UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваДеякі особливості президентства на пострадянському просторі (1991 – 2004 рр.) (реферат)
АвторPetya
РозділПолітологія, політика, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2445
Скачало238
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Деякі особливості президентства на пострадянському просторі (1991 – 2004

рр.)

 

На початку 1990-х років кожна з колишніх радянських республік вже мала

власного главу держави – президента. Цікаво, що наші співвітчизники (усі

– люди з досить високим ступенем освіти) на моє прохання пригадати

прізвища президентів, які сьогодні правлять у незалежних державах на

пострадянських просторах, неодмінно називали керівників Росії, Білорусі,

Казахстану, Грузії. Рідше пригадували прізвища туркменського,

азербайджанського та узбецького президентів. Ще рідше – вірменського,

киргизького, таджицького чи молдовського. Тільки окремі співрозмовники

пригадували імена президентів, що очолюють держави Балтії. Такий стан

обізнаності пояснювали просто: прізвища лідерів найближчих сусідів

(президентів Білорусі й Росії) або лідерів тих країн, з якими Україна

підтримує тісні „газово-нафтові” стосунки (Азербайджан, Туркменистан)

часто з’являються у засобах масової інформації, відтак – „на слуху” і в

пам’яті. Ім’я грузинського керівника запам’яталося українцям не в

останню чергу завдяки його активній підтримці ідей помаранчевої

революції. Прізвища ж президентів країн, географічно віддалених від

українських земель і з якими економічні зв’язки не дуже інтенсивні, менш

„закріпилися” у пам’яті наших громадян.

 

З іншого боку, стан обізнаності зумовлений й іншим чинником: поіменно,

як правило, знають „кривдників” – новоявлених диктаторів, різного роду

гонителів, тих, хто будує і зміцнює свою владу, обмежуючи свободу в

молодих країнах, позбавляючи співвітчизників елементарних політичних

прав. „Невідомими” лишаються тільки імена демократичних лідерів: у

пересічного українця інтерес викликають, насамперед, не імена, а

наслідки діяльності того чи іншого президента колишньої „братньої

республіки” та порівняння (свідоме чи мимовільне) цих „наслідків” з

українськими реаліями.

 

Такі порівняння свідчать, що за період кінця ХХ – початку ХХІ століття

на пострадянському обширі (часто під гаслами прихильності до ідеалів

демократії) відбулася дивергенція політичних систем і режимів. Відтак,

серед них є справді демократичні, як, наприклад, у трьох республіках

Балтії. Є й такі, котрих експерти характеризують як авторитарні

диктатури: саме на таку, зокрема, спромоглася „експериментальна нація

пана-Бога” (як охарактеризував своїх співвітчизників Р. Барадулін) –

білоруси. Є й тоталітаризми, як, наприклад, у Туркменистані. Є й такі,

котрі ніяк не випручаються з „лабіринтів радянськості”, залишаючись, як

Вірменія, країнами „радянського порядку” [1]. Відповідно, й

президентство в кожній з країн має різний характер – від демократичного

до авторитарного й тоталітарного, що й виокремимо як першу особливість

цього політичного інституту в пострадянських реаліях.

 

Своєрідною ілюстрацією ступеня демократичності чи недемократичності

політичних систем і режимів у нових незалежних державах на теренах

колишнього СРСР є оцінювання стану в них політичних прав та

громадянських свобод, яке щорічно проводиться американською громадською

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ