Реферат на тему:
Форми та методи професійної орієнтації молоді
ПЛАН
1. Класифікація методів профорієнтаційної роботи.
2. Методи вивчення особистості молодої людини з метою профорієнтації.
1. Класифікація методів профорієнтаційної роботи
Методами профорієнтаційної діяльності називають способи сумісної
діяльності наставника та учнів, які забезпечують підготовку молодих
людей до усвідомленого професійного самовизначення. Від методів, що
використовуються, в значній мірі залежить ефективність професійної
орієнтації. Форми профорієнтаційної роботи залежать від кількості людей,
охоплених ними. Розрізняють колективні та індивідуальні форми роботи, у
свою чергу, колективні підрозділяються на групові та ланкові. За
структурними компонентами форми та методи профорієнтації можна поділити
на три групи:
1) методи вивчення особистості молодої людини з метою профорієнтації.
Ці методи значною мірою залежать від того, які поставлені завдання із
профорієнтаційної роботи:
– виявити інформаційну готовність молодої людини до свідомого вибору
професії;
– визначити якості особистості, її здібності та професійні нахили;
– виховати в молоді якості, необхідні для всіх професій (працелюбність,
організованість та ін.);
– вивчити відповідність обраної професії психофізіологічним особливостям
молодої людини та потребам суспільства.
2) форми та методи ознайомлюючої профорієнтаційної роботи;
3) форми та методи професійної орієнтації, що активізують діяльність
молоді з підготовки до вибору професії.
2. Методи вивчення особистості молодої людини з метою профорієнтації.
Проведення профорієнтаційної роботи неможливе без вивчення особистості
учня. Матеріали вивчення допомагають правильно підібрати методи, форми
та зміст усієї роботи з профорієнтації учнів. Вивчення особистості
молодої людини з метою профорієнтації можна ще назвати попередньою
профдіагностикою. На цьому етапі необхідно вивчити характерні
особливості особистості:
• ціннісні орієнтації – спрямованість особистості на засвоєння
(створення) суспільних цінностей у відповідності з конкретними
потребами. Тобто поняття “ціннісні орієнтації” випливає із взаємозв’язку
між потребами особистості та суспільними цінностями. Ціннісні орієнтації
мають певну структуру, яка включає:
– інтереси. Професійний інтерес може проявлятися як прояв зацікавленості
до змісту професійної праці, до можливих перспектив професійного
зростання та як усвідомлення соціальної значимості результатів
конкретної професійної діяльності. За сприятливих умов професійний
інтерес особистості переходить в професійну спрямованість;
– потреби – стан особистості, викликаний необхідністю взаємодіяти із
навколишнім середовищем для того, щоб забезпечити своє існування,
функціонування та свій розвиток. Розрізняють первинні (органічні)
потреби – у іжі, одязі та ін. та вторинні (духовні) потреби. Потреби –
це джерело активності особистості: вони активізують певні можливості
людини, направляють її діяльність. Реалізуються ж потреби через
конкретні об’єктивні цінності;
– мотиви вибору професії;
– цілі;
– об’єктивні цінності, наприклад, самовдосконалення та самовираження,
матеріально-практичні цінності (висока заробітна плата, можливості
кар’єрного росту), самоствердження.
• нахили – спонукання, які мають в своїй основі активне, творче
відношення до об’єкту і в цьому полягає їх основна відмінність від
інтересів;
• здібності – сукупність індивідуально-психологічних особливостей
особистості, які характеризують швидкість, глибину й міцність оволодіння
способами та прийомами діяльності. Розрізняють елементарні та складні,
загальні та спеціальні (пізнавальні, технічні, художні, організаторські)
здібності. Загальні здібності – такі індивідуальні якості особистості,
які забезпечують відносну легкість і продуктивність в оволодіння
знаннями та здійсненні різних видів діяльності. Спеціальні здібності –
система якостей особистості, які допомагають досягнути високих
результатів у певній сфері діяльності. Із здібностями тісно пов’язані
задатки – природжені анатомо-фізіологічні риси індивіда, природна
передумова розвитку його здібностей;
• професійна спрямованість Спрямованість особистості – внутрішня
позиція, яка формує визначеність у поведінці та відношення до впливу
навколишнього середовища. Загальна спрямованість особистості
характеризує сферу її потреб і прагнень, систему її відношень до
дійсності, до інших людей і до самої себе. Професійна спрямованість
характеризує сферу потреб та інтересів щодо професійної діяльності;
• професійні наміри – усвідомлене позитивне відношення особистості до
сфери діяльності, що визначається наявністю знань про її сутність,
прагнення обрати професію в даній сфері діяльності та отримати
відповідну освіту;
• риси характеру. Характер – сукупність індивідуально-своєрідних
психічних якостей, які проявляються в типових для даної особистості
способах діяльності, виявляються в типових обставинах і визначаються
відношенням особистості до цих обставин;
• темперамент – індивідуальні особливості психіки людини, що визначають
динаміку її психологічної діяльності та однаково проявляються в різних
видах діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів і залишаються
сталими протягом усього життя;
• стан здоров’я.
Необхідно пам’ятати, що вивчення особистості молодої людини лише тоді
матиме смисл та значення для подальшої профорієнтаційної роботи, коли
воно проводиться систематично та цілеспрямовано.
Для вивчення особистості молодої людини з метою подальшої профорієнтації
можна використовувати наступні методи:
1) спостереження – цілеспрямоване, організоване і певним чином фіксоване
сприйняття об’єкту. Спостереження з метою вивчення особистості може
бути:
• безпосереднім – характеризується тим, що між спостерігачем та об’єктом
спостереження встановлюються прямі відносини (зв‘язки);
• опосередкованим – результати безпосереднього спостереження
доповнюються спостереженням із боку вповноважених для цього осіб;
• відкритим – коли присутні знають, що ведеться спостереження;
• прихованим – може проводитись з допомогою телевізійних установок,
прихованого звукозапису та ін.;
• включеним – спостереження, при якому спостерігач для досягнення своїх
цілей включається в колектив як його повноправний член;
• невключеним – учні знають, що за ними спостерігає стороння людина;
• короткочасним – проводиться протягом уроку, перерви, робочого дня;
• довготривалим – може проводитись протягом навчальної чверті,
навчального року;
• безперервним;
• дискретним – може періодично перериватись, а потім відновлюватись;
• монографічне – ведеться одразу за кількома показниками і за багатьма
учнями;
• вузьке – його метою є виділити й вивчити якесь одне явище.
2) аналіз документів та результатів діяльності учнів – їх особових
справ, результатів медичних оглядів, класних журналів, творчих робіт
тощо.
3) аналіз практичних дій учнів у школі, поза нею, в сім’ї.
4) анкетування. Цей метод має ряд недоліків: він у певній мірі
суб’єктивний, часто може давати неправдиві дані. Однак при розумному
використанні анкетного опитування цей метод може бути успішно
застосований, допускається проведення і вибіркового анкетування. Анкети
можуть бути трьох видів:
• дихотомічні (вимагають відповіді “так” або “ні”);
• закриті (дається можливість вибору встановлених варіантів відповіді);
• відкриті (відсутні обмеження у відповідях).
5) бесіди. Для них має бути характерною тематична спрямованість. Вони
можуть проводитись як із самими учнями, так і з учителями, директорами
шкіл, батьками і т. д. Бесіди можуть бути класні, групові та
індивідуальні. Групова бесіда може носити характер бесіди-інтерв’ю, що
має певні тематичні рамки і проводиться з невеликою кількістю учнів.
6) педагогічний експеримент. Він може проводитись у природних умовах
навчально-виховного процесу. Такий експеримент називається природнім.
При цьому учні не повинні знати про те, що проводиться експеримент.
Компонентами природного експерименту є: вибір виду діяльності,
функціональний аналіз цієї діяльності, спостереження за проявами дитини
в обраних умовах діяльності, аналіз результатів діяльності і складання
на їх основі характеристик особистості. Педагогічний експеримент може
бути використаний для вивчення ефективності тих чи інших методів і форм
профорієнтаційної роботи. В ході експерименту використовують
спостереження, бесіди, анкетування та ін. Аналіз результатів
експерименту проводять методом порівняння даних, отриманих в
експериментальних і контрольних групах (класах) учнів. В
експериментальних групах проводять дослідно-експериментальну роботу по
питанню, що вивчається. В контрольних групах роботу організують у
звичній, раніше існуючій формі.
Педагогічний експеримент, який проводиться у спеціальних лабораторних
умовах, називається лабораторним. Його використовують для уточнення
методики педагогічного дослідження, визначення найбільш ефективних
прийомів виховання професійних інтересів, умінь і навичок, способів
контролю та самоконтролю та ін. Основними недоліками лабораторного
експерименту є те, що особистість ізолюється від природніх умов життя, а
також кожен прийом в ході експерименту дозволяє дослідити лише один
відокремлений процес психічної діяльності і не забезпечує вивчення
особистості як цілого.
7) метод узагальнення незалежних характеристик. Його суть полягає в
тому, що всі вчителі, що працюють втому чи іншому класі, дають свою
характеристику учня й одночасно рекомендують йому вибрати певну
професію. З цією ж метою можна залучити й інших осіб: шкільного
психолога, лікаря, батьків та ін. Після цього узагальнюють отримані
характеристики і на їх основі роблять певні висновки.
Література:
Барановский А.Б., Потапенко Г.М., Щекин Г.В. Система методов
профессиональной ориентации. Основы профессиональной
ориентации:Учебно-методическое пособие.–К., 1991.
Захаров Н.Н. Профессиональная ориентация школьников.–М.:Просвещение,
1988.
Захаров Н.Н. Симоненко В.Д. Профессиональная ориентация
школьников.–М.;Просвещение, 1989.
Kалугин Н.И., Сазонов А.Д., Симоненко В.Д. Профессиональная ориентация
учащихся.–М.;Просвещение, 1983.
Професійна орієнтація молоді / Випуск 1.–Тернопіль, 1995.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
