.

Дізнання в митних органах (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
360 6798
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Дізнання в митних органах” ПЛАН

Вступ

I. Дізнання в митних органах: різновиди та строки провадження.

II. Повноваження митних органів як органів дізнання.

III. Оформлення документації при проведенні слідчих дій:

а) протоколи;

б) постанови.

IV. Управління дізнанням в митних органах.

V. Повноваження відділу дізнання у справах про митні правопорушення.

VI. Порушення митних правил.

VII. Порядок провадження у справах про порушення митних правил.

VIII. Правоохоронна діяльність митних органів.

Висновки

Використана література

Вступ

Актуальність досліджуваної теми полягає в тому, що дізнання в митних
органах є важливим інструментом правового захисту економічних інтересів
України її безпеки. Останнім часом кордони України зазнають чималого
впливу проходження контрабанди різного виду, тому дослідження
можливостей дізнання в митних органах, повноваження та обовязки
працівників митниць є вкрай важливим завданням.

Митним органам право на провадження дізнання по справах про контрабанду
вперше було надано в 1991 р. У 1993 р. це право було підтверджено при
прийнятті Митного кодексу України, але з істотним розширенням
компетенції.

На сьогоднішній день митні органи правомочні вести дізнання таких
складних злочинів, передбачених ККУ – стаття 201 “Контрабанда”;
“Незаконний експорт технологій, науково – технічної інформації і послуг,
використовуваних при створенні зброї масового знищення, поразки,
озброєння і військової техніки”; “Перевезення через кордон засобів в
іноземній валюті”; “Відхилення від сплати митних платежів.

Вкрай важливим завданням є вивчення особливостей оформлення документації
припроведенні слідчих дій, особливості управління дізнання в митних
органах, повноваження відділу дізнання у справах про митні
правопорушення, порядок провадження у справах про порушення митних
правил, вивчення правоохоронної діяльності митних органів.

Під час написання даної курсової роботи були використані різноманітні
нормативно-правові акти, посібники та інша спеціалізована література.

При дослідженні були використані такі методи наукового вивчення як
літературний метод, метод аналізу та синтезу, узагальнення тощо.

Гадаю, що написання даної роботи сприятиме кращому розумінню
функціонування органів митної служби, зокрема проведення дізнання в
митних органах.

I. Дізнання в митних органах: різновиди та строки провадження

Дізнання в митних органах є важливим інструментом правового захисту
економічних інтересів України її безпеки. Митним органам право на
провадження дізнання по справах про контрабанду вперше було надано в
1991 р. У 1993 р. це право було підтверджено при прийнятті Митного
кодексу України, але з істотним розширенням компетенції. На сьогоднішній
день митні органи правомочні вести дізнання таких складних злочинів,
передбачених ККУ – стаття 201 “Контрабанда”;

– “Незаконний експорт технологій, науково – технічної інформації і
послуг, використовуваних при створенні зброї масового знищення, поразки,
озброєння і військової техніки”;

– “Перевезення через кордон засобів в іноземній валюті”;

– “Відхилення від сплати митних платежів. Дізнання в кримінальному
процесі виступає як форма досудового розслідування кримінальних справ.
По тяжких злочинах воно нерідко передує попередньому слідству і виконує
роль важливого кримінальне – процесуального інструмента, що забезпечує
попередження і припинення злочинів, збір доказів у справі.

Дізнання поділяється на два різновиди: дізнання по справах, по яких
провадження досудового слідства обов’язкове, і дізнання по справах, по
яких провадження досудового слідства не обов’язкове. Митні органи
правомочні здійснювати обидва різновиди дізнання. Дізнання по справах,
по яких досудове слідство обов’язкове, проводиться протягом десяти днів.
Цей термін є максимальним і продовженню не підлягає, у тому числі і
прокурором. По всіх злочинах, віднесених до компетенції митних органів
досудове слідство обов’язкове.

II. Повноваження митних органів як органів дізнання

Митні органи, як органи дізнання, порушивши кримінальну справу в межах
своєї компетенції, мають право (або зобов’язані) по “гарячих” слідах
злочину провести невідкладні слідчі дії, до яких згідно 104 ЦПК України
відносяться: огляд, обшук, виїмка, огляд, затримка, допит підозрюваних,
допит свідків і потерпілих. Однак даний перелік не є вичерпним.

До невідкладних слідчих дій віднесені також: прослуховування телефонних
і інших переговорів, накладення арешту на майно, призначення експертизи.
Як видно, перелік невідкладних слідчих дій досить великий. Але це не
означає, що митні органи, здійснюючи даний різновид дізнання,
зобов’язані будь-що-будь виконати всі невідкладні слідчі дії. Зробити це
часто буває неможливим по об’єктивних причинах. Проведення тих чи інших
невідкладних слідчих дій і їхня черговість покладене на розсуд особи що
веде дізнання, його начальника і начальника митного органу і багато в
чому залежить від особливостей скоєного злочину, що складається на місці
вчинення і наявності реальних можливостей їхнього здійснення. У той же
час, незважаючи на труднощі митні органи зобов’язані припинити злочин і
по “гарячих” слідах зібрати і задокументувати докази, у відношенні яких
мається реальна погроза втрати, у тому числі в результаті явищ природи,
навмисних дій чи по необережності. Крім того, митні органи також повинні
вжити заходів кримінальне — процесуального примусу, що виключають
відхилення особи, що зробила злочин, від розслідування і суду. При
необхідності начальник органу дізнання по складних кримінальних справах
може створювати колегію дізнавачів, один із яких очолює її і приймає
справу до свого провадження. Поряд з невідкладними слідчими діями орган
дізнання правомочний обрати будь – який запобіжний захід, у тому числі
взяття під варту, строго керуючись при цьому вимогами
кримінально-процесуального закону. Вирішуючи питання про арешт,
необхідно враховувати вагу зробленого злочину, особистість підозрюваного
і наявність доказів його винності. При провадженні дізнання першого
різновиду митні органи (як і інші органи дізнання) не вправі робити
слідчі дії, що виходять за рамки невідкладних, наприклад: пред’явлення
для упізнання, очну ставку, слідчий експеримент, перевірку показань на
місці, залучення в якості обвинуваченого і допит обвинувачуваного.
Дізнання повинне вестися оперативно й у строгій відповідності з
карно-процесуальним законом. Усякий відступ від закону, у тому числі
недотримання процесуальних форм, розглядається як порушення закону і
спричиняє негативні правові наслідки. Компетентний слідчий справі в
будь-який момент дізнання вилучити кримінальну справу в митного органа і
прийняти його до свого провадження. Не очікуючи витікання терміну
дізнання і виконання всіх невідкладних слідчих дій, дізнання в справі
необхідно закінчити у встановлений законом термін (10 днів). Якщо в ході
дізнання до підозрюваної особи був застосований запобіжний захід,
дізнання повинне бути закінчене раніш установленого терміну, щоб дати
слідчим час для замулення особи в якості обвинуваченого. Запобіжний
захід, застосований до підозрюваного, діє тільки протягом десяти днів
(148 КПК України). Дізнання по справах, по яких досудове слідство
обов’язкове, закінчується складанням постанови про закінчення дізнання і
напрямком кримінальної справи транспортному прокурору для визначення
його підслідності і передачі слідчому для проведення досудового
слідства. Після передачі справи митний орган може проводити по даній
справі тільки невідкладні слідчі дії по письмовому дорученню слідчого
прокурора. Дізнання по справах, по яких проведення досудового слідства
необов’язково, істотно відрізняється від першого різновиду дізнання.
Відмінність йде в першу чергу за рахунок обсягу повноважень органу
дізнання і термінів розслідування. Даний вид дізнання цілком заміняє
собою досудове слідство. Органи дізнання не обмежені у виробництві
слідчих дій і в застосуванні примусових заходів. Розслідування у формі
дізнання здійснюється по менш тяжких злочинах, КПК України. Відкривши
кримінальну справу, митний орган зобов’язаний прийняти всі передбачені
карно-процесуальним законом міри для встановлення осіб, що вчинили
злочин, і всіх обставин, що підлягають доведенню по кримінальній справі.
При цьому орган дізнання керується правилами, встановленими КПК України
для досудового слідства. По таких справах дізнання повинне бути
закінчене не пізніше одного місяця з дня порушення кримінальної справи,
включаючи в цей термін складання обвинувального висновку або постанови
про чи припинення призупиненні справи. Цей термін дізнання може бути
продовжений прокурором, що безпосередньо здійснює нагляд за провадженням
дізнання, але не більше ніж на один місяць. У виняткових випадках термін
провадження дізнання в справі може бути продовжений за правилами ст. 120
КПК України, тобто по тим правилам, що встановлені для продовження
терміну досудового слідства, а саме: до 3 місяців транспортним
прокурором на правах районного прокурора, до 6 місяців транспортним
прокурором на правах обласних прокурорів. Подальше продовження терміну
дізнання може бути зроблено тільки у виняткових випадках Генеральним
Прокурором України. Звертання в транспортні прокуратури на правах
обласних з питань продовження терміну дізнання митні органи зобов’язані
робити тільки через регіональне митне управління України.

III. Оформлення документації при проведенні слідчих дій

У процесі розслідування кримінальної справи (мають на увазі обидва
різновиди дізнання) усі слідчі дії, проведені по кримінальній справі,
оформляються протоколами, а прийняті рішення – постановами.

Протоколи є найбільш розповсюдженими процесуальними документами, що
мають велику значимість у кримінально-процесуальній діяльності. У них
концентрується велика частина доказової і іншої інформації, необхідної
для правильного вирішення справи. Тому не випадково кримінальне
процесуальне законодавство висуває високі вимоги до оформлення
протоколів слідчих дій і до їхнього змісту.

Усі протоколи слідчих дій умовно можна розділити на три види:

1. Протоколи як вид доказу в справі.

2. Протоколи допитів.

3. Протоколи, що фіксують результати прийнятих у справі проміжних
процесуальних рішень (наприклад, протокол про ознайомлення з постановою
про призначення експертизи (ст. 75-76 КПК України), протокол оголошення
про закінчення досудового слідства, про пред’явлення обвинуваченому і
його захиснику матеріалів справи і ін. Протоколи як вид доказу займають
особливе місце серед інших протоколів. З їхньою допомогою оформляються
всі слідчі дії по збиранню доказів. До цієї групи протоколів
відносяться: протоколи огляду й огляду, обшуку і виїмки, затримки,
пред’явлення для упізнання, слідчого експерименту, перевірки показань на
місці. У зв’язку з тим, що дані протоколи є доказами в справі, вони
повинні бути складені в строгій відповідності з вимогами КПК України
містити в собі підстави і порядок виробництва слідчої дії і всю отриману
при цьому інформацію з розслідуваної кримінальної справи. Порушення цих
розпоряджень закону спричиняє втрату протоколу як доказу.

Протокол проведення слідчої дії складається в ході його чи здійснюється
відразу ж після його закінчення. Неприпустимо складати протокол після
впливу доби і більше часу після проведення слідчої дії. Протокол складає
виконавець слідчої дії (слідчий, особа, що веде дізнання).

В протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені: місце і дата
його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб,
які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз’яснення
їх прав і обов’язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і
закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні
даної слідчої дії. З метою нерозголошення даних про особу, щодо якої
застосовані заходи безпеки, у протоколах слідчих дій, передбачених
статтями 95, 96, 107, 145, 170, 171, 173 та 176 цього Кодексу,
обмежуються відомості про цю особу в порядку, передбаченому статтею 52-3
цього Кодексу.

Протокол зачитується всім особам, що брали участь у проведенні слідчої
дії, при цьому їм роз’яснюється їх право робити зауваження. Зазначені
особи можуть ознайомитися з протоколом особисто.

Вставки і поправки повинні бути застережені в протоколі перед підписами.

Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а
також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які
були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщо хто-небудь з
цих осіб через фізичні вади або з інших причин не може особисто
підписати протокол, то для підписання протоколу запрошується стороння
особа. До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали
звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші
матеріали, які пояснюють його зміст.

Коли особа, що брала участь в проведенні слідчої дії, відмовиться
підписати протокол, то це зазначається в протоколі і стверджується
підписом особи, яка провадила слідчу дію.

Усі зауваження, скарги, зроблені учасниками слідчої дії, повинні бути
занесені до протоколу. До протоколу додаються: негативи, знімки,
кінострічки, діапозитиви і фонограми, плани, зліпки, схеми і відбитки
слідів, про що також відзначається в протоколі. Другу групу протоколів
складають протоколи допитів, що доказами в справі, як правило, не є (в
окремих випадках як виняток суд може визнати протокол допиту як доказ і
покласти його в основу прийнятого рішення в справі, якщо ці показання
були підтверджені іншими доказами. Наприклад, на стадії попереднього
розслідування свідок дав можливі показання, але в суд з’явитися не зміг
у зв’язку з важкою хворобою чи смертю.) Вони покликані зафіксувати такі
докази, як показання свідків і потерпілих, обвинувачуваних і
підозрюваних.

Протокол допиту пишеться від руки чи друкується на машинці особою що
здійснює допит. Причому робиться це під час допиту, чи відразу ж після
його закінчення. Кримінально-процесуальний закон не забороняє
використовувати для складання протоколів протоколіста (стенографістку).
Однак він учасником кримінального процесу не є, виступає тільки як
технічний виконавець і протокол пише від імені особи що веде допит.
Протокол допиту складається з трьох частин: вступної, описової і
заключної. В вступній частині вказується, де і коли проведений допит,
час початку і закінчення допиту, посада, звання, прізвище і ініціали
особи, що веде допит, посади, прізвища і ініціали інших осіб, що брали
участь чи були присутніми на допиті. В вступній частині вказуються
анкетні дані допитуваної особи і зведення про його паспорт чи інші
документи, що засвідчують громадянство. У цій частині протоколу допиту
свідка чи потерпілого також дається роз’яснення прав і обов’язків і
попередження про кримінальну відповідальність за відмовлення чи
відхилення від дачі показань і за дачу свідомо неправдивих показань по
ст. 314-315 КК України, про що вони в протоколі повинні поставити свої
підписи. Якщо допит здійснюється через перекладача, то у вступній
частині протоколу повинне бути роз’яснення прав і обов’язків перекладача
і попередження його про кримінальну відповідальність за свідомо
неправдивий переклад по ст. 314 КК України. У першій частині протоколу
також повинне бути відбите застосування звуковідеозапису і короткий опис
технічних засобів, що використовувались для цього.

У протоколі допиту підозрюваного повинне бути роз’яснення прав
підозрюваного, передбачених ст. 43-1 КПК України, і повідомлення про те,
у здійсненні якого злочину він підозрюється. Описова частина протоколу
допиту містить у собі зведеня, повідомлені допитуваним у формі вільної
розповіді, а також питання, поставлені перед допитуваним, і відповіді на
них. Показання пишуться від першої особи і по можливості дослівно. Не
слід користуватися спеціальною митною термінологією, зміст якої
допитуваний може не знати. До протоколу не заносяться нецензурні
вираження, використані допитаним при дачі показання. Заключна частина
протоколу допиту містить у собі оцінку про ознайомлення з протоколом
допитаного, всіх учасників допиту і присутніх на ньому.

Робиться оцінка і про відтворення технічного запису, якщо вірно
застосовувався на допиті. Якщо під час ознайомлення з протоколом допиту
чи зі звуко-відеозаписсю були зроблені зауваження, вони повинні бути
відображені як у протоколі, так і за допомогою технічних засобів.
Допитувана особа підписує кожну й останню сторінки протоколу допиту.
Якщо обвинувачуваний, підозрюваний, свідок і потерпілий не можуть
підписати протокол допиту в силу фізичного стану, особа, що веде допит,
запрошує сторонню людину, що заслуговує довіру, і зачитує йому протокол
допиту. За згодою допитаного стороння особа засвідчує своїм підписом
протокол допиту.

Стосовно до допитаного на останній сторінці відзначаються приблизно
наступні слова: “Протокол мною прочитаний особисто (чи мені прочитаний).
Показання записані з моїх слів правильно, доповнень і зауважень не маю”,
при цьому ставиться підпис допитаного. При допиті через перекладача
кожну сторінку протоколу підписує перекладач, а на останній сторінці
робиться приблизно наступний запис: “Зроблений мені усний переклад
відповідає моїм показанням. Доповнень і зауважень не маю” і завіряється
підписом допитаного. Учасники допиту й особи, що були присутніми на
допиті, можуть зажадати внесення доповнень, змін і зробити заяву, що
також повинно бути відображене в протоколі. Вони підписують останню
сторінку протоколу допиту. Протокол підписується особою, що здійснила
допит. Третя група протоколів фіксує результати прийнятих у справі
окремих процесуальних рішень і по своїй структурі також складається з
вступної й описової частини. В вступній частині вказується, коли і де
складений протокол, посада, звання, прізвище і ініціали виконавця. В
описовій частині відзначається, яке процесуальне рішення виконане й
істота цього виконання. У протоколі також відбиваються всі заяви і
клопотання, зроблені при виконанні рішення. Протокол підписується особою
по відношенні до якої було виконане рішення, дізнавачем (слідчим).

Постанова – це важливий документ, за допомогою якого приймаються
процесуальні рішення по кримінальній справі. Вона складається з
установчої описової і резолютивної частини. В установчій частині
вказується: час і місце винесення постанови, посада, звання, прізвище і
ініціали дізнавача (начальника органу дізнання), по якій кримінальній
справі винесена постанова й у відношенні кого (П.І.Б.). В описовій
частині приводиться докладне обґрунтування прийнятого рішення, при цьому
в окремих випадках робиться посилання на докази, що обґрунтовують
необхідність рішення, наприклад, при обранні запобіжного заходу у виді
взяття під варту. У результативній частині вказується рішення, прийняте
в справі. Постанову підписує начальник митного органу як органу дізнання
чи дізнавач, якщо постанова винесена від його імені. Постанова підлягає
підпису начальником митного органу, у противному випадку вона правової
сили мати не буде. Постанови про обрання запобіжного заходу у виді
взяття під варту, про виїмку поштово – телеграфної кореспонденції і
прослуховування телефонних і інших переговорів вимагають судового
рішення (ст. 31 Конституції України). Постанови про здійснення обшуку
(ст. 30 Конституції України ст. 177 КПК України), виїмки предметів і
документів, що містять зведення, що є державною таємницею (ст. 178 КПК
України), про обрання запобіжного заходу у виді застави (154-1 КПК
України), про звільнення з посади, вимагають санкції чи прокурора
рішення суду. Рішення про провадження дізнання приймається: – у
центральному апараті Державного митного комітету України – начальником
Управління по боротьбі з контрабандою і порушеннями митних правил чи
особою, що його заміняє; – у регіональному митному управлінні України –
начальником цього управління чи особою, що його заміняє; – у митниці
України – начальником цієї митниці чи особою, що його заміщає.

IV. Управління дізнанням в митних органах

Керівництво дізнання здійснюється начальником Управління по боротьбі з
контрабандою і порушеннями митних правил ДМС України, начальниками
регіональних митних Управлінь і митниць чи особами, що їх заміняють. Для
провадження дізнання за рішенням начальників органів дізнання
призначаються дізнавачі з числа підлеглих їм посадових осіб, що
складаються в штаті відповідно відділів організації дізнання по справах
про митні злочини Управління по боротьбі з контрабандою і порушеннями
митних правил, відділів організації дізнання регіональних митних
управлінь і відділів дізнання митниць. Дізнавач, керуючись КПК, порушує
кримінальну справу і виконує всі слідчі дії від свого імені. Постанови,
що виносяться ним, підлягають під твердження начальником відповідного
органу дізнання, тобто:

– у ДМС України – начальником Управління по боротьбі з контрабандою і
порушеннями митних правил;

– у регіональному митному управлінні України — начальником цього
керування;

– у митниці України – начальником цієї митниці;

– особами, їх що заміщають. При виконанні всіх слідчих дій у справі
дізнавач зобов’язаний чітко керуватися вимогами Кримінальне
-процесуального кодексу: вести дізнання об’єктивне, чітко дотримувати
права громадян, використовувати надані йому законом повноваження для
розкриття злочину і виявлення осіб, що його скоїли, виявлення їхніх
злочинних зв’язків. Дізнавач несе відповідальність за обґрунтованість
прийнятих ними рішень, за законність, своєчасність і якість проведених
слідчих дій. При кваліфікації злочину дізнавач повинний керуватися
кримінальним законодавством України.

Дізнавач не може брати участь у розслідуванні справи:

а) якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем,
свідком, а також якщо він брав участь у даній справі в ролі експерта,
фахівця, перекладача;

б) якщо він є родичем потерпілого, цивільного позивача, цивільного чи
відповідача їхнім представником, родичем підозрюваного чи його законного
представника;

в) якщо маються інші обставини, що дають підставу вважати, що він
особисто, прямо чи побічно, зацікавлений у розслідуваній справі (ст. 60
КПК України).

При наявності перерахованих причин для відводу дізнавач зобов’язаний
усунутися від участі в розслідуванні справи і докласти про це начальнику
органу дізнання. По цих же підставах дізнавачу може бути заявлений
відвід підозрюваним, обвинувачуваним, потерпілим чи його представником.
Заява про відвід особи, що проводить дізнання, подається прокуророві,
який розглядає і вирішує її протягом 24-ох год. (ст. 60 КПК України).

V. Повноваження відділу дізнання у справах про митні правопорушення

Створений відділ організації дізнання по справах про митні
правопорушення.

Відділ організації дізнання по справах про митні злочини:

– здійснює організаційно – методичні заходи щодо питань організації
дізнання в митних органах України, перевіряє постановку даної роботи на
місцях, аналізує й узагальнює практику і результати дізнання і
дотримання органами дізнання митної системи України, законності при
провадженні дізнання;

– надає методологічну допомогу митним органам на місцях у
провадженні дізнання по найбільш складних справах;

– у взаємодії з іншими відділами Управління по боротьбі з контрабандою і
порушеннями митних правил і іншими Управліннями ДМК України,
оперативними і слідчими підрозділами КРУ і МВС України податкової
міліції України, приймає в необхідних випадках участь у
розробці і проведенні заходів, щодо виявлення фактів здійснення
злочинів викриттю винних осіб – за вказівкою чи узгодженням з
керівництвом управління порушує кримінальні справи, доручає виробництво
дізнання нижчестоящим митним органам і здійснює контроль за цими
справами;

– у виняткових випадках з доручення керівництва,
управління самостійно проводить дізнання особливо важливих справах;

– з доручення керівництва управління організує комплектування
слідчо-оперативних груп Генеральної прокуратури, МВС СБУ дізнавачами
митних органів по розслідуванню найбільш складних і багатосюжетних справ
про злочини, віднесених до компетенції митних органів;

– робить перевірку дотримання законності й обґрунтованості прийняття
рішень по справах і матеріалах про злочини нижчестоящими митними
органами в зв’язку з тими, що надійшли в ДУК України управліннями,
окремими ухвалами, протестами з прокуратури, суду, письмовими
звертаннями громадян, підприємств і організацій, а також за власною
ініціативою і готує по результатах таких перевірок рішення і письмові
відповіді;

– бере участь у кадровому формуванні в митній системі України
інституту дізнавачів, у професійній їхній підготовці і перепідготовці;

– організує і контролює ведення відомчої оперативної статистики
кримінальних справ про злочини. У регіональних митних управліннях
України відділи організації дізнання здійснюються аналогічні функції в
межах митного регіону. У митницях України створені відділи дізнання.
Відділ дізнання (ВД) є структурним підрозділом митниці. Оперативне
керівництво відділом здійснюють: начальник митниці, заступник начальника
митниці по правоохоронній роботі, відділ організації дізнання
регіонального митного керування, управління по боротьбі з контрабандою і
порушеннями митних правил ДУК України. Основні завдання відділу дізнання
полягають у тім, щоб при наявності ознак злочинів порушувати в зоні
діяльності митниці кримінальні справи, проводити по них
дізнання, керуючись нормами кримінальне — процесуального
законодавства України. Відділ дізнання також веде статистику й аналіз
таких злочинів. Для виконання покладених задач відділ дізнання:

– при одержанні даних про підготовку чи вчинення контрабанди або інші
злочини, провадження дізнання по яких віднесено до компетенції митних
органів, бере участь разом з іншими відділами митниці в проведенні
митного контролю з метою виявлення і припинення таких злочинів, викриття
осіб, що їх вчинили процесуального закріплення слідів злочину й інших
доказів;

– при виявленні ознак контрабанди й інших злочинів,
проведення дізнання по яких віднесено до компетенції митних органів,
якщо такі ознаки виявлені в процесі проведення митного контролю
чи при виробництві митного оформлення або в результаті перевірки
повідомлень про здійснення зазначених злочинів, порушує в порядку,
передбаченому кримінально-процесуальним законом, за згодою керівництва
митниці по таких фактах кримінальні справи і проводить по них дізнання;

– у взаємодії з іншими відділами митниці, оперативними і слідчими
підрозділами СБУ, МВС України і податкової міліції України приймає у
випадках, викликаних необхідністю, участь у проведенні оперативних і
слідчих заходів щодо виявлення фактів контрабанди й інших злочинів,
виробництво дізнання по який віднесено до компетенції митних органів, а
також по викриттю осіб, що скоїли дані злочини;

– у випадках, викликаних необхідністю, разом з відділом
митних розслідувань перевіряє справи про порушення митних правил на
предмет установлення фактів контрабанди й інших злочинів, провадження
дізнань по яких віднесено до компетенції митних
органів, необґрунтовано кваліфікованих у митниці й у
підлеглих митниці митних посадах як порушення митних правил. При
підтвердженні неправильної кваліфікації готує проекти постанов про
скасування рішень, що відбулися, про залучення до адміністративної
відповідальності і виносить постанови про порушення за даними фактами
кримінальних справ;

– з доручення інших митних органів чи слідчих, керуючись нормами
кримінальне — процесуального законодавства, робить окремі слідчі дії по
кримінальних справах про контрабанду й інші злочини, проведення дізнання
по яких віднесено до компетенції митних органів;

– у зв’язку зі звертанням слідчих підрозділів СБУ, МВС України чи
прокурорів і вказівок керівництва митниці виділяє для включення до
складу слідчо-оперативних груп СБУ, МВС України чи прокуратури, у
виробництві яких знаходяться справи про контрабанду чи інші злочини,
проведення дізнання по яких віднесено до компетенції митних органів,
досвідчених інспекторів — дізнавачів з числа працівників відділу
дізнання для участі їх у розслідуванні;

– забезпечує і контролює систематичне надходження зі
слідчих підрозділів СБУ, МВС України і прокуратури зведень про
результати розгляду матеріалів і розслідування кримінальних справ про
контрабанду й інші злочини, провадження дізнання по яких віднесено
до компетенції митних органів;

– у випадку незаконних чи необґрунтованих відмовлень у порушенні чи
припиненні кримінальних справ або інших порушень
кримінально-процесуального законодавства з боку слідчих по справах
і матеріалах, отриманих з митниці, готує від імені керівництва митниці
звертання в органи прокуратури про скасування постанов, що містять
такі рішення, а при одержанні негативних відповідей і незгоді з ними
готує аналогічні звертання вищестоящим прокурорам, у тому числі і
Генеральному Прокурору України (в останньому випадку через регіональне
митне керування);

– за дорученнями прокурора, керівництва митниці, а також регіонального
митного управління і управління по боротьбі з контрабандою і порушеннями
митних правил КМК України готує висновки про конкретні 1 кримінальні
справи і матеріали про контрабанду й інші злочини, провадження дізнання
чи перевірка яких раніше проводилася відділом дізнання;

– проводить заняття з працівниками інших відділів з питань,
що відноситься до проваджень дізнання, визначення ознак контрабанди й
інших злочинів, провадження дізнання по який віднесено до компетенції
митних органів, і їхньої відмінності від порушень митних правил, а
також за методикою виявлення слідів митного злочину, їхнього
процесуального закріплення;

– доводить до відома Інспекторського складу митниці і працівників інших
відділів митниці інструктивні і методичні вказівки ДМК України і
регіонального митного керування з питань, що відноситься до провадження
дізнання;

– аналізує практику застосування в митниці карного, кримінальне —
процесуального і митного законодавства по справах про контрабанду й інші
злочини, провадження дізнання по яких віднесено до компетенції митних
органів, вносячи за результатами цього аналізу конкретні факти
керівництву митниці;

– веде облік кримінальних справ і матеріалів про контрабанду й інші
злочини, провадження дізнання по який віднесено до компетенції митних
органів України;

– готує і представляє керівництву митниці для напрямку у вищестоящі
митні органи і прокурору звіти про результати виробництва дізнання по
кримінальних справах. При виявленні ознак злочинів
безпосередньо митними постами провадження дізнання здійснюється
силами відділів дізнання митниць України, яким підлеглі дані органи.
При виявленні ознак злочинів акцизними митними постами, що знаходяться
під безпосереднім підпорядкуванням регіональних митних управлінь,
дізнання здійснюється силами відділів дізнання митниць, визначених
відповідним регіональним митним управлінням. При далекості
митних посад від митниць і неможливості негайного виїзду
інспекторів — дізнавачів митниці на посаду при виявленні там ознак
злочину, інспектори – дізнавачі, що чиняться в штаті відділів дізнання
митниць, знаходяться там постійно (у такому випадку в трудовому договорі
місце дислокації посади визначається як робоче місце дізнавала).

Якщо підрозділи митниць, що здійснюють митне оформлення і митний
контроль, працюють цілодобово чи в кілька робочих змін, у залежності від
оперативної обстановки допускається робота усіх чи частини інспекторів
-дізнавачів відділу дізнання в такому ж режимі. Боротьба митних органів
з порушеннями митних правил. У період, що передував прийняттю Митного
кодексу України, митні органи при рішенні питань про залучення до
адміністративної відповідальності за митні правопорушення керувалися
переважно загальними положеннями норм адміністративного законодавства –
Кодексу України про адміністративні правопорушення.

VI. Порушення митних правил

Митний Кодекс України, використовуючи фундаментальні положення
адміністративного права і його принципи, визначає основні правила митних
процедур, істотно змінює регулювання питань про суб’єкти
відповідальності (уведена відповідальність юридичної особи, двосуб’єктні
відповідальності за здійснення одного правопорушення), передбачає
відповідальність військовослужбовців, порядок накладення стягнень при
здійсненні декількох порушень митних правил і багато інших положень У
ст. 319 МК України уперше дається розгорнуте визначення поняття
“порушення митних правил”.

Порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє
собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи
бездіяльність, що посягають на встановлений законодавством України
порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон
України і за які цим Кодексом передбачена адміністративна
відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим
Кодексом, настає у разі, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою
кримінальну відповідальність.

Приведене формулювання перелічує в загальному виді законодавчі акти, що
визначають правові основи митної справи, а також об’єкти протиправних
зазіхань. З даного складного поняття випливає, що порушеннями митних
правил визнають:

1) дію чи бездіяльність особи, що зазіхає на митний контроль,
установлений митним Кодексом, Законом України “Про митний тариф”, іншими
законодавчими актами і міжнародними договорами;

2) дія чи бездіяльність особи, що зазіхає на порядок переміщення
(включаючи застосування митних режимів) через митний кордон України
товарів і транспортних засобів;

3) дія чи бездіяльність особи, що зазіхає на порядок митного контролю і
митного оформлення товарів і транспортних засобів, переміщуваних через
митний кордон України;

4) дія чи бездіяльність особи, що зазіхає на порядок
обкладання митними платежами і сплати їх, надання митних пільг і
користування ними. Кожна група перерахованих митних правопорушень окремо
чи в сукупності один з одним при наявності інших ознак
утворять відповідні склади порушень митних правил.

Відповідальність за порушення митних правил встановлюється цим Кодексом.

Суб’єктами відповідальності за порушення митних правил можуть бути
громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли
16-річного віку, а також посадові особи підприємства.

Притягнення до відповідальності за порушення митних правил не звільняє
зазначених осіб від обов’язку сплати мита та інших податків і зборів.

Вчинення правопорушень, передбачених статтями 331, 332, 348-350 цього
Кодексу, внаслідок аварії або дії непереборної сили, що підтверджується
відповідними документами, не тягне за собою відповідальність,
передбачену цим Кодексом.

За порушення митних правил можуть бути накладені такі стягнення;

1) попередження;

2) штраф;

3) конфіскація товарів — безпосередніх предметів порушення митних
правил, товарів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що
використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення
митних правил від митного контролю, транспортних засобів, що
використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення
митних правил від митного контролю, транспортних засобів, що
використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення
митних правил через митний кордон України.

Попередження або штраф можуть застосовуватися тільки як основний вид
стягнення за вчинене правопорушення.

Конфіскація товарів – безпосередніх предметів порушення митних правил,
товарів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що
використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення
митних правил від митного контролю, транспортних засобів, що
використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення
митних правил через митний кордон України, може застосовуватися як
основний і як додатковий вид стягнення.

За одне і те саме порушення митних правил може накладатися тільки
основне або основне і додаткове стягнення. Якщо статтею, якою
встановлюється відповідальність за порушення митних правил,
передбачається основне і додаткове стягнення, застосування лише
додаткового стягнення без основного не допускається, за винятком
випадків, передбачених частиною другою статті 328 цього Кодексу.

З метою виявлення та притягнення до відповідальності осіб, причетних до
контрабандних операцій, а також з метою вилучення товарів, що незаконно
переміщуються через митний кордон України, таке переміщення товарів може
здійснюватися під контролем і оперативним наглядом правоохоронних
органів.

Порядок проведення переміщення товарів під негласним контролем
визначається цим Кодексом і відповідним нормативно – правовим актом
спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі
митної справи, Міністерства внутрішніх справ України, Державної
податкової адміністрації України, Служби безпеки України, соціальне
уповноваженого центрального органу виконавчої влади в справах охорони
державного кордону України, погодженим з Генеральною прокуратурою
України та Міністерством юстиції України.

Охарактеризувавши діяльність митних органів, як органів дізнання, ми
виявили, що найбільше порушено кримінальних справ по ст. 201 КК України
“Контрабанда”.

У главі 55 описані заходи щодо запобігання контрабанді.

Відповідно до законів України митні органи з метою виявлення джерел і
каналів незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і
прекурсорів, осіб, які беруть участь у цьому, разом з іншими державними
органами (підрозділами), що мають право здійснювати оперативно-розшукову
діяльність, можуть використовувати метод контрольованої поставки
зазначених засобів, речовин і прекурсорів.

Порядок проведення контрольованої поставки визначається цим Кодексом і
відповідним нормативно – правовим актом спеціально уповноваженого
центрального органу виконавчої влади у галузі митної справи,
міністерства внутрішніх справ України, служби безпеки України,
спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади ц справах
охорони державного кордону України, погодженим із генеральною
прокуратурою України та Міністерством юстиції України.

Значне число злочинів: правопорушень у сфері митної справи чинять
фізичні особи при перевезенні автомобілів як при в’їзді так і при виїзді
з країни. Високі показники незаконного переміщення валютних цінностей
значно збільшились показник митних злочинів при імпорті.

Однієї із найсерйозніших залишається проблема організації ефективної
боротьби з незаконним оборотом зброї, “благодатним ґрунтом” для яких є
військові конфлікти в “гарячих точках” і криміналізація обстановка в
країні.

Митниками щорічно припиняються сотні спроб незаконного переміщення (у
тому числі й у великій кількості) через границю різних видів зброї і
боєприпасів.

VII. Порядок провадження у справах про порушення митних правил

Провадження у справах про порушення митних правил включає в себе
виконання процесуальних дій, розгляд справи та винесення постанови.

Провадження у справах про порушення митних правил здійснюється
відповідно митного Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, –
відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Справа про порушення митних правил вважається розпочатою з моменту
складання протоколу про порушення митних правил.

Протокол про порушення митних правил мають право складати:

1) посадові особи, які згідно із штатним розписом митного органу
уповноважені здійснювати митний контроль, митне оформлення і пропуск
через митний кордон України товарів і транспортних засобів
і які безпосередньо виявили порушення митних правил;

2) посадові особи підрозділу по організації боротьби з контрабандою та
порушеннями митних правил спеціально уповноваженого
центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, підрозділів
по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил регіональних
митниць і митниць, які згідно з посадовими обов’язками мають таке
право;

3) інші посадові особи, уповноважені керівником
спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в
галузі митної справи або керівником регіональної митниці.

Приводами і підставами для порушення справи про порушення митних правил
є:

1) безпосереднє виявлення посадовими особами митного органу
порушення митних правил;

2) повідомлення про вчинення особою порушення митних правил, отримані
від інших органів (у тому числі митних);

3) повідомлення про вчинення порушення митних правил, отримані від
митних та правоохоронних органів іноземних держав, а також
від міжнародних організацій.

Провадження у справі про порушення митних правил здійснюється
українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості.

Особи, які беруть участь у провадженні у справі про порушення митних
правил і не володіють мовою, якою здійснюється провадження, мають право
робити заяви, давати пояснення, подавати клопотання рідною мовою, а
також користуватися послугами перекладача.

Провадження у справі про порушення митних правил здійснюють посадові
особи підрозділу по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил
митного органу, в зоні діяльності якого було вчинено або виявлено таке
порушення.

Посадові особи підрозділу по боротьбі з контрабандою і порушеннями
митних правил регіональної митниці можуть здійснювати провадження у
будь-якій справі про порушення митних правил, порушеній підпорядкованими
регіональній митниці митними органами.

Посадові особи підрозділу по організації боротьби з контрабандою і
порушеннями митних правил спеціально уповноваженого центрального органу
виконавчої влади в галузі митної справи можуть здійснювати провадження у
будь-якій справі про порушення митних правил, порушеній будь-яким митним
органом України.

Про кожний випадок виявлення порушення митних правил уповноважена
посадова особа митного органу, яка виявила таке порушення, складає
протокол.

Протокол про порушення митних правил повинен містити такі дані:

1) дату і місце його складення;

2) посаду, прізвище, ім’я, по батькові посадової особи, яка склала
протокол;

3) необхідні для розгляду справи відомості про особу, яка притягується
до відповідальності за порушення митних правил, якщо її встановлено;

4) місце, час вчинення та суть порушення митних правил;

5) посилання на статтю цього Кодексу, що передбачає відповідальність за
таке порушення;

6) прізвища та адреси свідків, якщо вони є;

7) відомості щодо товарів, транспортних засобів, документів, вилучених
згідно із статтею 377 цього Кодексу;

8) інші необхідні для вирішення справи відомості. Протокол підписується
посадовою особою, яка його склала.

Якщо при складанні протоколу була присутня особа, яка притягується до
відповідальності за порушення митних правил, протокол підписується і
цією особою, а за наявності свідків — і свідками.

Якщо особа, яка притягується до відповідальності за порушення митних
правил, відмовляється підписати протокол, до протоколу вноситься
відповідний запис. Особа, яка притягується до відповідальності за
порушення митних правил, має право дати пояснення та висловити
зауваження щодо змісту протоколу, а також письмово викласти мотиви своєї
відмови від підписання протоколу. Власноручно викладені цією особою
пояснення додаються до протоколу, про що до протоколу вноситься
відповідний запис із зазначенням кількості аркушів, на яких подано такі
пояснення.

У разі складення протоколу особі, яка притягується до відповідальності
за порушення митних правил, роз’яснюються її права, передбачені статтею
366 цього Кодексу, про що до протоколу вноситься відмітка, яка
підписується цією особою.

У разі потреби в протоколі зазначаються також місце та час розгляду
справи про порушення митних правил.

Протокол складається у двох примірниках, один з яких вручається під
розписку особі, яка притягується до відповідальності за порушення митних
правил.

У разі відмови особи, яка притягується до відповідальності за порушення
митних правил, одержати примірник протоколу до протоколу вноситься
відповідний запис, який підписується особою, що склала протокол, та
свідками, якщо вони є, після чого зазначений примірник надсилається цій
особі за повідомленою нею або наявною в митному органі адресою (місце
проживання або фактичного перебування). Протокол вважається врученим,
навіть якщо особа, яка вчинила порушення митних правил і притягується до
відповідальності, не перебувала за повідомленою нею адресою або місце
проживання чи фактичного перебування було названо нею неправильно.

Протокол, а також вилучені товари, транспортні засоби та документи,
зазначені в протоколі, передаються до митного органу, в зоні якого
виявлено порушення митних правил.

У разі закриття кримінальної справи про контрабанду щодо конкретної
особи за наявності в її діях складу порушення митних правил матеріали
про таке порушення передаються до митного органу або до суду для
притягнення цієї особи до адміністративної відповідальності.

Постанова по такій справі виноситься у строки, передбачені частиною
другою статті 328 цього Кодексу.

Участь у провадженні у справах про порушення митних правил беруть:

особи, які притягуються до відповідальності за порушення митних правил;

представники осіб, які притягуються до відповідальності за порушення
митних правил (законні представники, представники, що діють на підставі
довіреності, доручення);

захисники;

свідки;

експерти;

перекладачі;

поняті.

Особи, які притягуються до відповідальності за порушення митних правил,
під час розгляду справи про порушення митних правил у митному органі або
суді мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги,
одержувати копії рішень, постанов та Інших документів, що є у справі,
бути присутніми під час розгляду справи у митному органі та брати участь
у судових засіданнях, подавати докази, брати участь в їх дослідженні,
заявляти клопотання та відводи, давати усні і письмові пояснення, подати
свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати постанови митного
органу, суду (судді), а також користуватись іншими правами, наданими їм
законом. Зазначені в цій статті особи зобов’язані добросовісно
користуватися належними їм процесуальними правами.

Представниками осіб, які притягуються до відповідальності за порушення
митних правил, можуть бути:

1) законні представники; батьки, усиновителі, опікуни або
піклувальники на підставі документів, що посвідчують їх повноваження, –
у справах осіб, які в неповнолітніми або особами, що через свої фізичні
або психічні вади не можуть самі здійснювати свої права у
справах про порушення митних правил. Законні представники можуть
доручити участь у справі іншій особі, обраній ними як представник;

2) інші особи – на підставі нотаріально посвідченої
довіреності. Громадяни можуть також посвідчити довіреність на участь у
справі на підприємстві, де вони працюють, або в управлінні будинками, де
вони проживають, військовослужбовці – у відповідній військовій частині;
особи, які проживають у населених пунктах, де немає нотаріальних контор,
– у виконавчому комітеті сільської, селищної, міської ради;
особи, які перебувають на лікуванні, – у відповідному лікувальному
закладі.

Особиста участь у справі громадянина не позбавляє його права мати по цій
справі представника.

Законні представники користуються під час участі у справі усіма правами,
зазначеними у статті 366 цього Кодексу. Повноваження інших представників
на участь у справі дають їм право на вчинення від імені осіб, яких вони
представляють, усіх дій, зазначених у статті 366 цього Кодексу, крім
передачі повноважень іншій особі (передоручення), оскарження постанови
митного органу або суду (судді), одержання товарів або грошових сум у
разі їх повернення. Повноваження представника на вчинення кожної із
зазначених дій повинні бути спеціально обумовлені у виданій йому
довіреності.

Не можуть бути представниками осіб, які притягуються до
відповідальності:

1) особи, які не досягли повноліття;

2) особи, над якими встановлено опіку, піклування;

3) адвокати, які прийняли доручення про подання юридичної допомоги з
порушенням правил, встановлених законодавством України
про адвокатуру, а також особи, виключені з колегії адвокатів.

Посадові особи митної служби України, а також судді, слідчі і прокурори
не можуть бути представниками осіб, які притягуються до
відповідальності, крім випадків, коли вони діють як батьки, усиновителі,
опікуни, піклувальники цих осіб.

Посадова особа митного органу не може здійснювати провадження у справі,
якщо вона є родичем особи, яка притягується до відповідальності за
порушення митних правил, її представника, інших осіб, які беруть участь
у провадженні у справі, а також коли існують інші обставини, які дають
підстави вважати, що ця посадова особа може бути особисто заінтересована
у вирішенні справи.

Питання про передачу такої справи іншій посадовій особі органу
вирішується керівником підрозділу по боротьбі з контрабандою і
порушеннями митних правил цього органу або його заступником.

Якщо керівник підрозділу по боротьбі з контрабандою та порушеннями
митних правил митного органу, в якому здійснюється провадження у справі
про порушення митних правил, є родичем особи, яка притягується до
відповідальності, її представника, інших осіб, які беруть участь у
провадженні у справі, а також коли існують інші обставини, які дають
підстави вважати, що керівник зазначеного підрозділу може бути особисто
заінтересованим у розгляді справи, справа підлягає передачі до Іншого
митного органу.

VIII. Правоохоронна діяльність митних органів

Митні органи з метою вирішення завдань митної справи взаємодіють з
іншими правоохоронними органами й іншими державними органами,
підприємствами, установами, організаціями і громадянами.

Державні органи і їхні посадові особи зобов’язані сприяти митним органам
України в вирішенні покладених на них завдань, у тому числі шляхом
створення належних умов для цього.

Варто більше взаємодіяти з МВС України, СБУ і іншими органами, які
спрямовані на попередження, розкриття і розслідування злочинів у сфері
зовнішньоекономічної діяльності, припинення незаконного вивозу і ввозу в
Україну зброї, наркотиків, валюти і культурних цінностей, виявлення
причин і умов, що сприяють здійсненню подібних правопорушень. При цьому
органи й установи у відповідності зі своєю компетенцією повинні
планувати свою роботу по взаємодії на підставі діючого законодавства і
міжвідомчих нормативних актів.

Основними принципами взаємодії повинні бути: чітке дотримання
законності, висока відповідальність за збереження службових зведень,
оперативність і комплексне використання сил і засобів органів внутрішніх
справ, міністерства безпеки і митних установ.

Уже зараз взаємодія розвивається в наступних напрямках:

розробка на основі аналізу оперативної обстановки і проведення спільних
заходів щодо попередження обміну інформацією про джерела і канали
незаконного надходження на внутрішній ринок, а також про можливий вивіз
за рубіж зброї, наркотиків, валюти, культурних цінностей і сировинних
ресурсів, великих партій промислових виробів і товарів народного
споживання;

виявлення осіб, що займаються переміщенням через державний кордон
України предметів контрабанди, що порушують порядок проведення
зовнішньоекономічних операцій, здійснення спільних
заходів для документування їхньої злочинної діяльності;

надання взаємної допомоги в здійсненні наукових досліджень і підготовці
кадрів;

проведення спільних робочих зустрічей, нарад, узагальнення
підсумків проробленої роботи, підготовка промов про
удосконалення спільної діяльності.

Міністерство внутрішніх справ України і його підрозділи на місцях
проводять оперативно — розшукові й інші заходи в середовищі споживачів і
збувальників наркотиків, спекулянтів валютою і культурними цінностями,
осіб, зайнятих у сфері обслуговування іноземних громадян, а також в
організаціях і підприємствах, що здійснюють експортно-імпортні операції;
беруть участь у виявленні, припиненні, розкритті і розслідуванні
злочинів у даній сфері; ведуть облік культурних цінностей, затриманих по
справах про контрабанду, а також збувальників наркотиків, що
розташовують міжрегіональними зв’язками.

Інформують органи СБУ і митних установи про осіб, підозрюваних у
причетності здійснення контрабандних угод, незаконних
зовнішньоекономічних операцій, факти їхньої підготовки і здійснення; про
появу в незаконному обороті на внутрішньому ринку наркотиків іноземного
виробництва; про виявлені ознаки, що вказують на підготовку чи
здійснення особливо небезпечних державних злочинів чи діяльність, що
суперечить інтересам забезпечення державної безпеки, з боку учасників
зовнішньоекономічних зв’язків чи осіб, підозрюваних у причетності до
контрабанди; про факти, нові форми і методи незаконного переміщення
через державний кордон предметів, заборонених до ввозу, вивозу чи
транзиту; про випадки розкрадань культурних цінностей з музеїв,
приватних колекцій, церков і інших місць з докладним описом і
фотографіями викраденого.

Служба безпеки України сприяє організації контролю за об’єктами
оперативної зацікавленості органів внутрішніх справ, повідомляє про
можливі канали надходження наркотиків в Україні про факти контрабанди в
інші країни, зв’язки осіб, причетних до кримінальної відповідальності за
подібні правопорушення.

Митні органи представляють можливість вивчати матеріал співробітникам
МВС і СБУ про ввіз, вивіз товарів, беруть участь спільно в оперативно –
розшукових заходах. Повідомляють органи МВС і СБУ про факти затримки
предметів, заборонених до увозу чи вивозу, про осіб затриманих за
перевезення наркотиків, виявлених у ході митного контролю про канали
збуту на території України зброї, наркотиків, про способи їх маскування
під час перевезення.

Взаємодія митних органів з органами МВС і СБУ при проведенні заходів
щодо попередження, розкриття і розслідування злочинів у даній сфері
здійснюється на основі спільних планів. Координація взаємодії при
вирішенні питань щодо організації боротьби зі злочинністю в даній сфері
покладається на спеціально створені спільні робочі групи.

Сприятливу перспективу в боротьбі з митними правопорушеннями здійснює
розвиток співробітництва з митними органами закордонних країн.

Висновки

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

На сьогоднішній день митні органи правомочні вести дізнання таких
складних злочинів, передбачених ККУ – стаття 201 “Контрабанда”;

– “Незаконний експорт технологій, науково – технічної інформації і
послуг, використовуваних при створенні зброї масового знищення, поразки,
озброєння і військової техніки”;

– “Перевезення через кордон засобів в іноземній валюті”;

– “Відхилення від сплати митних платежів. Дізнання в кримінальному
процесі виступає як форма досудового розслідування кримінальних справ.
По тяжких злочинах воно нерідко передує попередньому слідству і виконує
роль важливого кримінальне – процесуального інструмента, що забезпечує
попередження і припинення злочинів, збір доказів у справі.

Митні органи, як органи дізнання, порушивши кримінальну справу в межах
своєї компетенції, мають право (або зобов’язані) по “гарячих” слідах
злочину провести невідкладні слідчі дії, до яких згідно 104 ЦПК України
відносяться: огляд, обшук, виїмка, огляд, затримка, допит підозрюваних,
допит свідків і потерпілих. У процесі розслідування кримінальної справи
(мають на увазі обидва різновиди дізнання) усі слідчі дії, проведені по
кримінальній справі, оформляються протоколами, а прийняті рішення –
постановами.

Керівництво дізнання здійснюється начальником Управління по боротьбі з
контрабандою і порушеннями митних правил ДМС України, начальниками
регіональних митних Управлінь і митниць чи особами, що їх заміняють. Для
провадження дізнання за рішенням начальників органів дізнання
призначаються дізнавачі з числа підлеглих їм посадових осіб, що
складаються в штаті відповідно відділів організації дізнання по справах
про митні злочини Управління по боротьбі з контрабандою і порушеннями
митних правил, відділів організації дізнання регіональних митних
управлінь і відділів дізнання митниць. Провадження у справах про
порушення митних правил включає в себе виконання процесуальних дій,
розгляд справи та винесення постанови.

Провадження у справах про порушення митних правил здійснюється
відповідно митного Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, –
відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Використана література

Алексеев С.С. Теория права. -М., 1995.

Бахрон Д.Н. Таможенное право как институт административного права //
Государство и права – 1995. – № 3 – с. 13-21.

Беляшов В.А. Таможенный енциклопедический справочник. В. 2 т. /Под. Ред.
Ч.Ю. Краснянского – М.: летописец, 1999. – с. 1-2.

Борисов К.Г. Мужденародное таможенное право. -М., 1997.

Гаверський В.В. Держава служба в митних органах // Вісник Одеського
інституту внутрішніх справ. — 1997. – № 2 — с. 57-105.

До дня Є.В. Нетарифное регулирование в таможенной практике Украины //
Митна справа – 1999. – № 2, с. 29-36.

Митний кодекс України від 12 грудня 1991 // ВВР Укр.. 1992. – № 16.
-ст. 203.

Закон України “Про єдиний митний тариф” від 5 лютого 1992 р. //
Відомості ВР України. – 1992 – № 19 – ст. 259.

Закон України “Про митну справу в Україні” від 25 червня 1991 р. //
Відомості ВР Укр. – 1991. – № 44 – ст. 575.

Закон Укр. “Про участь України у Митній конвенції про міжнародне
привезення вантажів із книжки МДК. (Конвенції МДК 1975 року)” від 15
липня 1994 р. // Відомості ВР Укр. – 1994. – № 33. – ст. 307.

Кивалов С.В. Організаціонно — правовые основы таможенного дна в У крине.
Общая часть – Одесса: Астропринт, 1994.

Кивалов С.В. Таможенное право. Административная ответственность за
нарушение таможенных правил. – Одесса, 1996.

Кивалов С.В. Таможенное право Украины. – Одесса, 1998: Астропринт. – 148
с.

Конституція України. Прийнята ВРУ 28 червня 1996 p. // ВВР України –
1996, № 30 ст. 141.

Сандровський К.К. Таможенное право. -К., 1974.

Сандровський К.К. Международное таможенное право // Митна справа. –
1999. № 1. – с. 78-81.

Таможенное дело: словарь – справочник / А.Д. Агроженков, Н.М. Блинов,
С.Н. Гамидулаев и другие: М.М. Шуми лов (отв. сост.) – СПб.: Лоюс -СПб
1994.

Таможенное право / Под. ред. А.Ф. Ноздрачева – М.: Юрист, 1998.

Терещенко С., Науменко В. Основи митного законодавства в Укр..: Теорія і
практика. – К., 1999.

Указ Президента України “Про державну митну службу України” від 29
листопада 1996 p. № 1145 / 1996.

Кримінальне – процесуальний кодекс України – К.: Школа, 2002. -208с.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020