.

Конфлікти в діяльності вчителя Соціальні процеси й особистість учителя (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
364 2823
Скачать документ

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

Конфлікти в діяльності вчителя

Соціальні процеси й особистість учителя

Конфлікти в діяльності вчителя

Життя кожної людини передусім залежить від загального стану суспільства,
яке визначає інтегральні чинники впливу й критерії людського життя:
стабільність або соціальну напруженість, атмосферу доброзичливості або
підозрілості, орієнтацію на деперсоніфіковані цінності або на конкретну
особистість тощо. Це зумовлює бажання особистості співпрацювати з
державою, представниками урядових органів або прагнення позбутись їх
впливу, недовіру, зменшення контактів із різними соціальними і
професійними прошарками суспільства.

Загальна атмосфера в суспільстві не тільки визначає прямі форми впливу,
вона детермінує людське життя через безліч опосередкованих чинників:
норми життя, традиції, сукупність визнаних форм поведінки, соціальні
очікування тощо. Водночас будь-яка людина живе в безпосередньому
оточенні, яке специфічним чином трансформує та реалізує ці загальні
чинники, робить їх неповторними й унікальними, висуває свої вимоги.
Зрештою, сама людина також сприймає і перетворює чинники попередніх
рівнів, створює власну систему цінностей, трансформує загальні й
особливі впливи так, що вони стають якісно новими.

Ця сукупність впливових чинників людської поведінки нерідко породжує
суперечності, адже гармонізувати, привести до спільного знаменника
велику кількість їх окремих складників просто неможливо. Все це
призводить до зовнішніх та внутрішніх конфліктів, які людина має
розв’язувати, що вона й робить більш або менш вдало.

Саме аналізу провідних чинників, що породжують у житті вчителів різні
конфлікти, присвячено цей розділ.

Соціальні процеси й особистість учителя

Сьогодні у суспільстві відбуваються значні соціальні, політичні та
економічні зміни. Ці процеси зачіпають кожного громадянина, істотно
змінюючи психологію як окремих соціальних груп, так і кожної конкретної
особистості. Важко зорієнтуватися в швидкоплинному світі, а ще важче
усвідомити, зрозуміти нові психологічні тенденції в собі самому і в
навколишніх. Найскладніше і водночас найважливіше адекватно
орієнтуватися в тому, що відбувається, саме вчителеві. Адже він змушений
працювати в так званому метаплані: з одного боку, усвідомлювати, що ж
відбувається з ним самим, вчасно коригувати небажані зміни в структурі
власних особистісних якостей, а з другого — розуміти те, що відбувається
з іншими, знати об’єктивні причини, що детермінують особистісний
розвиток його колег, учнів, їх батьків.

Нині найвагомішим чинником, що зумовлює ці зміни, є соціальні процеси,
докорінна перебудова суспільства. Проте так склалося, що під впливом
загалом позитивних процесів суспільна й індивідуальна психологія можуть
розвиватися нелінійно, не лише в теоретично спрогнозованому оптимальному
напрямі. Соціальні зміни супроводжуються низкою побічних небажаних
психологічних наслідків. І не можна заплющувати на це очі, ігнорувати
викривлення, що виникають, бо інакше розвиток суспільства в цілому може
зазнавати опору з боку саме психологічного чинника.

Сучасна психологія не вперше стикається з аналізом тих психологічних
наслідків, що виникають у процесі змін суспільства. Ті явища, що
виявилися несподіваними для більшості сучасників, здавна були предметом
дослідження вчених. Багато фактів настільки типові для різних країн,
держав, націй, соціальних спільнот, що подекуди можна лише дивуватися:
чому, перш ніж починати соціальні реформи, державні діячі, політики не
ознайомляться з відповідними теоретичними і практичними дослідженнями,
не зроблять їх відомими кожному громадянинові. Тоді б і самі зміни, і
труднощі, що їх супроводжують, не сприймалися багатьма людьми як
всесвітня катастрофа, як крах власної долі.

Є чимало чудових книг з питань соціальної та індивідуальної психології,
проте більшість з них недосяжні для масового читача, зокрема й учителів.
Тому в цьому розділі викладено найважливіші, на наш погляд, аспекти
відносин особистості з суспільством у кризовий період, простежено деякі
наслідки, що впливають на педагогічну діяльність.

Відомо, що поведінка індивіда підпорядковується так званим конвенційним
нормам (системі суспільних вимог). За стабільних життєвих умов
дотримання цих норм визначається насамперед індивідуальною схильністю
(готовністю) людини наслідувати або порушувати їх, що на психологічному
рівні може супроводжуватися бажанням не виділятись із соціального
оточення або ж протиставляти себе йому. У кризових ситуаціях виникає
інша схема взаємодії людини із суспільством. Ті цінності, які раніше
вважались абсолютними, руйнуються, водночас знижується соціальний
контроль. Старі норми вже не діють, а нових ще немає або вони поки що
недостатньо закріпилися. За такої ситуації можливі два шляхи:

1) суспільство або окремі впливові соціальні групи не встигають виробити
нові соціальні стандарти, і процес їх утвердження проходить етапи
стихійного формування нових цінностей, досягнення загальної згоди щодо
їх значущості й необхідності, асиміляції системи індивідуальних
цінностей, вироблення механізму санкцій щодо порушників цих норм
(механізму соціального контролю за їх дотриманням) і, нарешті, звички їх
виконувати більшістю громадян оновленого суспільства;

2) у суспільстві з’являється соціальна група, яка перебирає на себе
нормотворчу ініціативу. Вона висуває сформульовані нею цінності як
безумовно важливі, такі, що не підлягають критиці, й не визнає жодних
заперечень з боку опонентів. Тут цільовим тиском скорочується (або
зовсім анулюється) тривалість перехідного періоду, коли припускаються
розбіжності думок і цінностей, сперечання щодо можливих типів поведінки.
Люди мають беззастережно прийняти нові цінності та слідувати їм.

Форми впровадження норм можуть бути більш-менш жорсткими. Згадаймо, як
довго тривала і як «м’яко» здійснювалася зміна свідомості громадян
Радянського Союзу, переорієнтація від тези «ми будуємо комунізм» на тезу
«йдемо до капіталізму». Поступово розхитувалися установки, орієнтації на
певний соціальний устрій, розвінчувалися його головні цінності та норми
життя, з’являлися нові погляди та критерії, спочатку ретельно дозувалася
кількість інформації, яка подавала інший соціальний устрій у позитивному
ракурсі, а існуючий — у негативному. Минуло кілька років, поки ці
установки почали закріплюватися в масовій свідомості та діяти. Після
розпаду Радянського Союзу уряди більшості держав, що постали на його
території, негайно прийняли нову стратегію: відхід від інтернаціональних
позицій і пріоритетів і перехід на національні. Цей перехід майже не мав
«буферного» періоду, відразу почали декларуватись як такі, що не
дискутуються, тези про розбіжності в «національних менталітетах»,
національні інтереси, незважаючи на проголошені раніше пріоритети
загальнолюдських цінностей, стали підноситись до рангу державних тощо.

Наведені приклади — ознаки нового життя. Дехто вважає його кращим за
минуле, хтось — гіршим, але це реалія, на яку слід зважати, об’єктивна
реальність, у якій кожна людина має навчитися жити і навчати молоде
покоління. Такі зміни постійно відбувалися в історичному процесі.
Вчені-психологи помітили, що на тлі світових соціальних катаклізмів
спостерігаються цікаві тенденції в психічному житті людей. Наведімо
деякі з них, адже вони допомагають краще зрозуміти те, що відбувається
навколо нас. Пригадаймо, що йдеться не про якусь одну окремо взяту
країну, щоб не склалося враження, що це притаманно тільки вітчизняному
досвідові. Далі наведено деякі висновки переважно американських
соціальних психологів, яким аж ніяк не можна дорікнути в тому, що вони
свідомо згущують барви наших реалій.

Характерною для перехідного періоду є помітна деморалізація суспільства.
Тих, хто дотримується минулих норм, вже не дивує, що їх порушує хтось
інший. Саме тому в часи невизначеності суспільство вкрай терпляче
ставиться до різних політичних та економічних спекуляцій, порушень
законів моралі, професійної невідповідності й безвідповідальності.
Навіть ті, хто внутрішньо засуджує такі факти, спостерігаючи навколо
себе відповідну поведінку, воліє краще не втручатися. В умовах
соціальної дезорганізації гіпертрофовано розростається індивідуалізм:
люди відчувають себе вільнішими, тому що знижується соціальний контроль,
а відчуження від держави, що виявилася нездатною захистити, зберегти
навіть себе, призводить до посилення егоцентричних, егоїстичних
тенденцій і орієнтацій. Стрімко зменшується кількість чинників людської
поведінки, заснованих на соціальному обов’язку, кожен починає
замислюватися, чи варто ретельно виконувати свої професійні обов’язки,
коли інші не роблять цього. Різко змінюється діапазон зразків, які
наслідують. У сфері позитивних наслідувань він звужується. Наприклад, у
минулому від фахівців вимагали переймати та впроваджувати позитивний
досвід працівників будь-якої галузі. Пригадаймо традиційні заклики до
затвердження підвищених соціалістичних зобов’язань: «Наші героїчні
мандрівники досягли Південного полюса! Наші героїчні доярки одержують
небачені надої! Так підтримаймо ж їхній трудовий героїзм нашими
педагогічними успіхами! Доб’ємося тільки відмінної успішності в наших
класах!»

Нині ж представники професійних груп охочіше наслідують приклади
дезінтеграції. Навіть такі «консервативні» галузі, як педагогіка й
медицина, страйкували вслід за шахтарями, водіями та ін.

Соціальні психологи отримали переконливі дані про психологічний
«акомпанемент», супутній суспільним кризам. Соціальні зміни
супроводжуються масовими психологічними резонансними явищами, і перебіг
цього процесу відбувається в кілька етапів.

/ етап. Знецінення, девальвація незаперечних цінностей, доведення
неправильності соціальних ідеалів, суспільне прийнятих цілей. У
свідомості багатьох конкретних людей відбувається зіткнення минулих
суб’єктивно прийнятих, інтегрованих у структуру особистісних якостей
спонук (установок, прагнень, потягів, бажань, потреб) з новими. Старі
спонуки та засвоєні до автоматизму навички поведінки блокуються новими
за змістом або формою засобами соціального контролю. Відомо, що блокада
(втручання, що перериває вже розпочату дію) спричинює внутрішній
конфлікт, який супроводжується певними негативними емоційними змінами.
Це блокування нерідко зумовлює певні органічні зрушення (прискорення
скорочень серця, звуження кровоносних судин, зміну перистальтики кишок і
шлунка, підвищене виділення глюкози в-кров, посилене потовиділення,
зміну частоти і глибини дихання). Психологічно цей етап характеризується
станом фрустрованості (розгубленості, протилежних прагнень, підвищеного
занепокоєння). «Я-концепція» зазнає зовнішнього тиску, що змушує
особистість до її перегляду, але оскільки необхідність останнього ще не
усвідомлена, включаються захисні механізми, що відкидають цей зовнішній
вплив, посилюють систему психологічного захисту (зокрема
деструктивного).

// етап. Нові тенденції й можливості не можуть бути відразу засвоєні та
реалізовані у власній активній життєвій позиції. Багато людей у цей
період відчувають апатію, байдужість, депресію, покірність долі,
очікують зовнішньої допомоги та підтримки. Адже під впливом зовнішніх
обставин у системі життєвих цінностей відбувається сутнісний злам,
дезорганізація, а психіка відповідає на це зниженням рівня збудженості
(активності), актуального самоусвідомлення.

/// етап. Зіткнення старого з новим найчастіше відбувається конфліктно,
через суперечності. Не буває так, щоб колишні цінності, якщо вони мали
особистісний смисл, були повністю відкинуті. Залишаючись без звичних
орієнтирів, особистість відчуває внутрішню напругу. Нові ж цінності не
завжди задаються цілісно, як завершена система, вони ще перебувають у
стадії становлення, досить суперечливі між собою. Тому їх засвоєння не
завжди йде гладко, їх асиміляція у свідомість замість колишніх не є
лінійним процесом. Усі ці зовнішні та внутрішні суперечності ще більше
посилюють напругу, позбутися якої людині вкрай необхідно. У соціальних
масштабах момент стихійного, масового накопичення такої напруги може
супроводжуватися зростанням агресивних тенденцій, пошуками того, на кого
можна було б перекласти відповідальність за невпорядкованість і труднощі
власного життя. У цей момент на індивідуальному рівні побудову нової
системи цінностей, що відповідає новим умовам життя, ще не закінчено,
проте вона вже достатньо сильна, щоб вимагати підтвердження, претендує
на завершеність, достатність для розв’язання життєво важливих проблем.
Однак у кризовому суспільстві більшість цих проблем ще не може бути
розв’язано на належному рівні, оскільки всі вони задаються з боку
систем, що не залежать від зусиль самої людини (політичної,
економічної). Тому психологічно зручним є такий вихід (спосіб зняття
загальної напруги): перекинути відповідальність на інших, тих, кого
можна звинуватити в тому, що вони «заважають» досягненню успіху. Звідси
міжгрупова (етнічна, професійно-рольова, статусна) і міжособистісна
нетерпимість.

IV етап характеризується зростанням регресивних тенденцій. Енергія, що
вивільняється через агресивність, нерідко має деструктивний характер,
адже знижується не тільки соціальний, а й індивідуальний самоконтроль.
Людина втрачає минулі (більш високі і складні) критерії саморегуляції,
гостроту переживань з приводу порушень моральних норм, етики поведінки і
стосунків, знижуються рівень взаємної вимогливості. Потреби
огрубляються, стають менш різноманітними потяги. Знижується роль
мистецтва в соціальному та індивідуальному житті, регресують естетичні
смаки.

І, нарешті, починається V етап — відродження, прогресивні зміни.
Соціальну «ломку» закінчено, деструктивні процеси вичерпали себе,
емоційну «пару» випущено, суспільна та індивідуальна свідомість
приходить до тями. Оновлення відбувається не тільки на рівні
інтегральних процесів суспільства, а й на рівні кожної конкретної
особистості, яка вибудовує нову систему життєвих цінностей, зокрема й
власну «Я-концепцію» з оптимістичних позицій.

На якому етапі ми перебуваємо нині? Безумовно, кожна людина переживає цю
динаміку по-різному. Проте можна сказати, що наше суспільство вже
проминуло перші — негативні — етапи (спад на рівні масової свідомості,
що полягає в зниженні рівня соціальних інтересів, культурних запитів,
моральності) і повертається до оновлення пріоритету загальнолюдських
цінностей. Проте надалі слід ураховувати ті уроки, що їх надає нам життя
під час суспільних перетворень. Багато залежить від самої людини, якщо
вона знайде силу протидіяти негативним соціальним впливам. Для цього
потрібно самому контролювати те, що відбувається, і не пасивно
наслідувати загальні тенденції, а свідомо регулювати власний стан.

Так, на першому етапі суспільної кризи для багатьох громадян було б
доцільнішим не кидатися бездумно за будь-якими яскравими, спокусливими
політичними гаслами, а зберігати здатність до поміркованості, критичного
розгляду ідей, які висуваються. Наприклад, у нас стало модним цілковито
відкидати роки, прожиті за радянської влади. Це супроводжується
постійними нагадуваннями про те, що ми втратили історичну пам’ять,
національну гідність, жили, як «манкурти». Проте чим відрізняється
манкуртизм щодо далекого минулого від повного заперечення тих років, які
кожен прожив і відчув? Адже в цьому випадку бездумно відкидається те, що
становило сутність усього життя з його поганими чи добрими сторонами. У
психотерапевтів є такий закон: щоб людина відчула в собі нові сили, вона
має прийняти все, що з нею було в минулому. Тільки тоді вона здатна
долати труднощі в майбутньому. Ви-креслення з пам’яті певних періодів
життя, неприйняття їх як значущих для її особистісного розвитку — це
ознака не сили, а слабкості.

Тому завдання сучасної людини — не виштовхувати зі своєї свідомості
історію власного життя та життя всієї країни, не впадати в розпач і не
сприймати на віру всі сенсаційні «викриття» останніх років, а спробувати
самостійно відокремити добро від зла, осмислити своє минуле.

На другому етапі не можна піддаватись апатії, байдужості, втрачати віру
в здоровий глузд, в здорові сили суспільства, ставати похмурим
песимістом. Нове ніколи не перемагає відразу в усьому, воно бореться зі
старими силами, які прагнуть утримати вже вичерпані форми організації
життя суспільства й окремих людей. Важливо сформувати внутрішній баланс
«розумного консерватизму» і «чутливості до змін», побачити в новаціях
паростки майбутніх досягнень, а не відгорожуватись від них, занурюючись
у болісні переживання й спогади.

На третьому етапі важливо контролювати зростання внутрішньої напруги і
тоді, коли «тиск дійшов до краю», критично сприймати і свідомо
використовувати (або відштовхувати) ті засоби розрядки, які нав’язуються
ззовні або підказуються підсвідомістю. Енергія деструктивного
імпульсивного руйнування, переведена в енергію творіння, може робити
дива. Пошук ворогів в уряді, серед політичних опонентів, сусідів, колег
і, нарешті, в учневі, який не хоче вчити уроки, — також певний вихід із
напруги, але тимчасовий, той, що веде в глухий кут загального
особистісного регресу. А можна, всупереч логіці відчуттів, прикладам
інших людей, прямому прагматизму (який підказує: «а навіщо тобі це
потрібно?»), повернути цю енергію на самоосвіту, самовиховання,
професійне самовдосконалення, навчитися отримувати повноцінні позитивні
емоції від кожного вдалого уроку. Того самого уроку, на якому, попри
зниження суспільного престижу знань, усі учні ще й досі захоплено
завмирають, слухаючи правдиві слова вчителя. У такий спосіб на
індивідуальному рівні можна подолати період регресу без особистісних
втрат. Якщо ж учитель відчуває, що під впливом соціальних процесів
мимоволі знижує вимоги до себе й оточення, то його завдання — хоча б
уповільнити цей процес, не прискорюючи темпи регресу для тих, з ким він
взаємодіє.

У складній, напруженій соціальній ситуації в людей постійно виникають
внутрішні конфлікти. Належачи водночас до різних спільнот (соціальних,
національних, професійних, міжособистісних), вони опиняються в полоні
різних вимог. Якщо власна система вимог, ідеалів, цінностей
дискредитована, то людина губиться, в якій послідовності задовольняти
очікування наколишніх або виконувати їхні побажання. Так, від учителя
вимагають упровадження демократичного стилю відносин в умовах, коли діти
втрачають нормативи соціальної поведінки, а анархія пропагується як
атрибут особистісної незалежності; дотримання плюралістичних поглядів,
коли жорстко нав’язуються нові соціальні ідеали; негайного переходу на
державну мову, коли в Конституції записано про право національних меншин
здобувати освіту рідною мовою, а таких «представників меншин» у класі
половина; дотримання соціального обов’язку, коли саме це поняття
девальвоване; пропагування культу знань, хоча у суспільстві вони з
кожним днем знецінюються, і т. ін. За таких умов учитель часто змушений
кидатись від однієї крайності до іншої, маневрувати, маніпулювати і
постійно щось порушувати.

Нерідко захисна реакція від подібних ситуацій виявляється в тому, що
людина відчужується від самої себе, звужує сферу свідомості, формалізує
свої стосунки та ставлення, емоційно збіднює їх, ховається за
стереотипами поведінки або навіть втрачає відчуття особистісної
визначеності. Якщо ж це їй не вдається, розвивається невроз, тобто
емоційний розлад, спричинений порушеннями звичних стосунків з довкіллям.
Із експериментів на тваринах відомо, що невроз може виникати, якщо
стимули, які раніше супроводжувались якимись нагородами
(підкріпленнями), починають каратись (або просто позбавляються чогось
значущого). Оскільки багато людей дотримуються соціальних норм,
наслідують певні соціальні вимоги автоматично, необхідність змінювати
загальний стиль поведінки, осмислювати нові цінності, впроваджувати в
своє життя навіть ті з них, що не прийняті особистісно, пов’язана з
великим психічним навантаженням. У сукупності з реальними фізичними та
емоційними навантаженнями, без яких неможливе життя в сучасному
суспільстві, це нерідко провокує інтенсивний розвиток соціально і
професійно зумовлених неврозів.

У невротизованої людини зростає немотивована агресія, спостерігається
деструктивна поведінка. Водночас зменшується здатність до спонтанної,
невимушеної продуктивної активності, вияву ініціативи. Збільшується та
інтенсифікується вияв різноманітних непродуктивних «втеч» та «захистів».

«Нормальна» (неневротизована) людина передусім має продуктивний спосіб
формування своїх стосунків з довкіллям та самооцінки. Якщо вона зазнає
певних невдач, то, безумовно, переглядає власну оцінку з окремої
позиції, але цей перегляд є локальним, він не зачіпає оцінки себе як
особистості в цілому. Сукупність таких різноманітних оцінних ставлень
забезпечує загальне, інтегроване визнання власної самоцінності. Зріла,
здорова особистість приймає і цінує себе, і тому спокійно може дозволити
покритикувати себе іншим, сама критично ставиться до певних своїх рис.
Вона впевнена у собі, довіряє власним реакціям і почуттям, а тому не
боїться довколишнього світу, зокрема інших людей. Вона й підсвідомо, й
усвідомлено впевнена, що в будь-якій ситуації знайде та реалізує
конструктивний засіб розв’язання проблеми. Тому вона відкрита до того,
що діється навколо неї, готова і прагне сприймати події, навіть ті, що
спочатку незрозумілі або невідомі.

Якщо ж у людини з тих чи тих причин порушено нормальні стосунки зі
світом, ситуація принципово змінюється. По-перше, виникає стан
постійного внутрішнього неспокою. Особа, яка була раніше позбавлена
чітких орієнтирів або зазнала їх руйнування, не довіряє своїм реакціям
та здатності їх аналізувати, тому все, що відбувається навколо неї,
прямо або опосередковано лякає її своїми можливими непередбачуваними
наслідками. Відчуття своєї безпорадності, нездатності до продуктивної
діяльності призводить до зниження самооцінки, певного остраху самої
себе.

Постійне усвідомлення низької самооцінки емоційно надто болісне, тому
людина час від часу немовби «відмовляється» переживати це почуття,
виштовхує його зі свідомості. Однак оскільки загальний неспокій,
відчуття навколишнього світу як загрози залишається, вона починає
захищатися від інформації, яка могла б виявити її неспроможність успішно
взаємодіяти зі світом, будує перешкоди та бар’єри на шляху її сприйняття
та усвідомлення. Якщо нормальна людина нездатність розв’язати якусь
часткову проблему сприймає як локальну невдачу, то в невротизованої вона
є показником загальної, особистісної неспроможності. Будь-який (навіть
уявний) натяк на загрозу призводить до того, що людина «закривається»,
відчуваючи при цьому ворожість щодо відповідного чинника. Виникає
зачароване коло: що більше вона боїться, то більше чинників вважає
загрозливими, а що більше чинників у ЇЇ суб’єктивному сприйнятті стають
загрозливими, то вищим стає її внутрішній неспокій.

Невроз у розвиненій формі має такі прояви:

– дискомфорт у спілкуванні, гостра вибірковість у соціальних контактах,
звуження кола осіб, з якими людина відчуває себе спокійно, розкуто;

– коливання самооцінки: вона може високо злітати вгору і відразу стрімко
знижуватися, особливо у присутності значущих осіб;

– дефіцит активності, який також різко підсилюється у присутності
значущих осіб;

– зміни в мові: нестримна балакучість може змінюватися мовною
загальмованістю, і навпаки;

– тенденція підміняти діяльність ставленням до неї: тривалі
розмірковування на зразок «нічого не вийде», «я цього ніколи не робив,
тому марно сподіватися, що щось вийде» блокують продуктивну діяльність;

– поганий розподіл і переключання уваги, постійна зосередженість на
власних переживаннях та побоюваннях, страхах;

– підвищена тривожність, остороги (найчастіше безпідставні) постійних
ускладнень з навколишніми (Аникеева Н. П. Психологический климат в
коллективе. — М., 1989. — С. 23).

Спираючись на цей перелік ознак, великій групі студентів — майбутніх
педагогів та вчителів-практикантів було запропоновано упродовж певного
часу спостерігати за собою, фіксуючи відповідні невротичні прояви.
Індивідуальні спостереження доповнювалися аналізом незалежних
спостерігачів — експертів. Було отримано такі показники: звуження кола
спілкування визнали у 4 % студентів і 80 % педагогів (учителів та
викладачів); коливання самооцінки — у 16 % студентів, 5 % викладачів і
ЗО % учителів; дефіцит активності — відповідно у 8, 12 і 9 %; мовні
зміни — у 16, 18 і 20 %; підміну діяльності ставленням до неї — у 40, 28
і 15 %; поганий розподіл і переключання уваги — у 40, 78 і 72 %;
підвищену тривожність — відповідно у 32, 54 і 76 %.

Безумовно, робити категоричні висновки про те, що переважна більшість
студентів і педагогів невротизовані, не можна. Однак той факт, що майже
всі визнали в себе наявність тих чи тих симптомів внутрішнього
неблагополуччя, свідчить про негативні психологічні тенденції.

Використана література:

Исайчева Н. Д. Школа глазами учеников // Вопр. психологии. — 1990. — №
4.

Миллер Р. М. Этика, развитие, мораль // Перспективы. — М., 1989.

Ямбург Є. О. Воспитание историей. — М., 1989.

Грановская P. M., Крыжанская Ю. С. Творчество и преодоление стереотипов.
— СПб., 1994.

Бетти Лу Ливер. Обучение всего класса. — М., 1995.

Аникеева Н. П. Психологический климат в коллективе. — М., 1989.

Берне Р. Развитие «Я – концепция» и воспитание. — М., 1986.

Кон И. С. Открытие Я. — М., 1978.

Сталин В. В. Самосознание личности.— М., 1983.

Святовець В. Ф. Алгоритми виховання. — К., 1989.

Шибутани Т. Социальная психология. — М., 1969.

Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. —
СПб., 1992.

Харрис Т. Я хороший, ты хороший.— М., 1993.

Орлов Ю. М. Восхождение к индивидуальности. — М., 1991.

Кон И. С. Психология ранней юности. — М., 1989.

Скотт Дж. Г. Конфликты: пути их преодоления. — К., 1991

Воробьев Г. Г. Школа будущего начинается сегодня. – М.:
Просвещение,1991.

18. Черноушек М. Психология жизненной среды. – М.: Мысль,1989.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020