася літератури, прямо чи принагідне. Тож справді:
література в школі – це не просто окремий навчальний предмет, а цілий
комплекс специфічних, притім особливо сильних і ефективних, засобів,
спрямованих на здійснення основних цілей – створення кращих умов для
навчання і виховання підростаючих поколінь, підготовки їх до життя і
праці, активної громадської діяльності.

Літературі як шкільному предметові і виховному засобові відводиться
чільне місце в подальшому вдосконаленню загальної середньої освіти
молоді.

Разом з усіма шкільними предметами і, передусім, в єдності
суспільно-гуманітарного циклу, література формує нову особистість.
Дальше покращення рівня викладання літератури в школі, посилення її ролі
в удосконаленні всього навчальне-виховного процесу відповідно до
сучасних потреб нашої держави, зміцнення зв’язку викладання цього
предмета з життям спрямовується на те, щоб мистецтво слова краще
допомагало молодим людям розуміти навколишній світ, відчувати його в
усьому многогранні, працювати в суспільстві на повну потужність сил.

Звідси постає найперше завдання – посилити роль уроків літератури у
формуванні духовно багатої, гармонійно розвиненої, національне свідомої
особистості з високими моральними ідеалами й естетичними потребами. Для
цього необхідно передусім удосконалювати освітні технології навчання,
висуваючи на перший план активні їх форми; прилучати учнів до
самостійної роботи з книгою; підвищувати ефективність уроку та
урізноманітнити форми організації навчальне-виховного процесу;
практикувати лекційні і семінарські заняття в старших класах;
удосконалити організацію кабінетної системи навчання.

В інтересах учителя-словесника розширювати можливості у виборі
оптимальних методів, форм і засобів навчання, сміливіше впроваджувати в
практику досягнення педагогічної науки, не допускати дріб’язкової
регламентації педагогічної діяльності, рішуче викорінювати з шкільної
практики лібералізм в оцінці знань і поведінки учнів.

Ефективність вивчення літератури, її виховного впливу, як і результати
всієї діяльності школи і вчителя, вимірюється глибиною і міцністю знань,
моральними якостями учнів, підготовленістю їх до життя і праці, високою
вихованістю та культурою поведінки, активною громадською і трудовою
діяльністю, безпосередньою участю у розбудові своєї держави.

При цьому маємо завжди зважати на специфіку літератури, її шкільного
курсу, який становить провідний предмет естетичного циклу.

Роль художньої літератури як предмета естетичного циклу незмірно
зростає. Різко підвищуються відповідні вимоги до вчителя-словесника. Щоб
бути завжди на висоті цих вимог, йти в рівень з життям, учителеві треба
глибоко оволодівати теорією предмета і постійно збагачуватись передовою
практикою.

Одним із насущних питань теоретичної підготовки вчителя-словесника до
ефективної творчої роботи в школі є наукове освоєння специфіки шкільного
предмета літератури, усвідомлення закономірності поєднання у ньому чуття
і мислі, мистецтва і науки, саме того, що поет образно назвав – “красиве
і корисне” (М.Рильський).

Через художнє слово ми прищеплюємо учням любов до рідної мови.
Відстоюючи єдність і соборність української нації, Іван Огієнко писав:
“Мова – це наша національна ознака, в мові наша культура, ступінь нашої
свідомості. Мова – це форма нашого життя, життя культурного і
національного, це форма національного організування. Мова – це душа
кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб… І поки живе
мова – житиме й народ, як національність… Не стане мови, не стане
національності”.

Література:

1. Гаврилов П. Оглядові теми на уроках української літератури в старших
класах.–К., 1980.

2. Пасічник Є. Методика викладання української літератури в середніх
навчальних закладах. – К., 2000. – С. 186-201.

3. Програми середньої загальноосвітньої школи. Українська література для
шкіл з українською і російською мовами навчання. – К., 1991-2002.

4. Маткобожик М. Спроба блочного вивчення літератури // Творчість
В.Стефаника і М.Черемшини // УМЛШ. – 1989. – №2. – С. 22-24.

5. Хропко П., Гуляк А. Українська література кінця XIX – поч. XX ст.: /
Матеріал до вивчення оглядової теми в 10 кл. // УМЛШ. – 1991. – №1. –
с.23-27.

6. Шаповалова Є. Початок уроку при вивченні біографії письменника //
УМЛШ. – 1982. – №6. – С. 36-39.

7. Сташків О. “Взяли вони в житті шляхи колючі”: Як удосконалювати урок
з вивчення біографії письменника // Дивослово. – 1992. – №5-6. – С.
36-41.

8. Філіпова Н. Варіанти уроку вивчення біографії письменника //
Дивослово. –1999.– №5.–С.32-34.

9. Бойко М. Вивчення біографії письменника // УМЛШ. – 1974. – №6. –
С.44-53.

10. Ю.Хропко П. Літературний процес 40-60-х років XIX ст: Матеріал до
вивчення оглядової теми у 8-9-му класах // УМЛШ. – 1989. – №1. –
С.24-32.

11. Хропко П. Становлення нової української літератури: оглядова лекція
у 8 кл.// УМЛШ. – 1987. – №10. – С.27-33.

12. Пасічник Є., Постоловська Н. Принципи і джерела вивчення життєвого
шляху письменника // УМЛШ. – 1974. –№11.– С.27-35.

13. Свердан М. Три варіанти одного уроку: До вивчення біографії Івана
Франка // УМЛШ. – 1986. – №5. – С. 65-71.

14. Неділько В. Методика викладання української літератури в середній
школі.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020