Реферат на тему:
Метод навчання як дидактична і методична категорія
ПЛАН
1. Поняття методу навчання
2. Основні методи організації і управління пізнавальною діяльністю
3. Методи комплексного самоконтролю, саморегуляції, контролю навчальної
діяльності та її результатів
4. Методи активізації пізнавальної діяльності учнів
1. Поняття методу викладання
Метод навчання – один із основних компонентів навчального процесу. Він
відповідає цілям, завданням і змісту навчання та виховання, досвіду
діяльності на уроці історії вчителя, допомагає прогнозувати і керувати
діями та поведінкою учнів, формувати мотиви та якості особистості в
локальних умовах.
На сучасному етапі метод навчання – це узагальнений спосіб
взаємоузгодженої упорядкованої діяльності вчителя і учнів, спрямований
на досягнення цілей і завдань освіти і виховання.
Взаємопов`язана і упорядкована діяльність вчителя і учнів включає:
– хід учіння і викладання;
– пізнавальну, інтелектуальну, трудову, ігрову діяльність учнів з метою
соціалізації і соціального виховання;
– чуттєво-емоційне і раціональне, емпіричне і теоретичне в єдності;
– творчу методичну діяльність вчителя історії.
Головним у діяльності вчителя історії є організація пізнавальної
діяльності учнів, керівництво нею. Метод навчання як спосіб пізнавальної
діяльності учнів, регульованої вчителем, служить інструментом
інтелектуального розвитку учнів, засобом засвоєння знань.
За джерелами передачі і характером сприймання матеріалу, що вивчається,
Є.І.Петровський, Є.Я.Голант виділили словесні, наочні, практичні методи;
М.О.Данилов і Б.П.Єсипов, виходячи з означення методу, загальних
дидактичних цілей, визначили методи засвоєння нових знань, методи
формування умінь і навичок та застосування знань на практиці, методи
перевірки та оцінки знань і умінь. М.М.Скаткін та І.Я.Лернер залежно від
характеру пізнавальної діяльності учнів виділили. М.М.Скаткін:
інформаційно-рецептивний, репродуктивний, проблемного викладу,
еврістичний, дослідницький. І.Я.Лернер: пояснювально-ілюстративний,
репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий, дослідницький.
Ю.К.Бабанський виділив три групи методів: методи організації і здіснення
пізнавальної діяльності, спрямованої на засвоєння знань і умінь учнями;
методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності;
методи контролю і самоконтролю.
У методиці викладання історії найбільше поширення отримали методи
продуктивного навчання, які поділяються на групи за чотирма ознаками –
загальними дидактичними цілями, змістом, характером пізнавальної
діяльності учнів, характером міжособистісних відносин між вчителем і
учнями. Відповідно розрізняють чотири групи методів: 1) методи, що
забезпечують творче засвоєння знань і умінь, оволодіння досвідом
продуктивної праці в навчанні; 2) методи, що забезпечують репродуктивне
засвоєння соціальних знань і умінь; 3) методи активізації пізнавальної
та інтелектуальної діяльності учнів; методи комплексного самоконтролю і
контролю навчальної діяльності та її результатів.
Виділимо окремо методи, що забезпечують репродуктивне і продуктивне
засвоєння знань і умінь. Серед словесних і наочних методів провідними є
перші, а серед практичних – перші і другі.
У методиці викладання історії прийнято групувати методи продуктивного
навчання за способами організації і стимуляції пізнавальної діяльності
учнів. Отже, до них відносяться: 1) основні методи організації і
управління пізнавальною діяльністю; 2) методи комплексного самоконтролю,
саморегуляції, контролю навчальної діяльності та її результатів; 3)
методи активізації пізнавальної діяльності учнів.
2. Основні методи організації і управління пізнавальною діяльністю
Розглянемо найпоширеніші методи навчання, що забезпечують продуктивне
засвоєння знань і умінь. Серед них виділяємо: метод проблемного викладу
матеріалу, алгоритмізованого, пошукового, дослідницького, прогностичного
навчання. Всі ці методи включають формування цілей і мотивів, способів
творчої пізнавальної діяльності; творчої активності, свободу дій;
саморегуляцію і самоконтроль; творчий емоційний настрій.
Метод проблемного викладу матеріалу становить органічну частину
проблемного навчання. Основою методу є створення ситуації, яка містить
пізнавальну суперечність для учня, формування проблеми, поєднання з
цілями і мотивами учнів, пошук шляхів розв`язання проблеми, і нарешті її
розв`язання.
Методом проблемного навчання слід вважати упорядковану спільну
діяльність вчителя і учнів, спрямовану на групове створення проблемної
ситуації, формування і розв`язання проблеми в умовах викладу теми.
Зазначений метод поділяється на два класи проблем: проблеми розв`язання
яких здійснюється протягом кількох занять і проблеми, розв`язання яких
здійснюється протягом одного уроку.
Метод алгоритмізованого навчання спрямований на розробку алгоритма, або
програми дій, відповідно до загальної схеми творчого процесу з
урахуванням реальних умов. Використовується як правило, у поєднанні з
технічними засобами навчання.
Алгоритмізація навчання історії, тобто організація її до діяльності за
певними алгоритмами спрямована на репродуктивне засвоєння знань, на
систему дій за певним шаблоном. Алгоритмізація навчання є технократичним
і повністю відповідає можливостям його комп’ютеризації.
Еврістичний метод спрямований на пошук підходу і формування проблеми, на
відкриття учнем закономірностей історичного процесу. Термін
“еврістичний” означає “необхідний для відкриттів”.
Евристичні роздуми при виконанні того чи іншого завдання вважаються не
закінченими, а лише попередніми кроками і становлять частину його
здійснення відповідно до деяких евристик (схем пошуку). Евристичний
підхід до розв`язування сформульованої проблеми чи завдання виділяє, як
головні, інтуїцію, досвід суб`єкта, сформульований стиль мислення, дії
за відомими схемами і вказівками.
Початком застосування евристичного методу може служити проблема,
пізнавальна ситуація. У процесі формування евристик припускається, що
вони можуть бути використані для певного типу завдань або в певних
нестандартних ситуаціях. У багатьох випадках за евристики правлять
загальні способи пізнавальної діяльності та їх системи.
Метод дослідницького навчання (у шкільному варіанті) передбачає правила
перевірки вірогідних висловлювань і тверджень, ідей і гіпотез, через
встановлення істинності їх, порівняння з передбачуваними результатами;
формулювання учнями закономірностей або опису історичного явища. За
допомогою методу дослідницького навчання встановлюють наявність або
відсутність тієї чи іншої ознаки закономірності, уточнюють її
формулювання і галузь застосування. Це метод, по суті, становить основу
для поглиблення знань та удосконалення умінь.
Прогностичний метод передбачає, що особливістю мислення учня і пізнання
ним історичних явищ є наявність певного досвіду прогнозування і
регулювання своїх дій.
Формування високого рівня пізнавальної культури учнів пов`язане з
використанням прогностичних методів навчання. Загальна схема
прогностичного навчання включає: спостереження, аналіз і дослідження
явища; мислене моделювання і опис структури явища; виділення
незрозумілого, суперечностей; вироблення свого ставлення до того чи
іншого історичного явища; пояснення суперечностей на основі відомих
закономірностей.
Ю.К.Бабанський у цій групі методів виділяє такі: а) методи навчання за
джерелами знань; б) логічні методи; в) методи продуктивного засвоєння
знань; г) методи управління навчальною працею учнів.
3. Методи комплексного самоконтролю, саморегуляції, контролю навчальної
діяльності та її результатів
Розрізняють три основні групи зазначених методів: методи
процесуально-діяльнісного контролю, методи змістовно-цільового контролю,
метод самоконтролю. До першої групи належать: спостереження і аналіз
навчально-пізнавальних ситуацій, методи корекції і допомоги в
самостійній роботі, методи взаємного редагування і рецензування
виконаних робіт, метод рівневого аналізу засвоєння знань і формування
умінь.
До методів змістовно-цільового контролю відносять: метод усної, метод
письмової, метод лабораторно-практичної перевірки знань і умінь, метод
спостережень за діяльністю учня, метод програмового контролю.
4. Методи активізації пізнавальної діяльності учнів
До методів активізації пізнавальної діяльності учнів належать ті, які в
єдності з методами засвоєння знань і умінь, досвіду творчої діяльності
та методами самоконтролю і контролю забезпечують оптимальну активність
всіх учнів класу. Методи активізації пізнавальної діяльності належать до
методів виховання застосовуваних у процесі організації інтенсивної
навчальної діяльності.
Класифікацію методів активізації здійснюють за різними ознаками. За
рівнем творчої самостійності виділяють такі основні підгрупи: методи,
які забезпечують репродуктивну, частково творчу активність.
За характером впливу на розум, почуття і волю учнів з метою підвищення
рівня активності використовуються: 1) загальні методи виховання; 2)
методи цілепокладання і мотивації; 3) методи стимулювання в зоні
близького розвитку особистості; 4) методи формування позитивних емоцій;
5)методи удосконалення міжособистісних відносин між учнями.
Застосування методів виховання з метою активізації пізнавальної
діяльності учнів на уроках історії підпорядковується насамперед
загальним вимогам, що ставляться до педагогічного процесу. Серед них
важливе значення мають мета, принципи і закономірності, рівень
сформованості колективу і особистості, педагогічні умови для виховуваних
в даний момент.
Методи цілепокладання і мотивації, спрямовані на формування соціально
значущих цілей, мотивів, пізнавальних інтересів, ціннісних орієнтацій.
Серед зазначених методів слід виділити висхідний метод, який визначає,
що процес формування цілі є внутрішнім для учня, індивідуалізованим. Тут
учень на основі сформованих раніше ідей, наявного досвіду діяльності і
поведінки, «випробуваних» радісних моментів і ситуацій легко
приєднується до розв`язання сформульованих і переконливо обґрунтованих
цілей. Метод використовується, коли логіка організації
навчально-виховного процесу збігається з логікою розвитку особистості
учня та між вчителем і учнем встановлюється відносини співдружності.
Методи формування позитивних емоцій, вольових якостей, досвіду
емоційно-раціонального ставлення до навколишнього базується на тому, що
кожна людина до певної міри “настроюється” на почуття інших, з якими
спілкується, причому найчастіше підсвідомо. Методи емоційного впливу на
учнів використовуються з метою активізації діяльності учнів в зоні
близької ділової дії. Позитивні емоції сприяють підвищенню пізнавальної
і трудової активності.
Література:
Галузинський В.М., Эвтух М.Б. Педагогыка. – К., 1996.
Лернер И.Я. Дидактические основы методов обучения. – М., 1981.
Педагогика / Под общ. ред. Ю.К.Бабанского. – М., 1988.
Педагогика / Под ред. С.П.Баранова. – М., 1976.
Педагогика школы / Под ред. Г.И.Щукиной. – 1977.
Савин Н.В. Педагогика. – М., 1978.
Харламов И.Ф. Педагогика. – М. 1997.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
