Реферат на тему:
Соціально-педагогічна діяльність з сім’єю
ПЛАН
Соціальний статус сім’ї.
Форми соціально-педагогічної допомоги сім’ї.
Сім’я – це мала соціальна група людей, об’єднаних шлюбом або
споріднених по крові, члени якої виконують один по відношенню до одного
певні функції. Згідно Конституції України: “Шлюб ґрунтується на
добровільній згоді жінки і чоловіка, вони обоє повністю рівноправні в
сімейних стосунках.”
Сім’я має довгий історичний шлях розвитку. Перші сім’ї формувалися ще в
неоліті (15-20 тисяч років тому). Основна проблема, яка залишилась до
сьогодні ще з тих часів є проблема адаптації членів сім’ї у сім’ї та
адаптація самої сім’ї в суспільстві. Основною характеристикою адаптації
членів сім’ї у сім’ї є їх соціальний статус, а сім’ї у суспільстві –
соціальний статус сім’ї.
Для визначення соціального статусу необхідними є:
1. Структурна характеристика сім’ї до якої входить:
а) наявність шлюбних партнерів (повна, формально-повна, неповна сім’я);
б) стадія життєвого циклу сім’ї (молода, зріла, стара сім’я);
в) порядок вступу у шлюб (первинний, повторний);
г) кількість поколінь у сім’ї (проста, складна);
д) кількість дітей (бездітна, малодітна, багатодітна).
2. Функціональна характеристика, яка пов’язується з функціями членів
сім’ї.
3. Індивідуальні психолого-педагогічні особливості членів сім’ї.
Розрізняють 4 основні статуси сім’ї:
1. Соціально-економічний (рівень доходів, житлові умови, предметне
оточення, соціально-демографічні характеристики членів сім’ї).
2. Соціально-психологічний (подружні відносини, стосунки батьки-діти,
сім’я-оточення).
3. Соціально-культурний (освітній та культурний рівень членів сім’ї).
4. Ситуативно-рольовий статус (роль батьків, дітей, глави сім’ї).
Виходячи з вищесказаного, соціальну адаптацію сім’ї, з врахуванням її
соціального статусу, можна подати у вигляді наступної схеми.
Соціальний статус сім’ї буває:
а) низький – існують значні відхилення від норми у тій чи іншій сфері
адаптації.
У більшості випадків призводить до руйнування сім’ї.
б) середній – задовольняються базові потреби членів сім’ї.
в) високий – задовольняються усі потреби.
В залежності від соціального статусу, сім’ї поділяються на:
а) асоціальні;
б) сім’ї групи ризику;
в) соціальні.
Причини, що зумовлюють необхідність діяльності соціального педагога з
сім’єю:
1) кризи сім’ї.
2) конфлікти сім’ї.
3) сімейне виховання.
Найбільш поширеними кризами в сім’ї є кризи пов’язані з народженням та
вихованням дітей:
– сім’я яка очікує народження дитини;
– сім’я з новонародженим;
– сім’я з дитиною дошкільного віку;
– сім’я з дитиною шкільного віку;
– сім’я з дитиною старшого віку;
– сім’я з диною дорослого , що виходить в світ;
– сім’я “пусте гніздо”;
– стара сім’я.
Основними причинами конфліктів в сім’ї є відсутність взаєморозуміння між
батьками і дітьми:
– відсутність чітких етапів переходу від дитячої залежності до дорослої
незалежності;
– відмінність досвіду дітей і дорослих, особливо в період становлення
особистості;
– психологічні і соціальні відмінності між батьками і дітьми;
– перегрузки, як результат соціальних і культурних змін у сім’ї та
суспільстві. Найбільш поширений невірний спосіб вирішення усіх цих
причин конфліктів – втеча.
Розрізняють три типи деструктивного (невдалого), невірного сімейного
виховання:
– емоційновідторгнене виховання (байдужість);
– гіперсоціалізація (надмірна опіка батьків над дітьми у певному
напрямку – здоров’я, навчання, або в усіх напрямках навчання, без
врахування можливостей та побажань самої дитини);
– егоцентричний тип (концентрація уваги на дитині членів усієї родини,
виховання “кумира сім’ї”).
Ось що говорили про стосунки у сім’ях відомі особистості:
“Живучи тісно разом, люди дуже близько підходять один до одного, бачать
один одного надто детально, надто відкритими і непомітно зривають по
пелюстці усі квіти того вінка, що поезією і грацією оточують
особистість” (О.Герцен). “На відміну від статевого інстинкту, чи навіть
від пристрасті подружнє кохання, як морально-естетичне почуття, має
своїм предметом не просто істоту іншої статі, а людину в якій тою чи
іншою мірою розвинута особистість, що має не тільки фізичну але й
інтелектуальну і емоційну цінність.” (А.Харчев).
Виходячи з вищезазначеного, можна сформулювати такі основні правила
функціонування сім’ї:
1) ніколи не підвищувати голосу;
2) терпляче і з розумінням ставитись до недоліків одне одного;
3) враховувати вікові і статеві особливості у світосприйнятті та
інтимних стосунках. “…Найчесніші жінки звичайно найбільше і зберігають
владу над своїми чоловіками; завдяки розумній і тонкій стриманості, не
вдаючись ні до вередування , ні до відмов, вони уміють в найніжнішому
союзі тримати чоловіка на певній відстані і не дозволити ніколи
пересититись собою” (Ж.Ж. Руссо).
4) розумно розподілити обов’язки у сім’ї. “Досвідом доведено: дружина і
мати, яка обмежила свій кругозір лише домашніми справами, меншою мірою
здатна зрозуміти і розділити позасімейні турботи чоловіка та дітей”
(К.Маркс, Ф.Енгельс).
5) проявляти шанобливе ставлення до старших поколінь.
Об’єктами діяльності соціального педагога в сім’ї виступають: батьки,
дитина, сім’я в цілому, оточення сім’ї.
Ролі соціального педагога в сім’ї:
а) порадник: інформує сім’ю про можливості налагодження взаємодії між
об’єктами діяльності; розповідає про розвиток дитини та дає поради
стосовно її виховання та навчання;
б) консультант: консультує з питань сімейного законодавства,
міжособистісних стосунків, інформує про наявність методів виховання,
корисних даній сім’ї;
в) захисник: захищає права членів сім’ї у випадку, коли доводиться
зустрічатися як з деградацією окремої особи, так і усієї сім’ї.
У цілому діяльність соціального педагога з сім’єю поділяється на такі
види:
– освітня (інформування, допомога у навчанні та вихованні);
– психологічна (підтримка , корекція та реабілітація);
– посередницька (організація, координація, інформування).
У якості освітньої діяльності соціальний педагог усі свої дії спрямовує
на запобігання проблем, пов’язаних з навчанням і вихованням дітей та
формуванням педагогічної культури батьків. Типовими помилками батьків у
вихованні дітей є: недостатня уява про завдання і методи виховання;
відсутність єдиних вимог у вихованні; сліпа “любов до дитини; надмірна
строгість, вимогливість; передовіра навчання і виховання дітей органам
освіти; сварки або конфлікти у сім’ї; відсутність педагогічного такту;
застосування насильства стосовно дітей.
Освітня діяльність соціального педагога полягає також у навчанні батьків
з питань: педагогічної і соціально-психологічної готовності до виховання
майбутніх або вже існуючих дітей; ролі батьків у формуванні у дітей
адекватної поведінки по відношенню до різних категорій населення;
значення особистого прикладу і авторитету батьків у вихованні дітей;
атрибутів ролі матері і батька; відносини між дітьми; взаємовідносин
різних поколінь у сім’ї; врахування вікових та статевих особливостей у
вихованні; психологічних і педагогічних проблем виховання “важких
дітей”; сутність самовиховання і його організація; заохочення і
покарання у вихованні; найбільш поширені помилки у вихованні; виховання
дітей з відхиленнями у розвитку; організації режиму праці, навчання і
відпочинку; фізичного, морального, естетичного та статевого виховання
дітей у сім’ї; трудового виховання; підготовки дітей дошкільного віку до
занять у школі; основ спілкування у дитячому та підлітковому віці;
причин та наслідків дитячої девіантності.
Основними методами освітньої діяльності соціального педагога є:
формування умінь та навичок через вправи, рольові ігри, тренінги, лекції
та бесіди.
Виховна діяльність соціального педагога сприяє формуванню у батьків
готовності до виховання дітей, а також до організації нормального
співіснування або співжиття. Основний метод виховної діяльності
соціального педагога – створення виховуючих ситуацій.
Психологічна діяльність соціального педагога полягає у створенні
сприятливого мікроклімату в сім’ї та допомозі сім’ї в період кризи. При
цьому, залежно від ситуації, використовується комплекс педагогічних і
психологічних методів.
Посередницька діяльність передбачає використання найрізноманітніших
організаційних методів які сприяють існуванню та розвитку сім’ї.
На сьогоднішній день існують чотири основні форми державної соціальної
допомоги сім’ї, що має дітей:
1. Грошові виплати сім’ям на дітей у зв’язку з їх народженням,
утриманням та вихованням (допомоги і пенсії).
2. Трудові, податкові, житлові, кредитні, медичні пільги.
3. Безкоштовна видача малозабезпеченим сім’ям матеріальної допомоги у
вигляді: дитячого харчування, ліків, одягу та взуття, а також харчування
вагітним жінкам.
4. Соціальне обслуговування сімей (надання конкретної психологічної,
юридичної, педагогічної допомоги, соціальної допомоги, консультування).
Основними завданнями соціального захисту сім’ї на сьогоднішній день є:
1) реалізація встановлених законодавством соціальних прав і мінімальних
соціальних гарантій (перш за все в галузі соціального обслуговування та
матеріальної підтримки сімей);
2) адаптація системи соціального захисту сім’ї до змінних
соціально-економічних умов;
3) вдосконалення системи соціального захисту на основі впровадження
інноваційних технологій;
4) широке використання активних форм соціальної підтримки сім’ї
(адаптація та реабілітація, допомога в саморегуляції та в
самозабезпеченні, професійна орієнтація).
Основними формами соціально-педагогічної допомоги в сім’ї є:
1. Екстрені, спрямовані на виживання сім’ї (екстрена психологічна та
педагогічна допомога, негайне усунення дітей з сім’ї, якщо існує загроза
їхньому життю; негайне усунення інших членів сім’ї, якщо їм або вони є
джерелом небезпеки).
2. Соціальна робота з сім’єю, спрямована на підтримку стабільності
сім’ї.
3. Соціальна робота спрямована на розвиток сім’ї та її членів.
Основні види соціально-педагогічної допомоги сім’ї:
1) короткочасна (здійснюється в термін до чотирьох місяців).
2) довготривала (від чотирьох місяців і більше).
Короткочасна допомога може надаватися будь-яким соціальним педагогом.
Короткочасна соціально-педагогічна допомога буває двох типів:
а) проблемно-орієнтована (наприклад, стосується статевого виховання
підлітків);
б) кризово-орієнтована.
Довготривала допомога проводиться соціальним педагогом сім’ї або, за
яким закріплена дана сім’я і здійснюється через консультації, тренінги,
патронаж.
“Жити в сім’ї все життя – це велика, ні з чим не зрівняна праця, духовна
праця, напруження . Для цього потрібна велика духовна культура, моральна
підготовка, школа мудрості” (В.О.Сухомлинський).
Виходячи із вищезазначеного, розглянемо корисні поради для організації
сімейних стосунків:
1) кожен член сім’ї повинен мати свій життєвий простір;
2) пам’ятати про необхідність поважати іншого;
3) впливати на оточення і самому попадати під його вплив (доцільно не
ухилятися від цього впливу, а навчитися керувати ним);
4) виконувати кілька ролей у сім’ї.
Відомий американський психолог, Вірджинія Сатір у книзі“Как строить себя
и свою семью” розглядає “Шість смертних гріхів”, які можуть звести
радість спільного життя нанівець:
1) Коли ви забагато чекаєте від супутника чи супутниці, роблячи його чи
її відповідальним за власне щастя;
2) Неправильно ставитесь до сексуальності подружжя;
3) Заздрите успіхам супутника чи супутниці;
4) Несерйозно ставитесь до його чи її турбот, проблем;
5) Забудькуватістю або зневажливим ставленням даєте зрозуміти йому чи їй
– ти не багато для мене значиш;
6) Даєте зрозуміти йому чи їй : “Ти мене більше не приваблюєш”.
Література:
Азаров Ю.П. Семейная педагогика. – М., 1989.
Актуальные проблемы социального воспитания. Науч.-метод.бюллетень
(Спец.выпуск к международному семинару) №6. –М.: Запорожье: Госкомитет
СССР, 1990.
Алмазов Б.Н. Профилактика конфликтов в работе с педагог. запущеными
учащимися. – М., 1988.
Антология социальной работы. – Т.1. – М., 1994.
Галагузова М.А. и др. Социальная педагогика: Курс лекций. –М., 2000.
–С.212-227.
Гребенников И.В. Основы семейной жизни. – М., 1991.
Гурски С. Внимание, родители: наркомания. – М., 1989.
Дети с отклонениями в развитии. Под ред. М.С.Певзпер. – М., 1966.
Социальная педагогика под ред. Галагузовой М.А. – М. – 2000.
Социальные отклонения. –М., 1984.
Турчапинова Ю.И. Педагогическая техника и мастерство учителя. – М.,
1987.
Ушинский К.Д. О значении отечественного языка в первоначальном обучении.
//Педагогические сочинения. В 6-ти т. Т.4. –М.: Педагогика, 1989.
–С.39-40.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter