Реферат на тему:
Методика і технологія соціально-педагогічної роботи з сім’єю
ПЛАН
1. Особливості соціального діагнозу сім’ї.
2. Методика діагностики сім’ї.
3. Діагностування сім’ї на рівні її підсистем.
4. Документування результатів соціального діагнозу сім’ї.
1. Особливості соціального діагнозу сім’ї.
Сім’я — мала соціальна група, заснована на шлюбі, кровній спорідненості
або індивідуальних потребах людей в союзі один з одним. Її відрізняють
єдина економічна основа, спільність побуту, взаємозалежний спосіб життя
її старших і молодших членів, певна структура ролей і норм взаємодії,
емоційно-етичні зв’язки, відносини допомоги, підтримки і захисту.
Сім’я — базисна основа первинної соціалізації особи. Саме з сім’ї
починається процес засвоєння дитиною суспільних норм і культурних
цінностей. Соціологічними дослідженнями виявлено, що вплив сім’ї на
дитину сильніший, ніж вплив школи, вулиці, засобів масової інформації.
Отже, від соціального клімату в сучасній сім’ї, духовного і фізичного
становлення в ній дітей найбільшою мірою залежить успішність процесів
розвитку і соціалізації дитини.
Діючи на користь дитини, соціальний педагог покликаний надавати
необхідну допомогу і підтримку сім’ї. В його задачі входить:
встановлення контактів з сім’єю;
виявлення проблем і труднощів в сім’ї;
стимулювання сім’ї і окремих її членів до участі в спільній діяльності;
надання посередницьких послуг у встановленні зв’язків з фахівцями —
психологами, соціальними працівниками, лікарями, юристами, а також з
представниками органів влади, громадськістю.
Соціальний педагог забезпечує суспільне визнання і суспільну підтримку
сім’ям, які добре виховують своїх дітей, використовує індивідуальні
методики роботи з сім’ями, які потребують особливої допомоги (сім’ям
«групи ризику», багатодітним, неповним і ін.), сприяє розвитку
сімейно-сусідських форм кооперації і взаємодопомоги на основі здійсненні
грунтовного соціального діагнозу.
Насамперед слід визначити типологію сімейної структури:
за ступенем емоційної духовної єдності – згуртовані (інтегровані) та
роз’єднані (дезінтегровані);
за характером психологічної й ціннісно-орієнтаційної єдності –
гармонійні і дисгармонійні сім’ї;
за ознакою комунікативних установок членів – прагматичні та
альтруістичні;
за критерієм соціального положення сім’ї – гомогенні(подружжя з однієї
соціальної сходинки) і гетерогенні (походять з різних соціальних груп,
каст, класів);
за критерієм просторово-територіальної локалізації – патрилокальними,
матрилокальними, які проживають самостійно;
за кількістю дітей;
за кількістю і характером комунікативних зв’язків – відкриті та закриті;
за характером розподілу влади – єдиновладні та демократичні.
За критерієм влади розрізнюють:
патріархальні та матріархальні сім’ї;
партнерська сім’я – з сумісним обговоренням сімейних рішень.
Сучасний етап розвитку західного суспільства показує, що сім’я
докорінним чином змінена. Це зумовлене цілою низкою обставин
економічного і культурного характеру. Соціологи серед них називають:
зростання економічної незалежності жінок та їх активне включення в
трудову діяльність (що викликає прагнення жінок до більшої
самостійності, перегляду традиційної структури сімейних відносин, до
змін традиційних функцій сім’ї, рівноправ’я з чоловіками у прийнятті
рішень, у контролі над видатками і майном сім’ї);
утворення двох центрів життя – праці і дому (раніше професійна
діяльність і домашнє господарство існували в єдності, в межах однієї
сім’ї);
винахід надійних контрацептивних засобів проти запліднення.
Ці та інші причини викликами появу різного роду тенденцій розвитку
сучасної сім’ї. До них належать:
зростання розлучень (абсолютне і відносне);
зростання кількості неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом;
зменшення середньої тривалості шлюбу;
проживання подружніх пар без оформлення шлюбу;
зменшення кількості членів сім’ї та народжуваності дітей з наступним
постарінням населення;
збільшення кількості одиноких людей, які не беруть шлюб;
зменшення кількості повторних шлюбів.
2. Методика діагностики сім’ї.
Діагностика сім’ї – постійно присутній елемент діяльності соціального
педагога. Враховуючи складність проблем, необхідна система періодичного
збору, узагальнення і аналізу соціально-педагогічної інформації про
процеси, що протікають у сім’ї, ухвалення на цій основі стратегічних і
тактичних рішень.
Основне призначення діагностики і моніторингу (як системної форми) –
складання висновку про стан конкретної сім’ї і тенденції, властиві
сім’ям, що обслуговуються соціальним педагогом. Діагностичні методики,
що використовуються, традиційні: спостереження, анкетування, опитування,
тестування і т.д. На основі одержаної інформації здійснюється
диференціація сімей, що дозволяє розробити стратегію і тактику
соціально-педагогічної роботи відносно конкретної сім’ї і з сім’ями
загалом, забезпечити адресність і результативність
соціально-педагогічної підтримки і допомоги.
Основні принципи моніторингу:
достовірність, повнота, системність інформації;
оперативність отримання відомостей і їх систематична актуалізація;
співставлення одержуваних даних, яке забезпечується єдністю вибраних
позицій при зборі і аналізі інформації;
поєднання узагальнюючих і диференційованих оцінок і висновків.
Сутність соціально-педагогічного моніторингу сім’ї полягає в
комплексному використовуванні всіх джерел даних про процеси і події
сімейного життя, що носять як природний характер (інформація,
пропонована членами сім’ї за власною ініціативою; безпосередній і
опосередкований нагляд, твори і графічні роботи дітей про сім’ю і т.д.),
так і одержані в ході спеціально організованого дослідження (опитування,
анкетування, метод експертних оцінок, біографічний метод, психологічні
методики на виявлення показників внутрісімейних відносин і т.д.).
Важливу роль в здійсненні соціально-педагогічного моніторингу грає
уміння соціального педагога систематизувати збір інформації і одержані
результати. Способів систематизації може бути декілька.
3. Діагностування сім’ї на рівні її підсистем.
Оскільки сім’я — це складна система, соціальний педагог бере до уваги
підсистеми усередині сім’ї, відношення між індивідами і підсистемами
Шлюбна підсистема (чоловік— дружина). Соціальному педагогу важливо
бачити особливості взаємостосунків між чоловіком і дружиною в сім’ї,
здатність подружжя оцінювати і підтримувати один одного. З одного боку,
дана підсистема багато в чому визначає мікроклімат сім’ї. З іншою — це
чинник, який надалі гратиме істотну роль у вибудовуванні дитиною власних
статеворолевих взаємостосунків. Дана підсистема — одна з найскладніших
для вивчення, вона багато в чому прихована від очей сторонніх.
Неодмінною умовою результативної діагностики є встановлення дружніх
і/або партнерських відносин соціального педагога з подружжям (опора на
точку зору одного з них може послужити джерелом упередженої, спотвореної
інформації). Дієвим засобом виступає спостереження. Можливий обіг за
консультацією до практичного (шкільному) психолога.
Батьківська підсистема (мати —батько). Соціальний педагог концентрує
увагу на взаємодії шлюбної пари як батьки дитини (дітей), прийняті в
сім’ї норми взаємостосунків: мати—діти, батько—діти, стиль батьківського
відношення до дітей. Виховний потенціал сім’ї багато в чому визначається
змістом і характером функціонування батьківської підсистеми. Помилки,
які допускають батьки, їх спотворені ціннісні установки, суперечності в
системах вимог і багато інших чинників у результаті визначають
десоціалізуючий вплив сім’ї на дитину.
Підсистема «брати —сестри». Соціальний педагог концентрує увагу на
відносинах дітей, особливостях виконання соціальної ролі кожною дитиною,
яким чином в сім’ї розділенні обов’язки між братами —сестрами. Відносини
між дітьми в сім’ї — незамінний досвід спілкування і взаємодії тривалого
характеру, коли обов’язкові розподіл обов’язків, терпимість, уміння
вирішувати і попереджати конфлікти, ділити турботу і увагу дорослих, що
проявляється по відношенню до них. Для більшості дітей дані відносини на
тривалий період набувають характеру найзначущіших. Проте тут прихований
значний потенціал десоціалцзуючого впливу (відносини підкорення,
«сімейна дідовщина», моральне і психологічне насильство, конкурентне
протистояння і багато що іншого). Для вивчення системи відносин і
взаємодій «брати-сестри» також можуть бути використані психологічні і
педагогічні методики міжособового спілкування.
Підсистема «батьки —діти». Соціальний педагог прагне визначити
специфічні риси взаємодії між батьками і дітьми, межі влади, свободи і
відповідальності, що стали нормою цих відносин. Взаємодія і відносини
дитини з батьками — один з найчастіших предметів соціально-педагогічної
турботи і уваги. Саме тут приховане джерело більшості конфліктів, що
порушують нормальний перебіг як сімейного життя в цілому, так і
життєдіяльності дитини як самостійної істоти. Разом з тим ці відносини
допускають можливість непрямого впливу на дитину з боку соціального
педагога (наприклад, в ситуаціях корекції поведінки, соціальної
реабілітації і ін.).
Необхідно поєднувати методи прямої дії (переважно психологічні методики)
і непрямого (наприклад, метод експертних оцінок, ігрові методики,
моделювання відносин, вирішення задач і ситуацій в рамках спеціальних
занять, біографічний метод і ін.).
Важливо враховувати роль родичів, які можуть і не жити з сім’єю під
одним дахом (бабуся, дід, тітка і т.д.), і осіб, які не є родичами по
крові, але мають вплив на сім’ю і окремих її членів.
4. Документування результатів соціального діагнозу сім’ї
В ході вивчення окремої сім’ї соціальний педагог може скласти своєрідну
«карту сім’ї», куди бажано включити:
список всіх членів сім’ї з вказівкою їх імен, дат народження (смерті);
короткі характеристики членів сім’ї;
найважливіші для кожного члена сім’ї події;
аналіз того, чим тримається сім’я (згуртованість і разділенність її
членів, внутрісімейні правила і норми, емоційний клімат);
опис і аналіз зовнішнього середовища (житлові умови, сусідство, місцева
демографічна, економічна, екологічна, комунікативна ситуація);
відомості про соціальний статус сім’ї і її членів, про їх національну і
релігійну приналежність, освітній і соціокультурний рівень;
аналіз проблем і потреб сім’ї (чи реалістичні очікування змін, які
можливості і обмеження в задоволенні потреб і вирішенні проблем);
оцінку і висновок, чому сім’я потребує соціальної допомоги, якої саме.
У практиці роботи соціальних педагогів склався досвід
соціально-педагогічної паспортизації сімей. «Паспорт» виступає в одній з
форм «карти сім’ї», що дозволяє систематизувати базову інформацію в
лаконічній (стандартизованій) формі. На відміну від «карти» він не
припускає регулярного оновлення (за винятком яких-небудь кардинальних
змін в структурі і характеристиках сім’ї), вся оперативна інформація
нагромаджується в додатках до паспорта.
Література:
Шакурова М.В. Методика и технология работы социального педагога:
Учеб.пособие для студ.высш.пед.учеб.заведений.- М.: Издательский центр
“Академия”, 2002.- 272с.
Методика соціальної діагностики взаємостосунків в суспільстві / Теорія і
методика соціальної роботи. — М., 1994.
Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч.посіб. –
К.: МАУП, 2002. – 200с.
Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник / За заг.
ред. проф. А.Й.Капської.- К., 2000.- 372с.
Професійна діяльність соціального працівника: зміст і організація. — М.,
1993.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
