РЕФЕРАТ
З фізкультури на тему:
“Загальна характеристика фізичних якостей. Методика розвитку сили,
швидкості, спритності, гнучкості та витривалості”
Розвиток рухових (фізичних) якостей полягає в тому, щоб у процесі
занять фізкультурою розвивати в учнів швидкість, силу, спритність,
витривалість. Цей процес тісно пов’язаний з формуванням рухових навичок
і зумовлений обсягом і характером рухової активності дитини. Від рівня
розвитку рухових якостей залежать результати виконання таких природних
рухів, як біг, стрибки, метання, плавання та ін.
У молодшому шкільному віці природний фізіологічний розвиток рухових
якостей має свої особливості: спритність і швидкість рухів розвиваються
інтенсивніше, ніж сила і витривалість. Для методики фізичного виховання
важливо враховувати те, що м’яз як орган відчуття дозріває раніше, ніж
як робочий орган. У дітей з 7 до 13 років спостерігаються найбільші
зрушення в розвитку координації рухів. З огляду на це, важливо правильно
визначити зміст і методи фізичного виховання, які б сприяли розвитку в
дітей рухових якостей відповідно до їхніх вікових особливостей.
Програма з фізичної культури для учнів початкових класів приділяє велику
увагу розвитку рухових якостей школярів. У кожному її розділі,
присвяченому формуванню і вдосконаленню, рухових умінь і навичок,
передбачено матеріал для розвитку рухових якостей. Вчителям фізичної
культури необхідно орієнтуватися на цей матеріал і виходячи з умов
школи, виділяти на кожному уроці певну кількість часу (6-12 хв) на
розвиток рухових якостей учнів.
В роботі з розвитку рухових якостей вчителю необхідно враховувати
особливості індивідуального та вікового розвитку дитини. Якщо
спрямований розвиток рухових якостей здійснюється в період прискореного
вікового розвитку, то педагогічний ефект виявляється значно вищим, ніж у
період уповільненого зростання. Тому доцільно здійснювати спрямований
розвиток тих або інших рухових якостей у дітей в ті вікові періоди, коли
спостерігається найбільш інтенсивне вікове зростання їх.
Розвиток фізичних якостей здійснюється у процесі навчання дітей рухових
дій, в єдності з формуванням рухових навичок. Однак це не виключає
потреби ставити спеціальні завдання з розвитку фізичних якостей школярів
як для окремого уроку, так і для серії їх. Систематично вивчаючи фізичну
підготовленість дітей, вчитель вирішує, над розвитком яких фізичних
якостей учнів він працюватиме, ставить певні завдання і добирає фізичні
вправи для виконання під час уроку.
Завдання з розвитку фізичних якостей змінюється від уроку до уроку не
так динамічно, як завдання навчання. Дуже часто одне й те саме завдання
розраховане на цілу серію (систему) уроків. Формулювання їх у плані
уроку може бути таким: «Сприяти розвитку швидкості, спритності,
гнучкості під час виконання певних фізичних вправ і проведення рухливих
ігор».
Вправи для розвитку рухових якостей у плані-конспекті уроку можуть бути
подані у вигляді як окремих вправ, так і комплексів, побудованих таким
чином, щоб їхній вплив рівномірно розподілявся між найбільшими м’язовими
групами організму учнів: розгиначі і згиначі тулуба, розгиначі рук, ніг,
великі грудні м’язи та ін. Ці найважливіші м’язові групи визначають
рівень розвитку «загальної сили», швидкості рухів та інших якісних
сторін рухової діяльності. З метою підтримання стабільного інтересу до
виконання комплексу слід періодично змінювати одні вправи комплексу
іншими. У плані-конспекті уроку треба обов’язково зазначити дозування
вправ і занотувати всі необхідні організаційно-методичні вказівки.
Опис комплексу або окремих вправ для розвитку рухових якостей можна
робити як у плані-конспекті уроку, так і на окремих картках, що
додаються до плану-конспекту.
Для розвитку спритності і координації рухів необхідно використовувати
різні поєднання елементарних рухів рук і ніг, поступово ускладнюючи їх,
танцювальні рухи, ритмічну ходьбу у різних сполученнях, стрибки із
скакалкою з додатковими рухами рук; стрибки через різні перешкоди;
вправи з великим м’ячем — передачі, перекидання тощо.
У дітей 7—8 років швидко вдосконалюється здатність до різних точних
рухів. Цьому допомагають метання в ціль, вправи з малим м’ячем — удари
об підлогу й кидки об стінку з наступним ловінням, підкидання й ловіння
м’яча з додатковими рухами.
Одним із проявів спритності є вміння зберігати рівновагу в статичному
положенні та під час руху. Основними вправами для формування рівноваги є
ходьба по лаві й колоді різними способами, з додатковими завданнями, а
також гімнастичні вправи та ігри.
Силу розвивають головним чином за рахунок динамічних; вправ. Учителю
необхідно стежити, щоб навантаження не були граничні, бо максимальні
напруження пов’язані з великими енерговитратами, що може призвести до
загальної затримки росту. Вправи на силу не повинні приводити до
тривалого навантажування, оскільки це підвищує внутрішньо-грудний тиск,
що веде до здавлювання порожнистих вен і утруднює доступ крові до серця.
Внаслідок підвищення внутрішньо легеневого тиску відбувається
здавлювання легеневих капілярів, погіршується легеневий кровообіг, що
може призвести до анемії мозку і знепритомніння. Тому для розвитку сили
найкраще застосовувати ігри, що вимагають від дітей короткочасних
швидкісно-силових напружень і помірних навантажень.
Для розвитку статичної витривалості доцільно використовувати вправи з
достатньо тривалим утриманням певних поз: мішані виси, упори, стояння на
носках, вправи з рівноваги на одній нозі.
Вправами, що розвивають витривалість динамічного характеру, є
багаторазові повторення згинання й розгинання рук у положенні мішаних
висів і упорів, присідання.
Для формування витривалості застосовують вправи, що дають фізичне
навантаження на організм дитини, трохи більше за те, яке вона звикла
переносити. Поступово її організм адаптується до більшого обсягу роботи,
набуває здатності довше виконувати той чи інший рух (біг, серії
стрибків) і швидко відновлювати сили після фізичних навантажень.
Витривалість передусім виробляється під час бігу, стрибків, ходьби на
лижах. Це так звана спеціальна витривалість, яка має властивість
переходити на інші види діяльності такого ж характеру, інтенсивності й
тривалості.
Так відбувається підвищення загальної витривалості дитини.
Найкращий засіб для формування витривалості молодших школярів — ігри з
короткими повтореннями дій та з безперервним рухом, пов’язаним із
значною витратою сил та енергії. Проте загальна кількість повторних дій
має бути невелика — їх слід чергувати з короткими перервами для
відпочинку.
Основні напрямки розвитку швидкості: збільшення швидкості одиночних
простих рухів і частоти рухів у локомоторних, тобто пов’язаних з
переміщенням усього тіла в просторі, діях. Прості рухові реакції — це
рухи-відповіді на відомі сигнали, що з’являються раптово. В житті вони
мають велике значення, наприклад, під час дій у важких умовах
місцевості, при керуванні механізмами. Перехід від уже вироблених
рухових реакцій до нових досить швидкий: швидка реакція в одних умовах
стимулює таку ж реакцію і в інших.
Швидкість реакції дитини значною мірою залежить від типу її нервової
системи і є природженою якістю, але її можна розвинути за допомогою
певних вправ.
Не менш важливі для дітей молодшого шкільного віку складні рухові
реакції. Основні з них — реакція на. об’єкт, що рухається, та реакція
вибору. Щоб удосконалити в дітей здатність швидко вловлювати очима
предмет, що рухається, вчитель використовує рухливі ігри з великим і
малим м’ячами. Вправи можна ускладнювати, збільшуючи швидкість польоту,
несподіваними кидками або скорочуючи дистанцію між гравцями. Поступово в
дітей виробляється вміння передбачати напрямок і швидкість руху
предмета, одночасно розвиваються швидкість і точність відповідного руху.
Реакція вибору — це знаходження найкращої (з кількох можливих варіантів)
відповіді на дії «противника». Більшість рухів з метою тренування
реакції вибору доцільно включати в рухливі ігри.
Частоту рухів під час ходьби, бігу, плавання, пересування на лижах
виробляють двома способами: виконуючи з максимальною швидкістю рух у
цілому та вдосконалюючи швидкість окремих його елементів
(відштовхування, мах ногою тощо). З цією метою вчитель широко
використовує ігри, вправи з раптовими зупинками, з подоланням невеликих
відстаней за найкоротший час.
Для правильної організації навчального процесу з фізичної культури
необхідно знати стан розвитку фізичних якостей кожного школяра. Оцінити
їх можна за допомогою експрес-тестів, поданих у програмі: стрибки у
довжину з місця, біг на 30 м, метання набивного м’яча (маса — 1 кг),
стискання кисті.
Стрибок у довжину з місця відбиває розвиток сили ніг та швидкості рухів.
Для його виконання учень стає на вихідну лінію (носки за рискою), ноги
на ширині плечей, робить змах руками назад і, відштовхуючись обома
ногами, стрибає вперед, приземлюючись на обидві ноги. Під час змаху
руками п’ятки від підлоги не відривати. З трьох спроб оцінюють кращу.
За допомогою бігу на 30 м, який проводять з високого старту на
майданчику або в приміщенні (в гумових тапочках), оцінюють
швидкісно-силові якості дитини. Школяр пробігає дистанцію двічі з
перервою 10—15 хв. До уваги беруть кращий результат. У кожному забігу
беруть участь два школярі.
Для оцінки швидкісно-силових якостей м’язів рук і тулуба використовують
метання набивного м’яча обома руками з-за голови, сидячи на підлозі. З
трьох кидків фіксується кращий результат, що вимірюється від стартової
лінії (за спиною) до місця падіння м’яча. Для вимірювання використовують
розмічену гумову доріжку. На відстані до 1,5 м перед учнем натягують
шнур або ставлять будь-яку перешкоду такої самої висоти, яка
зумовлюватиме траєкторію вильоту м’яча під кутом 40—45°, тому що від
цього залежить результат кидка.
Силу стискання кисті вимірюють ручним дитячим динамометром двічі кожною
рукою по черзі. Його тримають у витягнутій в сторону руці. З двох спроб
до уваги беруть кращу.
Уроки з прийому експрес-тестів слід організувати так, щоб іспити можна
було провести на одному-двох заняттях. На початку уроку з учнями всього
класу проводиться біг на 30 м, потім клас поділяють на 3 групи, що
відповідає кількості експрес-тестів.
Результати випробувань заносяться до відповідних граф класного журналу.
Вимірювання за експрес-тестами слід проводити двічі за навчальний рік: з
15 по 25 вересня та з 15 по 25 квітня. Результати учнів зіставляються з
нормами оцінки фізичної підготовленості дітей відповідного віку і статі.
Це дає змогу оцінити фізичну підготовленість учня за п’ятьма рівнями —
низьким, нижчим за середній, середнім, вищим за середній і високим.
Рівні фізичної підновленості учнів доцільно записувати в класний журнал
у вигляді балів: високий рівень — 5, вищий за середній — 4, середній —
3, нижчий за середній — 2 і низький — 1. Далі додаванням балів і
діленням їх на кількість експрес-тестів виводять середній бал, який
свідчить про рівень фізичної підготовленості школяра.
Після визначення конкретних завдань уроку вчитель добирає засоби, з
допомогою яких він розв’язуватиме поставлені завдання. Оскільки основні
завдання уроку розв’язуються в основній частині уроку, то й добір змісту
і засобів слід розпочати з неї, а вже далі визначати зміст, засоби й
методи підготовчої та заключної частин.
Потім учитель визначає місце проведення уроку, необхідне обладнання та
інвентар, дозування вправ, роблячи відповідні методичні зауваження щодо
виконання їх.
З цією метою він передбачає різноманітні методи і прийоми, встановлює
певний порядок вивчення вправ і переходу від однієї до іншої, а також
способи пересування учнів на уроці.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
