Декоративна штукатурка (курсова)

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Декоративна штукатурка”

ПЛАН

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ШТУКАТУРНІ РОБОТИ

1.1. Призначення і види штукатурок

1.2. Пристрої для виконання опоряджувальних робіт на висоті

1.3. Ручний інструмент, інвентар і пристрої

1.4. Вимоги до будівлі та поверхонь,

які підлягають штукатуренню

1.5. Вимоги до поштукатурених поверхонь

2. ШТУКАТУРНО-ДЕКОРАТИВНЕ

ОПОРЯДЖЕННЯ ПОВЕРХОНЬ

2.1. Традиційні декоративні кольорові мінеральні штукатурки

2.2. Виконання вапняно-піщаної кольорової штукатурки

2.3. Виконання теразитової штукатурки

2.4. Виконання кам’яної штукатурки

2.5. Штукатурка сграфіто

3. ОПОРЯДЖЕННЯ ПОВЕРХОНЬ НЕТРАДИЦІЙНИМИ МІНЕРАЛЬНИМИ ДЕКОРАТИВНИМИ
ШТУКАТУРКАМИ

НА ОСНОВІ ВАПНА

3.1. Загальні положення

3.2. BREZZA (марсельський віск)

3.3. FLORENTINE (марсельський віск)

3.4. IKOS

3.5. VISOLCALCE

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Штукатурні роботи – це процес нанесення покриття на поверхні будівельних
елементів. Таке покриття може бути виконане нанесенням на поверхню шарів
штукатурного розчину (так звана мокра штукатурка) або обшиванням
опоряджуваної поверхні штукатурними листами заводського виготовлення
(суха штукатурка). Шар розчину (штукатурка) після затвердіння і
наступного оброблення поліпшує захисні властивості конструкції
(теплотехнічні, звукоізоляційні тощо), створює необхідні
санітарно-гігієнічні та естетичні умови.

Штукатурка захищає поверхні будівельних елементів від шкідливих
атмосферних і техногенних впливів, високих температур і подовжує термін
експлуатації будинків і споруд. Штукатурно-декоративне опорядження —
система прикрас інтер’єрів і фасадів будинків різними за фактурою,
текстурою і кольором матеріалами за допомогою простого оброблення їхніх
поверхонь обштукатуренням, а також складного оздоблення орнаментами,
скульптурами, розписом тощо.

Штукатурно-декоративне опорядження підкреслює особливу виразність,
парадність, монументальність, високі естетичні властивості будівель і
застосовується при будівництві театрів, вокзалів та інших будинків
житлового та громадського призначення. Штукатурно-декоративне
опорядження умовно поділяють на чотири види: 1) опорядження поверхонь
декоративними мінеральними штукатурками на основі традиційних
мінеральних в’яжучих (вапна, цементу) і нетрадиційних мінеральних паст
на основі вапна; 2) опорядження поверхонь декоративними
полімерцементними штукатурками на основі сухих розчинових сумішей із
мінеральних в’яжучих (цементу, вапна) і органічних зв’язуючих—
термопластичних полімерів, а також на основі традиційних
полімерцементних паст; 3) опорядження поверхонь декоративними
синтетичними штукатурками на основі синтетичних смол у вигляді дисперсії
і розчинів; 4) опорядження інтер’єрів та фасадів будинків
високодекоративним покриттям, (венеціанські штукатурки).

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ШТУКАТУРНІ РОБОТИ

1.1. Призначення і види штукатурок

Обштукатурені приміщення більш гігієнічні, значно тепліші, менш
звукопровідні. За допомогою штукатурки фасад і внутрішні приміщення
будівлі можна прикрасити архітектурними деталями, виконати
найрізноманітніші фактури поверхні.

Незважаючи на розвиток індустріального опорядження, об-штукатурення
залишається одним із найпоширеніших видів опоряджувальних робіт,
особливо у цегляному домобудівництві.

Залежно від призначення штукатурки класифікують на звичайні, декоративні
та спеціальні.

Звичайні штукатурки виконують з єдиною метою — вирівнювання поверхні
будівельних елементів, які потім опоряджують шпалерами або фарбують
різноманітними малярними сумі-

шами. її, як правило, наносять на поверхні окремими шарами, що виконують
певні функції.

За якістю виконання звичайна штукатурна буває простою, поліпшеною і
високоякісною.

Декоративні штукатурки призначені для надання поверхні закінченого
кольорово-фактурного вигляду, що не потребує наступного фарбування
поверхні чи її опорядження іншими матеріалами.

Спеціальні штукатурні покриття надають будівельним елементам, що
обробляються, тих чи інших певних властивостей. Спеціальні штукатурки
можуть бути гідро-, тепло-, звуко- та га-зоізоляційними, хімічно та
біологічно стійкими, рентгене- і по-жежоз ахисними.

1.2. Пристрої для виконання опоряджувальних робіт на висоті

Значний обсяг опоряджувальних робіт виконують на висоті. Всередині
приміщення на висоті до 4 м стіни і стелі опоряджують із помосту, а у
разі невеликого обсягу ремонтних робіт — з інвентарних пересувних
столиків. При опорядженні фасадів будівель до 4 м заввишки
використовують пересувні вишки. Зовнішні та внутрішні опоряджувальні
роботи на висоті понад 4 м виконують з риштувань, ремонтні — з колисок.
Нижче подано коротку характеристику добре відомих та нових пристроїв,
які застосовують нині під час виконання опоряджувальних робіт на висоті.

Поміст. Улаштовують його з інвентарних столиків, які встановлюють уздовж
однієї із стін приміщення на відстані 1,5…2 м один від одного і
перекривають спеціально виготовленими щитами або дошками.

Пересувні інвентарні столики. Конструктивно вони схожі між собою, але
призначення і виробничі можливості їх різні. Виготовляють столики із
металевих труб або кутикової сталі.

Для роботи на сходовій клітці до столика приєднують різнови-сотний
опорний каркас, обладнаний підкосами. При такому положенні столика
настил можна встановити на висоті 0,75 або 0,95 м. Розмір робочої
площадки столика — 60 х 100 см, маса — 24 кг.

Інвентарні риштування. Вони бувають клинохомутового типу, трубчасті,
струнні (підвісні), рамні, модульні тощо.

Трубчасті безболтові риштуванн застосовують для штукатурення фасадів
будинків до 40 м заввишки. Вони складаються з опор, прогонів, поперечок,
поруччя та дерев’яного настилу. До кінців прогонів і поперечок приварено
гачки, а вздовж опор на відстані 2 м один від одного — спеціальні
патрубки. Під час монтажу риштувань гачки прогонів 2 і поперечок 5
вставляють у відповідні патрубки опор 1. Опори встановлюють уздовж стіни
на відстані 2 м одна від одної. Ширина риштувань 1,65 м.

Нижні кінці опор установлюють у спеціальні башмаки, які спираються на
дерев’яні підкладки, підмощені під кожну пару опор. Риштування
прикріплюють до стін гачками, які закладають у петлі анкерних болтів,
заздалегідь закріплених у стіні.

На прогони укладають інвентарні дерев’яні щити настилу 3. Настили
риштувань обгороджують інвентарним поруччям 4 заввишки не менше ніж 1 м,
у нижній частині якого закріплюють бортову дошку заввишки не менш як 15
см. Окремі яруси риштувань з’єднують сходами.

1.3. Ручний інструмент, інвентар і пристрої

При обштукатурюванні поверхонь, особливо виконуючи невеликий обсяг робіт
або працюючи в незадовільних умовах, поряд з механізованим інструментом
(ручні машини) застосовують ручні будівельні та контрольно-вимірювальні
інструменти.

Пристрої. Крім перерахованих вище інструментів для виконання штукатурних
робіт застосовують сталеві марки, маяки, малки, затискачі і шаблони.

Сталеві марки – це товсті сталеві цвяхи 50…70мм завдовжки, до 10 мм
завтовшки з головками квадратної або круглої форми діаметром не менш як
30 мм. їх застосовують замість розчинових марок.

Маяки бувають розчинові, дерев’яні та металеві. Розчинові маяки найбільш
трудомісткі. Дерев’яні маяки – це рейки-правила перерізом від 40 х 40 до
50 х 50 мм. Інвентарні металеві маяки виготовляють із сталевих,
дюралевих або інших жорстких кутиків перерізом 25 х 25, 30 х 30 і 35 х
35 мм. Робочою частиною таких маяків е вершина кутика — усьонок. До
кінців кутиків приварені косинки з прорізами по 60…70 мм завдовжки, в
яких пересувається сталевий штир з гайкою. Гайка може обертатися по
різьбі на штирі або пересуватись по штирю і закріплюється на штирі
гвинтом. Маяк має бути на 100 мм коротший від висоти стін приміщення.

Малки — дерев’яні реєчки різноманітної форми, якими розрівнюють розчин
між дерев’яними маяками на стінах і стелях, укосах і заглушинах. Для
розрівнювання розчину між дерев’яними маяками, які по висоті більші від
товщини штукатурки, використовують прості або розсувні малки з вирізами
такої глибини, яка відповідає товщині розчину. Розсувні малки дають
можливість розрівнювати розчин між маяками, які розташовані на відстані
від 1,2 до 2 м. Малки для розрівнювання розчину на укосах і за-глушинах
роблять невеликих розмірів з вирізами на одному або двох кінцях. Для
розрівнювання розчину в заглушинах застосовують плоскі малки для верхніх
і бокових сторін і заокруглені або плоскі прості із плечиками для нижніх
заглушин.

Затискачі призначені для закріплення правил до різних поверхонь.
Простими затискачами кріплять правила при витягуванні архітектурних
деталей, опорядженні віконних і

дверних укосів. Вони складаються із штиря квадратного або прямокутного
перерізу 150…200 мм завдовжки і лапки з отвором у формі штиря, яку
надягають на штир. Складні затискачі складаються із штиря, скоби і двох
гвинтів. Штир вбивають у поверхню, надягають на нього скобу, кріплять її
до штиря гвинтом, ставлять у скобу правило або дерев’яний маяк і
закріплюють іншим гвинтом.

Шаблони призначені для витягування прямолінійних і криволінійних
архітектурних деталей (карнизів, поясків, наличників, баз, плінтусів,
арок, канелюр, капітелей). Вони бувають різних розмірів та конструкцій.

Інвентар. Для виконання штукатурних робіт використовують певний інвентар
(табл. 1).

Таблиця 1. Інвентар для штукатурних робіт

Найменування Призначення

Металевий ящик на колесах місткістю 0,25 м3

Штукатурний малий ящик Візок з посудиною для розчину

Логік

Посудина (1 м3)

Жерстяне оцинковане відро

Посудина для подавання води до штукатурно-затиральних машин

Універсальний рейкотримач Транспортування гіпсу

Для розчину

Транспортування і нагромадження розчину

Підбирання розчину, що впав Зберігання води

Подавання води

Подавання води при нанесенні накривного шару та його затиранні

Оброблення укосів

1.4. Вимоги до будівлі та поверхонь,

які підлягають штукатуренню

До початку штукатурних робіт у будинку потрібно закігошти такі роботи:

> улаштування всіх видів основ під «чисті» підлоги;

> улаштування перегородок із законопачуванням щілин по периметру;

> улаштування віконних і дверних блоків із законопачуванням щілин між
коробками і стінами;

> улаштування вбудованих шаф і підвіконників, обштукату-рєння ніш, стін
за приладами опалення і борозен під приховану проводку опалення,
обштунатурення поверхні за трубами і ніш еле ктр ощитків;

> установлення вентиляційних коробів, прочищення вентиляційних каналів;

> установлення шаф для електроосвітлювальних і низьковольтних приладів;

> закріплення перегородок до несівних конструкцій із заповненням
розчином і затиранням місць прилягання;

> основні санітарно-технічні роботи (монтаж і випробовування систем
центрального опалення, водопроводу, каналізації і газопроводу);

> перевірка у стінах вентиляційних каналів і газоходів;

> прокладання прихованої електропроводки для силових
освітлювальних і слабких струмів;

> закріплення гачків для підвішування світильників;

> установлення огорож, сходів, балконів;

> установлення стояків електрообладнання (електроосвітлення,
телефонізації, радіофікації, телебачення);

> установлення стояків сміттезбірників; очищення приміщень від
будівельного сміття; влаштування тимчасових сміттезбірників для
видалення сміття з поверхів.

Без спеціальної (додаткової) підготовки штукатурять поверхні у таких
випадках:

> якщо відхилення поверхні та кутів конструкції від вертикалі становить
не більше ніж 10 мм на поверх — при кладці з цегли і дрібних блоків або
у разі виготовлення конструкції з деревини; не більше ніж 20 мм — при
кладці з буту, бутобетону та бетону;

> якщо відхилення перекриття від горизонталі не перевищує 2 мм на 1 м
довжини і 10 мм на одне приміщення.

На поверхнях не повинно залишатися незакладених великих отворів, щілин
та борозен.

Дерев’яні стелі та перегородки обшивають дошками завширшки не більше ніж
10 см. Широкі дошки мають бути розколоті та закріплені цвяхами так, щоб
залишились поздовжні щілини.

Штукатурити всі вертикальні конструкції будівлі можна лише після їхньої
усадки. Дерев’яні стіни з колод чи брусків, а також саманні штукатурять
лише після повної усадки, бажано через кілька місяців після спорудження
(90… 100 діб).

1.5. Вимоги до поштукатурених поверхонь

Точність виконання різноманітної штукатурки має відповідати вимогам
нормативних документів, якими також обумовлена і товщина штукатурки.
Штукатурка повинна мати таку товщину: проста — до 12 мм, поліпшена — до
15, високоякісна — до 20 мм.

Правильність виконаної штукатурки перевіряють контрольним правилом,
рівнем, ватерпасом або рейкою з виском.

Допустимі відхилення для різних видів штукатурки подано у табл. 2.

Таблиця 2. Допустимі відхилення для різних видів штукатурки

Штукатурка

Проста Поліпшена Високоякісна

Нерівність поверхні (визначають під час

прикладання правила 2 м завдовжки)

Відхилення поверхні: від вертикалі

від горизонталі

Відхилення кутів, віконних і дверних укосів від вертикалі та горизонталі

Відхилення ширини по штукатуре ного укосу від проектної

Відхилення карнизу від прямої лінії між їх перехрещенням та кутами Не
більше ніж три нерівності завглибшки або заввишки до 5 мм

15 мм на всю висоту приміщення

15 мм на всю довжину приміщення

10 мм на весь елемент

Не перевіряють

6 мм Не більше ніж дві нерівності завглибшки або заввишки до 3 мм

2 мм на 1 м висоти, але не більш як 10 мм на всю висоту приміщення

2 мм на 1 м довжини, але не більше ніж 10 мм на всю довжину приміщення

2 мм на 1 м висоти або довжини, але не більше ніж 5 мм на весь елемент

3 мм

3 мм Не більше ніж дві нерівності завглибшки або заввишки до 2мм

1 мм на 1 м висоти, але не більш як 5 мм на всю висоту приміщення

1 мм на 1 м довжини, але не більше ніж 7 мм на всю довжину приміщення

1 мм на 1 м висоти або довжини, але не більше ніж 3 мм на весь елемент

2 мм

2. ШТУКАТУРНО-ДЕКОРАТИВНЕ

ОПОРЯДЖЕННЯ ПОВЕРХОНЬ

2.1. Традиційні декоративні кольорові мінеральні штукатурки

Інструментарій. Традиційні декоративні мінеральні штукатурки залежно від
складу розчину або способу оброблення декоративного шару поділяють на
кольорові вапняно-піщані, теразитові та кам’яні. Опоряджують
декоративними мінеральними штукатурками лише фасади, тому їх ще
називають фасадними.

Рис. 1. Інструменти для нанесення декоративного розчину на поверхню і
його опорядження: а — лопатки (кельми); б— відрізовка

Роботи, пов’язані з підготовкою фасаду до штукатурення, нанесенням і
обробленням підготовчого шару штукатурки, виконують традиційними
інструментами. Для нанесення і оброблення декоративних опоряджувальних
шарів штукатурки застосовують спеціальний інструмент і пристрої.

Лопатки (кельми) — різні за розміром і формою полотна (рис. 1, а) —
застосовують для нанесення декоративного розчину на поверхню і його
опорядження. Прорізування і очищення прорізних рустів у декоративному
шарі штукатурки виконують відрізовкою спеціальної форми (рис. 1, б).

Для створення додаткової шорсткості на підготовчому шарі під декоративну
штукатурку застосовують подряпин (рис. 2).

Рис. 3. Інструменти і пристрої для виконання рустів:

а – рустовка, б – розшивка, в – розшивка зі змінними лезами, г – лінійка

Русти у пластичному шарі ва пня но-піщаної штукатурки виконують
рустовками, розшивками та іншими інструментами. Вигляд найпростішої
рустовки зображено на рис. 3, а. Рустовка складається з дерев’яного
бруска, на одному з кінців якого закріплено вигнуту металеву пластинку.
Для виконання ввігнутих рустів на шарі декоративної штукатурки
застосовують розшивку (рис. 3, б), яку під час роботи пересувають уздовж
металевої лінійки 1 м завдовжки з прорізом посередині (рис. 3, г). З
цією самою метою використовують розшивку зі змінними лезами (рис. 3, в),
що дає змогу виконувати русти різної ширини і профілю. Змінне робоче
лезо цієї розшивки закріплюється на держаку спеціальним гвинтом.

Рис. 4. Пристрої для циклювання опоряджувального шару декоративної
штукатурки: а — циклі; б— цикля-подряпка; в — цвяхова щітка

Для циклювання, тобто подряпування опоряджувального шару штукатурки,
застосовують металеві циклі (рис. 4, а) або подряп-ку-циклю (рис. 4, б).
Подряпка-цикля складається з дерев’яної основи розміром 120 х 180 мм, на
нижній площині якої рядами закріплено металеві зубці, а зверху — ручку.
Для циклювання застосовують також цвяхову щітку (рис. 4, в).

Поглиблені рисунки у пластичному шарі декоративної штукатурки виконують
штамповками (рис. 5). Робочу частину штамповки з різним рисунком
виготовляють із металу, пластмаси та інших твердих матеріалів.

Підготовка поверхонь під виконання мінеральної декоративної штукатурки.
Поверхні під мінеральну декоративну штукатурку підготовляють так само,
як і під звичайну штукатурку: насікають, очищують, змочують водою. За
потреби із поверхні зрубують напливи, видаляють забруднення, жирові
плями.

Якщо шви нових цегляних стін заповнені розчином, то їх вибирають на
глибину не менше ніж 15 мм. У старих цегляних стінах вибирають шви,
очищають поверхню сталевими щітками або піскоструминним апаратом.

Поверхні стін із бутового каменю очищають сталевими щітками, а шви
кладки також вибирають на глибину не менш як 15 мм.

Шлакобетонні поверхні, як нові, так і старі, насікають; для кращого
зчеплення зі штукатурним шаром просвердлюють отвори, в які вставляють
пробки, і по цвяхах, вбитих у пробки, влаштовують дротяне плетіння.

Стіни фасадів провішують так само, як і при виконанні простої
штукатурки, потім на них улаштовують маяки, провішують пілястри і кути,
перевіряють збіг бокових укосів усіх віконних прорізів і
горизонтальність поясків, карнизів, цоколя та інших елементів фасадів.

Після провішування на поверхню наносять і розрівнюють підготовчий шар
(ґрунт) — основу для декоративного опоряджувального шару. Підготовчий
шар 15…20 мм завтовшки наносять по маяках. Для кращого зчеплення
опоряджувального шару з підготовчим шаром поверхню підготовчого шару
продряпують по незастиглому розчину подряпками, наносячи горизонтальні
хвилеподібні борозни 3…5 мм завглибшки на відстані 2…3 см одну від
одної.

Роботи, пов’язані із влаштуванням підготовчого шару, виконують такими
самими прийомами і за допомогою тих самих механізмів, інструментів і
пристроїв, що й при нанесенні звичайної штукатурки.

2.2. Виконання вапняно-піщаної кольорової штукатурки

Кольорові вапняно-піщані штукатурки — найекономічніший вид кольорового
обштукатурювання, який виконують на розчині з вапняного тіста без
домішок або з ними (10…20 % цементу, кварцового або мармурового
піску), а також відповідного кольору пігменту. Вони призначені переважно
для обштукатурювання фасадів і значно рідше застосовуються для
внутрішнього опорядження будинків.

Кольорова вапняно-піщана декоративна штукатурка складається з таких
шарів: підготовчого (набризк і ґрунт), який виконують звичайним
розчином, і опоряджувального (накривки), який виконують декоративним
розчином. Товщина декоративного шару штукатурки залежить від обраного
виду опорядження (рустовка, рваний камінь тощо) і зернистості
заповнювачів, що входять до складу розчину. Товщина накривного
декоративного шару становить 6…25 мм, а то й більше.

Щоб одержати якісну декоративну штукатурку, для її ґрунтувального шару
доцільно додавати сухі суміші, які виготовляють у повному обсязі залежно
від потреби. Пісок для ґрунтувального

шару використовують переважно річковий, з постійним зерновим складом,
середньозернистий із вмістом 35…40 % зерен круп-ністю 0,6…1,2 мм і
не менше ніж 15 % зерен крупністю 1,2…2,5 мм. Вапняне тісто після
гашення витримують не менше ніж місяць або відразу після виготовлення
очищають крізь вібросито.

У складі грунтувального шару використовують цемент марки 300 і кальцієве
вапно 1-го сорту при середньозернистих пісках, забезпечуючи його
міцність не нижче, ніж міцність декоративного шару. Щоб ґрунтувальний
шар не пересихав і на ньому не з’являлися усадкові тріщини у період
тужавлення, його зволожують протягом 4…7 діб.

Накривний шар наносять на вологий грунтувальний шар наступного дня.

Склад розчинів для декоративного накривного шару, вид і крупність
заповнювачів мають відповідати проекту, а колірну фактуру підбирають
пробами і погоджують з представниками авторського нагляду. Така
штукатурка після опорядження імітує осадову породу – пісковик, природний
камінь тощо.

Приготування розчинів. Приготовляють декоративні розчини, як правило, в
умовах будівельного майданчика з готових сухих сумішей з використанням
засобів механізації, як для звичайних розчинів, а за малих – уручну. Щоб
запобігти неоднорідному фарбуванню, декоративні суміші ретельно
перемішують і дозують, особливо у тих випадках, коли для опорядження
потрібно кілька замісів.

Уручну розчин виготовляють так. Спочатку суху суміш пере-гарцьовують.
Окремо розводять водою вапняне тісто, одержане вапняне молоко виливають
у перегарцьовану суміш І перемішують її.

Для приготування кольорових розчинів велике значення має точність
дозування всіх складових — неправильне дозування не тільки позначається
на якості штукатурки, а й призводить до порушення її заданих
декоративних властивостей.

Декоративний шар штукатурки наносять за 2 — 3 прийоми (залежно від його
товщини) за допомогою звичайної штукатурної кельми. Спочатку виконують
перший декоративний шар набриз-ку, який не розрівнюють, а витримують
1…2 год, щоб він частково затужавів. Після цього наносять наступні
шари розчину, які розрівнюють і ущільнюють напівтерками або правилами.
Наносити розчин можна також звичайними форсунками пневматичної дії.

Якщо декоративна штукатурка має бути рівною, то поштукатурену поверхню
затирають терками або загладжують гладилками. Для надання штукатурці
міцності поверхню протягом 6…8 днів змочують водою.

Для створення рисунка або рельєфної фактури, схожої на камінь, зовнішній
шар кольорової вапняно-піщаної штукатурки обробляють у пластичному чи
напівтвердому стані або наносять набризк.

Оброблення по напівпластичному розчину. Після тужавлення нанесеного
вапняно-піщаного розчину для отримання гладенької штукатурки його
затирають терками або загладжують гладилками. Затирають поверхню
рівномірними спіралеподібними рухами терки (вкругову) або однаковими по
довжині розмахами терки (врозгін).

Циклюють (рис. 6) поверхні для отримання зернистих фактур під пісковик
через 1,5-2 год після нанесення опоряджувального шару. Після циклювання
опоряджена поверхня набирає шорсткості або штрихової фактури і стає
подібною до природного каменю. Крім того, опоряджена таким чином
поверхня стає блискучою за рахунок того, що зерна кварцового піску і
слюди під час циклювання очищаються від плівки цементу і їх блиск
відновлюється. Цю роботу можна виконувати як на всій поверхні, так і на
окремих її ділянках, у вигляді каменів прямокутної або квадратної форми.
Кожен прямокутник каменю циклюють окремо, пересуваючи циклю на сумісних
каменях у взаємно перпендикулярних напрямкам по правилах, що забезпечує
отримання різних відтінків. Залежно від розмірів зерен заповнювача-піску
одержують дрібно- (пісок розміром до 0,6 мм, товщина накривки 5…8 мм),
крупно- (пісок до 1,2 мм, накривка — 8…10 мм) та грубозернисту (пісок
до 3 мм, накривка 10…12 мм) фактури. Після циклювання штукатурку
очищають м’якою сухою щіткою.

Дрібну насічку отримують унаслідок торцювання поверхні цвяховою або
гумовою щіткою для отримання фактури під природний камінь (пісковики,
туфи).

Опорядження по пластичному розчину. Фактуру «тра-вертино» отримують
торцюванням свіжонанесеного шару світ-ло-жовтш накривки, яка загладжена
металевою гладилкою, жорсткою волосяною щіткою з наступним
пригладжуванням металевою теркою.

Торцювання «під дрібну ніздрювату фактуру» здійснюють по свіжонанесеному
та загладженому шару накривки за допомогою змоченої у мильній воді
гумової губки.

Оброблення металевою щіткою «під черепашник» виконують так.
Свіжонанесений і вирівняний накривний шар обробляють жорсткою металевою
щіткою (дріт до 1 мм завтовшки та 8…10 см завдовжки), вибираючи
раковини (чарунки).

Штриховку-начіс виконують за допомогою м’якої сталевої щітки (дріт 0,1
мм завтовшки, 10…12 см завдовжки) по свіжонанесеному та вирівняному
накривному шару. Обробляють поверхню великими штрихами. На другий день
тампоном знімають частинки розчину, які нещільно прилягають до основи.

Накатування валиком (рис. 7) здійснюють по свіжому шару накривки.
Поверхню валика (діаметром 12 см) роблять рифленою чи обтягують сталевою
сіткою. Глибина рельєфу рисунка не повинна перевищувати 5 мм. Працюючи з
валиком, до поверхні прикладають рейку або напів-терок і пересувають
валик уздовж них, як по напрямній. При цьому потрібно стежити за тим,
щоб тиск на валик весь час був однаковим.

Для оброблення борознами (рис. 8, а, б) на підготовчий шар наносять
пластичний тістоподібний розчин, який спочатку розрівнюють напівтерком,
а потім, доки він не затужавів, обробляють малкою, протягуючи її по
лінійці.

Рис. 8. Оброблення штукатурки борознами за допомогою лекал: а — лекала;
б— оброблення штукатурки

Рифлену поверхню можна отримати і у разі оброблення поверхні штампом з
рисунком, який може бути виготовлений з деревини, гуми, листової
гофрованої сталі, відлитий із свинцю, бабіту (рис. 9). Обробляючи
поверхню штамповками, на ній здебільшого виконують рисунок у вигляді
рельєфного фриза. Якщо штамповка не має певного рисунка, то нею можна
оздобити всю поверхню під рельєфний камінь. Щоб валики і штамповки під
час роботи не забивались розчином, їх періодично змащують мильною водою,
гасово-стеариновою сумішшю тощо.

Комбіновану фактуру отримують послідовним обробленням нанесених
декоративних шарів: нарізуванням їх у різних напрямках лопаткою,
накатуванням валиком чи штампуванням штампом і набризкуванням.

Нанесення накривного шару набризкуванням (рис. 10). Виконуючи
набризкування, на опоряджувальний шар штукатурки наносять кольоровий
розчин у вигляді бризок. Розчин для набризкування має бути більшої
рухомості.

Рис. 10. Види фактур, отриманих набризкуванням:

а — дрібнозерниста; б— крупнозерниста

Набризкування із використанням, стисненого повітря виконують форсункою
по тільки-но вирівняному ґрунту. Отримують найрізноманітнішу фактуру
набризку.

Набризкування через сітку (рис. 11, а) з отворами від 2,5 х 2,5 до 10 х
10 мм виконують штукатурною лопаткою із сокола рівномірними кидками, що
важливо для отримання рівномірної фактури. Чим більший розмір отворів
сітки, тим грубіша фактура створюватиметься на поверхні. Розчин на
поверхню накидають кілька разів на одній ділянці. Проходячи через сітку,
розчин розподіляється на поверхні горбиками і утворює залежно від
розміру сітки дрібну чи грубошерсту поверхню.

Рис. 11. Способи отримання набризку:

а — через сітку; б—з віника; в – зі щітки

Набризкування з віника або жорсткої малярної чи щетинної одежної щітки
(рис. 11, б, в) застосовують тоді, коли треба отримати фактуру
«сніговими пластівцями» чи «італійське оздоблення», а також фактуру «під
шубу». Для виконання набризкування віник або щітку змочують у розчині і,
наблизившись до поверхні, ударяють ними по металевій або дерев’яній
паличці. При цьому на поверхні створюється своєрідна рельєфна фактура,
так звана «шуба». Під час роботи паличку слід увесь час тримати на
однаковій відстані від поверхні й набризкувати суміш однаковими рухами
щітки. Глибина рельєфу набризку залежить від густини розчину: чим
густіший розчин, тим рельєф фактури буде глибшим, грубішим, і навпаки.

Виконуючи набризкування з одежної щітки, її змочують у розчині,
наближають до поверхні й проводять по ній дерев’яну паличку рухом на
себе. При цьому пружна волосінь щітки від-кидатиме краплини розчину на
поверхню.

Набризкування «сніговими пластівцями» виконують так: на грунт наносять
накривной шар темного кольору, який розрівнюють і ущільнюють
напівтерком. Поверх незатверділого шару темної накривки віником
накидають окремими плямами накривку білого кольору (звичайно вапняний
розчин з мармуровим піском), яку злегка загладжують металевою гладилкою.

«Італійське оздоблення» виконують так само, як і набризкування
«сніговими пластівцями», тільки перший накривний шар наносять
світло-зеленого кольору і розрівнюють його металевою гладилкою, а другий
шар — жовтого кольору трохи загладжують металевою гладилкою.

Виконуючи набризкування великими кидками, штукатурною лопаткою із сокола
роблять кидки розчину однакових розмірів і укладають один біля одного
(рис. 12).

2.3. Виконання теразитової штукатурки

Теразитові штукатурки застосовують переважно для опорядження бетонних
або обгтукатурених поверхонь фасадів. Їх виконують із спеціально
приготовлених сухих сумішей, які містять гідратне вапно, цемент,
заповнювач у вигляді кварцового піску, мармурової крихти, слюди.

Розрізняють теразит марок К, С і Д відповідно з крупно-, середньо- і
дрібнозернистими заповнювачами. Теразит К використовують для
обштукатурювання цоколю, С — для поверхонь стін, Д — для витягування
архітектурних деталей. Найбільший розмір зерен заповнювача не повинен
перевищувати для сумішей: К — пісок або крихта 4…6 мм, слюда 4..,5 мм;
С — пісок або крихта 2…4 мм, слюда 1…2 мм; Д — пісок або крихта
1…2 мм, слюда 9, мм.

Готують і транспортують теразитові штукатурки у розчинозмішувачах
примусової дії на зразок штукатурного агрегату CO 164 в обсязі,
достатньому для обштукатур е ння всього фасаду або його частини.

Декоративні шари теразитового розчину наносять на підготовлену поверхню,
як правило, за два прийоми. Перший шар 2…3 мм завтовшки наносять
накиданням. Тільки-но набризк почне тужавіти, наносять другий шар 5…7
мм завтовшки, який розрівнюють правилом або напівтерком і затирають
терками чи загладжують металевими гладилками відразу після нанесення
розчину.

Після того як штукатурка затвердіє, через 3…6 год її обробляють,
одержуючи фактури «під шубу», «під тесаний пісковик», «під рваний
камінь».

Фактуру «під шубу» дістають циклюванням поверхні теразиту або
набризкуванням теразитового розчину.

Створення фактури «під шубу» циклюванням. Циклюють поверхні теразиту
циклями або цвяховими щітками-терками, отримуючи різну зернисту фактуру
залежно від фракції заповнювача та тривалості витримування накривного
шару. Ознакою достатнього витримування накривки є характер випадання
зерен заповнювача в процесі циклювання: вони повинні відриватися від
маси розчину не руйнуючи його. Працюючи циклею, штукатур пересуває її по
прямих горизонтальних або вертикальних лініях так, щоб вона плавно і
рівномірно пересувалась на поверхні у тому самому напрямку. За циклею не
повинні залишатися глибокі подряпини і западини у шарі розчину. Коли всю
поверхню поцикльовано, її за допомогою щітки або просяного віника
очищають від пилу і зернин заповнювача, що відшарувався від поверхні під
час циклювання. Після цього опоряджену поверхню протягом 3—4 днів
змочують водою по 3—6 разів на день.

Створення фактури «під шубу» набризкуванням теразитового розчину.
Набризкування теразитового розчину виконують так. На підготовлену
поверхню наносять ґрунт із вапняно-цементного розчину таким чином, щоб
він не дійшов до рівня маяків на 3…5 мм. На свіжий ґрунт накидають шар
теразитового розчину і розрівнюють його напівтерками на рівні маяка. На
не-затверділу накривку віником набризкують теразитовий розчин 5…7 мм
завтовшки. Потім ребром правила знімають окремі зерна крупного
заповнювача і обмітають щіткою.

Для одержання фактури «під тесаний пісковик» з поверхні товстого шару
(до 12 мм) теразиту сколюють зубилом, бучардою, троянкою чи іншим
ударним інструментом верхній шар штукатурки. Працюючи з ударним
інструментом, потрібно вибрати таку силу удару, щоб фактура на всій
оброблювальній поверхні утворювалась однакова. Після закінчення цієї
роботи поверхню очищають від пилу. Слід пам’ятати, що цей спосіб можна
застосовувати лише у тому разі, якщо підготовчий шар штукатурки міцний,
а опоряджувальний повністю затвердів.

Фактуру «під рваний камінь» одержують втепленням у сві-жонанесений шар
ґрунту щебеню декоративних порід і закиданням його теразитовим розчином.
Після затвердіння розчину його в окремих місцях сколюють зубилом, потім
обробляють дротяною щіткою.

2.4. Виконання кам’яної штукатурки

Кам’яні штукатурки — найбільш трудомісткий і складний вид штукатурних
робіт, їх застосовують переважно для опорядження цоколів і фасадів
монументальних будинків, імітуючи облицювання природним каменем —
мармуром, гранітом, туфом тощо. Кам’яна штукатурка більш міцна,
довговічна і декоративна, ніж усі інші види декоративних штукатурок.

Для виконання кам’яної штукатурки розчини приготовляють із цементу,
вапняного тіста, мармурового дрібняка або інших подрібнених гірських
порід крупністю 0,3…0,5 мм, кварцового піску, слюди, пігменту.
Оскільки в розчині кам’яної штукатурки основним заповнювачем є дрібняк
декоративних гірських порід, а доданий пігмент лише доповнює колір
дрібняка, декоративний шар штукатурки після оброблення виглядає як
природний камінь.

Готують розчин із сухих сумішей на об’єкті у розчинозмішувачах в обсязі,
достатньому для штукатурення фасаду чи його окремих частин. Підготовчий
шар під кам’яну штукатурку виконують так само, як і під інші види
декоративних штукатурок. Кольоровий розчин наносять лопаткою за 3 —4
прийоми, витримуючи певний проміжок часу перед нанесенням наступного
шару, безперервно в межах архітектурних елементів фасаду. Приблизно
через добу декоративний шар промивають водою з фарбопульта доти, доки не
почне стікати чиста вода без домішок цементного молока.

Поверхню кам’яної штукатурки витримують до повного затвердіння (10 — 12
днів, зволожуючи її водою 3 — 4 рази на день протягом 5 — 7 днів та 5 —
б разів на день протягом останніх днів) і обробляють для одержання
фактури. В останню добу штукатурку просушують.

Кам’яну штукатурку обробляють бучардою, троянкою, зубилом та іншими
інструментами, шліфуванням карборундовим або наждачним камінням, а також
травленням соляною кислотою.

Таблиця 3. Склади розчинів для кам’яних штукатурок, % за масою

Кам’яну штукатурку «під шубу» найчастіше обробляють за допомогою
бучарди. Таке оброблення полягає у рівномірному наковуванні поверхні
бучардою, зуби якої сколюють крихту, руйнують верхній каламутний шар
розчину, оголяють слюду. Фактура може бути дрібно- та крупнозернистою
залежно від виду бучарди. Працюючи з бучардою, штукатур наносить короткі
легкі рівномірні удари.

Троянкою обробляють кам’яну штукатурку «під борознисту фактуру».
Застосовують троянки з трикутниковими і заокругленими зубами різної
висоти та ширини, що дає змогу отримувати дрібно- та крупноборознисту
фактуру. Працюючи троянкою або зубилом, інструмент тримають у лівій руці
під кутом 45° до рівня поверхні й злегка вдаряють по ньому молотком. При
цьому на поверхні створюватиметься борозниста фактура, подібна до
тесаного каменю.

Щоб одержати фактуру «під рваний камінь», у штукатурний шар (40…50 мм
завтовшки) у різних місцях забивають зубило і ударом молотка збоку по
кінцю зубила виривають шматки затверділого розчину. На поверхні
створюються величезні виїмки.

Фактуру «під пісковик» дістають при сколюванні зубилом маленьких
шматочків штукатурки.

Під фактуру «терацо» поверхню затверділого розчину шліфують наждачним
або карборундовим кругом з наступним обробленням поверхні лаком на
основі воску.

Шорстку фактуру отримують травленням, затверділої накривки (через 2-3
дні після нанесення) 5 %-м водним розчином соляної кислоти з наступним
ретельним промиванням водою за допомогою фарбопульта. За цією
технологією не можна застосовувати мармурову та вапняну крихту.

Рис. 13. Фактури кам’яних декоративних штукатурок:

а, б— штамповка; в — «під рваний камінь»; г, д — «під шубу» бучардою з
дрібними і великими зубами; е — «шпунтована»; є — «під дюни»; ж — «під
щебінь»

Кам’яну штукатурку можна виконувати накиданням декоративної крихти на
свіжонанесений вапняно-піщаний розчин. Така штукатурка не потребує
наступного оброблення, тобто після нанесення кам’яної крихти вважається
закінченою. Накидають крихту вручну штукатурною лопаткою або за
допомогою крихтометів. Деякі фактури кам’яних штукатурок показано на
рис. 13.

2.5. Штукатурка сграфіто

Сграфіто — спосіб декоративного оздоблення стін продряпуванням шарів
штукатурки. Цю багатокольорову вапняно-піщану штукатурку виконують
нанесенням 3 — 4 тонких шарів кольорового розчину з наступним
продряпуванням верхніх шарів до нижніх. Звідси і назва «сграфіто» —
слово італійського походження, що означає «видряпування». Цю обробку
часто називають різьбленням на штукатурці, оскільки під час роботи
доводиться зрізати один чи кілька шарів розчину, внаслідок чого
отримують декоративний орнаментальний рисунок різної складності.

Сграфіто можна отримати не тільки продряпуванням верхніх шарів, а й
нанесенням розчину за шаблонами-трафаретами.

Для штукатурки сграфіто застосовують лише вапняні розчини. Під час
виконання зовнішніх робіт до складу розчину додають до 5 %
портландцементу, що підвищує міцність і водостійкість штукатурки.
Поверхні під штукатурку сграфіто підготовлюють так само, як і під інші
види штукатурок.

Штукатурка сграфіто складається з двох шарів: підготовчого і
опоряджувального. Підготовчий шар, у свою чергу, також наносять двома
шарами (набризк і ґрунт) і виконують із звичайного вапняного розчину.
Після нанесення ґрунту розчин ущільнюють і розрівнюють напівтерками, а
рівність поверхні перевіряють контрольним правилом. Якщо штукатурку
виконували по попередньо встановлених маяках, то розчин розрівнюють
малками. Після вирівнювання підготовчого шару на поверхні за допомогою
подряпки відразу надряпують горизонтальні хвилеподібні борозни. Борозни
роблять 3,,.5 мм завглибшки на відстані 20…30 мм одна від одної для
створення додаткової шорсткості на підготовчому шарі штукатурки, що
сприяє кращому зчепленню з ним зовнішнього шару (рис. 14).

Залежно від кількості кольорів на рисунку опоряджувальний шар
складається з певної кількості шарів.

Рис. 14. Надряпування підготовчого шару штукатурки:

а – гребінець-подряпник, б – розміщення борозен

Розчин для штукатурок сграфіто. Для виконання опоряджувальних шарів
застосовують кольорові вапняні розчини, приготовлені на дрібнозернистому
піску або мармуровому борошні.

Спосіб приготування. Кількість пігментів беруть залежно від заданої
інтенсивності кольору рисунка. Спочатку на фарботерці змішують вапняне
тісто з пігментами і перетирають. Після цього кольорове вапно у
змішувальній машині перемішують з піском і потрібною кількістю води.

При приготуванні розчину у розчинозмішувачах вапняне тісто в окремій
посудині розводять водою. Отримане вапняне молоко проціджують і змішують
у барабані розчинозмішувача спочатку з кольоровою пастою, а потім з
піском.

Нанесення кольорових шарів. Перед нанесенням першого опоряджувального
шару висохлий підготовчий шар штукатурки змочують водою, яку набризкують
із щітки або за допомогою шланга, приєднаного до водопровідної мережі.
Як тільки вода всмоктується в ґрунт, приступають до нанесення накривних
шарів. Наносять опоряджувальний шар з кольорових розчинів на ті ділянки
поверхні, на яких виконуватимуться рисунки. Всі інші ділянки штукатурять
звичайним вапняним розчином сірувато-білого кольору. Товщина накривного
шару на цих ділянках має відповідати сумарній товщині багатокольорового
опоряджувального шару на ділянках розміщення рисунків.

Перший кольоровий шар штукатурки наносять на підготовчий шар (ґрунт)
кельмою з сокола шаром 6…8 мм завтовшки і відразу розрівнюють і
ущільнюють напівтерком, щоб уникнути утворення раковин-порожнин. Так
само наносять наступні шари із розчинів потрібних кольорів, коли розчин
частково підсохне, і після розрівнювання затирають дерев’яною або
повстяною теркою. Товщина цих шарів має бути 2…З мм. Як правило,
останній шар штукатурки роблять до 1 мм завтовшки, застосовуючи рідший
розчин, який наносять на поверхню маховою щіткою і розрівнюють кельмою
або сталевою гладилкою.

При виконанні рисунка на загальному сірувато-білому фоні обштукатуреної
поверхні для останнього опоряджувального шару застосовують вапняний
розчин без пігментів, який наносять одночасно з виконанням накривного
шару на інших ділянках поверхні.

При виконанні рисунка на кольоровому фоні поверхні останній шар
виконують кольоровим розчином, у якому замість піску застосовують
мармурове борошно, або звичайним розчином з наступним фарбуванням
поверхні водною лугостійкою фарбою за допомогою щітки або фарбопульта.

Простішим методом штукатурки сграфіто є такий, за яким усі шари
штукатурки виконують звичайним вапняним розчином. Після цього на
відповідні ділянки поверхні «по припороху» переносять контури рисунка,
видряпують його на певну глибину і фарбують окремі елементи його
мінеральними, вапняними або іншими фарбами.

Виконання сграфіто нанесенням розчину за шаблонами-трафаретами. Цей
спосіб виконання штукатурки називають імітацією. Прості, окремо
розміщені на поверхні рисунки з кольорових розчинів можна виконувати за
шаблонами, що поділяються на форми і лекала. Залежно від застосування
шаблонів вони можуть бути опуклі або заглиблені.

Шаблони виготовляють із фанери або цупкого товстого картону і
прооліфлюють їх. Товщину матеріалу для шаблона підбирають залежно від
потрібної опуклості або заглибленості кольорового рисунка. Кількість
шаблонів для виконання одного рисунка залежить від кількості кольорів у
ньому. Це пояснюється тим, що кожний елемент рисунка певного кольору
виконують за окремим шаблоном. Обробка цим способом продуктивніша, ніж
способом видряпування, і може бути виконана менш кваліфікованими
штукатурами.

3. ОПОРЯДЖЕННЯ ПОВЕРХОНЬ НЕТРАДИЦІЙНИМИ МІНЕРАЛЬНИМИ ДЕКОРАТИВНИМИ
ШТУКАТУРКАМИ

НА ОСНОВІ ВАПНА

3.1. Загальні положення

Останнім часом в Україні поширюються нетрадиційні мінеральні штукатурки
на основі вапна із захисним покриттям переважно італійського
виробництва. Мінеральні штукатурки на основі вапна — це екологічно чисте
декоративне мінеральне покриття у вигляді паст на основі вапняного
в’яжучого, мінеральних порошків, природних оксидів заліза та інших
природних пігментів і домішок. Ці штукатурки легко наносяться, стійкі до
впливу лугів, бактерій та інших зовнішніх чинників. Застосовують їх для
опорядження як інтер’єрів, так і фасадів. Особливо придатні вони для
реставраційних робіт будівель, які мають історичну цінність.

Нині в Україні використовуються мінеральні декоративні штукатурки
італійського виробника фірми VIERO, відділення з виробництва
декоративних опоряджувальних матеріалів всесвітньо відомої французької
компанії LAFARGE. Це — VISOLCALCE (Візолкалк), BREZZA (Бреза) —
марсельський віск, VIXALIT (Віксаліт), IKOS (Ікос), FLORENTINE
(Флорентин) та ін. Техніка виконання цих покриттів дуже схожа, але має в
кожному разі свої певні особливості. Однаковою для цих штукатурок є
підготовка поверхні під опорядження.

Підготовка поверхонь. Поверхня має бути ідеально рівною, її вирівнюють
виключно вапняним або вапняно-цементним розчином. Поверхні, які мають
немінеральний склад (гіпсові панелі, деревина тощо) потрібно
прошпаклювати мінеральною, відповідною для кожного покриття, шпаклівкою.
Забруднену поверхню очищають від бруду, пилу, масел, старої фарби за
допомогою щітки, шкурки або інших інструментів та обладнання. Усі
підготовлені у такий спосіб поверхні ґрунтують також відповідною для
окремого покриття ґрунтовкою.

Інструменти та інвентар. Для опорядження поверхонь мінеральними
штукатурками на основі вапна з захисним покриттям застосовують малярні
щітки, валики з різним покриттям, гумки, сталеві шпателі, пластикові
терки, наждачний папір, віхоть тощо.

3.2. BREZZA (марсельський віск)

BREZZA (Бреза) — декоративна опоряджувальна система для

Інтер єрів, яка складається з двох шарів: білого основного штукатурного
шару — BREZZA FOWDO і кольорового воску BREZZA WAX.

BREZZA FOWDO після легкого структурування шпателем набуває унікальної
поверхні, типової лише для системи BREZZA. Для отримання античного
ефекту він покривається кольоровим воском BREZZA WAX.

Матеріал дуже пластичний, м’який, легко наноситься і дає змогу майстру
досягти найрізно-. манітніших бажаних фактур на зразок необробленого
каменю, драпірованих тканин тощо.

Техніка опорядження. Спочатку підготовлюють поверхню, як зазначалося,
потім її ґрунтують високоякісною фіксуючою ґрунтовкою PRIMER ACQ, яку
наносять на поверхню малярною щіткою. Штукатурну пасту ретельно
перемішують.

На чисту підготовлену поверхню за допомогою невеликого шпателя з
нержавіючої сталі розміром 200 х 80 мм наносять шар BREZZA FOWDO.
Легкими перехресними рухами шпателя обробляють нанесений шар і залишають
висохнути приблизно на добу . Після цього на отриману структурну
поверхню круговими рухами малярної щітки або губки наносять кольоровий
віск BREZZA WAX)

Витрати BREZZA FOWDO становлять близько 1,5 кг/м2, а BREZZA WAX — 0,12
л/м2. Постачається декоративний матеріал у відрах: з Брезою по 25 кг, а
з кольоровим воском по 5 л. Зразки фактурних покриттів BREZZA показано
на рис. 15.

Рис. 15. Зразки фактурних покриттів ВREZZA

3.3. FLORENTINE (марсельський віск)

FLORENTINE (Флорентин) — декоративна опоряджувальна система, подібна до
BREZZA, проте застосовується як для інтер’єрів, так і для фасадів
завдяки домішкам з високими вологовідштовхувальними властивостями.

Зразки фактурних покриттів FLORENTINE подано на рис. 16.

Рис. 16. Зразки фактурних покриттів FLORENTINE

3.4. IKOS

IKOS (Ікос) — декоративна штукатурка для внутрішнього і зовнішнього
опорядження будівель, що складається з вапняної основи і покриття із
воску.

IKOS можна наносити як на нові стіни, які не потребують спеціальної
підготовки, так і на відреставровані, для яких важливе збереження
здатності стін «дихати». Ця штукатурка має гладеньку відполіровану
поверхню, що забезпечує стінам добрі

водовідштовхувальні властивості й дає змогу легко їх мити (рис. VIII на
кольоровій вклейці).

За допомогою двох різних технологій нанесення можна отримати покриття,
імітуючи класичну венеціанську штукатурку, або створити ефект плямистого
мармуру. IKOS можна вважати ідеальним вирішенням також для опорядження
сучасних будинків.

Склад покриття: IKOS FINISH — опоряджувальна паста на основі вапна,
натуральних мінеральних пігментів, спеціальних домішок, які забезпечують
високі адгезійні властивості; IKOS BASE —покриття у вигляді пасти на
основі вапна, готова до використання; IKOS BASE PV — покриття у вигляді
порошку, яке потребує додавання близько 22 % води перед застосуванням.

Техніка опорядження. Підготовлену і вирівняну поверхню ґрунтують шаром
VELAFIX — основи під вапняні штукатурки. Після цього приступають до
опорядження штукатуркою IKOS.

Для отримання гладенької фактури, що імітує класичну венеціанську
штукатурку (рис. IX, а на кольоровій вклейці), роботу виконують у такій
послідовності. Спочатку наносять сталевим штапелем перший суцільний шар
IKOS FINISH і дають йому просохнути близько 12 год. Для усунення
незначних нерівностей потрібно пошліфувати поверхню наждачним папером.

На перший шар розчину наносять ще два або три шари IKOS FINISH
маленькими довільними мазками, щоб отримати характерні нерівномірні
кольорові плями. Використовуючи шпателі різних розмірів, можна одержати
різні декоративні ефекти.

Після нанесення мазків поверхню полірують, загладжуючи її чистим
сталевим шпателем. Отоимане v такий спосіб штукатутэ-

не покриття тверде протягом кількох днів. Після цього за допомогою щітки
або віхтя наносять природний віск CERALTS.

Для отримання ефекту плямистого мармуру (рис. IX, б на кольоровій
вклейці) роботу виконують так. Спочатку на поверхню сталевим штапелем
наносять перший, вирівнювальний шар IKOS BASE або IKOS BASE PV і
ретельно розгладжують його. Поверхня висихає протягом доби, після чого
починають наносити IKOS FINISH. Цю пасту наносять двома або трьома
шарами маленькими довільними мазками, використовуючи різні за розмірами
шпателі, щоб досягти різних декоративних ефектів. Ще не-затверділу
штукатурку відполіровують чистим шпателем, утворюючи гладеньку поверхню,
яка потім твердне протягом кількох діб. Остаточно обробляють штукатурку
поліруванням і нанесенням природного воску CERALTS.

3.5. VISOLCALCE

VISOLCALCE (Візолкалк) — екологічно чисте штукатурно-декоративне
покриття для інтер’єрів і фасадів. Матеріалу властиві низька адсорбція
води і висока проникність водяних випаровувань, що запобігає акумуляції
вологи в стінах, а також появі плісняви і бактерій.

Покриття має такі позитивні властивості, як стабільність кольору,
стійкість з часом, високу вогнестійкість.

VISOLCALCE — це покриття у вигляді пасти на основі вапна, мармурових
порошків, натуральних оксидів заліза, інших неорганічних пігментів і
домішок.

Технічні показники покриття VISOLCALCE

Середня густина,
кг/дм3…………………………………………………………
…ъ 1,9

Консистенція……………………………………………………
……………………Паста

Мінімальна температура нанесення,
°С…………………………………………8

Вид
покриття………………………………………………….Тексту
роване матове

Час висихання,
год……………………………………………………………
…….8…24

Типи
матеріалу……………………………………………………Осо
бливо тонкий,

тонкий, середній Діаметр зерна мінерального порошку, мм

особливо
тонкого………………………………………………………..
………….0,7

тонкого
………………………………………………………………
……………………І

середнього……………………………………………………..
…………………….. 1,5

Витрати матеріалу, кг/м2

особливо тонкого
………………………………………………………………
2…2,5

тонкого………………………………………………………..
………………….. 1,5…2

середнього……………………………………………………..
…………………2,5…З

Колір…………………………………………………………З
а каталогом виробника

Техніка виконання. На ретельно очищену та ідеально вирівняну поверхню
наносять високоякісну фіксуючу ґрунтовку РКІМЕР ACQ, після чого
починають наносити покриття. Залежно від типу покриття техніка виконання
різна.

Якщо потрібно одержати покриття VISOLCALCE середнє або тонке (рис. X, а,
б на кольоровій вклейці), то роботу виконують так. Спочатку його
наносять шпателем із нержавіючої сталі за товщиною шару, що наноситься,
який дорівнює розміру зерен наповнювача продукту. Потім пластиковими
терками розрівнюють штукатурний шар вертикальними або обертальними
рухами.

Якщо потрібно отримати покриття VISOLCALCE особливо тонке, то спочатку
рівномірно наносять на підготовлену поверхню перший шар VISOLCALCE
особливо тонким шпателем із нержавіючої сталі. Після того як покриття
затужавіє (6…24 год) наносять другий Ілар цього матеріалу тим самим
шпателем. Вирівнюють поверхню, поки вона ще волога.

Для отримання не зовсім ідеальної гладенької поверхні виконують
обертальні рухи теркою з гумовою основою. Щоб поверхня була ідеально
гладенькою застосовують сталевий шпатель.

Для поліпшення водовідштовхувальних властивостей поверхні наносять
останній шар — захисне покриття ISALCONE S малярною щіткою або валиком,
працюючи знизу вгору, щоб запобігти стіканню розчину.

Будинок, зовні опоряджений покриттям VISOLCALCE, показано на рис. XI
(див. кольорову вклейку).

ВИСНОВКИ

Отже, з вище розглянутого можна зробити наступні висновки:

Залежно від призначення штукатурки класифікують на звичайні, декоративні
та спеціальні.

Традиційні декоративні мінеральні штукатурки залежно від складу розчину
або способу оброблення декоративного шару поділяють на кольорові
вапняно-піщані, теразитові та кам’яні. Опоряджують декоративними
мінеральними штукатурками лише фасади, тому їх ще називають фасадними.
Роботи, пов’язані з підготовкою фасаду до штукатурення, нанесенням і
обробленням підготовчого шару штукатурки, виконують традиційними
інструментами. Для нанесення і оброблення декоративних опоряджувальних
шарів штукатурки застосовують спеціальний інструмент і пристрої.

Кольорова вапняно-піщана декоративна штукатурка складається з таких
шарів: підготовчого (набризк і ґрунт), який виконують звичайним
розчином, і опоряджувального (накривки), який виконують декоративним
розчином. Товщина декоративного шару штукатурки залежить від обраного
виду опорядження (рустовка, рваний камінь тощо) і зернистості
заповнювачів, що входять до складу розчину. сітку, розчин розподіляється
на поверхні горбиками і утворює залежно від розміру сітки дрібну чи
грубошерсту поверхню.

Сграфіто — спосіб декоративного оздоблення стін продряпуванням шарів
штукатурки. Останнім часом в Україні поширюються нетрадиційні мінеральні
штукатурки на основі вапна із захисним покриттям переважно італійського
виробництва.

Мінеральні штукатурки на основі вапна — це екологічно чисте декоративне
мінеральне покриття у вигляді паст на основі вапняного в’яжучого,
мінеральних порошків, природних оксидів заліза та інших природних
пігментів і домішок. Ці штукатурки легко наносяться, стійкі до впливу
лугів, бактерій та інших зовнішніх чинників. Застосовують їх для
опорядження як інтер’єрів, так і фасадів. Особливо придатні вони для
реставраційних робіт будівель, які мають історичну цінність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Александровский Л. В., Попов К, Н. Материалы для декоративных
штукатурных, плиточных и мозаичных работ. — М.: Высш. шк., 1986.

2. Белоусов Е.Д., Вершинина О, С. Малярные и штукатурные работы: Практ.
пособие для ПТУ. — М.: Высш. шк., 1990.

3. Васильчук М. В., Вінокурова Л. Е. Основи охорони праці. — К.:
Просвіта, 1997. 4. Горячев В. И. Справочник молодого штукатура. — 3-е
изд., перераб. и доп. — М.: Высш. шк., 1979. 5. Гребенюк Г. Є. Ремонт
і реставрація житлових та громадських споруд — пам’яток
архітектури: Підручник. — К.: Будівельник, 1996.

6. Дворкін Л, Й. Опоряджувальні матеріали і вироби: Навч. посібник. —
2-ге вид., перероб. — К.: Вища шк., 1996.

7. Добровольський Г. М. Альфрейно-декоративні роботи. — 2-е вид.,
перероб. і доп. — К.: Техніка, 1996.

8. Добровольський Г. М. Штукатурні і облицювальні роботи. —
К.: Техніка, 1997.

9. Кам’яні роботи (інтегрований курс модульного навчання): В 3 ч. / А.
С. Ні-куліна, С. І. Заславська, Г. П. Матвеев та ін.; За ред. А. С.
НікулІної. — К.: Вікторія, 2001.—Ч. І.

10. Куц В. Н., Войтов А. И. Современные окна: Справочник потребителя. —
К: ОАО «Мастера», 2000.

11. Лебедев М. М. Индустриальные методы внутренней отделки зданий.— М.:
Стройиздат, 1988.

12. Лебедев М. М., Лебедева Л. М. Справочник молодого штукатура. — 2-е
изд., перераб. и доп. — М.: Высш. шк., 1989.

13. Мшювидов Н. Н., Орловский В. Я., Белкин А. Н. Архитектура
гражданских и промышленных зданий. Гражданские здания. — М.: Высш. шк.,
1987.

14. Оніщенко О. Г., Драченко Б. Ф., Головкін О. В. Механізація
опоряджувальних робіт у будівництві. — К: Урожай, 1998.

15. Пиванов А. М. Штукатурные работы: Практ. пособие. — М.:
Стройиздат, 1990.

16. Рунова Р. Ф., Шейнин Л. О., Гелевера О. Г., Гой, В. І. Основи
виробництва стінових та оздоблювальних матеріалів: Підручник. — К.:
КЛУБА, 2001.

17. Справочник строителя-отделочника / П. И. Швец, В. А. Глинкин, Ю. А.
Титов и др. — К.: Будівельник, 1985.

18. Сухие строительные смеси: Справ, пособие / Е. К.
Карапузов, Г. Лутц, X. Герольд и др. — К.: Техніка, 2000.

19. Трухан В. Г. и др. Передвижные штукатурные и малярные станции. —
М.: Высш. шк., 1989.

20. Холмянський Л. М., Щипаное С. Дизайн. — К: Освіта, 1992.

21. Циприанович И, В., Старченко А. Ю. Комплектные системы сухого
строительства. — К.: ОАО «Мастера», 1999.

22. Шепелев А. М. Штукатурные декоративно-художественные работы. — 3-е
изд., перераб. и доп. — М.: Высш. шк., 1986.

23. Шепелев А. М. Штукатурные работы. — 11-е изд., перераб. и доп. —М.:
Высш. шк., 1988.

PAGE

PAGE 39

Рис. 2. Подряпки

Рис. 5. Штамповка

Рис. 6. Поверхні,

оброблені циклами

Рис. 7 . Оброблення

штукатурки валиком

Рис.9

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter