UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПисьменники рідного краю (Дмитро Павличко) (реферат)
Авторdimich
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3301
Скачало1170
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

РЕФЕРАТ

 

на тему:

 

“Письменники рідного краю

 

(Дмитро Павличко)”

 

Життєвий шлях

 

Дмитро Васильович Павличко народився 28 вересня 1929 р. в селі

Стопчатові на Підкарпатті в багатодітній селянській родині. Точніше —

десь неподалік цієї дати, якою поява дитини була зафіксована при

хрестинах у церковній книзі. Сталося це в полі при копанні картоплі —

звичайний епізод хліборобського щодення.

 

Кілька літ Павличкам довелося жити в стайні, бо хата згоріла, а нова

зводилася поволі, зростала разом із дітьми. В пам'яті поета глибоко

вкарбувалися майстерка, шурхіт пилки, запах розтятої деревини,

перетворюваної на одвірок і платву, варцабу і крокви — предмети теплі й

гарні. Гуцульщина споконвік шанувала дерево — вірного супутника людини

від колиски до труни. У Д. Павличка це особливе ставлення, відбите

сотнями образів, посилювалося й першими дитячими враженнями.

 

Батько — Василь Миколайович — був чоловікам освіченим (як на свій час),

вельми працелюбним та енергійним. Перейшов через фронти та війська

першої світової війни, побував і в Києві, і у Львові, де його засудили

на розстріл, а він утік, звільнивши з собою і в'язнів Бригідок. Із

встановленням у Галичині підсудчини осів на дідизні, не втративши при

тому інтересу до політики. Брав участь у сільських сходах, виступав у

ролі народного адвоката, відстоюючи інтереси покривджених земляків. 1939

р. в перших лавах активістів зустрічав Червону Армію, став першим

головою новоутвореного колгоспу. Працював усе життя і помер при роботі:

«Якось, коли вже йому було за сімдесят, попросив у друзів своїх цигарку.

Затягся й відкинув її геть. «Вже не смачна»,— сказав, і помер, стоячи,

зіпершись плечима на стіну, так, ніби й смерть прийняв як роботу, а не

відпочинок».

 

Мати — Параска Юріївна Бойчук — була жінкою неписьменною, але при тому

багато знала з “Кобзаря” та Франкових творів, до читання вголос яких

щонеділі навертала дітей. Мала чудову пам'ять і смак до поезії. Д.

Павличко пригадує вірші, якими вона диктувала йому листи до Коломийської

гімназії. Померла 1955 р. від тяжкої праці.

 

Освіта на Підкарпатті була в пошані. Та й житейський глузд підказував:

малоземельні батьки нічого не могли лишити дітям у спадок, окрім знань,

які прагнули дати за всяку, дуже тяжку як на селянський статок ціну.

 

Дмитро Павличко почав ходити до школи в Яблунів. Школа була польська,

українська мова заборонена.

 

В тимчасово окупованій Коломиї одразу за парканом гімназії, де на той

час навчався поет, фашисти розташували єврейське гетто. Звідси бранців

партіями вивозили на розстріл, а ті. Ідо лишалися, пухли від голоду.

Темними ночами гімназисти прив'язували тягарі до привезених матерями

паляниць і, розкручуючи такий молот із хліба й каменю, перекидали його

на територію гетто. Вдень їх зустрічали страдницькі й вдячні погляди

зчорнілих єврейських дітей. Очі болю і сподівання. Вони запам'ятаються

назавжди.

 

1944 р. в числі інших заложників німці розстріляли брата Петра. Тоді

вперше, схилившись на віко труни, Д. Павличко вилив свою любов і

ненависть у ще дитячі, незграбні, та виболені рядки. До поеми “Вогнище”

-----> Page:

0 [1] [2] [3]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ