.

Чорнобильська трагедія (сценарій)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1615 18133
Скачать документ

Сценарій

“Сценарій відкритого уроку: Чорнобильська трагедія”

Мета. Ознайомити учнів з однією із трагічних сторінок України, розкрити
наслідки трагедії, ознайомити з тими заходами, які приймає уряд України
з метою запобігання подібного лиха.

Обладнання. Газетні та журнальні статті, плакати.

Інформацію готують три групи учнів, які заздалегідь працюють над
відповідними завданнями:

1 група – Чорнобильська трагедія – одна з найбільших трагедій світу.

2 група – Дії уряду Української держави, що стосуються цієї події.

3 група – Література і публіцистика про Чорнобильську трагедію.

Хід уроку

Вступне слово вчителя.

26 квітня – це найтрагічніша дата в історії нашого народу. Адже цього
дня 1986 року сталася жахлива подія – вибух атомного реактора на
Чорнобильській АЕС. Цей трагічний випадок старалися замовчати перед
світом, але страшна радіація, яку вітер поніс на північ, стурбувала
шведські, фінські та норвезькі урядові кола, які почали бити тривогу і
ставити запитання Москві. Проте відповіді на них не було ще два з
половиною дні.

Не знали про катастрофу і люди в Україні, які вийшли в Києві на
першотравневу демонстрацію, відпочивали з дітьми на природі, садили
картоплю на городах.

Пам’ять знову і знову повертається до тієї страшної дати, коли жменька
пожежників під керівництвом лейтенантів внутрішньої служби Володимира
Правика та Віктора Кібенка через чотири хвилини після аварії вступили в
жорстокий і смертельний поєдинок з розбурханою атомною стихією. Більш
конкретно про цю подію розкажуть нам учні нашого класу.

Повідомлення учнів першої групи.

Учень 1. Вибух стався о 1 год 24 хв. Ніхто не підозрював, що вибухнуло і
загорілося атомне паливо. Володимир Правик кинув свій загін на дах
палаючого машинного залу, де були турбіни і звідки йшли кабелі
високовольтних ліній. Ці герої першими в світі гасили небезпечне атомне
полум’я. Через 20 хвилин їм на допомогу прийшов командир воєнізованої
пожежної частини Леонід Телятников. Він згодом напише: «…зруйновано
апаратне відділення. Горить покриття блоку на висоті від 12 до 71,5
метра. По зовнішній драбині я піднявся на дах машинного залу. Хлопці
чаділи від їдкого диму, чоботи вгрузали в кип’ячий бітум».

Учень 2. За кілька хвилин після пожежі прибули на поміч пожежники з
Чорнобиля. Вони ставили свої машини навколо палаючого реактора, не мали
ніякого захисного одягу. Голіруч шлангами лили воду в розжарене черево
атомного монстра. Вода ця миттю розкладалась на кисень і водень, що ще
більше виносило радіацію назовні. Після вибуху реактора всю вимірювальну
апаратуру на АЕС зашкалило. Приладів для вимірювання радіації не було. У
цю страшну ніч у Прип’яті в лікарні працювали лікар Валентина Білокінь
та фельдшер Олександр Скачок.

Учень 3. О 4 год 50 хв. пожежу було локалізовано. Опромінених пожежників
відвезли в Москву. Московські лікарі з допомогою американського лікаря
доктора Гейла провели операції з пересадки кісткового мозку. Але й це не
допомогло. За 20 кілометрів від Москви на Читинському цвинтарі поховано
33 українці. Серед них Володимир Правик, Віктор Кібенюк, Володимир
Тишура, Микола Ващук, Володимир Ігнатенко, вдячна пам’ять про яких буде
вічною, бо тільки завдяки цим героям вдалося скоротити масштаби аварії,
попередити вибух ще одного реактора.

Учень 4. Володимир Правик першим зробив крок назустріч атомній біді і
боровся з нею, поки не знепритомнів. Залишились його мати, донечка,
дружина, друзі. І листи, багато листів, фотографій… Лікарям вдалося
врятувати життя Леоніда Телятникова, який був у відпустці, і, викликаний
по телефону, продовжував гасіння пожежі. 27 квітня для участі в
ліквідації аварії було залучено уже 1185 працівників міліції, 99
пожежників, 850 військовослужбовців внутрішніх військ. 27 квітня урядова
комісія прийняла рішення про евакуацію населення Прип’яті. За дві години
її було закінчено. А в місті проживало 50 тисяч жителів. 29-го почалася
евакуація з тридцятикілометрової зони. У ті дні різко підвищився
радіаційний фон і в Києві. На жаль, про це повідомили не відразу.
Реактор тлів до 6 травня, а лише 16 числа почалася евакуація дітей з
Києва.

Вчитель. Так, аж на десятий день було вирішено розсекретити аварію на
ЧАЕС. Та про масштаби біди ніхто не говорив. Йшлося, як про звичайну
аварію, про те, що не треба відчиняти вікон і дверей, не перебувати
довго на вулиці. Але в той час з київських аптек вже зник йод (напевне,
були відомі й інші засоби захисту, окрім закривати вікна і двері, та про
них мало хто знав).

Доки існувала тогочасна комуністична система, доти аварія на
Чорнобильській АЕС була покрита пеленою секретності і брехні. Тільки з
1989 року почала з’являтися деяка інформація. За даними Міністерства
здоров’я України, у більше як 60 тисяч чоловік встановлено вплив
негативних наслідків аварії.

Ніхто ніколи не буде знати, скільки людей загинуло від радіаційного
опромінення. Страшними і болючими були звістки про те, що народжуються
аномальні діти: дівчинка, народжена в серпні 1989 року, без очей, у
лютому 1988 року – без лівої ноги. А скільки їх ще буде? Міністерство
охорони здоров’я у квітні 1995 року дало інформацію, що в Україні
внаслідок вибуху померло 125 тисяч людей, зросли захворювання на рак,
серцеві недуги. Найчастіше хворіють ліквідатори. їх зареєстровано 233507
чоловік. Прип’ять і Чорнобиль стали мертвими містами. А Україну
оголошено зоною екологічного лиха.

Повідомлення учнів другої групи.

Учень 1. Відбулася зустріч Президента України Леоніда Кучми з делегацією
Європейського Союзу та країн «великої сімки». Було заплановано спорудити
«Саркофаг-2». Україні була потрібна і фінансова, і технічна допомога.
Закриття Чорнобильської АЕС стало міжнародною проблемою. Світ увесь час
простягає Україні руку допомоги. Сотні опромінених дітей проліковано на
Кубі, в Німеччині, Італії. Австралія взялася поступово пролікувати всіх
дітей із хворою щитовидкою.

Учень 2. Сім’ї потерпілих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
користуються відповідними пільгами: держава сприяє в наданні житла,
виплаті допомоги, пенсій, деякими пільгами користуються і діти з сімей
ліквідаторів. Проте це дуже мала частка порівняно із завданими втратами.

Учень 3. Україна на шляху до закриття Чорнобильської АЕС. Йде широке
обговорення цього питання і між урядовими колами, і між простим народом.

Вчитель. Про Чорнобильську трагедію написані літературні і публіцистичні
твори та статті. Про деякі з них повідомлять наші учні.

Повідомлення учнів третьої групи.

Учень 1. Про Чорнобильську трагедію та її наслідки написано багато книг,
статей, створено документальні фільми. Серед них: поема «Чорнобильська
Мадонна» Івана Драча, поезія «Зона мовчання» білоруського поета Сергія
Законнікова, «Променевий пейзаж», поезія «Сину, вбережи і захисти»
Світлани Йовенко, статті «Чорнобиль як заповідь» (Василь Бабій), «І
впала з неба зоря «Полин» (газета «Слово народу»), «Ми долею усі тепер
чорнобильці» (Віктор Кочевський) та багато інших.

Учень 2. Читає поезію «Зона мовчання».

Як прийде лихо – не всидиш тихо.

Вогонь, радіація люто звіріли,

Кипіли графіт і смола.

Не грішники – хлопці в тім пеклі горіли…

І зона мовчання була.

Свій лік починала незнана ще ера

Борні із новим найжахливішим злом.

І грюкав, і гримав до кожного в двері

Четвертого блоку розлом.

І в Швеції приладів стрілки стрибали,

Тривога весь світ пройняла.

Це ж рвалося лихо вселюдське за шкали,

І зона мовчання була.

Плювався отруйною парою кратер,

І хмари зловіщі пливли,

А люди до першотравневого свята

Двори й тротуари мели.

Жінки по городах копалися в глині,

Так буйно черемха цвіла…

Котились від Києва геть лімузини.

І зона мовчання була.

Чутки нечувані повзли між народом,

І пухла від них голова.

Дивились в надії на радіо: «Згодом

Усе розтлумачить Москва».

Ішли піонери в парадних колонах,

Бадьорість – з трибун висоти.

Стояли в чеканні німім ешелони:

«Як гримне, чи встигнем втекти?»

Мені ж і тепер ще бракує озону,

У грудях задушлива мла…

Іще не було відгороджено зони,

А зона мовчання була.

Підсумкове слово вчителя.

Час невпинно йде вперед. Віддаляється чорна дата Чорнобиля, про яку з
болем і сльозами згадуємо нині. І хочеться, щоб більше ніколи і ніде у
світі не повторилося подібне лихо.

Ти пам’ятай, дорого, їх сліди,

По них з окіл на літописну Прип’ять

Чорнобильці у гнізда свої прийдуть,

І вернуться лелеки назавжди.

Як би хотілося повірити в ці слова. А, може, так і буде?

Родинне свято

Святково прибраний зал, на центральній стіні ікона Божої Матері у
вишитому рушнику і слова:

Благослови нас, Божа Мати,

На славу Богові зростати,

На радість людям і батькам,

Допомагай, Пречиста, нам.

Столи накриті вишитими скатертинами, на центральному столі -хліб на
вишитому рушнику, квіти.

Вчитель. Добрий день, шановна родино! Я не помилилася, бо думаю, що
сьогоднішнє свято з’єднає нас у велику родину. (Бере хліб на рушнику).
Шановні батьки, діти, гості! Запрошуємо вас до нашої родини на хліб та
сіль, на слово щире, на родинне свято Матері.

Щасливі ми, що народилися і живемо на чудовій землі – у нашій Україні.
Тут жили ще наші прадіди, тут корінь роду українського, що сягає сивої
давнини, одвічних добрих традицій, які ми сьогодні відроджуємо.

Шановна родино! Прийшов на землю травень, оспіваний у піснях, гаптований
солов’їними трелями, і приніс нам давнє, вже трохи призабуте свято
Матері. День Матері відзначається в травні, бо це місяць Пречистої Діви
Марії, яка благословила у хресну путь свого сина – Спасителя людства. До
Матері Божої звертаються християни, просячи заступництва і допомоги. У
травні, коли природа-мати виряджає свою доню-Землю в пишному вбранні
весняних квітів у дорогу життя, праці і радості, люди висловлюють подяку
материнській самопожертві і відзначають День Матері. А вперше
організувала це свято американка із Філадельфії Анна Джарвіс у 1910
році. Після першої світової війни це свято почали відзначати у Швеції,
Норвегії, Данії, Німеччині, Чехословаччині. Серед української громади
День Матері вперше влаштував Союз українок Канади у 1928 році.
Наступного року це свято відзначалося вже в Львові. Ініціатором
урочистостей була редактор тижневика «Жіноча доля» Олена Кісилевська. З
того часу в другу неділю травня День Матері дуже широко відзначали по
всій Галичині. Але з приходом радянської влади українські народні
традиції стали ігноруватися.

Та минув той час. І тепер, у час національного і духовного відродження,
ми знову повертаємося до свят, які шанували наші дідусі та бабусі. У них
черпаємо скарби народної мудрості, наснагу, сподівання на кращу долю
рідного народу. З 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій,
зокрема Союзу українок, осередків Товариства рідної мови «Просвіта»,
Свято Матері повернулося на нашу землю. Тож нехай сьогодні у нашому залі
і по всій весняній Україні прозвучать щирі слова дитячих побажань Вам,
дорогі Матері, (Звучить пісня «О Мати Божа».) Учень. Мамо! Немає
милішого слова, ти ж бо життя і творіння основа.

Пензель, перо надихались тобою, віяна ти в пісні – з болем, любов’ю.
Учениця. Люблю тебе, матусенько єдина, любов’ю щирою, як любить лиш
дитина, І Господа щоденно я молю, щоб зберігав матусеньку мою.

Учень. Люблю тебе, хоч, може, люба ненько, непослухом раню твоє
серденько, Що, вражене до болю, давить груди, прости мені, Матусенько,
прости. Учениця. Прости мені, ти вмієш все прощати – ласкава, ніжна,
терпелива мати, Ти Янгол мій, що злинув з неба, люблю тебе, і більше
слів не треба.

Вчитель. Весна! Недаремно вона жіночого роду. Вона – пробудження,
початок здійснення найкращих мрій і сподівань. Вона – наша радість і
любов. Все те, що ми бачимо у Матері, жінці, сестрі, дружині. Весна і
жінка, весна і Мати – це краса і любов, мир і радість. Це вічність
нашого життя.

Учень. Руки ласкаві цілую, скільки з них випито сили!

Жали вони і косили, прали і тісто місили…

Скільки з них випито сили!

Руки красиві цілую…

Учениця. Здолала усе й заспівала дзвінко

Лиш ти, рідна Мамо, українська жінко!

Зажинки святкуєш, мрій сієш барвінки

Лиш ти, рідна Мамо, українська Жінко!

Учень. Ти – вся у майбутнім, ти прагнеш спочинку,

Лиш ти, рідна Мамо, українська жінко!

То ж слава хай лине і гінко, і плинко,

Тобі, рідна Мамо, українська жінко!

Учениця. О Мамо! Мелодіями молодієш…

Надійно торкатись твого плеча,

Вже стільки ти вдіяла, скільки ще вдієш!

Ти гідна пісень, і пісні звучать.

(Звучить пісня «Чорнобривці».)

Вчитель. Мамин день – це велике свято. Адже все починається від Мами, її
пісні, доброї казки, ніжної колискової. Дні дитинства, наче плин води.
Проліта дитинство, та у спадок зостається пісня, повна згадок, пам’ять
зостається назавжди.

Напевне, усім нам хочеться повернутися у дитинство і послухати мамину
добру казку, що до кожного заглядала сивими очима, і колискову, яку
співала нам ненька. Зараз ми її почуємо у виконанні нашої учениці
Попович Марійки і її мами. (Звучить колискова.)

Учень. Перше слово сказав із колисочки прямо: «Мамо».

Виріс, солдатом прийшов на вокзал і з гамом — «Мамо».

Йдучи в атаку впав і так само – «Мамо».

Звівся й припав до життя так само – «Мамо».

Учень. З просвітом перший піду до тебе,

Усе полишу і піду,

Знайду те поле, знайду ту греблю,

Знайду ворота, знайду хатину

Й тебе забуту посеред неї…

Твоєї ради не вистачає, тебе самої не вистачає,

Тепла і слова не вистачає, не вистачає, не вистачає.

(Пісня «Рідна мати моя».)

Учениця. У черешневий цвіт тебе вдягли роки,

Моя матусенько, моя голубко сива,

І на чолі поорані стежки,

Й на личку доля слід свій залишила.

В очах твоїх небесна голубінь

І доброти у них безмежне море,

Хоч дарувала доленька тобі

Струмочок радості і ріки горя.

В своєму серці не тримаєш зла,

Воно любов’ю, ласкою рясніє,

Не раз ти скривджена в житті була,

Та кривду нам завжди прощати вмієш.

Моя матусенько, голубонько моя,

Натруджені і мозолясті твої руки,

Та не згубили ніжності й тепла,

Його тепер даруєш своїм внукам.

Так день за днем у даль злетять роки,

І нас той черешневий цвіт припаде,

Але не припорошить час мої рядки,

Так, як з роками мати не зів’яне.

Вкраїна – Мати, Мати Пресвята,

І Мати, що усім нам світ дарує,

У слові цьому ласка й доброта,

Любов і ніжність, і життя вирує.

Вчитель. Скільки б тобі не було – п’ять чи п’ятдесят, – завжди потрібна
мати, її порада, погляд, ласка і любов. І що більша твоя любов до неї,
то світліше і радісніше її життя.

Учень. Стрепенулась від сонця галузка в саду…

Кличе матір додому пташина сім’я.

Я щоднини до Вас на розмову іду,

Мамо рідна, надіє і втіхо моя.

Учень. Я часто ночами пригадую знов дитинства сполохану казку,

Спасибі вам, мамо, за вашу любов і щедру незміряну ласку.

Ховали тривогу в собі й гіркоту, до мене всміхалися радо,

Спасибі вам, мамо, за всю доброту і пісню, залишену в спадок.

Над ліжком схилилось привітне чоло, дрімали натомлені очі, Спасибі вам,
мамо, за ваше тепло і довгі недоспані ночі.

(Дівчата і хлопці підходять до своїх матерів і дарують їм квіти.)

(Виходять двоє хлопців і двоє дівчат з запаленими свічками в руках і
стають біля образу Божої Матері.)

Дівчина. Пречиста Мати, просять діти вірні,

Сповни наші просьби сердечні, покірні,

Дай, щоб ми невинні у мирі зростали,

Тебе й Твого сина завжди прославляли.

Хлопець. Зволь нам, Мати Божа, силу й волю дати

Для рідного краю жити й працювати.

Дівчина. Дай, щоби сповняли заповіт Шевченка,

Щоб цвіла у щасті Україна – ненька.

Зволь над нашим краєм зіркою ясніти,

Просять Тебе нині українські діти.

Хлопець. В здоров’ї тата й маму зберігай,

Сестричці й братикові щастя дай,

Зроби, щоб всі вдоволені були,

На лихо-горе раду щоб знайшли.

Дівчина. Благослови наш любий рідний дім

І всіх-усіх, що проживають в нім,

І неньку нашу, і садок розмай,

І нарід наш, і рідний край.

І ті могили, що в полях стоять,

І тих героїв, що в могилах сплять

Під пишним кровом квітів і трави,

На віки вічні, Боже, прослави.

Дівчина. Всемилосердний Боже! Дякую Тобі за наших батьків та за все те
добре, що Ти нам подав через них. Вони виховують нас, навчають любити
Твої святі заповіді, не грішити. Ми любимо їх і хочемо завжди шанувати і
слухати. А ти, Господи, допоможи нам у цьому Твоєю ласкою. Благослови
їх, Господи, добром, здоров’ям та довгим щасливим життям, хорони від
злого, дай їм силу перемогти всі труднощі, діждатися потіхи від своїх
дітей, а по смерті прийми їх і нас до небесного царства. Амінь!

Вчитель. Ось і підійшло наше свято до кінця. Щиро дякую всім. Хочеться,
щоб ви, діти, любили своїх матерів і батьків, як говорили сьогодні у
віршах. І пам’ятайте, що тільки ласкавим словом, сумлінною працею,
доброю поведінкою, успіхами у навчанні ви зможете довести цю любов.
Дорогі матері! Щиро вітаю Вас із святом. Хай міцніє ваше здоров’я з
кожним днем, а роки життя не знають меж. Хай в сім’ях ваших ґаздує щастя
і радість, а на роботі – творчий успіх і натхнення. Хай діти ваші і
онуки ростуть здоровими і щасливими на втіху вашу і на славу людську.
(Пісня «Виростеш ти, сину».)

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020