Ліси як могутній фактор забезпечення екологічної рівноваги
агроландшафтів
Успішне розв’язання проблеми ефективного використання земельних ресурсів
і забезпечення стійкості агроландшафтів значною мірою залежать від стану
лісових екосистем, підвищення їхньої біопродуктивності й стійкості,
виконання ними ресурсних, захисних, середовищетвірних,
кліматорегулювальних та інших соціально–екологічних функцій.
Ліси – наймогутніший і найдійовіший фактор боротьби з ерозією ґрунтів,
стабілізатор екологічної рівноваги агроландшафтів у цілому. В
лісостеповій природній зоні вони не мають суцільного поширення. Тут
невеликі лісові масиви чергуються з переважаючими їх за площею ділянками
степу. Значна протяжність лісостепової зони із заходу на схід і з
півночі на південь викликала неоднорідність лісорослинних умов, типів
лісу, їхнього породного складу тощо. Так, соснові ліси розміщуються в
основному в північній частині Лісостепу, що є перехідною до зони
Полісся. Вони здебільшого поширені у типах лісорослинних умов, які
належать до свіжих борів, суборів і судібров.
Найбільшу площу в Лісостепу займають діброви (сухі, свіжі та вологі
типи). У свіжих дібровах переважаючою породою є дуб. Тут дубові
насадження відзначаються досить високою продуктивністю, довговічністю і
належною якістю деревини. В дібровах корінні типи лісу часто
представлені похідними грабняками, які утворилися внаслідок рубки
дубових насаджень у минулому. Найбільше грабняків у Вінницькій,
Хмельницькій, Тернопільській областях. Ліси з переважанням ясеневих
насаджень розташовані в південно-західній частині Черкаської та у
Вінницькій області, деревостани м’яколистяних порід переважно поширені в
північних районах Лісостепу.
До складу насаджень залежно від типу лісорослинних умов також входять
клени, ільмові, липа, черешня та інші супутні породи. Загальну
характеристику земель лісового фонду Лісостепу наведено в таблиці 1.76.
1.76. Площа земель лісового фонду та загальний запас деревостанів
Як свідчать наведені дані, площа вкритих лісовою рослинністю земель
становить 88,4% усієї площі лісового фонду, решта земель належать до
невкритих лісовою рослинністю та до нелісових.
Захисна роль лісу значною мірою визначається його віковою структурою,
яка нерівномірна у Лісостепу і характеризується такими даними (табл.
1.77.). Значну частину лісів представляють молодняки і середньовікові
насадження – 78,7% вкритих лісовою рослинністю земель, достигаючі –
12,3, а стиглі й перестійні – лише 9%. Середній вік насаджень змінюється
від 51 року (Тернопільська область) до 60 (Харківська область). Середні
запаси деревостанів знаходяться в межах 182–246 м3 / га.
1.77. Розподіл площі лісових насаджень за віком (ліси
лісокористувачів, підпорядкованих Держкомлісгоспу України), тис. Га
Наведені показники досить близькі до їхніх середніх значень по Україні в
цілому. Так, у лісовому фонді України молодняки становлять 32% вкритих
лісовою рослинністю земель, середньовікові – 44, достигаючі – 13 і
стиглі й перестійні – 11%. Середній запас деревостанів на 1 га сягає 186
м3. Слід зазначити, що цей показник лише за період між останніми
обліками лісового фонду (1988 і 1996 рр.) в Україні зріс на 34 м3.
Відомо, що найважливішим показником забезпечення стабільної екологічної
рівноваги агроландшафту, є лісистість території, тобто ступінь її
залісненості. Визначається вона у відсотках за відношенням площі вкритих
лісовою рослинністю земель до загальної площі (держави, регіону,
області, району, держлісгоспу). Збільшення лісистості й наближення цього
показника до оптимального рівня – це стратегічний пріоритет діяльності
лісового сектора економіки.
Оптимальна лісистість – це ступінь залісненості території, при якому
найефективніше використовуються земельні ресурси, формується екологічно
стабільне середовище і найповніше проявляється весь комплекс корисних
властивостей лісу. Залежно від господарської освоєності території,
рельєфу, лісорослинної зони, густоти гідрологічної мережі, типу ґрунтів
тощо, параметри оптимальної лісистості різні.
Регіональні показники лісистості у лісостеповій зоні досить строкаті:
від 6–8% (Кіровоградська і Полтавська області) до 17–20% (Сумська та
Київська, за рахунок поліської частини). Середній показник лісистості
Лісостепу становить близько 13%, тоді як за даними УкрНДІЛГА, оптимальна
лісистість цієї природної зони повинна сягати до 18%. У таблиці 1.78
наведено динаміку лісистості Лісостепу за тривалий період і оптимальні
значення цього показника для різних областей. Дані свідчать, що
практично в усіх областях Лісостепу існує стала тенденція до збільшення
лісистості території. Разом із тим значення цього показника у кожній
області нижче від його оптимальної величини.
1.78. Динаміка лісистості та її оптимальні параметри по роках
Важливим показником стійкості агроландшафту є також полезахисна
лісистість – відношення площі захисних насаджень на певній території до
площі останньої. Нині полезахисна лісистість становить близько 1,3%, а
оптимальна, коли забезпечується найбільший позитивний вплив захисних
насаджень на всю територію, повинна бути приблизно 3–5 % (табл. 1.79).
1.79. Оптимальна полезахисна лісистість для зони Лісостепу
В основу розрахунку оптимальної полезахисної лісистості (ОПЛ) покладено
захисний ефект дорослих захисних насаджень залежно від оптимізованої
величини клітин полів, грунтово–кліматичної зони, типу ґрунтів,
кількості рядів та ширини лісосмуг. Така методика розроблена кафедрою
лісової меліорації Національного аграрного університету.
У зв’язку із значенням полезахисного лісорозведення для стабілізації
агроландшафтів та їхнього раціонального використання слід приділяти
належну увагу вже існуючим лісовим смугам, площа яких в Україні
становить близько 440 тис. га. За експертними оцінками лише половина цих
насаджень нині знаходиться у відносно задовільному стані, є випадки
повного знищення лісосмуг. З метою збереження цієї категорії захисних
насаджень необхідно:
Поновити раніше існуючу агролісомеліоративну службу державного контролю
за станом і збереженням лісових смуг.
Провести повну інвентаризацію існуючих захисних насаджень (остання
суцільна інвентаризація була у 1975 році).
Провести рубки догляду в захисних насадженнях із метою формування
оптимальних конструкцій смуг, підвищення їхньої ефективності залежно від
цільового призначення.
У разі потреби здійснити реконструкцію та виправлення структури захисних
насаджень.
Посилити охорону захисних насаджень від вирубування, потрав і
пошкоджень, проводити боротьбу із шкідниками і хворобами деревних порід.
Продовжити роботи, спрямовані на формування поліфункціональних
лісомеліоративних комплексів для застосування грунтозахисних систем
землеробства з контурно–меліоративного організацією території.
Надати пріоритетного значення дослідженням із розробки наукових,
біоекологічних і технологічних основ полезахисного лісорозведення.
Враховуючи, що Україна – лісодефіцитна держава, одним з основних завдань
є забезпечення розширеного відтворення лісів, тобто створення нових
лісових насаджень в обсягах, що перевищують їх вирубування. У Лісостепу
переважна більшість лісів рукотворні. Один із критеріїв невиснажливого
лісокористування – це постійне збільшення площі вкритих лісовою
рослинністю земель і деревного запасу лісонасаджень. Державною програмою
“Ліси України на 2002–2015 роки”, затвердженою постановою Кабінету
Міністрів України від 29 квітня 2002 року №581, передбачено значні
обсяги лісорозведення та лісовідновлення (табл. 1.80).
Отже, щорічні обсяги відтворення лісів досить значні й становлять в
окремих областях від 1,4 тис. га (Тернопільська) до 4,5 тис. га
(Київська). У цілому по Україні згаданою Програмою передбачено створення
лісів на площі понад 1 млн. га, в тому числі роботи з лісорозведення
планується виконати на площі близько 445 тис. га. У зв’язку з
реформуванням і розвитком аграрного сектора особливе значення слід
приділяти захисному лісорозведенню. Ерозії нині піддається до 15 млн. га
земель, дуже відчутна висока розораність сільгоспугідь.
З метою зменшення впливу ерозійних процесів на сільськогосподарські
угіддя та підвищення родючості ґрунтів землі, не придатні для
використання в сільському господарстві, заліснюють. Для цього
Держкомлісгосп України разом із зацікавленими міністерствами і
відомствами розробили “Першочергові заходи щодо створення захисних
лісових насаджень на неугіддях та басейнах річок”, затверджені
постановою кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 189. Ці
заходи спрямовані на реалізацію державної політики в галузі охорони
навколишнього природного середовища, подолання таких дестабілізаційних
факторів, як ерозія грунтів та виснаження річок.
1.80. Обсяги лісорозведення та лісовідновлення в Лісостепу
Площа невгідь, на яких потенційно можливе створення протиерозійних
захисних лісових насаджень, становить 1030 тис. га. Першочерговими
заходами до 2015 року планується виконати ці роботи на площі 299,5 тис.
га, в тому числі 180,8 тис. га на невгіддях (табл. 1.81).
1.81. Обсяги робіт із створення захисних лісових насаджень на
невгіддях у Лісостепу (2001–2015 рр.), тис. Га
Реалізація поточних і перспективних завдань щодо лісорозведення й
лісовідновлення дасть змогу наблизити лісистість території України до її
оптимального значення, сприятиме захисту земель від водної та вітрової
ерозій, забезпечить захист водних об’єктів від розмивання і замулення,
створить об’єктивні передумови для формування стійких
агролісоландшафтів, значно посилить соціально–екологічну роль лісових і
лісоаграрних екосистем.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
