Реферат на тему:
Самооцінка у структурі цілісної особистості
План
1. Сутність поняття самооцінки. Види самооцінки.
2. Фактори, що впливають на формування самооцінки особистості та умови
її покращання.
3. Методика визначення самооцінки.
1. Сутність поняття самооцінки. Види самооцінки.
Переживання різних емоцій, які супроводжують процеси самопізнання,
формують у людини ставлення до себе. Знання про себе, поєднане з певним
ставленням до себе, становить самооцінку особистості.
Самооцінка – це оцінка особистості самої себе, своїх можливостей,
якостей і місця серед інших людей. Належачи до ядра особистості,
самооцінка є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать
взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до
себе, ставлення до успіхів і невдач. Самооцінка впливає на ефективність
діяльності людини і дальший розвиток її особистості.
Самооцінка – це своєрідні когнітивні схеми, котрі узагальнюють минулий
досвід особистості і організують нову інформацію відносно даного аспекту
„Я”. Разом з тим самооцінка, особливо якщо мова йде про здібності і
потенційні можливості особистості, виражає певний рівень домагань. А він
залежить від багатьох умов. Хлопчик, хвальковитий з товаришами, може
набагато скромніше оцінювати себе в розмові з учителем. Самооцінка є
засобом самовираження, створення в оточуючих більш приємного враження
про себе.
Особистість оцінює себе двома шляхами:
– шляхом співставлення рівня своїх домагань, з об’єктивними результатами
своєї діяльності;
– шляхом порівняння себе з іншими людьми.
Чим вищий рівень домагань, тим важче їх задовільнити. Успіхи таневдачі в
будь-якій діяльності суттєво впливають на оцінку індивідом своїх
здібностей в цьому виді роботи: невдачі зазвичай понижують рівень
домагань, а успіхи підвищують їх. Не менш важливим є і момент порівняня:
оцінюючи себе, індивід свідомо чи несвідомо порівнює себе з іншими,
враховуючи не лише власні досягнення, але і всю соціальну ситуацію в
цілому. На загальну самооцінку особистості впливають також її
індивідуальні особливості, і те, наскільки важлива для неї оцінювана
якість чи діяльність. Часткових самооцінок є нескінчена кількість.
Судити по них про людину, не знаючи системи її особистих цінностей,
того, які саме якості чи сфери діяльності є для неї основними-неможливо.
Самооцінка не є постійною, вона змінюється в залежності від обставин.
Засвоєння нових оцінок може змінювати значення засвоєних раніше
засвоєних цінностей. Наприклад, школяр, який успішно здав екзамени,
рахує себе успішним учнем. Він задоволений собою, оскільки це визнається
іншими: його успіхи викликають позитивні емоції у вчителів, зустрічають
підтримку в сім’ї. Однак ця позитивна оцінка може бути зміненою
внаслідок провалу на екзаменах чи у випадку, якщо в колі ровесників
цінність успішності буде витіснена на другий план іншим ціннісним
орієнтиром. Крім того по мірі свого дорослішання здібний школяр може
винайти, що успіхи у навчанні самі по собі ще не приносять щастя і не є
гарантією успіху в інших життєвих ситуаціях. В цьому випадку загальна
самооцінка може понизитись, але в цілому залишатись позитивною. Отже,
певне досягнення у діяльності, успіх позитивно впливатимуть на
самооцінку лише в тій мірі, в якій вони є важливими у системі загальних
цінностей.
Виміри і характеристики „Я” от у формуванні загальної самооцінки
визначаються на кожному віковому етапі по різному і змінюються зі зміною
індивідуального cтатусу розвитку особистості. Хартер встановив,
наприклад, що самоставлення у підлітковому віці формується зі сприймання
власної зовнішності та рівня схвалення у колі ровесників, як двох
найвпливовіших на загальну самооцінку характеристик.
У сучасній психолого-педагогічній науці розрізняють кілька видів
самооцінки. Вони відображають особливості об’єктів оцінювання, їхню
складність, а також деякі якісні й кількісні характеристики самої
оцінки. Залежно від того, що підлягає оцінюванню – окремі сторони
особистості, конкретні властивості, що проявляються лише в деяких
особливих видах діяльності, або особистість у цілому – розрізняють два
види самооцінки: глобальну, під якою розуміють загальну самооцінку
особистості, й часткову, яка належить до різних рівнів пізнання
властивостей особистості.
Ще однією підставою для виокремлення видів самооцінки є така її
характеристика, як адекватність. Відповідно до ступеня адекватності
розрізняють два види самооцінки: адекватну й неадекватну. В свою чургу
неадекватна самооцінка згідно до еталона, з яким вона порівнюється, може
бути завишеною або заниженою.
Знати самооцінку дуже важливо. Це відіграє важливу роль у процесі
взаємовідносин, морального спілкування, в які люди як соціальні істоти,
безперечно, включаються. Знаючи тип самооцінки можна певною мірою нею
регулювати. У визначенні власної самооцінки слід знати орієнтовні
характеристики людей із заниженою і завищеною самооцінкою.
Людина з низькою самооцінкою відчуває себе невдахою. Вона не хоче
братися ні за що нове, оскільки боїться, що в неї нічого не вийде. Вона
терпіти не може ризику, тому що не вірить, що її зусилля до чого-небудь
приведуть. Вона не намагається що-небудь змінити у своєму житті,
оскільки вважає, що майбутнім керувати неможливо, і все визначиться само
собою. Характерні якості таких людей: упевнені в глибині душі, що
небагато варті (принижена гідність); бояться здійснити помилки; постійно
мріють про фізичну досконалість; обмежуються інтересами і вчинками, які
добре відомі і безпечні; не вміють сприймати компліменти; в спілкуванні
з іншими передусім турбуються про враження, яке справляють на них;
несміливі; схильні до самозгубної поведінки (наприклад, вживання
наркотиків); або не сприймають критики, або впадають від неї в розпач.
Людина з високою самооцінкою бачить себе господарем становища. Вона
розуміє, що являє собою неповторну особистість і може багато дати іншим
людям. Вона ризикує, хоча і не завжди успішно, тому що хоче жити
насиченим життям і засвоїти досвід, який допоможе їй вирости. Така
людина не вважає, що нею керують зовнішні обставини: навпаки, вона
вважає, що сама спрямовує хід свого життя. Вона відчуває себе впененою і
добре знає, чого хоче. Для неї в житті існує менше розчарувань. Якщо
хто-небудь ображає її чи не любить, вона вважає, що це швидше їхні
труднощі, і не сприймає цього всерйоз. Така людина знає себе, свої
слабкі і сильні сторони досить добре, щоб відчувати себе упевненою
навіть у світлі чийогось несхвалення. Характерні риси таких людей:
впевнені в глибині душі, що вони володіють достатньою цінністю; роблять
помилки і вчаться на них; сприймають свій фізичний вигляд таким, як він
е, навіть якщо він недосконалий; досліджують нові можливості та
інтереси, використовують їх як можливість для дальшого зростання;
спокійно сприймають компліменти; безпосередні в спілкуванні з іншими;
турбуються про своє фізичне й емоційне здоров’я; сприймають критику як
можливий шлях зростання.
Навчитися об’єктивно судити про себе, давати справедливу самооцінку –
важливе завдання у реальній підготовці до роботи над собою. Перш за все
потрібно врахувати, що вирішальними умовами об’єктивної самооцінки є:
– наявність життєвого досвіду;
– спостережливість;
– постійне самопізнання;
– здорова суспільна думка в колективі.
Правила формування об’єктивної самооцінки:
1. Перш за все необхідно шукати в собі все позитивне і розвивати його.
Негативне не тим небезпечне, що є, а тим, що його людина бачить,
терпить, а воно постійно завойовує її внутрішній світ, штовхає до
негативних дій і вчинків; руйнує позитивні якості. Негативне можна
перемогти, якщо знаєш про нього і розвиваєш у собі позитивні якості.
2. Слід починати із самооцінки однієї діяльності, а потім перенести на
інші сфери життєдіяльності (спорт, працю, навчання).
3. Порівняти свою самооцінку з оцінкою інших людей. Якщо необхідно –
встановити причини розбіжностей.
4. Необхідність наявності еталону, ідеалу зразка, згідно якого людина
ефективніше оцінює себе, вимогливіше ставиться до себе і постійно прагне
до самовдосконалення.
5. Постійний пошук особистості самої себе (пізнання, аналіз, оцінка) –
шлях до зрілого самовиховання.
І.С.Кон вважає, що у самооцінці свого “Я” важливу роль відіграють такі
компоненти:
Когнітивний, що містить уявлення суб’єкта про себе і навколишнє
середовище, в якому він перебуває (рівень пізнавальних здібностей, сила
інтелекту, вміння аналізувати свої внутрішні психічні процеси,
задоволеність чи незадоволеність своїм соціальним становищем порівняно з
іншими (статус у групі, колективі, суспільстві).
Емоційно-оцінний: авторитет серед ровесників, ставлення інших до
власного “Я”, міра впливу себе на інших.
Суспільно-поведінковий: бажання завжди бути на передньому плані,
прагнення самоутвердитися з – поміж інших, зайняти пріоритетне місце,
спираючись при цьому на свої сильні якості інтелектуальних здібностей,
фізичні та моральні переваги або, навпаки, бути непомітними у групі
(колектив), триматися осторонь відповідальних колективних справ, знаючи
слабкі місця свого “Я”.
2. Фактори, що впливають на формування самооцінки особистості та умови
її покращання.
Є три моменти, які слід розглянути щоб зрозуміти як формується
самооцінка.
По-перше, важливу роль у її формуванні відіграє співставлення образу
реального „Я” (яким я себе уявляю) з образом ідеального „Я” (з уявленням
про те, якою б людина хотіла б бути). Таку концепцію заснував та широко
розробив Карл Роджерс в рамках свого гуманістичного підходу. В основі
особистості, за цим підходом, лежать дві найголовніші потреби людини:
потреба у схваленні себе іншими та потреба у самосхваленні, яке
забезпечується самооцінкою. Якщо людина в реальності досягає
характеристик, що визначають для неї ідеальний „ образ Я”, вона повинна
мати високу самооцінку. Якщо ж людина відчуває великий розрив між цими
характеристиками і реальністю своїх досягнень, її самооцінка буде
низькою. Ці дві концепції „Я” — „Я-реальне” та „Я-ідеальне” настільки
важливі, що психологічні проблеми можуть спричинятися їх
співвідношенням. Нормально, якщо ідеальне уявлення про себе набагато
відрізняється від реального, його можна досягнути. Але коли ідеальне „Я”
нереалістично досконале і людина знає, що його неможливо досягнути, це
призводить до високої тривожності.
Отже, основний закон: чим більша розбіжність між “Я” реальним та
ідеальним, тим нижча самооцінка особистості і навпаки.
Дослідження Тимоті Страумена (1992) у Вісконсинському університеті
підтвердили таку закономірність. Студенти пройшли опитування та
психологічне тестування для виявлення, чи існує різниця між тим, як вони
бачать себе і тим, якими б вони хотіли або повинні стати (два аспекти
ідеального „Я”).Студенти, які бачили себе іншими від„Я”- бажаного були
більш схильні до суму, ті, у яких різниця була між „Я”- повинним та „Я”-
реальним характеризуються високою тривожністю.
Наслідки неадекватної самооцінки:
Низька самооцінка призводить до невисоких досягнень, депресії, труднощів
в адаптації. Особистості з високою самооцінкою мають тенденції до
фокусування на своїх успіхах та досягненнях, в той час, як низька
самооцінка призводить до зосередження на недоліках та негативних
особистісних якостях.
Другий погляд на природу самооцінки полягає в тому, що людина оцінює
успішність своїх дій та проявів крізь призму власної ідентичності. Вона
відчуває задоволення не від того, що робить добре, а від того, що обрала
визначену справу і саме її робить добре.
Якщо наш погляд на себе не є конгруентним (схожим на те, як ми діємо,
думаємо та відчуваємо), ми розвиваємо викривлене уявлення про себе.
Наприклад, я можу бачити себе повністю вільною від заздрості та
незадоволення успішним шлюбом моєї сестри, проте відчуваю певну гіркоту
коли зустрічаюсь з щасливим подружжям. Тоді мої відчуття заздрості не
„вписуються” в систему самоуявлень. Згідно Роджерса я можу заперечувати
відчуття, що неконгруентні з моєю „Я -концепцією”, і не дозволяю
свідомості визнати їх. В такому разі ми свідомо сприймаємо свої відчуття
та інформацію лише коли формулюємо їх у своєму внутрішньому мисленні.
Уникнення такого внутрішнього осмислення може призводити до неадекватної
самооцінки, в той час як відчуття часто спричиняють несвідомий
внутрішній конфлікт.
Отже, самооцінка формується під впливом успіху у тій сфері, яка для
особистості займає впливове місце в системі цінностей. Для різних
вікових етапів, в різних ситуаціях цінності можуть бути різними.
• Третій фактор, важливий для формування самооцінки, пов’язаний з
інтеріоризацією соціальних реакцій на людину. Людина схильна оцінювати
себе так, як, на її думку, її оцінюють інші.
Отже, потреба особистості у схваленні себе іншими та у самосхваленні,
призводить до рефлексії оцінок власних та сторонніх, порівняння
досягнень, накопичення досвіду.
Реагуючи певним чином на наші дії (схвалення-заохочення чи
несхвалення-покарання), батьки, вчителі, вихователі створюють умови
гідності „Я” дитини. Вони показують, коли дитина веде себе „гідно” чи
„негідно” до інших встановлених вимог. Вона інтеріоризує багато таких
стандартів поведінки і сприймає себе позитивно лише у разі дії згідно з
встановленими правилами. Пізніше власні внутрішні відчуття, які не
узгоджуються з системою умов для позитивного „Я-образу” витісняються, а
отже заважають подальшому позитивному розвитку. Роджерс наполягає на
тому, що умовою позитивної самооцінки є обов’язкове усвідомлення та
викриття усіх заперечуваних відчуттів та досвідів людини. Тільки так ми
можемо сприймати себе такими, якими ми є, одночасно постійно намагаючись
бути кращими.
В цілому картина виглядає так, що люди прикладають великі зусилля для
того, щоб „вписатися” у структуру суспільства. Слід особливо
підкреслити, що самооцінка, незалежно від того, чи на її поверхні власні
судження людини про себе або інтерпретації суджень інших людей,
індивідуальні ідеали чи культурно задані стандарти, завжди мають
суб’єктивний характер.
Підсумувавши усе вищесказане можна назвати умови покращання самооцінки
особистості:
– визначити причини низької самооцінки;
– емоційна підтримка і соціальне схвалення;
– досягнення;
– вирішення внутрішніх конфліктів.
1.Найперша умова виправлення неадекватної самооцінки виходити назустріч
проблемам, намагатись вирішувати їх, а не уникати. Ті, хто починають
діяти замість того, щоб уникати, більш схильні сприймати труднощі
реалістично, відверто та без захисних реакцій. Протилежне характерне для
низької самооцінки. Несприятлива самооцінка виражається у запереченні,
викривленому уявленні та уникненні в спробі зміни усвідомленої правди.
Цей процес веде до загального неприйняття себе і складає основу
неадекватної самооцінки. Це також блокує можливість підвищення
самооцінки шляхом досягнень і успіхів, оскільки викривлене сприйняття
себе виступає як механізм захисту від нових переживань, які принесуть,
на думку людини, ще більше негативних вражень.
2. Однак постійне „ підгодовування” особи з низькою самооцінкою без її
реальних дій та досягнень може лише підкріплювати неадекватну
самооцінку. В процесі пошуку схвалення від інших (як і від себе)
формується загальна самооцінка. До того часу, як індивід навчиться
розуміти себе, він уже має досвід схвалення чи несхвалення себе іншими
значущими людьми. Самооцінка такої людини буде впливово формуватися і
обмежуватися тим, що інші думають про неї і їхнім селективним схваленням
чи несхваленням. Це робить її жертвою постійного пошуку виправдання
власних дій іншими та заважає самоактуалізації особистісних потенціалів.
Характеристики людини надто залежної від соціального схвалення:
• Труднощі в саморозкритті. Бояться, що відверта розповідь про справжні
думки та досвіди шокують інших і призведуть до несхвалення і обирають
уникнення внутрішніх конфліктів;
• Протиріччя між уникненням конфлікту та загрозою власній самооцінці
вирішується у самозахисній поведінці;
• Світ фантазій характеризується сильною потребою у схваленні іншими,
але одночасно і страхом перед неприйняттям іншими)Цікаво, що люди
залежні від схвалення погано сприймаються їх ровесниками. Їх описують як
занадто схильних до самозахисту.
Отже., другим шляхом виправлення неадекватної самооцінки є емоційне
схвалення в розумних межах з метою саморозкриття особистості.
3. Наступним кроком буде стимулювання особистості до певних дій, що
займають основне місце в її системі цінностей і нададуть можливість
реалізувати свої потенційні можливості. Спостерігається чітка схильність
до підвищення самооцінки при підвищених успіхах.
4. Знайшовши свою ідентичність у роботі, яка приносить задоволення чи
успіх, людина має реальну змогу активно вирішувати власні внутрішні
протиріччя. Це вимагає щирості та відвертості з собою.
3. Методика визначення самооцінки
Методи виявлення самооцінки різноманітні. Вони поділяються на прямі і
опосередковані.
Наприклад, виявлення самооцінки можна здійснити за допомогою рангування.
Наприклад, школярам пропонується прорангувати учнів свого класу
(розставити кожного на відповідне місце) на основі їхньої значущості
(успішність, особистісні якості…) і визначити власне місце серед них.
Правильність самооцінки школяра визначається в процесі зіставлення
результатів проведеного ним рангування з оцінкою вчителя (вчителів).
Оцінити рівень сформованості тих чи інших якостей особистосгі можна за
допомогою методу незалежних оцінок.
Вчитель чи однокласники за п’ятибальною системою оцінюють учня. Після
цього йому пропонують зробити самооцінку, а одержані результати
порівняти.
Для зручності можна використати протилежні якості
Справедливий Несправедливий
Добрий Злий
Працьовитий Лінивий
Совісний Безсовісний
Відповідальний Безвідповідальний
Акуратний Неакуратний
Скромний Нескромний
Правдивий Брехливий
Сміливий Боягузливий
Дисциплінований Недисциплінований
Серйозний Легковажний
Під час оцінювання слід мати на увазі, що бал 5 означає — ця властивість
виявляється в людини завжди, бал 4 — властивість виявляється у більшості
випадків (переважає), 3 — однаковою мірою можуть виявлятися властивості,
вказані зліва і справа, 2 — в більшості випадків виявляються протилежні
властивості, 1 — протилежні властивості виявляються завжди.
З метою виявлення самооцінки учням можна запропонувати навчальне
завдання і перед тим, як віддати на перегляд вчителю, самому оцінити
свій продукт і виставити собі відповідний бал. Після цього оцінки дітей
зіставляють з оцінками вчителя і визначають рівень об’єктивності перших.
Наступну методику можна використати з метою виявлення в учнів рівнів
домагань.
Розкладають дев’ять карток, на яких написано завдання, різні за ступенем
трудності. Учневі кажуть, що завдання під № 1-З найлегші, 4-6 — середні,
№ 7-9 — найскладніші. Потім дітям пропонують вибрати будь-яке із
завдань. Для розв’язання відводиться певний час, після чого незалежно
від того, розв’язав учень завдання чи ні, йому пропонують вибрати
наступне. За тим, якої трудності завдання вибере школяр після успішного
чи неуспішного розв’язання попереднього, складається уявлення про рівень
його домагань і самооцінку.
Література:
1. Сухомлинський В.О. Вибрані твори – в 5- ти т., Т.5 — Виховання і
самовиховання, – К., 1997р.
2. Оржеховська В.М., Хілько Т.В., Кириленко С.В. Посібник з
самовиховання. -К.,1996.
3. Рувинський А.І., Соловйова А.Е. Психологія самовиховання. -М., 1982.
4. Томан І. Як удосконалювати самого себе. Пер. з чеш. – К., 1988.
5. Ковальов А.Г. Самовиховання школярів. – М., 1967.
6. Галузинський В.М., Масленнікова П.П. Самовиховання та самоосвіта
школярів.-К., 1969.
7. Галузинський В.М., Євнух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К.,
1995
8. Фіцула М.М. Педагогіка. – Тернопіль, 1997.
9. Карпенчук С.Г. Теорія та методика виховання. – К., 1997.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
