.

Комунікативні якості літературної мови (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
467 6046
Скачать документ

Реферат на тему:

Комунікативні якості літературної мови

ПЛАН

1. Культура мови – наука аксіологічна.

2. Виокремлення комунікативних якостей мови.

3. Характеристика комунікативних якостей літературної мови

1. Культура мови – наука аксіологічна.

Культура мови дає сумарну оцінку якості мови чи оцінку окремих її рівнів
та аспектів. “Під культурою мови розуміється чітко виражена тенденція до
розвитку в літературній мовi (як у розмовній, так і книжній) якостей,
які вимагаються її спеціальною функцією” (ПЛК, 1967, 39). Такі якості
називають комунікативними якостями мови (Головин, 1988; Ильяш, 1984;
ОКТМ, 1988), інколи критеріями (Васильева, 1990), критеріями
удосконалення мови (Булаховський, 1975), комунікативними ознаками
(Бабич, 1990; ОКМ, 1986), основними вимогами до мовлення (Біляєв, 1995).
Комунікативні якості мови — це реальні властивості її змістової і
формальної сторони. Саме система цих властивостей визначає ступінь
комунікативної досконалості мови.

Розуміння одних якостей мови у сучасній науці більш чи менш склалося
(правильність, точність, логічність, чистота), розуміння інших лише
окреслилося (дієвість, естетичність, емоційність, змістовність). Окремі
якості відомі з давніх часів, розглядалися в риториках, причому кожна
епоха i кожна наука про нацiональну мову вносила у цей розгляд щось
своє. Так, у 1927 році український професор М.Сулима зазначав: “… єсть
кілька однакових вимог до всіх чисто стилів: ясність, зрозумілість,
чистота й правильність мови” (Сулима, 1927, 72). Одначе лише в останні
три десятиліття, у зв’язку зі становленням науки про культуру мови,
вчені впритул підійшли до питання про ознаки, якості культури мови.

2. Виокремлення комунікативних якостей мови

Чеські мовознавці виділяли три якості літературної мови, зокрема такі:
1) стійкість, 2) ясну, точну і легку передачу найрізноманітніших
відтінків, 3) оригінальність мови. Комунiкативним якостям присвячена
значна лiтература в росiйськiй лiнгвiстицi. Усе ж суперечливими, а
інколи й невирішеними залишаються такі питання, як дефініція якостей
мови, принципи їх класифікації, їх взаємовідношення і своєрідність
реалізації у різних стилях мови. Зокрема, вчені визнають, що у виділенні
якостей мови відсутня спільна основа, єдиний принцип класифікації.
“Виділення одних якостей на основі одних відношень, інших якостей на
основі інших відношень, а також можливість виділення тієї самої якості
на основі двох типів відношень робить типологію якостей мови
непослідовною і внутрішньо суперечливою. Але безперечно й те, що
непослідовність і внутрішня суперечливість у цьому випадку неминучі”
(Михайлов, 1968, 207).

Вказані відношення розкрив Б.Головін у праці “Основы теории речевой
культуры”: співвідношення “мова — мовлення” пов’язане з правильністю,
чистотою і багатством мовлення, співвідношення “мовлення — мислення” — з
точністю і логічністю, “мовлення — свідомість” дає виразність,
образність, доречність, дієвість, “мовлення — дійсність” дає також
точність, логічність, “мовлення — людина, адресат” породжує доступність
і, нарештi, співвідношення “мовлення — умови спілкування” дає доречність
(Головин, 1977, 24-25).

М.Ілляш пропонує таку класифікацію комунікативних якостей мови:
правильність, точність, логічність, чистота, багатство і
різноманітність, виразність і образність, стислість і доречність.

Л.Скворцов вважає, що мовна майстерність полягає в умінні вибрати із
паралельних варіантів найбільш точний у змiстовому плані, стилістично
доречний, виразний, доступний і т. ін. Проте у монографії “Теоретические
основы культуры речи” (Скворцов, 1980) вчений не розглядає
комунікативних якостей мови.

Якщо А.Васильєва на першому рівні культури мови висуває критерій
літературно-мовної правильності, то на другому — критерії стилістичної
відповідності і комунікативної доцільності.

Безумовно, справжня культура мови передбачає володіння формами і стилями
сучасної літературної мови згідно з метою і завданнями спілкування;
проте, на нашу думку, немає потреби виділяти комунікативну якість
(критерій — за А.Васильєвою) стилістичної відповідності, оскільки
дотримання стилістичних норм літературної мови входить у критерій
правильності.

Стосовно комунікативної доцільності зазначимо, що Б.Головін, йдучи за
В.Костомаровим і А.Леонтьєвим, проаналізував це поняття, вважаючи його
опорним терміном теорії культури мови. “Напевно, — пише він, — окрім
норми діють й інші регулятори мовної поведінки людини, які,
розчленовуючи, можна позначити словом “доцільність”… Лише розумний і
міцний союз норми і доцільності забезпечує культуру мови суспільства й
окремої людини” (Головин, 1988, 20). Доцільність не “задана” самою
структурою мови, вона “задається” свідомістю мовців, які суб’єктивно
розуміють й оцінюють об’єктивну необхідність кожної (окрім правильності)
з комунікативних якостей мови. Доцільність має широку смугу відмінностей
і коливань, які зумовлюються функціональними стилями, соціальними
відмінностями людських колективів всередині єдиного суспільства
(професійними, віковими й іншими) і рiзноманітністю комунікативних
завдань та умов. Доцільність об’єктивна як необхідність, яка обов’язково
виникає у процесі спілкування, але вона і суб’єктивна як усвідомлення і
здійснення цієї необхідності окремими людьми.

Таким чином, доцільність, за Б.Головіним, — це не комунікативна якість
(учений її не аналізує у переліку комунікативних якостей), а комплекс
комунікативних ознак. А. Васильєва характеризує критерії точності мови,
логічності, ясності і доступності, чистоти, виразності, багатства
(різноманітності), естетичності, доречності. При трактуванні багатьох з
них (зокрема при формулюванні визначень) автор спирається на теорію
Б.Головіна.

В українській лінгвістиці аналіз комунікативних якостей мови знаходимо у
мовознавчих студіях Л.Булаховського. На думку вченого, у число критеріїв
удосконалення мови входить гнучкість фрази, ясність, точність,
багатство, естетичність. Гнучкість мови залежить від багатства
культивованих нею жанрів, від індивідуалізації застосовуваних стилів,
від тих можливостей вибору мовних знаків і зразків суцільного виразу,
які створює національний колектив своєю продукцією на різних ділянках
вживаного ним слова. Секрет ясності викладу “криється в засобах
організації думки — чіткості та послідовності планування опрацьованого
матеріалу, в певності, з якою подаються ті або інші факти та ідеї, в
чутті того, що вже належить свідомості слухача або читача як відоме з
попереднього досвіду й тому не потребує нового зосередження на ньому
уваги, в умінні висувати головне і планувати у відповідних ступенях
залежності матеріал другорядний, додатковий і т. ін. ” (Булаховський,
1975, 403). Точність вислову, — як вважає Л. Булаховський, —
забезпечується культурою мови на даному етапі і, залежно від загального
стану культурності країни, від специфічних умов її розвитку — школи,
преси і т. ін., можна говорити про різні ступені точності в аспекті
розвитку.

Загалом у працях українських мовознавців виділяються такі комунікативні
якості культури мови, як правильність, чистота, багатство, приступність,
краса мови (Рильський, 1971), правильність, точність, логічність,
чистота (Жовтобрюх, 1984, 26–27), точність, ясність, чистота, багатство
словника, різноманітність граматичних конструкцій, художня виразність,
логічна стрункість (Ганич, Олійник, 1985, 115–116), правильність,
точність, логічність, чистота, образність, виразність, багатство,
емоційність, доцільність, простота (ОКМ, 1986), правильність, точність,
логічність, чистота, виразність, багатство, доречність (ОКТМ, 1988),
правильність, точність, логічність, багатство і різноманітність засобів,
чистота, доречність, достатність, ясність, виразність, емоційність,
тональність (Єрмоленко, Мацько, 1994, 32).

Комунікативні ознаки мови проаналiзувала Н.Бабич у посiбнику “Основи
культури мовлення”. Вона, зокрема, зауважує: “Визначаючи якісні ознаки
культури мовлення (а саме поняття “культура мовлення” вже передбачає
якісну характеристику), враховуємо як суто мовні його особливості
(ступінь оволодіння діючими в конкретну епоху нормами), так і позамовні
(знання законів мислення, практичний досвід мовця — життєвий, віковий і
мовленнєвий, психічний стан мовця, мету, націленість спілкування тощо)
(Бабич, 1990, 66). З огляду на це виділено такі комунікативні ознаки
культури мови, як: правильність, точність, логічність, багатство
(різноманітність), чистота, доречність, достатність, ясність,
виразнiсть, емоційність.

О.Біляєв у статті “Культура мовлення вчителя-словесника” висуває такі
вимоги до культурної мови: змістовність, правильність, комунікативна
доцільність, багатство, точність, виразність, стилістична вправність,
грамотність (Біляєв, 1995, 39).

Варто відзначити таку запропоновану автором ознаку культури мови, як
змістовність. Порівняймо з думкою А.Васильєвої про те, що істинна якість
мови залежить від якості змісту мови, від якості комунікативних намірів
суб’єкта (Васильева, 1990, 78).

На основі аналізу відповідних оцінних параметрів мови, які склалися в
українському і російському мовознавстві сформувався такий перелік
комунікативних якостей літературної мови: правильність, точність,
логічність, чистота, образність, виразність, багатство, різноманітність,
доречнiсть, доступність, достатність, стислість, змістовність, ясність,
емоційність, естетичність, дієвість.

3. Характеристика комунікативних якостей літературної мови.

Основною комунікативною якістю мови є її правильність — дотримання норм
сучасної літературної мови. Насамперед правильністю забезпечується
висока культура мови, її єдність, зумовлюються усі інші комунікативні
якості.

У понятті точність мови закладений двоякий зміст: “по-перше, це вживання
слів (їх значень) і словосполучень, звичних (узвичаєних) для людей, які
володіють нормами літературної мови, а, по-друге, це оформлення і
вираження думки адекватно предметові або явищу дійсності, тобто
несуперечність реального предмета і його назви” (Бабич, 1990, 93).
Б.Головін виділяє точність предметну (адекватність слова і позначуваного
ним предмета) і точність понятійну (адекватність змісту мови і виражених
у ній понять).

Логічність характеризує структуру тексту, його організацію. Слід
враховувати взаємодію “трьох логік”: логіки дійсності, логіки думки і
логіки мовного вираження. Логічність, як і точність, буває предметна і
понятійна. Предметна логічність полягає у відповідності смислових
зв’язків і відношень одиниць мови у мовленні зв’язкам і відношенням
предметів і явищ у реальній дійсності. Логічність понятійна є
відображенням структури логічної думки і логічного її розвитку в
семантичних зв’язках елементів мови у мовленні.

Чистота — ознака мови, пов’язана з правильною літературнонормативною
вимовою, з відсутністю позалітературних елементiв — діалектизмiв,
вульгаризмiв, плеоназмiв, макаронізмiв, а також штампiв, канцеляризмiв,
слiв-паразитiв, таких мовно-виражальних засобiв, що заперечуються
нормами моралі.

Образність — комунікативна якість мови, орiєнтована на виникнення
додаткових асоцiативних зв’язкiв, тобто вживання слiв i словосполучень у
їх незвичному оточеннi, зокрема, їх переосмислення в порiвняннях,
метафорах тощо.

Виразність — те, що привертає увагу слухача, читача своєю формою,
логiчним або емоцiйним пiдкресленням, пор.: “це всі ті способи і
прийоми, за допомогою яких у читача виникає особливий інтерес і
підвищена увага до змісту і форми мови. У цьому випадку образність
входить в поняття виразності: все, що образне, те і виразне, але не все
виразне образне” (Ильяш, 1984, 130).

Показником багатства мови служить великий обсяг активного словника,
семантично і стилістично відмінні одиниці, оперування синонiмiчними
можливостями мови, не лише лексичними, а й словотвiрними, граматичними.

Різноманітність — це використання різних засобів і способів для
вираження того самого змісту, звертання до системних i контекстуальних
синонiмiв, до джерел стилiстичного урiзноманiтнення мови.

Доречність — добір, організація мовних засобів, що роблять мову
відповідною меті, умовам, ситуацiї спілкування. Доречна мова відповідає
темі повідомлення, його логічному й емоційному змістові, складові
слухачів і читачів, інформаційним, виховним, естетичним й іншим
завданням писемного й усного виступу. Розрізняють доречність стильову,
контекстуальну, ситуативну, особистісно-психологічну.

Доступність (дохідливість) — здатність даної форми мови бути зрозумілою
комунiкантам, полегшувати сприйняття вираженої інформації, тобто
доступнiсть насамперед пов’язана iз вiдповiднiстю повiдомлення
комунiкативнiй сприйнятливостi.

Достатність — це комунікативна якість, яка виражає поняття кількості
мовної iнформацiї i вiдповiдає вимогам певного функціонального стилю
літературної мови, логiчнiй завершеностi думки.

Стислість мови — прагнення виразити максимальну за обсягом інформацію
мінімальною кількістю усiх мовних засобiв.

Змістовність мови визначається iнформацiйним наповненням висловлюваного,
вiдповiднiстю його темi повiдомлення. Змiстовнiсть мови передбачає повне
розкриття предмета розмови… Важливими чинниками є лаконізм…,
відсутність пустих фраз, невиправданих повторень і дублювань.

Емоційність — комунікативна якість мови, що виражає iндивiдуальний лад
почуттiв, переживань, настроїв, суб’єктивного ставлення особистості до
висловлюваного, уникання експресивного дисонансу. Емоцiйнiсть
реалiзується за допомогою інтонації і лексико-граматичних засобів, що
відповідають нормам сучасної літературної мови. Культура вираження
почуттєвої сфери людини є важливим чинником загальномовної культури.

Естетичність виявляється перш за все в оптимальному відборі й
організації відповідно до комунікативних умов і завдань самого змісту, в
оптимальному при цьому мовному оформленні змісту, в гармонії та
цілісності тексту, в якісності його зовнішнього оформлення у писемній
формі і виконання в усній. Це милозвучність мови, відчуття краси слова.

Дієвість (ефективність) — ознака такої мови, яка спонукає адресата до
зміни поведінки — зовнішньої (вчинків, дій) чи внутрішньої (думок,
поглядів, настроїв).

Ясність передбачає співзвучність вираженої мовою думки динаміці мислення
мовної особистості і звідси — зрозумілість її адресатові, недвозначність
у формулюванні думки.

Вимоги до мови характеризуються не просто сумою комунікативних якостей,
а саме їх системою. Оцiннi параметри мови, взаємодіючи між собою,
формують високий рiвень культури мови суспiльства i кожного його члена
зокрема.

Література:

1. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. – Львів, 1990.

2. Культура української мови: Довідник / За ред. В. М. Русанівського. –
К., 1990.

3. Струганець Л. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль, 2000.

4. Струганець Л. В. Теоретичні основи культури мови. – Тернопіль, 1997.

5. Васильева А. Н. Основы культуры речи. – М., 1990.

6. Головин Б. Н. Основы культуры речи. – М., 1988.

7. Ильяш М. И. Основы культуры речи. – Киев – Одесса, 1984.

8. Скворцов Л. И. Теоретические основы культуры речи. – М., 1980.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020