Метод усного навчання історії в школі (реферат)

Реферат на тему:

Метод усного навчання історії в школі

План

1. Основні усні прийоми викладу історичних фактів.

2. Прийоми описування.

3. Пояснення, розмірковування, характеристика, доказ.

4. Інтелектуальні прийоми і уміння учнів.

5. Діяльність учнів при вивченні теоретичного матеріалу.

1. Основні усні прийоми викладу історичних фактів.

Розповідь. Одним із прийомів усного викладу є розповідь. У викладанні
історії це стисле повідомлення про історичні події. Одна з вимог до
розповіді – відображення в ній конкретної історичної характеристики
часу, простору, історичних осіб, що сприяє розвитку в учнів уявлення про
специфічність кожного історичного факту в порівнянні з іншими.

Сюжетна розповідь – це детальне емоційне оповідання, яке має певний
історичний сюжет, що нерідко має драматичний характер. Головні історичні
факти відтворюються в ньому образно, динамічно, захоплюючи як у
художньому творі. В основі розповіді, як правило, лежить конфліктна
ситуація, яка розгортається у відповідності з сюжетною схемою подій і
вчинків героїв. Таку розповідь слід застосовувати під час викладення
значних подій, наприклад повстання Спартака. До неї включаються яскраві
епізоди, деталі історичних подій, фрагменти з художнього твору. По ходу
розповіді вчитель залучає учбові картини, аплікації, схеми воєнних дій.

Сюжет розповіді не обов`язково повинен бути повністю реалістичним, він
може містити художній вимисел, але не можна фальсифіковувати відомі
історичні факти.

Іноді сюжетна розповідь виступає як спосіб пояснення складних історичних
явищ, наприклад джерел рабства Стародавньої Греції. Щоб пояснити їх
вчитель вводить прийом персоніфікації. Кілька учнів, які умовно
виконують роль рабів, розповідають як кожний з них потрапив у рабство.
Після такої міні-вистави вчитель проводить бесіду за питаннями.

Свою розповідь вчитель доповнює малюнками, учбовою картиною,
ілюстраціями підручника. Щоб образність і емоційність не заважали учням
засвоїти найголовніше, вчитель доповнює сюжетну розповідь елементами
пояснення.

Інша форма сюжетної розповіді –драматизація. Тут розповідь ведеться у
вигляді діалогу двох осіб, які намагаються вирішити конфліктну ситуацію.
В процесі діалогу розкривається сутність типового соціального явища.
Часто учні бувають учасниками цих діалогів. Адже завжди краще
усвідомлюється те, що виявлено при активній особистій участі.

Образна розповідь. На відміну від сюжетної, що має конкретну фабулу,
образна розповідь містить більше теоретичних елементів і передає головні
історичні факти у спокійній безконфліктній формі. Такий прийом
найчастіше застосовується при викладі явищ і процесів економічного життя
суспільства. Причому поєднується він, як правило, з графічною наочністю.
Включення в розповідь такої наочності створює образні уявлення про
явища, які вивчаються, що допомагає учням виявити його сутнісні риси.

Конспективну розповідь та інформаційне повідомлення вчитель використовує
на уроках при викладанні неголовних фактів. Для конспективної розповіді
характерним є позбавлене образності перерахування фактів, їх
просторових, часових і кількісних характеристик. Таке коротке
висвітлення фактів без їхнього аналізу необхідно для встановлення
зв`язків між основними фактами, для створення цілісного уявлення про
події. При допомозі карт, схем, графіків конспективно викладаються події
політичного життя, воєнної історії, народних повстань.

Інформаційне повідомлення застосовують для перерахування фактів, дат,
імен, географічних місць, взаємозв`язаних один з одним і з головними
фактами уроку.

2. Прийоми описування

Картинне описування або описання дозволяє розкрити сутність, риси,
деталі, ознаки чи стани. У ньому є об`єкт але немає розвитку сюжету.
Описання буває картинним і аналітичним. Картинним описуванням
називається прийом устного викладу матеріалу, коли з допомогою слова в
емоційно-художній формі створюються образи того чи іншого факту, тобто
відбувається образне відтворення фактів у вигляді цілісних картин. Цей
вид опису застосовується для відтворення картин природи, побуту людей,
географічного середовища, а також типових явищ господарського,
культурного, суспільного життя.

Аналітичне описування значно відрізняється від картинного. Це прийом
розповіді, в якому дається описання складових частин, деталей, їх
функціонального призначення, передаються зовнішні ознаки створюваних
цілісних образів, показується взаємодія їх сутнісних частин.
Застосовується він при описанні знарядь праці, зброї, пам`ятників
архітектури, воєнних і господарських об`єктів, а також при роз`ясненні
влаштування деожави. Розповідь поєднується з крейдовими малюнками,
схемами, з демонстрацією макетів і моделей.

Образна характеристика – різновидність опису. Образною називають
характеристику типових представників суспільства конкретного періоду.
Часто образна характеристика поєднується із завданнями для учнів. Так,
наприклад, при вивченні середньовічної історії західноєвропейських
країн, образна характеристика доповнюється, наприклад, завданням: “Які з
приведених характеристик визначають лице середньовічного селянина,
міщанина, монаха, представника знаті: смиренність, відмовлення від
мирських турбот; влада, прагнення до слави, заняття війною; важка праця,
залежність; активність і підприємливість; свобода свого стану?”

Характеристика історичної особистості подається на уроках історії поряд
з образною характеристикою. Для цього розроблені спеціальні пам`ятки.
Ось одна з них:

Охарактеризуйте зовнішній образ історичного діяча.

Постарайтеся охарактеризувати ознаки особистості.

Приведіть найбільш яскраві і важливі факти з життя.

Зробіть висновок про внесок цієї особистості в історію.

Для характеристики типових рис видатних історичних особистостей
залучається документальний матеріал, портрети, фотографії, художня
література.

3. Пояснення, розмірковування, характеристика, доказ

Пояснення – один з найбільш поширених прийомів при викладенні головних
фактів і теоретичного матеріалу. Це та частина інформації, яка повинна
бути засвоєна у вигляді понять, суджень, умовиводів, оцінок, висновків.
Поняття вчитель розкриває при допомозі пояснення. Цей методичний прийом
допомагає розкрити внутрішні зв`язки і залежності, смисл, сутність і
значення історичних фактів і явищ. При поясненні один ряд умовиводів
чітко відділяється від іншого, кожний з них випливає із аналізу фактів.

Прийом пояснення для учнів найбільш доступний, тому використовується в
усіх класах. Учням повідомляється сутність подій і явищ, які вивчаються,
їх зв`язків в готовому, роз`ясненому вигляді. Таким чином, пояснення не
вимагає від учнів пошуку сутнісного, що обмежує їхню самостійну
пізнавальну діяльність і є мінусом зазначеного прийому.

Розмірковування – це варіант пояснення, який застосовується при
виявленні причинно-наслідкових зв`язків, сутнісних рис понять. Одночасно
використовуються документи, статичний і картографічний матеріал.

Цей прийом дозволяє показати учням хід розмірковувань вчителя, його
роздумів, дати зразки аналізу фактів. Вчитель веде учнів за собою в
активну пізнавальну діяльність. Він показує як вирішували цю проблему
вчені, як її слід вирішувати. Розмірковуванням ми називаємо послідовний
розвиток положень, доказів, що підводять учнів до висновків і
узагальнень. Ромірковування супроводжується постановкою питань, що
дозволяє привернути увагу учнів до зазначеної проблеми. На кожне питання
вчитель дає відповідь у формі розмірковування, зіставляючи факти і
думки. В результаті учні без помітних труднощів осмислюють теоретичний
зміст учбового матеріалу.

Разом з прийомом розмірковування застосовуються такі засоби навчання як
логічні схеми, учбові пам`ятки, текстові таблиці тощо. Прийом
розмірковуючого викладу організовує діяльність учнів на перетворюючому
рівні, коли по ходу пояснення вчителя вони складають смислові плани,
логічні схеми, порівнювально-смислові таблиці.

Порівнювальна і узагальнююча характеристики. При викладення теоретичного
змісту учбового матеріалу використовуються порівняльні характеристики.
Порівнюються форми державної влади, форми господарств та багато іншого.
При цьому слід виділити суттєві співставні ознаки історичних об`єктів,
потім порівняти їх, знайти спільне і відмінне та зробити висновок. Разом
з цим прийомом використовуються текстові порівняльні таблиці і учбові
пам`ятки, що дозволяє реалізувати прийом порівняння.

Зовсім інше завдання в узагальнюючої характеристики. Вона підводить
висновок вивченому теоретичному матеріалу, формує поняття. Узагальнюючи
щось в логічній послідовності перераховують основні риси явища, найбільш
суттєве в ньому.

Узагальнююча характеристика застосовується, коли завершено пояснення
складної історичної події і в узагальнюючому висновку слід підкреслити
її сутність або виявити найважливіші ознаки і зв`язки.

Узагальнююча характеристика при індуктивному і дедуктивному викладанні
учбового матеріалу, стисло, у вигляді перерахування сутнісних ознак.
Наприклад, завершивши пояснювати складний матеріал, вчитель в ході
узагальнення виділяє сутність події (прийом індукції). Оскільки
індуктивний виклад мало вносить в розвиток пізнавальних можливостей
учнів, при поясненні воно доповнюється дедукцією і проблемним
викладенням фактів. Дедукція дозволяє використати зміст узагальнюючих
характеристик в якості теоретичного знання.

4. Інтелектуальні прийоми і вміння учнів

Прийоми розумової діяльності ніби приховані за прийомами учбової роботи.
Опрацювання кожної групи умінь вимагає застосування найрізноманітніших
розпоряджень. Узагальнюючими розпорядженнями розумової діяльності учні
можуть користуватися починаючи з 5 класу. Вчитель привчає їх до
викладення історичних подій у вигляді відповідей на питання: Хто? Що?
Де? Коли? Навіщо?

У систему прийомів розумової діяльності при вивченні теоретичного
матеріалу входять прийоми словесно-понятійного мислення. До них
відносяться: аналіз і синтез, порівняння і узагальнення, доведення,
виявлення сутності, формулювання висновків, понять, прийоми уяви.

Від класу до класу ускладнюються інтелектуальні вміння учнів. Ось
основний їхній перерахунок: 5 клас – вміти порівнювати окремі події,
давати описання фактів, пояснювати історичні терміни; 6 клас –
аналізувати і узагальнювати історичні факти, робити нескладні висновки,
давати порівняльний опис природних умов країн, знарядь праці; 7 клас –
виявляти сутність ознак соціальних груп суспільства, порівнювати
однотипні явища, процеси, узагальнювати причини, виявляти значення
подій, підкріплювати свої узагальнення фактами з різних джерел; 8 клас –
оцінювати значення явищ і подій, порівнювати однотипні процеси у
вітчизняній і всесвітній історії, виявляти їх причини і наслідки; 9 клас
– аналізувати історичні факти, спираючись на теоретичні положення; 10-11
класи – формулювати визначення окремих історичних понять, аналізувати і
узагальнювати на підставі знань з історії, характеризувати суспільні
явища в розвитку, давати порівняльну характеристику процесів.

Аналіз і синтез. Спосіб умовного розчленування цілого на частини
називається аналізом. Протилежний аналізу прийом – синтез. Проте
реалізується ця розумова операція спільно з аналізом, а також з
узагальненням, систематизацією, класифікацією. Синтез найкраще
продемонструвати в процесі складання логічного ланцюжка ознак
первіснообщинного ладу: примітивні знаряддя праці – спільна праця –
спільне майно – соціальна рівність членів общини.

При вивченні історії України у 7 класі вводяться найпростіші прийоми
аналізу. Наприклад розглянути малюнок давньоруського воїна і визначити з
яких предметів складається його озброєння.

Порівняння – це встановлення спільного і відмінного. Учням можна
запропонувати таку пам`ятку для операції порівняння:

1. Подумай, за якими ознаками і в якій послідовності необхідно
порівнювати явища, що вивчаються.

2. Встанови їхні спільні істотні ознаки.

3. Визначити істотні відмінності між ними.

4. Зроби висновок, який випливає з їхнього порівняння.

Прийом доказу застосовують при виясненні сутності понять.

Література:

Вагин А.А. Методика обучения истории в средней школе. – М., 1972.

Гора П.В. Повышение эффективности обучения истории в средней школе. –
М., 1988.

Дайри Н.Т. Обучение истории в старших классах. – М., 1966.

Лейбенгруб П.С. Дидактические требования к уроку истории. – М., 1960.

Короткова М.Т., Студёнкин М.Т. Методика обучения истории в схемах,
таблицах, описаниях. – М., 1999.