КУРСОВА РОБОТА
на тему:
“Гроші та банки. Монетарна політика”
ПЛАН
Вступ
1. Гроші
1.1. Види та функції грошей
1.2. Грошові агрегати
2. Пропозиція грошей
2.1. Мультиплікативне розширення депозитів
2.2. Модель пропозиції грошей
3. Попит на гроші: ефекти доходів, цін та процентних ставок
3.1. Трансакційний попит на гроші
3.2. Попит на гроші як на актив
3.3. Сукупний попит на гроші
4. Рівновага на грошовому ринку
5. Монетарна політика
5.1. Цілі та види грошово-кредитної політики
5.2. Інструменти грошово-кредитної політики
5.3. Передатний механізм грошово-кредитної політики
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Актуальність дослідження пояснюється, в першу чергу, тим, що
грошово-кредитна система в будь-якій державі несе досить велике і вагоме
значення. Без дієздатної і нормально функціонуючи грошово-кредитної
системи годі сподіватися на нормальний розвиток не тільки фінансової
галузі країни, але й економіки в цілому. Адже грошово-кредитна система:
це стабільність на національному грошовому ринку, це можливість залучати
іноземні інвестиції, займатися довгостроковим кредитуванням, без якого
сьогодні неможливий розвиток будь-якої галузі.
В період становлення державної незалежності Україна першою почала в
умовах економічної та фінансової кризи будувати власну грошову систему,
набувати досвіду емісійної справи, опановувати складний механізм
грошово-кредитної політики. Становище ускладнювала нескоординованість
економічної політики незалежних республік у сфері виробництва,
товарообміну, грошових відносин.
За цих умов особливої гостроти набуло питання про рішуче прискорення
другого етапу грошової реформи ( запровадження в обіг гривні.
На сучасному етапі розвитку багато які держави, також і Україна формують
свої власні моделі державного регулювання. Зокрема в Україні цей процес
ускладнюється тим, що вона повинна перебудовувати старі формації
колишнього СРСР. Дуже важливим є вибір інструментів державного
регулювання, тому що саме він значно впливає на демократичний устрій в
суспільстві. Одним з інструментів державного регулювання є
грошово-кредитна політика.
Більшість сучасних економістів розглядають монетарну (кредитно-грошову)
політику як найбільш прийнятний для демократичного суспільства
інструмент державного регулювання національної економіки, який не
призводить до надмірного диктату уряду і зменшенню господарської
самостійності окремих індивідуумів. Найвища кінцева ціль монетарної
політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і
зростанні реального обсягу ВНП. Ця ціль досягається за допомогою заходів
в рамках грошово-кредитної політики, що здійснюються досить поволі,
розраховані на роки і не є швидкою реакцією на зміни кон’юнктури. В
зв’язку з цим поточна монетарна політика орієнтується на конкретні і
доступні цілі, чим зазначене вище глобальне завдання, наприклад на
фіксацію кількості грошей в обігу, певного рівня банківських резервів чи
норми і т. п.
Дослідження грошово-кредитної системи в даній роботі, особливості її
формування та функціонування є вкрай важливим на сьогоднішній день.
Гадаю, що дана робота буде сприяти кращому розумінню фінансових
процесів, які відбуваються в українській грошово-кредитній системі.
1. ГРОШІ
1.1. Види та функції грошей
Сучасна економіка є грошовою економікою, оскільки майже всі економічні
операції проводяться з участю грошей як засобу обміну. Використання
грошей відокремлює акт купівлі товару від акту продажу і таким чином
спрощує обмін, знижує витрати обігу товарів.
У сучасній теорії гроші визначаються з функціональної точки зору.
Грошима називається:
• загальновизнаний засіб платежу, який без будь-яких обмежень
приймається в обмін на товари та послуги, а також при сплаті боргових
зобов’язань;
• сукупність фінансових активів, які використовуються для проведення
розрахунків при здійсненні різноманітних операцій.
Сучасні платіжні засоби випускаються центральним (емісійним) та
комерційними (депозитними) банками і представлені двома видами грошей:
символічними та кредитними.
Символічні, або декретні гроші — засоби обміну, що являють собою певні
форми боргових зобов’язань держави і не мають власної невід’ємної
цінності (готівкові гроші). Вартість таких грошей перевищує витрати на
їхнє виробництво та цінність при альтернативному використанні
(наприклад, як товару) і визначається їхньою здатністю обмінюватися на
товари та послуги як зараз, так і в майбутньому. Монопольне право емісії
готівкових грошей законодавче закріплене за державою (центральним
банком), тому символічні гроші є державними грошима. Використання
символічних грошей підпорядковане певним вимогам: необхідне суспільне
визнання таких грошей; державна правова Гарантія обігу символічних
грошей; здатність держави підтримувати відносну стабільність купівельної
спроможності символічних грошей. Купівельна спроможність грошей — це
кількість товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю.
Кредитні, або депозитні гроші — засоби обміну, які являють собою боргові
зобов’язання депозитних інститутів (безготівкові гроші). Як і символічні
гроші, вони не мають внутрішньої вартості. Вартість депозитних грошей
визначається їхньою купівельною спроможністю. Кредитні гроші є
приватними грошима — їхню основу складають трансакційні депозити
комерційних банків. Депозити — це грошові кошти, вкладені в комерційні
банки у готівковій чи безготівковій формі для зберігання на визначених
умовах. Будь-який депозит є борговим зобов’язанням банку, яке він має
сплатити за вимогою вкладника. Трансакційні (чекові) депозити є засобами
обміну, оскільки кошти з цих депозитів вкладники мають право без
попередження банку переказати іншим особам у вигляді платежів за
придбані товари і послуги. Такі платежі здійснюються за допомогою чеків
або аналогічних розрахункових інструментів.
В економіці гроші виконують певні функції, а саме:
• засобу обігу — як засіб обігу гроші є посередником при обміні товарів
та послуг;
• рахункової одиниці — засобу кількісного виміру та порівняння відносних
вартостей товарів на ринку;
• засобу збереження вартості — засобу накопичення купівельної
спроможності, яка може бути використана на купівлю товарів у
майбутньому;
• засобу платежу — засобу відкладених платежів, які повинні здійснитися
у майбутньому, при сплаті боргових зобов’язань, і величина яких
встановлюється в грошовій формі.
1.2. Грошові агрегати
Сукупність загальноприйнятих засобів платежу, що випущені банківською
системою і обертаються в економіці, має назву грошової маси. Для
кількісного виміру грошової маси використовується показник рівня
ліквідності активів.
Під ліквідністю розуміють здатність фінансового активу бути безумовним і
нічим не обмеженим засобом платежу без зміни його номінальної вартості.
Ступінь ліквідності активів визначається трансакційними витратами — тим,
наскільки швидко і з якими мінімальними збитками, порівняно з величиною
їхньої грошової оцінки, одні фінансові активи можна обміняти на інші.
Чим
більшими є трансакційні витрати обміну активу на гроші, тим нижчим буде
рівень ліквідності даного активу. У відповідності з рівнем їхньої
ліквідності, фінансові активи групуються в грошові агрегати (за
принципом від абсолютно ліквідних до найменш ліквідних).
Грошові аґреґати — це особливе поєднання ліквідних фінансових активів,
які є альтернативними вимірниками обсягу та структури грошової маси.
Склад і кількість застосовуваних аґреґатів визначається насамперед
особливостями фінансової системи і різниться залежно від країни.
Найпоширеніша класифікація грошових аґреґатів використовується у США.
АҐРЕҐАТ М1 містить: готівкові гроші в обігу; трансакційні (чекові)
депозити, у тому числі — вклади до запитання та нау-рахунки; дорожні
чеки. Готівкові гроші в обігу охоплюють суму монет і банкнот, яку
небанківські економічні аґенти тримають поза банками. Готівкові гроші і
чекові вклади, які є власністю держави (уряду), центрального банку або
депозитних інститутів, в аґреґат М1 не входять. Аґреґат М1 акцентує
увагу на функції грошей як засобу обігу — це гроші, які безпосередньо
використовуються для обслуговування угод в економіці. М1 відповідає
базовому визначенню грошей і являє собою пропозицію грошей у вузькому
визначенні.
Інші високоліквідні фінансові активи утворюють квазігроші. Вони не
функціонують безпосередньо як засоби платежу і є предметом певних
обмежень з боку банків на їх обмін за вимогою вкладників і на строк
платежу. Але квазігроші можуть швидко і без ризику значних фінансових
втрат перетворюватися в готівкові гроші або трансакційні депозити. Вони
є складовою частиною грошових аґреґатів М2 і МЗ.
АҐРЕҐАТ М2 — це гроші М1 “плюс” заощаджувальні депозити; невеликі
строкові депозити; одноденні угоди про зворотний викуп; одноденні
позички в євродоларах; акціонерні рахунки домогосподарств у взаємних
фондах грошового ринку; депозитні рахунки грошового ринку. Аґреґат М2
охоплює активи, які є ліквідними засобами накопичення купівельної
спроможності, і являє собою пропозицію грошей в широкому визначенні.
Гроші М2 є найближчими субститутами грошей у вузькому визначенні. При
перетворенні грошей М2 в гроші М1 виникають збитки, пов’язані з втратою
доходу (процента) на ці фінансові активи.
АҐРЕҐАТ МЗ — це гроші М2, а також депозитні сертифікати, строкові угоди
про зворотний викуп, строкові позички у євродоларах, акціонерні рахунки
інституціональних інвесторів у взаємних фондах грошового ринку.
АҐРЕҐАТ L містить гроші МЗ “плюс” банківські акцепти; комерційні папери;
казначейські векселі; заощаджувальні облігації Казначейства США.
Аґреґати МЗ та L складають фінансові активи, які можуть
використовуватись як інвестиції, і тому вони найдалі перебувають від
коштів тран-сакційного характеру — грошей М1. Особливістю цих фінансових
активів є те, що збитки, які виникають при їхньому перетворенні у гроші
М1, можуть приймати дві форми: по-перше, втрата доходу на ці фінансові
активи; по-Друге, зміна (зменшення) ринкової ціни цих активів.
Структура і розміщення грошової маси залежить від таких факторів, як
розвинутість фінансової системи країни, схильність населення до
поточного споживання і заощадження доходів в інститутах фінансової
системи, структура депозитів і ліквідних активів (інструментів)
фінансового ринку, рівень прибутковості та оподаткування ліквідних
фінансових інструментів, рівень життя та ступінь багатства населення
тощо. Тому в перехідних економіках структура грошової маси значно
відрізняється від її структури в розвинутих країнах.
Згідно класифікації, що використовується в Україні, грошові аґреґати
визначаються таким чином: АҐРЕҐАТ М1:
1) гроші поза банками (С);
2) кошти на розрахункових і поточних рахунках (D). АҐРЕҐАТ М2=М1 +…:
1) строкові депозити;
2) кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій;
3) кошти Держстраху;
4) валютні заощадження. АҐРЕҐАТ МЗ=М2 + кошти клієнтів за трастовими
операціями банків.
Незалежно від їхньої структури, грошові аґреґати різняться між собою
ступенем ліквідності, швидкістю обігу, функціональною роллю в економіці,
участю в інфляції.
2. ПРОПОЗИЦІЯ ГРОШЕЙ
2.1. Мультиплікативне розширення депозитів
Пропозиція грошей (Ms) містить в собі готівку поза банківською системою
(С) і чекові депозити (D), тобто MS=C+D. Фактично — це аґреґат М1, де
готівкові гроші означають зобов’язання центрального банку, а чекові
депозити — зобов’язання комерційних банків.
Існує декілька можливих джерел створення нових депозитів у системі
комерційних банків:
• вкладення небанківським сектором готівкових грошових коштів у
комерційні банки;
• купівля комерційними банками або центральним банком державних цінних
паперів у фірм та населення;
• купівля банківською системою іноземної валюти у небанківського
сектора;
• надання комерційними банками позичок небанківському сектору
економіки.
Куплені цінні папери та іноземна валюта сплачуються банками шляхом
збільшення депозитів продавця на суму угоди. Надання позичок також
супроводжується зростанням депозитів.
Сума коштів, що внесені як депозити на банківські рахунки і не видані як
кредити, тобто приступні для забезпечення вимог вкладників у будь-
який час, складає фактичні або загальні резерви комерційного банку (TR).
Система, за якої банк володіє резервами, що дорівнюють його депозитам, є
системою 100% банківського резервування. За такої системи комерційні
банки не можуть впливати на рівень пропозиції грошей, але можуть
змінювати ЇЇ структуру, приймаючи вклади. Система, за якої вартість
банківських резервів менша, ніж загальна сума банківських депозитів, має
назву часткового банківського резервування. Сучасна банківська система
базується на частковому резервуванні депозитів. Це означає, що всі
комерційні
банки повинні мати мінімальні обов’язкові резерви (R) пропорційно до
суми відкритих депозитів. Норма обов’язкового резервування, або резервні
вимоги — встановлені законом вимоги до рівня резервів проти зобов’язань
комерційного банку по внесках, —є відношенням суми обов’язкових резервів
Обов’язкові резерви скорочуються
пропорційно скороченню депозитів. Величина, на яку фактичні резерви
банку
перевищують його обов’язкові резерви, називається надлишковими резер
вами: E=TR-R.
За системи часткового резервування комерційні банки здатні створювати
гроші, збільшуючи пропозицію грошей за рахунок кредитування економіки.
Спроможність окремого комерційного банку створювати гроші визначається
розміром його надлишкових резервів. Система комерційних банків у цілому
може надати позики в обсязі, який у декілька разів перевищує її
початкові надлишкові резерви.
, а початковий
депозит банку А становить 100 грошових одиниць. Тоді 10 одиниць банк
повинен тримати як обов’язковий резерв, а 90 — його надлишкові резерви.
Якщо банк А надасть 90 одиниць у позику, то він збільшить пропозицію
грошей на 90, і тепер вона буде дорівнювати 100+90=190. Вкладникам
належить 100 одиниць депозитів, а 90 грошових одиниць перебуває у пози
чальників. Якщо ці 90 одиниць знову опиняться, скажімо, у банку В у
вигляді
Депозитів, процес поновиться: 10%, тобто 9 одиниць, банк В залишить у
резервах, а на суму 81 надасть позики, збільшуючи пропозицію грошей ще
на 81 одиницю. Третій банк, С, куди можна покласти ці гроші, додасть іще
72,9 одиниць до пропозиції грошей. Таким чином, на кожному етапі зазна
ченого процесу кожен новий вклад і кожна нова позика збільшують пропо
зицію грошей.
— норма обов’язкового резервування, D – початковий депозит. Коефіцієнт
має назву простого депозитного мультиплікатора, або банківського
мультиплікатора.
визначає максимальну
кількість нових депозитних грошей, що створюється однією грошовою оди
ницею надлишкових резервів при заданому рівні норми обов’язкового ре
зервування. Максимальне розширення депозитів — збільшення грошей на
чекових рахунках — визначається як добуток простого депозитного муль
Зменшення загальної кіль
кості банківських резервів призводить до мультиплікативного скорочення
депозитів. Збільшення резервних вимог також скорочує обсяг безготівкової
грошової маси.
Таким чином, внаслідок банківського кредитування кількість грошей в
економіці зростає. Процес емісії платіжних засобів у межах системи
комерційних банків називається кредитною мультиплікацією, або
мультипліка-тивним створенням депозитів. Кредитна мультиплікація
визначає максимальний рівень кредитної експансії на внутрішньому ринку
і, відповідно, максимальний обсяг грошової маси, що випускається
банківською системою в обіг при певному рівні резервних вимог.
2.2. Модель пропозиції грошей
Загальніша модель пропозиції грошей враховує роль центрального банку,
поведінку комерційних банків і можливий відтік частини грошових коштів з
депозитів банківської системи в готівку. Вона містить ряд нових змінних.
Грошова база (резервні гроші) складається з банківських резервів та з
Готівка поза банка
ми є безпосередньою частиною пропозиції грошей, тоді як банківські резер
ви впливають на здатність банків створювати нові депозити, збільшуючи
пропозицію грошей. Оскільки грошовій базі властивий мультиплікативний
вплив на пропозицію грошей, її ще називають грошима активної або підви
щеної сили. ,
Норма фактичного резервування депозитів визначається відношенням
При системі
залежить від норми
В.
Враховуючи, що обсяг готівки поза банками визначається сумою депо
а загальні резерви — сумою
пропозицію гро
а грошову базу як:
цього рівняння видно, що обсяг пропозиції грошей перебуває у прямій
і в оберненій залежності — від
Коефіцієнт про
порційності між пропозицією грошей і грошовою базою одержав назву гро
Грошовий мультиплікатор визначає відношення пропозиції
грошей до грошової бази, а також суму, на яку збільшується пропозиція
грошей при збільшенні грошової бази на одну грошову одиницю. Оскільки
Збільшення коефіцієнта депонування і норми резервування зменшує
грошовий мультиплікатор.
Центральний банк визначає пропозицію грошей насамперед через грошову
базу, величина якої може контролюватися центральним банком. Збільшення
або зменшення грошової бази, у свою чергу, супроводжується
мультиплікативним розширенням або, відповідно, скороченням пропозиції
грошей комерційними банками. Таким чином, зміни обсягу пропозиції грошей
в економіці, викликані змінами грошової бази, відбуваються у два етапи:
• зміни у грошовій базі, які включають зміну зобов’язань центрального
банку перед населенням (зміни у величині готівки в обігу поза банками)
та перед системою комерційних банків (зміни у величині резервів
комерційних банків);
• мультиплікативна зміна пропозиції грошей в системі комерційних банків.
3. ПОПИТ НА ГРОШІ: ЕФЕКТИ ДОХОДІВ, ЦІН
ТА ПРОЦЕНТНИХ СТАВОК
Основа сучасної грошової теорії — так званий портфельний підхід (теорія
портфельного вибору), який розглядає економічного агента у певний момент
часу, коли він володіє певним фондом багатства (портфелем активів) і
приймає рішення щодо його розподілу між різними видами активів з метою
максимізувати прибуток і мінімізувати ризик. Портфель складається з
різноманітних активів — акції, облігації, нерухомість, гроші та ін.
Попит на гроші визначається тим, яку частку портфеля своїх активів
економічний аґент прагне тримати у ліквідній формі, тобто у вигляді
грошей.
Для спрощення подальшого аналізу попиту на гроші припустімо, що портфель
складається лише з двох активів: облігацій та грошей.
В цілому попит на гроші формується як попит на гроші для операцій
(трансакційний попит) та для накопичення купівельної спроможності (попит
на гроші як на актив).
3.1. Трансакційний попит на гроші
Трансакційний (операційний) попит на гроші являє собою попит на
гроші для обслуговування всіх видів угод в економіці. Зв’язок між сумою
грошей і загальним обсягом операцій в економіці відображений у рівнянні
рівень цін,
ціновою оцінкою
Це кількість грошей, які мають бути сплачені при купівлі виробленої про-
Рівняння показує, що трансак-ційний попит на гроші залежить від таких
факторів, як абсолютний рівень цін, рівень реального доходу, швидкість
обігу грошей. Підвищення цін і зростання реального обсягу виробництва
підвищують попит на гроші, зростання швидкості обігу грошей, навпаки,
зменшує транс-акційний попит. Якщо швидкість обігу грошей та рівень
обсягу випуску у реальному вираженні стабільні, то кількість грошей,
необхідних для обслуговування угод в економіці, змінюється пропорційно
рівневі цін.
. Величина
економічної активності. Якщо зростає реальний доход, а отже, і обсяг
запланованих та непередбачених операцій, то підвищується реальний попит
на гроші, і навпаки.
На графіку, зокрема, показано, як змінюється трансакційний попит на
гроші під впливом зміни ВВП: зростання ВВП збільшує попит на гроші і
зсуває лінію попиту праворуч, і навпаки, зменшення ВВП зсуває лінію
попиту на гроші ліворуч, тобто попит зменшується (мал. 7.1).
3.2. Попит на гроші як на актив
Попит на гроші як на актив — кількість грошей, яку економічні аґенти
прагнуть зберігати у формі заощаджень, тобто це бажана кількість
фінансових активів у грошовій формі. Перевагою володіння грошима є їхня
ліквідність. Недоліком володіння грошима як активом у порівнянні з
іншими фінансови-
ми активами (в нашому випадку — облігаціями) є те, що гроші не дають
доходу у вигляді процента. Володіючи грошима, доводиться жертвувати
доходом у вигляді номінальної процентної ставки.
Номінальна процентна ставка — ставка процента, виражена в грошах за
поточним курсом (без поправки на інфляцію). Номінальна процентна ставка
являє собою альтернативні витрати або альтернативну вартість зберігання
грошей. Чим вища процентна ставка, тим більше потенційного доходу
втрачає економічний аґент, який накопичує гроші. Зростання процентної
ставки змушує економічних аґентів перерозподіляти портфель активів —
змінювати його структуру: зменшувати запас грошей і, відповідно,
збільшувати запас облігацій. Тому підвищення процентної ставки зменшує
попит на гроші.
Функція попиту на гроші як актив відображає обернену залежність величини
попиту на реальні грошові залишки з боку активів від динаміки
номінальної ставки процента: Графічна інтерпретація даної за
— номінальна процентна ставка, що скориґована на рівень інфляції. Ця
корекція ведеться відносно очікуваного темпу інфляції, оскільки
фактичний майбутній рівень ЇЇ невідомий.
З урахуванням очікуваної інфляції, функція попиту на гроші як на ак
Якщо реальна про
центна ставка падає, то реальний попит на гроші зростає, оскільки зменшу
ється реальна альтернативна вартість зберігання грошей. Чим вищий
очікуваний темп інфляції, тим нижчим буде рівень реального попиту на
гроші, оскільки лише в цьому випадку зменшується зумовлена інфляцією
втрата купівельної спроможності грошей.
3.3. Сукупний попит на гроші
Сукупний попит на гроші — це загальна кількість грошей, яку економічні
аґенти бажають мати для фінансування операцій та у формі активів, Тобто
сума трансакційного попиту на гроші і попиту на гроші як на актив.
В неявному вигляді функція сукупного попиту на гроші може бути записана
таким чином:
є незалежними змінними функції попиту. Змінна доходу (Y) відображає
співвідношення між грошовою масою і обсягом тих
операцій, які необхідно профінансувати. Змінна процентної ставки (і)
відбиває ступінь переваги грошових коштів відносно інших фінансових
активів.
Проста лінійна функція реального попиту на гроші має вигляд:
відбивають чутливість (еластичність) попиту на гроші
до доходу та процентної ставки відповідно.
Крива сукупного попиту на гроші має назву “кривої переваги ліквідності”.
Згідно з функцією сукупного попиту на гроші, збільшення/зменшення
рівня доходу супроводжується зростанням/падінням попиту на гроші на
що на графіку відображається зсувом кривої попиту. При
кожному даному рівні доходу величина реального попиту на гроші буде
падати, якщо ставка процента зростатиме, що на графіку відображається
рухом вздовж кривої попиту (мал. 7.3).
4. РІВНОВАГА НА ГРОШОВОМУ РИНКУ
Попит і пропозицію грошей пов’язує модель грошового ринку. Згідно з
короткостроковою моделлю грошового ринку, пропозиція грошей, доход і
рівень цін є екзогенними змінними. Пропозиція грошей контролюється
центральним банком і фіксована на рівні Ms.
У короткостроковому періоді рівень цін не змінюється, тому номінальні та
реальні змінні моделі збігаються:
для даного рівня доходу (У).
Рівновага грошового ринку досягається в точці, де попит на гроші дорів
Модель грошового ринку показує, що існує лише єдина ставка, за якої
попит на гроші і пропозиція грошей збігаються (мал. 7.4).
На практиці на грошовому ринку постійно виникають коли-вання. Вони
бувають двох типів:
• коливання, пов’язані з початковою нерівновагою грошового ринку;
• коливання, пов’язані зі зміною рівноваги.
Розглянемо механізми, які врівноважують грошовий ринок в одному й
другому випадках.
Якщо процентна ставка не відповідає рівноважному рівневі, корекція
ситуації на грошовому ринку з метою досягнення рівноваги відбувається за
допомогою процентної ставки, зміна рівня якої змушує економічних аґентів
змінювати структуру портфеля своїх активів.
виникає надлишковий попит на гроші, який усувається економічними
агентами за допомогою продажу облігацій. Колективний продаж облігацій
спричиняє збільшення пропозиції облігацій на ринку і, таким чином,
падіння їхньої ринкової ціни.
висока альтернативна вартість зберігання грошей зменшує попит на
гроші, і тому,
навпаки, виникає надлишкова пропозиція грошей, яка використовується
економічними агентами на купівлю облігацій. Підвищений попит на
облігації
веде до зростання їхньої ринкової ціни. Спричинене зростанням ринкової
ціни облігацій зниження процентної ставки триватиме доти, доки при
попит на гроші не відповідатиме кількості грошей,
що пропонується банківською системою.
Графічне зображення встановлення рівноваги в умовах неврівноваженого
грошового ринку показано на мал. 7.5.
Коливання рівноважних значень процентної ставки пов’язані зі змінами
екзогенних змінних грошового ринку: рівня доходу та пропозиції грошей.
Зростання рівня доходу підвищує попит на гроші та рівноважну процентну
ставку. Підвищення пропозиції грошей, навпаки, спричиняє її зниження.
При зміні рівноважної процентної ставки процес урівноваження грошового
ринку відбувається таким чином.
призводить до того, що в початковому положенні рівноваги виникає
надлишкова пропозиція грошей. Цей тимчасовий надлишок
яке відбувається в ситуації “пастки ліквідності”, не спричиняє
зниження процентної ставки внаслідок мінімальної альтернативної вартості
зберігання грошей.
в умовах незмінної пропозиції грошей
підвищує попит на гроші і, таким чином, спричиняє появу надлишкового
попиту на гроші в початковому положенні рівноваги. Надлишковий попит на
гроші задовольняється економічними агентами за допомогою продажу
облігацій або позичок у комерційних банків. Збільшення попиту на позики
сприятиме зростанню процентної ставки. Аналогічно, і продаж облігацій
триватиме доти, доки процентна ставка не зросте до рівня, що відповідає
новій рівновазі.
Графічно коливанню рівноважних значень процентної ставки відповідають
зсуви, відповідно, кривих попиту на гроші та пропозиції грошей (мал. 7.6
та 7.7).
5. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА
5.1. Цілі та види грошово-кредитної політики
Державне регулювання ринку грошей здійснює центральний банк за допомогою
грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна політика впливає на обсяг і
структуру виробництва, загальний рівень Цін, інвестицій та зайнятості,
на стан зовнішньоекономічної рівноваги, змінюючи пропозицію грошей в
економіці. Проведення грошово-кредитної політики передбачає певний
зв’язок між інструментами цієї політики та її цілями.
Цілі грошово-кредитної політики можна розділити на кінцеві (економічне
зростання, повна зайнятість, стабільність цін, життєздатний платіжний
баланс) та проміжні (процентна ставка, грошова маса, валютний курс).
Використання проміжних цілей дозволяє узгодити кінцеві цілі з
інструментами грошово-кредитної політики. Конкретний вибір проміжного
цільового орієнтиру визначається тим, наскільки стало він пов’язаний з
кінцевими цілями грошово-кредитної політики у конкретній економічній
ситуації.
Складність проведення грошово-кредитної політики зумовлена тим, що
центральний банк не в змозі одночасно стабілізувати грошову масу і
процентну ставку, якщо попит на гроші змінюється. Розглянемо модель
грошового ринку в короткостроковому періоді. Згідно цієї моделі, нахил
кривої пропозиції грошей залежить від варіантів грошово-кредитної
політики. Гнучка грошово-кредитна політика — політика центрального
банку, за якої проміжною ціллю є фіксація або підтримка процентних
ставок на певному рівні. Пропозиція грошей у моделі грошового ринку в
цьому випадку характеризується горизонтальною кривою (мал. 7.8). За
гнучкої грошово-кредитної політики підвищення попиту на гроші
супроводжується зростанням пропозиції грошей. І навпаки, скорочення
попиту на гроші веде де зменшення пропозиції грошей, оскільки
центральний банк реґулює пропозицію грошей таким чином, щоб підтримати
номінальну процентну ставку на фіксованому рівні.
Жорстка грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію абс підтримку
стабільного обсягу грошової маси в економіці. У моделі грошового ринку
їй відповідає вертикальна крива пропозиції грошей (мал. 7.9) За жорсткої
грошово-кредитної політики зростання попиту на гроші при зводить до
зростання процентної ставки, а зниження попиту на гроші спри чиняє
падіння процентної ставки, оскільки центральний банк підтриму*
пропозицію грошей на певному рівні.
Проміжному типові грошово-кредитної політики відповідає нахиле на крива
пропозиції грошей: при зміні попиту на гроші пропозиція грошеї
змінюється, але в обсязі, недостатньому для підтримки процентних ставої
на фіксованому рівні. Тобто зростання попиту на гроші супроводжується
зростанням і пропозиції грошей, і ставки процента (мал. 7.10).
Центральний банк може змінювати (варіювати) нахил кривої пропозицій за
допомогою використання інструментів грошово-кредитне політики. Вибір
варіантів грошово-кредитної політики залежить від причин зміни попиту на
гроші. Якщо зростання попиту на гроші пов’язане насамперед з інфляційним
зростанням цін, то найкращою буде жорстка грошово-кредитна політика, яка
стримує зростання грошової маси. Якщо зміна попиту на гроші спричинена
нестабільною швидкістю обігу грошей, то для стабілізації грошового ринку
пропозиція грошей повинна змінюватися обернено до змін швидкості обігу
грошей. У цьому випадку найкращий тип політики — гнучка грошово-кредитна
політика.
Політика, спрямована на обмеження пропозиції грошей для зниження
сукупних витрат і стримування інфляційного тиску в економіці, має назву
стримувальної політики, або політики дорогих грошей. Стимулювальна, або
політика дешевих грошей — це політика, спрямована на збільшення
пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат і зайнятості.
У довгостроковому періоді ефективність грошово-кредитної політики
визначається її спроможністю забезпечити досягнення кінцевих цілей, і
насамперед підтримувати стале економічне зростання при стабільних цінах
і повній зайнятості в економіці. Але грошово-кредитна політика має
значний зовнішній лаг — час від прийняття рішення до отримання
результату від його здійснення, оскільки вплив її на розмір ВВП
пов’язаний зі змінами процентної ставки та інвестиційної активності в
економіці. Якщо під час проведення певної політики економічна ситуація
зміниться на протилежну, то грошово-кредитні заходи можуть негативно
вплинути на розвиток економічної системи. Щоб зробити грошово-кредитну
політику послідовною та елімінувати її можливу невідповідність
конкретному стану економіки, економісти пропонують дотримуватися певних
правил грошово-кредитної політики. Ці правила ґрунтуються на визначених
номінальних показниках: пропозиції грошей, номінальному ВВП, рівневі
цін.
Прихильники монетаризму вважають, що грошово-кредитна політика мусить
бути підпорядкована так званому монетарному правилу. Згідно з монетарним
правилом, в економіці має підтримуватися постійність темпів зростання
пропозиції грошей відповідно темпам зростання реального ВВП, оскільки
коливання грошової маси — джерело найзначніших економічних потрясінь.
Але монетарне правило не враховує, що грошово-кредитна політика,
спрямована на підтримку сталого зростання грошової маси, малоефективна,
коли швидкість обігу грошей мінлива або попит на гроші високочутливий до
зміни процентної ставки.
Обмежити вплив змін швидкості обігу грошей на сукупний попит дозволяє
грошово-кредитна політика, спрямована на постійний темп зростання
номінального ВВП. Згідно з відповідним правилом, відхилення фактичних
темпів зростання номінального ВВП від запланованого рівня коригується за
допомогою зміни пропозиції грошей. Якщо фактичний темп зростання
перевищує запланований, то здійснюється стримувальна грошово-кредитна
політика, у зворотному випадку — проводиться стимулювальна політика.
Основна проблема, що виникає при проведенні політики стабілізації темпів
зростання номінального ВВП, — нестійкість темпів зростання природного
рівня випуску.
Альтернативним правилом грошово-кредитної політики є підтримка
стабільного рівня цін. Згідно з цим правилом, для стабілізації рівня цін
використовується регулювання кількості грошей в обігу. Пропозиція грошей
повинна зростати, коли рівень цін знижується, і навпаки, пропозиція
грошей має зменшуватись, коли ціни починають підвищуватися. Але така
політика супроводжується значним падінням реального випуску в економіці,
якщо ціни зростають внаслідок шоків пропозиції.
Отже, хоча запропоновані правила дають змогу проводити послідовну
грошово-економічну політику, жодне з них не є досконалим і пов’язане з
певними видатками для розвитку економічної системи.
5.2. Інструменти грошово-кредитної політики
Пропозиція грошей регулюється центральним банком за допомогою
інструментів прямого та непрямого впливу. До прямих інструментів
грошово-кредитної політики належать: ліміти кредитування для окремих
банків; пряме регулювання процентної ставки; ліміти на обсяг чи вартість
кредитів, що надаються окремим галузям. До непрямих інструментів
регулювання пропозиції грошей належать: операції на відкритому ринку
цінних паперів; зміна облікової процентної ставки; зміна вимог до рівня
обов’язкових резервів депозитних інститутів. Прямі інструменти
грошово-кредитної політики традиційно використовуються в країнах, що
розвиваються, інструменти непрямого регулювання застосовуються
насамперед в індустріальне розвинутих країнах.
Існує суттєва відмінність між інструментами прямого та непрямого
регулювання. Інструменти прямого впливу є ефективними лише в
короткостроковому плані, як засіб запобігання надмірній кредитній
емісії. Використання їх пов’язане з видатками у сфері розподілу
ресурсів: зменшенням конкуренції між банками, викривленням структури
їхніх кредитних портфелів, зменшенням посередницької ролі банків в
економічній системі тощо. Ефективність застосування непрямих
інструментів регулювання пов’язана з розвитком грошового ринку, їхнє
використання дає можливість банкам вільно розподіляти кредити відповідно
до ринкової ситуації. Існує також безпосередній взаємозв’язок між
політикою управління державним боргом (зокрема характером фінансування
дефіциту державного бюджету) і використанням інструментів непрямого
грошово-кредитного регулювання. Проведення центральним банком операцій
на відкритому ринку цінних паперів можливе лише за умови, що державний
борг фінансується за рахунок емісії державних цінних паперів.
Проводячи грошово-кредитну політику, центральний банк не може
здійснювати повного безпосереднього контролю над грошовою масою,
оскільки вона містить депозити, які не є частиною балансу центрального
банку. Непрямі інструменти грошово-кредитної політики коригують розмір
грошової маси, впливаючи або на грошову базу, або на грошовий
мультиплікатор.
Операції на відкритому ринку — це купівля центральним банком державних
цінних паперів на фінансових ринках і продаж їх комерційним банкам,
фірмам та населенню, спрямовані на зміну розміру або структури резервів
комерційних банків і, таким чином, на регулювання пропозиції грошей.
Операції центрального банку на відкритому ринку прямо впливають на обсяг
грошової бази, оскільки змінюють обсяг банківських резервів. Купівля
цінних паперів збільшує пропозицію грошей за рахунок збільшення резервів
комерційних банків. Додатково створені банківські резерви становлять
основу подальшої кредитної мультиплікації грошей, а отже, визначають
розширення грошової маси. Продаж цінних паперів вилучає ліквідні кошти з
економіки. Якщо операції з купівлі або продажу цінних паперів
здійснюються з небанківським сектором, то зміни в пропозиції грошей
відбуваються безпосередньо, за рахунок зміни кількості депозитних
грошей.
Операції на відкритому ринку бувають динамічними і захисними. Динамічні
операції спрямовані на зміну банківських резервів з метою впливу на
розвиток економічної системи. Захисні операції направлені на компенсацію
небажаних змін у структурі банківських резервів, динаміці грошового
мультиплікатора тощо.
Використання операцій на відкритому ринку цінних паперів має такі
переваги порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики:
ініціатива з проведення операцій належить центральному банкові; операції
з цінними паперами забезпечують центральному банкові гнучкість щодо
обсягів і часу його втручання у грошовий ринок; комерційні банки
здійснюють угоди з цінними паперами добровільно, їхній доход
визначається ринковою кон’юнктурою. Тому операції на відкритому ринку є
основним інструментом грошово-кредитної політики.
Облікова процентна ставка — це ставка процента, під яку центральний банк
кредитує комерційні банки. Ринок, на якому центральний банк надає позики
комерційним банкам під оголошену облікову ставку, має назву “дисконтне
війно”. Специфіка кредитів, які надаються через “дисконтне вікно”,
полягає в тому, що вони, як правило, надаються комерційним банкам для
рефінансування їхньої діяльності. Позики центрального банку відіграють
захисну роль у короткостроковому плані — вони надаються передусім для
підтримки обов’язкових резервів комерційних банків на необхідному рівні
(так звані адаптаційні позики) та підтримки ліквідності комерційних
банків в умовах банківської кризи (центральний банк є кредитором в
останній інстанції).
При отриманні комерційними банками позикових резервів у центральному
банку зростають як зобов’язання комерційних банків, так і грошова база.
Центральний банк контролює обсяг запозиченого капіталу, отже, і грошову
базу, через облікову процентну ставку. Зниження облікової ставки
стимулює комерційні банки частіше позичати у центрального банку,
збільшуючи банківські резерви і кредитний потенціал банківської системи.
Оскільки резервні вимоги на ці позики не поширюються, то всі нові
резерви є надлишковими. Підвищення облікової ставки стримує “дисконтні
позики” комерційних банків і, отже, сприяє скороченню пропозиції грошей
в економіці.
Обсяг позичок комерційних банків у центральному банку визначається не
лише обліковою ставкою, але й динамікою ринкової процентної ставки та
вартістю отримання коштів з альтернативних джерел, зокрема на
міжбанківському ринку. Якщо ставка процента на міжбанківському ринку
нижча за облікову, то обсяг позик комерційних банків у центральному
банку зменшується. Чим вища ринкова процентна ставка, яка визначає доход
банку від кредитних та інвестиційних операцій, порівняно з обліковою
ставкою процента, тим більшим буде обсяг “дисконтних позик” комерційних
банків.
Наслідки зміни облікових ставок досить невизначені для
фінансово-економічної системи, оскільки центральний банк не може точно
передбачити обсяг кредитів, які візьмуть комерційні банки через
“дисконтне вікно”. Загалом зміна облікової ставки процента створює
інформаційний ефект щодо напрямку грошово-кредитної політики.
Резервні вимоги впливають на здатність комерційних банків змінювати
пропозицію грошей двома шляхами: 1) змінюючи обсяг надлишкових резервів
комерційних банків; 2) змінюючи розмір (величину) грошового
мультиплікатора. Зменшення резервних вимог переводить обов’язкові
резерви в надлишкові й тим самим збільшує можливість банків створювати
нові гроші. Водночас при зменшенні резервних вимог відбувається
зростання грошового мультиплікатора. Обов’язкові резерви не дають
прибутку комерційним банкам, тому їх часто розглядають як податок на
грошові активи приватного сектора. Скорочення неприбуткових резервів дає
змогу комерційним банкам підвищити процентну ставку по депозитах, а
також залучати додаткові депозити у банківську систему. Це все
призводить до збільшення пропозиції грошей в економіці. І навпаки,
збільшення резервних вимог скорочує пропозицію грошей за рахунок
зменшення грошового мультиплікатора і скорочення надлишкових резервів.
Завдяки багатосторонній дії, норма обов’язкових резервів є потужним
засобом впливу на пропозицію грошей. Зміна резервних вимог безпосередньо
впливає на структуру резервів комерційних банків. Але часта зміна норми
обов’язкового резервування вимагає від комерційних банків підтримувати
значний рівень надлишкових резервів, щоб мати змогу в будь-який момент
виконати підвищені резервні вимоги. Існування значних надлишкових
резервів не дає можливості центральному банкові ефективно застосовувати
інструменти грошово-кредитного регулювання. Тому резервні вимоги не
використовуються для поточного контролю за розміром грошової маси в
економіці. Вони є інструментом довгострокової дії і застосовуються
найрідше.
5.3. Передатний механізм грошово-кредитної політики
Канали, через які зміни в пропозиції грошей впливають на реальний сектор
економіки, мають назву передатного механізму грошово-кредитної політики,
або механізму грошової трансмісії.
В кейнсіанській моделі механізм грошової трансмісії діє через прийняття
підприємницьких рішень щодо інвестиційних витрат, а основною ланкою
передатного механізму є вплив процентних ставок на планові інвестиції.
Зростання пропозиції грошей (М) зменшує процентні ставки (і), знижуючи
тим самим вартість капіталу і впливаючи таким чином на підвищення рівня
інвестиційних видатків (/). Оскільки економіка не перебуває в умовах
повної зайнятості ресурсів, зростає реальний обсяг виробництва (У) при
незмінних цінах. Схематично традиційний кейнсіанський передатний
механізм виглядає таким чином:
Монетаристський передатний механізм містить інші засоби впливу гро
шово-кредитної політики на зміну рівня економічної активності. Згідно з
цим підходом, зростання пропозиції грошей (М) безпосередньо підвищує
сукупний попит (AD) і таким чином впливає на зростання номінального
Оскільки економіка перебуває в умовах повної
зростання номінального обсягу виробництва
відбувається за рахунок підвищення рівня цін (Р). Схематично моне-
передатний механізм може бути відтворений таким чином:
Сучасне розуміння механізму грошової трансмісії містить широкий діапазон
каналів впливу грошово-кредитної політики на економічну систему.
Найважливіші з них: ефект процентних ставок, ефект валютного курсу,
ефект багатства.
Ефект процентних ставок. Зміна процентних ставок впливає на всі планові
компоненти витрат, як інвестиційні (планові інвестиції фірм, інвестиції
в житлове будівництво), так і неінвестиційні (купівля в кредит споживчих
товарів довготривалого користування, капітальні вкладення держави —
державні закупки). Збільшення цих витрат призводить до підвищення
інвестиційного та споживчого попиту і, отже, до зростання сукупного
попиту і сукупної пропозиції в економіці. Схематично цей ефект
збігається з кейнсіанським передатним механізмом.
курсу виглядає так:
В кінцевому підсумку зростання споживчого та інвестиційного попиту
призводить до зростання реального обсягу виробництва. Схематичний вигляд
ефекту багатства:
У загальному вигляді передатний механізм грошово-кредитної політики
можна показати у вигляді схеми (мал. 7.11).
ВИСНОВКИ
На сучасному етапі розвитку, в епоху бурхливих змін на світовій арені,
особливої важливості набули питання, пов’язані з системами державного
регулювання. Від методів та інструментів державного регулювання, в тому
числі і економічних, залежить демократичний устрій в суспільстві. У
даній роботі було розглянуто основні інструменти грошово-кредитної
політики та, власне, її зміст та етапи становлення в Україні.
Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити наступні висновки:
Грошово-кредитна політика – це сукупність заходів у сфері грошового
обігу і кредитних відносин, які проводить держава.
Більшість сучасних економістів розглядають монетарну (кредитно-грошову)
політику як найбільш прийнятний для демократичного суспільства
інструмент державного регулювання національної економіки, яка не
призводить до надмірного диктату уряду і зменшенню господарської
самостійності окремих індивідуумів.
Найвища кінцева ціль грошово-кредитної політики полягає в забезпеченні
стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВНП. Ця
ціль досягається за допомогою заходів в рамках грошово-кредитної
політики, що здійснюються досить поволі, розраховані на роки і не є
швидкою реакцією на зміни кон’юнктури. В зв’язку з цим поточна монетарна
політика орієнтується на конкретні і доступні цілі, чим зазначене вище
глобальне завдання, наприклад на фіксацію кількості грошей в обігу,
певного рівня банківських резервів чи норми і т. п.
В тому і іншому випадку провідником монетарної політики є центральний
банк країни, а об’єктами є пропозиція і попит на грошовому ринку. Під
пропозицією грошей розуміється загальна кількість грошей, що знаходиться
в обігу.
Основними інструментами регулювання грошової маси в цей час в світовій
економіці є операції на відкритому ринку. Шляхом купівлі та продажу на
відкритому ринку казначейських цінних паперів, центральний банк може
здійснити вливання резервів в кредитну систему держави або вилучити їх з
обороту. Операції на відкритому ринку проводяться центральним банком
спільно з групою дорідних банків та інших фінансово-кредитних закладів;
Серед інструментів монетарної політики зміна банківської облікової
ставки займає друге місце за значенням після політики центрального банку
на відкритому ринку;
Третім інструментом монетарної політики є зміна норми обов’язкових
резервів. Цей інструмент, на думку спеціалістів, які займаються цією
проблемою, є найбільш потужним але в той же час достатньо грубим,
оскільки торкається основ усієї банківської системи. Навіть незначна
зміна норми обов’язкових резервів може викликати значні зміни в об’ємі
банківських депозитів та кредитів, тому вживається цей інструмент у
виключних випадках.
Розглядаючи особливості проведення монетарної політики на сучасному
етапі, потрібно визначити, що сучасні теоретичні моделі монетарної
політики становлять синтетичну модель, що базується і на кейнсіанських і
на монетарних підходах, а також враховуючи і інші точки зору, існуючі в
теорії грошей, вибираючи раціональне в кожної із них.
В довгостроковому періоді в грошово-кредитної політиці сьогодні
переважає монетарний підхід. Разом із тим, держава не відмовляється в
короткостроковому періоді від впливу на процент в цілях швидкого
економічного маневрування.
Після розглядання поданої роботи стає явним, що подальший розвиток та
процвітання нашої молодої держави на сучасному етапі у багатьох аспектах
залежить від формування системи державного регулювання, та зокрема від
монетарної політики України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Брагинский С.В. Монетаризм как экономическая доктрина. //Деньги и
кредит. 1992. №2.
Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш,
2000.-510.
Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ, 2001.-602 с.
Долай Эд. Дзіс., Кэмпбелл К. Д., Кэмпбелл Р. Дзк. Деньги, банковское
дело и денежно-кредитная политика. — Л., 1991. — Гл. 1—3, 9,10,12—16,
20. (Пер. с англ.)
Долай Э.Дж., ЛипдсейД. Макроэкономика. — СПб.: Литера-плюс, 1994. — Гл.
8—11. (Пер. с англ.)
Економічна теорія. Підручник. – К., 2002.
Маккоyнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. —
М.: Дело, 1992. — Т. 1. — Гл. 15—18. (Пер. с англ.)
Мэпкыо Н. Г. Макроэкономика. — М.: Изд-во МГУ, 1994. — Гл. 6—18. (Пер. с
англ.)
Радіонова І. Макроекономіка та економічна політика. – К., 2000.
Теорії мікро-макроекономіки / Під редакцією Ю.В. Ніколенко,
М.М. Діденко. – К., 1999.
СаксДж. Д., Ларреп Ф. Б. Макроэкономика. Глобальный подход. — М.: Дело,
1996. — Гл. 8—10. (Пер. с англ.).
Усоскин В.М. «Денежный мир» Милтона Фридмена., М., 1989.
Фишер С„ Дорнбуш Р., Шмалепзи Р. Экономика. — М.: Дело, 1993. — Гл.
26,27,29, 34. (Пер. с англ.).
Харрис Л. Денежная теория. — М.: Прогресс, 1990. — Гл. 1, 4—12. (Пер. с
англ.)
PAGE
PAGE 38
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
