.

Історія письма (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
817 17373
Скачать документ

Реферат

з мовознавства

на тему:

“Історія письма”Письмо є одним з таких винаходів людства, без якого
було б неможливе його існування. Звукова мова обмежена в просторі і
часі, тому існує і споконвіків існувала потреба в передачі інформації.
Саме письмо стало засобом такої передачі.

Письмо – штучно створена система фіксації мовлення, яка дає змогу за
допомогою графічних елементів передавати мовленнєву інформацію на
відстані й закріплювати її в часі.

Винахід письма можна вважати другим за важливістю (після звукової мови).
Він спричинив справжню інтелектуальну революцію, забезпечивши повноцінну
передачу інформації, а, отже, досвіду поколінь. Значно зросла і
прискорилася взаємодія між різними групами людей, інтенсифікувалася
торгівля, виробництво, стало можливою повноцінне функціонування
художньої літератури.

Навіть зараз, після винаходу способів передачі звукового мовлення роль
письма анітрохи не зменшилася.

До винаходу письма людство йшло довгими шляхами і тільки кілька
тисячоріч назад стало застосовувати для запису мови знаки.

Прийнято вважати, що це відбулося біля шести тисяч років тому, у
четвертому тисячолітті до нашої ери (епоха неоліту), на думку інших
дослідників – уже з восьмого тисячоліття.

Правда, перші найпростіші спроби графічної передачі інформації, знайдені
в печерах на півночі Іспанії зроблені близько 20 тис. pоків до н.е.,
проте немає достатніх підстав називати їх письмом.

Предметне письмо

Першим кроком на далекому і важкому шляху до сучасного письма було
використання предметів – спочатку як мнемонічних засобів. Вони не
передавали думку, а тільки нагадували про неї. До цих збереглася в нас
звичка зав’язувати вузлики на пам’ять.

Потім за предметами стали закріплювати конкретне значення. Вони були
свого роду сигналами, умовними знаками, що позначали те, про що було
заздалегідь обумовлено. Такими умовними знаками служили карби на
деревах, вузли, шнури, стріли для оголошення війни та інші предмети. Цей
спосіб закріплення значень зветься  “предметне письмо”. Його винахід
відносять до VIII-III тис. до н.е.

Повідомлення числового характеру, наприклад, відзначали умовними карбами
на бирках. Їх використовували для різних договорів. При висновку
договору бирку розщеплювали по довжині, і кожна зі сторін одержувала по
половинці. При сполученні половинок карби збігалися. Бирки
застосовувалися і як календарі (на них вирізували число днів, тижнів і
т.д. ). Вони служили і як розписки у боргових зобов’язаннях.
Використовувалися бирки і як реєстри пам’ятних заміток про події, які
потрібно було довго тримати в голові.

Для правильного розрахунку застосовували також рахункові шнури. Їх і
тепер можна бачити в перуанських пастухів, у деяких інших народів у
Латинській Америці й Африці.

Давні китайці також використовували для рахунка і запам’ятовування
вузлики на шнурах. Вузлики часто застосовувалися древніми народами і для
обліку часу. Прикладом може служити календар Дарія, про яку розповідає
Геродот, найбільший давньогрецький історик, що жив у V столітті до нашої
ери.

Геродот свідчить, що перський цар Дарій І під час походу на Скіфію
переправлявся через Дунай по спеціально спорудженому мосту. Щоб зберегти
міст, Дарій залишив своїх союзників іонян стерегти його. Їм він передав
ремінь із шістдесятьма вузлами і сказав: “…Візьміть цей ремінь і
чиніть так: як тільки побачите, що я виступив проти скіфів, починаючи з
цього часу розв’язуйте щодня  по одному вузлі. Якщо я за цей час не
повернуся, а дні, зазначені вузлами, минуть, то пливіть на батьківщину.
Поки ж.… стережіть міст і всіляко намагайтеся його зберегти й уберегти.
Цим ви зробите мені велику послугу”.

Вузликовими календарями користалися також народності Сибіру, Гвінеї,
Полінезії, Східної Африки.

Роль своєрідного предметного письма виконували і “жезли вісників”. Вони
були відомі в Древній Європі, у Древньому Китаї, в австралійських і
африканських племен. Жезл, принесений посланцем іншого племені, ставав
своєрідним документом, що підтверджує повноваження прибулого. На жезл
наносилися карби, пам’ятні знаки. Дивлячись на них, посланець згадував
про число даних йому доручень. Можливо, розміщення карбів виражало
визначені факти.

Оригінальні за формою і пояса “вампум” – предметний письмо
північноамериканських індіанців. Пояса служили свого роду посланнями, що
вручалися вісниками. Вампум складався з комбінації різнобарвних
черепашок, уплетених у  чи пояс підвішених до нього. Визначене
значеннєве значення мали і кількість, і колір, і взаєморозміщення
черепашок. Іноді на вампуми наносилися малюнки, що уточнюють зміст
спілкувань.

Відомий  вампум,  що став  важливим  політичним документом кінця XVІІ
століття. Це так називаний вампум Пенна – білий пояс із двома чорними
фігурками посередині. Його подарували індіанці племені лені-ленапе
В.Пеніу, засновнику Пенсільванії, як застава світу і дружби білих і
індіанців.

Цікавим зразком предметного письма служить кіпу інків – споконвічних
жителів нинішнього Перу. Вважається, що в ньому предметне письмо
розкрило усі свої можливості. Кіпу являє собою товсту мотузку чи ціпок,
на яку нанизані шнури з вузликами і сплетеннями. Значеннєве значення
надавалось кількості шнурів і вузлів, їхній величині, розташуванню і
кольору. Вага кіпу досягала часом чотирьох кілограмів. Незабарвлені
шнури застосовували для числового обліку і запам’ятовування знаменних
подій, різнобарвні – для більш складних повідомлень.

В індіанців кожен колір мав визначений сенс. Чорний означав нещастя,
смерть, фіолетовий – небезпеку чи ворожнечу, червоний – війну, білий –
світ, жовтий – золото, зелений – зерно. Розташовуючи в різних
сполученнях кольори і вузли, індіанці передавали велику кількість
повідомлень. Деякі учені вважають, що на кіпу могли бути записані зводи
законів, хроніки і навіть вірші. Інші, однак, дотримують  думки, що
складні записи за допомогою вузлів і різнобарвних шнурів зробити
неможливо.

І в сучасній практиці там, де це зручно, ми використовуємо принцип
предметного письма, наприклад, для сигналізації: бакени, маяки і
сигнальні прапорці – у морській справі, світлофори і семафори – на
дорогах, сигнальні лампочки – на різних приладах. Усі вони те саме що
“жезли вісників” і шнурам перуанських пастухів.

 

Піктографічне письмо

Предметне письмо не могло вирішити головної задачі: стати свого роду
пам’яттю людства, що зберігає накопичені знання. А потреба в цьому, у
міру ускладнення громадського життя, була усе більш гострою. Формувалися
звичаї, традиції, і їх потрібно було передавати новим поколінням. Поділ
праці й обмін товарів вимагали точного обліку. Виділилися вожді і жерці,
їхні діяння необхідно було увічнити.

Поступово з’являлося власне письмо – графічне, тобто пов’язане з
використанням графічних знаків. Першим етапом була піктографія.

Піктографія (від лат. рictus “розмальований” і гр. grapho – “пишу”) –
відображення змісту повідомлення у вигляді малюнка або послідовності
малюнків.

Особливість її як способу передачі інформації полягає в тім, що
рисунковий запис повідомлення передає думку цілком, не виділяючи окремих
понять. Навіть найдрібніші фрагменти піктограми мають таку ж значеннєву
закінченість, як і сучасне речення. Виділити в піктограмі складові
частини, як у реченні, не можна. Вона зображує дію, подію, однак ніяк не
відбиває усної мови, назв предметів. Піктограма позначає те ж, що і
зображує, символіка в ній відсутня. Тому піктограма може бути
розшифрована будь-якою людиною, незалежно від того, якою мовою вона
говорить.

Піктограми містили мисливські повідомлення і господарські записи,
повідомлення про бойові походи, набіги, сутички і магічні заклинальні
формули (особливо розповсюджені в північноамериканських індіанців, а
також в Індонезії), політичні договори, петиції, ультиматуми і любовні
послання.

Для тлумачення піктограми найбільш зручна віршована форма. Кожен рядок
такого вірша, що читається співучо тубільцем, описує окремий малюнок.

Виникла піктографія в надрах первісного мистецтва. Перші малюнки людини,
знайдені вченими, зроблені ще в епоху пізнього палеоліту: 40-10 тисяч
років тому. Древня людина висікала на камені, вирізувала на кісті,
наносила фарбою на стіни печер контури тварин – бізона, мамонта, лані,
носорога коня, оленя – чи людей. Вона ніби освоювала світ і
запам’ятовувала його.

В епоху мезоліту, датованого в Європі дев’ятим – шостим тисячоріччям до
нашої ери, усе більш поширюються складні образотворчі композиції
об’єднані загальним сюжетом. Вони схожі на закінчену розповідь у
картинках.

Це новий крок у пізнанні навколишнього світу, прагнення відбити подію,
дію. Думка первісної людини вже не тільки фіксує конкретні факти, але і
робить спробу передавати абстрактні поняття. На малюнках частіше
зустрічаються символічні елементи й умовні знаки.

Остаточно сформувалося піктографічне письмо, на думку дослідників, в
епоху неоліту, коли розрізнені родові групи стали поєднуватися в
племена.

І зараз ми широко користаємося піктографічними знаками. Такі зображення
товарів на вивісках магазинів і майстерень; знаки, що регулюють вуличний
рух; череп і схрещені кісти на тарі з отруйними речовинами; малюнок  чи
руки стріли, що вказує напрямок, і багато хто інші.

Дослідники вважають піктографію первісним способом письмового вираження
думок. Завдяки своїй наочності вона була загальнодоступною. Однак
допускала вільні тлумачення змісту. За допомогою настільки громіздкого і
конкретного засобу вираження, як малюнок, дуже важко було передавати
абстрактні поняття.

Страждала точність передачі зведень, оскільки накреслення тих самих  
предметів у різних піктограмах були різні, не говорячи вже про
зображення дії. Наприклад, “зброя” в одному випадку передавалося
малюнком списа, в іншому – стріли і лука, у третьому – кийка.

Поки записи були рідкісними і випадковими, усі ці недоліки
піктографічного письма особливо не відчувалися. Однак у міру розвитку
державності, коли переписування стає повсякденністю й у неї втягується
усе більша кількість людей, писемність перетворюється в неодмінний
атрибут повсякденного життя. Виникає потреба в прискоренні записів. І
цілком закономірно, що малюнок кожного зображення поступово спрощується
і всі чіткіше розчленовується на окремі графічні знаки. Назва предмета
закріплюється за визначеним малюнком, цей предмет що зображує.

Великий вплив на накреслення знаків-малюнків робить матеріал, на який
наносили письмена. У Передній Азії, наприклад, знаками покривали
прямокутні чи овальні глиняні плитки. В’язкість глини утрудняла швидке
нанесення на плитки закруглених ліній, і тут виробилися знаки у формі
клинів – клинопис. У Єгипті основним матеріалом для письма служив
папірус – перший матеріал, що спеціально виготовлявся для письма.
Єгипетські написи відрізнялися великою зображальністю. Особливо
виразними були напису на камені.

Ідеографічне письмо.

Ідеографія – письмо графічними знаками, що позначають поняття. Основною
одиницею ідеографії є ідеограма, або логограма, — писемний знак, який,
на відміну від букв, позначає не звук чи склад якоїсь мови, а ціле слово
або корінь слова. Ці знаки — своєрідні схематичні малюнки, якими можна
передавати поняття конкретних істот і предметів, дієслівні поняття, а
також абстрактні, які так чи інакше асоціюються із зображеннями, У
примітивних писемностях прості ідеограми в загальних рисах збігаються.
Наприклад, ідеограма око зі сльозами на позначення горя використовується
в таких історично і територіально далеких писемностях, як китайська і
майя. Позначуваним, як бачимо, є не сам життєвий факт, а ті поняття, які
виникають у свідомості людей і вимагають свого вираження на письмі.

Перехід від піктографії до ідеографії пов’язаний із потребою графічно
передати те, що не має наочності й не піддається малюнковому зображенню.

Позначувачами на перших етапах ідеографічного письма залишалися ті самі
малюнки, але позначуване змінюється. Якщо в піктографії зображення ока
позначало око, то в ідеографії воно, крім ока, позначало й зіркість.

Згодом знаки схематизувалися, Так, в єгипетському письмі поняття “вода”
передавалося хвилястою лінією (хвилі), “сонце” в шумерській і китайській
ідеографії позначалося кружечком із крапкою посередині. Як бачимо, в
ідеографії малюнок виступає і в прямому, і в переносному значеннях.

В ідеографічній системі кожен знак може позначати будь-яке слово в
будь-якій граматичній формі у межах поняттєвих асоціацій, викликаних
зображенням.. Коло можливих значень знака обмежене сусіднім колом
значень. Так, скажімо, знак, який зображує ноги, може означати “ходити”,
“стояти”, “приносити” тощо, але не може означати “ступня”, “підошва”, бо
для цього існують інші знаки.

На відміну від піктографії, в ідеографії можна говорити про систему
письма. Система письма характеризується постійним складом знаків.

Потреба прискорити розвиток письма і можливість передавати складніші за
змістом і довші за розміром тексти зумовили схематизацію малюнків,
перетворення їх на умовні знаки — ієрогліфи (від гр.
hieroglipho”священні письмена”) — ідеографічні знаки, в зображенні яких
зберігається деяка символічна подібність із зображуваним предметом.

3 утвердженням ієрогліфічного письма виникла проблема алфавіту і
навчання письму та читанню. Щоб прочитати ієрогліфічне письмо, необхідно
знати значення знаків, що оформились у середовищі, яке виробило їх і
певний час користувалося ними.

Хоч ідеографія має багато спільного з піктографією (вона зародилася в
середині піктографії; єгипетське письмо III — II тисячоліття до н.е. —
зразок перехідного від піктографії до ідеографії письма: має малюнки й
ідеограми), однак вона різко відрізняється від піктографії. Ідеографічне
письмо, по-перше, досить повно передає зміст словесного повідомлення
незалежно від його конкретності абстрактності; по-друге, передає
елементи структури висловлювання — словесний склад, словопорядок;
по-третє, користується строго фіксованими і стійкими за зображенням
знаками.

До ідеографічного письма належить шумерське (IV — I тис. до н.е.),
еламське (XXIII — IV ст. до н.е.), єгипетське (XXX ст. до н.е. — V ст.
н.е.), хеттське (XV— VII ст. до н.е.), китайське (з XIII або XV ст. до
н.е.), майя (IV— XVI ст.), ацтекське (до XVI ст.), ще не розшифровані
пам’ятки острова Пасхи (XIV—XIX ст.).

Так, зокрема, в китайській писемності 60 тис. ієрогліфів (у широкому
вжитку — 5 тис.). Омоніми передаються різними ієрогліфами, хоч
морфологічний склад і звучання в них однакове.

Недоліком ідеографічного письма, в тому числі китайського, є те, що дуже
багато знаків у системі, їх важко вивчити і зобразити (написати).

Закономірно виникає запитання, як таке письмо так довго протрималося у
Китаї і нині не здає своїх позицій. Цьому сприяли й тепер сприяють два
чинники. По-перше, в умовах Китаю, де кожна провінція говорить своєю
власною мовою або діалектом, який відрізняється від інших діалектів
більше, ніж деякі різні мови між собою, ієрогліфічна писемність
виявилася дуже зручним засобом міждіалектного і навіть міжнаціонального
спілкування, Так, скажімо, ієрогліф зі значенням “гора” існує в
китайській, японській та корейській писемностях, хоча читається він
по-китайськи шань, по-японськи яма, по-корейськи сан. Другим чинником є
структура китайської мови, де слова, як правило, є односкладовими,
складаються тільки з кореня, не мають морфем — префіксів, суфіксів,
закінчень, для яких потрібно було б вводити якісь додаткові знаки, Все
це сприяло тому, що китайська писемність є єдиним у світі послідовним
ідеографічним письмом, ефективно діючим і нині.

На сучасному етапі ідеографія використовується в системі дорожніх
знаків; в картографії і топографії (знаки корисних копалин), в
математиці і математичній логіці +, -, , 1, 3, V, X, %); в хімії
(Н2О, Са, С2Н5ОН); в шахах (К е4-е7). Використання ідеограм у названих
сферах зумовлено їх точністю, лаконічністю і міжнародністю. Носії різних
мов їх розуміють, але озвучують по-різному. Так, скажімо, запис 8 – 6 =
2 українець прочитає як вісім мінус шість дорівнює два, а англієць — як
eight minus six is two.

3 часом у зв’язку із суспільним розвитком і розширенням сфери
використання письма виникла проблема його спрощення. Можливими були три
шляхи спрощення письма:

Лексичний (цим шляхом пішла китайська писемність): для скорочення
кількості ієрогліфів використовують два знаки. Наприклад, поєднання
ієрогліфів, що позначають собаку і рот, означає “говорити”, дитину і рот
— “кричати”, людину і рот — “населення”, ворота і рот — “запитувати”.
Див. ще: ієрогліфи жінка і дитина означають “любити”, чоловік і дитина —
“оберігати”, місяць і сонце — “світлий”, гора і людина — “самітник”,
гора і вода — “природа, пейзаж”. Інколи використовується повторення двох
однакових знаків (редуплікація): дерево і дерево —  “ліс”. Цей шлях
скорочення кількості графічних знаків неефективний, особливо для мов, у
яких є префікси, суфікси та закінчення.

Граматичний. Для коренів залишають їх ієрогліфи, а для префіксів,
суфіксів та закінчень використовують додаткові ієрогліфи.

Цей шлях підходить тільки мовам з афіксами і закінченнями і не є дуже
ефективним, оскільки кількість коренів у мовах велика.

Фонографічний, тобто звукове письмо.

Фонографічне письмо

Фонографія (від гр. phone “звук” і grapho “пишу”) – різновид письма, в
якому графічні знаки позначають звуки.

Фонографічне письмо передає мову не тільки в її граматичній будові, а й
у фонетичному звучанні. Цей тип письма є найпродуктивніший. Він виник на
основі ідеографічного. У давньоєгипетській мові, де переважали складні
слова, головним було створення знаків-ребусів. Суть цього методу полягає
в тому, що письмові знаки для коротких слів можна було використати для
позначення частин довгих слів. Поступова спеціалізація знаків для
передачі певних звукосполучень зрештою привела до утворення
нестандартизованого алфавіту, що складався з 24 знаків для окремих
приголосних і 21 знака для сполучень приголосних.

У розвитку фонографії розрізняють три етапи: складове, консонантне і
буквено-звукове письмо.

Складове письмо — це система графічних знаків, які передають звучання
складів, тобто кожен склад позначається окремим знаком.

Найдавнішим складовим письмом було шумерське пізнішого періоду (3 тис,
р. до н.е.), близьким до нього — ассиро-вавилонське. Складовою була й та
синайська (давньосемітська) писемність, що розвинулася в другій половині
II тисячоліття до н.е. з єгипетських ієрогліфів і налічувала майже 100
знаків. На основі цієї писемності виробилося декілька форм фінікійського
письма.

Суто складовим є давньоіндійське письмо деванагарі, яке існує з VII ст.,
Застосовувалося в санскриті, нині ним пишуть ті, хто користується мовами
гінді, маратхі, непалі, мунда, гонді та ін. Деванагарі складається з 50
знаків: 13 для голосних і дифтонгів, 33 складових знаків і 4 допоміжних.
Складовими є також арабське та ефіопське письмо, японське письмо кана та
корейське письмо кунмун.

Силабічний алфавіт повинен відповідати кількості складів із кожним
голосним, що, як правило, становить від декількох десятків до 300
одиниць. Як бачимо, це значно простіший від ідеографічного алфавіт. У
японському силабічному письмі, наприклад, всього 48 грамем. До речі, в
українському алфавіті також є деякі елементи силабічного письма, Це
букви я, ї, ю, є які позначають склади [jа], [jі], [jу], [jе].

Подальший крок у розвитку фонографії зробили фінікійці. Вони буквами
позначали приголосні, які виражали лексичне значення коренів, а голосні,
які чергуються в корені між приголосними для вираження граматичних
значень, позначали діакритичними знаками.

Отже, усі види алфавітного письма формувалися на основі
давньосемітського фінікійського буквеного консонантного, або
квазіалфавітного, письма, яке використовували у Фінікії, Палестині та
Карфагені з XIII ст. до н.е. до початку н.е. У класичному фінікійському
алфавіті було 22 знаки, які фіксували мовлення за звуковим способом і
легко та швидко запам’ятовувалися. Букви були введені в алфавіт. Кожна
буква мала назву, яка відповідала звичайному слову мови, що починалося з
цієї букви: алеф “бик”, бет “дім”, далет “двері”, вав “цвях”, йод
“рука”, каф “долоня”, мем “вода”, нун “риба”, пе “рот”, реш “голова”,
шіи “зуб” та ін,

Оскільки в цьому алфавіті букви позначають лише приголосні, то цей тип
письма називають консонантним.

Наступний крок у розвитку письма зробили давні греки у VIII ст. до н.е.,
створивши найбільш ефективне буквено-звукове письмо. Запозичивши букви у
фінікійців, вони стали позначати ними не тільки приголосні, а й голосні,
Для цього використали фінікійські букви А, Е, I, О, що позначали такі
приголосні, яких не було в грецькій мові (наприклад, буква А, яка
позначала у фінікійському алфавіті гортанний проривний звук, була
використана для позначення голосного [а], а також увели деякі власні
букви — іжицю та омегу.

Грецький алфавіт став основою багатьох світових писемностей, зокрема
латиниці, що є найпоширенішим у світі алфавітом (VI ст. до н.е.) і
кирилиці(ІХ ст.н.е.).

Виникнення слов’янської писемності

Проблема виникнення слов’янської писемності і досі не є чітко
з’ясованою. Широкою популярністю  користується переконання, що
писемність для слов’ян створили “солунські брати” Кирило і Мефодій, а до
того слов’яни і зокрема Русь письма не знали.

Проте, яку показує практика, миттєва поява чого-небудь є практично
неможливою, і, за свідченнями сучасних науковців, зокрема,
М.Брайчевського, слов’янська писемність виникла задовго до ІХ ст. і
пройшла довгий та складний шлях розвитку. Свідченням цього є:

Тексти русько-візантійських договорів 860, 874, 944, 971 рр. В них чітко
вказується на наявність та поширеність на Русі письма,  а також його
активного використання, в т.ч. ділового.

Свідчення арабських мандрівників Ібн-Фадлана, Ібн-Якуба ал-Недіма (Х
ст.), що розповідають про використання русичами писемності для написання
імен богів та людей.

Археологічні знахідки з письменами Х ст., що не є ні кириличними, ні
глаголичними. На їх основі вчені висунули думку про поліалфавітність
руського письма. Вони також свідчать про побутове використання писемних
знаків, а, отже, їх широку розповсюдженість.

Трактат “Про письмена” Чорноризця Храбра. Він описує три ступені
виникнення слов’янської писемності: спочатку слов’яни не мали письма, а
вживали “черти і різи” – на думку дослідників, примітивні рунічні знаки.
Пізніше почали вживати грецьку і латинську азбуку “без устроєнія”, тобто
не пристосувавши до власної фонетики. Вчені вважають, що Євангеліє,
написане по-слов’янськи, яке, за свідченням Храбра, бачив у Херсонесі
Кирило було саме таким. А пізніше Кирило створив азбуку саме спираючись
на віковий процес виникнення руського алфавіту. Тобто не створив його, а
підсумував результат праці попередників.

Отже, можна зробити висновок, що ще до Кирила на Русі існувала поширена
писемність, сам же він тільки зробив її зручною. Хоча останнім часом
багато дослідників доходять до висновку, що Кирило створив глаголицю
(вона вражає своєю штучністю) на основі алфавіту, що поступово стихійно
постав з грецького. Останній з часом завдяки своїй простоті “здолав”
глаголицю і отримав назву “кирилиця”.

Цифри та комп’ютерні системи запису як специфічні види писемності

З давніх часів людство потребувало знаків і для запису числової
інформації. Так поступово виникали цифри.

Найпростішим їх видом, придатним для невеликих чисел були зарубки, які
карбували на дереві і подібних матеріалах. Кількість зарубок відповідала
кількості предметів. Проте зі збільшенням кількості обраховуваних
предметів постала потреба у використанні одиниць вищого порядку. За такі
брали кількості, пов’язані з людиною, а точніше – з пальцями – першими
обчислювальними “приладами” (5, 10, 20).

Аборигени різних континентів використовували для лічби власні системи
знаків типу риска – 1, кружечок – 10, кружечок з хрестиком всередині –
100 і т.п.

Цікава система числення була у інків – п’ятірно-двадцяткова. Числа до 20
зображувалися крапками по п’ять в ряд, двадцять – рискою. Таким чином,
число 44 мало такий вигляд:

У латинському світі для позначення цифр використовували літери –
загальновідомі зараз латинські цифри, використовувані в хронографії
тощо. Для позначення числа використовувалась буква, з якої починалася
його назва: 1000 (millia) – М. Грав роль і порядок розміщення букв-цифр.

Давні слов’яни також використовували букви, ставлячи над ними титло.
Проте з часом стала очевидною незручність такої системи, перш за все для
арифметичних підрахунків, і з Індії через арабський світ прийшли цифри,
звані арабськими: 123456789, пізніше – 0. Вони є ідеограмами, про що
говорилося раніше.

З розвитком комп’ютерної техніки виникла двійкова система числення, а
також запису інформації, базована на бінарній опозиції (є/немає: струму,
намагніченості, радіосигналу, будь-чого іншого). На письмі позначається
одиницями та нулями, проте це ідеограми не чисел “1” і “0”, а понять
“+”/ “-”. Так, число 5 має вигляд 101 (тобто +-+, таке сполучення легко
передати технічно: є струм, немає, є). Букви та знаки позначаються
аналогічно через кодувальні таблиці ASCII, в яких наведено відповідність
між буквами та їх порядковими номерами в таблиці. Так, ASCII №1-127
(27-1) містять великі та малі букви латиниці та символи пунктуації,
№128-255 – велику та малу кирилицю, допоміжні букви національних
алфавітів (ї, ё тощо), а також табличні символи.

Ця таблиця є єдиною для всіх комп’ютерів, а отже, символи –
загальнозрозумілими і легко перекодовуваними в двійкову форму.
Застосовуються і розширені кодувальні таблиці з символами грецького,
арабського, грузинського та інших алфавітів. Використовується також
шістнадцяткова (24) система: 0123456789abcdef.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020