.

Особливості ґендерної соціалізації (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
272 2696
Скачать документ

Реферат на тему:

Особливості ґендерної соціалізації

Вітчизняна педагогічна наука розуміє ґендерну соціалізацію як
формування особистості певної статі, а не „сексуального партнера”.
Поняття „ґендерної соціалізації” не нове. Найпопулярнішим є визначення
її як процесу спрямованого і спонтанного впливу на особистість, що
допомагає їй стати повноцінним чоловіком чи жінкою і прилучає її до
прийнятої в суспільстві системи ґендерних ролей і взаємин між статями у
житті. Але це трактування (І. Кона) загострює увагу на сексологічних
аспектах, тому в педагогіці ґендерна соціалізація отримала дещо інше
висвітлення, де вона носить багатосторонній характер і визначається як
активне засвоєння особистістю стандартів психосексуальної культури в
міру входження в соціальні відносини. Ґендерна соціалізація при цьому
розглядається як процес наслідування, прийняття й відтворення чоловіком
чи жінкою тих культурно-нормативних стандартів, які суспільство вважає
відповідними до їх ґендерних ролей.

Сьогодні можна спостерігати гострі дискусії між прихильниками
рафінованого виховання за ознакою статі та теоретиками ґендерної
педагогіки і виховання на основі андрогінізму. Одні критикують сучасну
вітчизняну педагогіку за її „безстатевий” характер, за орієнтованість на
абстрактну дитину без врахування статевих психологічних особливостей, на
розвиток істоти середнього роду. І посилаються на конкретні результати
досліджень: хлопчики недостатньо емоційно стійкі, витривалі, рішучі,
сильні, а в дівчаток виявлено брак ніжності, скромності, м’якості,
терпимості.

Процеси фемінізації підростаючого чоловічого населення і маскулінізації
жіночого сьогодні проявляються чітко. Відбувається зближення традиційно
жіночих і чоловічих соціальних ролей. Серед причин цього негативного
явища можна назвати:

– домінування жіночого впливу на хлопчиків у дитячому і підлітковому
віці;

– зростання кількості жінок, що „роблять кар’єру”, де потрібні чоловічі
якості;

– через деструктивні явища в соціально-економічній сфері багато
чоловіків неспроможні заробляти, утримувати сім’ю.

Прихильники андрогінного підходу до виховання представників різної
статі, навпаки, заявляють про доцільність виховання в представника
будь-якої статі як чоловічих, так і жіночих рис, як зрештою це
передбачено на хромосомно-генному рівні.

Ґендерна соціалізація дитини починається від народження, коли батьки та
інші дорослі, визначивши паспортну стать малюка, починають навчати його
ґендерній ролі хлопчика чи дівчинки. Основними аспектами соціалізації,
на думку Г. Андреєвої, є: присвоєння (процес засвоєння соціального
досвіду, тобто вплив середовища на індивіда) та опредмечування (процес
відтворення соціального досвіду, тобто вплив людини на середовище). У
рамках ґендерної соціалізації під присвоєнням ми розуміємо те, що змалку
дитина засвоює, що означає бути хлопчиком чи дівчинкою, чоловіком чи
жінкою. Опредмечування – це реалізація на практиці засвоєних ґендерних
схем.

Американський соціолог Рут Хартлі виділяє чотири основні способи
конструювання дорослими ґендерної ролі дитини: соціалізація через
маніпуляції, вербальна апеляція, „каналізація”, демонстрація діяльності.
Приклад першого процесу: стурбованість матері зовнішністю дитини –
дівчинки, другого – часті звертання в стилі „ти моя красуня”,
підкреслювання її привабливості. Дитина привчається дивитися на себе
очима матері, а вербальна апеляція посилює дію маніпулятивного процесу.
Дівчинка отримує уявлення про те, що зовнішній вигляд, красивий одяг –
це дуже важливо. „Каналізація” означає спрямування уваги дитини на певні
об’єкти, наприклад, на іграшки (дочки-матері, кухня, схвалення ігор,
властивих для своєї статі). „Демонстрація діяльності” – навчання тим
видам ґендерної діяльності, що прийняті в суспільстві. До цього можна
додати і такі способи соціалізації як диференційне підсилення і
диференційне наслідування. Про диференційне підсилення говорять, коли
сприйнятна ґендерно-ролева поведінка заохочується, а неприйнятна – не
схвалюється, карається, за умови, що заохочення чи покарання людини за
певні моделі поведінки, інтереси і т. п. залежать від її біологічної
статі. Заохочення часто виступає у формі суспільного схвалення, навпаки,
відхилення від моделі поведінки, що відповідає ґендерній ролі, карається
соціальним несхваленням. Диференційне наслідування – процес, в ході
якого людина вибирає ролеві моделі і починає наслідувати їх.

Психологічними механізмами ґендерної соціалізації є: процес
ідентифікації (психоаналітична теорія); соціальні підкріплення (теорія
соціального научіння й статевої типізації); усвідомлення ґендерної ролі
(теорія когнітивного розвитку); соціальні очікування (нова психологія
статі); ґендерні схеми (теорія ґендерної схеми). Зокрема, кожний з цих
механізмів навряд чи зможе пояснити ґендерну соціалізацію. Ш. Берн,
говорячи про механізми ґендерної соціалізації, виділяє три типи
підпорядкування людей ґендерним нормам: поступливість, схвалення та
ідентифікацію. Поступливість – це такий тип підпорядкування соціальним
нормам, коли людина їх не сприймає, але приводить свою поведінку
відповідно до них, щоб уникнути покарання й отримати соціальне
схвалення. Схвалення чи інтерналізація – це тип підпорядкування, коли
людина повністю згідна з ґендерними нормами. Ідентифікація – це
повторення дій ролевої моделі (чоловіка, жінки, батька, матері) [48].

З точки зору соціальної психології, ґендер перебуває під сильним впливом
як культурних норм, так і соціальної інформації, що навіює людям думку
про суттєву відмінність між чоловіками і жінками. Теорія нормативного та
інформаційного тиску частково пояснює, яким чином ми вчимося цим нормам
і що змушує нас їх дотримуватися. Термін „нормативний тиск” описує
механізм того, як людина вимушена підлаштовуватися під суспільні чи
групові очікування (соціальні норми), щоб суспільство її не відкинуло.

У ґендерній соціалізації важливу роль відіграє ґендерне маркування
предметів, дій, яке дає можливість дітям спостерігати, з якою частотою
певні дії робляться чоловіками і жінками, і з якою ймовірністю будуть
імітувати ту поведінку, яку вважають властивою людям одного з ними
ґендеру, або дає уявлення дітям про те, хто частіше використовує той чи
інший предмет. За результатами наших досліджень, серед персонажів
жіночої статі значна кількісна перевага була на боці тих, кого зобразили
з предметами, що належать до домашнього господарства. Чоловіків у
підручниках і в дитячій літературі частіше малюють зі знаряддями праці.
Варто відзначити, що частка чоловіків, намальованих з предметами
домашнього вжитку в руках, значно зросла в останні десятиліття.

Статева типізація здійснюється завдяки здатності дітей групувати і
переробляти інформацію, тобто готовності засвоювати інформацію про себе
в контексті понять „маскулінності – фемінінності”.
Ґендерно-схематизована переробка інформації здійснюється дитиною тому,
що в суспільстві існують статево диференціюючі практики. В свідомості
дитини зміцнюється ґендерна схема: поведінка, характеристики, культурні
символи спонтанно сортуються на категорії „чоловіче” – „жіноче”. Діти
вибирають з багатоманітності можливих людських характеристик тільки ті,
які визначені в певній культурі як сприйнятні для її/його статі, і тому
підходять для організації різноманітного змісту Я-концепції.

Література:

Зайцев А. Г., Зайцев Г. К. Педагогика счастья (Валеология семьи). – СПб:
Союз, 2002. – 320 с.

Хубер Д. Теория гендерной стратификации // Антология гендерной теории. –
Минск: Пропилен, 2000.

Коменский Я. А. Великая дидактика // Коменский Я. А. Локк Д., Руссо Ж.
Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. –
450 с.

Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання //
Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М., 1971. – 420 с.

Руссо Ж. Ж. Эмиль, или О воспитании // Коменский Я.А., Локк Д., Руссо Ж.
Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. –
450 с.

Педагогические идеи Роберта Оуэна. – М., 1940. – 260 с.

Даденков М. Ф. Історія педагогіки. – К., 1947. – С. 129.

Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль:
Тернопіль, 1994. – 358 с.

Филиппова Г. Г. Психология материнства. – М.: Изд-во Института
Психотерапии, 2002. – 240 с.

Ушинський К. Д. Про народність в громадському вихованні // Вибрані пед.
твори. в 2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 43–103.

Ушинський К. Д. Проект учительської семінарії // Вибрані пед. твори. в
2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 31–55.

Русова С. Ф. Нова школа // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта, 1996. – С.
207–218.

Русова С. Ф. Націоналізація школи // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта,
1996. – С.293–297.

Ващенко Г. Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994. – 191 с.

Блонский П. П. Очерки детской сексуальности // Избр. пед. и псих.
Про-изведения. – Т. 1. – М.: Педагогіка, 1979. – С. 202–277.

Макаренко А. С. Педагогические сочинения в восьми томах. – М.:
Педа-гогіка, 1985.

Кон И. С. Сексуальная культура в России: клубничка на березке. – М.,
1997. – 300 с.

Колбановский В. Н. О половом воспитании подрастающего поколения //
Советская педагогика. – 1964. – № 3. – С. 27–32.

Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Рад. Школа,
1976–1978.

Бовуар С. Второй пол. – СПб: Питер, 1997. – 218 с.

Кравець В. П. Теорія і практика дошлюбної підготовки молоді. – К.:
Ки-ївська правда, 2000. – 688 с.

Мани Дж., Такер П. Ориентация // Сексология (хрестоматия). – СПб: Питер,
2001. – 512 с.

Вейнингер О. Пол и характер. – М.: Латард, 1997. – 358 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020