.

Врахування закономірностей в управлінській діяльності – необхідна умова здійснення міжрегіональної координації дій центральних та регіональних органів

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
162 1363
Скачать документ

Реферат

на тему:

Врахування закономірностей в управлінській діяльності – необхідна умова
здійснення міжрегіональної координації дій центральних та регіональних
органів державного управління соціальними системами

   

У сучасний трансформаційний період розвитку України втілення в практику
державних регіональних цільових програм залежить від рівня врахування
органами державного управління об’єктивних закономірностей в
управлінській діяльності. Ефективність дій системи державного управління
передусім залежить від обсягу наукової і практичної інформації, якості
її аналізу, загального рівня розвитку наукових основ управління і
передбачає широке використання наукового обґрунтування при прийнятті
державно-управлінських рішень з питань подальшого розвитку соціальних
систем. Урахування закономірностей управлінської діяльності дозволяє
розробити науково обгрунтовані моделі щодо координації дій центральних і
місцевих органів державного управління відносно подальшого розвитку
соціальних систем, відіграє важливу роль при розробці питань щодо
стратегічного планування, проведення науково-технічної експертизи
відносно перспектив розвитку галузей виробництва, у розробці та
виконанні цільових комплексних програм у соціально-економічній сфері.

   Мета цієї статті полягає у висвітленні питання впливу закономірностей
управлінської діяльності щодо координації дій центральних та місцевих
органів управління при прийнятті державно-управлінських рішень у
соціальних системах. Зазначена проблема знайшла своє певне висвітлення в
науковій літературі.

   Проблема щодо врахування закономірностей в управлінській діяльності
знайшла своє висвітлення в роботах В.Бакуменка, В.Лугового, В.Майбороди,
С.Майбороди, В.Цвєткова та інших дослідників. Аналіз вітчизняної
літератури дає можливість зробити висновок, що в наукових дослідженнях
здебільшого розглядались проблеми управління аналізу закономірностей в
управлінській діяльності, але питання врахування закономірностей в
аспекті міжгалузевої координації при прийнятті управлінських рішень не
знайшло належного висвітлення в науковій літературі.

   Аналізуючи питання щодо міжгалузевої координації дій центральних і
регіональних органів державного управління та визначення науково
обгрунтованої раціональної стратегії розвитку соціальних систем, слід
наголосити, що однією із закономірностей управлінської діяльності є те,
що визначальним для формування структури органів державного управління є
стратегічні цілі в політичній, економічній, соціальній сферах.
Визначення стратегії та формування відповідно до неї державних органів
управління має цілісний характер і на рівні державного управління ця
закономірність проявляється в розробці і реалізації загальнодержавних,
регіональних і галузевих програм, спрямованих на вдосконалення
політичного, економічного, соціального розвитку держави. Координація дій
центральних і регіональних органів влади є обов’язковим компонентом
розвитку і функціонування соціальних систем.

   Процес формування раціональної структури управління соціальними
системами має тісний зв’язок з історичним розвитком держави і проходить
різні етапи розвитку, розвивається спираючись на вітчизняні традиції та
сучасні новітні управлінські технології. Ця закономірність має прояв у
суспільній діяльності і органічно переходить на сферу управління, таким
чином, дозволяючи в управлінській діяльності досягти високого рівня
ефективності державного управління.

   Закономірності управління відображають суттєві, причинно-наслідкові
зв’язки між окремими елементами соціальних систем. Історичний
вітчизняний досвід свідчить, що знання і застосувння цих закономірностей
у практиці управління посилюють цілісність і упорядкованість системи
управління, дають можливість досягти поставлених цілей.

   Наприклад, у 1957–1958 рр. прийняття рішення щодо стратегічного
планування підготовки фахівців для різних сфер діяльності суспільства в
Україні відбувалось після узгодження пропозицій держплану УРСР з різними
міністерствами і відомствами. Ці питання знайшли своє відображення у
тематичному плані роботи держплану УРСР з питань розвитку народного
господарства у сьомій п’ятирічці (культура, освіта, охорона здоров’я)
[1, арк.11].

   Аналіз історичного досвіду дозволяє зробити висновок, що знання
застосування закономір-ностей у практиці управління соціальними
системами, а освіта відноситься до соціальних систем, які повторюються в
значній кількості практичних завдань, посилюють цілісність системи
управ-ління, збільшують її ефективність.

   Прикладом використання набутого історичного досвіду може бути досвід
ФРН, яка в сучасний період використала підходи щодо організації
управління професійною освітою за часів Веймарської конституції. Це
знайшло свій прояв у тому, що відповідно до культури розвитку земель,
професійні навчальні заклади підпорядковані органам управління земель, в
той час як за професійною підготовкою на підприємстві правову
компетенцію мають федеральні органи. Професійна підготовка на
підприємстві грунтується на приватноправовому договорі про професійне
навчання, але сам процес цієї підготовки відбувається за розпорядженням
про професійне навчання державних органів і контролюється палатами
(промисловою, торговельною) та громадсько-правовими об’єд-наннями, а
надання місць для навчання, і навчального персоналу підприємств, а також
фінансування з різних приватних джерел залишені підприємцям. Ця змішана
система управління професійною освітою відповідає законодавству держави.
У плюралістичній демократії державна освітня політика ФРН не має прямого
впливу на професійну освіту, вона знаходить свій прояв у програмних
висловлюваннях щодо цілей освіти і виховання, які можуть мати вплив на
функціонування професійної освіти [3, с. 157].

   Практичне врахування закономірності стабільності організації, а також
впровадження зменшення кількості зв’язків і параметрів управлінської
діяльності значно підвищує ефективність останньої. В той час коли
надмірне ускладнення структури управління, утворення додаткових
проміжних відділів та управлінь може призвести до порушень стабільності
організації, збільшує термін для прийняття необхідних управлінських
рішень, що в кінцевому рахунку призводить до зменшення ефективності
управлінської діяльності.

   Важливим є втілення в практику управління принципу: поєднання
централізму і децентралізації, галузевого і територіального підходів до
управління. Порушеня цієї закономірності може призвести до переходу до
авторитарних форм правління.

   Наприклад, у 1934 році після прийняття РНК УРСР постанови “Про
реорганізацію народних комісаріатів та центральних установ УРСР” були
ліквідовані колегії при всіх наркомах УРСР, наслідком чого було
практично скасовано колегіальність у прийнятті управлінських рішень, що
означало перехід до авторитарної форми правління, в кінцевому рахунку це
призвело до зменшення ефективності державного управління [4, арк.12–13].

   У сучасних умовах в управлінській діяльності великого значення
набуває організація та здійснення координації дій центральних органів
влади з регіональними, співробітництво з органами місцевого
самоврядування. Розвиток регіонів залежить від багатьох факторів,
зокрема від стратегічного планування. Як показав історичний вітчизняний
та зарубіжний досвід управління соціальними системами, зокрема СРСР та
Японії, стратегічне планування відіграло значну роль у забезпеченні
галузей виробництва необхідною кількістю спеціалістів, у зміцненні
соціально- економічної бази [5, с. 52 ].

   Аналіз документів центральних органів влади дозволяє зробити
висновок, що координація дій щодо проектування програм розвитку
економіки і програм підготовки фахівців була необхідною умовою
планування соціально-економічного розвитку України у 60-х роках.

   Слід наголосити на тому, що в сучасних умовах необхідно враховувати
таку закономірність, як визначення змісту і цілей (народногосподарських,
міжгалузевих, міжрегіональних і територіальних), що має тісний зв’язок з
координацією дій управлінських структур.

   Вітчизняний досвід свідчить про те, що планування мережі вузів і
технікумів, підготовки спеціалістів для виробництва відповідної
кваліфікації у 1950/51 н.р. в УРСР координувалось з Управлінням у
справах вищої школи при РНК УРСР, яке здійснювало керівництво вузами і
технікумами республіканської підлеглості на території УРСР. У 1950/51
н.р. на території УРСР діяло 108 середніх спеціальних навчальних
закладів союзного підпорядкування і 368 респуб-ліканського
підпорядкування. За цих умов Міністерство вищої освіти СРСР узгоджувало
плани прийому до вузів і технікумів з Управлінням у справах вищої школи
при РНК УРСР [6, арк. 11].

   Робоча програма соціально-економічного розвитку України включала такі
розділи, як: розвиток вищої та середньої спеціальної освіти, визначення
потреб народного господарства у спеціалістах з вищою і середньою
спеціальною освітою до 1965 р., визначення структури і принципів
комплектування середніх спеціальних навчальних закладів, розгляд мережі
вищих і середніх спеціальних навчальних закладів з метою їх
раціонального розміщення по економічних районах, визначення потреб у
наукових кадрах для народного господарства та порядок їх підготовки [7,
арк.1–3].

   Координація дій стосовно управління народним господарством союзних
республік відбува-лося за умов подвійного підпорядкування управлінських
структур. Управління регіональним розвитком мало галузеву направленість
і вирішення питань оперативного характеру у сфері соціальної політики
залежали від рівня розвитку союзного і республіканського
народно-господарського комплексу, а дублювання управлінських рішень
значно зменшувало коефіцієнт їх продуктивності.

   Головною рисою сучасної регіональної політики західних країн є
децентралізація прийняття управлінських рішень. Центральні органи
державної влади вирішують тільки ті питання, які не можуть вирішити
регіональні органи влади.

   Так, у Фінляндії кожна провінція є спільним регіональним органом семи
різних міністерств. Регіональні ради відповідають за розвиток
муніципального управління. Вони діють як органи регіонального розвитку у
справах національної регіональної політики. Місцеві органи врядування
насамперед відповідають за державні послуги: освіта, соціальний
добробут, охорона здоров’я та утримання технічної інфраструктури [8,
с.37].

   Успішне виконання всього комплексу завдань економічної та соціальної
стратегії в Україні значною мірою залежить від прийняття та реалізації
управлінських рішень у регіонах. Як відмічають німецькі фахівці,
зміцнення місцевого самоврядування вимагає зміцнення та конкретизації
суспільних умов – від тлумачення поняття “самоврядування” до розподілу
компетентності з регіональними структурами управління і утворення
фінансових і організаційних передумов ефективного муніципального
управління. Федеральне міністерство внутрішніх справ Німеччини вважає,
що регіональні та муніципальні рівні управління відіграють важливу роль.
Вони складають безпосередній рівень державного управління. Для того щоб
дійсно відійти від централізму необхідно зміцнити рівні знизу вверх.
Муніципальне управління повинно взяти на себе виконання значної частини
державних завдань [9, с.166].

   До закономірностей, які мають прояв у значній кількості практичних
завдань, відносяться принципи збалансування розвитку територій з
розвитком інноваційних технологій. У розвинених країнах
інтелектуалізація суспільства розглядається як необхідний чинник
підвищення науково-технічних досягнень суспільства, тому прийняття
належних управлінських рішень для вирішення проблемних ситуацій у цій
сфері діяльності суспільства має важливе значення.

   В Україні у 2003 році наукові дослідження й розробки виконували 1487
наукових організацій, майже дві третини яких розташовано в економічно
розвинених регіонах, таких як: м. Київ (364 організації), Харківська
(241), Дніпропетровська (107), Львівська (95), Донецька (86), Одеська
(73) областях. Більше половини організацій (57,0 %), що виконували
наукові та науково-технічні роботи, відносились до галузевого сектору,
кількість яких становила 847 одиниць. В академічному секторі науки
зосереджено 387 організацій (26,0 % загальної кількості). У секторі
вищої освіти наукову діяльність здійснювали 164 (11,0 %) організації, у
заводському – 89 (6,0 %) [10, с. 8]. За цих умов стратегічне управління
повинно враховувати проблеми нерівномірного розвитку інноваційних
технологій в різних регіонах України і домагатись збалансування розвитку
територій у цій сфері.

   Стратегія економічного розвитку та глибокого технологічного
переоснащення виробництва,потребують своєчасного виявлення проблемних
ситуацій та прийняття необхідних управлінських рішень для їх вирішення.

   Успішна реалізація всього комплексу завдань економічної та соціальної
стратегії значною мірою залежить від урахування закономірностей
управлінської діяльності. Тільки за цих умов можливо досягти
стабілізації економіки, для цього є необхідні підстави. В Україні при
вкрай низькому рівні життя населення недостатнє фінансування освіти,
хоча значно високий освітній рівень населення.

   Так, динаміка державних витрат на освіту як частки ВВП має такі
показники: 1990– 1991 рр. близько 7%, 1992 р.– 6,7%, 1993 р. – 6,3%,
1994 р.– 6,0%, 1995 р.– 5,6%, 1996 р.– 5,0%, 1997 р. – 5,5%, 1998 р.–
4.4%, 1999 р. – 3,6%, 2000 р.– 4,2%, 2001р. – 4,7%, 2002 р. – 5,4%, 2003
р.– 5,7%, 2004 р. (прогноз) – 5,0%, 2005 р. (проект) – майже 8,0% [11,
с. 340] .

   За кількістю вчених та інженерів на душу населення Україна входить у
перші 25% провідних країн, і в той же час тільки 8% експорту країни
припадає на продукцію високотехнологічного сектору. Україна входить у 3%
найбільш освічених націй світу (4-та серед 133 країн), у 30% країн з
найбільш високими оцінками у середній школі [2], одночасно в Україні
постійно зменшується кількість конструкторських організацій, проектних
підрозділів на промислових підприємствах. За цих умов повинна бути дієва
державна підтримка наукової та науково-дослідницької діяльності.
Важливим для подальшого розвитку суспільства є те, щоб у державній
політиці в сфері управління соціальними системами була визначена на
підставі законодавчих актів пріоритетність орієнтирів щодо подальшої
реструктуризації системи професійної освіти та її орієнтації на ринкову
економіку, розширення самоврядності професійних навчальних закладів,
використання сучасних технологій щодо міжгалузевої координації
управлінських дій. Врахування світового та вітчизняного досвіду у
формуванні державної політики щодо стратегії управління в галузі
професійної освіти та її законодавче оформлення, орієнтири на
гуманізацію та демократизацію освіти, поширення інформаційних технологій
та якість освітніх послуг, забезпечення громадянам рівного доступу до
якісної освіти, утворення єдиного освітнього простору в системі
професійної освіти, орієнтація професійної освіти на інноваційний
розвиток, – це далеко не всі, але основні напрями подальшого розвитку
професійної освіти в Україні. У цьому контексті важливим є використання
прогресивних управлінських технологій щодо координації прийняття
управлінських рішень у питаннях підготовки фахівців з урахування потреб
регіонів, розподілу ресурсів для забезпечення діяльності професійних
навчальних закладів, формуванні державно-громадської моделі управління
професійною освітою. На місцях функціонують органи державного управління
та місцевого самоврядування, які діють у межах повноважень визначених
законодавством, і від того на якому рівні буде відбуватись координація
управлінських дій і прийняття управлінських рішень з проблем професійної
освіти буде залежити подальший розвиток освітньої галузі в регіоні. Це
стосується таких питань, як фінансування освітніх закладів, зміцнення
матеріально-технічної бази, забезпечення кваліфіко-ваними кадрами.
Міністерство освіти і науки є центральним органом влади у сфері освіти і
має значні повноваження, зокрема міністерство бере участь у формуванні
та реалізації державної політики в галузі професійної освіти,
регіональні структурні підрозділи управління професійною освітою в своїй
діяльності реалізують на місцях стратегічні рішення прийняті
центральними орга-нами влади, використовуючи в своїй роботі підтримку
об’єднань педагогічних працівників, різних громадських організацій
фахового спрямування. Такий підхід при чіткій координації дій
центральних і регіональних управлінських систем дозволяє розширити
джерела фінансування, забезпечити педагогічними та науково-педагогічними
кадрами діяльність професійних навчальних закладів.

   Важливим є питання визначення потреби у фахівцях з вищою освітою за
видами економічної діяльності. Відповідно до європейської системи обліку
і статистики в Україні запроваджено в 2001 році Класифікацію видів
економічної діяльності. Основним економічним показником під час
визначення обсягів загальної потреби у фахівцях для усіх видів
економічної діяльності є показник зайнятості населення [12 , с.14].

   За даними статистичної звітності, в 2003 р. кількість зайнятого
населення за видами економічної діяльності становила 14 092,5
(тис.осіб), зокрема:

   · 1781,4 – сільське господарство, мисливство, лісове та рибне
господарства;

   · 3 939,5 – промисловість;

   · 657,6 – будівництво;

   · 1167,5 – оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними
засобами; готелі та ресторани;

   · 1 093,8 – транспорт і зв’язок;

   · 188,2 – фінансова діяльність;

   · 855,3 – операції з нерухомістю;

   · 939,6 – державне управління;

   · 1 633,9 – освіта;

   · 1 348, 9 – охорона здоров’я та соціальна допомога;

   · 487,4 – колективні, громадські та особисті послуги [13, с.34].

   Тому прогнозування підготовки фахівців для регіонів і в цілому по
Україні повинно спиратись на обгрунтовані показники зайнятості
населення.

   Урахування закономірностей міжгалузевої координації дій центральних і
місцевих органів державного управління соціальними системами має сприяти
дієвому функціонуванню, становленню конкурентного середовища, розвитку
науково-технічного потенціалу країни, розробці та впровадженню у
виробництво новітніх технологій. У сучасний період така закономірність,
як цілісність системи та її збалансованість проявляється в розробці і
реалізації державних регіональних і галузевих програм, спрямованих на
удосконалення соціально-економічних процесів, повинна бути врахована під
час розробки регіональних програм розвитку територій.

   Значимість регіонів в умовах глобалізації значно збільшилась і
потребує збільшення їх повноважень. Окремі регіони, маючи значні
природні ресурси, науковий, кадровий потенціал і ефективну модель
управління, викликають великий інтерес у зарубіжних інвесторів, що
сприяє їх економічному розвитку, виконанню соціальних програм.
Оптимальна модель взаємодії центра з регіонами – це здійснення
координації в управлінській діяльності, зокрема в освіті. Пріоритетним
напрямом, який допоможе створити єдиний освітній простір професійної
освіти в Україні, є збалансована структурна політика з орієнтацією на
підготовку кадрів на місцях.

   Структурна політика у сфері управління професійною освітою є
концентрацією загальної державної політики і направлена на формування
загальнодержавних, міжгалузевих, внутрігалузевих пропорцій з метою
забезпечення збалансованого розвитку економіки, професійної освіти,
підготовки висококваліфікованих спеціалістів для виробництва.
Ефективність державної політики залежить від діяльності структур
управління за умови наявності оптимального співвідношення централізації
та децентралізації, надання ланкам управління повноважень для прийняття
управлінських рішень щодо виконання поставлених завдань.

   Урахування закономірностей в управлінській діяльності дозволяє
здійснювати міжрегіональну координацію дій центральних і регіональних
органів державного управління соціальними системами, досягти оптимальних
співвідношень між економічним зростанням і соціальним забезпеченням
населення. Координація дій у прийнятті управлінських рішень дозволяє
врахувати інтереси регіонів, не виходячи за межі єдиної державної
стратегії та чинного законодавства України.

Література

   1.Наукова та інноваційна діяльність в Україні 2003 рік. Статистичний
збірник. – К., 2004. – 267 с.

   2.Цихон Т.В. Сравнение стран мира методами международного
ранжирования // Теория и практика управления. – 2000. – Ноябрь № 4. –
С.30.

   3.Bildungpolitik in Deutschland 1945–1990 – Bonn. 1990–314 s.

   4.Центральний державний архів вищих органів влади України ( далі
ЦДАВО України) , ф.166, оп.15, спр.2843.

   5.Клочко В. Глобалізація та її вплив на країни з перехідною
економікою // Економіка Укра-їни. – 2001. – № 10.

   6. Про складання плану та контрольних цифр бюджету на 1945 р.:
Розпорядження НКО УРСР. – ЦДАВО, ф.166, оп.15, спр. 62.

   7. ЦДАВО України, ф.4621, оп. 7, спр. 157.

   8.Проміжний рівень управління в європейських державах: складність
проти демократії // За ред. Т.Ларсона, К.Нодмена, Ф.Петтівілля – К.:
К.І.С., 2003. – 346 с.

   9.Verwaltung in der Transformation. Tagung vom 28. bis 31. Januar
1996 in Berlin, vom Bundesministerium des Innern (BMI) und
Bildungsdienst, Sozialwerk und Akademie des Deutschen Beamtenbundes (
BISOWE).

   10.Наукова та інноваційна діяльність в Україні, 2003 рік //
Статистичний збірник. – К., 2004. – 267 с.

   11.Луговий В.І. Десять років становлення (досвід досліджень, розробки
і впроваджень у сфері державного управління). – К.: Вид-во НАДУ, 2005. –
356 с.

   12. Методичні рекомендації щодо визначення потреби у фахівцях з
повною вищою освітою / Практично-методичне видання / Уклад.НДІ праці і
зайнятості населення Мінпраці та НАН України. – К.: Вид-во “Соцінформ”,
2004. – 43 с.

   13.Праця України 2003: Статистичний збірник / Державний комітет
статистики України: № 09-2-2-/92/277 від 9.07.2004 р. – 385 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020