Реферат на тему:
Методика діагностики підліткових і юнацьких груп
ПЛАН
1. Загальна характеристика соціального діагнозу об’єднань неповнолітніх.
2. Соціальний діагноз в роботі соціального педагога з групами
неповнолітніх різної спрямованості.
3. Соціальний діагноp неформальних об’єднань.
1. Загальна характеристика соціального діагнозу об’єднань
неповнолітніх.
Під групою неповнолітніх розуміють сукупність осіб, які взаємодіють один
з одним таким чином. Що кожний з них впливає на інших і сам знаходиться
під їх впливом. Групи бувають формальні та неформальні. Діагностика
підліткових і юнацьких груп має на меті визначення спрямованості групи,
її складу, структури взаємостосунків, установок і орієнтації.
До кількісних показників, що діагностуються, відносять: віковий і
чисельний склад групи; соціальний і статевий склад; тривалість її
існування, частоту і тривалість зустрічей членів; місця зустрічей;
рівень групового розвитку на основі самодіагностики; відповідальність за
групову діяльність.
До якісних показників, що діагностуються, відносять: підготовленість до
спільної діяльності, яка виражається в її ефективності і
результативності; характер, цілі, мотиви і спрямованість діяльності;
рівень організованості, згуртованості, стійкості, конфліктності,
групової прийнятності; внутрішньогрупова структура; типи спілкування і
відносин; групові інтереси, потреби і способи їх задоволення, норми і
цінності. Кінцевою метою діагнозу груп є визначення способів дії на
групу. Процедура діагностики в даному випадку може здійснюватися і
психологом за клопотанням соціального педагога.
До числа методів, які може використовувати соціальний педагог, можна
віднести спостереження, опитування, соціометричні методики, тести, метод
експертних оцінок і т.п. Вибір методів діагностики визначається метою
обстеження і обмеженнями (за часом, ресурсами, професійною
компетентністю і т.п.).
У діяльності соціального педагога використовується паспортизація
підліткових і юнацьких груп. Паспорт неформальної підліткової групи
заповнюється в результаті аналізу бесід з її членами, зіставлення
інформації, одержаної від різних підлітків. Проводиться як
взаємодоповнення, так і виключення помилкової інформації. І тільки у
крайньому випадку можливе застосування методу “включеного
спостереження”, які припускають, що дослідник по віку і характеру
поведінки особливо не виділяється серед членів неформальної групи.
Систематизація паспортів підліткових і юнацьких груп може проводитися не
тільки за критерієм спрямованості, але і за їх територіальною
приналежністю, місцем проживання чи навчання.
У програму діагностики групи включається комплекс методик, призначених
для вивчення особових особливостей лідера (лідерів) даної групи. Лідер
часто визначає спрямованість групи, її відкритість зовнішнім контактам,
можливість переорієнтації, корекції установок і діяльності групи.
Самостійним напрямом виступає діагностика соціального оточення, в якому
живе і діє та або інша група. Увага концентрується на уточненні місця і
ролі групи в структурі того або іншого колективу, суспільства загалом.
У рамках проведення діагностичних процедур необхідно особливо
виділити методи прогнозування поведінки групи. Мета прогнозування —
виявити можливі позитивні моменти в роботі з тією або іншою групою.
Послідовність ранжується за наступними позиціями:
1) як змінюються інтереси і потреби;
стійкість;
майбутнє.
2. Соціальний діагноз в роботі соціального педагога з групами
неповнолітніх різної спрямованості.
Існує достатньо багато типологий (класифікацій) за спрямованістю
діяльності груп неповнолітніх. Зупинимося на двох з них.
1. Одна з найпоширеніших типологий припускає розподіл існуючого
різноманіття груп:
• на просоціалъні, спрямованість яких узгоджується із заохочуваними
суспільством цінностями і установками. Позитивні групові норми
привносяться з соціального середовища, формуються і зміцнюються в
процесі соціально значущої навчальної, трудової і суспільної спільної
діяльності;
• асоціальні, спрямованість яких не узгоджується з цінностями і нормами,
що встановились в суспільстві. Члени цих груп ведуть сумісний
асоціально-кримінальний спосіб життя і скоюють різні правопорушення.
Спільна асоціально-кримінальна діяльність характеризується в цих групах
соціальним відчуженням, відособленням, протистоянням;
• при відповідному рівні розвитку і організованості
асоціально-кримінальної діяльності асоціальні групи можуть скоювати
злочини, і тоді вони перетворюються на криміногенні, або злочинні,
групи, які характеризуються більшою замкнутістю, круговою порукою,
злочинною діяльністю, вираженим зіставленням себе іншим групам.
Міжособові відносини в таких групах опосередковуються асоціальними або
антигромадськими цінностями і ведуть до деперсоналізації особи.
3. Соціальний діагноз неформальних об’єднань
Під терміном “неформальна група” позначають відразу кілька об’єктів,
соціальна природа якиз є різню.
По-перше, це угрупування переважно підліткові, всередині яких
організаційні відносини виражені або дуже слабо, аабо, навпаки, дуже
сильно із загрозою використання фізичної сили. Самоціллю подібних
неформальних мпільностей у більшості є спілкування, а головним
внутрішнім принципом – групова солідарність. Такі неформальні “тусовки”
служать засобом самовизначення, тією групою, завдяки якій неповнолітній
знаходить своє місце у відношенні “я-ми-вони”.
По-друге, до неформалів на сьогодні відносяться учасники різних
самодіяльних об’єднань. Серед них – екологічні групи, історико-культурні
об’єднання і політичні клуби.
По-третє, до неформальних організацій часто відносять тих, хто включений
у масові національні та суспільні рухи
Неформальні групи можуть бути організовані як у рамках формальних, так і
поза ними. Перші є у рамках певних організацій, другі – існують
незалежно від формальних. Вони утворюються на основі просторової
близькості (сусіди), спільності інтересів, психофізіологічних
характеристик, особистої симпатії. Контакти в таких групах є глибші й
ширші, більш значущі для індивідів. Саме такі групи справляють суттєвий
вплив на соціалізацію особистості.
Причинами створення неформальних об’єднань є:
реакція на недоліки роботи з молоддю;
проблеми соціальної структури в державі;
наслідки бюрократії та формалізму;
прагнення проявити самостійність;
прагнення задовольнити потреби й інтереси;
необхідність у спілкуванні;
особливості молодіжної свідомості й розвитку.
Соціально-педагогічним впливом на спрямованість і діяльність
неформальної групи можна виділити: через поведінку лідера, введення в
групу осіб, які мають просоціальну спрямованість, через переорієнтацію
діяльності.
Соціальний діагноз неформальних об’єднань здійснюється за наступною
технологією.
І етап:
– ознайомлення з групою, його лідером;
– постановка мети і завдань;
– виділення предмету діагностики; вибір основних показників і критеріїв.
ІІ етап:
– вимірювання і аналіз отриманих кількісних та якісних показників.
ІІІ етап:
– підсумок, оформлення висновків і постановка соціального діагнозу
неформальної групи.
Література:
Шакурова М.В. Методика и технология работы социального педагога:
Учеб.пособие для студ.высш.пед.учеб.заведений.- М.: Издательский центр
“Академия”, 2002.- 272с.
Методика соціальної діагностики взаємостосунків в суспільстві / Теорія і
методика соціальної роботи. — М., 1994.
Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч.посіб. –
К.: МАУП, 2002. – 200с.
Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник / За заг.
ред. проф. А.Й.Капської.- К., 2000.- 372с.
Професійна діяльність соціального працівника: зміст і організація. — М.,
1993.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
