.

Способи захисту права власності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
390 7206
Скачать документ

РЕФЕРАТ

з цивільного права

на тему:

“Способи захисту права власності”

ПЛАН

Вступ

1. Поняття та засоби цивільно-правового захисту права власності

2. Віндикаційний позов як засіб захисту права власності

3. Негаторний позов як засіб захисту права власності

4. Інші засоби захисту права власності

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Інститут права власності посідає центральне місце в системі цивільного
права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України.

Власність — це відносини між людьми з приводу речі. З одного боку цих
відносин, — власник, який ставиться до певної речі як до своєї, з
другого – не власники, всі інші особи, які зобов’язані ставитися до цієї
речі як до чужої. Привласнюючи конкретну річ, власник тим самим усуває
від неї всіх інших осіб, вступаючи в такий спосіб у відносини з ними.

Саме суспільство неможливе без тих чи інших відносин власності: ці
відносини визначають його економічну структуру, ідеологічне, моральне І
політичне обличчя.

Право власності — це сукупність правових норм, які, регулюють відносини,
пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником
належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуненням усіх
третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим
майном, а також обов’язки власника не порушувати прав та законних
інтересів інших осіб.

Захист і охорона власності є однією з найголовніших функцій держави.
Захист права власності — це сукупність передбачених законом
цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне
господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин
власності в їх непорушеному стані), а по-друге — застосовуються для
поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що
заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які
заподіяні власнику.

1. Поняття та способи цивільно-правового захисту

права власності

Захист і охорона власності є однією з найголовніших функцій держави.
Принцип охорони власності закріплений в Україні конституційно. Держава
зебезпе-чує захист прав усіх суб’єктів права власності [1, ст.13]. Кожен
має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і
ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності [1, ст.41].

Ці та інші положення Основного Закону щодо охорони права власності
знайшли свій розвиток і втілення в різних галузях українського
законодавства — в кримінальному, адміністративному, земельному,
фінансовому, цивільному праві. Серед галузей права, які захищають право
власності, особливу роль відіграють норми цивільного права, саме вони
забезпечують правове регулювання і охорону відносин власності в тих
випадках, коли правомочності власника не порушуютася. Саме норми
цивільного права визначають правовий режим окремих видів майна, порядок
володіння, користування та розпорядження різними видами об’єктів
власності.

Охорона відносин власності у випадку порушення права власності
конкретного суб’єкта полягає у захисті порушеного права.

Захист права власності — це сукупність передбачених законом
цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне
господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин
власності в їх непорушеному стані), а по-друге — застосовуються для
поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що
заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які
заподіяні власнику.

Мета кримінального чи адміністративного захисту права власності полягає
перш за все в покаранні порушника за вчинене протиправне діяння (жодне
визначене законом порушення не повинно залишитися безкарним). Головна
мета цивільно-правового захисту — відновлення порушеного права,
відновлення попереднього майнового стану особи, права якої були
порушені.

Захист права власності здійснюється в позовному порядку судом,
арбітражним судом, третейським судом, а у випадках, передбачених
законом, — товариським судом та іншими громадськими організаціями.
Перелік основних способів захисту цивільних прав (а право власності
відноситься до категорії цивільних прав) наводиться в ст. 6 ЦК України.

Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду справ за
позовами:

— про визнання права власності на майно;

— про витребування майна з чужого незаконного володіння чи відшкодування
його вартості;

— про поділ спільного майна, або виділ з нього частки;

— про визначення порядку володіння, користування та розпорядження
майном, що є спільною власністю;

— про визнання недійсними угод про відчуження майна;

— про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевого
самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником
правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження майном;

— про переведення прав та обов’язків покупця за договором
купівлі-продажу, укладеним учасником спільної часткової власності щодо
своєї частки з порушенням права іншого учасника даної спільної власності
на привілеєву купівлю;

— про передачу в приватну власність майна, яке за законом підлягає
відчуженню (ст. 1 Закону України “Про приватизацію державного житлового
фонду” та ін.);

— про визнання недійсними угод про відчуження квартир з громадського
житлового фонду з порушенням, наприклад, права наймача на придбання
цього приміщення у власність [5, ст.15] або переведення на нього прав та
обов’язків набувача за цією угодою;

— про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих особі
порушенням її права власника (включаючи і неодержані доходи);

— про виключення майна з опису тощо. В залежності від характеру
посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику,
виділяють речові та зобов’язально-правові, цивільно-правові засоби
захисту.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав, що
покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу
будь-яких осіб, закріплені в р. VIII Закону України “Про власність”. До
речових позовів відносяться:

— вимоги неволодіючого власника до незаконного володільця про
витребування майна (віндикаційний позов);

— вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не
пов’язані з володінням (негаторний позов);

— вимоги власника про визнання права власності.

Зобов’язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але
можуть грунтуватися і на позадоговірних зобов’язаннях.

До зобов’язально-правових позовів відносяться позови про:

— відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи
неналежного виконання договору,

— повернення речей, які були надані у володіння (за договором схову,
застави, перевезення);

— про визнання угод недійсними;

— про повернення безпідставно набутого чи збереженого майна та інші.

Положення про захист права власності поширюється не тільки на власника,
а й на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві
оперативного управління, повного господарського відання чи на іншій
підставі, передбаченій законом чи договором (застава, оренда, схов).

Чинне законодавство захищає також право на володіння майном управомочною
особою — комісійним магазином, підрядником, перевізником. Володіння
кожного з названих вище законних володільців має свої особливості і
захищається у відповідності з юридичною природою того права, в силу
якого кожна з цих осіб володіє річчю. В одних випадках володіння
захищається у зв’язку з користуванням річчю, як це має місце, наприклад,
стосовно наймачів, а в інших — воно охороняється як “голе” володіння,
оскільки володільці цієї категорії не мають права користуватися майном,
вони управомо-чені лише на володіння річчю (заставодержатель).

У новому ЦК Російської Федерації міститься норма (ст. 234), яка
передбачає захист права на володіння осіб, які не є власниками, але
відкрито, безперервно і добросовісно володіють чужим майном як своїм
власним. Їм надається захист проти третіх осіб, які не є власниками
майна або не мають права на володіння в силу інших законних підстав.
Аналогічна норма передбачена і в проекті нового ЦК України.

2. Віндикаційний позов як засіб захисту права власності

Віндикаційний позов є найважливішим цивільно-правовим засобом захисту
права власності. В юридичній літературі під віндикаційним позовом
традиційно розуміють вимогу неволодіючого власника до незаконного
володільця про витребування свого майна в натурі. Цей позов був відомий
ще римському цивільному праву (vindico — вимагати, actio rei vindicatio
— віндикаційний позов).

У Законі України “Про власність” віндикаційний позов виражено такою
формулою: “Власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного
володіння” [5, ст.50].

Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише
позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й
фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як
добросовісний, так і недобросовісний). Тобто змістом віндикаційного
позову є витребування саме тієї речі, яка вибула із законного володіння
власника.

Потрібно звернути увагу на такі ознаки віндикаційного позову:

1) віндикаційний позов може бути пред’явлений лише стосовно
індивідуально-визначених речей (загублена парасолька, вкрадений
автомобіль тощо). Тобто, як правило, за таким позовом неможливо
витребовувати з чужого незаконного володіння річ, яка визначається лише
родовими ознаками (100 л бензину, 50 т пшениці тощо). Проте немає ніяких
підстав для недопущення в певних випадках віндикації речей, які
визначаються родовими ознаками, але за умови, що цю спірну річ можна
було б так чи інакше індивідуалізувати чи ідентифікувати. Якщо в
конкретному випадку є можливість виділити річ з родовими ознаками з маси
однорідних речей (наприклад, вкрадена картопля залишилася ще в мішках,
цегла з вантажівки ще не розвантажена тощо), то можлива і її віндикація;

2) цей позов може бути пред’явлений щодо речі, власником якої є позивач
і яка перебуває у володінні відповідача. Так, якщо хтось придбав
вкрадену чи загублену власником річ, а потім заставив її, то
відповідачем по віндикаційному позову виступатиме заставодержатель як
фактичний володілець речі, а заставодатель буде притягнутий до справи як
третя особа;

3) власник може вимагати повернення свого майна за цим позовом лише в
тому випадку, якщо інша особа володіє його майном незаконно, наприклад
громадянин знайшов чужу річ і відмовляється її повернути. Якщо ж
володілець володіє чужим майном на законних підставах, то власник не
може витребувати свою річ з такого володіння шляхом пред’явлення
віндикаційного позову. В той же час, якщо підстава володіння змінюється,
то це цілком можливо.

4) захищати своє право власності віндикаційним позовом власник має
можливість лише в тому випадку, коли майно збереглося в натурі. За своїм
змістом віндикаційний позов являє собою вимогу про поновлення у власника
права володіння річчю, яка йому має належати; тому не допускається
заміна цієї речі іншою. Тобто якщо втрачена власником річ спожита,
перероблена в процесі виробництва, виготовлення, будівництва тощо, то
вимога власника про захист права власності за своєю суттю вже не
являтиме собою віндикаційний позов, а розглядатиметься як позов
зобов’язального характеру — про надання власникові іншої речі і
відшкодування збитків.

Незаконний володілець може бути як добросовісним, так і недобросовісним.
У недобросовісного володільця, тобто у набувача, який самовільно
заволодів чужим майном, вкрав або присвоїв річ, або, набуваючи річ, знав
про неправомірність її придбання, власник має право в усіх випадках
витребувати своє майно.

Незаконним добросовісним володільцем є особа, яка не знала і не повинна
була знати про те, що особа, у якої придбано майно, не мала права його
відчужувати, тобто володілець був упевнений, що він володіє своєю річчю,
а не чужою. Скажімо, особа законно придбала річ у комісійному магазині.

У добросовісного володільця власник не завжди має право вимагати
повернення свого майна. Так, у випадках, коли річ вибула з володіння
власника з його волі внаслідок незаконних дій особи, яка є стороною
угоди з власником за договором найму, комісії, схову, і оплатно
опинилася у володінні добросовісного володільця, то власник речі
позбавлений права вимагати повернення цієї речі незаконним добросовісним
володільцем, оскільки саме на власника покладається ризик вибору особи,
з якою він укладає договір. У цьому випадку власник може захистити свої
майнові інтереси шляхом стягнення збитків з недобросовісного контрагента
чи заміни спірного майна іншим, рівноцінним.

Якщо ж майно набуте добросовісним володільцем безоплатно від особи, яка
не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його в
усіх випадках.

Від добросовісного набувача не можуть бути витребувані гроші і цінні
папери на пред’явника (навіть якщо власник записав номери грошових
купюр, акцій, облігацій тощо).

У добросовісного володільця, який придбав річ оплатно, власник має право
витребувати своє майно лише в тому випадку, коли воно вибуло з його
володіння не з його волі (вкрадене, загублене). Таким же чином
вирішується питання про витребування майна, яке вибуло з володіння
особи, якій власник передав річ за договором. Тобто, якщо така річ
вибула з володіння такої особи проти її волі, вона також повертається
власникові.

3. Негаторний позов як засіб захисту права власності

Права та інтереси власника можуть бути порушені і в тих випадках, коли
майно не вибуває з його володіння, але треті особи створюють перешкоди в
користуванні чи розпорядженні майном. У таких випадках власник може
захистити своє право власності від порушень (не пов’язаних з
позбавленням права володіння) позовом, який у науці цивільного права
називається негаторним (actio negatoria).

У відповідності до Закону України “Про власність” формула негаторного
позову набуває наступного вигляду. “Власник має право вимагати усунення
будь-яких порушень його права, навіть якщо .ці порушення і не були
пов’язані з позбавленням права володіння”.

Негаторний позов характеризується такими ознаками. По-перше, на відміну
від віндикаційного позову, власник, який звертається за захистом,
зберігає майно у своєму володінні. Порушення права власності полягає
найчастіше в тому, що треті особи створюють власникові певні перешкоди в
користуванні належним йому майном (будинком, автомобілем, земельною
ділянкою тощо), або внаслідок певних обставин власник не може фактично
розпоряджатися належним йому за законом майном, маючи це майно у своєму
володінні.

З негаторним позовом може звертатися як власник, так і титульний
володілець, причому останній — як проти третіх осіб, так і проти
власника. Наприклад, після укладання договору суборенди нежилого
приміщення власник не дозволяє суборендареві ним користуватися (вимкнув
опалення, світло та ін.).

Так, судовій практиці відомі численні випадки, коли після передачі
земельних ділянок у власність чи в оренду громадянам колишні
землекористувачі не дозволяли новим власникам (орендарям) користуватися
земельними ділянками у відповідності до їх призначення, створювали
штучні перешкоди в землекористуванні.

По-друге, суттю вимог за негаторним позовом є усунення порушення, яке
триває і має місце на момент звернення з позовом. Тому на негаторний
позов не поширюються вимоги щодо строків позовної давності, оскільки з
негаторним позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує
правопорушення. Якщо ж перешкоди в користуванні чи розпорядженні майном
усунуті, то відповідно відсутні підстави і для звернення з негаторним
позовом.

Так, Н., позивач по справі, придбав у С. квартиру, а коли вирішив її
заселити, з’ясувалося, що в квартиру самовільно вселився і проживає Д.,
її колишній власник, який свого часу уклав кредитний договір з банком,
заставивши свою квартиру. Після того, як Д. кредит не повернув, його
виселили з квартири, а останню в рахунок боргу продали С., який в свою
чергу продав її Н. У даному випадку позивач, власник квартири,
незважаючи на наявну можливість розпоряджатися належним йому майном
(продати, подарувати), був позбавлений можливості безпосередньо
користуватися ним, оскільки треті особи перешкоджали йому в цьому. Позов
Н. про усунення порушень прав власника був задоволений, а відповідач
зобов’язаний звільнити приміщення.

По-третє, власник -має право вимагати усунення порушення його прав, якщо
дії третіх осіб носять неправомірний характер. Так, власник може
вимагати від сусіда прибрати будівельні матеріали, якщо вони заважають
користуватися автомобілем (неможливо виїхати з гаража). Проте якщо
сусідський будинок зведено у відповідності з затвердженим проектом,
додержанням будівельних норм та правил забудови, то навіть якщо цей
будинок затінює земельну ділянку і вікна будинку сусіда, останній, як
власник, не може посилатися на порушення його права щодо користування
земельною ділянкою чи будинком.

Негаторний позов не може бути пред’явлено, якщо дії відповідача
грунтуються на відповідному чинному законі чи на договорі.

З вимогами про усунення порушень у користуванні майном у більшості
випадків звертаються громадяни. Це пояснюється тим, що, як правило,
перешкоди, які створюють треті особи, підпадають під категорію
адміністративних чи кримінальних діянь (самоуправство, самовільне
будівництво, зловживання владою чи посадовим становищем).

Так, у міськвідділ внутрішніх справ звернулася громадянка Н. із скаргою
на те, що співвласник жилого будинку Ш. навісив замки на спільний
колодязь, льох, сарай, у зв’язку з чим вона не може користуватися
належною їй часткою спільного майна. Після бесіди дільничного інспектора
з Ш. правопорушення було припинене. Своєчасне реагування на такі
порушення закону з боку правоохоронних органів дозволяє захистити
майнові права громадян в досудовому порядку.

У більшості випадків власник звертається з негатор-ним позовом, щоб
усунути перешкоди в користуванні належним йому майном. Але негаторний
позов може бути і засобом захисту права розпорядження власністю.
Різновидом негаторного позову є позов про виключення майна з опису.
Серед вчених немає єдності щодо того, до якої категорії позовів
відноситься цей позов. Одні класифікують його як негаторний позов, другі
— як різновид віндикаційного позову, треті — як самостійний
рече-во-правовий позов.

З вимогою про виключення майна з опису може звернутися як безпосередній
власник майна, так і особа, яка володіла ним на підставі закону чи в
силу договору (наприклад, отримала в заставу, на зберігання тощо).

У відповідності із ст. 29 КПК України, при наявності достатніх підстав
про спричинення злочином матеріальної шкоди орган дізнання, слідчий,
прокурор чи суд зобов’язані вжити заходи щодо забезпечення цивільного
позову [2, ст.126] КПК України регламентує порядок забезпечення
цивільного позову і можливої конфіскації майна) шляхом накладення арешту
на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або
осіб, які за законом несуть відповідальність за їх дії.

Майно, на яке накладається арешт, описується і може бути передане на
зберігання представникам підприємства, установи чи організації, членам
сім’ї обвинувачуваного або іншим особам.

Певні обмеження права власності можуть виникнути також при забезпеченні
позову при розгляді цивільної справи. Так, ст. 149 ЦПК України
передбачає, що при розгляді справ, пов’язаних з відшкодуванням шкоди,
стягненням аліментів, поверненням боргу, коли виконання рішення суду
може стати неможливим або утрудненим у зв’язку з тим, що боржник
розпорядиться своїм майном до розгляду справи, суд з своєї ініціативи
або за проханням сторони може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Такими способами забезпечення позову є [4, ст.152]:

1) накладання арешту на майно або грошові суми, що належать
відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

2) заборона провадити певні дії;

3) заборона іншим особам провадити платежі або передавати майно
відповідачеві;

4) зупинення продажу описаного майна, якщо подано позов про право
власності на дане майно або про виключення його з опису;

5) зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріального
органу, якщо боржник оспорює цей напис у судовому порядку.

Майно власника може також помилково потрапити в опис спадкового майна
померлого, який складається нотаріусом у відповідності до п. 99
Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від
18 червня 1994 p.

На вимоги про виключення майна з опису поширюється передбачений ст. 71
ЦК України загальний трьохріч-ний строк позовної давності. Перебіг цього
строку починається з того дня, коли зацікавлена особа дізналася або
повинна була дізнатися про внесення в опис належного їй майна.

Можливі випадки, коли при проведенні опису майно вилучається у власника
і передається на зберігання іншим особам. За таких обставин мова вже
буде йти не про пред’явлення негаторного, а про пред’явлення
він-дикаційного позову.

При розгляді справи про виключення майна з опису, після виконання вироку
про його конфіскацію, суд, визнавши позов обгрунтованим, виносить
рішення про виключення майна з опису. Одночасно вирішується питання про
повернення майна в натурі в тому випадку, коли воно було передано
безоплатно фінансовими органами відповідній організації. За цих умов
повернення майна покладається на організацію, яка одержала майно
безоплатно. Коли ж майно було реалізовано фінансовими органами, воно або
його вартість повертаються цими органами (п. 8 постанови Пленуму
Верховного Суду України від 27 серпня 1976 p. № 6 (із змінами та
доповненнями) “Про судову практику в справах про виключення майна з
опису”).

Негаторний позов, як засіб захисту права власності, застосовується, якщо
сторони не перебувають у договірних стосунках. При наявності договору
порушення права власності захищається нормами зобов’язального права.

Так, при самовільному заселенні жилого приміщення, що належить
конкретному власнику, останній звертається до особи, яка самоуправно
зайняла жиле приміщення, з негаторним позовом. Якщо ж після закінчення
договору найму жилого приміщення наймач відмовляється виселитися з
жилого приміщення, то позивач повинен посилатися на норми
зобов’язального права, оскільки відповідач порушує умови укладеного
договору найму жилого приміщення.

Негаторний позов може бути пред’явлений поруч з іншими засобами захисту:
так, вимога про виселення з самоуправно зайнятого приміщення може бути
поєднана з вимогою про відшкодування збитків тощо.

До речових позовів про захист прав власності відноситься і позов про
визнання права власності. Таким позовом власник захищається, якщо інша
особа порушує чи оспорює права власника, а правовстановлюючі документи
не носять безспірного характеру, втрачені чи відсутні. Так, громадянин
П. звернувся з позовом про визнання за ним права власності на коня.
Відповідач С., посилаючись на укладений між ними договір про відгодівлю
коня, відмовився повернути худобу. Оскільки по справі були відсутні
докази договірних відносин, а позивач навів докази належності йому
спірної худоби, суд визнав за позивачем право власності на коня і
повернув йому худобу.

Аналогічного характеру спори виникають і між юридичними особами в тих
випадках, коли майно було передане в довгострокову оренду з правом
викупу, а відповідні документи втрачені. Так, за однією із справ до суду
були передані три протилежних за змістом договори оренди щодо одного і
того ж об’єкта, підписані кожною із сторін. Визнавши спірне майно
власністю позивача, суд відповідно і захистив його право власності.

Нерідко позови про визнання права власності поєднуються з негаторним
позовом.

4. Інші засоби захисту права власності

Порушене право власності власник не завжди може захистити
речово-правовими позовами. Але це не означає, що порушене право не
підлягає захисту взагалі.

Серед цивільно-правових засобів захисту права власності важливе місце
посідають зобов’язання, що випливають з порушення договору, та
зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Законодавець зобов’язує особу, яка порушила договір чи спричинила шкоду,
відшкодувати шкоду в повному обсязі. Порушені зобов’язання повинні бути
виконані в натурі, а тому при вчиненні шкоди особа, яка відповідає за
вчинену шкоду, зобов’язана відшкодувати її в натурі (тобто надати річ
такого ж роду, такої ж якості, виправити недоліки речі тощо), або у
випадку, коли цього не можливо зробити, повністю відшкодувати збитки.

Особа може укласти цілу низку цивільно-правових договорів, за якими в її
власність (оперативне управління, повне господарське відання) може
переходити майно — купівля-продаж, міна, бартер, контрактація, поставка
тощо.

Так, при невиконанні продавцем свого обов’язку надати якісну річ
покупець у відповідності до ст. 14 Закону України “Про захист прав
споживачів” має право вимагати від продавця або виготівника:

а) безоплатного усунення недоліків речі або відшкодування витрат на їх
виправлення споживачем чи третьою особою;

б) заміни на аналогічний товар належної якості;

в) відповідного зменшення його купівельної ціни;

г) заміни на такий же товар іншої моделі з відповідним перерахуванням
купівельної ціни;

д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.

За договором майнового найму наймодавець, захищаючи своє право
власності, має право вимагати дострокового розірвання договору, якщо
наймач використовує майно не за призначенням, не виконує своїх
зобов’язань щодо його ремонту, умисно чи з необережності погіршує стан
отриманого в найм майна.

Таким чином, застосування цивільно-правових засобів захисту прав
власника у вигляді зобов’язальних позовів залежить як від предмета
договору, порушеного договірного зобов’язання, так і від конкретного
виду договору. Цивільне право забезпечує захист права власності
передусім шляхом витребування власності з чужого незаконного володіння в
натурі, а якщо це .неможливо, то заміною його майном, рівноцінним і
такого ж роду. З цією метою, як вже згадувалося, застосовуються як
речові, так і зобов’язальні позови (речові — про повернення майна
власнику з чужого незаконного володіння, договірні — про повернення
індивідуально-визначеного майна, договірні і позадоговірні — про
поновлення речового складу майна).

Тільки в тих випадках, коли у відповідача відсутнє майно, або його
неможливо витребувати, або у встановленому судовому порядку майно
недоцільно повернути чи замінити майном такого ж роду, вступає в дію
зобов’язально-правовий інститут відшкодування збитків, пов’язаних із
неправомірним знищенням, використанням або відчуженням майна. Наприклад,
якщо трикотажна фабрика (відповідач) отримала помилково адресовану їй
тканину і виготовила з неї відповідні товари, то мова може йти лише про
відшкодування збитків, пов’язаних з неправомірним використанням чужого
майна у зв’язку з неможливістю повернення його в натурі.

За своїм фактичним і правовим результатом віндикація і надання
власникові такої ж речі з родовими ознаками дуже схожі. Різниця полягає
в тому, що при віндикації повертається та ж сама річ, а не подібна.
Можливе також поєднання речових і зобов’язальних позовів: власникові
повертається річ і одночасно боржник зобов’язаний відремонтувати її і
відшкодувати збитки, пов’язані з несвоєчасним поверненням.

З метою вдосконалення правової бази боротьби з економічною злочинністю
постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 p. затверджено
порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, псування
матеріальних цінностей (окрім дорогоцінних металів та каменів чи
валютних цінностей) і встановлено механізм визначення збитків.

У відповідності до п. 5 цього нормативного акта, в разі розкрадання чи
загибелі тварин розмір збитків визначається за закупівельними цінами,
які склалися на момент відшкодування збитків із застосуванням
коефіцієнта 1,5.

Особливий випадок захисту права власності передбачений ст. 48 Закону
України “Про власність”, де йдеться про відшкодування збитків, які
виникли внаслідок припинення права власності в силу закону. Якщо
прийняття певного закону потягло за собою припинення права власності,
власник має право звернутися з позовом до держави про відшкодування
завданих Йому збитків у повному обсязі у відповідності з реальною
вартістю майна. Так, майно може бути вилучене у власника за наявності
обставин надзвичайного характеру: стихійного лиха, аварії, епізотії –
шляхом реквізиції; при безгосподарчому утриманні і незабезпеченні
схоронності майна, що є пам’яткою історії та культури та в деяких інших
випадках [6, c.194].

Висновки

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

Інститут права власності посідає центральне місце в системі цивільного
права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України.
Право власності — це сукупність правових норм, які, регулюють відносини,
пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником
належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуненням усіх
третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим
майном, а також обов’язки власника не порушувати прав та законних
інтересів інших осіб.

Захист права власності здійснюється в позовному порядку судом,
арбітражним судом, третейським судом, а у випадках, передбачених
законом, — товариським судом та іншими громадськими організаціями.
Перелік основних способів захисту цивільних прав (а право власності
відноситься до категорії цивільних прав) наводиться в ст. 6 ЦК України.

Віндикаційний позов є найважливішим цивільно-правовим засобом захисту
права власності. В юридичній літературі під віндикаційним позовом
традиційно розуміють вимогу неволодіючого власника до незаконного
володільця про витребування свого майна в натурі. Цей позов був відомий
ще римському цивільному праву (vindico — вимагати, actio rei vindicatio
— віндикаційний позов).

Права та інтереси власника можуть бути порушені і в тих випадках, коли
майно не вибуває з його володіння, але треті особи створюють перешкоди в
користуванні чи розпорядженні майном. У таких випадках власник може
захистити своє право власності від порушень (не пов’язаних з
позбавленням права володіння) позовом, який у науці цивільного права
називається негаторним (actio negatoria).

Серед цивільно-правових засобів захисту права власності важливе місце
посідають зобов’язання, що випливають з порушення договору, та
зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Отже, існує чимало цивільно-правових способів захисту права власності та
інших речових прав, які і на майбутнє потрібно вивчати і вдосконалювати.

Список використаної літератури

Конституція України. – 1996.

Кримінально-процесуальний Кодекс України. – К., 2001.

Цивільний Кодекс України. – К., 2003.

Цивільно-процесуальний Кодекс України. – К., 2004.

Закон України “Про власність” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991,
N20, ст.249 (зі змінами і доповненнями)

Бірюков І.А, Заїка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. – К.,
2004.

Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні. – К.: Вентурі,
2001. – С. 226.

Загальна теорія цивільного права: Підручник / За ред. О.А.Підопригори і
Д.В.Бобрової. – К.: Вища шк., 1992. – 454 с.

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д.В. Боброва, О.В.
Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К.:
Юрінком Інтер, 2002. – 864 с.

Цивільне право. Частина перша. – К.-. Вентурі, 2004.

PAGE

PAGE 16

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020