.

Підготовка до подружнього життя – важливий напрям ґендерної соціалізації (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
225 5352
Скачать документ

Реферат на тему:

Підготовка до подружнього життя – важливий напрям ґендерної соціалізації

Ефективність виховання визначається не лише готовністю учнівської
молоді до адекватного виконання ґендерних ролей в суспільстві, а й
рівнем готовності школярів до реалізації подружніх ролей у сім’ї.

В останні десятиріччя відбувався процес зміщення соціальних ролей
чоловіка і жінки. Цьому сприяли і емансипація жінок, які тривалий час
боролись за соціальну рівноправність з чоловіками, і стирання граней між
чоловічими і жіночими професіями, і законодавче закріплення в
конституції рівних прав жінки з чоловіком в економічній і політичній
галузях, і зростаюча тенденція дуалізації управління сім’єю, піднесення
ролі і активності жінки в сім’ї.

Якщо раніше ґендерні і сексуальні ролі були чітко визначені, то сьогодні
тут багато плутанини. Невизначеність з приводу того, що ж складає
соціальну й сексуальну позиції особистості, стосується як тих, так й
інших. Чоловіки страждають від подібних сумнівів з приводу їх ролі в
сімейних відносинах. Наприклад:

– якщо чоловік головує в сім’ї, його вважають диктатором;

– якщо він грає пасивну й підпорядковану роль – його критикують за
невідповідність своєму призначенню.

Перш ніж вести мову про дошлюбну підготовку молоді, доцільно розглянути
розповсюджені хибні судження про подружні ролі. Підтвердженням глибокого
проникнення в масову свідомість стереотипу про те, що жінка, кар’єра і
сім’я – не зовсім сумісні поняття, служать відповіді на питання „Чи
згідні Ви з тим, що якщо чоловік робить кар’єру, то дружина повинна
створювати йому для цього умови?”. Переважна більшість
респондентів-старшокласників (76,3 %) згідні з цим твердженням. У той же
час лише 12,8 % юнаків і 17,2 % дівчат вважають, що якщо дружина робить
кар’єру, то чоловік повинен створювати їй умови. Ще 37,6 % допускають
таку можливість, а 22,4 % опитаних вважають, що цього робити не варто.

Дослідження засвідчило, що більшість респондентів вважають обов’язком
жінки проявляти турботу про інших членів сім’ї. Так, 72,4 % опитаних, у
тому числі більшість дівчат, погодились з твердженням, що „якщо жінка
займатиметься політикою, то інтереси сім’ї будуть обділені”. В той же
час лише 14,8 % вважають, що „якщо чоловік займатиметься політикою, то
інтереси сім’ї потерпатимуть”. Переважна ж більшість (61 %) вважають, що
інтереси сім’ї в цьому випадку не постраждають.

Вважаємо, що відповіді на ці питання свідчать про стійкі уявлення про
роль і місце жінки і чоловіка в сім’ї і суспільстві. При цьому практично
не виявлено ґендерних відмінностей у судженнях респондентів. І юнаки, і
дівчата переконані в тому, що від жінки багато в чому залежить
благополуччя сім’ї. Слабка залученість чоловіків у життєдіяльність сім’ї
розглядається як норма, тому сім’я не виступає в громадській думці
перешкодою для кар’єрних прагнень чоловіка.

Юнака чи дівчину не можна вважати підготовленими до шлюбу, якщо у них не
сформований ідеал сучасної сім’ї, якщо вони не мають чіткого уявлення
про те, навіщо вступають у шлюб, чого чекають від сім’ї, які сімейні
відносини хочуть побудувати, які обов’язки на них накладає шлюб,
батьківство, як оптимально поєднувати сімейні і суспільні обов’язки
тощо.

Готовність до шлюбу передбачає не лише бажання закоханих бути разом. Про
те, що вдалий шлюб залежить не тільки і не стільки від глибоких
почуттів, але й від організаційних здібностей, що із вступом до шлюбу
необхідно опанувати численними соціальними ролями чоловіка, дружини,
батька, матері, господаря, господині, невістки, зятя тощо молоді ніхто
не говорить і, тим більше, ніхто її цьому не вчить.

У ході нашого дослідження, проведеного за допомогою студентів-психологів
в окремих тернопільських школах, вияснявся ступінь готовності
випускників школи до різних аспектів сімейного життя. Результати
демонструє таблиця 1.

Таблиця 1

Ступінь готовності випускників школи до різних аспектів сімейного життя

з/п Аспект сімейного життя Середня самооцінка (з 10 балів)

1. Виховання дітей 4,8

2. Взаємини з шлюбним партнером 8,1

3. Інтимні стосунки 2,3

4. Самостійне ведення домашнього господарства 6,3

5. Розподіл сімейного бюджету 5,2

Близько 85 % дівчат старших класів своє найближче майбутнє пов’язують із
заміжжям, розраховуючи (80 %) на матеріальну допомогу батьків. До 60 %
опитаних дівчат, які мали порушення менструального циклу, „не відчували
тривоги”, „не переживали” або „не замислювались зовсім” за можливі
ускладнення у дітородній функції. Понад 50 % юнаків та дівчат оцінюють
можливість мати добрий заробіток, весело проводити вільний час як вищі
життєві цінності у порівнянні з можливістю мати гарну сім’ю, бути
щасливим у батьківстві. Близько 30 % старшокласників вважають, що їх
просто лякають різними наслідками ранніх статевих контактів, намагаючись
стримати їх сексуальну активність. Більшість опитаних старшокласників
слабо усвідомлює проблеми власного репродуктивного здоров’я, моральної
готовності до материнства.

Опитування школярів показало, що 16–17-літні дівчата і юнаки по-різному
відповідають на питання: „Чи потрібно готувати себе до шлюбу?”, „В чому
полягає практична підготовка до сімейного життя?”, „Хто, де і яким чином
повинен це робити?”. Одні вважають, що потрібно серйозно і детально
готувати себе до шлюбу; інші зовсім заперечують таку необхідність; треті
взагалі не мають відповіді на це запитання, але всі однаковою мірою не
уявляють собі, в чому полягає підготовка і хто та яким чином повинен це
робити.

Проведений аналіз статевих відмінностей виявив, що цінність щасливого
сімейного життя, як і цінність виховання дітей, більш значуща для дівчат
у порівнянні з юнаками. Однак і тут існують свої особливості. Якщо
значущість цінності виховання дітей серед юнаків і дівчат практично не
змінюється, то значущість цінності щасливого сімейного життя різко
знизилась саме серед дівчат: з 84,6 % у 1991 р. до 66,3 % у 1996 р. У
юнаків же вона залишилась на тому самому рівні (56,4 % і 53,5 %
відповідно). Цей факт, мабуть вказує на те, що молодь, зокрема дівчата,
більшою мірою орієнтовані на західні стандарти і один з них – це
прагнення зробити кар’єру, досягти життєвого успіху, само реалізуватися
за межами сім’ї.

Серед визнаних у суспільстві показників соціальної готовності до
створення сім’ї вважають: завершення освіти, здобуття професії, початок
самостійної трудової діяльності. З цим нерозривно пов’язана
соціально-економічна готовність до шлюбу, сутність якої полягає в
можливості молодих людей самостійно матеріально забезпечити себе і свою
сім’ю. Соціальна готовність до шлюбу включає усвідомлення молоддю того,
що вони беруть на себе відповідальність один за одного, за сім’ю, за
дітей. З метою діагностики ґендерного аспекту соціальної готовності до
подружнього життя ми вивчали сімейні орієнтації учнівської молоді.
Результати подаються в таблиці 2:

Таблиця 2

Сімейні орієнтації старшокласників шкіл м. Тернополя й області, %

Орієнтація на шлюб Юнаки Дівчата

Бажають вступити до шлюбу якнайшвидше після закінчення школи 2,1 8,4

Загалом думають про шлюб і створення сім’ї, але не поспішатимуть з цим
54,3 69,1

Не задумувались над цим питанням 39,2 14,3

Вважають, що шлюб і сім’я є гальмом в особистому розвитку і тому не
думають створювати сім’ю 2,1 3,3

Інша відповідь 2,3 4,9

Орієнтованими на створення сім’ї виявились 56,4 % всіх опитаних юнаків і
77,5 % – дівчат. Природно й те, що 39,2 % юнаків і 14,3 % дівчат ще не
задумувались над цією проблемою. В результаті бесід було встановлено, що
у цієї категорії школярів на даному етапі домінували інші питання:
навчання, майбутня професія, бажання „пожити для себе” тощо.

З метою вивчення сімейних орієнтацій старшокласників ми запропонували їм
ще одне питання: „Як Ви ставитесь до людей, які принципово не хочуть
створювати сім’ю?” (таблиця 3).

Таблиця 3

Розподіл відповідей на запитання: „Як Ви ставитесь до людей, які
принципово не хочуть створювати сім’ю?”

Варіанти відповідей Юнаки Дівчата

Засуджую 29,9 26,8

Не розумію цих людей 38,3 51,6

Індиферентно: це їх особиста справа 2,8 14,1

Схвально: я тієї ж думки 2,8 3,5

Важко сказати 8,2 4

Спостерігаємо кореляцію результатів таблиць 2 і 3.

Результати вивчення сімейних орієнтацій старшокласників дають підстави
для висновків:

1. У школярів необхідно формувати установку на сім’ю, сімейне життя.

2. Для профілактики орієнтацій на холостяцьке життя необхідно знайомити
старшокласників з перевагами сімейного життя.

Молодь, котра входить у доросле самостійне життя, має знати переваги
сімейного статусу перед холостяцьким:

– жінка тільки в сім’ї, лише з народженням дитини досягає вищого
психічного розвитку і розквіту;

– у чоловіка, коли він стає батьком дитини від коханої жінки,
розширюється почуття нестатевого кохання, любовна сфера;

– у сім’ї людина отримує те, до чого вона прагне в будь-якому віці –
відчуття своєї необхідності для близьких;

– у сім’ї людина отримує заряд любові і бадьорості, відчуває підтримку,
сім’я створює можливості для прояву почуттів гуманізму й любові.

Врешті-решт шлюб несе в собі переваги для суспільства. Суспільство
одинаків програє суспільству, що складається з подружніх пар. Останнє
більш законослухняне, бо кожний член сім’ї звик турбуватися про інших.
Доведено, що люди, якій вийшли з неповних сімей, більш схильні до
здійснення злочинів. Кращий спосіб перемогти злочинність, наркоманію та
алкоголізм – це зміцнення сім’ї.

Більше половини (53,1 %) жінок твердять, що сім’я для них зазвичай є
психологічним притулком в стресових ситуаціях. 34 % опитаних відчули
труднощі в оцінці ролі сім’ї в таких ситуаціях. І лише 4,3 % відповіли,
що сім’я посилює в них стан дискомфорту під час стресів. Подібні
відповіді і в чоловіків. Позитивну роль сім’ї під час стресу відзначили
58,9 %, нейтральну – 30,1 і негативну – 5,4 %. Інші респонденти сказали,
що стресових ситуацій в них не траплялося.

Зважуючи всі плюси і мінуси сімейного й холостяцького життя, 69,2 %
чоловіків відзначили, що сім’я швидше є опорою в житті сучасного
чоловіка. Перешкодою для чоловіка сім’ю вважають 10,2 % чоловіків. 69,3
% респонденток вважають, що сім’я є опорою в житті сучасної жінки. Як
перешкоду для жінки її розцінюють лише 3,1 % жінок.

Відповідаючи на питання „Які умови необхідні для щасливого подружнього
життя?”, старшокласники назвали 14 умов сімейного щастя: взаємне
кохання, почуття обов’язку щодо партнера і дітей, взаєморозуміння між
подружжям, матеріальне благополуччя, наявність окремої квартири, діти,
цікаве дозвілля в сім’ї, цікава робота, хороші друзі, безконфліктне
спілкування, рівномірний розподіл домашньої праці, свобода дій,
автономія, інтимність. Після ранжування у юнаків порядок цінностей набув
вигляду: матеріальне благополуччя, квартира, взаєморозуміння, цікава
робота, діти. У дівчат ієрархія цінностей дещо відрізняється:
взаєморозуміння, діти, взаємне кохання, почуття обов’язку, матеріальне
благополуччя.

Як показали наші дослідження, не всі юнаки і дівчата орієнтовані на
створення сім’ї, будівництво власного дому. Окремі хотіли б отримати
сімейне щастя без будь-яких турбот, без особистої праці. Споживацька
психологія, є першопричиною багатьох сімейних проблем. А звідси
висновок: школярів необхідно орієнтувати на постійну працю по створенню
сімейного щастя власними руками.

Переважна більшість опитаних школярів відзначила, що у них ще немає
моделі майбутньої сім’ї, подружнього партнера (76,2 %) або вони просто
над цим не задумувались. А через це під час зустрічей з особою
протилежної статі достатньої уваги вивченню якостей партнера в плані
можливого супутника життя не приділяли. На питання „Який термін
знайомства Ви вважаєте достатнім, щоб добре взнати людину, яка Вам
подобається?” відповіді старшокласників розподілились так (таблиця 4).

Як свідчать дані таблиці 4, 30,8 % юнаків і 32,9 % дівчат відвели собі
на вибір шлюбного партнера до півроку, 38,6 % юнаків і 39,6 % дівчат
мали намір вибирати довше. Зауважимо, що 28,5 % юнаків і 24,3 % дівчат
висловили думку, що тривалість знайомства для сімейного щастя значення
не має. Все вищевикладене дає підстави констатувати, що підготовка
учнівської молоді до правильного вибору шлюбного партнера, міжстатевого
спілкування здійснюється недостатньо.

Таблиця 4

Відповіді старшокласників на питання

„Який термін дошлюбного знайомства Ви вважаєте достатнім, щоб добре
взнати людину, яка Вам подобається?”, %

Варіанти відповідей Юнаки Дівчата

Достатньо кілька разів 5,2 1,6

2-3 місяці 9,2 12,1

Півроку 16,4 19,2

1 рік 18,9 21,1

2 роки і більше 19,7 18,5

Тривалість знайомства до весілля значення не має 28,5 24,3

Інша відповідь 2,1 3,2

Основні завдання загальносоціальної підготовки молоді до сімейного життя
можуть бути зведені, на нашу думку, до: виховання правильного розуміння
дорослості та її проявів, почуття відповідальності за кожний свій
вчинок; ознайомлення із значенням сім’ї в житті людини і суспільства, з
суспільною сутністю шлюбно-сімейних стосунків, з історією
шлюбно-сімейних відносин та особливостями і складностями сучасної сім’ї;
ознайомлення з основними мотивами створення сім’ї; формування у школярів
соціально цінних установок, здатності планувати і реалізовувати свій
життєвий шлях, виховання відповідального ставлення до свого здоров’я і
здоров’я інших людей, антиалкогольна та антинікотинова пропаганда.

Одним з важливих завдань підготовки майбутнього сім’янина є формування
жіночності і мужності. Значна частина учнівської молоді (хлопці,
дівчата, підлітки і старшокласники) має хибне уявлення про жіночність і
мужність. Ось лише кілька типових відповідей юнаків: „Жіночність – це
приваблива зовнішність” (IX клас); „Турбота про чоловіка – ось корінь
жіночності”, „Жіночність – значить модно одягатися” (Х клас),
„Жіночність – це коли жінка добре веде дім” (ХI клас). Часто у
відповідях слово „жіночність” асоціюється зі слабкістю, зніженістю,
безхарактерністю тощо. Багато хто під жіночністю розуміє реально
побутове призначення жінки. Не відрізняються суттєво і думки дівчат щодо
„жіночності”. На їх думку, жінка повинна вміти шити, в’язати, смачно
готувати і приймати гостей, тобто „вміти все”.

Порівнюючи відповіді хлопців і дівчат щодо аналізу еталонів мужності і
жіночності, відзначимо кілька істотних моментів. Стереотипи жіночності у
них подібніші, ніж стереотипи мужності. У хлопців стереотипи мужності і
жіночності диференційованіші між собою, ніж у дівчат. Негативні
характеристики включені в стереотипи „своєї статі”, причому у хлопчиків
це виражено сильніше. Стереотип мужності у сприйнятті хлопчиків включає
в себе позитивні інструментальні характеристики (рішучий, незалежний,
енергійний, сильний, впевнений) і негативні емоційно-комунікативні
характеристики (дратівливий, егоїстичний, несправедливий, нещирий). В
стереотипі мужності у дівчат на перший план виходять
емоційно-комунікативні характеристики (добрий, діяльний, чуйний), на
відміну від автономніших факторів у хлопчиків. Стереотип жіночності у
хлопчиків представлений переважно емоційно-комунікативними
характеристиками. У дівчат же позитивні емоційно-комунікативні
характеристики доповнюються інструментальними.

У результаті опрацювання наукової літератури та проведення констатуючого
експерименту ми сформулювали основні завдання моральної підготовки
учнівської молоді до сімейного життя, реалізація яких і визначала зміст
експериментальної роботи: формування почуття сім’янина, готовності
заводити свій дім; вироблення високоморальних уявлень про дружбу і
кохання, про честь і гідність у міжстатевих стосунках, критичного
ставлення до невірних установок по відношенню до іншої статі –
негативізму, споживацтва, егоїзму, байдужості тощо; формування у кожної
молодої людини таких моральних рис, як: доброта, чуйність, обов’язок,
ніжність, терпеливість, турботливість, вірність, тактовність,
стриманість, принциповість, доброзичливість, вміння слухати і бажання
зрозуміти іншу людину тощо; ознайомлення зі системою стандартів,
вказівок, нормативів, яким повинна відповідати людина тієї чи іншої
статі, які в сукупності утворюють поняття „статева роль”, з правилами
подружнього етикету, культурою і етикою поведінки в сім’ї; формування
оцінних суджень учнів з питань взаємин подружжя, батьків і дітей;
організація широкого досвіду нестатевої любові.

Будь-якому школяру, котрий отримує документ про середню освіту, мають
бути відомі елементарні норми сімейного законодавства. На жаль, як
показали результати опитування, переважна більшість з них не володіє
необхідною інформацією. Лише 7,8 % з 890 опитаних старшокласників
знайомі з основними принципами сімейного права, 26,1 % розуміє правові
наслідки недійсних та незареєстрованих шлюбів; 31,7 % допускають
громадянський шлюб без його державної реєстрації. 49,8 % старшокласників
не мають уявлення про особисті правостосунки подружніх партнерів та
стосунки майнового характеру. 72,4 % опитаних школярів не ознайомлені з
кримінальною відповідальністю за незаконне проведення абортів, ухилення
від лікування венеричних захворювань тощо.

У ході діагностичного зрізу ми виясняли ставлення старшокласників до
розлучень, розуміння їх правових основ та наслідків. Для початку вони
відповідали на пряме запитання: „Як Ви ставитесь до висловлювання:
„Розлучення – серйозна життєва невдача”?. Відповіді розподілились таким
чином (таблиця 5).

Таблиця 5

Відповіді старшокласників шкіл Тернопільщини на питання „Як Ви ставитесь
до вислову:

„Розлучення – серйозна життєва невдача”?”, %

Варіанти відповідей Юнаки Дівчата

Підтримую 52,4 58,2

Не підтримую 24,1 29,9

Важко сказати 20,3 7,8

Немає відповіді 3,2 4,1

Той факт, що лише трохи більше від половини опитаних вважають розлучення
життєвою невдачею, засвідчив, що школярі не до кінця розуміють усіх
соціальних, економічних, демографічних, психологічних та педагогічних
наслідків цієї проблеми.

Для уточнення ставлення школярів до розлучень ми запропонували їм
питання: „Яке з наведених тверджень щодо розлучення відповідає Вашій
точці зору?”. Твердження і позиція школярів наведені в таблиці 6.

Таблиця 6

Ставлення старшокласників Тернопільщини до проблем розлучень, %

Варіанти тверджень Юнаки Дівчата

Розлучення – завжди нещастя для сім’ї 48,2 51,4

Розлучення – один з методів вирішення сімейних проблем 18,4 14,2

Розлучення – неминучий супутник сучасної сім’ї 14,7 11,2

Розлучення – це не сімейна невдача, а помилка у виборі партнера, яку
необхідно виправити 5,5 7,7

Інша відповідь 10,8 14,2

Немає відповіді 2,4 1,3

Дані таблиць 5 і 6 засвідчили дещо легковажне ставлення школярів до
розлучення. Колективні та індивідуальні бесіди, проведені з
респондентами, показали, що вони не знають правових основ розлучень, не
інформовані про вирішення майнових проблем розлучених, їх аліментні
зобов’язання тощо.

До основних завдань юридично-правової підготовки молоді до сімейного
життя віднесено: ознайомлення з основними принципами сімейного права;
формування знань про порядок укладення шлюбу та необхідність його
державної реєстрації; формування розуміння правових наслідків недійсних
та незареєстрованих шлюбів; ознайомлення учнівської молоді з комплексом
прав і обов’язків подружжя, особистими правостосунками між ними та
стосунками майнового характеру; а також правовідносинами між батьками і
дітьми; формування розуміння таких державних актів як позбавлення
материнства і батьківських прав та усиновлення; ознайомлення молоді з
причинами, правовими основами та соціальними, економічними,
психологічними та педагогічними наслідками розлучення, аліментними
зобов’язаннями розлучених; формування адекватного ставлення до шлюбного
контракту; ознайомлення молодих людей з окремими положеннями
кримінального кодексу України про венеричні хвороби та кримінальну
відповідальність за зараження ними інших людей, ухилення від їх
лікування, незаконне проведення абортів, зґвалтування, розбещення
неповнолітніх та задоволення статевої пристрасті неприродним способом.

Невіддільним від інституту сім’ї є господарсько-економічний аспект. Саме
через важливість господарсько-економічної функції сім’ї потрібна
відповідна підготовка молоді, яка мріє про створення гармонійних
подружніх стосунків. Вміння будувати свій дім, вести домашнє
господарство, правильно розподіляти обов’язки між членами сім’ї,
планувати і дотримуватись сімейного бюджету – уміння, необхідні в
домашньому побуті.

На жаль, у значної частини випускників шкіл вони не сформовані. Про це
ми зробили висновок як за результатами опитування батьків, так і за
відповідями школярів на питання анкети (табл.7).

Дані, наведені в таблиці 7, настільки очевидні, що не вимагають
особливих коментарів: у випускників загальноосвітньої школи низький
рівень готовності до виконання господарсько-економічних функцій у
майбутній сім’ї, а тому його слід включити у змістову частину підготовки
до сімейного життя.

Виходячи з такого стану речей, законом сімейної педагогіки має стати
привчання дітей до домашньої праці. Можливо, правильніше проблему
формулювати так: виховувати в дітях не любов до повсякденної домашньої
праці, а усвідомлення її необхідності, почуття відповідальності за свою
частку в загальній домашній праці, вміння раціонально працювати. Але це
на початках. Пізніше треба навчити вихованців отримувати задоволення від
домашньої праці, що є значно складнішим, особливо для хлопчиків.

Не заперечуючи важливості формування економічних і господарських умінь і
навичок, акцентуємо на психологічній підготовці школярів до успішної
реалізації господарсько-економічної функції сім’ї. Вона передбачає:
формування психологічної установки на необхідність ведення домашнього
господарства, не дивлячись на його трудомісткість і економічну
неефективність, нескінченність і непомітність результатів; усвідомлення
значущості розумно організованих домашньо-побутових справ для
гармонізації подружніх стосунків; формування загальної готовності до
домашньої праці;

орієнтацію на рівномірний розподіл обов’язків з ведення домашнього
господарства між усіма членами сім’ї з урахуванням психологічних
особливостей і реальних можливостей кожного, подолання хибних
патріархальних установок щодо розподілу домашньої праці на чоловічу і
жіночу, а в сутності лише на жіночу; формування установки на домашню
механізацію, яка сприяє розвантаженню домашньої праці і залученню
чоловіків до участі в домашніх справах, суттєво впливає на перерозподіл
обов’язків між членами сім’ї; орієнтація на опанування правилами
раціональної організації домашньої праці: точний перелік справ,
визначення послідовності і тривалості виконання кожної справи, одночасне
виконання кількох справ, розподіл особливо складних справ по днях тижня
рівномірно; формування економності, бережливості; орієнтація юнаків і
дівчат на фіксування, запис розумних господарських порад, кулінарних
рецептів.

Ще одне питання, важливе для даного змістового елементу – взнати, якою є
установка школярів щодо поділу домашніх справ між подружжям. З цією
метою ми провели опитування школярів на тему: „Хто в сім’ї має
виконувати даний вид домашньої роботи?”. Результати опитування
наводяться в таблиці 8.

Законом сімейного життя повинен бути рівномірний розподіл обов’язків по
веденню домашнього господарства між усіма членами сім’ї з врахуванням
реальних можливостей кожного. І до цього всі виховні інститути мають
готувати кожну дитину змалку, оскільки в середовищі підлітків і навіть
випускників шкіл побутують невірні установки щодо розподілу домашньої
праці на чоловічу і жіночу, орієнтації на ієрархічну модель розподілу
праці в сім’ї, котра випливає з принципу чоловічого главенства, що
справа чоловіка – заробляти гроші тощо.

Молодь, котра вступає в самостійне життя, має дивитись на категорії
„чоловіча” і „жіноча” робота як на застарілі. Якщо природною стала для
жінки робота з комп’ютером, лазером, якщо жінка керує найскладнішими
виробничими процесами, тобто якщо жінка чесно по-братському розділила з
чоловіком його професійні обов’язки, то чому ж чоловік так само чесно не
розділить з жінкою її домашні обов’язки.

Сьогодні часто можна почути, що хороший той чоловік, який допомагає
дружині по господарству. Тобто, господарство – справа жінки і вона
повинна бути вдячною чоловікові, що бере на себе частину її обов’язків.
Так ось, щоб уникнути непорозумінь і конфліктів добре було б з самого
початку засвоїти, що дім – спільний і домашні справи – спільні. Ніхто
нікому не допомагає. Мова може йти лише про розподіл обов’язків. За
даними соціологів, серед сімей, де чоловік не просто так чи інакше
допомагає жінці в домашній роботі, а бере активну участь в організації
сімейного життя, тобто, коли двоє допомагають один одному в спільній
сімейній справі, щасливими в шлюбі вважають себе 60 % подружніх пар, а
нещасливими лише 5,6 %. Там же, де існує патріархальний розподіл
обов’язків, нещасливих набагато більше – 40 %.

Традиційний розподіл домашніх обов’язків приводить до того, що в дітей
з’являються ґендерні стереотипи і вони оволодівають різними навичками,
заснованими на їх ґендерній належності. Коли діти бачать жінок і
чоловіків, котрі виконують різні ролі, вони починають думати, що
чоловіки й жінки наділені різними якостями, які дають їм можливість
пристосовуватись до цих різних ролей. Пізніше це ґендерні стереотипи
діють в якості соціальних норм, чи вказівок і приписів поведінки. Іншими
словами, діти починають вважати, що чоловіки й жінки мають виконувати
різні ролі і мати різні психологічні якості. В результаті вони прагнуть
оволодіти різними навичками, що залежать від ґендеру, я, як наслідок,
можуть виявитися погано підготовленими до різноманітних ролей, які їм,
мабуть, доведеться виконувати в подальшому.

Ще одна причина необхідності зміни традиційного розподілу домашньої
праці полягає в тому, що конфлікти з приводу виконання домашніх
обов’язків і догляду за дітьми є основним джерелом напруження в
стосунках між подружжям. Д. Стейл і П. Турецькі (1987) довели, що чим
більше відповідальності бере на себе чоловік у домогосподарстві й
догляді за дітьми, тим більшою мірою дружина буває задоволена шлюбом.
Партнери-чоловіки, котрі беруть участь на рівних засадах у виконанні
домашніх обов’язків, можуть отримувати певну психологічну користь,
відчуваючи менше відчуття провини.

Однією з причин невідповідності між установками і поведінкою є те, що
людина може не знати як виконувати відповідну дію. Дехто твердить, що
справа не стільки в тому, що чоловіки намагаються уникнути домашніх
справ, скільки в тому, що через особливості соціалізації вони просто не
знають, як треба робити прибирання, готувати їжу чи поводитися з дітьми.
Відповідно зміни в поведінці можуть відставати від змін установок.

В. Етоу і М. Лісс (1992) встановили, що дівчаток просять робити більше
робіт вдома, ніж хлопчиків, і вони значно частіше займаються
приготуванням їжі, пранням і прибиранням. Крім того, оскільки діти
звертають більше уваги на моделі поведінки, що мають відношення до їх
статі, хлопчики не надають великого значення тому, що робить їх матір, і
не моделюють її поведінку. В результаті вони не засвоюють більш детальні
схеми домашніх робіт, якими оволодівають представниці жіночої статі.

Друга причина, що пояснює невідповідність між установками і поведінкою,
полягає в тому, що інші установки можуть формувати конкуруючі моделі
поведінки. Наприклад, у сім’ях, де працюють в домогосподарстві обидва
партнери, часто буває необхідно, щоб чоловіки відмовлялись в якійсь мірі
від свого дозвілля з тим, щоб зробити більше справ у домогосподарстві.
Установки чоловіків на користь дозвілля і відповідні моделі поведінки
можуть вступати у суперечність з їх моделями поведінки, що узгоджуються
з установкою на справедливість. Несприйняття чоловіками нудних домашніх
робіт може брати верх над їх установками на користь справедливості.
Установки чоловіків, спрямовані на просування по службі, можуть також
бути більш значущими, ніж їх установки на користь справедливості.

Третя причина невідповідності між установками і поведінкою полягає в
тому, що загальні установки часто не вказують конкретної поведінки.
Іншими словами, загальні питання щодо того, чи повинна домашня робота
виконуватись чоловіками на більш рівноправних засадах, можуть не
вказувати, який саме обсяг робіт виконувати конкретному чоловікові.

Узгодженість між установками і поведінкою також частково залежить від
соціальних норм, а соціальні норми можуть вимагати моделей поведінки,
які несумісні з установкою людини. Наприклад, може виявитися, що
чоловіки сприймають соціальні норми як такі, що стверджують, наче їх
мужність базується на униканні виконання жіночих обов’язків, таких, як
домашня праця і догляд за дітьми, і побоюються, що їх родичі чи приятелі
стануть докоряти їм за участь у такій діяльності.

Для того, щоб збудити в чоловікові бажання хоча б зрідка готувати,
необхідно майбутній жінці запам’ятати декілька простих правил:

– ніколи не треба сварити чоловіка, якщо він щось розбив, розсипав чи
згубив. Це свого роду витрати виробництва;

– не варто заважати процесові, навіть якщо жінка може все зробити значно
швидше і краще. В такому випадку жінці доведеться завжди все робити
самій;

– не варто кидатись відразу ж ліквідовувати наслідки перебування
чоловіка на кухні. Спочатку треба скуштувати;

– не варто давати поради, доки чоловік сам не попросить;

– ніколи не можна відмовлятися випробувати результати праці чоловіка,
висловлювати негативну оцінку зробленому;

– вселяти в чоловіка впевненість, підтримувати його компетентність,
проявляти повагу до його бажання допомогти на кухні.

Якщо жінка готує з розумом, то чоловік готує з натхненням (якби він
проводив на кухні весь вільний час, то натхнення швидко мине). І разом з
тим чоловік до всього підходить з наукової точки зору. Саме тому багато
страв у них виходять смачнішими. Разом з тим, чоловік на кухні – дуже
накладно (він не думає про завтрашній день).

Психологам відомий феномен: при спільній праці формується додаткова
енергія – люди, що працюють разом, здатні зробити більше, ніж вони
зробили б, працюючи поодинці. Цей перехресний вплив не тільки збільшує
працездатність, але й покращує взаєморозуміння, створює бадьорий,
хороший настрій. Це відбувається тому, що суміщаються два види
життєдіяльності – праця і спілкування. Спілкування компенсує ту
невдоволеність, яка може виникати при виконанні малоцікавої роботи.
Завдання полягає не в тому, щоб скрупульозно ділити кожну справу
пополам, а в тому, щоб ні в чоловіка, ні в дружини не нагромаджувались
образи, не росло відчуття несправедливості, пригніченості. Важливо, щоб
кожен завжди і беззастережно віддавав все, що він може дати.

Розподіл обов’язків – не канон, він ще залежить від зовнішніх обставин і
особистих нахилів. При цьому можна керуватися такими об’єктивними
критеріями: стан здоров’я обох; складність роботи на виробництві;
вільний час; сформовані змалку навички і уподобання. Не існує, мабуть,
єдиних, придатних на всі випадки життя, рекомендацій щодо розподілу
праці в сім’ї. Недопустимо лише перетворення одного з подружжя в слугу
іншого. Більш чи менш стабільний розподіл сімейних обов’язків приходить
не відразу, а лише з роками. І повинен йти не за принципом „він не вміє”
чи „він не бажає”, а за принципом „він сьогодні вільніший”, „я це зроблю
краще”. Дослідження так званих щасливих сімей показало, що в таких
сім’ях існує повна взаємозамінність у домашній роботі.

Готуючи молодь до ведення домашнього господарства, необхідно акцентувати
її увагу на особливостях проявів психології статей у цьому процесі.
Жінки, зазвичай, терпеливіші до одноманітної, але спокійної ручної
роботи (в’язання, шиття, штопання). Як правило, будь-який чоловік
повинен довго „налаштовуватись” на справу. Завершивши роботу і досягши
відчутних результатів (що для чоловіків значно важливіше, ніж для
жінок), він з почуттям виконаного обов’язку відновлює свої сили,
відпочиваючи значно довше, ніж жінка. В цей час даремно звертатися до
нього з найменшими проханнями – все рівно не зробить. Більшість
чоловіків взагалі не вміють швидко переключатися з одного заняття на
інше.

Бажано, щоб чоловіки самі планували час виконання своєї частки домашньої
роботи. Крім цього, треба дати чоловікові можливість самому вирішувати
як виконувати ту чи іншу справу. Найголовніше – не придушувати його
ініціативу в домашніх справах. Важливо й те, щоб дружина зрозуміла таку
особливість чоловічої психіки – відчувати свою значущість і визнання з
боку оточуючих. Тому свою пропозицію щось зробити вдома вона повинна
висловлювати чоловікові не у вигляді вимоги і докорів, а у формі
прохання, і постійно стимулювати чоловіка похвалами, захопленням. На
жаль, юні дружини „привертають” чоловіків до домашньої праці в основному
докорами, а потім дивуються, що чоловік все менше і менше береться до
домашніх справ. З психологічної точки зору це зрозуміло: коли тебе за
все сварять, то руки опускаються, і вже нічого не хочеш.

Взагалі чоловік біологічно, за своєю фізичною структурою
„запрограмований” на великі зусилля і психологічно відчуває ентузіазм і
бажання зрушити гори тільки тоді, коли бачить перед собою максимально
важкі і складні завдання, виконавши які, він може повною мірою відчути
себе справжнім чоловіком. Він не хоче бути пажем, жінчиним асистентом.
Жінки теж під впливом існуючих сьогодні метаморфоз змінюють своє
ставлення до чоловіків. Одна справа, якщо чоловік „приносив” з полювання
мамонта. І зовсім інша – якщо двісті грамів ковбаси з магазину. Останнє
аж ніяк не викличе у жінки сліз захоплення. Так руйнується ще одна
підвалина сімейного авторитету чоловіків. Коли ж чоловік не допомагає
дружині навіть в „асистентських” справах, то стає для сім’ї справжнім
тягарем. Чоловік, відчуваючи, як хитається у нього земля під ногами,
почуває себе вдома не зовсім впевнено (і втікає – в гараж, бар, до
друзів).

При розподілі домашніх обов’язків варто враховувати й ту психологічну
особливість статей, яка складалась тисячоліттями. Жінки, зазвичай,
охочіше виконують хатні справи: приготування їжі, миття посуду тощо.
Чоловіки більш охоче беруть на себе „зовнішні” справи і все те, що
пов’язане з побутовою технікою. Доцільно доручати чоловікам „постачальні
функції”, спілкування зі сферою послуг і торгівлі. Це, до речі, міра
психологічно оздоровча. Адже будь-який психолог скаже, що найбільш
напруженою і конфліктною буває ситуація, в якій зустрічаються
представники однієї статі, особливо жінки. А в торгівлі, в різних
пральнях, майстернях працюють якраз вони і одностатеве спілкування
створює стресові стани. Зрозуміло, що й тут можуть бути винятки. Коли
чоловік допомагає дружині прати пелюшки, він робить не чужу справу, а
виконує свій обов’язок. Так само він може запросто випрати собі сорочку.
Часто можна бачити, що чоловік охоче і посуд миє, і пере, і займається
кулінарною справою, і виходить у нього все це не гірше, ніж у жінки.
Слід пам’ятати, що надмірно жорстокий розподіл домашніх справ небажаний.
Деякі молоді подружжя намагаються ділити обов’язки за принципом
„сьогодні я, завтра – ти”: по черзі миють підлогу, посуд, ходять до
магазину. Або, якщо вже виносити відро із сміттям черга чоловіка, то
його не винесе ніхто інший. Така надмірна чіткість не приносить у сім’ю
нічого доброго.

Часто трапляється, що один з подружжя в силу неясних для нього причин не
любить виконувати ту чи іншу роботу, наприклад, мити підлогу чи прати.
Гадається, що більш важливо, щоб шлюбний партнер виконував приблизно
половину всіх домашніх робіт. А які це конкретно будуть роботи – не так
вже й важливо. Якщо ж примушувати чоловіка (чи жінку) робити те, що їм
неприємно, то без сімейного конфлікту не обійтись. До речі, більш чи
менш стабільний розподіл сімейних обов’язків приходить не відразу, а
лише з роками сімейного життя.

Важливим компонентом господарсько-економічної підготовки молоді до
сімейного життя є економічне виховання учнів, схематично представити яке
можна так:

– озброєння економічними знаннями;

– ознайомлення з сімейним бюджетом, прибутками і затратами сім’ї, їх
обліком, розподілом;

– виховання прагнення поєднувати особисті інтереси з інтересами інших
членів сім’ї;

– формування уміння співвідносити свої потреби з економічними
можливостями їх задоволення;

– виховання економного ставлення до матеріальних цінностей, речей і
грошей;

– прищеплювання навичок раціональної організації і використання бюджету
часу;

– формування основ сімейної фінансової культури, вміння витрачати гроші;

– виховання розумних потреб дітей.

Наше дослідження засвідчило хиткість стереотипу про те, що чоловік як
„годувальник зобов’язаний матеріально забезпечувати сім’ю, вносячи
більшу частку до сімейного бюджету”. На питання „Яка модель формування
сімейного бюджету Вам імпонує?” 69,7 % старшокласників відповіли, що
повинні зароблять обидва шлюбні партнери. Більше половини (57,1 %)
вважають, що сімейним бюджетом мають розпоряджатися обидва партнери, 13
% віддають цей привілей чоловікові, 19,7 % – дружині. Останні виходять з
того, що жінка наділена здатністю „розтягувати сімейний бюджет” за
допомогою всілякої економії й планування всіх затрат.

Одним з аспектів формування майбутнього сім’янина є естетична
підготовка. В процесі констатуючого експерименту ми намагались вияснити
рівень розуміння школярами естетичних цінностей сім’ї, а також їх
реалізацію в повсякденному житті, міжстатевому спілкуванні,
господарсько-побутовій сфері. Результати опитування засвідчили низький
рівень естетичної готовності школярів до сімейного життя. Лише 17,6 %
респондентів із 890 опитаних могли охарактеризувати естетичні стосунки
між подружніми партнерами, 39,1 % школярів мають загальне уявлення про
естетику побуту, 68,7 % стверджували, що мають сформований смак і
одягаються у відповідності з модою. Спостереження за школярами у
повсякденній діяльності, бесіди з батьками і вчителями показали, що в
поведінці навіть ці поверхові уявлення про естетичні цінності сім’ї та
міжстатевого спілкування не завжди реалізуються. Ігнорування своїм
зовнішнім виглядом вдома, невміння підібрати відповідні аксесуари,
зловживання косметикою і супермодними зачісками, що не завжди пасують,
відсутність почуття міри в користуванні прикрасами, неправильна постава
і хода, надмірна жестикуляція, потворні і вульгарні манери – все це
свідчить про низький рівень естетичної вихованості школярів. У процесі
дослідження ми утвердилися в думці, що це викликано недостатньою увагою
до цих проблем з боку школи і сім’ї. Відповіді на питання анкети
показали, що більшість школярів відчувала труднощі при аналізі сімейних
традицій, свят, культурного відпочинку своїх батьків. Виявилося, що у
37,8 % респондентів вдома немає квітів, у 44,9 % – творів образотворчого
мистецтва, 57,1 % – домашніх бібліотек тощо.

Завдання естетичної підготовки до сімейного життя були сформульовані
так: формування уявлення про естетичну культуру сім’ї і ознайомлення
молоді з найважливішими характеристиками естетичного зростання людини;
ознайомлення учнів з естетикою міжстатевих стосунків, формування у
молодих людей поваги до сімейних традицій, бажання їх примножувати,
вміння організовувати сімейні свята; розширення уявлення про естетику
побуту і формування бажання вносити прекрасне в побут (красивий
інтер’єр, квіти, гармонія у всьому тощо); розвиток у молоді хорошого
смаку (вміння одягатись, використовувати прикраси, косметику, сервування
столу тощо), правильне ставлення до моди, розуміння міри у всьому;
розкриття значення мистецтва в житті сім’ї, стимулювання інтересу молоді
до різних сфер мистецтва, спонукання її брати участь в естетичній
діяльності, вчити розуміти музику і твори образотворчого мистецтва,
вміти створювати домашню бібліотеку, фонотеку, колекціонувати тощо;
навчання розумній організації дозвілля сім’ї і культурного відпочинку.

У формуванні майбутнього сім’янина важливе значення має психологічна
підготовка до створення сім’ї та виконання подружніх ролей. З метою
визначення психологічної готовності школярів до сімейного життя ми
розробили анкету „Психологія сім’ї”, відповіді на яку давали можливість
виділити найважливіші аспекти даної проблеми. Їх аналіз засвідчив, що у
школярів різного віку відсутнє розуміння психологічних особливостей
міжособистісного спілкування взагалі, сімейного життя зокрема. Вони не
завжди усвідомлюють, які риси характеру найсуттєвіші для щасливого
шлюбу, за яким принципом найдоцільніше обирати шлюбного партнера, що
найбільше заважає подружнім почуттям і стосункам, які психологічні риси
слід виховувати в собі у шкільному віці для гармонійного міжстатевого
спілкування, як враховувати психологічні особливості статей, як
регулювати конфліктні ситуації, попереджати і вирішувати конфлікти.

Серед важливих соціально-психологічних проблем сучасної сім’ї є проблема
„вибору” кожною сім’єю способу ролевої взаємодії і формування ставлення
членів сім’ї до різних сторін ролевої поведінки в сім’ї. Сімейна роль –
це соціальна функція особистості, спосіб її поведінки залежно від
статусу в сім’ї. Російська дослідниця Альошина Ю. Є. подає наступну
класифікацію основних ролей у сім’ї:

1. Відповідальний за матеріальне забезпечення сім’ї.

2. Хазяїн – хазяйка.

3. Роль відповідального по догляду за малюком.

4. Роль вихователя.

5. Роль сексуального партнера.

6. Роль організатора розваг.

7. Організатор сімейної субкультури.

8. Роль відповідального за родинні зв’язки.

9. Роль „психотерапевта”.

Говорячи про сімейні ролі, варто зазначити, що одна роль може існувати
тільки у взаємодії з іншими ролями. Наприклад, щоб виконати роль батька
чи матері, необхідно, щоб хтось виконував роль сина чи доньки. Сімейні
ролі повинні створювати систему, яка могла б задовольнити численні
психологічні потреби.

Довгий час учені вважали, що чоловік психологічно здоровіший, якщо він
відповідає традиційним уявленням про мужність. Тепер все більшого
розповсюдження отримує точка зору, що чоловіча ґендерна роль може бути
джерелом тривоги і напруженості через те, що деякі її аспекти
дисфункційні й суперечливі.

Роль психологічних чинників у творенні сприятливого морального клімату
сім’ї важко переоцінити. Тому кожна молода людина, яка вступає в шлюб,
повинна пройти серйозну психологічну підготовку, основні завдання якої
ми сформулювали так: формування спрямованості на іншу людину, розуміння
її психології, зовнішніх проявів її внутрішніх станів; розвиток вміння
помічати переживання іншої людини, психологічно підтримувати,
психологічно розвантажувати, „погладжувати”, випереджати бажання;
формування таких психологічних рис, як емпатія, емоційна гнучкість,
емоційна стабільність, пластичність, лабільність, розуміння потреб
партнера; поблажливість, терпеливість, адаптивність, здатність
поступитись; розвиток психологічної привабливості кожної особистості
школяра, здатність до контакту з іншими людьми, вміння спілкуватись і
співпрацювати, йти назустріч; розвиток розуміння психології дружби і
кохання, їх внутрішньої діалектики; ознайомлення молоді з основами
морально-психологічного клімату сім’ї, етапами досягнення подружньої
сумісності, умовами гармонізації сімейних стосунків; навчання розумінню
психологічних відмінностей чоловіка і жінки, умінню враховувати їх у
міжстатевому спілкуванні; формування здатності самостійно долати
перманентно виникаючі психологічні проблеми, готовності і вміння
регулювати складні конфліктні ситуації в міжособистісному спілкуванні та
сім’ї; ознайомлення з основними типами темпераменту, характеру та
формування вміння враховувати їх у міжособистісному спілкуванні;
озброєння прийомами саморегуляції, зняття стресів, методикою
самоконтролю і самокорекції поведінки та особистісних якостей;
ознайомлення з різноманітними методами і прийомами вивчення людини.

Психологічне здоров’я сім’ї – це комплексний узагальнений показник
соціально-психологічної активності її членів у внутрішньосімейних
стосунках, в соціальному середовищі і професійній сфері їх діяльності;
це інтеґральний показник функціонування сучасної сім’ї, що відображає
якісну сторону соціальних і психолого-педагогічних процесів, що
протікають в ній.

До основних критеріїв психологічного здоров’я сім’ї В. С. Торохтій
відносить:

1. Подібність сімейних цінностей, що відображає співпадання, орієнтацій
ну єдність поглядів, ставлень членів сім’ї до загальнолюдських норм,
правил, принципів формування, розвитку й функціонування сім’ї як малої
соціальної групи.

2. Функціонально-ролева узгодженість, що являє собою динамічний показник
психологічного здоров’я сім’ї і відображає рівень розвитку таких
соціально-психологічних механізмів внутрішньосімейної взаємодії, як
взаєморозуміння, взаємодопомога, взаємодовіра, взаємо терпіння. Цей
показник передбачає високий ступінь синхронності дій членів сім’ї.

3. Соціально-ролева адекватність, яка зумовлюється ролевою структурою
сім’ї і відображає рівень реалізації міжособистісних, внутрішньосімейних
очікувань від кожного члена сім’ї очікують виконання певної ролі (батько
– чоловік, лідер годувальник, опора і т. п.; дружина – матір, хазяйка,
берегиня і т. п.; діти – помічники батьків, опора в майбутньому,
спадкоємці тощо).

4. Емоційна задоволеність, що показує характер емоційного сприйняття
один одного і повага в сім’ї, ступінь емоційної близькості, є джерелом
психологічного розвантаження і підтримки всіх її членів. Вона
визначається багатьма факторами: рівнем освіти батьків, мотивами шлюбу,
характером подружніх стосунків, цілями виховання дітей, методами
досягнення результату тощо.

5. Адаптивність у сімейних стосунках характеризується здатністю
насамперед дорослих членів сім’ї пристосуватися до
соціально-психологічної атмосфери сім’ї після трудового дня, створювати
комфортність емоційного фону стосунків, не допускати так званого
„синдрому згорання”, комунікативного перенасичення, наростання
дратівливості тощо.

6. Установка на сімейне довголіття – постійний потяг до нових соціальних
ролей, розумні їх планування і підтримання активності всіх членів сім’ї
в їх досягнення. Невід’ємним атрибутом будь-якої здорової сім’ї є
найближчі і перспективні сімейні цілі [51].

Важливим чинником психологічного здоров’я сім’ї є психологічна
сумісність – обопільне сприйняття партнерів по спілкуванню й спільній
діяльності, засноване на оптимальному поєднанні – подібності чи
взаємодоповненні – ціннісних орієнтацій, особистісних і
психофізіологічних особливостей. Найважливішими факторами формування (чи
неформування) подружньої сумісності є особисті риси подружжя та їх
уміння вирішувати різноманітні проблеми, бути в гармонії один з одним. У
разі відсутності цих умінь нерідко виникають конфліктні ситуації як
наслідок несумісності якихось сил всередині однієї особистості чи між
подружжям. Важливо враховувати й індивідуально-психологічні особливості
кожного з подружжя.

Існує два підходи до розуміння сумісності:

1. Сумісність – це два набори якостей і рис, які відповідають один
одному подібно до того, як конфігурація ключа відповідає прорізові замка
(наприклад, дружна сім’я, в якій прагнення до лідерства в одного з
подружжя підкріплюється бажанням підпорядкуватись у другого).

2. Сумісність виникає не на основі подібних чи доповнюючих одна одну
якостей, а завдяки прагненню подружніх партнерів до поступок,
взаєморозуміння, завдяки активному пошукові гармонійних стосунків.

Можна сказати, що в першому випадку сумісність – це потенційна
можливість щасливих сімейних стосунків. Сумісність же, заснована на
вмінні враховувати інтереси іншої людини, є реальною гарантією успішного
шлюбу.

Люди можуть бути різними за: віком, фізичними даними, здоров’ям,
інтелектом, рівнем освіти й культури, віросповіданням, національністю,
належністю до різних національних культур, соціальною належністю,
професійними інтересами, уподобанням, захопленнями, різним ставленням до
ведення домашнього господарства і відповідною підготовкою.

Люди є різними за провідними репрезентативними системами. Вони отримують
інформацію про оточуючий світ за допомогою органів чуттів – вони бачать,
чують, відчувають. Але в кожного є свої улюблені „двері сприйняття”,
через які найбільше сприймається інформація. В психології це називається
провідною репрезентативною системою. Ці системи бувають аудіальні (коли
людина в основному сприймає світ через слух), візуальні (зір) і
кінестичні (коли основна інформація про світ йде через відчуття). Якщо в
шлюбі зустрічаються люди з різними провідними репрезентативними
системами, вони просто можуть говорити наче різними мовами. Ось,
наприклад, чоловік приходить пізно додому, обіймає дружину і говорить,
що затримався на засіданні. Чоловік – кінестетик, і за його внутрішнім
переконанням, до жінки достатньо ніжно і заспокійливо доторкнутися. А
дружина, наприклад, візуал, і доки він не подивиться їй у вічі, вона
буде вважати, що її проіґнорували чи обманули.

Успішність сімейної інтеграції немислима без розумної адаптації, тобто
пристосування подружжя один до одного і до тих обставин, в яких
перебуває сім’я. Первинна адаптація чоловіка і дружини неможлива без
постійної спрямованості на іншого партнера, уваги до нього, розуміння
його, а також врахування інтересів, смаків і бажань.

Важливу роль у формуванні стабільних стосунків і сім’ї відіграє
готовність до зміни ролей, здатність швидко адаптуватися до нової ролі
партнера і вірно вгадувати ритм його змін. На практиці це виглядає так:
якщо одному захотілося грати роль безпорадної дитини, інший має
перевтілитися в захисника і покровителя. Якщо один переживає період
пасивності, інший має залишатися активним, але відразу надати партнерові
можливість проявити активність, якщо той того захоче. В. Сатир у книзі
„Як будувати себе і свою сім’ю” вважає, що для організації нормальних
стосунків у сім’ї кожний її член: повинен мати свій життєвий простір;
має пам’ятати про необхідність поважливого ставлення до іншого; впливає
на інших і сам піддається впливом інших; може опинитися в центрі впливу
з боку інших членів; виконує декілька ролей у сім’ї (дружина, матір,
бабуся, теща тощо).

Американський соціолог К. Килпатрик запропонував наступну класифікацію
подружній ролей: традиційні, товариські і ролі партнерів. В адаптації до
сімейного життя основне полягає в тому, щоб подружжя вибрали один і той
самий тип ролі. Друге – щоб кожний з компонентів поведінки відповідав
зробленому вибору. Наприклад, традиційні ролі передбачають з боку
дружини народження й виховання дітей, створення домашнього вогнища,
обслуговування сім’ї, підпорядкування власних інтересів інтересам
чоловіка, пристосування до залежності і терпимості, до будь-яких
обмежень з боку чоловіка. Від чоловіка для збереження гармонії сімейних
стосунків у цьому випадку необхідні: економічне забезпечення і захист
сім’ї, підтримання сімейної влади і контролю, прийняття основних рішень,
емоційна підтримка дружини, матеріальне забезпечення її у разі
розлучення тощо.

Товариські ролі вимагають від дружини збереження зовнішньої
привабливості, забезпечення моральної підтримки і сексуального
задоволення, підтримання корисних для чоловіка соціальних контактів,
живого і цікавого духовного спілкування з чоловіком і гостями, а також
забезпечення різноманітності життя й усунення нудьги. Від чоловіка
вимагається захоплення дружиною і лицарське ставлення до неї, романтичне
кохання й ніжність, забезпечення коштів для нарядів, розваг, соціальних
контактів, дозвілля і, зрозуміло, проведення вільного часу з дружиною.

Ролі партнерів вимагають і від дружини і від чоловіка економічного
вкладу в сім’ю відповідно з можливостями кожного, спільної
відповідальності за дітей, участі в домашній праці і розподілі правової
відповідальності. Окрім цього спільного, від чоловіка вимагається ще й
прийняття рівного статусу дружини і згода з її рівною участю в прийнятті
будь-яких рішень, а від дружини – готовність до відмови від лицарства з
боку чоловіка, до рівної відповідальності за підтримання статусу сім’ї.

Жінки реалістичніше дивляться на подружнє життя, розуміючи, що воно
складається з багатьох обов’язків. Чоловіки ж більш настроєні на деяку
„святковість” у шлюбі. Для неї шлюб – це насамперед надійний,
забезпечений дім і все, що з цим пов’язано: матеріальний добробут,
захист, романтична прив’язаність і можливість стати матір’ю. Чоловік
чекає, що шлюб забезпечить йому сексуальне задоволення, піклування про
нього, підтримку сім’ї і матір, яка виростить його дітей. Жінка
найчастіше органічно і легко приймає нові обов’язки – дружини, матері,
хазяйки. Чоловік, особливо юний, відчуває в цей період переважно
здивування. Він ще продовжує пошук сенсу життя. Для чоловіка важливим є
питання про поведінку дружини до шлюбу, а для жінки питання про це може
і є важливим, але не першочерговим.

Зазвичай, для жінок проблеми сім’ї важливіші від проблем роботи, а для
чоловіків – навпаки. У різні періоди сімейної історії подружжя віддає
перевагу тій або іншій течії. Наприклад, у перший період подружнього
життя жінка більше уваги приділяє дітям, а чоловік – кар’єрі. У
чоловіків у перші роки шлюбу взагалі помітна тенденція до домінування
подружніх ролей над батьківськими, у той час як жінка більше цінує
батьківську роль, віддаючи перевагу подружнім ролям лише до народження
дитини і після того, як діти виростуть. Чоловіки чутливіші до
матеріально-побутового дискомфорту.

Чоловікам після робочого дня часто хочеться побути на самоті, тоді як
жінки саме в цей період часу схильні до близькості і спілкування.
Нерозуміння цієї відмінності завело багато подружніх пар у тупий кут.
Психолог Джон Грей у своїй книзі „Чоловіки від Марсу, жінки від Венери”
пропонує подружнім партнерам враховувати цю внутрішню відмінність і йти
назустріч своєму партнерові. Тоді потреби обох можуть бути задоволені.
Наприклад, дружина може залишити чоловіка в спокої, давши йому
можливість відпочити, переодягнутися, переглянути пресу. А пізніше
чоловік може приділити не менше часу своїй дружині.

Чоловіки, вважаючи себе власниками, ревнивіші, ніж жінки. Не можна не
погодитись з Франсуа де Ларошфуко, що в ревнощах більше самолюбства, ніж
кохання. І все-таки чоловік, як правило, ревнує, коли кохає. Жінка може
ревнувати і не кохаючи. Чоловіки більш за все ревнують, коли їх
партнерка займається сексом з ким-небудь. Жінки відчувають найбільші
ревнощі, коли їх партнер емоційно прив’язується до іншої. Психологи
вважають, що ці гендерні відмінності відображають природну стурбованість
чоловіків з приводу достовірності їх батьківства і природну потребу
жінок у турботі з боку їх партнера. Якщо у чоловіка-ревнивця агресія
частіше спрямовується проти дружини, що підозрюється в зраді, то у жінок
– на суперницю.

Жінки частіше дотримуються консервативних норм і взірців у галузі
подружнього життя. У випадку позаподружніх зв’язків чоловіки частіше
проявляють нерішучість, схильні до сумнівів і продовження конфліктної
ситуації, що склалася. Жінки швидше приймають рішення, визначаючи свою
позицію в любовному трикутнику. Більшість невірних чоловіків вважають
свій шлюб щасливим, в той час як більшість невірних жінок вважають його
нещасливим. У одружених чоловіків позашлюбні зв’язки, як правило,
численні, але не тривалі; в основному це короткотривалі випадкові
зустрічі – тільки для сексу. До своєї першої зради жінки йдуть довше,
ніж чоловіки. Для невірних чоловіків секс і кохання, як правило, речі
різні. Жінки ж традиційно не розділяють здатність чоловіків відділяти
одне від іншого. Вони, як правило, не в силах відокремити почуття від
сексу.

Відмінності між чоловіком і жінкою досить суттєві і різноманітні. Їх не
можна ігнорувати, їх треба враховувати. Ці відмінності дають можливість
доповнити достоїнства один одного і нівелювати недоліки. Гармонія цих
взаємин створюється зусиллями двох. Попри всі розбіжності в біології і
психології чоловіків і жінок, їх все рівно притягує один до одного. Бо
ніщо так не зближує, як те, що найбільше розмежовує – стать. А для
забезпечення максимальної безпеки від цього притягання і чоловікам, і
жінкам необхідно враховувати у своїх взаєминах особливості психології
протилежної статі. Чоловік не повинен вважати, що жінка обов’язково
мислить, відчуває, діє так само, як він, а жінка не повинна вимагати від
чоловіка притаманних їй стандартів поведінки і виразу почуттів.

Мудра подружня пара має якомога раніше пізнати особливості один одного і
знайти способи, щоб змусити відмінності працювати на користь сім’ї, а не
проти неї. Бернард Шоу сказав: „Ідеальний чоловік – це чоловік, який
вважає, що в нього ідеальна дружина”. Можна перерахувати безліч якостей,
які вважаються кращими чоловічими достоїнствами. Але серед усіх
найкращих якостей чоловіка дружина обов’язково перше місце відведе його
ставленню до неї. „Чоловік – це людина, яка допомагає жінці в труднощах,
яких би вона не знала, коли б не вийшла за нього заміж” (Роуленд).

Вивчаючи проблеми сім’ї, ми підійшли до моделі ідеального чоловіка, з
якою молоді варто познайомитись. Перш за все, чоловік має добиватися
успіху в житті. Жінкам превалює захопленість справою, не обов’язково
професійною. Важливо не що, а як робить чоловік. Він має бути
оптимістом. Чоловік повинен вміти приймати рішення, брати на себе
відповідальність, має бути хорошим господарем, повинен мати нормальний
зовнішній вигляд: акуратний, модний, щовечора поголений; має бути
галантним джентльменом, робити компліменти, красиво виражати увагу до
дружини: хвалити її плаття і зачіску; частіше вести бесіди з нею,
виводити її „в люди”, на вечорах перший танець (та й більшість)
танцювати з нею; турбуватись про спільний відпочинок; в присутності
дружини не обговорювати достоїнств інших жінок, не оглядатись на
зустрічних красунь; вгадувати бажання жінки; задовольняти в міру
можливостей її матеріальні потреби; не критикувати жінку за поспішність
висновків; не треба шукати в жінці материнської опіки для себе; не
давати жінці нудьгувати; ніколи не порівнювати її з іншими, якщо це не
на її користь; не ревнувати жінку надмірно; філософськи ставитись до
капризів жінки, адже каприз – природна її властивість.

Молодий чоловік, юнак, вступаючи до шлюбу, повинне знати, що щасливе
подружнє життя полягає не лише в тому, щоб знайти потрібну жінку, але й
в тому, щоб бути їй потрібним чоловіком. На жаль, далеко не всі чоловіки
розуміють це.

Модель ідеальної дружини, на нашу думку, мусить мати такі параметри.
Жінка перш за все має бути Жінкою. Стежити за собою, бути доглянутою
можна, хоча й нелегко, тому що необхідна не французька косметика, а
самодисципліна. Більшість помилок у догляді за собою – це наслідок
нехтування й лінощів, а не так звані об’єктивні труднощі. Як би не
поважав чоловік дружину, як би не дорожив її дружбою, його статевий
потяг пов’язаний не з її розумовими чи господарськими якостями. Чоловік
не може відчувати фізичний потяг до дружини від того, що вона прекрасна
господиня, добра людина, вірний друг. За це її можна любити взагалі. Але
фізичний потяг визначається зовнішніми даними, фактор привабливості
відіграє важливе значення в гармонізації шлюбу.

Для свого чоловіка дружина повинна бути щоденно іншою жінкою – це не так
вже й важко. Зробити це можна, змінюючи елементи одягу, зачіску,
прикраси чи свій образ загалом. Варто запам’ятати й те, що усміхнене
жіноче обличчя завжди подобається чоловікам більше, ніж серйозне, а тим
більше похмуре. Одна з помилок жінки полягає в тому, що вона замість
того, щоб намагатись в основному подобатись чоловікові, а не оточуючим,
робить зовсім протилежне: з дому виходить „при повному параді”, а
прийшовши додому, забуває про свою зовнішність. Тому рекомендують носити
жінкам той одяг, який подобається чоловікові.

Жінкам необхідно навчитися поєднувати дві, здавалося б, несумісні речі:
а) чоловік повинен бути переконаним, що жінка є вірною йому; б) майже
так само він повинен бути переконаним, що у нього є суперник. Чоловіки
виходять з правила: якщо ти подобаєшся лише мені, то мені ти теж не
подобаєшся, тобто, в душі чоловіка постійно має відбуватися боротьба
між: „їй ніхто, крім мене не потрібний” і „здається, у неї хтось є”.

Знаючи психологічні особливості чоловіка, жінка повинна: частіше
готувати його улюблені страви (нагодований чоловік рідко сердиться); не
просто подавати їжу (прислуговувати може й необов’язково), а вечеряти
разом з ним (спільна вечеря – чудовий сімейний ритуал). „Підкуплений”
смачною вечерею, чоловік схильний до таких вчинків, про які жінка часом
і не мріє; утішати його неспокій, тривожність; не наводити порядок в
шухлядах і кишенях, портфелі чоловіка; не заважати його службовим
справам, не піддавати сумніву його компетентність у предметі розмов;
цікавитись його справами, роботою, захопленнями тощо. Якщо чоловік
просувається по службі не так швидко, як хотілося б, не варто йому про
це говорити – можна погіршити стосунки; робитись інколи безпомічною в
господарських дрібничках. Чоловікам приємно відчувати, що вони – опора в
сім’ї; ніколи не пиляти чоловіка, що мало заробляє, ніколи не
протиставляти йому сусіда, якому більше сприяє удача в справах і
вирішенні фінансових питань; не називати чоловіка по прізвищу; на людях
не називати інтимними прізвиськами („мій котик”, „моя ластівочка”),
особливо не робити цього в присутності інших жінок; не запрошувати
гостей, яких він не любить і не приймати запрошення, які йому будуть
неприємними; бути частіше тією, що спокушує, а не тією, кого спокушують;
захоплюватись ним, як сексуальним партнером; спонукати чоловіка до
прийняття рішень; підтримувати кожну його ініціативу; заохочувати навіть
у разі невдач і захоплюватись за найменших успіхів.

Жінкам треба усвідомити кілька речей, щоб уникати непорозумінь і
ускладнень. Наприклад, вони повинні знати, що чоловік біологічно не може
не зглядуватись на певні жіночі форми і згини, і цей факт їм нічим не
загрожує. По-друге, вони мають пам’ятати, що молоді чоловіки не знають,
як проявляти свою увагу і кохання, як залицятися.

По-третє, чоловіка може дуже вразити висока думка дружини про інших
чоловіків. З будь-якого порівняння чоловік робить висновок, що вона
поважає когось більше, ніж його. Чоловіки особливо вразливі, коли мова
йде про їхню роботу, друзів, соціальний статус, інтеліґентність.

По-четверте, ніколи не варто „наводити марафет” в присутності чоловіка,
лягати в ліжко з обличчям, змащеним кремом, щоб на другий день
сподобатися іншим, а не чоловікові.

По-п’яте, жінки мають знати, що чоловіки хочуть, щоб ними захоплювалися,
хочуть відчувати свою значущість, хочуть бути визнаними. У чоловіків
домінуючим є закон поваги: їх приваблюють люди, які захоплюються ними, і
відштовхують, які зневажають, принижують їх.

У своїй подружній практиці дружина має враховувати наявність у чоловіка
позерства і непомірного вихваляння незалежно від віку й інтелекту. Щоб
бути щасливим, чоловікові потрібно відчувати себе особливим, і він чекає
від жінки, що вона скаже йому про це. Його друзі не зміцнюють такі
почуття, позаяк дуже зайняті власною персоною. Ось чому жінка має дати
йому відчути себе незвичним. Варто спонукати чоловіка говорити про те,
наскільки він відрізняється від інших чоловіків, розпитувати про успіхи
на роботі, про його розмови з керівництвом, про заохочення і винагороди
на роботі, про те, як він перевершив інших. Треба підкреслювати ті
якості його характеру, які показують його незвичність, говорити частіше
йому: „Ти незвичний”, „У тобі є щось особливе”. Варто говорити
чоловікові, що він найрозумніший, найздібніший, найдорогоцінніший,
найцікавіший, найдотепніший, найвеселіший, найчестолюбивіший з усіх,
кого вона знає. І успіх – ґарантовано.

Талановиті дружини – це не слабкі жінки. Вони поблажливі, а розумна
поблажливість – це ознака доброти і сили, так само як мстливість –
ознака дріб’язковості, злобності й слабкості натури. Вони наділені
розумом і добротою, гордістю, почуттям власної гідності і скромністю.

Знання подібних проявів психіки і психологічних феноменів допомагає
подружжю значно краще, тонше і глибше взаємодіяти між собою і з
оточуючими людьми, підвищити культуру почуттів, культуру дошлюбного і
сімейного спілкування тощо. Розуміння цих відмінностей необхідне
шкільному психологу, педагогам і батькам для врахування у виховній
роботі й організації міжстатевого спілкування, яке має свої особливості
на різних вікових етапах, у підготовці учнівської молоді до шлюбу.

Спеціальна психологічна підготовка майбутнього сім’янина необхідна і для
формування уміння попереджати можливість виникнення конфліктних чи
напружених ситуацій у стосунках між подружніми партнерами, спростування
уявлення про ідеальну сім’ю як безконфліктну, що побутує у частини
молоді. При цьому підкреслювалась не лише неправомірність, але й
небезпечність подібного уявлення, оскільки у відповідності з ним
подружжя, в сім’ї яких час від часу виникають суперечності, можуть
вирішити, що шлюб їх є невдалим. Учнівська молодь повинна зрозуміти, що
сумісність сім’ї досягається не завжди і тим більше не відразу, що
щасливі сім’ї відрізняються не відсутністю конфліктів, а вмінням їх
розв’язувати, управляти ними.

Продуктивність у вирішенні конфліктних ситуацій передбачає насамперед
виражену установку на врахування позиції опонента, його інтересів,
мотивів, можливостей тощо. Позиція партнерства і співробітництва в
умовах конфлікту – принциповий і найважливіший момент у спектрі
діалогічних умінь у спілкуванні. Однобічність і категоричність,
непоступливість, невміння вислухати – погані помічники в конфліктних
ситуаціях.

Для того, щоб уміти розв’язувати конфлікти майбутні подружжя повинні
знати можливі причини, джерела їх виникнення. Справжні причини конфлікту
часто дуже важко виявити через психологічні ускладнення. По-перше, в
будь-якому конфлікті раціональне начало, зазвичай, послаблене емоціями.
По-друге, істинні причини конфлікту можуть бути приховані і психологічно
захищені в глибинах підсвідомості і проявлятися на поверхні лише у
вигляді сприйнятних для Я-концепції мотивів. По-третє, причини
конфліктів можуть бути невловимі через так званий закон кругової
каузальності (причинності) сімейних відносин, який проявляється в
конфліктах.

Молодь має усвідомити, що хоча конфліктні ситуації й порушують звичний
хід подружнього життя, вони відкривають можливість для розвитку
відносин, для досягнення вищого рівня взаємодії, для вирішення назрілих
суперечностей. Як буде розв’язана конфліктна ситуація, визначається не
тільки і не стільки характером самого конфлікту, скільки ставленням
партнерів до нього. Багато людей не вміють правильно реагувати на
конфліктогени. Цьому варто вчитися. І починати це навчання потрібно з
аналізу форм неоптимального реагування людей на конфлікти, які приводять
до їх ескалації: агресивна реакція, прибудова знизу, уникання, холодна
напруженість тощо.

Для своєчасної профілактики конфліктів молоді необхідно навчитися
діагностувати їх, розпізнавати симптоми. У подружньому спілкуванні
завжди є нестандартні ситуації, до яких неможливо повністю
підготуватись, наперед навчитись, а тому часто доводиться заново шукати
власні нестандартні рішення, орієнтуючись на специфічні особливості
даного конкретного випадку. Правильна поведінка при конфлікті сприяє
збереженню нервової системи, робить людину спокійнішою.

Література:

Зайцев А. Г., Зайцев Г. К. Педагогика счастья (Валеология семьи). – СПб:
Союз, 2002. – 320 с.

Хубер Д. Теория гендерной стратификации // Антология гендерной теории. –
Минск: Пропилен, 2000.

Коменский Я. А. Великая дидактика // Коменский Я. А. Локк Д., Руссо Ж.
Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. –
450 с.

Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання //
Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М., 1971. – 420 с.

Руссо Ж. Ж. Эмиль, или О воспитании // Коменский Я.А., Локк Д., Руссо Ж.
Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. –
450 с.

Педагогические идеи Роберта Оуэна. – М., 1940. – 260 с.

Даденков М. Ф. Історія педагогіки. – К., 1947. – С. 129.

Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль:
Тернопіль, 1994. – 358 с.

Филиппова Г. Г. Психология материнства. – М.: Изд-во Института
Психотерапии, 2002. – 240 с.

Ушинський К. Д. Про народність в громадському вихованні // Вибрані пед.
твори. в 2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 43–103.

Ушинський К. Д. Проект учительської семінарії // Вибрані пед. твори. в
2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 31–55.

Русова С. Ф. Нова школа // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта, 1996. – С.
207–218.

Русова С. Ф. Націоналізація школи // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта,
1996. – С.293–297.

Ващенко Г. Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994. – 191 с.

Блонский П. П. Очерки детской сексуальности // Избр. пед. и псих.
Про-изведения. – Т. 1. – М.: Педагогіка, 1979. – С. 202–277.

Макаренко А. С. Педагогические сочинения в восьми томах. – М.:
Педа-гогіка, 1985.

Кон И. С. Сексуальная культура в России: клубничка на березке. – М.,
1997. – 300 с.

Колбановский В. Н. О половом воспитании подрастающего поколения //
Советская педагогика. – 1964. – № 3. – С. 27–32.

Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Рад. Школа,
1976–1978.

Бовуар С. Второй пол. – СПб: Питер, 1997. – 218 с.

Кравець В. П. Теорія і практика дошлюбної підготовки молоді. – К.:
Ки-ївська правда, 2000. – 688 с.

Мани Дж., Такер П. Ориентация // Сексология (хрестоматия). – СПб: Питер,
2001. – 512 с.

Вейнингер О. Пол и характер. – М.: Латард, 1997. – 358 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020