UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75834
останнє поновлення: 2016-11-29
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЗаконотворча діяльність як комунікативний процес (реферат)
АвторPetya
РозділПолітологія, політика, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2656
Скачало273
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Законотворча діяльність як комунікативний процес

 

Законотворча діяльність як складова правового функціонування держави

традиційно розглядається в контексті концепцій теорії держави і права як

функціональна ознака конституціональної характеристики політичної

системи та рівня парламентаризму стосовно визначення моделі політичного

режиму. В процесі розвитку України на засадах верховенства права у

напрямі імплементації законодавчого ресурсу до європейських стандартів

постає питання про моделювання оптимальних варіантів демократизації

механізму законотворення, що, через свою соціальну природу, має

розглядатися як процес матеріалізації ініціатив соціальних інститутів у

систему правових відносин і здійснення державного управління

суспільством за допомогою визначених ним правових норм.

 

З огляду на те, що в основі комунікативних явищ будь-якого соціуму

перебуває система зв’язків, визначення їх суб’єктивної сутності,

інституалізації змісту і соціальних мотивацій, породжених групами

інтересів, структуризацію процесу законотворення правомірно розглядати в

системі лінійних комунікативних контекстів, тобто в межах демократичної

моделі (з пріоритетом зворотного зв’язку) та ієрархічної (з пріоритетом

прямого зв’язку) [1]. У демократичному варіанті сутність законотворення

зазвичай розглядається як результат ініціативної активності його

учасників. При цьому береться до уваги сприятливий характер суспільних

відносин, організація роботи державного апарату, функціонування

складових громадянського суспільства тощо. За таких умов ця діяльність

дістає назву „правотворчості”, „нормотворчості”, „правотворчого

процесу”, а також „законотворчості”.

 

Вочевидь, на рівні соціалізації закону як „усталеного зв’язку між

подіями і вчинками людей та їх наслідками” [2] таке розмаїття категорій

правомірне, оскільки репрезентує комунікативну розгалуженість тих

складових, що насамкінець складатимуть зміст законодавчого процесу.

Проте в розумінні категорії законотворення ми не можемо уникнути

визначень суб’єктів цього процесу, що, на відміну від суб’єктів

законодавчої ініціативи, не конституйовані, а становлять соціальну

основу єдиного джерела влади, яким є народ. Консолідована позиція народу

формується в результаті змагальності численних елементів суспільства та

їх інтересів. Отже, в процесі спілкування людей усталюються і згодом

формалізуються певні суспільні відносини. Вони являють собою і

поєднання, і змагальність загального та індивідуального, віддзерклюючи

двоїсту природу людини як суспільної істоти і як окремого індивідуума з

власними потребами.

 

Оскільки в єдиній волі суб’єкта втілюються об’єктивний момент

загальності, а з іншого боку – момент об’єктивної одиничності, то

виникає потреба особливого способу реалізації в ній свободи суб’єкта,

який, тобто спосіб, знімав би зазначену внутрішню суперечність [3]. Це

зняття відбувається через заперечення сваволі, підпорядкування

суб’єктивної одиничності об’єктивній волі, що орієнтується на спільність

змісту суспільної системи цінностей.

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ