Реферат на тему:
Особливості методики навчання фізичним вправам програми з фізичної
культури для 1-4 класів загальноосвітньої школи
ПЛАН
1. Особливості методики навчання гімнастичних вправ у процесі фізичного
виховання дітей молодшого шкільного віку
2. Особливості методики використання рухливих і спортивних ігор у
процесі фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку
3. Особливості методики навчання легкоатлетичних вправ у процесі
фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку
4. Особливості методики навчання вмінню пересуватись на лижах у процесі
фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку
5. Особливості методики навчання плавати у процесі фізичного виховання
дітей молодшого шкільного віку
Заняття гімнастикою в початкових класах спрямовані на розвиток і
зміцнення організму, оволодіння основними руховими навичками, формування
правильної постави, виховання в учнів моральних та вольових якостей.
Для вирішення зазначених вище завдань необхідно застосовувати вправи,
побудовані на природних рухах, які зустрічаються в житті дітей. Такими
вправами повинні бути: ходьба, біг, стрибки, лазіння, переповзання,
кидки і ловля м’яча, метання малих м’ячів в ціль, рухливі ігри, вправи в
рівновазі, перенесення предметів.
Враховуючи те, що процес окостеніння різних частин скелету ще не
закінчився і що кістки містять велику кількість хряща, не можна
використовувати рухи, пов’язані з тривалим статичним напруженням. Вправи
в лазінні в цьому віці необхідно виконувати на похило поставлених лаві і
драбинках, вертикальних драбинках і гімнастичній стінці, а перелазіння –
через перешкоду і стрибкові гімнастичні прилади висотою до 100–130 см.
Під час проведення вправ в лазінні і перелазінні не можна допускати
тривалих напружень із затримкою дихання. Не варто проводити стрибки з
великої висоти на тверду поверхню, оскільки вони можуть стати причиною
неправильного зростання кісток тазу і викривлення хребта. Необхідно
навчити дітей правильному м’якому приземленню при стрибках і зіскоках,
домагатись від них стійкого приземлення. Діти цього віку можуть стрибати
від 60 до 90 см. Для розвитку стрибучості і оволодіння правильним
приземленням доцільно включати в урок стрибки зі скалкою.
М’язи дітей відрізняються від м’язів дорослого тим, що вони еластичніші,
ніжніші, збагачені водою, бідніші на білки і неорганічні речовини.
Внаслідок великої еластичності м’язів і зв’язок необхідно обережно
проводити вправи на гнучкість. Розвиток гнучкості тіла повинен
здійснюватись у відповідності до розвитку сили м’язів. Надмірне
захоплення вправами на гнучкість веде до ослаблення м’язів і зв’язок і
може бути причиною порушення правильної постави дітей.
Враховуючи особливості центральної нервової, серцево–судинної та
дихальної систем, необхідно пам’ятати, що втома у дітей наступає швидко
і також швидко (після короткого відпочинку) відновлюється здатність до
нових дій. Відповідно, не можна дітям цього віку пропонувати біг на
довгі дистанції, тривалу ходьбу, тривалі ігри; необхідно чергувати
виконання вправ з короткими паузами між ними.
В цьому віці необхідно познайомити дітей з простими рухами для рук, ніг,
тулуба, які виконуються для гармонійного розвитку і оволодіння
необхідними рухами.
При навчанні дітей різним руховим навикам необхідно виходити з
особливостей протікання процесів збудження і гальмування та характеру
утворення тимчасових зв’язків у дітей. Потрібно пам’ятати, що у дітей
різного віку тимчасові зв’язки утворюються по-різному. Чим молодша
дитина, тим швидше виникають умовно–рефлекторні зв’язки, причому ці
зв’язки не стабільні і швидко згасають, для їх закріплення необхідні
часті повторення. Для того, щоб часті повторення одних і тих самих рухів
не набридли дітям, необхідно застосовувати різноманітні варіанти цих
рухів.
Наприклад, вправляючись в лазінні, діти повинні одні і ті ж прийоми
лазіння вивчати на різних приладах – похило поставленій лаві, драбинці,
вертикально поставленій драбинці і гімнастичній стінці. Вправляючись у
ходьбі і бігу, дітям необхідно пересуватись у різних напрямках, змінюючи
темп і величину кроку та способи руху – на носках, приставним кроком,
стрибками, в незвичних напрямках (в сторону, назад).
Оскільки в цьому віці діти схильні до наслідування, доцільно
використовувати метод імітації та показу рухів. Поряд з цим необхідно
привчати дітей аналізувати свої дії і вимагати виконувати рухи за
описом. При цьому доцільно давати конкретні завдання – сісти і встати,
кинути м’яч в ціль, кинути м’яч якомога далі, стрибнути якомога дальше і
вище і т. д. Для досягнення добрих результатів необхідно використовувати
додаткові зорові подразники у вигляді орієнтирів:
– накреслити крейдою лінію, за яку необхідно кинути м’яч або стрибнути;
– натягнути мотузку, через яку необхідно кинути м’яч або перестрибнути;
– підвісити м’яч, який необхідно дістати рукою при стрибку та ін.
Необхідно пам’ятати, що діти люблять гратись, що їм легше виконувати
різні дії під час гри, – треба значну кількість вправ за своїм змістом
наблизити до ігор.
В ігри включаються ходьба, біг, метання, рівновага, стрибки, лазіння та
інше. В ігровій діяльності діти краще і найбільш повно проявляють свої
фізичні і розумові здібності, тому ігри повинні займати важливе місце на
уроках з основної гімнастики.
Ігри з дітьми молодшого шкільного віку носять характер взаємних дій,
учні не поділяються на команди, і лише в третіх-четвертих класах в уроки
включаються командні ігри.
Уроки гімнастики в школі організовуються на основі загальних принципів
теорії методики фізичного виховання.
Враховуючи те, що діти цього віку не можуть довго знаходитись у
бездіяльному стані, необхідно організовувати заняття так, щоби всі учні
(або групи по 5–10 осіб) одночасно виконували вправи, намічені планом
уроку.
Для одночасного виконання вправ, окрім групового методу,
використовується і потоковий метод. Наприклад, виконуючи вправу в
рівновазі, учні можуть один за одним (на відстані 2 м) проходити по
гімнастичних лавах, колодах, поставлених в певному порядку; також
потоково (на відстані 5–6 м) можна виконувати раніше вивчені стрибки або
стрибки, які не вимагають спеціального навчання. При повторенні чи
удосконаленні вправ в лазінні, перелазінні, рівновазі, стрибках доцільно
використовувати поточний метод і проводити всі ці рухи в комплексі,
тобто послідовно виконувати ці вправи – учні один за одним, зберігаючи
необхідну дистанцію.
В тих випадках, коли умови не дозволяють проводити заняття груповим або
потоковим способами необхідно групу ділити на дрібніші підгрупи, щоб
кожна з них займалась вправами за вказівкою вчителя.
Так, наприклад, перша і друга підгрупи на початку заняття займаються
метанням, а третя і четверта – вправами в лазінні, після чого (через 15
хв.) групи міняються місцями.
При організації занять дрібними підгрупами доцільно після розподілу на
підгрупи на місця занять всій групі показати ті вправи, які вони будуть
вивчати на даному уроці, а лише після цього приступити до роботи по
вивченню продемонстрованих вправ.
При одночасній роботі підгруп вчитель повинен мати в кожній підгрупі
учнів, які займаються в секціях, і вести з ними спеціальні
інструкторські заняття.
Результати в таких випадках будуть більш високими, ніж тоді, коли в
підгрупі виділяються старші із числа учнів, які не пройшли спеціальної
інструкторської підготовки.
Інструкторські заняття повинні носити характер спеціального заняття,
спрямованого на роз’яснення, як навчити тому або іншому конкретному
руху. Особливу увагу слід звернути на вміння надавати допомогу і
страхування товаришем.
У віці 7–11 років необхідно виховувати в учнів корисні звички.
Необхідно, щоб вони систематично загартовували організм, робили ранкову
гімнастику і приймали водні процедури. Важливо привчити учнів завжди
зберігати правильну поставу. Необхідно слідкувати за тим, щоб діти
виконували розпорядок дня, були уважні, дотримувались дисципліни і
займались фізичними вправами у спортивній формі. Всі ці звички необхідно
виховувати у дітей в процесі навчальних занять, до речі, особливу увагу
необхідно приділити правильній поставі.
Вікові особливості хлопчиків і дівчаток до 11 років слабо виражені, тому
суттєвої різниці в методиці і змісті фізичних вправ немає. Але необхідно
враховувати схильність дівчат до танцювальних рухів.
Використовуючи прості танцювальні рухи і танці, можна вирішувати
завдання по зміцненню м’язів рук, ніг, тулуба, серцево–судинної та
дихальних систем, розвитку сили і гнучкості.
Особливості методики використання рухливих і спортивних ігор в процесі
фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку
Рухливі ігри в початкових класах є провідним засобом фізичного
виховання. Зміст рухливих ігор складають рухові дії, які добре засвоєнні
школярами. За їх допомогою проходить виховання фізичних якостей, а також
підготовка школярів до життя. Це досягається управлінням ігровими
ситуаціями зі сторони вчителя, створення відповідних умов виконання
ігрових дій. Емоційність, новизна вирішення рухових задач, можливість
колективних і індивідуальних дій підсилюють виховні властивості,
формують позитивні якості особистості.
Програмою передбачена певна кількість рухливих ігор, але основний зміст
і правила розробляє безпосередньо сам вчитель. Вони повинні бути
зрозумілі і доступні дітям.
В 1-2 класах за допомогою рухливих ігор успішно виховується здатність
дитини до засвоєння нових рухів і проходить закріплення вже вивчених. В
3-4 класах ігри значно доповнюються різними загальнорозвиваючими
вправами і спеціальними вправами з легкої атлетики, гімнастики, лижного
спорту і плавання. Поряд з простими некомандними іграми в цей період
починають використовувати складні командні ігри. Більшість з них служать
підвідними до вивчення спортивних ігор.
Вибір тої чи іншої гри визначається конкретними завданнями і умовами
проведення. Для кожної вікової групи характерні свої особливості у
виборі і методиці проведення гри.
Діти молодшого шкільного віку відрізняються особливою рухливістю і
постійною потребою до руху. Але при виборі ігор потрібно пам’ятати, що
організм молодшого школяра не готовий до перенесення тривалих
навантажень. Їх сили швидко вичерпуються і швидко відновлюються. Тому
ігри не повинні бути занадто довгими і повинні містити паузи для
відпочину.
Учням 1-2 класів ще недоступні ігри з складними рухами і
взаємовідносинами. Їх більше приваблюють імітаційні ігри сюжетного
характеру, з пробіжками, стрибками, ловлею і киданням м’яча. Дії в
колективі для них складні тому вони з великою радістю грають в не
командні ігри.
В учнів 3-4 класів відчутно прибавляється сила, покращуються
координаційні можливості, швидкість, спритність і витривалість
пристосування організму до навантаження, більш досконалим стає
управління свої тілом. Для цього віку вже доступні досить складні ігри
за змістом.
В психіці дітей 9-10 років проходять значні зміни. Збільшення сили і
рухливості нервових процесів тягне за собою підвищення стійкості уваги і
інтересів дитини. Розвиток оперативного мислення дозволяє вирішувати
більш складні тактичні завдання. Це особливо важлива, так як дітей
починають цікавити ігри змагального і колективного характеру.
Між іграми хлопчиків і дівчаток у цьому віці не існує якоїсь значної
різниці. Хлопчики все ж більше схильні до ігор з елементами єдиноборств,
взаємовиручки, боротьби за м’яч. Дівчата до більш спокійних з ритмічними
і точними рухами.
Особливою любов’ю дітей цього віку користуються ігри з м’ячем, з бігом,
стрибками через перешкоди, метаннями, а також воєнізовані ігри на
місцевості.
У молодшому шкільному віці досить широко використовують такі спортивні
ігри, як бадмінтон, городки, настільний теніс, а також елементи
баскетболу, волейболу, футболу і хокею. Вони сприяють підвищенню рівня
загальної фізичної підготовки дітей і розвитку в них фізичних якостей.
Крім того, освоєння елементів спортивних ігор може стати основою для
подальших занять спортом.
Учнів молодшого шкільного віку навчають елементам баскетболу: передача і
ловля м’яча, кидання м’яча обома руками в корзину, ведення м’яча. Для
волейболу важливо оволодіти передачею м’яча обома руками. У футболі діти
засвоюють такі технічні елементи, як ведення м’яча, зупинка його, удари
по м’ячу з метою передавання іншому гравцеві та попадання по воротам. В
хокеї – ведення ключкою шайби, удари по ній.
Навчання дітей найпростішим елементам спортивних ігор проводять
одночасно з усіма дітьми. Найскладніші рухи розучують з невеликими
групами.
Для правильного формування навичок під час розучування доцільно зменшити
вагу м’яча чи шайби, розміри площадки. Особливу увагу приділяють
навчанню володінню в однаковій мірі як лівою, так і правою рукою.
Особливості методики навчання легкоатлетичним вправам у процесі
фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку
Легкоатлетичні вправи мають велике значення в процесі фізичного
виховання дітей молодшого шкільного віку. Їх педагогічна цінність
визначається високою ступеню прикладної направленості, можливістю
розвивати витривалість, швидкість, швидкісно-силові якості. При
виконанні легкоатлетичних вправ в роботу включаються майже всі м’язові
групи, значно покращується діяльність серцево-судинної і дихальної
систем, суттєво підвищується обмін речовин. Серед основних
легкоатлетичних вправ які використовуються в процесі фізичного виховання
учнів молодшого шкільного віку виділяють біг різної інтенсивності,
стрибки в довжину і висоту, метання.
У процесі проведення занять з елементами легкої атлетики потрібно
особливу увагу приділяти організації занять. При навчанні і виконанні
бігу на швидкість необхідно, щоб учні бігли по різним доріжкам. Під
вивчення стрибків в довжину і висоту повинна зберігатись чітка
послідовність з визначеними інтервалами, а місця приземлення добре
підготовлені. При проведенні вправ на метання дітей можна шикувати на
двох сторонах площадки, лицем один до одного, але при виконанні
обов’язкової умови – відстань між учнями повинна бути достатньою, а збір
м’ячів проводиться лише за командою вчителя.
Особливості методики навчання вмінню пересуватись на лижах у процесі
фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку
Лижна підготовка в молодших класах включає в себе навчання дітей
пересуванню на лижах, як по прямій, так і по похилій ділянках, а також
виконанню поворотів на місці і в русі. Вона має оздоровче, гігієнічне і
прикладне значення, проводиться на свіжому повітрі і є одним з найбільш
ефективних засобів загартування та зміцнення здоров’я. Заняття лижами
сприяють розвитку м’язової системи та опорно-рухового апарату,
розвивають силу, спритність, витривалість, окомір, сміливість,
рішучість, винахідливість та набуття вміння орієнтуватись на місцевості.
Основний час який відводиться програмою використовується на вивчення
техніки пересування на лижах, а в силу її засвоєння лижна підготовка
використовується як засіб покращення загальної витривалості та
функціональних можливостей організму.
Практичні заняття проводяться на навчальній площадці розміром 100х40 м
(площадки можуть бути і менших розмірів), на якій прокладаються дві
лижні внутрішня і зовнішня. Місце для занять повинно бути захищене від
вітру. Бажано, щоб поряд були невеликі гірки.
З учнями молодших класів заняття проводяться при температурі до – 12° в
безвітряну погоду і до – 10° при середньому вітрі.
Основним недоліком лижної підготовки є її сезонність. У міжсезоння
молодші школярі в переважній більшості втрачають навички і вміння
здобуті на уроках в зимовий період. Це вимагає від вчителів додаткової
затрати часу на повторення вивченого матеріалу. Щоб покращити даний стан
потрібно протягом року дітям включати у домашні завдання імітаційні
вправи, що дасть змогу зберегти в їх пам’яті динамічний стереотип
вивчених рухів.
Практична підготовка з лижної підготовки повинна проводитись задовго до
настання зими. Восени проводяться пробіжки на відкритій, а ще краще по
перемінній місцевості. В загальнорозвиваючі вправи включаються ходьба на
напівзігнутих ногах, імітація ковзного кроку, рухи руками, одноопорне
положення. При цьому потрібно звернути увагу на правильне виконання цих
вправ. Ефективними є імітаційні вправи з палицями.
Уроки лижної підготовки по своїй структурі не відрізняються від інших
уроків на відкритій місцевості і в приміщенні. Проводити їх краще в
кінці навчального дня.
В першій частині уроку проводиться шикування учнів, оголошуються
завдання уроку (можна і в приміщенні), вивчаються елементи лижного строю
і проводиться організований перехід до місця занять. Можуть бути
проведені загальнорозвиваючі вправи і ігри на швидкість шикування і
увагу.
В другій частині уроку вивчаються способи пересування на лижах, підйоми
і спуски, розучуються і проводяться ігри на лижах. Тут можуть
проводитись ігри і без лиж.
В третій частині уроку діти організовано повертаються до школи, де
підводяться підсумки заняття, даються рекомендації з лижної підготовки в
позаурочний час.
Вся підготовка до уроку (передягання, видача лиж, а також їх здача)
проводиться на перерві.
Особливості методики навчання плавати у процесі фізичного виховання
дітей молодшого шкільного віку
Плавальна підготовка має важливе прикладне значення і різнобічно впливає
на організм дитини. За допомогою плавання можна вирішувати питання
пов’язані з підвищенням функціональних можливостей організму, зокрема
дихання, кровообігу, а також ефективно зміцнювати опорно-руховий апарат.
За традицією навчання дітей плавати проходить в більшості випадків за
місцем проживання, таборах відпочинку, чи в підготовчих групах при ДЮСШ.
Навчання плаванню повинно проводитись в басейнах чи на відкритих
водоймах, які повинні відповідати визначеним санітарним нормам.
У разі проведення занять на відкритих водоймах потрібно дотримуватись
наступних вимог:
1. Дно повинно бути рівним.
2. Глибина води не повинна перевищувати 1,2 м.
3. Швидкість течії не більше 0,3 м/с.
4. Дно повинно бути піщаним, без камінців, водорослів та інших сторонніх
предметів, які можуть нести небезпеку для дітей.
5. Місця для купання повинні бути обгороджені.
При проведенні занять необхідно:
1. Входити в воду організовано за вказівкою вчителя.
2. Негайно виходити з води за першою вимогою вчителя.
3. До занять допускаються діти які пройшли медичний огляд і отримали
дозвіл лікаря.
4. До і після занять обов’язково проводиться поіменна перевірка дітей,
що займаються.
5. При перевірці плавальної підготовки дітей у воді повинно знаходитись
не більше двох чоловік.
6. Під час перших занять діти діляться парами і один за одним слідкують
і у випадку небезпеки сигналізують вчителю.
Питання для перевірки
1. Визначте особливості методики навчання вправам циклічного характері у
процесі фізичного виховання молодших школярів.
2. Визначте особливості методики навчання гімнастичних вправ у процесі
фізичного виховання молодших школярів.
3. Визначте особливості методики навчання рухливих і спортивних ігор у
процесі фізичного виховання молодших школярів.
4. Визначте особливості методики навчання пересування на лижах у процесі
фізичного виховання молодших школярів.
5. Визначте особливості методики навчання вмінню плавати у процесі
фізичного виховання молодших школярів.
Література:
Андрощук Н.В., Леськів А.Д., Мехоношин С.О. Рухливі ігри та естафети у
фізичному вихованні молодших школярів. Методичний посібник. – Тернопіль:
“Підручники і посібники”, 1998. – 112 с.
Андрощук Н.В., Дзюбановський А.Б., Леськів А.Д. Радість руху. –
Тернопіль.: СМП “Астон”, 1999. – 114 с.
Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховий режим учнів початкових класів.
Навчальний посібник. – 2-ге вид. перероб. і доп. – К.: Радянська школа,
1989. – 190 с.
Вільчковський Е.С., Козленко М.П., Цвек С.Ф. Система фізичного виховання
молодших школярів. Навчально-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1998. –
232 с.
Кругляк О.Я., Буклів І.М., Кругляк Н.П. Календарне планування уроків
фізичної культури. 1-4 класи. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2000
. – 64 с.
Кругляк О.Я., Кругляк Н.П. Від гри до здоров’я нації. Рухливі ігри,
естафети на уроках фізичної культури. Методичний посібник. – Тернопіль:
“Підручники і посібники”, 2000. – 80 с.
Леськів А.Д., Андрощук Н.В., Мехоношин С.О., Дзюбановський А.Б. Форми і
засоби фізичного виховання молодших школярів. – методичний посібник.:
Тернопіль “Астон”, 1997. – 108 с.
Леськів А.Д., Дзюбановський А.Б. Рухливі ігри на місцевості для школярів
молодшого та середнього віку”, Тернопіль, СМП “Астон”, 2000. – 132 с.
Леськів А.Д., Левковський Д.М., Дзюбановський А.Б. Планування
програмового матеріалу з предмету “Фізична культура” дл учнів 1-4-х
класів. – Тернопіль: “Астон”, 2000. – 176 с.
Линець М. М. Основи методики розвитку рухових якостей. -Львів: Штабар,
1997. -207 с.
Лящук Р.П., Огнистий А.В. Гімнастика (навчальний посібник у двох
частинах) . – Тернопіль: ТДПУ, Ч.1. – 2000. – 164 с.
Лящук Р.П., Огнистий А.В. Гімнастика (навчальний посібник у двох
частинах) . – Тернопіль: ТДПУ, Ч.2. – 2001. – 214 с.
Огнистий А.В. Теоретико-методичні основи фізичного виховання учнів
молодшого шкільного віку (опорні конспекти лекцій). – Тернопіль: ТДПУ,
2001. – 60 с.
Огнистий А.В. Зошит для практичних занять з методики фізичного виховання
учнів молодшого шкільного віку. – Тернопіль: ТДПУ, 2001. – 24 с.
Папуша В.Г. Фізичне виховання школярів: форми, зміст, організація. –
Тернопіль: Збруч. – 2000 – 248 с.
Педагогічна практика з фізичного виховання (методичні рекомендації для
студентів факультету підготовки вчителів початкових класів) за ред.
А.В.Огнистого. – Тернопіль: ТДПУ, 2001. – 20 с.
Програми для загальноосвітніх навчальних закладів “Фізична культура”
1-11 класи. – К: “Перун”, 1998. – 63 с.
Цвек С.Ф. Фізичне виховання молодших школярів. – К: “Радянська школа”,
1986. – 123 с.
Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум). – Львів:
Світ, 1993. – 184 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
