Реферат на тему:
Бібліотекознавство як наука
ПЛАН
Бібліотека як соціокультурний феномен.
Теоретичні основи бібліотекознавства.
Бібліотечний соціальний інститут.
Бібліотека – це один з найважливіших продуктів розвитку людської
цивілізації. Її діяльність пов’язана з суспільством протягом усієї
історії його існування. Виникнення цієї соціальної організації було
зумовлене потребами людства у накопиченні та зберіганні знань. З самого
початку бібліотека стала мірилом духовності суспільства, і в наступні
часи була закладом, цілі діяльності якого відповідали прагненням
панівних класів.
Визначаються три джерела формування бібліотекознавчої думки: бібліотечна
практика, професійна свідомість, соціальні замовлення.
У розвитку бібліотекознавства можна накреслити декілька етапів:
І – передісторія формування наукової думки: осмислення бібліотечної
практики, поява перших праць – 1 тисячоліття до н. е. – ХVІ ст.;
ІІ – оформлення наукових шкіл, професійних спілок, наукових журналів –
кінець ХІХ ст.;
ІІІ – утвердження наукового статусу, входження в клас гуманітарних наук
– початок – середина ХХ ст.;
ІУ – перетворення у продуктивну силу сфери діяльності, трансформація,
зміна предмета і об’єкта – 80-ті роки ХХ ст.
Бібліотекознавство як наука розвивалося на протязі тривалого часу, але
інтенсивно – лише на початку ХХ ст. В той час становлення
бібліотекознавства і оформлення бібліотечної діяльності у професійну
сферу відбувалося майже одночасно.
Перші писані джерела в галузі бібліотекознавства з’явилися ще в
стародавні часи у вигляді каталогів бібліотек. Та суто бібліотечні праці
з’явилися пізніше у ХVІІ-ХVІІІ ст. й мали описовий, методичний характер.
Існують бібліотекознавчі школи, які визначили напрямки розвитку науки
вже в ХХ ст.: англо-американська (бібліотекознавство як практикум),
Східна Європа (як суспільна наука), Латинська Америка (наука про обіг
документів).
Розвиток українського бібліотекознавства припадає на кінець ХІХ-поч. ХХ
ст. і пов’язаний, в основному, з іменами К.І. Рубинського (1860-1930),
та Я. Б. Хавкіної (1871-1949). Слід згадати Х. Д. Алчевську (1841-1910),
Д. І. Багалея, Є. В. Балабанову, які зробили значний внесок в практичну
допомогу діяльності та розвитку бібліотек.
Радянський період бібліотекознавства поділяють на два етапи:
1-ий етап – 1917р. – до кінця 50-х рр.
2-ий етап – 60-80-ті рр.
1-ий етап – збігається функціональний напрям досліджень, до кінця 50-х
рр. Радянське бібліотекознавство сформувалося у самостійну наукову
дисципліну.
У 60-70-ті рр. проявляється інтерес саме до цих проблем. Радянське
бібліотекознавство ( у визначенні Чубарьяна О. С.) – суспільна наука,
яка вивчає закономірності розвитку, властивості, характер і структуру
бібліотечного процесу як однієї з форм масової соціальної комунікації.
Більш прийнятним є визначення Кузьміна Г. К. (рос. бібліотекознавця),
який виходить з того, що бібліотекознавство покликане вивчати усе
розмаїття явищ у бібліотечний сфері.
В наш час бібліотекознавство стало наукою вивчає закономірності, форми
організації, процеси діяльності в бібліотечному соціальному інституті
(БСІ).
Вважається, що наука отримує місце у системі наук у тому разі, коли
визначені її предмет і об’єкт, вироблений понятійний апарат,
встановлений фундамент, укладена узагальнююча теорія та принципи, які
дозволяють пояснити силу фактів. Таким чином, до основних характеристик
науки відносяться: об’єкт, предмет, метод, логічні форми мислення.
У ХХ ст. наука стає невід’ємною частиною сучасної діяльності у різних
сферах. У змістовому плані наука має вигляд „дерева знань”, коріння
якого сягає у глибину століть, а верхів’я – гілки, переплітаючись,
створюють нові відгалуження, складають підгрунтя для більш повного
пізнання оточуючого всесвіту. Наука в наш час стає продуктивною силою у
розумінні можливостей перетворення людського життя на краще, захисту
оточуючого середовища, отримання нешкідливих і безпечних технологій,
матеріалів, енергій.
Засобами наукової діяльності служать методи наукового пізнання, а
практичної діяльності – засоби реалізації суспільного призначення різних
сфер людської діяльності.
Бібліотекознавство пройшло довгий шлях свого розвитку від „суми
технологій” до самостійної наукової дисципліни.
Бібліотечна теорія – це комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямований на
тлумачення і пояснення фактів і явищ бібліотечної сфери діяльності.
Бібліотечну теорію слід вважати вищою формою організації наукового
знання, що дає цілісне уявлення про закономірності і суттєві зміни у
бібліотечній сфері.
Об’єкт теорії – це те, що описує теорія, тобто сукупність реальних явищ.
Предмет теорії – це те, що вона пояснює, тобто закономірні зв’язки і
відносини, які функціонують у структурі об’єкта.
Бібліотечна теорія є результатом і підсумком наукової діяльності у
бібліотечній сфері. Щодо об’єкта бібліотекознавства, осмислення якого
почалося наприкінці ХІХ ст., існували різні точки зору, перш за все це
були: бібліотека, діада „книга-читач”, бібліотечний процес
розповсюдження книги, система бібліотечних елементів. Об’єкт
бібліотекознавства ототожнюється з предметом.
В наш час бібліотека і бібліотечна сфера діяльності досягли нового,
вищого рівня своєї організації, ознаками якого стали розвинута
структура, системна організація діяльності у межах бібліотечних мереж,
система соціальних комунікацій, система підготовки і підвищення
кваліфікації кадрів, оформлення професійного друку і наукових установ,
визначені суспільні функції, державна і професійна система управління.
Поняття об’єкта бібліотекознавства, таким чином, стало більш широким і
трансформується відносно нового рівня організації бібліотечної
діяльності, яка стала соціальним інститутом. Об’єкт бібліотекознавства
визначається нами як бібліотечний соціальний інститут, тобто
інституалізовані і соціально-упорядковані у різних спеціалізованих
заходах відносини і поведінка бібліотечного закладу в ході виконання
певних соціальних функцій, пов’язаних з розповсюдженням документів,
інформації і знань. Нове трактування об’єкта бібліотекознавства дозволяє
заперечувати синонімічність понять об’єкта та предмета. Предмет
бібліотекознавства можна визначити як вивчення процесів, закономірностей
виникнення, становлення, функціонування і розвитку БСІ.
У процесі свого історичного існування бібліотека набувала нових
зовнішніх елементів, які не входили в її структури, але забезпечували її
функціонування та розвиток. За різноманітними соціальними функціями і в
залежності від ролі у суспільному житті бібліотеки стали поділятися на
певні типи та види. Так, окрім церковних, монастирських і
університетських бібліотек, з’являються публічні, академічні, наукові,
шкільні та інші. Усі вони призначались для обслуговування різних груп
читачів і забезпечення інформаційних потреб суспільства.
У середині ХІХ ст. з’являються бібліотечні школи, формуються перші
наукові положення про бібліотеку і бібліотечну діяльність, створюються
професійні кадри для бібліотек.
Поява і подальше становлення різноманітних бібліотек викликали
необхідність розмежування їх діяльності за різними напрямками щодо
формування фондів, їх організації, зберігання, щодо обслуговування
читачів та інше. Розвиток бібліотек супроводжувався зростанням фондів,
пошуком засобів їх розкриття, що потребувало систематичної підготовки
професійних кадрів, а паралельно й розподілу праці бібліотекарів.
Історично термін формування бібліотечного соціального інституту можна
віднести до середини ХІХ ст. Елементами БСІ є бібліотеки та їх мережі,
системи бібліотек, бібліотечна освіта, бібліотечна наука й інформаційне
забезпечення бібліотечної діяльності, система управління,
матеріально-технічна база.
Бібліотека як соціальна організація є одним із каналів передачі знань у
суспільстві. За довгу історію свого існування бібліотечна історія набула
усіх ознак „соціального інституту”: підпорядкованість суспільним
потребам відносно структури і функцій; регулятивний характер діяльності;
організаційні форми установ, які виконують певні соціальні функції.
Бібліотечний соціальний інститут України має всі необхідні для свого
подальшого розвитку матеріальні, кадрові, інформаційні, наукові ресурси.
Література:
Бібліотекознавство: теорія, історія, організація діяльності бібліотек:
Підручник. – X., 1993. 176 с.
Каліберда Л. Загальне бібліотекознавство: Навч. посібник. – К., 1998.
-192с.
Чачко А. Бібліотечна професіологія: Навч. посібник. – К., 1996. – 120 с.
Алтухова Г. Професcиональная етика библиотекаря. – М., 2000. -102 с.
Балика Д. Бібліотека в минулому. – К., 1925. – 117с.
Бібліотека в демократичному суспільстві: 3б. матер. Міжнар. наук. конф.
/ КДІК. – К., 1995. – 201 с.
Бібліотечна наука, освіта, професія у демократичній Україні: 3б. наук.
праць / КДУКІМ. – К., 1998. – 108 с.
Ільганаєва В. Бібліотечна освіта: нова парадигма розвитку.– К., 1996.
-255с.
Ільганаєва В. Бібліотечна сфера – соціальний інститут // Бібл. Вісник.
-1994 -№3.-С. 2-5.
Костенко Л. Інформаційно-комунікативні ресурси бібліотек АН України //
Бібл. Вісник. – 1993. № 3-4. С.55-58.
Пашкова В. Інтелектуальна свобода та доступ до інформації в бібліотеках:
Зарубіжний досвід. -К., 1998. -70 с.
Сенченко Н. Библиотеки и компьютери. – К., 1990. – 226 с.
Слободяник М. Наукова бібліотека: еволюція структури і функцій. – К.,
1995.– 268с.
Україна бібліотечна. – К., 1996. – 92 с.
Українська бібліотечна асоціація: Документи і матеріали.- К., 1998. – 78
с.
Чачко А. Библиотечний специалист: особенности труда и
профессионализации. – К., 1986. – 192 с.
Чекмарьов А., Костенко Л., Павлуша Т. Національна система електронних
бібліотек. – К., 1998. – 50 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
