UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваВійськовий керівник і політичний лідер: аспекти взаємозв’язку і трансформації (реферат)
АвторPetya
РозділПолітологія, політика, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2237
Скачало252
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Військовий керівник і політичний лідер: аспекти взаємозв’язку і

трансформації

 

Демократично-революційні перетворення, у яких активну участь беруть

народні маси, неодмінно висувають на порядок денний питання лідерства,

бо народ має схильність передавати свої повноваження у керівництві

державними справами, суспільством в цілому обраним ним видатним особам,

керівникам, політичним лідерам. При цьому „якість” лідера визначається

не його здібностями, моральними якостями, а саме вибором народу. Звідси

випливає, що від того, яким буде вибір мас, визначиться тип лідера, а

від цього, у свою чергу, часто-густо залежить сама доля демократичних

перетворень.

 

Свого часу Аристотель зауважував, що афінський демос у боротьбі за море

обрав собі „дурних керівників”, замінивши мудреця Солона тираном [2, c.

441]. Цей неординарний факт привернув увагу французького дослідника В.

Дюрюї, і він додав до тлумачення такої події нові аспекти: тиран

Пізістрат, що прийшов на зміну Солону, став улюбленцем народу завдяки

військовій звитязі. Солон, залишаючись один серед натовпу, переважно

бідняків, начебто сказав: „Ви самі створили цю велику людину, яка

прирекла вас на рабство” .

 

Вищезгадане має певний зв’язок з демократичними революційними процесами

в Україні 2004 - 2006 років, у ході яких відчувався брак лідерів,

здатних очолити боротьбу за вирішення назрілих суспільних проблем.

Можливо, негативну роль відіграла тут і недостатня увага громадськості

та науковців до проблеми політичного лідерства. Провідні політологи

України справедливо вказували, що лідерство як феномен сучасності не

привертав уваги радянських науковців, які, очевидно, боялись зіставляти

реалії поточного комуністичного лідерства з науково-нормативістським

підходом. Зокрема, теорія рис лідерства засновувалась на тому, що

лідерові мають бути притаманні особливі масштабні риси характеру,

мислення, волі, а парадокс останніх років радянської доби полягав у

тому, що формальним політичним лідером КПРС і СРСР обрали К. Черненка,

типового бюрократа вищої ланки управління з „усередненими” особистісними

якостями (якщо користуватися критеріями, запропонованими М. Вебером).

 

На нашу думку, недостатня увага до проблеми політичного лідерства

спостерігається і в незалежній Україні. Більшість вітчизняних

політологів (С. Дмитренко, Ф. Рудич, В. Горбатенко та інші) [8; 9]

пов’язують політичне лідерство з політичними елітами. Та українські

політологи в цьому випадку не оригінальні – такого принципу дотримуються

й російські автори (див., наприклад, тему 11 „Політична еліта і

політичне лідерство в політичному процесі” підручника „Політологія” за

редакцією А. Радугіна. – М., 1999). Виняток становить хіба що праця А.

Паперіна, у якій увага зосереджується на ефективності стилів лідерства.

 

Буквально катастрофічний стан з розробкою питань лідерства склався у

системі воєнно-політичного знання, де, здавалося б, військовий керівник

як формальний лідер мав би привертати увагу науковців хоча б на

соціально-психологічному чи воєнно-стратегічному рівні. Анекдотичною

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ