Методика підготовки та проведення проблемного уроку історії (реферат)

Реферат на тему:

Методика підготовки та проведення проблемного уроку історії

План

1. Проблемно-пошуковий метод у навчанні історії.

2. Технологія розвивального навчання як форма реалізації
проблемно-пошукового методу навчання.

3. Проблемне навчання історії в школі.

4. Методика проблемного навчання історії у працях методиста І.Лернера.

1. Проблемно-пошуковий метод у навчанні історії

У дидактиці доведено, що початковим елементом процесу мислення як
правило є проблемна ситуація. Мислити учень починає тоді, коли у нього
з`являється потреба щось зрозуміти. Мислення завжди починається з
проблеми або запитання, із здивування чи нерозуміння. Проблемна ситуація
і дає поштовх до включення учня в процес мислення.

Елементи проблемності вчитель включає в уроки різних типів. Перед
вивченням нового матеріалу він ставить цікаві несподівані питання, на
які учням необхідно дати відповіді в кінці заняття. Інша справа
проблемний урок, коли вивчення нового матеріалу повністю проходить на
пошуковому рівні пізнавальної діяльності. Для сильних учнів вчитель
готує викладання теоретичних положень у прихованій формі, не пояснюючи
сутність фактів і їхніх зв`язків. Починаючи вивчення нового, вчитель
формулює проблему, подає учбовий матеріал і вказує орієнтири для її
розв`язання, супроводжуючи пояснення запитаннями і завданнями пошукового
характеру. На підставі того, що вивчається учні розв`язують проблему.

Що ж це таке, метод проблемного викладання? На думку дослідників
викладання нового матеріалу є проблемним, якщо воно всім своїм змістом і
способом розкриття ставить яке-небудь питання, що вимагає розв’язання,
але прямого і завершеного пояснення невідомого вчитель не дає, що і
спонукає учнів до самостійних пошуків розв`язання проблеми. Ц і є
проблемною ситуацією. Вона створюється також при викладенні різних
думок, з тим, щоб учні самі їх розглянули, оцінили, або при зверненні
їхньої уваги на протиріччя, конфлікт, з тим, щоб учні самі знайшли шляхи
їхнього розв`язання.

Яким же чином створюється проблемна ситуація? Це може бути протиріччя,
що міститься в учбовому матеріалі, або введення в урок фрагменту
документу суперечливого характеру, або викладання суперечливих поглядів
на одне і те саме питання. У зв`язку з тим, що вчитель викладає
проблемно, учні повинні з допомогою раніше здобутих знань виділити з
фактів і сформулювати рішення проблеми самостійно. Звичайно, пізнання
теоретичних знань в процесі проблемного викладання не є самоціллю. Як
відзначав психолог В.В.Давидов, предметом пізнання повинна стати зміна
самого учня, його розвиток, оволодіння новими способами орієнтації в
дійсності, новими способами дій, а значить, і формування нових
здібностей. Тобто, проблемне навчання – це по суті розвивальне навчання.

Проблемно-пошуковий метод навчання недоцільно застосовувати при вивчення
нового складного матеріалу або браку часу на уроці. Не приведе він до
успіху і при слабкому контакті вчителя з учнями.

2. Технологія розвивального навчання як форма реалізації
проблемно-пошукового методу навчання

Під розвивальним навчанням у дидактиці розуміється спрямованість методів
і прийомів навчання на досягнення найвищої ефективності розвитку
пізнавальних можливостей школярів. Зусиллями Д.Ельконіна і В.Давидова
була сформульована сутність поняття “розвивальне навчання”: 1) під
розвивальним навчанням розуміється новий спосіб викладання історії, який
йде на зміну пояснювально-ілюстративному способу; 2) розвивальне
навчання враховує і використовує закономірності розвитку,
пристосовується до рівня і особливостей учнів; 3) у розвивальному
навчанні учень є повноцінним суб`єктом діяльності на уроці; 4)
розвивальне навчання спрямоване на розвиток всієї сукупності якостей
особистості; 5) зміст розвивального навчання дидактично побудований за
логікою теоретичного мислення (провідна роль теоретичних знань,
узагальнень, дедукція, змістовна рефлексія); 6) розвивальне навчання
здійснюється як цілеспрямована навчальна діяльність, в якій учень
свідомо ставить цілі і завдання самозмінюватися і творчо їх досягати; 7)
розвивальне завдання здійснюється на основі розв`язання проблемних
завдань, тобто по суті є проблемним; 8) розвивальне навчання – це
колективна діяльність, діалог-полілог, ділове спілкування школярів на
уроці.

Існує кілька концепцій розвивального навчання, які випливають з різних
поглядів на те, що саме має розвиватися в учнях внаслідок спеціально
організованої взаємодії вчителя і учнів. Так, В.Давидов, Д.Ельконін, Г
Цукерман та ін. вважають, що навчання має спрямовуватись як на розвиток
психічних функцій учнів, так і на їхні особистісні якості. Л.Занков
спрямував власну дидактичну систему насамперед на загальний
психологічний розвиток учнів. На думку Л.Калмикової, розвивальне
навчання – це таке навчання, яке формує продуктивне або творче мислення
з притаманними йому оригінальністю думки, можливістю отримання
відповідей, що значно відрізняються від звичних: швидкістю і плавністю
виникнення незвичайних асоціативних зв`язків; сприйнятливістю до
проблеми; здатністю знайти незвичайні функції об`єкта. Є.Кабанова-Меллер
вбачає основною метою навчання формування операцій мислення, які вона
називає прийомами навчальної роботи.

У методиці викладання історії розвивальне навчання розглядається як
цілеспрямована послідовна взаємодія вчителя і учнів, спрямована на
формування знань, умінь, інтелекту, волі та інших пізнавальних
здібностей.

Пріоритетним у розвитку учнів у процесі навчання історії вважається
історичне мислення. За визначенням І.Лернера, історичне мислення являє
собою сплав загальних норм правильного мислення, діалектично
усвідомленого предметного змісту історії, установок на застосування
знань історії, їх закономірностей як методології пізнання і способів
дій, специфічних для пізнання історично-соціальних явищ. Проте мислення
є не єдиною психічною функцією учня, яка має розвиватися під час
навчання. На цьому не раз наголошував відомий методист Н.Дайрі. Він
вважав, що розвивати потрібно не тільки мислення, а всі пізнавальні
здібності: сприйняття, пам`ять, увагу, уявлення та інше, і не тільки
самостійність мислення, а й інші його якості – критичність і
самокритичність, гнучкість, швидкість, глибину і широту тощо.

Пануючі репродуктивні методи є на сьогоднішній день непродуктивними і
нерозвиваючими учнів. У пошуках підвищення ефективності уроку все
частіше увага методистів звертається на проблемно-пошуковий метод
викладання історії.

3. Проблемне навчання історії в школі.

Як уже вказувалось суть проблемного навчання полягає у створенні перед
учнями проблемних ситуацій, усвідомленні, сприйнятті та розв`язанні цих
ситуацій у процесі спільної діяльності учнів і вчителя, при максимальній
самостійності учнів і під керівництвом вчителя.

Проблемне навчання реалізується в межах класно-урочної системи, в якій
основною формою навчання є урок. Отже, основною формою проблемного
навчання є проблемний урок. За визначенням Н.Дайрі, проблемний урок – це
урок, на якому учні на основі вивчення нового матеріалу самостійно
розв`язують проблему. Проблемний урок було введено в практику навчання
історії в другій половині 60-х років, і донині він користується
заслуженою популярністю серед вчителів. Разом з тим формування новітніх
технологій викладання вплинуло і на структуру проблемного уроку.

У праці “Як підготувати урок історії” методист Н.Дайрі наводить схему
зв`язків логічних завдань і фактичного матеріалу, в якій він визначив
основні факти теми та проблемні завдання, що виконуються учнями, лінії,
що сполучають завдання і факти, відображають обсяг фактичного матеріалу,
який залучається для виконання того чи іншого завдання. Н.Дайрі
посилається на цю схему як на підтвердження переваги проблемної
пізнавальної діяльності. Така схема використовується ним і в другій
праці, але вже як приклад відбору фактів та конструювання змісту уроку,
за допомогою якого досягається запланований конкретний результат.
Взаємозв`язок між фактичним матеріалом і завданням подається автором як
чітка закономірність: чим більша кількість фактів і понять охоплюється
учнями під час виконання завдання, тим успішніше формуються знання і
відбувається їхній розвиток.

Тепер спробуємо ключовими словами відобразити нові аспекти в організації
проблемного навчання наприкінці 80-х років: “діагностування зони
найближчого розвитку”, “удосконалення і розширення системи контролю”,
“охоплення контролем усіх учнів”, “конкретизація мети”, “орієнтація на
досягнення планового навчального результату”, “чіткий відбір змісту”
тощо.

Залежно від рівня розвитку мислення учнів Н.Дайрі визначив три можливі
методичні варіанти організації самостійної діяльності учнів на
проблемному уроці: самостійна робота учнів з виконання проблемного
завдання; робота учнів з використанням спеціальних пам`яток (добірки
орієнтовних запитань для аналізу історичного явища); послідовне
виконання учнями серії проблемних завдань, які в результаті забезпечують
розв`язання загальної проблеми уроку.

4. Методика проблемного навчання історії у працях методиста І.Лернера

На відміну від Н.Дайрі, який вважав основою проблемного навчання
самостійну роботу учнів над проблемно-логічним завданням, що охоплювало
якомога більшу частину навчального матеріалу, І.Лернер дотримувався
думки, що розвиток мислення учнів відбувається під час самостійного
розв`язання ними системи проблемних завдань. Така система має охоплювати
основні типи аспектних проблем історичної науки (визначення
причинно-наслідкових зв`язків між історичними подіями і явищами;
загальних та окремих закономірностей суспільного розвитку; наступності
між фактами, подіями та явищами; тенденції розвитку суспільних явищ;
структури соціальної організації, взаємовідносин між соціальними
групами; типовості одиничного та масового явища, специфіки суспільного
явища тощо); доступні методи історичної науки; завдання різних рівнів
складності, враховуючи необхідність розвитку пізнавальної самостійності
учнів; передбачати вияв найважливіших характерних ознак творчої
діяльності учнів (самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію,
комбінування і перетворення вже відомих способів діяльності для
розв`язання нової проблеми, бачення нової проблеми в традиційній
ситуації, бачення структури і нової функції об`єкта, врахування
альтернатив при розв`язанні проблеми, створення нового підходу);
врахувати дидактичні вимоги до структури і змісту завдань.

Проблемне завдання в системі сучасного уроку є умовою забезпечення
творчого застосування учнями набутих знань. Як приклад проблемного уроку
І.Лернер подає опис уроку “Селянська війна під проводом С.Разіна”. На
початку уроку учням було поставлено завдання: після викладу вчителем
матеріалу відповісти самостійно на запитання про причини виникнення
війни, причини її поразки та про її відмінності від відомих учням війн і
повстань. Потім вчитель аналізував знання учнів, пропонуючи назвати
відомі їм селянські війни і поміркувати над тим, чи випадково вони
починаються? Викладаючи новий матеріал вчитель не давав прямих
відповідей на запитання проблемного завдання. Наприкінці уроку учні
відповідають на основні запитання. Ці відповіді є і закріпленням нового
матеріалу, і перевіркою ефективності уроку. На наступному уроці
проводилась п`ятихвилинна контрольна робота. Цей урок також є
проблемним, але він має свої особливості. Зокрема це стосується
намагання побудувати вивчення нового матеріалу у вигляді системи
завершених навчальних циклів, де окреме запитання або кілька запитань
уроку відразу після висвітлення вчителем матеріалу закріплюється на
репродуктивному та творчому рівні за допомогою проблемного завдання.
Така сама тенденція простежується і в інших розроблених І.Лернером
уроках.