Всесвітня історія становлення бібліотечного соціального інституту
ПЛАН
Бібліотеки стародавнього світу.
Бібліотеки Античної Греції і Риму.
Бібліотеки середньовіччя.
1. Бібліотеки стародавнього світу
Протягом свого існування бібліотечні організації розвивалися за типами і
видами, об’єднувалися в мережі, доповнювалися необхідними факторами
розвитку і науковою базою, підготовкою професійних кадрів, інформаційним
забезпеченням свого функціонування і таким чином перетворювалися в
певний соціальний інститут. Але зародження бібліотек розпочалося ще в
державах доісторичного минулого і на цьому шляху сформувалися загальні
та специфічні риси бібліотечних установ у різних країнах світу.
У середині третього тисячоліття до нової ери почали створюватися
бібліотеки, що налічували декілька тисяч глиняних табличок з текстами в
Ніпурі, Логаші та інших містах. Це були здебільшого релігійно-культові
та господарчі документи, а крім того, таблички з міфами, прислів’ями,
байками про тварин. До нашого часу дійшла перлина давньої поезії – перші
пісні знаменитого епосу про Гільгамеша, а також таблички-каталоги.
Глиняні таблички складали в ящики або кошики, додаючи етикетки про зміст
і характер тексту.
Багаті бібліотеки були частиною культурних надбань країни. Вони
знаходились у палацах царів, у храмах столичних і провінційних міст.
Найбільш відомою була знаменита Ніневійська бібліотека, створена царем
Ашшурбаніпалом, де зберігалися таблички з текстами шумерською,
ассірійською та іншими мовами. На замовлення царя чиновники збирали і
надсилали йому оригінали, надсилали йому копії з рідкісних чи відсутніх
у бібліотеці царя творів. Копії знімались старанно і звірялися з
оригіналом. За короткий час була створена перша в історії бібліотека із
десятків тисяч „книг” з усіх відомих на той час галузей знань.
Найбільш популярні твори мали дві-три копії. Бібліотека розміщувалась у
спеціальних розкішно оздоблених приміщеннях двох палаців царя. Один з
них називався „Будинок настанов і порад”. У бібліотеці підтримувався
зразковий порядок. Твори зберігалися у дерев’яних ящиках або глиняних
скринях у систематичному порядку за рубриками: граматика, історія,
право, закони, звичаї, знання про природу, географія, математика,
астрономія, релігія, легенди та сказання.
У ці та інші бібліотеки мали доступ лише адміністративна та культова
верхівки.
З великою увагою і пошаною ставилися до бібліотеки в Єгипті. Ця держава
найбільшого розквіту досягла в період Середнього (ХХІ-ХУІІ ст. до н. е.)
і Нового царства (ХУІ-ХІ ст. до н. е.). По всій країні налічувалося
багато бібліотек різних видів: при палацах і храмах, бібліотеки під
назвами „Будинок папірусу”, „Аптека для душі”, „Будинок життя”. Їх
діяльність була універсальною. При бібліотеках, паралельно із школами
переписувачів, створювалися скрипторії-майстерні з виготовлених книг.
Книги зберігались у ящиках, глиняних глечиках чи спеціальних футлярах, а
пізніше в нішах стін.
2. Бібліотеки Античної Греції
Античні держави Греція і Рим створюють перші публічні бібліотеки, що
були доступними лише для патриціїв, тобто ними мала змогу користуватися
тільки верхівка. Широке розповсюдження знайшли приватні бібліотеки
знаті.
Перші згадки про публічні бібліотеки в Греції належать до ІV ст. до н.
е. Відомо , що одна з таких бібліотек була організована правителем Афін.
У публічних і власних бібліотек в Афінах було також багато, що
сіцілійському історику Тімею довелося витратити 30 років для занять у
них науковими дослідженнями. Відомості про діяльність цих бібліотек не
збереглися.
Найбільш відомою була книгозбірня в Олександрії Єгипетській –
стародавньому науковому центрі греків, створена в ІV ст. до н.е.
правителями Єгипту. Олександрійська бібліотека і створений на її базі
Музей – це й науковий інститут, і величезна бібліотека. Багато з того,
що вважається основами нашого знання, нашої країни і науки, було
знайдено, встановлено, записано вченими, що групувалися навколо
Олександрійської бібліотеки. Книги збирались із „Будинків життя”, котрі
ще діяли в Єгипті. Птоломей ІІ надсилав у всі кінці світу послів за
цінними книгами, ним була викуплена бібліотека Арістотеля, Птолемей ІІІ
наказував відбирати книги в усіх, хто припливав в Олександрію, а замісь
них видавати копії. Коли в Афінах був голод, правитель погодився продати
грекам хліб за умов одержати для копіювання рукописи Есхіла, Софокла,
Еврипіда. Греки погодилися дати рукописи за великий заклад золотом.
Птоломей залишив оригінали, жертвуючи закладом. Гадають, що в період
найвищого розвитку фонд Олександрійської бібліотеки досяг мільйона
примірників, хоча точної цифри ніхто не знає. Тут були зосередженні
рукописи Греції, Ефіопії, Персії, давньогрецькою мовою і хінді. Головна
бібліотека Греції в 47р. до н.е. загинула від пожежі, що виникла в
наслідок вуличних боїв, коли місто захопив Юлій Цезарь. Сподвижник
Ю.Цезаря Марк Антоній через кілька років частково відновив бібліотеку.
Він привіз в Олександрію і подарував єгипетській цариці Клеопатрі – 200
тис. рукописів, захоплених римлянами в іншій знаменитій бібліотеці
стародавнього світу Пергамській. Місто Пергам, від якого і пішла назва
„пергамент”, знаходився в Малій Азії, на території сучасної Турції.
Вдруге бібліотека згоріла в 391р, її спалили фанатики-християни для
того, щоб „під корінь” знищити науку язичників. І знову вдається
відродити бібліотеку. Остаточно вона була знищена вже у УІІ ст. під час
завоювання Єгипту арабами.
Варто зазначити, що через кілька століть ті ж араби, нащадки попередніх
фанатичних ревнителів віри, почали розшукувати випадково уцілілі грецькі
манускрипти, старанно перекладаючи їх арабською мовою і знову збирати в
бібліотеки, але вже в нових центрах культури.
У 310-240 рр. до н. е. В Олександрійській бібліотеці працював Каллімах
–вчений, поет, автор 800 творів з історії, граматики, поезії. Головною
працею, що обезсмертила ім’я Каллімаха, була знаменита „Таблиця тих, хто
прославився в усіх галузях знань, і того, що вони написали в 120
книгах”. Близько 1/8 частини фонду Олександрійської бібліотеки відбито в
цих „Таблицях”, що одночасно були і систематичним каталогом, і
бібліографічним покажчиком. Ця праця не збереглася, до нас дійшла
граматика співробітника тієї ж бібліотеки Аристофана з Візантії „Про
таблиці Каллімаха”. На сучасному етапі уряд Єгипту й Олександрійський
університет спільно з ЮНЕСКО і згідно з програмою ООН розробили проект
відродження знаменитої бібліотеки. Передбачається створити нове,
оснащене сучасною технікою зібрання, яке на порозі третього тисячоліття
поверне собі минулу славу. Через комп’ютерну мережу воно буде зв’язане з
архівами і центрами документації всього світу.
Стародавній Рим
Римська культура зародилася на грунті грецької. На ранньому етапі
розвитку вона була майже копією елліністичної культури. Перші п’ять
століть своєї історії Рим не мав бібліотек і майже не мав письмової
культури. Поступово римські завойовники розширюють кордон своєї імперії
й у війнах книги стали здобиччю завойовників. Найбільшою з захоплених
була бібліотека Арістотеля. Перша публічна бібліотека в Стародавньому
Римі була створена після 37 р. до н. е. Поліоном, який відмовився від
політичної діяльності, щоб стати покровителем мистецтва і літератури.
Ідея публічної бібліотеки належить Юлію Цезарю, але цей задум був
реалізований після його смерті.
Поряд з Олександрійською і Пергамською можна поставити Римську
бібліотеку Ільпіана, засновану імператором Траяном (ІІ ст. н. е.). Вона
мала два приміщення: одне для грецьких, друге – для римських книг.
Наступні імператори також створювали бібліотеки, та більшість з них була
знищена пожежами.
У І ст. до н. е. та І ст. н. е. у Римі існувало багато приватних
бібліотек. Зібрання книг виступало символом престижу і багатства і було
доступне вченим, багато з яких мали власні бібліотеки. Наприклад,
Ціцерон мав 18 вілл, і майже в кожній – свою бібліотеку. Фонди бібліотек
були каталогізовані. На початку ІУ ст. у Римі існувало не менше 28
публічні бібліотеки.
Бібліотеки середньовіччя
З У ст. на зміну публічним і приватним бібліотекам стародавнього Риму
приходять церковні та монастирські бібліотеки, а також перші наукові
бібліотеки Академії Наук і університету, що сприяло розвитку науки і
удосконаленню навчального процесу. Центром культури став
Константинополь, заснований у 330 р. н. е. Імператор Костянтин створив у
своїй новій столиці на Босфорі власну бібліотеку. Наступні імператори
поповнювали її фонд, і коли в 477 р. вона загинула від пожежі, її фонд
нараховував 100 тис. сувоїв. Бібліотеку вдалося відновити за кілька
років. У Константинополі існували ще дві великі бібліотеки: Академії
наук, яка проіснувала кілька століть, й університету, що виникла на її
основі. Створений близько 850 р. університет став центром освіти на
Близькому Сході (завдяки своїй бібліотеці). Третя велика бібліотека
належала патріархам, главам Східної православної церкви. В імперії
з’являлися й інші церковні бібліотеки, модель яких була створена
єпіскопом Феодором із Студійського монастиря під Константинополем.
Приблизно у 825 р. Феодор організував у Студіумі бібліотеку і скрипторій
для переписування рукописів, а також школу підготовки духовенства. Це
була типова бібліотека пізнього середньовіччя. До початку ХІІІ ст. слава
Візантії повільно згасає. Роль Константинополя в історії західної
цивілізації значна тим, що він зберіг твори грецької літератури і
мистецтва, загублені для Заходу.
Бібліотеки Середньої Азії і Кавказу
Найдавніші бібліотеки виникли у феодальних державах Кавказу, Середньої
Азії і Київської Русі. Ранньофеодальні держави славилися високим рівнем
розвитку культури й освіти, оригінальними творами літератури,
розповсюдженням наукових і практичних знань. Виникнення писемності та
перших рукописних книг сприяло появі як власних, так і церковних,
монастирських та бібліотек навчальних закладів.
У ІV ст. до н. е. в стародавньому місті Отрар (Південний Казахстан)
існувала найбільша бібліотека, у ній було зібрано десятки тисяч книг
майже з усього світу. Внаслідок розкопок установлено, що бібліотеки
середньоазіатських держав мали багаті зібрання книг, написаних на
глиняних дощечках, шкірі, дереві.
Високим рівнем розвитку науки та культури в ІІІ-VІІ ст. н. е. виділялася
Грузія. На цей час припадає виникнення приватних та церковних бібліотек.
Найбільші книгозбірні знаходилися при монастирях. На початку ХІІ ст. в
Галатському монастирі, недалеко від Кутаїсі, була відкрита академія, в
бібліотеці якої були праці з філософії, астрономії, математики, права.
Із введенням алфавіту у Вірменії з’являється філософська, історична і
географічна література рідною мовою. Вже у ІХ-ХІ ст. в Середній Азії
культура й освіта переживають нове піднесення. У Бухарі, Самарканді,
Хорезмі та інших містах розповсюджується писемність, розвивається наука
і мистецтво, розширюється торгівля книгами та рукописами. Ці міста
славилися великими книгозбірнями релігійної та наукової літератури.
Бібліотеки розміщувалися в окремому будинку, мали каталог, книги були
розподілені за науками.
Бібліотеки Середньої Азії і Кавказу відіграли велику роль у становленні
національних культур.
Київська Русь
Найбільш поширеними з бібліотек середньовіччя були церковні та
монастирські. Перші бібліотеки з’явилися у часи створення Київської
Русі. Найдавніша згадка про бібліотеку на Русі датується 1037 р. У
літописах засвідчено, що князь Ярослав Мудрий збудував у Києві кам’яних
собор св. Софії і передав йому зібрання книг. Створення першої на Русі
бібліотеки, поряд з іншими заходами в галузі освіти, відповідало
державним інтересам і сприяло зміцненню незалежності церкви Київської
Русі від Візантії. Певно, ця бібліотека була не тільки центральною
книгозбірнею церкви, але й державною власністю. Кількість книг –
невідома, тому що бібліотека не збереглась. У минулому столітті деякі
історики вважали, що вона нараховувала „тисячі книг рукописних і різних
дорогоцінних манускриптів, писаних на різних мовах”. Зараз фахівці
вважають, що бібліотека налічувала 500-700 томів.
Можна припустити, що фонд цієї бібліотеки складався як з перекладної,
так і з оригінальної літератури. Бібліотека мала „Житіє святих” – свого
роду серію про життя видатних людей, твори енциклопедичного характеру,
книги, які містили відомості з філософії, історії, географії, астрономії
і мали велику пізнавальну та наукову цінність.
У Х-ХІІ ст. створюється на Русі й оригінальна література. Митрополит
Іларіон написав „Слово про закон і благодать”. „Слово” монаха Кирила
Туровського було написане з приводу церковних свят. Це не суто релігійні
книги, обидві відзначаються ліризмом і зворушливістю викладу. Книга
державного діяча „Поучение Володимира Мономаха” закликала до навчання.
Вершина культури того часу – „Слово о полку Ігоревім”, яке Бєлінський
назвав „запашною квіткою давньоруської поезії”.
Велике зібрання книг церковнослов’янською і грецькою мовами мала
бібліотека Києво-Печерського монастиря. Києво-Печерський монастир
відомий тим, що в ньому жив і працював перший історик східних слов’ян
Нестор, освічена людина свого часу, яка володіла багатьма мовами, автор
„Повісті временных лет”, „Чтенія про князів Бориса і Гліба” і „Житія
Феодосія Печерського”. В „Повісті временных лет” він дав узагальнену
картину життя і розвитку народів Київської Русі.
Монастирі ХІ ст. відігравали важливу роль у розповсюдженні грамоти й
освіти, ведучи літописи і переписуючи книги. Статут монастирів
передбачав посаду книгозберігача і зобов’язував монахів читати книги. До
навали татаро-монголів існувало вже близько 70-ти монастирів з
бібліотеками. Фонд лише богослужбової літератури нараховував 90 тисяч
назв. Монастирські бібліотеки збирали і розповсюджували в першу чергу
релігійну літературу, але одночасно були і центрами світської
літератури.
Найбільшим центром культури був Новгород Великий. Більше половини
загальної кількості стародавніх книг ХІ-ХІV ст. збереглося саме у
Новгороді. Місто не постраждало від татаро-монгольської навали, протягом
століть накопичувало і зберігало давні пам’ятки руської писемності.
Знаходилися вони в Софійському соборі. У бібліотеку приїздили з
віддалених монастирів і переписували тут книги. Фонд Софійської
бібліотеки нараховує близько тисячі рукописів у шкіряних оправах і
стародрукованих видань.
Літописи стверджують: у Києві та Новгороді не лише існували школи,
училища, бібліотеки, а й жили справжні любителі книг. До недавнього
часу, майже до половини ХХ ст. , існувала думка, що грамотність,
освіченість у стародавній Русі були привілеєм духовенства та князів. Про
те в 1951 р. у Новгороді археологами знайдена берестяна грамота –
невеличкий темнуватий шматочок березової кори з текстом. Подальші
відкриття довели – грамота відома в Новгороді з Х ст. не тільки боярам,
князям але і купцям, ремісникам, селянам. Нерідко й жінки володіли
письмом і були освідченими.
Монастирські бібліотеки на Русі в ХІV- ХVІІ ст. Створення, політичний й
економічний й розвиток багатонаціональної Московської централізованої
держави обумовили подальший розвиток національної культури. Цей період
характеризується швидким зростанням кількості монастирів, що мали велике
зібрання рукописних і друкованих книг. Найбільш значними були бібліотеки
Соловецького монастиря (1478 книг у 1676 р.), Кирило-Білозерського (?
1920 книг у 1664 р.), Києво-Печерського.
У фондах цих бібліотек зберігалася переважно релігійна література: твори
діячів церкви, псалтирі, служебники, молитовники і інші. Зберігалась і
література з вітчизняної історії – староруські літописи, історичні пісні
та сказання, повісті про великих князів, та московських царів, історії
міст та монастирів. Книжкові фонди монастирських бібліотек поповнювалися
за рахунок обміну (книгами) з бібліотеками інших монастирів, внесків
князів, бояр, духовенства: іноді книги для монастирських бібліотек
переписувалися, або привозилися з за кордону.
Монастирі були основним місцем зберігання пам’яток давньоруської
писемності та книг, що дійшли до нас завдяки існуванню монастирських
бібліотек.
Бібліотеки середньовічних університетів
Починаючи з VІІІ ст. в Арабському Холіфаті, ІХ ст. у Візантії, ХІ ст. у
Західні Європі дістає широкий розвиток новий вид бібліотека
університетська. Перші університети в Європі виникли в ХІ ст. з
єпископських шкіл або з приватних об’єднань викладачів, що навчали
філософії, праву, медицині. При них організовуються бібліотеки: в ХІ ст.
бібліотека при Болонському університеті, з ХІ і до початку ІV ст. в
Сорбонні (Париж, Франція), Оксфорді, Кембріджі (Великобританія),
Лісабоні (Португалія). У ІV ст. організовані бібліотеки університетів
Центральної Європи: Празького (Чехо-Словатчина), Ягелонського (Краків,
Польща), Віденського (Австрія). Всього у ХVІІ ст. в Європі
нараховувалось 65 університетів, статут яких передбачав створення
бібліотеки. Світської та наукової літератури тут було значно більше, ніж
у церковних та монастирських бібліотеках. Найбільш цінні книги
приковувались ланцюгами, тобто за межі бібліотеки не видавалися.
Основу університетських бібліотек становили власні бібліотеки видатних
людей того часу. З університетів і їх бібліотек прийшла освіта, що
заклала фундамент Відродження.
Епоха Відродження
Соціально-економічними передумовами епохи Відродження стала поява
мануфактурної промисловості, розширення торгівлі, що вимагало розвитку
точних наук.
Раніше за інші країни відродження переживає Італія. У кінці ХІІІ ст.
Флоренція стала колискою гуманістичної культури. Гуманісти високо цінили
книги, бібліотеки: виявляли небувалий інтерес до античності, вивчали
грецьку і латинську мови, літературу, філософію; розшукували твори
давньогрецької і давньоримської літератури, збирали книги. Серед них
Франческо Петрарка, який свою бібліотеку заповів Венеції.
Найбільшою в цей час (ХV ст.) була бібліотека Ватікану (1475 р.). У ній
зберігались колекції стародавніх рукописів, зібраних попередниками.
Справжнім засновником бібліотеки вважають Миколу V, який оголосив її
публічною; вона нараховувала більше 1,5 тис. рукописів.
У 1481 р. у бібліотеці Ватікану налічувалось 3,5 тис. оригінальних
рукописів.
Література:
Бібліотекознавство: теорія, історія, організація діяльності бібліотек:
Підручник. – X., 1993. 176 с.
Каліберда Л. Загальне бібліотекознавство: Навч. посібник. – К., 1998.
-192с.
Чачко А. Бібліотечна професіологія: Навч. посібник. – К., 1996. – 120 с.
Алтухова Г. Професcиональная етика библиотекаря. – М., 2000. -102 с.
Балика Д. Бібліотека в минулому. – К., 1925. – 117с.
Бібліотека в демократичному суспільстві: 3б. матер. Міжнар. наук. конф.
/ КДІК. – К., 1995. – 201 с.
Бібліотечна наука, освіта, професія у демократичній Україні: 3б. наук.
праць / КДУКІМ. – К., 1998. – 108 с.
Ільганаєва В. Бібліотечна освіта: нова парадигма розвитку.– К., 1996.
-255с.
Ільганаєва В. Бібліотечна сфера – соціальний інститут // Бібл. Вісник.
-1994 -№3.-С. 2-5.
Костенко Л. Інформаційно-комунікативні ресурси бібліотек АН України //
Бібл. Вісник. – 1993. № 3-4. С.55-58.
Пашкова В. Інтелектуальна свобода та доступ до інформації в бібліотеках:
Зарубіжний досвід. -К., 1998. -70 с.
Сенченко Н. Библиотеки и компьютери. – К., 1990. – 226 с.
Слободяник М. Наукова бібліотека: еволюція структури і функцій. – К.,
1995.– 268с.
Україна бібліотечна. – К., 1996. – 92 с.
Українська бібліотечна асоціація: Документи і матеріали.- К., 1998. – 78
с.
Чачко А. Библиотечний специалист: особенности труда и
профессионализации. – К., 1986. – 192 с.
Чекмарьов А., Костенко Л., Павлуша Т. Національна система електронних
бібліотек. – К., 1998. – 50 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
