Реферат на тему:
Виховання творчої самостійності студентів технічних вищих навчальних
закладів
Стосовно курсiв “Культурологiя”, “Українська та Світова художня
культура” виховання творчої самостійності студентів є особливо
актуальним, оскільки освоєння мистецтва не тільки передбачає
адекватність його розуміння, а й вимагає співтворчості та індівідуальної
інтерпретації. Одне з пріоритетних педагогічних завдань при викладанні
курсiв “Культурологiя”, “Українська та Світова художня культура” –
допомогти студентам оволодіти методами та навичками самостійної роботи.
Адже це сприяє поглибленому засвоєнню матеріалу, закладанню підвалин
стійких пізнавальних інтересів у сфері культури; формуванню прагнення
подальшого здобуття знань, самовдосконалення; визначенню спрямованості
естетичних потреб та осмисленню внутрішньої необхідності прилучення до
мистецтва.
Прищеплення навичок самостійної праці передбачається кожним розділом
курсiв, на кожному етапі пред’явлення, засвоєння, закріплення матеріалу.
Для ознайомлення студентів з основними видами мистецтв – образотворчим,
музичним, видовищним, художньою літературою – розробляються відповідні
методичні системи забезпечення самостійної роботи.
Досягнення мети здійснюється в процесі вивчення усього предметного
комплексу, що позначається поняттям “художня культура”, й утверджується
шляхом застосування різних форм навчання та виховання (лекції, практичні
заняття, тематичні заняття, тематичні консультації, робота в експозиціях
музеїв, ознайомлення з музичними творами, сценічним мистецтвом тощо).
На найбільш складному етапі навчання засоби методичної підтримки
мають допомогти їм – при введенні художнього сприйняття до тезаурусу
загальнокультурного контексту і мистецтвознавчого усвідомлення, що
потребує перекодування художньої семантики у сферу вербального дискурсу.
Це передбачає перехід від перших вражень до розуміння мистецьких творів,
вербалізацію категорій художнього мислення та їх переведення у
мистецтвознавчі поняття, набуття навичок комунікативного спілкування
стосовно мистецької проблематики. Методичні настанови мають допомогти
долати труднощі, звільнити тих, хто навчається, від стресових ситуацій,
що виникають через невміння самостійно розуміти й оцінювати художні
явища.
Самостійна праця студентів може, як відомо, здійснюватися чи то під
безпосереднім керівництвом викладача, чи незалежно від нього, шляхом
реалізації визначеної ним цільової програми. Останнє потребує творчого
використання набутих знань, володіння семантико-сигніфікативною
специфікою мов різних видів мистецтв, здатності до самостійних оцінок і
вміння визначити місце художнього явища у загальнокультурному контексті.
Це пов’язано із заключним етапом педагогічного процесу.
У будь-якому виді мистецтва необхідними при структуруванні процесу
формування навичок художнього сприйняття є вичленування основних
інформаційних блоків і розробка відповідних методичних карт. Зокрема,
методичне забезпечення лекційного курсу передбачає наявність
термінологічного ряду, представленого на картках індивідуальних завдань,
що заповнюються після лекції у позанавчальні години самими студентами.
Це вимагає від них певної пошукової праці, формує вміння систематизувати
дані, подавати наукові статті енциклопедій і довідників у лаконічній
формі, фіксуючи їх на картках. Заповнення студентами термінологічних
карток дозволяє викладачеві у найкоротший час відтворити з аудиторією
зміст попередньої. Таким чином, уже з самого початку курсу студенти
зорієнтовані не на пасивне сприйняття матеріалу, а на співтворчість з
лектором, на самостійний пошук і примноження знань.
Участь у практичних заняттях є наступним етапом, що дає студентам
можливість поглибити навички самостійної роботи, мета яких через
організовану певним чином педагогічну ситуацію забезпечити активне й, по
можливості, творче оволодіння матеріалом після його прослуховування на
лекції. Відповідно до завдання студенти мають бути забезпечені набором
методичних засобів, серед яких можна виокремити:
1. Засоби, що дозволяють з’ясувати рівень засвоєння матеріалу після
його первинного пред’явлення на лекції. Це, зокрема, засоби, що
відтворюють хронологію, фактологію, денотативну семантику художніх явищ,
розкривають зміст термінів і систем наукової класифікації мистецтва. У
процесі занять використовуються інформаційні картки, складені з метою
поглиблення знань з основних тематичних підрозділів;
2. Карти тренувальних вправ, за допомогою яких здійснюється поетапний
контроль засвоєння знань. Тут передбачені різноманітні засоби методичної
підтримки оперативного оволодіння навчальним матеріалом: речові зразки,
слайди образотворчого та ужитково-декоративного мистецтва, акустичні
записи музичних творів та їхніх фрагментів, ситуаційні моделі тощо;
3. Карти-тести, що реєструють швидкість розумових операцій у сфері
художнього мислення, здатності до вербалізації естетико-художніх
вражень, до інтелектуальної рефлексії щодо мистецтва. Вправи такого типу
найскладніші для студентів. Їх виконання дещо спрошується при
застосуванні підстановочних тематичних блоків, речових моделей опису
формально-композиційних і змістових компонентів твору, що полегшує
оволодіння основними елементами мистецтвознавчого аналізу.
На подальшому етапі оволодіння матеріалом доцільно використати форми
самостійної роботи студентів під керівництвом викладача в умовах
ситуації комунікативного спілкування “викладач – студент”.
Студент відтак набуває додаткової інформації, процес сприйняття ним
мистецтва коригується, поглиблюється його розуміння. Водночас викладач
має можливість спотерігати якість естетичних реакцій, емоційного
сприйняття художнього твору, а також з’ясувати рівень компетентності
рецепієнтів, виявити ступень їхньої готовності до широкого спілкування.
Групове обговорення, що передбачає творчу дискусію, доцільно
проводити під час консультацій з проблемних тем нормативного курсу. З
метою підготовки до цього виду самостійної праці студентам пропонується
ряд завдань, виконання яких передбачає безпосереднє спілкування з
мистецтвом: відвідування виставок, музеїв, концертів, вистав тощо.
Застосовані при цьому карти творчих завдань орієнтують на самостійне
осмислення мистецького твору, вироблення критеріїв його оцінки й
одерження обгрунтованого висновку щодо його художніх якостей. Студент
має проводити аналіз самостійно, без використання рефератів або
мистецтвознавчих праць.
Завдання для самостійних робіт розробляються з урахуванням
поступового нарощування їх складності, із застосуванням вербальної та
графічної підказки, що модулює виконання дій.
Викладач має змогу під час тематичних консультацій з’ясовувати
особливості пізнавального процесу кожного студента, визначити
особистісні параметри креативної уяви, пам’яті, уваги, художнього і
вербального мислення та відповідно до цього відображати блоки
індивідуальних навчальних та навчально-творчих завдань. Аналіз
самостійної роботи студентів дозволяє коригувати програми вдосконалення
художнього сприйняття, допомогти в разі необхідності звільнитися від
хвилювання та занепокоєння, пов’язаних з труднощами вербального
осмислення явищ художньої культури.
Спостереження за враженнями студентів від художнього образу та
словесною фіксацією цих вражень дозволяє визначити ступінь впливу твору
на свідомість рецепієнта, відчути зміни у його психічному стані,а відтак
і виявити можливості впливу мистецтва, естетичних критеріїв, ідеалів,
символів, кліше на молодіжне середовище, з’ясувати перспективи
використання художньої освіти, прилучення особистості до мистецтва як
засобу її саморозвитку, авторегуляції та самокорекції.
Серед важливих проблем, пов’язаних з організацією правильного
спілкування, неабиякий інтерес викликає проблема непорозумінь, які
обумовлені приналежністю комунікантів до різних гендерних класів. Це
одна з важливих тем.
Сучасне мистецтво – галузь, яка активно формує свідомість сучасної
людини, віддзеркалює світові процеси. Це сфера виникнення найважливіших
рис, які прогнозують майбутнє всього людства. Гендер сполучається у часі
з творчістю майстрів “нової української хвилі”, яка відчутно заявила про
себе при розвалі СРСР і визначена нині як “сучасне мистецтво”, переживає
десятиліття бурхливого розвитку, що збігається у часі з національною
незалежністю України. Крім того, особливості віддзеркалення мистецтвом
національної свідомості виявилися важливими у зв’язку з світовими
тенденціями глобалізації й універсалізації, коли існує загроза втрати
національної культури, національного мистецтва, безслідного розчинення у
світовій спільноті. “Актуальне” українське мистецтво – це мистецтво
останнього п’ятиріччя, що є найбільш турбулентною галуззю, в якій іде
процес могутнього перетворення віджилого статичного, консервативного й
стереотипного і пошук нових форм вираження національної ідентичності, і
застосування досвіду кіберпростору або ЗМІ.
На початку нового століття гендерні дослідження в галузі сучасного
мистецтва покажуть становлення нового культурного простору, який
ґрунтується на динамічній рівновазі маскулінного та фемінінного
початків.
Причиною нагальної потреби у дослідженнях гендерних аспектів і
особистості митця є те, що в цьому – основа сучасного мистецтва. Саме
сильна незалежна особистість митця спроможна розірвати пута традиційного
й рутинного сприйняття в мистецтві. Це і є відмітною рисою сучасного
мистецтва, на відміну від СРСР, де митця примушували до традиційного
сприйняття й це обмежувало його творчу уяву.
Провести гендерний аналіз формування світогляду й художнього мислення
сучасних художників означає:
1. Виявити становлення творчого методу, розвитку ними нових напрямів
у мистецтві, стилістичних проблем творчості на підставі вивчення
культурно-історичної й національної самобутності суспільства останнього
п’ятиріччя та мистецтвознавчої оцінки їх творів:
– провести гендерний аналіз твору мистецтва як культурного тексту,
коду, культурної універсалії;
– дати семіотичний і семантичний аналіз, що виявляє смислові та
гендернi константи у тво-рах сучасних художників.
2. Продемонструвати можливість застосування ґендерної методології у
вивченні мистецтва, гендер як аналітичний інструмент, відокремлений від
понять, пов’язаних з фемінізмом.
3. Виявити мистецтво як специфічно чоловічу (культурна метафора, яка
співвідносить поняття раціональне – духовне – божественне – культурне)
або жіночу культуру (чуттєве – тілесне – гріховне – природне), або як
дотримування динамічної рівноваги;
– чи розглядається жіноча культура як субкультура;
– характер універсалій (архітипових уявлень, домінуючих у різних
культурах, за К. Клакхоном), які складають окремий смисловий шар у
понятті гендеру;
– чи виявляється жіноча тема (особливістю української культури є
орієнтованість на стать);
– чим вирізняється творчість жінок-художниць;
– виявити гендернi напрями в живопису, розроблені та розвинені ними,
показати роль, місце й значення творчості в розвитку українського
мистецтва;
– на підставі отриманого досвіду провести дослідження гендерних
стереотипів у мистецтві останнього п’ятиріччя;
– проаналізувати ступінь відображення в мистецтві расових, етнічних,
соціальних відмінностей, пов’язаних із гендером (за Дж. Скотт).
Досліджений як соціальний конструкт, як філософський економічний
феномен, гендер як культурологічне поняття, тим більше, як поняття в
сучасному мистецтві не вивчено в Україні. Всі попередні відомі в
українській науці підходи ґрунтувалися на радянській ідеології і
традиційних стереотипах українського суспільства. Тільки зараз, коли
Україна стала відкритим суспільством, реально здійснення гендерного
дослiдження в мистецтвi.
Оскільки гендер є одним з базових вимірів соціальної структури
суспільства, він містить соціокультурний комплекс норм, правил, ідеалів,
цінностей і значень. Культурна складова в ньому є визначальною – саме
вона наділяє сенсом і мотивацією людську поведінку. Ґендерна
проблематика в мистецтві й досі не знайшла серйозного відгуку в
академічному середовищі, хоч рівень розробки загальних підходів цілком
можливо порівняти з рівнем розробок в інших країнах.
Гендер розглядається культурологічно – як культурний, символічний
образ статі, етно-соціальної спільності, як творця й споживача сучасного
мистецтва. Досліджуються закономірності, які лежать в основі створення
витворів мистецтва, архітипові зразки ідентифікації чоловіка й жінки, що
визначають особливості етнокультурного процесу. Особливістю проекту є
спроба ідентифікувати людину з об’єктами культури. Важливу роль у
гендерному аналізі конкретних творів грає формальний аналіз, творцем
якого став швейцарець Г. Вельфлін (1864–1945). Виділені ним два типи
художнього вираження, подані симетричними парами (лінеарність –
мальовничість, площина – глибина, замкнена форма – відкрита форма,
тектонічне – атектонічне, безумовна ясність – умовна ясність),
продовжують “працювати” в контексті сучасного стилістичного аналізу.
Іконологічний метод, розроблений німецьким вченим Е. Панофським, уперше
окреслений ним у “Дослідах з іконології” (Oxford, 1939), також є
складовою частиною нашої методики. Виділені ним три рівні значення
витвору мистецтва (первинне, зорове; повторне, іконографічне й
внутрішнє, змістовне, яке дозволяє розкрити різноманітне значення знаків
протягом розвитку різних цивілізацій і культур) допоможуть нам в
інтерпретації окремих складних символічних і міфологічних сюжетів.
В окремих випадках можемо вдатися до лінгвістичних можливостей
семіотичного підходу, що допомагає читати художній твір як текст, до
методу структурної лінгвістики, творцем якого був Клод Леві-Стросс (1908
р.). Французький етіолог-структураліст намагався моделювати несвідомі
процеси і прочитувати в міфі, ритуалах, масках інформацію, повідомлення.
Тим часом роль творчої особистості в художньому процесі є провідною й
визначальною: адже саме вона є рушійною силою цього процесу.
Гендерний характер мистецтва – це ознака його оновлення. Зрілий
гендер у зрілій культурі – це абстрактно-символічна структура, яку можна
виокремити як одну з мисленнєвих й інтерпретаційних систем у гендерній
класифікації світу.
Україна як суверенна держава вступила до світової спільноти і будує
громадянське суспільство на сучасних гуманітарних засадах, які
сприятимуть утвердженню свободи особистості, що неможливо без
реконструкції відсталих ґендерних стереотипів. Започатковані у минулому
столітті, гендерні знання слід зробити відповідними до духовних потреб
суспільства. Трансформація суспільних ідеалів, підвищення вимог до
повсякденних аспектів буття українців потребує проведення кроскультурних
досліджень, які збагатять і насичать власний історичний досвід новими
живильними силами. Гендерна рівність є ознакою розвинутого міцного
суспільства, його демократичності.
Гендерне дослiдження у мистецтвi засвідчує, що найпродуктивнішим
видається підхід до гендеру з позицій герменевтики як до реальності,
опосередкованої знаками, символами і текстами. Такий підхід дозволяє
визначити гендер як свого роду міждисциплінарну категорiю, в основі якої
переплітається безліч наук про людину, про її не тільки біологічну, але
й соціально і культурно зумовлену специфіку, як сукупність обставин,
подій і дій, у центрі яких перебуває людина, особистість.
Гендерні аспекти спілкування дійсно важливі у сучасному житті
суспільства, яке розвивається дуже динамічно і глобально. Відомо, що
суцільний характер мовленнєвого спілкування (стратегії, стилі,
тональності тощо) залежить, окрім всього іншого, і від соціальних,
комунікативних статусів комунікантів. Але зараз не можна нехтувати і тим
фактом, що окрема роль успішності комунікації належить гендерному
статусу учасників комунікації.
Як відомо, жіночий стиль спілкування характеризується орієнтацією на
взаємодію, довіру, більш відкрите висловлювання своїх емоцій. Жінки
більш чутливо розуміють комунікативний контекст, більш комунікабельні,
менш категоричні. Чоловіки більше схильні до лідерства, їх самооцінка
більш висока, вони більше концентруються на суті завдання, яке повинні
виконати. Проблема в практиці і теорії спілкування не в тому хто кращий,
а хто гірший у комунікації, а в тому, як навчити студентів-філологів
розуміти ці гендерно орієнтовані відмінності у спілкуванні і як їх
використовувати для кращого взаєморозуміння, для вірної оцінки намірів
людини, тобто для аналізу комунікативної поведінки комунікантів у
творах, які людина читає, або комунікантів у реальному повсякденному і
діловому спілкуванні. Іншими словами одне з завдань полягає у тому, як
навчити комунікативній грамотності, як навчити складати комунікативний
паспорт людини, розуміти всю комплексну інформацію, “яку особа
підсвідомо, “автоматично” повідомляє про себе різними засобами: мовного
коду, паралінгвістичним використанням правил, законів, конвенції тощо –
іншим учасникам спілкування і тим, хто за цим спілкуванням спостерігає”
[1, с.272].
Організована належним чином система самостійної роботи студентів
допомагає зміцніти мотивації до навчання, самостійного пошуку знань,
розширення культурного діапазону, закладає основу успішного навчання в
атмосфері позитивних емоцій, сприяє розвиткові творчого потенціалу
особистості, готує майбутніх фахівців до повноцінної участі у процесах
культуротворчості суспільства.
Література
1.Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. – К.: Видавничий
центр “Академія”, 2004. – 342 с.
2.Hofstede Geert. Masculinity and Feminity: The Taboo Dimension of
National Cultures. – Thousand Oaks: SAGE Publications, 1998. – 238 p.
3.Geis F.L. Self-fulfilling prophecies: A social psychological view
of gender //A.E Beall, R.J. Sternberg (Eds.), 1993.
4.Gilmore D.D. Manhood in the making. – New Haven, CT: Yale
University Press, 1990.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
