.

Формування і розвиток української методики літератури. Становлення української методики літератури (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
363 8517
Скачать документ

Реферат на тему:

Формування і розвиток української методики літератури. Становлення
української методики літератури

План

1. Формування основ методики (школа Ярослава Мудрого). Церковна та
світська література.

2. Роль М.Смотрицького, Ф.Прокоповича, І.Вишенського.

3. Формування методики у шевченківській період.

4. Погляди І.Франка, Х.Алчевської на процес формування літературної
освіти в Україні.

5. Методика літератури радянського періоду.

Одним із найважливіших завдань школи було створення чіткої й ефективної
системи літературної освіти учнів. Необхідно було визначити
методологічні засади, головні принципи й мету викладання літератури в
школі, її місце в системі інших навчальних предметів, встановити обсяг і
структуру курсу, створити програми, які відповідали б вимогам
сучасності. Було прийнято ряд постанов, але всі вони були
заідеологізовані. На словах нібито література мала право на вільний
розвиток, але насправді все національне заказане, його треба було весь
час висвітлювати в контексті інтернаціонального, до того ж не дуже
настирливо. Спроби відірвати літературу від політики завершувалися
невдачами. Так, вірний ленінським ідеям Я.Чубар, виступаючи проти
“вивихів” окремих письменників, гнівно заперечував такі спроби: “В
літературі відбивається життя країни та громадські РУХи: література – це
шлях до піднесення культурного рівня людності, а в цих умовах –
підвищення культури трудящих мас та у вихованні їх у ідеологічному
напрямку… Пролетарська творчість навіть і в літературі та мистецтві
повинна бути класовою”.

У період свого становлення методика української літератури спиралася на
багатій досвід етнопедагогіки, психології, літературознавства і
мовознавства, на праці українських письменників і педагогів І.Франка,
Х.Алчевської, Т.Лубенця та інших. У 1921 році виходить книга професора
О.К.Дорошкевича “Українська література в школі (спроба методики)”, її
автора звинуватили у методологічній нечіткості, вульгарному
соціологізмі, викривленнях в літературознавстві, “прожектерській теорії”
в педагогіці. І за всю історію колишнього Радянського Союзу його
згадували лише в негативному плані.

В Україні методико-літературну діяльність в 20-х роках минулого століття
розгорнули О.І.Білецький, Л.А.Булаховський, А.П.Машкін, В.І.Масальський,
С.Х.Чавдаров, Т.Ф.Бугайко.

Центром методичної думки на Україні в той час був Харків, з 1926 року
там функціонував Науково-дослідний інститут педагогіки УРСР, в якому
були зосереджені провідні методичні сили. В інституті працювали
Є.П.Кирилюк, П.К.Волинський, В.І.Масальський, Т.Ф.Бугайко. Були видані
шкільні підручники з літератури, велась робота над створенням
систематичного курсу методики.

Початковою спробою наблизитись до створення курсу методики після
О.Дорошкевича були “Методичні уваги для вчителя трудшколи”
О.І.Білецького та Л.А.Булаховського (1927). У 1928 р. виходять друком
методичні посібники А.П.Машкіна “Методика літератури” та “Методика
літературного читання”.

Систематичний курс методики літератури – “Методика літературного читання
у 5-8 класах середньої школи” (1940) створили П.К.Волинський та
Г.П.Снєжкова.

У передвоєнні роки Т.Ф.Бугайко та Ф.Ф.Бугайко видали ряд методичних
посібників про вивчення творчості письменників – П.А.Грабовського, Лесі
Українки та ін.

Після другої світової війни на Україні розвернулась робота над
актуальними і важливими питаннями історії й теорії методики літератури.
Своєрідним підсумком цілого етапу розвитку методики стала фундаментальна
праця Т.Ф.Бугайко та Ф.Ф.Бугайка “Українська література в середній
школі. Курс методики” / За редакцією проф. П.К.Волинського (1962). У ній
узагальнено здобутки викладання літератури в школі довоєнних часів та в
умовах відбудови народного господарства після війни.

Серед досягнень методики цього періоду відзначаються встановлення
обсягу, змісту й структури літературної освіти учнів, створення
підручників, вироблення нового типу навчального посібника для вчителів –
переважно монографічного характеру з вивчення творчості окремого
письменника в школі, удосконалення форм, методів і прийомів викладання
літератури, поліпшення підготовки вчителів-словесників у педагогічних
вузах. Та все недостатня увага приділялась дослідженням теоретичних
аспектів, методичної спадщини, розробці нових, активних методів
навчання, розвитку самостійного мислення і творчої уяви учнів,
ефективності уроків, майстерності аналізу літературного твору.

У подальшому посилена увага приділяється таким важливим аспектам
методики, як удосконалення навчальних методів, посилення виховного
спрямування шкільного курсу літератури, наукове осмислення та
узагальнення передового досвіду словесників.

Потреба узагальнення й наукового осмислення історії методики, доцільне
використання надбань минулих поколінь, визначення загальних
закономірностей її розвитку спонукало методистів звернутися до
прогресивної спадщини. На Україні ґрунтовно досліджувалось зародження,
становлення і розвиток методики літератури від часів Київської Русі й до
сучасності. Наслідком тривалої праці стало видання фундаментальної
монографії О.Р.Мазуркевича “Нариси з історії методики української
літератури” (1961). Однією з найважливіших проблем методики другої
половини XX ст. є дальше посилення виховного впливу літератури на
школярів. Однак вся система роботи, що висвітлювалася у методичних
посібниках цього періоду була заполітизована. У завданнях, які ставилися
перед школою, наголошувалося на підвищенні якості навчання і
комуністичного виховання учнів. Це вимагало творчого розв’язання
теоретичних питань викладання літератури, зокрема –проблеми
вдосконалення методів, ґрунтовного вивчення, осмислення й поширення
передового досвіду роботи словесників – майстрів педагогічної справи,
новаторів.

Створюються посібники з актуальних проблем піднесення якості викладання
літератури: “Майстерність учителя-словесника” Т.Ф.Бугайко та Ф.Ф.Бугайко
(1963); “Проблемні завдання на уроках російської літератури”
Н.М.Сафонової (1977); “Самостійна робота учнів над літературним твором”
і “Взаємозв’язок методів навчання на уроках літератури”,
В.І.Золотникової (1978); “Літературно-мовний кабінет у школі”, “Письмові
творчі роботи з української літератури у 8-Ю класах”, “Література і
учнівська творчість” В.І.Цимбалюка (1975-1985); “Наукові основи
підручника з літератури (4-10 класи)”, “Вивчення елементів теорії
літератури в 4-7 класах”, Міжпредметні зв’язки на уроках української
літератури (4-10 класи) М.Бандури (1979-1984); “Наочність на уроках
літератури” В.С.Гречинської.

Центральною проблемою викладання літератури в школі була й залишається
якість аналізу художнього твору. Від того, наскільки майстерно
проаналізовано твір в єдності форми й змісту, переконливо розкрито його
ідейно-художній зміст, повно і свідомо, з правильних ідейних позицій
учні сприймають та оцінюють зображені у ньому життєві явища, залежить
ефективність і усієї роботи вчителя. Цій важливій проблемі присвячені
праці “Виховання” навичок аналізу прозового твору” Н.М.Сафонової (1967);
“Спроби літературного аналізу” Є.О.Майміна (1972); “Аналіз художнього
твору” К.П.Фролової (1975); “Проблеми літературної освіти в середній
школі” В.Р.Щербини (1978); ряд посібників монографічного характеру про
вивчення творчості письменників.

Ширше впроваджуються технічні засоби у навчальний процес, зокрема й у
викладанні літератури. Основи методики їх використання розробляються в
працях Л.В.Чашка “Екранні та звукові засоби навчання” (1976), “Навчальне
кіно на уроках у старших класах. На матеріалі викладання літератури,
історії та географії” (1963) та ін., Л.П.Кулінської “Звукозапис на
уроках української літератури” (1973), “Екранні та звукові посібники на
уроках літератури” (1979), в ряді інших посібників і статей.

Для розвитку методики літератури на Україні в цей період характерною
рисою є зростання активної участі вчителів спільно з ученими-методистами
в її дальшому удосконаленні. Поряд з названими відзначаються праці
вчителів-словесників К.О.Ходосова, О.С.Непорожнього, В.В.Фещака,
Є.І.Жицького, В.І.Цимбалюка, Г.А.Глухової, Є.М.Кучеренко.

Корисними є монографічні дослідження з досвіду роботи окремих учителів,
наприклад, посібник В.І.Цимбалюка “Література і учнівська творчість”
(1985). Багато цікавого й потрібного беруть для себе вчителі з нарисів
про майстрів-словесників, що регулярно друкуються в журналах “Українська
мова і література в школі”, „Дивослово”.

Високий рівень методики літератури дозволив створити в Україні ряд
ґрунтовних праць узагальнюючого характеру, в яких розв’язуються головні
проблеми викладання літератури в школі. Серед них підручник для
університетів та педінститутів В.Я.Неділька “Методика викладання
української літератури в середній школі” (1978), книга Є.А.Пасічника
“Українська література в школі” (2000), „Наукові основи викладання
літератури” (За ред. Н.Волошиної та ін.).

Перед сучасною методикою стоїть ряд складних і відповідальних завдань
викладання літератури, піднесення ефективності навчально-виховного
процесу, які розглядаються далі у відповідних розділах.

Творчий характер методики літератури, роль учителя в її розвитку.
Основне джерело методики літератури.

Методика літератури як наука із властивими їй закономірностями,
рекомендаціями не є чимось закостенілим, незмінним. Вона перебуває у
постійному русі, зв’язаному із змінами в розвитку суспільства та
специфічною особливістю, обумовленою предметом і об’єктом її
дослідження.

Основою ефективності методики літератури є педагогічна діяльність
учителя у навчанні і вихованні підростаючого покоління засобами
мистецтва слова. Така діяльність завжди є творчим процесом.

Як одна із форм пізнання дійсності, методика літератури має свій
специфічний характер, який визначається особливістю цієї науки, що
стоїть на стику педагогіки і літературознавства. Вони є обов’язковими
для будь-якої форми пізнання, в тому числі й методики літератури як
науки, яка досліджує педагогічні закономірності єдиного процесу навчання
і виховання учнів засобами мистецтва слова.

Знання, які здобуваються педагогічною наукою, а в ній – методикою
літератури, не повинні лежати непорушне, “мертвим капіталом”. Адже такі
знання мають цінність лише в тому випадку, коли вони знаходять
застосування в педагогічній теорії і практиці.

У методиці літератури можна виділити чотири послідовні етапи наукового
пізнання і практичної педагогічної діяльності.

Первісний етап цієї системи, з чого починається педагогічне дослідження,
є результати спостереження, опис і узагальнення педагогічного досвіду.
Але в науковому дослідженні потрібно не лише описати педагогічну
діяльність, а й зробити її теоретичний аналіз, провести педагогічний
експеримент, результатом яких є виведення закономірностей педагогічної
діяльності, що є вже Другим етапом цієї системи.

Ці два початкові етапи дослідження відображають науково-теоретичну
Функцію педагогіки, в тому числі й методичної науки.

Наступний етап характеризує конструктивно-технічну функцію науки, коли
вона формулює принципи педагогічної діяльності, загальні її норми або
вказівки до практичної роботи вчителя, які в ході дослідження конкретних
правилах, рекомендаціях для педагога-практика.

Останній елемент системи – діяльність педагога-практика, який, керують
принципами педагогічної науки, втілює їх у безпосередню практичну роботу
з навчання і виховання учнів. І ця нова практична діяльність учи
об’єктом вивчення науки через спостереження, опис, теоретичний аналіз, в
результаті чого виявляються нові закономірності, конкретизуються раніше
здобуті знання, уточнюються принципи навчання і виховання, розробляються
рекомендації тощо.

Отже, практична діяльність педагога займає важливе місце і є ніби
зв’язуючою ланкою у замкнутій системі відношень: наука – практика –
наука. Вона є основним джерелом, звідки методична наука черпає
емпіричний матеріал для педагогічних узагальнень і теоретичних
висновків.

Творчий характер методики літератури

Процес викладання літератури в школі слід розглядати як творчу
діяльність учителя-словесника. В.О.Сухомлинський писав, що “за самою
своєю логікою, за філософською основою, за творчим характером
педагогічна праця неможлива без елементів дослідження”. Саме в такій
діяльності наукові знання з методики є джерелом педагогічної творчості
учителя. Адже “зроблене вченим відкриття, коли воно оживає у людських
взаємовідносинах, у живому пориві думок і емоцій, постає перед учителем
як складне завдання, розв’язати яке можна багатьма способами, і у виборі
способу, у втіленні теоретичних істин у живі людські думки й емоції саме
і полягає творча праця вчителя”.

Для того, щоб праця вчителя-словесника була справді творчою, він повинен
мати необхідні знання з літератури, методики, педагогіки, психології,
розуміти суть педагогічного процесу і основні його закономірності
навчання і виховання засобами мистецтва слова.

Роль учителя в розвитку методики літератури

У сучасних курсах методики літератури втілений колективний розум і
досвід багатьох поколінь педагогів-теоретиків і практиків. І наявність
таких наукових знань позбавляє вчителя у практичній діяльності
відкривати ще раз уже відкрите. Але в науковому курсі методики подані
лише загальні закономірності і принципи педагогічного процесу вивчення
літератури в школі. Учитель повинен їх творчо застосовувати у конкретних
і неповторних ситуаціях педагогічного процесу. Отже, методичні
рекомендації, знанні про закономірності навчання і виховання засобами
мистецтва слова, які дає учителю-словеснику методична наука, стають ніби
передумовою для йогс самостійної творчої діяльності з учнями.

Справді творчий працівник, учитель може стати і співучасником наукової
творчості в галузі методики літератури. Науково узагальнюючи результати
своєї діяльності, досліджуючи певну методичну проблему, осмислюючи її з
наукового погляду, керуючись методологією наукових досліджень, учитель
вносить певний вклад у методику літератури як науку.

Серед словесників є учителі-новатори, які надбали оригінальний досвід
викладання літератури в школі, узагальнений у серії видань з
педагогічного пошуку, проблем і знахідок. Такий досвід має важливе
значення як для практики, так і для науки. Варто підкреслити, що
індивідуальна творчість вчителя має суспільне значення за умови, коли
вона буде осмислена з наукового погляду або самим учителем, або наукою,
що створює можливість залучення широких учительських мас до впровадження
цього досвіду і в їхню практику. Слід мати на увазі, що у передовому
педагогічному досвіді “передається думка, виведена із досвіду, а не
самий досвід”. Тому досвід має бути науково осмислений. До наукового
осмислення і узагальнення досвіду закликав і В.О.Сухомлинський: “Досвід
не можна передати, якщо свідомістю того, хто хоче запозичити досвід, не
оволодіє ідея, яка стала джерелом натхнення для творчої праці”.

Розглянуті об’єктивні умови виявлення творчості вчителя, діяльність
якого є предметом дослідження методики літератури як науки, самі по собі
ще не роблять його працю творчою. Важливими у цьому процесі виступають
неодмінні фактори, передусім національної самосвідомості. Учитель, який
готується творчо працювати у школі, повинен виховувати в собі спеціальні
якості і вміння, які сприятимуть його творчій праці з учнями. Серед
таких професійних якостей учителя педагогічна література називає:
всебічну гармонійну освіченість, високі моральні якості, вольові риси
характеру, любов до дітей, тактовність, спостережливість, самостійний
склад мислення, здатність до аналізу і самоаналізу, уміння чітко, ясно
викладати матеріал і т.п., а для вчителя літератури – ще й майстерне
володіння мистецтвом слова. Таким чином, економічні зміни у суспільстві,
його демократизація і перебудова, які ставлять нові завдання перед
педагогічною наукою і практикою школи, спонукають науковців і вчителів
до подальшого удосконалення методів навчання і виховання підростаючого
покоління. Наука дає учителеві у формі знань орієнтир для його роботи у
нових умовах. Вона є не догмою, а керівництвом до дії вчителя, і це
відкриває перед ним простір для справді творчої роботи. В той же час
творча робота вчителя, зв’язана з новою педагогічною Дійсністю, що
запрограмована у педагогічних принципах і методичних рекомендаціях,
служить багатим матеріалом для методичної науки, в досвіді рядових
учителів по реалізації нових методичних рекомендацій зароджуся нові
методичні ідеї, які по-новому осмислюються наукою, породжуючи І наукові
положення і рекомендації І в цих нових наукових положеннях виражаються в
науково переосмисленому вигляді результати педагогічної творчості
вчителя. Так педагогічна творчість учителя-словесника тісно
переплітається із науковою творчістю вченого в галузі методики
літератури. Теоретичні висновки ученого-методиста мають цінність для
школи, для педагогічної практики, коли вони ґрунтуються на живому
досвіді учителів-словесників, розв’язують питання, які ставить перед
наукою шкільне життя.

Саме таким двостороннім зв’язком теорії і практики зумовлюється справді
творчий характер методики літератури.

У сучасних умовах перед методикою літератури і учителями-словесниками
стоять нові важливі завдання – проблеми дальшого удосконалення
навчально-виховного процесу в школі, підготовки творчої особистості до
життя і праці. І в цій важливій справі – невичерпні можливості дальшої
творчості вчених-методистів та учителів-практиків у їх тісній
співдружності.

Традиції і новаторство методики літератури

Методика літератури як наука у своєму розвитку спирається на прогресивні
традиції минулого; водночас, вона є новаторською, її справжнє
новаторство становить закономірний розвиток того досвіду, який був
вироблений прогресивними методистами минулого. Спадкоємний зв’язок
нового із старим є особливістю всякого розвитку, він передбачає
заперечення старого при збереженні всього позитивного у старому.

Тільки творче освоєння і критичне осмислення давніх традицій у світлі
нових ідей і концепцій веде до справжнього новаторства. Адже справжнє
новаторство е закономірним розвитком того досвіду, який виробляються
віками. І, навпаки, неувага до традицій, незнання або скептичне
ставлення до минулого, некритичне його осмислення завжди приводили до
суб’єктивізму, до методичних помилок або псевдоноваторства.

Сутність новаторства

Українська методика літератури – якісно нове явище і вищий етап У
розвитку світової методичної думки. Для справжнього новаторства в науці
потрібне глибоке знання життя, розуміння його провідних тенденцій і
головних напрямків суспільного розвитку. Тільки таким способом можна
уникнути методичного прожектерства і псевдоноваторства, носії якого
доходили часом до заперечення випробуваних життям традицій минулого
(наприклад, заперечення уроку як основної форми навчально-виховного
процесу у школі повного відкидання традиційних методів навчання тощо).

Водночас з тим сучасна методика літератури, виходячи із нових завдань,
поставлених перед школою, досліджує актуальні проблеми викладання
літератури в школі, які розглядаються на міцному ґрунті усталених
традицій української школи розвиваючи важливий принцип єдності навчання
і виховання, науковці над дослідженням комплексного підходу до проблеми
національного виховання. Виходячи із традиційного питання про розвиток
самостійного логічного мислення учнів у процесі викладання літератури,
метол останнім часом звертаються до проблемності у системі літературної
іти і розвитку в зв’язку з цим творчого мислення школярів. Поряд із
подальшим удосконаленням уроку як основної форми навчально-виховного
процесу сучасній школі, досліджуються шляхи активізації творчої
діяльності учнів я їх пізнавальної самостійності і активності у процесі
вивчення літератури школі через такі форми занять, як семінар,
конференція, факультатив.

Все більше утверджується в практичному житті школи кабінетна система
навчання. Перед науковцями постали проблеми розробки ефективних форм
самостійної роботи учнів на уроках літератури в умовах кабінетної
системи навчання, зокрема комплексного використання технічних та інших
засобів навчання на уроках, запровадження міжпредметних зв’язків,
розвитку усного і писемного мовлення, виразного читання у процесі
викладання літератури в школі. Усі ці нові риси природно поєднуються з
передовими традиціями методики літератури як науки і сприяють її
дальшому поступальному розвитку, утвердженню справжнього новаторства.

Наукові і прикладні функції методики літератури.

Закономірність поєднання теорії і практики в методиці літератури.

Невпинний розвиток, безперервне удосконалення властиві методиці
літератури на всіх етапах її розвитку, але кожного разу постають вони з
новою силою, відповідно до конкретно-історичних суспільних умов і вимог
часу. Працюючи творчо, учителі-словесники і раніш прагнули одночасно
будити почуття й розвивати мислення учнів на уроках літератури,
створювати емоційну атмосферу і проблемні ситуації. З цією метою вони
надавали методам дослідницького, пошукового характеру. Це цілком
закономірно відобразили у своїй методичній системі ще основоположники –
П.К.Волинський, О.І.Білецький, Т.Ф.Бугайко.

Та в нових умовах, які створилися у процесі побудови демократичного
суспільства назріла потреба ширшого застосування у вивченні літератури
творчості вчителя, проблемності як характеру навчального процесу, що
відображав активну розумову діяльність учнів, підсилену високою
емоційністю сприйняття, ідейно-естетичною єдністю мислення і почуттів.
Методика літератури послідовно розв’язує актуальні проблеми навчання
ховання засобами мистецтва слова як предмета педагогічної науки і
щільної практики.

Важливою проблемою сучасної методики літератури як науки дедалі гостріше
постає аналіз художнього твору, здійснюваний в єдності змісту форми як
ідейно-естетична цілісність. Здійснюваний за сучасними вимогами він
визначає нову якість методики літератури.

Істотно нову якість методики літератури становить її творчий характер
орієнтація на цілеспрямовану і розумну діяльність учителя, на ініціатив:
цілеспрямовану і самостійну працю учня

Збагачення і спрямування змісту

Невіддільна від цього проблема – збагачення шкільного курсу літератури,
підвищення його морально-естетичного рівня, виховної ролі, розвантаження
від застарілого й другорядного матеріалу.

На основі нових програм, підручників, навчальних посібників з літера
плануючи уроки й систему позакласних занять в усіх їх різновидності
вчитель-словесник має творчо використовувати нові й відроджені надбання
мистецтва слова і всіх споріднених з ним видів художньої творчості,
схвально прийняті народом, а також досягнення літературознавчої науки.
Образи цих сучасників, хвилюють людей, викликають суперечки, спонукають
замислення про сьогодення і майбутнє. Невичерпною сферою художніх
пошуків виявились людські стосунки на виробництві і в побуті, складний
внутрішній ній світ особистості, її місце в житті суспільства і на всій
планеті. В літературних творах, їх образах-персонажах знаходять
співзвучність власним думкам, переживанням, вбачають втілення кращих рис
українського характеру.

Виразно відзначається широкий і сміливий вихід літератури до тих
проблем, пов’язаних художнім осмисленням історії України, її героїчного
минулого.

Повернені із забуття письменники і сучасні твори української літератур
несуть у собі збагачення змісту уроків, різноманітних творчих видів
самої самостійної роботи з книгою, читацьких конференцій та інших форм
класних та позакласних літературних занять. Важливе завдання становить
відображенні вкладу письменників України в розбудову її самостійності.

Зрозуміло, що цьому високому рівню художньої думки суспільства й змісту
творів має відповідати і методика літератури.

Удосконалення методів

Так само важлива й ключова проблема – удосконалення методів вивченні
літератури в школі, передусім – головної ланки навчально-виховного
процесу в класі й поза ним – аналізу твору письменника в єдності змісту
й форми ідейності й художності.

Ідейна насиченість літературних творів розглядається в нерозривній
єдності з художньою досконалістю. Необхідно добиватися того, щоб
актуальність теми не прикривалися сірі, убогі в художньому плані речі, і
герої творів вмикались у колі дріб’язкових справ, а жили турботами своєї
країни, життям сповненим напруженою працею, наполегливою боротьбою за
торжествово правди, справедливості і добра. Це важливо завжди пам’ятати
не письменникам, а й учителям, методистам, усім педагогам-словесникам.
та жати на це не тільки під час визначення змісту шкільного курсу
літератури, а й у процесі творчого застосування і ефективного поєднання
методів і прийомів їх вивчення.

Специфіка методів викладання літератури в школі вимагає від учителя
якого ж високого натхнення, такої ж глибинної емоційності, які властиві
і письменнику – істинному творцеві, художнику у світі великого
мистецтва. Яскравий, глибоко зворушливий приклад емоційної активності
співпереживання містять щоденники Павла Тичини.

Новаторський досвід учителів, методистів літератури, плідна творчість у
роботі над удосконаленням методів навчання і виховання засобами
художньої літератури становлять наше надбання, високий взірець їх
дійового втілення в життя, у практику роботи школи і в теорію
педагогічної науки – методики літератури.

Скарбниця цього досвіду відрізняється своїм творчим многогранням, як
різноманітні і самі методи, їх форми, види добору, застосування,
поєднання, усунення штампів, стереотипів, трафаретів.

Дедалі більше поширюється, все більше впроваджується в школи цінний
досвід підвищення ефективності видів і прийомів самостійного аналізу
художнього твору на уроках української літератури.

Методика літератури покликана якнайповніше використати всі резерви,
засоби й форми, що забезпечують глибоке виховання в учнів розуміння
національних і загальнолюдських цінностей: гуманізму, патріотизму,
трудового, громадянського і державного обов’язку.

Проблема наочності

Постійне удосконалення методів вивчення літератури в школі вимагає
приведення їх у відповідність з вимогами сучасності, потребами життя,
прогресом науки і суспільства.

Науково-технічна революція, дедалі більш впливаючи на всі сфери
суспільного життя, істотно посилила застосування технічних засобів
навчання рівні сучасної їх досконалості, внесла нову якість у здійснення
дидактичних принципів наочності, доступності, єдності змісту й форми під
час вчення літератури в школі.

Повсюдний перехід загальноосвітніх шкіл на кабінетну систему навчання
викликав потребу удосконалення типології і методики сучасного уроку
літератури в навчальному кабінеті та системи різних видів самостійної
роботи учнів у цій своєрідній лабораторії, обладнаній на рівні сучасних
здобутків науки і техніки. Звідси гострої актуальності набула ще одна
нова проблемі – комплексного застосування технічних, аудіовізуальних
засобів навчай 11 творів суміжних мистецтв у процесі вивчення
літератури. Нового характеру набув і сам принцип наочності на уроках
літератури та в різних вид позакласної роботи.

Значно збагатилась і набула істотно новаторського характеру методика
комплексного використання сучасних засобів і матеріалів унаочнення,
надбаних кабінетами літератури. Заслуговує поширення і новаторський
метод демонстрування на уроках літератури зі шкільного телецентру, з
застосуванням сучасних екранних і звукових засобів навчання.

Дедалі вище підноситься ефективність раціоналізації застосування
різноманітних методів вивчення літератури з опорою на
демонстративно-технічні засоби. Загальновизнаним успіхом розумного,
творчого взаємодіяння літературного процесу, проведення уроків-диспутів,
уроків-конференцій, уроків-семінарів, удосконалення шляхів розвитку
творчої самостійності учнів письмових працях – роздумах над
літературно-художнім чи критико-публіцистичним текстом широко
користуються майстри педагогічної справи – вчителі літератури.

Зв’язок з життям

У сучасній школі особливе значення має моральна, психологічна і
безпосередня підготовка учнів на уроках і в позакласній роботі з
літератури до продуктивної праці в суспільстві. Єдність навчання і
виховання вимагає тісніше зв’язувати вивчення літератури з суспільним
життям трудівника демократичної держави, гідного спадкоємця минулого
українського народу. У зв’язку з цим посилюється увага до знань учнів,
які вони здобувають на уроці і під час самостійного опрацювання художніх
творів. Постає потреба по-новому розв’язувати і проблеми визначень мети,
засобів та методів сучасного уроку літератури. Урок літератури завжди
має бути цілеспрямованим, відповідати сучасним вимогам; методи роботи на
уроці повинні спрямовувати учнів на творче ставлення до предмета, до
самостійного застосування здобутих знань у повсякденній діяльності, в
житті.

Нерозривно зв’язана з життям суспільства, з дійсністю, методика
літератури безперервно удосконалюється в міру розвитку школи,
педагогічне і психологічної наук, літературознавства і самого мистецтва
слова. Це закономірність, підтверджена всім історичним досвідом методики
літератур яка покликана бути в демократичному суспільстві справжньою
наукою дійовим керівництвом у практичній діяльності
вчителів-словесників.

Великого значення набуває проблема міжпредметних зв’язків, – між
викладанням літератури та інших предметів гуманітарного циклу. Пошук
ефективних шляхів, раціональних способів емоційного сприймання школярами
образного слова в процесі вивчення української літератури у
взаємозв’язках з зарубіжною дедалі більше є учителів обох споріднених
предметів, що особливо виділяється в міжпредметних зв’язках.

У єдиній системі естетичного виховання

У єдності з виховною спрямованістю шкільного курсу літератури виступає
посилення її естетичної функції – невід’ємної складової частини всього
комплексу виховного впливу мистецтва слова на формування особистості. В
цьому теж актуальна проблема сучасної методики літератури. Удосконалення
всієї системи естетичного виховання, розвиток художньої самодіяльності,
яка є животворним джерелом народних талантів, благодатним ґрунтом для
розквіту мистецтва, вимагає в шкільному курсі літератури в усіх видах
роботи вчителя над образним словом, рішуче посилити увагу до народної
творчості, не допускати послаблення її естетичної сили.

З естетичною оцінкою твору безпосередньо зв’язана і наступна проблема
посилення ролі літературно-художньої критики в навчальних програмах,
підручниках і в шкільній практиці добору творів письменників, книг для
позакласного читання, вироблення єдиних ідейно-естетичних критеріїв
оцінки якості творів мистецтва слова.

Нова якість методики

Розв’язання цих та багатьох інших проблем вивчення літератури в сучасній
школі викликало потребу в нових дослідженнях шляхів підвищення якості і
ефективності знань, умінь і навичок учнів, створення систематичного
навчального курсу методики і відповідних методичних посібників,
необхідних навчальних засобів.

Слід при цьому мати на увазі, що йдеться не стільки про небувалі до того
ролями, скільки про нову, вищу їх якість, наповнення новим змістом і
спрямуванням, у відповідності з суспільним розвитком, життєвим поступом,
вимогами часу.

Перспективні лінії зростання

У методиці літератури ще багато невичерпаних можливостей, не в’язаних
актуальних проблем, які вимагають колективних творчих пошуків як
науковців, так і учителів-практиків. Розв’язання їх і становить
перспективу розвитку методики літератури як науки на найближчі роки.

Головні, найактуальніші проблеми розвитку методики літератури можна
об’єднати у чотири групи.

Перша група проблем, зв’язаних з посиленням виховної функції школи.

1. Шляхи формування духовного світу і стійких моральних переконані
засобами художнього слова.

2. Життєвість і сучасність у викладанні літератури в умовах розбудов:
Української держави.

3. Ефективні форми естетичного виховання на уроках і в процесі
позакласної роботи з літератури.

Друга група проблем, зв’язаних з підвищенням розвиваючої функції
навчання засобами мистецтва слова:

Особливості сприймання художньої літератури учнями різних вікових груп;
формування школяра як культурного і вдумливого читача;

Розвиток творчого мислення і літературно-творчих здібностей учнів
процесі вивчення літератури в школі;

Шляхи застосування проблемності в шкільному курсі літератури як
ефективного засобу активізації розумової діяльності учнів;

Формування у школярів потреби вчитися та інтересу до книги, до
літературних занять;

5. Дослідження літературного розвитку учнів І-ХІ класів.

Третя група проблем, зв’язаних з удосконаленням форм і методів
викладання літератури в школі:

1. Ефективні форми і методи літературних занять, що сприяють
активізації самостійної пізнавальної діяльності учнів, розвитку навичок
самоосвітньої роботи (семінари, конференції, диспути, лекційно-практична
формі занять тощо);

2. Шляхи здійснення диференційованого підходу до учнів у процесі
вивчення літератури та індивідуальної роботи з ними;

3. Шляхи удосконалення уроку та самостійної роботи учнів на уроках
літератури; комплексне використання засобів навчання та творів суміжних
мистецтв у процесі вивчення літератури в школі; удосконалення підручника
літератури з метою забезпечення розвитку самостійності та творчого
мислення школярів; міжпредметні зв’язки у процесі викладання літератури
в школі;

4. Робота шкільних наукових літературних товариств, літературних
студій, літературно-творчих і літературно-мистецьких гуртків,
факультативів, розвиток самостійності та літературно-творчих здібностей
учнів; наукове обґрунтування оцінювання знань учнів з літератури.

Четверта група проблем, зв’язана із загальними питаннями викладання
літератури в школі:

1. Дальший розвиток методології методики літератури як науки,
удосконалення методів наукового дослідження і вивчення передового
педагогічного досвіду;

Удосконалення змісту літературної освіти, структури шкільного курсу
літератури, шкільних програм з літератури (збагачення її творами
письменників, які з відомих причин були вилучені з літературного
процесу, а також здобутками сучасної літератури);

Шляхи підвищення педагогічної майстерності вчителя літератури, посилення
його науково-педагогічної і психологічної підготовки для забезпечення
творчої діяльності в процесі вивчення літератури в школі.

Література:

1. Гаврилов П. Оглядові теми на уроках української літератури в старших
класах.–К., 1980.

2. Пасічник Є. Методика викладання української літератури в середніх
навчальних закладах. – К., 2000. – С. 186-201.

3. Програми середньої загальноосвітньої школи. Українська література для
шкіл з українською і російською мовами навчання. – К., 1991-2002.

4. Маткобожик М. Спроба блочного вивчення літератури // Творчість
В.Стефаника і М.Черемшини // УМЛШ. – 1989. – №2. – С. 22-24.

5. Хропко П., Гуляк А. Українська література кінця XIX – поч. XX ст.: /
Матеріал до вивчення оглядової теми в 10 кл. // УМЛШ. – 1991. – №1. –
с.23-27.

6. Шаповалова Є. Початок уроку при вивченні біографії письменника //
УМЛШ. – 1982. – №6. – С. 36-39.

7. Сташків О. “Взяли вони в житті шляхи колючі”: Як удосконалювати урок
з вивчення біографії письменника // Дивослово. – 1992. – №5-6. – С.
36-41.

8. Філіпова Н. Варіанти уроку вивчення біографії письменника //
Дивослово. –1999.– №5.–С.32-34.

9. Бойко М. Вивчення біографії письменника // УМЛШ. – 1974. – №6. –
С.44-53.

10. Ю.Хропко П. Літературний процес 40-60-х років XIX ст: Матеріал до
вивчення оглядової теми у 8-9-му класах // УМЛШ. – 1989. – №1. –
С.24-32.

11. Хропко П. Становлення нової української літератури: оглядова лекція
у 8 кл.// УМЛШ. – 1987. – №10. – С.27-33.

12. Пасічник Є., Постоловська Н. Принципи і джерела вивчення життєвого
шляху письменника // УМЛШ. – 1974. –№11.– С.27-35.

13. Свердан М. Три варіанти одного уроку: До вивчення біографії Івана
Франка // УМЛШ. – 1986. – №5. – С. 65-71.

14. Неділько В. Методика викладання української літератури в середній
школі.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020