.

Глобальні проблеми світової економіки (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
934 12931
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

“Глобальні проблеми світової економіки”ПЛАН

Вступ

1. Загальний огляд світової економічної системи,

визначення її глобальних проблем

2. Сировинна проблема світової економіки

3. Ознаки кризи індустріальної цивілізації

4. Перспективи розвитку світової економіки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

На рубежі двох тисячоліть різко загострилися проблеми
соціально-економічного розвитку. Головна суперечність світової економіки
дедалі більше проявляється у скороченні й поступовому вичерпуванні
традиційних ресурсів господарського зростання за істотного збільшення
кількості населення планети.

Так, на початок нашої ери у світі проживало 200-250 млн чоловік, а зараз
налічується понад 6 млрд. Розв’язання вказаної суперечності спонукає до
активного пошуку нової парадигми економічного розвитку, яка б
передбачала, з одного боку, перехід до використання принципово нових
джерел і видів ресурсів господарського розвитку, а з іншого – до певної
регуляції співвідношення між кількістю населення та наявним обсягом
споживчих благ для задоволення його потреб.

Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн
світу до нового якісного стану, нового типу цивілізації третього
тисячоліття. Розв’язання цих нагальних завдань здійснюється на різних
рівнях та у різноманітних сферах суспільства. Світові проблеми
обговорюються, вивчаються й вирішуються певною мірою в Організації
Об’єднаних Націй та її підрозділах, регіональні питання – у межах
сучасних інтеграційних об’єднань, економіка окремих країн – державними й
іншими установами, науково-дослідними інституціями. За такого великого
розмаїття неабиякого значення набуває наукове узагальнення, синтез
існуючих теорій і концепцій та їх адаптація до потреб і реалій економіки
України.

Оскільки об’єктивна необхідність вимагає поступового, але неухильного
включення економіки України до системи міжнародного поділу праці (МПП),
світових інтеграційних процесів, треба враховувати усі вихідні,
визначальні умови, що складаються у світовій економічній системі.

1. Загальний огляд світової економічної системи,

визначення її глобальних проблем

По-перше, світова економічна система дедалі більше стає глобальною
цілісністю, в якій посилюється взаємозалежність національних економік на
основі поглиблення транснаціоналізації виробництва й обігу, всього
господарського життя.

По-друге, зростає інтенсивність регіональних інтеграційних процесів, що
веде, з одного боку, до виникнення великих економічних просторів та
вилучення відповідного ефекту за рахунок зростання масштабів
виробництва, а з іншого – до сегментації світового ринку, до
секторизації єдиного світового господарства через створення відносно
замкнутих торгово-економічних блоків та інтеграційних угруповань.

По-третє, глобальна економіка як міжнародна господарська система
характеризується циклічністю розвитку, яка впливає на динаміку, темпи й
пропорції економічного поступу окремих країн як її елементів та ланок.

По-четверте, домінуючими факторами і світового, і національного
економічного розвитку стають інтелектуально-інформаційні складові, які
отримують могутній поштовх внаслідок науково-технологічної революції.

По-п’яте, поступово змінюється економічна основа сучасної цивілізації.
Індустріальна модель розвитку витісняється постіндустріальною,
ноосферно-космічною парадигмою, суть якої визначається пріоритетом
знань, людського капіталу, формуванням “економіки розуму”, “економіки
думки”, широкою утилізацією людиною ресурсів ближнього, навколоземного
космосу.

Вивчення, узагальнення й висвітлення досвіду зарубіжних країн у
вирішенні надзвичайно складних проблем економічного розвитку в сучасних
умовах та можливості його застосування у процесі радикальних економічних
перетворень в Україні, формування нової її економіки – головне завдання
колективу авторів пропонованого підручника.

Господарська практика країн світового співтовариства засвідчує, що
оптимізація економічних відносин, вирішення проблем розвитку вимагають
застосування багатоступінчастих підходів, які грунтуються на широкому
врахуванні загальноцивілізаційних закономірностей, регіональних та
національних особливостей, історико-генетичних і етнічних факторів,
географічних, психологічних та інших чинників.

Механізми регуляції економічного життя є багатошаровою розгалуженою
будівлею, фундаментом якої слугує сучасний ринок з іманентними
атрибутами: приватною власністю, конкуренцією, вільним підприємництвом,
ініціативою, законодавством, що регулює увесь комплекс господарських і
соціально-трудових відносин. Отже, ринкова система є провідною,
домінуючою в сучасній високорозвинутій економіці. Вона забезпечує
неухильне зростання продуктивності суспільної праці, всебічну економію
різноманітних ресурсів, високу мотивацію та якість праці.

Досвід показує, що найвищу віддачу має системно організована й активно
функціонуюча сукупність ринків: товарів і послуг, капіталів і робочої
сили, цінних паперів і грошей, житла й технологій, землі тощо. Водночас
історична практика вказує на обмеженість виключно ринкового регулювання
економічних процесів, невиправданість абсолютизації принципу
“Laisser-faire” (фр. – не заважати). Відмова ринку компенсується
державним регулюванням макроекономічних процесів. Зростає роль
інституціональної інфраструктури, особливо таких її ринкових складових,
як банківська та кредитно-фінансова система, валютне регулювання.

Надзвичайно важливим є питання про сучасні економічні форми, оптимізація
яких досягається внаслідок суперечливої взаємодії суспільного поділу й
кооперації праці, розвитку техніки і технології, організації й
управління виробництвом. Найбільш вражаючих економічних результатів
досягають країни, які створюють економічні форми, що гнучко поєднують
загальноцивілізаційні, загальносвітові надбання з особливостями власного
господарства на основі найповнішої реалізації об’єктивно притаманних
йому порівняльних і конкурентних переваг. У кінцевому підсумку саме
такий підхід забезпечує виконання головного принципу економічної
філософії – найефективнішого використання відносно обмежених
господарських ресурсів.

2. Сировинна проблема світової економіки

Забезпечення мінеральною сировиною сучасного світового господарства дуже
тісно пов’язане з енергетичною проблемою, оскільки в сучасному
енергозабезпеченні провідну роль відіграють корисні копалини, такі як
нафта, газ, вугілля, уран, торф, горючі сланці. І хоча світова
забезпеченість копалинними енергетичними ресурсами досить висока,
нерівномірність розподілу їх, а особливо тих, що використовуються
найбільше (нафта й природний газ), коливання світових цін на них роблять
проблему енергозабезпеченості досить складною для багатьох країн
(особливо тих, які не володіють достатніми запасами власних
енергоресурсів і не мають потрібних фінансових нагромаджень для купівлі
їх на світовому ринку).

Індустріальне розвинуті країни, які не мають великих родовищ нафти,
вугілля та природного газу, забезпечують себе енергоносіями за рахунок
міжнародного поділу праці, реалізуючи на світовому ринку продукцію
високого ступеня обробки та купуючи сировину, а от менш розвинуті країни
таких можливостей майже не мають і змушені витрачати на купівлю
енергетичних ресурсів значні фінансові ресурси, збільшуючи свою зовнішню
заборгованість.

Одна з проблем забезпечення енергоресурсами сучасної цивілізації полягає
в тому, що економіка більшості країн світу протягом тривалого часу
розвивалась, орієнтуючись на нафту й продукти її переробки. Перехід на
інші джерела енергопостачання вимагає значних капіталовкладень,
пов’язаних зі структурною перебудовою економіки, які досить часто не під
силу окремим країнам. В аналогічній ситуації опинилась і Україна після
розпаду СРСР. Щодо нафти, то її запасів у світі значно менше, ніж інших
енергетичних ресурсів. При таких темпах її споживання, які існували у
80-ті роки, розвіданих запасів вистачить світовому господарству лише на
37-40 років, а якщо взяти до уваги прогнозні ресурси, то нафтова ера
триватиме близько 120 років. Отже, проблема, яка сьогодні досить жваво
дискутується в усьому світі, зводиться до того, чи встигнуть усі країни
перевести свою економіку на новий вид енергозабезпечення і які ресурси
для цього мають бути використані.

Виникнення й загострення сировинної проблеми змусило переоцінити наявні
мінеральні ресурси, в результаті чого стало ясно, що резерви багатьох
видів корисних копалин пов’язані з екологічно шкідливими джерелами,
такими, зокрема, як нафтові піски, бітумні сланці та ін., розробка яких
загрожує навколишньому середовищу й погіршує екологічну ситуацію в
світі. Про екологічно небезпечні наслідки неконтрольованого і
неефективного використання природних ресурсів у світі наголошувалось на
всесвітній конференції “Навколишнє середовище і розвиток”
(Ріо-де-Жанейро, 1992 p.).

З усього обсягу мінеральних ресурсів, що їх використовує світове
співтовариство, лише 3- 5% перетворюються на кінцевий продукт, а решта –
різноманітні відходи.

Іншою проблемою, яка ускладнює сучасну сировинну ситуацію, є
нерівномірне і незалежне від рівня споживання розміщення різних видів
корисних копалин по окремих регіонах планети. Потреби в мінеральних
ресурсах, сировині майже всіх держав світу не можуть бути забезпечені за
рахунок власних, національних ресурсів. Водночас країни, що
розвиваються, які мають значні запаси мінеральних ресурсів, зокрема
енергоносіїв, не в змозі їх самостійно розробляти й споживати у значних
кількостях. Сировина, що добувається в цих країнах з допомогою і за
участю промислово розвинутих країн, у більшості випадків становить
переважну частину експорту і є єдиним джерелом надходження коштів для
вирішення проблем соціально-економічного розвитку. Зростання політичної
й економічної самостійності країн “третього світу” веде до усвідомлення
несправедливості у використанні їхнього ресурсного потенціалу. Намагання
змінити таке становище нерідко призводить до конфліктів і порушення
стабільності світогосподарських зв’язків. Така ситуація вимагає
активного пошуку й розробки нових форм співробітництва в галузі
мінеральної сировини країн-експортерів і країн-імпортерів.

Проблема забезпеченості та використання мінеральних ресурсів,
індустріальної цивілізації тісно пов’язана з проблемами послаблення
міжнародного напруження, скорочення озброєнь та роззброєння, оскільки на
військові цілі навіть у мирний час витрачається близько 11,5% загального
світового споживання міді, 8,1 свинцю, 6,3 алюмінію й нікелю, 6 цинку, 5
олова й 5% нафти. Причому споживання нафти для військових потреб в
усьому світі становить половину обсягу споживання країн, що
розвиваються. Крім того, вирішення такої глобальної проблеми, як
продовольча, залежить також від мінерально-сировинної бази, оскільки
одним із головних шляхів підвищення врожайності є використання
мінеральних добрив, виробництво яких пов’язане з переробкою різних
корисних копалин і використанням значної кількості енергії. Неможливість
отримання країнами, що розвиваються, паливно-енергетичних ресурсів у
достатній кількості змушує їхнє населення використовувати на паливо
величезні масиви тропічних лісів, де сконцентровано більше третини
світового генофонду. В результаті генофонд катастрофічне знищується, а
ґрунти руйнуються.

На забезпеченість світового співтовариства мінеральною сировиною
зростаючий вплив справляє науково-технічна революція, яка охоплює всі
сфери і галузі економіки, спричинюючи не лише кількісні, а й якісні
зміни господарської структури як окремих країн, так і світового
господарства в цілому. Під її тиском промислово розвинуті країни Заходу
перейшли до ресурсозберігаючого типу відтворення, що істотно знизило
щорічний обсяг використання ними мінерально-сировинних ресурсів і
змусило переглянути перспективну потребу світового господарства в
найважливіших видах сировини. Відомо, що прогнози 70-х і навіть початку
80-х років передбачали значне збільшення потреб світового співтовариства
в сировині і – як наслідок – виникнення реальної загрози для людства у
зв’язку з вичерпаністю надр. На цей час припадає і найбільша кількість
песимістичних прогнозів розвитку цивілізації, її колапсу, що
публікувались у західній соціально-економічній літературі. Проте щойно
згадані зміни світогосподарських зв’язків змусили переглянути прогнозні
оцінки. Сьогодні дедалі більше прихильників точки зору, згідно з якою
індустріальна цивілізація має досить шансів для подолання світової
енергетичної кризи, вирішення глобальної сировинної та енергетичної
проблем. Освоєння прогнозних і нетрадиційних ресурсів, повторне
використання металів та іншої сировини значно сприятимуть забезпеченості
людства мінерально-сировинними ресурсами.

Фактори, що визначають рівень забезпеченості мінеральною сировиною
окремих країн і світового співтовариства в цілому, мають чітко
окреслений економічний характер. У загальному вигляді економічною межею
виснаження будь-якого виду сировини є такі витрати на видобування та
переробку, перевищувати які суспільство з різних причин не буде. Ці
причини, як і величина витрат, для різних країн неоднакові. Для
розвинутих індустріальних країн рівень економічно обґрунтованих витрат
визначається світовою ціною, яка разом з нормою прибутку утворює так
звану елементарну ціну, що визначає найнижчу межу допустимих витрат.
Проте вирішальну роль у формуванні рівня витрат відіграють розмір
інвестиційного капіталу та місце мінерально-сировинного сектора серед
інших галузей з огляду на його використання.

Для країн, що розвиваються, а також для більшості країн СНД, включаючи
Україну, на даному етапі вирішальними для формування критичного рівня
внутрішніх витрат стають розміри валютних надходжень і витрат в інших
експортних галузях. Для країн, які не мають необхідної кількості власних
запасів сировини, і в яких обмежені можливості імпорту, .суспільне
необхідний рівень витрат визначається рівнем дефіцитності того чи іншого
виду сировини й можливістю економіки здійснювати виробництво всередині
країни.

Кожна із щойно згаданих причин може бути властива як окремим групам
держав, що відрізняються рівнем техніко-економічного розвитку та
значенням мінерально-сировинного сектора в економіці, так і всім іншим.
Розумінню цих причин сприяє аналіз еволюції підходів до вирішення
мінерально-сировинної проблеми окремими країнами – від первісного
нагромадження капіталу і становлення індустріальної цивілізації до
сучасних структурних змін у світовому господарстві.

3. Ознаки кризи індустріальної цивілізації

Узагальнюючими ознаками кризи індустріальної цивілізації є, по-перше,
безмежна, безсистемна й безконтрольна утилізація речовини природи,
максимізація економічного зростання, а не його оптимізація. По-друге,
підпорядкування живої праці минулій, тобто повна залежність людини від
системи машин, домінування технократичних підходів й послаблення
антропогенного начала в соціально-економічному розвиткові. По-третє,
накладання, взаємопереплетіння цивілізаційних і формаційних
суперечностей, в умовах яких другі, тобто формаційні, не в змозі
подолати вплив перших внаслідок їх співіснування в єдиній системі
координат, що відтворює головні компоненти обох типів.

По-четверте, криза відтворення людини, проблеми виживання людства як
біологічного виду вкрай загострюють суперечності промислового розвитку.

Діалектика цивілізаційного поступу свідчить, що визначальним фактором,
домінантою певної світової цивілізації є спосіб виробництва матеріальних
благ. Протягом кількох тисячоліть, починаючи приблизно з IV- III тис. до
н. е., від часів неолітичної революції, аграрна економіка становила ядро
цивілізації. Останні 500 років промислова структура почала визначати
закономірності й тенденції розвитку всесвітньо-історичного процесу. На
рубежі II і III тисячоліть нинішньої доби дедалі виразніше проявляються
обриси нової, ноосферно-космічної цивілізації. Головні її ознаки, як і
передбачав В. І. Вернадський, полягають передусім у широкій
інтелектуалізації виробництва, пріоритетному розвиткові науки, складної
розумової праці.

Людина, її творчий потенціал поступово, але неухильно починають посідати
домінуючі позиції в усіх виробничо-економічних структурах,
перетворюючись із знаряддя праці, об’єкта власності феодала, додатка до
машини на головну постать у суспільному житті. Тисячоліттями роздвоєна
особистість внаслідок відчуження більшості населення від власності,
влади, культури поступово набуває рис цілісної людини. Вільно
розпоряджаючись своєю робочою силою, беручи участь у розподілі власності
й результатів своєї праці, сучасна людина спроможна досягти більшого
ступеня економічної свободи як передумови своєї автономізації та
індивідуалізації. Очевидно, у глобальному масштабі йдеться про перехід в
економіці від соціального начала, яке домінувало в останні століття, до
особистого, духовного.

Якісна специфіка економіки періоду зародження і становлення
ноосферно-космічної цивілізації полягає, з одного боку, у вирішальній
ролі людського розуму у формуванні й відтворенні головних умов життя
суспільства, з іншого – в утилізації людиною космічного простору.
Розкріпачення інтелектуального потенціалу людини, прийдешня психологічна
революція будуть визначати інтенсивні шляхи становлення нової
цивілізації. Освоєння людиною навколоземного простору, інших планет
сонячної системи можна вважати екстенсивними напрямами формування
суспільно-економічних структур XXI ст. Індустріальна цивілізація виникла
на хвилі великих географічних відкриттів на основі розширення
“економічного поля” за рахунок залучення до господарського обороту нових
земель і територій, а цивілізація XXI ст. отримує могутній поштовх
внаслідок косміза-ції і виробництва, і мислення.

Перехідний характер епохи детермінує трансформацію індустріальної
цивілізації у ноосферно-космічну й виникнення у зв’язку з цим
опосередковуючих ланок. Такою проміжною формою стає інформаційна модель
розвитку, яка є продуктом індустріальної епохи та важливою передумовою
формування нової цивілізації III тисячоліття.

Ноосферно-космічна цивілізація покликана не лише вирішити найгостріші
проблеми і суперечності попередньої епохи, а й накреслити шляхи
подальшого розвитку людства. Відомі способи виробництва, соціальні і
технологічні детермінанти наприкінці другого тисячоліття втрачають
колишні однозначність і жорстку послідовність. Історичний процес значно
збагатився й ускладнився, став набувати нових відтінків і граней.
Революційні перетворення поступаються місцем еволюційним, реформістським
шляхам пристосування суспільно-економічних форм до реалій життя.

У глибинних основах ноосферно-космічна цивілізація є гетерогенною
системою, у якій досить відчутні “родимі плями” попередньої епохи,
взаємодіють різні способи виробництва і суспільно-економічні форми.
Досягнення певного ступеня гомогенності стане можливим внаслідок
ко-еволюції різних економічних систем, що складають основу нинішньої
цивілізації. Соціалізм як політико-ідеологічна й економічна система не
зміг при всьому напруженні сил і незчисленних жертвах вирватись із
зачарованого кола індустріальної цивілізації і тому виявився вкрай
здеформованим і без власного обличчя. Класичний капіталізм із своїми
гострими суперечностями й проблемами не в змозі оволодіти ресурсами
нової цивілізації без подальшої радикальної перебудови основоположних
принципів виробництва і розподілу . Соціалізація власності, виробництва
й обігу, індивідуалізація праці й побуту, автономізація особистості,
здобуття нею економічної, політичної і духовної свободи спроможні
синтезувати новий спосіб виробництва, вихідною і кінцевою метою якого
буде людина в її різних іпостасях: це і людина економічна, соціальна й
людина-творець.

Піднесення людини, що творить навколишній світ за законами науки,
вимагатиме колосальних вкладень у сферу освіти, науки, культури,
всебічного розширення міжнародного співробітництва у цих галузях.

У міру ствердження основ нової цивілізації буде зміцнюватися
господарська взаємодія світу, формуватиметься інформаційна спільність
планети, поступово викристалізується цілісна міжнародна економічна
система. У цій новій ситуації глобальні проблеми будуть не роз’єднувати,
а ще тісніше згуртовувати світове співтовариство для спільного
розв’язання і пошуку механізмів вирішення загальноцивілізаційних
суперечностей III тисячоліття.

Отже, у процес глобальної трансформації втягуються так чи інакше всі
країни світу. Це вимагає кардинального переосмислення способів, форм,
факторів забезпечення матеріальної основи розвитку суспільства. Головна
особливість нашого часу полягає у поступовому переході від енергетичних
до інформаційних джерел життєдіяльності людини, переростанні біосфери в
ноосферу, у формуванні основ і окремих елементів автотрофної економіки,
відносно незалежної від природного середовища, тобто від рослинного й
тваринного світу.

Інформаційно-технологічний спосіб виробництва є, по суті, універсальним
і поширюється поступово від центру до периферії світового господарства.
Його утвердження супроводжується передусім широкою інформатизацією
виробництва і всього суспільного життя, переважанням сучасних технологій
і науково-технічних розробок у виробничій сфері.

Головною формою нагромадження в інформаційній економіці стає
нагромадження знань, а не матеріально-речових елементів виробництва. В
економіці розвинутих країн постійно зростає питома вага інформаційного
сектора. За даними ЮНЕСКО, у цьому регіоні світу більше половини
зайнятих беруть участь у тій чи іншій формі у процесі виробництва
інформації. В цих країнах дедалі більше формується новий, інформаційний
тип економічного зростання, однією з головних рис якого є неподільність
інформації як предмета й засобу праці. Висловлюється гіпотеза про
четвертий великий поділ праці на основі відокремлення інформаційної
діяльності в особливу сферу суспільно-економічного життя. Електронізація
виробництва й побуту, їх широка комп’ютеризація, роботизація вивільняють
людину безпосередньо з виробничого процесу, ставлять її поруч з ним
Водночас підвищуються вимоги до освітньо-кваліфікаційного рівня
зайнятих, зростає інтелектомісткість виробництва, праці й продукту.

Такі новітні процеси, як дематеріалізація виробництва, зниження енерго-
і ресурсомісткості виробів, різке посилення ролі різноманітних послуг
засвідчують посилення тенденції до автотрофної економіки, до переходу на
принципово нову, якісно відмінну основу відтворення життєвих умов
людини.

Посилюється роль процесів інтерналізації і екстерналізації виробництва,
транснаціоналізації й глобалізації господарського життя, що веде до
зміцнення цілісності, зростання єдності міжнародної економічної системи
як передумови більш-менш ритмічного входження всіх держав світового
співтовариства в новий стан цивілізаційного розвитку.

Паралельно з істотними змінами техногенно-матеріальних факторів
виробництва поступово трансформуються соціальні відносини, тобто
суспільно-економічні форми розвитку. Йдеться насамперед про відносини
власності на засоби виробництва, які в процесі дематеріалізації,
інформатизації, космізації втрачають визначальну функцію, неухильно
зміщуючись в підвалини економічних систем, поступаючись місцем
різноманітним інтелектуальним ресурсам, які пов’язані передусім з
висококваліфікованою робочою силою чи результатами її діяльності.

Осьовим елементом економічної системи стає власність на робочу силу, на
її інтелектуальний потенціал. Це зумовлено, з одного боку, зростанням
питомої ваги складної, висококваліфікованої живої праці у структурі
валового продукту, з іншого – підвищенням затрат на підготовку і
відтворення робочої сили сучасного постіндустріального рівня.

Передбачення Гегеля про те, що “особистість повинна мати наявне буття у
власності”, на наш погляд, стосується насамперед власності на робочу
силу. Здатність вільно її застосовувати, на основі об’єктивних ринкових
механізмів відшкодовувати витрати на зростаючі потреби складає основу
економічної свободи особистості, її автономії, широкої Індивідуалізації
праці.

Власність на робочу силу в антропогенно-інтелектуальному суспільстві, що
починає формуватися, посідає пріоритетне, головне місце. Водночас на
перехідному етапі цивілі-заційного розвитку, коли поруч з інтенсивними
співіснують екстенсивні, затратні технології, виникає суперечність між
матеріальними і живими (духовними) компонентами виробничого процесу.
Темпи виробництва матеріальних та інших ресурсів відстають від попиту на
них, що призводить до і’х відносного подорожчання, до зростання ринкових
цін. Пропозиція ж робочої сили дещо перевищує попит на неї, що
призводить до зростання безробіття й здешевлення робочої сили. Вирішення
вказаної суперечності лежить у площині радикальних змін як профілю і
змісту виробництва, так і відповідних потреб. Мініатюризація виробничих
процесів, збільшення питомої ваги інформаційної складової, принципово
новий характер виробничих і особистих потреб посилюватимуть тенденцію до
перетворення власності на робочу силу, на головний компонент як
виробництва, так і всієї системи суспільних відносин.

Підсумовуючи сказане, зауважимо, що на даному етапі залишатимуться
індустріальні моделі (сучасна периферія) з елементами доіндустріальних
форм (найменш розвинуті країни), перехідні економічні системи (держави
колишнього СРСР, країни Центральної і Південно-Східної Європи) та власне
постіндустріальна (інформаційно-технологічна) модель економічного
розвитку (країни ОЕСР). Безумовно, домінантною у цій структурі має стати
інформаційно-технологічна модель, реалізація якої визначатиме головні
закономірності і тенденції світового економічного поступу.

Які ж головні риси цієї моделі, в чому полягає її зміст? Серед загальних
рис вкажемо на поступовий, але неухильний перехід від енергетичної до
інформаційної основи, від матеріального до постматеріального
суспільства, від системи експлуатації природи до системи використання
людського розуму, від системи відтворення до системи творчості. Головним
ресурсом життя стає сама людина, її “ментальний простір”.

Саме в такому напрямі розвивається зараз структурна та інвестиційна
політика. У США, Японії, Західній Європі, деяких країнах
Південно-Східної Азії в інформатику інвестується більше коштів, ніж у
такі сфери, як енергетика, сировинні й навіть переробні галузі. Сектор
послуг у найбільш розвинутих державах сягає 70- 75%.

У суто економічній сфері долається догматизм абсолютизації як державної,
так і приватної власності на основі створення гнучких форм власності і
господарювання, які найбільш адекватно відображають господарські реалії
напередодні III тисячоліття. Економічна доцільність, а не політичні чи
ідеологічні стереотипи, є визначальною у формуванні структури власності.

Головним соціальним критерієм інформаційно-технологічних економічних
форм є якість життя, система захисту інтересів населення, забезпечення
соціальних гарантій, зміцнення інститутів демократи, гарантування
справжніх прав і свобод людини.

Транснаціоналізація і глобалізація господарського життя посилюють
економічну єдність світу, розширюючи можливості спільного вирішення як
гострих проблем сучасності (голод, хвороби, бідність, спотворене
природне середовище тощо), так і створення передумов для якнайшвидшого
оволодіння всіма країнами здобутками цивілізації (новітня техніка,
технологія, інфраструктура, соціальне забезпечення).

Людина економічна як основа виробництва (homo oconomicus) на рубежі
тисячоліть характеризується двома головними рисами. З одного боку, – це
суверенний власник своєї робочої сили, яка в системі матеріалізованих
форм власності (державна, колективна, приватна, індивідуальна та ін.)
починає займати домінуюче становище. З іншого боку, використовуючи різні
форми в умовах демократизації суспільного життя, підвищення ступеня його
відкритості, вона володіє, розпоряджається і користується засобами
виробництва, бере участь в управлінні та розподілі ресурсів.

Значно зростає інформаційна місткість праці, головним змістом якої стає
генерування нової інформації.

Створення інформаційних систем порівнянне з будівництвом залізниць та
комунікацій на світанку промислової революції.

Однією з особливостей економічної моделі XXI ст. є те, що її формування
здійснюється в умовах технологічної революції, яка характеризується
такими ознаками:

– істотним зниженням вартості і підвищенням якості продукції;

– швидким поліпшенням технічних характеристик систем машин і
технологічних процесів (наприклад, оновлення мікроелектронних
компонентів у Японії відбувається кожних два-три місяці);

– соціальним і політичним сприйняттям нових технологічних систем;

– відповідністю економічного оточення властивостям нових технічних
систем;

– сильним впливом нововведень на всю економічну систему.

Третя промислова революція йде на зміну епосі, яка позначалась
вилученням ефекту масштабності від стандартизованого, великосерійного
масового випуску продукції. Тут же йдеться про ефект диверсифікованого,
індивідуалізованого виробництва (закон Енгеля), що спирається на
досягнення сучасного маркетингу й вирізняється високою технологізацією
та інформатизацією.

Якщо попередня, тобто індустріальна, модель розвитку була зорієнтована
передусім на збільшення матеріального продукту за рахунок розширення
видобутку сировини, залучення додаткової енергії, забруднення
навколишнього середовища і дбала про відносне зниження цін на
продовольчі товари, то нова модель передбачає насамперед зростання
знань, інформації за рахунок рециклювання ресурсів, застосування
відновлюваних видів енергії, захист навколишнього середовища, відносне
зниження цін на різноманітні послуги.

Індустріальному суспільству притаманні механічні технології,
антропогенно-інтелектуальному – механотронні, що виникають внаслідок
поєднання механічних та електронних технологій.

Індустріальна модель розвитку, найхарактернішими ознаками якої є масове
виробництво та інтенсивне поглинання ресурсів, характеризується такою
виробничою функцією: B = F(сировина, знаряддя праці, енергія, праця).

Постіндустріальна система виробництва має принципові відмінності й
зорієнтована на споживача, на продукування знань, інформації; відповідно
якісно нового вигляду набуває і виробнича функція: В1 = F1 (сировина
плюс інформація про її переробку, диверсифікована енергетика,
інформація).

Як бачимо, у механотронній економіці з процесу безпосереднього
виробництва вилучаються два важливих компоненти: праця і знаряддя праці.
Перша стає поруч з виробництвом, виконуючи лише контрольні й регулюючі
функції, а знаряддя праці перетворюються на різновид сировини (основний
капітал трансформується в оборотний).

Сучасна модель економічного розвитку зумовлена синтезом відтворюючого і
привласнюючого господарства, насамперед шляхом посилення й
диверсифікації інтелектуальних форм привласнення, а точніше,
привласнення самого інтелекту. Йдеться про трансформацію змісту
власності від матеріально-речових його складових до інтелектуальних,
інформаційних. Простіше кажучи, субстанційні основи відносин власності і
виробництва визначатимуть не власники фабрик, заводів, земельних
плантацій, а самі носії інтелекту, тобто власники складної розумової
робочої сили домінуватимуть у структурі привласнення.

Про посилення вказаної тенденції свідчать дані по США. Сукупний обсяг
людського капіталу Америки становить 44 трлн 584,7 млрд доларів, в той
час як активи корпорацій складають лише 12 трлн 770 млрд дол. Отже,
нагромадження людського капіталу в США перевищує нагромадження капіталу
у матеріально-речовій формі втричі.

У Японії ще 1973 р. було реалізовано розгорнуту концепцію “Про
інтелектуалізацію народного господарства та розвиток здібностей
населення”, яка започаткувала широкий процес інтелектуалізації
суспільної праці. Аналогічні загальнодержавні програми були здійснені у
США, Франції, Великобританії, Швеції. У провідних країнах світу питома
вага працюючих з переважно творчим характером діяльності збільшилась з
20% 1960 р. до 46% у 1988 р.

Звичайно ж, процес формування нової моделі економічного розвитку
розтягується в просторі й часі, що зумовлює паралельне існування
“вторинних” і навіть “третинних” моделей, які лише в основних моментах
нагадують головну модель, що є наслідком дії всієї сукупності
закономірностей нової цивілізації, її ядра, яке складають найбільш
розвинуті держави світу. Виплавлена в тиглях неухильного історичного
поступу, нова модель економічного розвитку спиратиметься на так звані
тверді (постіндустріальна техніка і технологія) та м’які (інформатика,
космічні системи, нетрадиційні джерела енергії та споживання) структури.

Надзвичайно важливе питання про механізми регуляції в
інформаційно-технологічному суспільстві. Незаперечною є роль ринку й
усієї ринкової інфраструктури в сучасній розвинутій економіці. Водночас
із змінами у матеріально-речових факторах виробництва й обігу змінюються
зміст та характер ринкових механізмів, які забезпечують найбільш
ефективне використання будь-яких видів ресурсів. Крім того, ринок також
трансформується згідно з власними законами.

Сьогодні в економічній науці існує чотири головні парадигми, на яких
грунтуються регулятивні механізми управління господарськими процесами:
неокласицизм (економічний лібералізм), кейнсіанство, інституціоналізм,
марксизм. Жодна з них не є домінуючою в глобальних масштабах, що є
проявом якісно нової ситуації світоглядно-методологічного характеру. На
зміну детермінізму, цілісним теоріям і концепціям, системно-структурному
аналізові приходить постмодерн, який починається там, де кінчається
ціле, і є в своїй основі радикально плюралістичним. Величезне розмаїття
форм власності і господарювання, типів і розмірів підприємств, способів
організації і управління істотно диверсифікують господарське поле
світової економіки, збагачують її зміст, надають їй більше гнучкості,
маневреності й динамізму перед викликами XXI ст.

І все-таки провідні позиції зараз відіграють дві основні економічні
системи: економічний лібералізм, який сповідують насамперед США,
Великобританія, інші західноєвропейські країни, та кейнсіанство, яке
впроваджується в країнах Південно-Східної Азії під назвою “модель
стратегії розвитку” або “дивелопменталізм”.

Моделі економічного лібералізму найповніше проявляються і найефективніше
діють в умовах розвинутих ринкових відносин і відповідних законодавчих,
організаційних, фінансово-кредитних, банківських інститутів. Ці форми
економічного розвитку є переважно саморегульованими на основі взаємодії
ринкових сил і інструментів: конкуренції, цін, відсоткових (дисконтних)
ставок, валютних курсів, податків тощо. Вони передбачають мінімальне
втручання держави у господарське життя.

“Дивелопменталізм” генетичними коренями тісно пов’язаний з
меркантилізмом і протекціонізмом німецької історичної школи (Ф. Ліст).
Ця економічна політика здійснюється на основі акцентованого державного
втручання у господарські процеси, захисту національних виробників шляхом
встановлення високих митних тарифів. Обов’язковою умовою є визначення
урядом пріоритетних галузей (таргетування), державна підтримка їхнього
розвитку, недопущення надмірної конкуренції і монополізму. Такий варіант
економічного розвитку успішно був здійснений у Японії, а пізніше –
Гонконзі, Сингапурі, Тайвані, Південній Кореї та інших країнах
Південно-Східної Азії.

Істотній еволюції в умовах нової економічної моделі підлягають об’єкти
ринкового регулювання, в основі її – перехід до переважного застосування
інформаційних ресурсів замість ресурсів енергетичного походження. Такі
поняття, як вартість, ціна, витрати, попит, пропозиція та інші,
набувають нового змісту і нових форм прояву. Можна стверджувати, що ми
на порозі революційних зрушень в економічній теорії, яка
грунтуватиметься на інтелектуально-інформаційній парадигмі. Це
стосується також загальної теорії і функцій грошей та грошового обігу,
теорій рівноваги, економічних циклів тощо. Йдеться, зрештою, про
формування досить гнучких і динамічних економічних систем, що
відображають прискорений хід соціального часу на рубежі наших тисячоліть
і вирішують головне завдання виробництва й обігу- ефективне використання
ресурсів, гармонізацію відносин “людина – природа” і “людина – людина”
на всіх рівнях мікро- й макроекономіки.

Майбутня економіка звільняється від догматизму типів і форм власності,
розмірів та масштабів виробництва. Вона є відкритою органічною системою,
що взаємодіє зі всіма секторами світового господарства в єдиному
інформаційному полі на основі відповідного поділу і кооперації праці та
виробництва. Завдяки цьому забезпечуватиметься необхідний “обмін
речовин” між окремими державами (фірмами), регіонами, континентами, а в
перспективі – між планетами ноосферно-космічної цивілізації.

Таким чином, гнучкість, відкритість і динамізм є характерними ознаками
економічної моделі XXI ст., яка покликана забезпечити достатній ступінь
економічної свободи, розкріпачення інтел’ектуально-психологічного
потенціалу людини, вивільнення та спрямування її енергії на створення
гармонійного середовища нової цивілізації.

В Україні є необхідні передумови для створення економічних структур,
формування економічної моделі XXI ст. оптимального рівня. Передусім
йдеться про інтелектуальний потенціал, якість робочої сили, загальний
технічний і технологічний рівень виробництва, рівень освіченості й
культури нашого народу тощо.

Враховуючи історичні традиції, ментальність, звичаї людей, можна зробити
висновок, що, очевидно, найоптимальнішою моделлю для України є створення
сучасної економіки, яка передбачала б можливість самореалізації кожним
громадянином свого права власності на робочу силу й на засоби
виробництва. Звичайно, шлях до утворення антропогенно-інтелектуального
суспільства, інформаційно-технологічного способу виробництва пролягає
через багато етапів. Він пов’язаний з подоланням величезних труднощів і
суперечностей і вимагатиме колосального напруження усіх сил.

4. Перспективи розвитку світової економіки

Iстотний підйом світової економіки можливий лише в тому випадку, якщо
Америка знову встане на ноги і продовжить надалі виконувати роль
найкрупнішого у світі імпортера. Замінити Америку в цьому відношенні не
в змозі жодна інша держава. Є певний оптимізм щодо спроможності Японії
взяти на себе ці функції, однак протягом останнього десятиріччя, що
принесло чимало великих розчарувань, у Японії було дуже багато
псевдопідйомів, щоб вважати такі надії виправданими.

Розраховувати на Європу, схоже, також не доводиться. Оцінки перспектив
економічного зростання Європи продовжують погіршуватись, тоді як, згідно
з прогнозами, скорочення державних витрат і підвищення податків і надалі
займатиме центральне місце в економічній політиці Європи. Більш того,
Європейський центральний банк зв’язаний по руках і ногах власною
інфляційною політикою, а отже, безсилий допомогти у ситуації, що
склалася. Ринки ж країн з економікою, що розвивається, ще недостатньо
великі для того, щоб помітно впливати на стан загального світового
попиту.

Таким чином, Америка залишається надією для світової економіки. І цей
факт не може не викликати тривогу з двох причин. По-перше, Америка не в
змозі вічно відчувати величезний (і зростаючий!) дефіцит поточних статей
платіжного балансу. Це може призвести до того, що на певному етапі
бажання іноземних інвесторів тримати частину свого капіталу в Сполучених
Штатах може ослабнути, а потім і радикально змінитися. У цьому випадку
різко впаде курс долара, що покладе край стимулюючому впливу на світову
економіку американського попиту на імпорт.

По-друге, немає жодних ознак того, що уряд Сполучених Штатів розуміє
необхідність або має бажання стимулювати американську економіку
достатньою мірою для того, щоб викликати швидке економічне зростання.
Розглянемо, наприклад, кредитно-грошову політику США. Федеральна
Резервна Система (ФРС) США знизила короткотермінові відсоткові ставки по
внесках з низьким рівнем ризику до 1,25% річних. Опустити
короткотермінові ставки відсотка ще нижче практично неможливо. Питання
полягає в тому, чи зможе те незначне зниження ставок відсотка,
імовірність якого все ще існує, істотно стимулююче вплинути на попит?
Навряд чи.

Довгострокові відсоткові ставки можуть бути знижені набагато значніше,
якщо ФРС зробить безпрецедентний крок і почне скуповувати величезними
кількостями довгострокові державні цінні папери. Однак чи погодиться ФРС
піти на такі відчайдушні заходи за відсутності гострої внутрішньої кризи
в країні? Малоймовірно, що сьогоднішня ситуація в США, де все ще
спостерігається економічне зростання (яке, втім, значно відстає від
темпів зростання потенційних обсягів виробництва), примусить ФРС вдатися
до рішучих заходів. Тим часом позитивне, але повільне економічне
зростання в США навряд чи зможе сприяти розвитку світової економіки.

Що стосується фінансово-бюджетної політики, складна структура
американського уряду завжди перешкоджала ефективному її проведенню.
Результати використання фінансово-бюджетної політики для стабілізації
економіки звичайно виявляються дуже пізно, не справляючи бажаного
ефекту, незалежно від ситуації. На щастя, такі спроби завжди мали досить
скромний характер, не завдаючи серйозних збитків економіці.

У адміністрації Буша розраховують, що у результаті набуття чинності
запропонованої урядом програми зниження податків 90 мільйонів
американських сімей отримають додаткові доходи в розмірі $1 000 на рік.
За більш реалістичними підрахунками, для звичайної американської сім’ї
такий дохід становитиме близько $250 на рік, однак він буде набагато
істотніше в сім’ях, річний прибуток яких перевищує $200 000. В
останньому випадку, однак шанси на те, що гроші, збережені завдяки
зниженню податків, підуть на підвищення сукупного попиту, дуже невеликі.

Неважко передбачити, що з плином часу проблеми фінансово-бюджетної
політики США стануть більш гострими і насущними; втім, на даний момент
не існує навіть натяку на план поєднання довгострокових витрат на
соціальне страхування з обмеженою спроможністю американських платників
податків терпіти високі податки. Протягом більшої частини 90-х років
світова економіка розвивалася на диво добре, незважаючи на великі
фінансові кризи, поширення СНІДу в Африці та проблеми у країнах, що
перебувають у стані переходу до ринкової економіки. Все це було заслугою
тверезої і розумної економічної політики США, що розпочалася з рішення
Буша — Мітчелла — Фоулі про підвищення податків у 1990 році, а також
незвичайної удачливості Америки.

На сьогоднішній день не спостерігається жодних ознак того, що США
проводитиме мудру економічну політику і в першому десятиріччі нового
століття. Для того, щоб могла успішно розвиватися світова економіка,
Америці необхідно ще більше успіху в економічних питаннях, ніж у 90-х. У
цьому випадку решті світу залишиться тільки уникати ризикованих дій і
шукати свої власні шляхи до успіху і процвітання.

Висновки

Головна суперечність світової економіки дедалі більше проявляється у
скороченні й поступовому вичерпуванні традиційних ресурсів
господарського зростання за істотного збільшення кількості населення
планети.

Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн
світу до нового якісного стану, нового типу цивілізації третього
тисячоліття. Розв’язання цих нагальних завдань здійснюється на різних
рівнях та у різноманітних сферах суспільства. Світові проблеми
обговорюються, вивчаються й вирішуються певною мірою в Організації
Об’єднаних Націй та її підрозділах, регіональні питання – у межах
сучасних інтеграційних об’єднань, економіка окремих країн – державними й
іншими установами, науково-дослідними інституціями. Господарська
практика країн світового співтовариства засвідчує, що оптимізація
економічних відносин, вирішення проблем розвитку вимагають застосування
багатоступінчастих підходів, які грунтуються на широкому врахуванні
загальноцивілізаційних закономірностей, регіональних та національних
особливостей, історико-генетичних і етнічних факторів, географічних,
психологічних та інших чинників.

Надзвичайно важливим є питання про сучасні економічні форми, оптимізація
яких досягається внаслідок суперечливої взаємодії суспільного поділу й
кооперації праці, розвитку техніки і технології, організації й
управління виробництвом. Найбільш вражаючих економічних результатів
досягають країни, які створюють економічні форми, що гнучко поєднують
загальноцивілізаційні, загальносвітові надбання з особливостями власного
господарства на основі найповнішої реалізації об’єктивно притаманних
йому порівняльних і конкурентних переваг. У кінцевому підсумку саме
такий підхід забезпечує виконання головного принципу економічної
філософії – найефективнішого використання відносно обмежених
господарських ресурсів.Забезпечення мінеральною сировиною сучасного
світового господарства дуже тісно пов’язане з енергетичною проблемою,
оскільки в сучасному енергозабезпеченні провідну роль відіграють корисні
копалини, такі як нафта, газ, вугілля, уран, торф, горючі сланці. І хоча
світова забезпеченість копалинними енергетичними ресурсами досить
висока, нерівномірність розподілу їх, а особливо тих, що
використовуються найбільше (нафта й природний газ), коливання світових
цін на них роблять проблему енергозабезпеченості досить складною для
багатьох країн (особливо тих, які не володіють достатніми запасами
власних енергоресурсів і не мають потрібних фінансових нагромаджень для
купівлі їх на світовому ринку).

Індустріальне розвинуті країни, які не мають великих родовищ нафти,
вугілля та природного газу, забезпечують себе енергоносіями за рахунок
міжнародного поділу праці, реалізуючи на світовому ринку продукцію
високого ступеня обробки та купуючи сировину, а от менш розвинуті країни
таких можливостей майже не мають і змушені витрачати на купівлю
енергетичних ресурсів значні фінансові ресурси, збільшуючи свою зовнішню
заборгованість.

Одна з проблем забезпечення енергоресурсами сучасної цивілізації полягає
в тому, що економіка більшості країн світу протягом тривалого часу
розвивалась, орієнтуючись на нафту й продукти її переробки. Перехід на
інші джерела енергопостачання вимагає значних капіталовкладень,
пов’язаних зі структурною перебудовою економіки, які досить часто не під
силу окремим країнам.

Список використаної літератури

Економіка зарубіжних країн: Підручник / За ред. Філіпенко А.С. – К.,
2002.

Камінський А. Вступ до міжнародних відносин. -Львів, 1995.

Киреев А. Международная экономика. Часть первая. -М., 1997.

Козик В.В. Міжнародні економічні відносини. – К., 2000.

Международные экономические отношения. // Под ред.Сутырина, –
С.Петербург, 1996.

Міжнародні економічні відносини. //За ред.Філіпенко. – К., 1994.

Мировая экономика. Под ред.Ломакина.- М., 2000.

Мировая экономика и международные экономические отношения.// За ред.
Акопова Е.С., Воронкова О.Н., Гаврилко Н.Н. – Р. на Д., 2000.

Новий механізм зовнішньоекономічної діяльності міжнародного
співробітництва. //Під ред.Іванова. 2-ге вид. – М., 1989.

Основи зовнішньоекономічних знань. Словник-довідник. Долгов С.І.
Васильєв В.В., Гончаров С.П. – М.І990.

Рокачов В.В. Міжнародна економіка. – К., 2000.

Сергеев В.В. Мировая экономика. Вопросы и ответы. – М., 1998.

Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. – К.,1999.

Україна і світове господарство.// За ред. Філіпенко А.С. – К., 2000.

Філін А.С. Світова економіка. – К., 2000.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020