.

Основні питання методики вивчення граматики у школі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
401 9885
Скачать документ

Реферат на тему:

Основні питання методики вивчення граматики у школі

План

1. Місце граматики в шкільному курсі мови.

2. Напрямки методики вивчення граматики.

3. Основні принципи роботи.

4. Методи і прийоми опрацювання граматики у школі.

1. Місце граматики в шкільному курсі мови

Граматика посідає центральне місце в шкільному курсі мови, її вивчення
допомагає учням засвоїти граматичну будову мови (словозміну,
словосполучення і речення), на яку в свою чергу спираються практичні
мовні уміння й навички.

Граматична система мови тісно пов’язана з орфографією, пунктуацією і
стилістикою, вона служить основою для розвитку усного і писемного
зв’язного мовлення учнів.

Усвідомлення граматичних понять, встановлення зв’язків між ними, єдність
одиничного і загального, конкретного й абстрактного не тільки формують
логічне мислення учнів, а й виховують їхній матеріалістичний світогляд.

Шкільна граматика являє собою систему, в якій представлені всі основні
ланки граматичної будови нашої мови. Базується граматична система на
здатності слів змінюватися і сполучатися в речення за певними законами,
що склалися в певній мові і є для неї специфічними і невід’ємними.

Граматична система передбачає відповідну послідовність у розташуванні і
вивченні матеріалу. Послідовність ця зумовлена логікою науки і певними
дидактичними вимогами. У шкільну граматичну систему входять морфологія і
синтаксис — дві рівнозначні, рівноправні і тісно пов’язані між собою
частини.

2. Основні напрямки у методиці вивчення граматики

У методиці вивчення граматики, починаючи з середини XIX ст., визначилися
такі основні напрями: логіко-граматичний, психологічний,
елементарно-практичний, формально-граматичний, семантико-граматичний і
структурно-семантичний.

Основоположником логіко-граматичного напряму був Ф. І. Буслаєв. Свою
працю «О преподавании отечественного языка» (1844) він протиставив
схематизму й догматизму у вивченні мови, зосередивши всю увагу на
розвитку духовних здібностей учня, його мислення, його особи.

Процес вивчення граматики Ф.І. Буслаєв поділяв на два ступені — нижчий і
вищий. Роботу над граматикою в молодших класах він пропонував
організовувати практично: «Найпершим у вивченні рідної мови є те, щоб
учень практичним шляхом дізнався про всі форми мови, але щоб вони
постали перед ним не самі по собі, а в постійних органічних зв’язках з
думкою ними вираженою, так, щоб учневі разом з формою невпинно давався
безособовими називаються речення з таким присудком, при якому немає і
бути не може підмета.

Методика роботи над формуванням граматичних понять. Основним у цій
роботі є усвідомлення учнями суті граматичних понять, виділення і
розрізнення їхніх основних ознак. Це досягається за допомогою таких
прийомів, як розчленування, конкретизація й узагальнення. Найчастіше
шлях пізнання пролягає від аналізу фактів до узагальнення.

Наприклад, поняття про словосполучення розчленовуємо і вивчення
розпочинаємо із з’ясування його смислового значення. З цією метою
насамперед порівнюємо слово і словосполучення (будинок — новий будинок,
дерев’яний будинок, будинок з балконом). Це дозволяє зробити висновок
про те, що словосполучення точніше окреслює предмет, виділяє його серед
інших подібних. Далі важливо з’ясувати значення різних словосполучень:
таких, що характеризуються лексичним значенням залежного слова (писати
твір, писати листи, писати протокол), і таких, що при наявності одного
головного розрізняються своїм синтаксичним значенням (писати твір,
писати в класі, писати грамотно). У першому випадку, незважаючи на те що
названо різні предмети, маємо однакове синтаксичне значення, у другому —
різні. В результаті таких спостережень над смисловими відношеннями, що
складаються між лексичними значеннями головного і залежного слів, учні
усвідомлюють функцію словосполучень — означати предмети, ознаки, дії у
їх відношенні до інших предметів, ознак, дій, що в самому
словосполученні складаються відповідні смислові відношення (означальні,
об’єктні, обставинні).

Після усвідомлення смислової сторони словосполучення триває робота над
його граматичною будовою. Проводимо спостереження за тим, що слова у
словосполученні нерівноправні: є головне слово, від якого ставиться
запитання до іншого, залежного (прапор — який? – червоний), залежне
слово підпорядковується головному. Отже, зв’язок між словами у
словосполученні підрядний. Це може бути узгодження (праця — яка? —
вільна) , керування (зустрічати — кого? — героїв), прилягання (працюємо
— як?—по-ударному). Важливо навчити учнів правильно ставити запитання
(від головного слова до залежного), правильно усвідомлювати смислове
значення словосполучення (будинок — чи й? — батька; будинок — який? — з
цегли, в обох випадках означальні відношення). Так осмислюється
граматична структура словосполучення. Далі йде тренування,_ у процесі
якого учні вчаться виділяти словосполучення із речення, аналізувати їхнє
смислове значення, граматичну структуру і зв’язки, вчаться конструювати
словосполучення відповідної моделі.

У методиці формування відповідного поняття важливо спиратися на всі
властиві для нього понятійні ознаки. Так, при формуванні поняття
безособових дієслів їхня смислова ознака — це дія, що відбувається без
участі особи (предмета), тому вони в основному означають явища природи,
різні переживання, відчуття та стан людини. Морфологічними їх ознаками є
те, що їм не властива особа, число, час, що виступають вони у формах
третьої особи однини теперішнього або простого майбутнього часу дійсного
та умовного способів. Синтаксична їх роль — головний член — присудок,
але діючої особи при них не буває.

У визначенні підмета (підметом називається головний член речення, що
означає предмет, про який щось говориться в реченні, і відповідає на
запитання хто? що?) виділяється смислова ознака. Проте її недостатньо
для визначення підмета в такому реченні: Байки Л. І. Глібова читали всі.
Отже, смислова ознака повинна спиратися на граматичну: підмет,
незалежний член речення, є одним із членів граматичної основи речення,
може бути виражений усіма частинами мови в номінативному значенні. У
процесі формування поняття підмета треба, щоб учні добре усвідомили його
граматичні ознаки, інакше це призведе до явища, яке психологи називають
міжпонятійною генералізацією, коли ознаки одного поняття учні змішують з
ознаками другого. Часом змішуються ознаки підмета й іменника (член
речення і частина мови), підмета і прямого додатка, підмета і звертання.

У процесі роботи над засвоєнням понять основна увага звертається на
характерні ознаки поняття, на усвідомлення їх сукупності — це мета, до
якої вчитель повинен привести своїх учнів.

Вироблення граматичних умінь і навичок. У навчальній програмі з
української мови визначено найголовніші вміння й навички, якими повинні
володіти учні, вивчаючи шкільний курс граматики. Найкраще цьому
сприятиме виконання різних видів навчально-творчих вправ. Розглянемо
деякі з них.

Види вправ

Як і при опрацюванні інших розділів, під час вивчення частин мови учні
виконують вправи на аналіз мовного матеріалу, видозміну готового тексту
і конструювання.

Серед аналітичних вправ найчастіше застосовується морфологічний розбір у
різних його видозмінах.

Важливо, щоб морфологічний аналіз здійснювався не механічно, за готовою
схемою, а був результатом свідомого врахування граматичних значень
слова, виявлення їх у тій чи іншій формі шляхом зіставлення. Дотримана я
вказаної у підручниках послідовності граматичного розбору має
супроводжуватися розумінням того, що спочатку слід називати постійні
граматичні ознаки даного слова, потім — непостійні, властиві окремим
формам. Вправи у видозміні мовного матеріалу пов’язуються з утворенням
потрібних словоформ (слова, що в дужках, ужитя у вказаній або в
зумовленій контекстом формі), добором синонімічних форм (до простих форм
ступенів порівняння — складні); заміною одних словосполучень іншими,
синонімічними (напр., в іменниковому словосполученні іменник, що вказує
на приналежність,— прикметником: книга сестри — сестрина книга),
виявленням і виправленням недоліків у творенні або вживанні
морфологічних форм (пасти вівці; їхати на ферму; читає, сидівши біля
вікна), заміною однієї форми іншою (напр., минулого часу — теперішнім,
першої особи — третьою), доповненням речень необхідними словоформами
(гуртківці часто (виступили, виступали з концертом).

Продуманий добір мовного матеріалу для таких вправ дозволяє підвищувати
орфографічну грамотність учнів, збагачувати їх словниковий запас,
удосконалювати граматичну структуру мовлення, формувати стилістичні
навички.

Серед конструктивних вправ найбільш поширені: введення певного слова у
словосполучення або речення, побудова речення за схемою, поширення
речень, конструювання синонімічних зворотів, утворення з простих речень
складного або зв’язного висловлювання, відтворення деформованих речень.

Іноді практикуються і перекази та твори з граматичним завданням, але це
можливо лише за умови, що вживання певних частин мови чи форм слів
органічно випливає з теми і змісту тексту (напр., наказового способу
діє-146 слова в інструкції до виконання якоїсь роботи, форм ступенів
порівняння в описі двох предметів). Інакше створений текст буде
неприродним.

Завдання цих вправ — навчити учнів свідомо користуватися у власному
мовленні вивченими морфологічними засобами.

Опрацювання синтаксису займає особливе місце в шкільному курсі
української мови. Зумовлене це роллю мови як засобу формування і
вираження думки, як засобу спілкування між людьми; тільки на
синтаксичному рівні мовної системи виявляється функціональна значимість
одиниць усіх інших рівнів, їх участь у досягненні комунікативних цілей.
З цього випливає необхідність якнайтіснішого зв’язку між вивченням
синтаксису і опрацюванням матеріалу інших розділів програми.

Лексичне значення багатозначних слів, слів, ужитих у переносному
значенні, омонімів виявляється лише у контексті словосполучення чи
речення. Лише у реченні або й зв’язному висловлюванні розкриваються
функції синонімів та антонімів, зміст і функції фразеологізмів.
Спираючись на відомості з синтаксису, можна зрозуміти суть таких
способів творення слів, як перехід з однієї частини мови в іншу,
основоскладання та злиття, утворення нового слова внаслідок зміни
значення наявної У мові лексики. Опора на синтаксис необхідна для
розрізнення оморформ однієї чи різних частин мови, перехідних і
неперехідних дієслів, безособових дієслів, усвіжах словосполучення, а
також порядком слів у реченні, відповідною інтонацією.

Отже, граматичне запитання в різних ситуаціях виконує неоднакову роль:
то воно допомагає краще усвідомити характер словозміни, то виступає як
практичний засіб розпізнавання й визначення відповідних граматичних
форм.

Алгоритмізація у процесі вивчення граматики посідає важливе місце як
засіб програмування розумових операцій, виконання яких приводить до
правильного розв’язання певного завдання. У вивченні граматики
використовуються в основному алгоритми розпізнавання граматичних форм,
частин мови, членів речення тощо.

Для прикладу візьмімо алгоритм розпізнавання відмінка іменника: 1.
Визначити, з яким словом у реченні пов’язаний іменник. 2. Перевірити,
яке запитання можна поставити. 3. Виділити закінчення. 4. Встановити, чи
є прийменник; якого смислового значення надає він даному іменникові.

Лише враховуючи всю суму ознак, можна правильно визначити відмінок
іменника.

Алгоритм визначення певної граматичної категорії може бути представлений
і в формі схеми.

Для того щоб визначити неозначену форму дієслова, треба:

1. З’ясувати характер дії

І

Називає Дію

Висновок: так

2. Поставити запитання

робити? зробити?

Висновок:

3. Змінна чи незмінна форма

Не змінюється за особами, числами, часом

І

Висновок: так

4. Перевірити закінчення

Закінчується на -ти (-ть)

Висновок: З метою розрізнення граматичних форм і понять можна
використовувати й елементи програмування. Наприклад: 1. Яким із
зазначених способів найдоцільніше визначити відмінок у виділених словах:
Подарував синові книжку; Буття визначає свідомість; Мир на землі — це
щастя; Комбайном швидко хліб зібрали (за зв’язком з основним словом і
запитанням, за закінченням, за наявністю прийменника, за значенням
відмінка).

2. Яку з характеристик понятійних ознак підмета використовуємо для
розрізнення його в таких реченнях: Туристи зупинилися в лісі; До школи
Катю проводжає бабуся; Прибій штурмував берег моря (смислова ознака: про
кого говориться в реченні; граматична: підмет — незалежний член речення;
смислова і граматична ознаки: встановлення зв’язку між головними членами
речення).

Література:

1. Іваницька Н. Л. Вивчення членів речення у 4-8 класах.— Київ: Рад.
шк., 1982.

2. Мельничайко В. Я. Робота з граматичними синонімами на уроках
української мови.— Київ: Рад. шк., 1975.

3. Мельничайко В. Я. Творчі роботи на уроках української мови.— Київ:
Рад. шк., 1984.

4. Плиско К. М. Викладання синтаксису української мови.— Київ: Рад. шк.,
1978.

5. Озерская В. П. Изучение синтаксиса на основе взаимосвязи с
морфологией.— М.: Просвещение, 1982.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020