РЕФЕРАТ
на тему:
„Організація податкового планування на
підприємствах (установах, організаціях)”
Податкова система – це сукупність правових норм, регулюють розміри,
форми, методи і терміни стягнення податків і платежів, які мають
податковий характер й необхідні державі для виконання її функцій.
Комплекс податкових заходів істотно впливає на економічну діяльність
господарюючих суб’єктів, стимулюючи економічну й інвестиційну
активність.
Практика свідчить, що наслідком збільшення ставок і маси стягнених
державою податків завжди є збільшення інфляційних тенденцій. Збільшення
маси або напрямку податків призводить до зростання цін або через
скорочення попиту внаслідок зростання цін веде до погіршення фінансового
становища господарюючих суб’єктів, що характеризується подальшим
поглибленням кризи і спадом виробництва у загальноекономічному масштабі.
Інколи підприємства штучно утримують низькі ціни на свою продукцію з
метою, щоб, з одного боку, зменшити абсолютну масу податкових, платежів
до бюджету, з іншого, шляхом створення штучного дефіциту здійснювати
кінцеву реалізацію своїх товарів за посередництва тіньових комерційних
структур. Зрештою все одно спрацює механізм ринку: споживач оплачує
продукт за ринковою ціною. Разом із тим для держави стає безглуздим
збільшення податків, оскільки основна маса прибутку присвоюється
виробником і посередником безконтрольно.
Закон України “Про систему оподатковування” № 77/97-ВР від 18.02.97 р.
визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і
збори (обов’язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів,
а також права, обов’язки та відповідальність платників.
Встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів) до
бюджетів та державних цільових фондів, а також пільги їх платникам,
здійснюється Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної
Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими Радами відповідно до
цього Закону, інших Законів України про оподаткування.
Сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та
Державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами
України порядку, становить систему оподаткування.
Нормативною базою системи оподаткування нині є:
Закон України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від
03.04.97р.
Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств”» № 283-97-ВР від 22.05.97 р.,
Декрет Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з
громадян” № 13 від 26.12.92 р. (з подальшими змінами і доповненнями).
Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”
№400/97-ВР від 26.06.97 р.
Закон України “Про збір на обов’язкове соціальне страхування” №402/97-ВР
від 26.06.97 р.
Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок” №320-
XIV від 17.12.98р.
Закон України «Про внесення змін до ст. II Закону України “Про
податок на додану вартість”» № 943-ХІ від 14.07.99 р. та ін.
Закон України “Про внесення змін до деяких законів України з питань
оподаткування грального бізнесу” № ИБО-ХІУ від 19 жовтня 1999 р. (набрав
чинності з 13.11,99 р.)
Указ Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України
від 3 липня 1998 р. “Про спрощену систему оподаткування, обліку і
звітності суб’єктів малого підприємництва”» за №746/99 від 28.06.99 р.
Система оподаткування в Україні являє собою сукупність податків і зборів
(обов’язкових платежів) до бюджету та внесків до державних цільових
фондів, що справляються у визначеному порядку/
Її сьогоднішній стан, можна схарактеризувати як створення основ,
реформування самої податкової системи (впровадження податків,
характерних для більшості розвинутих країн з ринковою економікою,
наприклад, податку на додану вартість), наповнення нових форм
оподаткування ринковим змістом.
Податки є формою фінансових відносин між державою і членами суспільства
з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових
ресурсів, необхідних для здійснення державою її функцій.
Податки і збори — це обов’язкові платежі до бюджету і державних цільових
фондів, що здійснюються платниками у порядку і на умовах, визначених
законодавчими актами України.
Державні цільові фонди – це фонди, створені відповідно до законів
України, що формуються за рахунок визначених законами України податків і
зборів (обов’язкових платежів) юридичних осіб, незалежно від форм
власності, і внесків фізичних осіб.
Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на які, відповідно до
законодавчих актів, покладено обов’язок сплачувати податки і збори
(обов’язкові платежі).
Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України, крім
Пенсійного фонду України (ст. 2 Закону України «Про внесення змін до
Закону України “Про систему оподаткування”» № 77/97 від 18 лютого
1997р.).
Об’єктами оподаткування є доходи, додана вартість продукції (робіт,
послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її
натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно
юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України
про оподаткування.
Платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані:
1) сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у
встановлені законами терміни;
2) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово –
господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни,
встановлені законами;
подавати до державних податкових органів та інших державних органів
відповідно до Законів України декларації, бухгалтерську звітність та
інші документи, відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків і
зборів (обов’язкових платежів);
допускати посадових осіб державних податкових органів для перевірок,
обчислення і сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).
Під час перевірки, що провадиться податковими органами керівники і
відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи зобов’язані
давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених
законами України, виконувати вимоги державних податкових органів про
усунення виявлених порушень законів України про оподаткування, а також
підписати акти про проведення перевірки.
Припиняється обов’язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів
(обов’язкових платежів) – зі сплатою податку, збору (обов’язкових
платежів) або його скасуванням.
Заборгованість платників податків і зборів (обов’язкових платежів) у
разі ліквідації юридичної особи сплачується у порядку, встановленому
законами України.
Обов’язок фізичної особи зі сплати податків і зборів (обов’язкових
платежів) припиняється зі сплатою податків і зборів обов’язкових
платежів (або його скасуванням), а також у разі смерті платника.
Платники податків і зборів (обов’язкових платежів) мають право:
оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових
органів та дії їхніх посадових осіб;
одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, здійснених державними
податковими органами;
3) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують
право на пільги з оподаткування у порядку, встановленому законами
України.
Облік платників податків і зборів (обов’язкових платежів) здійснюється
податковими органами та іншими державними органами відповідно до
законодавства України. Банки та інші фінансово-кредитні установи
відкривають рахунки платникам податків і зборів (обов’язкових платежів)
лише за умови пред’явлення ними документів, що підтверджують взяття їх
на облік у державному податковому органі, і у триденний термін
повідомляють про це державний податковий орган.
Сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів і
державних цільових фондів, що стягуються у визначеному законами України
порядку, становить систему оподаткування .
Види податків, зборів (обов’язкових платежів) і порядок зарахування їх
до бюджетів
В Україні стягуються:
загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі);
місцеві податки і збори (обов’язкові платежі). :
До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов’язкові
платежі):
податок на додану вартість;
акцизний збір;
податок на прибуток підприємств;
податок на доходи фізичних осіб;
мито;
державне мито;
податок на нерухоме майно (нерухомість);
плата (податок) за землю;
рентні платежі;
10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів;
податок на промисел;
збір за геологорозвідувальні роботи, здійснені за рахунок державного
бюджету;
збір за спеціальне використання природних ресурсів;
збір за забруднення навколишнього природного середовища;
15) збір до Фонду для здійснення заходів з ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи і соціального захисті населення;
збір на обов’язкове соціальне страхування;
збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;
збір до Державного Інноваційного фонду;
плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.
Загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) (ст. 14 Закону)
встановлюються Верховною Радою України і стягуються на всій
території України.
Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових
платежів) до Державного бюджету України, і бюджету Автономної!
Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів
визначається відповідно до законів України.
Місцеві податки і збори (обов’язкові платежі) (ст. 15 Закону). Ставки
податків (зборів) або їх граничний розмір — станом на 01.07.99 р.
До місцевих податків належать;
податок з реклами — не більше 0,1% вартості послуг за розміщення
одноразової реклами, 0,5% вартості послуг за розміщення реклами на
тривалий час;
комунальний податок — не більше 10% неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян (17 грн.).
До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать:
1) готельний збір — не більше 20% добової вартості;
2) збір за паркування автотранспорту — не більше 3% неоподатковуваного
мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних
місцях і 1% у відведених місцях;
3) ринковий збір — для громадян — не більше 20% мінімальної
заробітної плати, для юридичних осіб – не більше 3-х мінімальних
заробітних плат;
4) збір на видачу ордера на квартиру — не більше 30% неоподатковуваного
мінімуму доходів громадян;
5)курортний збір – не більше 10% неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян;
6) збір за участь у перегонах на іподромі — не більше трьох
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
збір за виграш у перегонах на іподромі — не більше 6% від суми виграшу;
збір з осіб, що беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі — не
більше 5% від суми плати, визначеної за участь у грі на тоталізаторі на
іподромі;
збір за право використання місцевої символіки — не більше 0,1% вартості
виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг) – для юридичних осіб;
не більше 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – для
громадян-підприємців;
збір за право проведення кіно- і телезйомок – сума, що не перевищує
фактичні витрати на проведення зазначених заходів;
збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей
– не більше 0,1% вартості до заявлених до місцевих аукціонів,
конкурсного розпродажу товарів або від суми, на яку випускається
лотерея;
збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що
прямує за кордон, – до 0,5% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
— з юридичних осіб і громадян України; від 5 до 50 – юридичні особи і
громадяни інших країн, у т. ч. суб’єкти колишнього СРСР;
13) збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів Торгівлі і сфери
послуг — не більше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян –
для суб’єктів, які здійснюють торгівлю постійно; 1(один)
неоподатковуваний мінімум доходів громадян на день за
одноразову торгівлю;
14) збір з власників собак — не більше 10% неоподатковуваного
мінімуму доходів громадян щорічно.
Джерела сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлюються
відповідними законами про податки, . збори (обов’язкові платежі).
Податки в Україні є основним видом державного доходу.
Податки виконують дві основні функції – фіскальну та економічну. За
допомогою фіскальної функції здійснюється формування бюджетного фонду
країни, реалізація економічної функції дає змогу державі безпосередньо
впливати на процес суспільного відтворення в цілому, стимулюючи або
стримуючи розвиток тих чи інших галузей народного господарства,
посилюючи чи послаблюючи нагромадження капіталу, а також впливаючи на
платоспроможний попит населення.
Основне призначення системи оподаткування полягає в тому, щоб
максимально сприяти розвиткові підприємництва, тобто різних форм
власності, й тим самим досягти максимально можливого росту дохідної
частини Державного бюджету.
Податкова система України будується на поєднанні прямих і непрямих
податків. Прямі податки характеризуються тим, що вони встановлюються
безпосередньо на дохід чи майно платника податків, непрямі – включаються
у вигляді додатку до ціни товару чи тарифу на послуги і чуються
споживачами цих товарів. При прямому оподаткуванні грошові відносини
виникають між державою та самим платником податку, при непрямому –
суб’єктом податку стає продавець товару (послуги), який виступає
посередником між іржавою та виробником, споживачем товару чи послугами.
За останні роки Державний бюджет України поповнюється за рахунок нових
видів податків, зборів і платежів та неподаткових надходжень;
плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних
копалин;
рентна плата за нафту та природний газ, які видобуваються в Україні;
надходження до інноваційного фонду;
– надходження від реалізації дорогоцінних металів та ін.
Постійні зміни та доповнення податкового законодавства України
призводять до недоодержання спрогнозованих показників
виробничо-господарської діяльності підприємств та її недосягнення
кінцевого результату – прибутку, рентабельності, окупності
капіталовкладень та ін. Це створює фактор невизначеності підприємств у
податковій системі України.
У ході реформування податкової системи в Україні мають бути усунуті
упущення у правовому регулюванні податкових відносин, забезпечені
правові гарантії як платників податків, так і державних податкових
органів, відрегульовані процесуальні питання відповідальності за
невиконання, неповне, або несвоєчасне виконання податкових зобов’язань,
а також за порушення норм податкового законодавства України,
Своє відображення законодавчі закріплення повинні також знайти у
Податковому кодексі України, який регулював би всі питання податкових
відносин між державою та платником податку.
Згідно з розпорядженням Президента України “Про невідкладні заходи щодо
прискорення реформ та виведення економіки України з кризи” № 298/97 від
18.08.97 р. та його дорученням № 1-14/464 від 24.07.98 р., а також
дорученням Прем’єр-міністра України № 18567/1 від 09.09.97 р. до кінця.
1997 р. мав бути розроблений та представлений на розгляд Верховної Ради
України проект Податкового кодексу України.
Розроблені Концепція та структура проекту Податкового кодексу України
були розглянуті та в цілому узгоджені на засіданні Кабінету Міністрів
України 31.08.98 р
Згідно з Концепцією Податкового кодексу України його положення мають
бути спрямовані на необхідність створення в Україні стабільної та ясної
для розуміння податкової системи з чітким визначенням порядку стягнення
податків, зборів та інших обов’язкових платежів, а також забезпечення
чіткого визначення об’єктів оподаткування.
Концепцією Податкового кодексу визначено 23 види загальнодержавних
податків, місцевих зборів та інших обов’язкових платежів замість 33,
передбачених діючим законодавством України “Про систему оподаткування”.
До загальнодержавних податків передбачається включити такі податки,
збори та обов’язкові платежі:
Податок на прибуток підприємств.
Податок на доходи фізичних осіб.
Податок на додану вартість.
Акцизний збір.
Мито.
Державне мито.
Податок на майно.
Рентні платежі.
Збір за забруднення навколишнього природного середовища.
Збір за спеціальне використання природних ресурсів.
До складу місцевих податків і зборів:
Податок з реклами.
Комунальний податок.
Готельний збір.
Збір на паркування автотранспорту.
Ринковий збір.
Курортний збір.
Збір за організацію концертних заходів.
8. Збір за проїзд територією прикордонних населених пунктів
автотранспорту, що прямує за кордон та з-за кордону
9. Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери
послуг.
10.Збір за надання в користування земельних ділянок для будівництва
об’єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального
житла та гаражів у населених пунктах.
Збір за здійснення соціально-побутових селищах, селах.
Місцеві акцизні податки.
Місцевий податок на прибуток.
До переліку загальнодержавних податків, зборів та обов’язкових платежів
не були включені збір до Фонду для здійснення заходів з ліквідації
наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, на
обов’язкове соціальне страхування та обов’язкове пенсійне страхування,
до Державного дорожнього фонду та Державного інноваційного фонду.
Концепцією Податкового кодексу передбачалося збереження діючого порядку
оподаткування прибутку підприємств з уточненням окремих його норм.
Податкова політика в оподаткуванні доходів громадян спрямована на
зниження рівня оподаткування доходів громадян з відносно малими
доходами, на перегляд ставок оподаткування та, зокрема, стосовно
оподаткування громадян, які займаються підприємницькою діяльністю.
При оподаткуванні доходів фізичних осіб пропонувалося застосовувати
диференціацію ставок податків залежно від розміру отримуваного доходу.
Замість діючих п’яти ставок оподаткування – 10, 15, 20, ЗО та 40%
передбачалося введення трьох ставок: 10%, 20% та 30%. Гранична ставка
податку передбачалася на рівні 30% (замість 40%), тобто на рівні
оподаткування прибутку підприємств, з одночасним розширенням бази
оподаткування та встановленням пільг на доходи фізичних осіб для всіх
груп платників.
Норми діючого податку на додану вартість передбачалося зберегти у
Податковому кодексі з деякими змінами.
Кодексом передбачалося встановити оптимальні ставки акцизного збору в
такому розмірі, який давав би змогу забезпечити реальні надходження до
бюджету і відповідно суттєво скоротити перелік товарів (послуг), на які
встановлюється акцизний податок.
Податковим кодексом не передбачалося внесення кардинальних змін до
порядку оподаткування землі; передбачалося переглянути розмір податку на
землю з метою його зменшення для виробників продукції.
Податковим кодексом передбачено здійснення вдосконалення оподаткування
транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів.
Велика кількість місцевих податків зумовила їх зміни, а також зміни
контролю, який на сьогодні занадто ускладнений потребує значних витрат.
Введено нові місцеві збори, такі як збір за проведення концепної
діяльності, збір за надання у використання земельних ділянок для
будівництва об’єктів виробничого та невиробничого призначення
індивідуального житла та гаражів у населених пунктах, збір за проведення
соціально-побутових заходів у селищах, селах (самооподаткування),
місцеві акцизні податки та податок на прибуток.
У Податковому кодексі України передбачена, з метою підтримки окремих
платників податків, окремих народного господарства, малого
підприємництва, сільськогосподарських виробників, окремих категорій
платників можливість застосування для них спрощеної системи; для
сільськогосподарських виробників – можливість сплачувати фіксований
сільськогосподарський податок.
Для фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності замість
податків та обов’язкових платежів пропонується сплата вартості патенту
на їх визначений вид діяльності, а також передбачено Положення щодо
порядку отримання разового патенту фізичними особами, не зареєстрованими
як суб’єкти підприємницької діяльності.
Положеннями Податкового кодексу України визначено права та обов’язки
суб’єктів оподаткування – юридичних та фізичних осіб, зокрема щодо їх
реєстрації як платників податків, зборів та інших обов’язкових платежів
у недержавних податкових органах та відповідно присвоєння їм
ідентифікаційного номера – єдиного для всіх податків та інших
обов’язкових платежів, які входять до системи оподаткування в Україні.
Згідно з концепцією Податкового кодексу України розроблено його
структуру, розділи (14). Розділи Кодексу мали визначати:
загальні положення про систему оподаткування;
порядок стягнення загальнодержавних та місцевих податків, зборів та
інших обов’язкових платежів;
спеціальні податкові режими;
адміністративні положення;
відповідальність за порушення податкового законодавства
заключні та перехідні положення.
Визначення термінів
У Порядку наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
Місцезнаходження (місце проживання) суб’єкта підприємницької діяльності
(далі — СПД), назва СПД, господарська одиниця, назва господарської
одиниці, адреса господарської одиниці, агент, найменування товару
(послуги), літерне позначення ставки податку на додану вартість (далі —
ПДВ), фіскальний номер, сума розрахунку — згідно з Положенням про форму
та зміст розрахункових документів.
Представництво агента — відокремлений підрозділ агента, що зазначений у
довідці про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та
організацій України. Далі за текстом термін “господарська одиниця”
відносно агента означає “представництво агента”.
Розповсюджувач — юридична або фізична особа, що здійснює розповсюдження
державних лотерей на підставі укладеного з агентом цивільно-правового
або трудового договору.
Засіб контролю — централізовано виготовлена спеціальна номерна пломба
підвищеного рівня захисту у вигляді голографічного знака, форма якого
затверджується Державною податковою адміністрацією України.
Книга облікових форм — книга встановленої форми (додаток Г), яка
пронумерована, прошнурована, скріплена печаткою органу державної.
податкової служби (далі— орган ДПС) і завірена підписом керівника органу
ДПС (або його заступника), де здійснюються записи про реєстрацію та
облік книг обліку розрахункових операцій, розрахункових книжок, інших
документів пов’язаних з їх використанням, або накопичена за допомогою
програмного забезпечення комп’ютера інформація про реєстрацію та облік
книг обліку розрахункових операцій, розрахункових книжок, інших
документів, пов’язаних з їх використанням, яка щоденно переноситься на
паперові носії в формі, передбаченій для зазначеної вище книги,
скріплюється печаткою органу ДПС та завіряється підписом уповноваженої
посадової особи.
Розрахункова квитанція — бланк розрахункового документа (товарного чека,
проїзного документа тощо), який виготовлений централізовано друкарським
способом та може мати окремі поля для заповнення від руки, шляхом
проштамповування чи друкування.
Розрахунковий документ, розрахункова операція, реєстратор розрахункових
операцій, розрахункова книжка, книга обліку розрахункових операцій,
місце проведення розрахунків, фіскальний звітний чек — згідно зі статтею
2 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
