.

Основні лінії розвитку вітчизняної етичної думки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
204 1530
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

ОСНОВНІ ЛІНІЇ РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОЇ ЕТИЧНОЇ ДУМКИ

Якщо спробувати простежити хоча б у найзагальніших рисах лінію розвитку
вітчизняної етичної думки, то з’ясується, що моральна проблематика
набула значного розвитку уже в ранніх творах Стародавньої Русі. Це
знайшло відображення в численних сказаннях, повістях, літописах,
житейських повчаннях X—XIII ст., у яких проблеми моралі переважали над
власне філософськими. Особлива увага в літературі цього періоду
приділялася питанням добра і зла, обов’язку, норми поведінки, таким
поняттям, як сенс життя, щастя людини.

У своєму розвитку російська етична думка наслідувала давньогрецьку
етичну традицію, в рамках якої вперше були поставлені проблеми моралі в
теоретичній формі. Треба зауважити, що виниклі в Стародавній Греції
теорії моралі пройшли потому через усю історію етичної думки. Стародавня
Русь, прийнявши християнство з Візантії, протягом віків орієнтувалася на
грецьку культурну традицію. Вже на той час етична думка Русі
характеризувалася високим рівнем розвитку, рядом оригінальних у
пізнавальному відношенні моральних ідей.

Для процесу формування в нашій країні філософсько-етичної думки
характерна її значна залежність від релігійного світогляду, що виступає
ще одним свідченням культурної спадкоємності, яка має місце в рамках
європейських культурно-історичних процесів. Етичні ідеї й теорії, що
розвивалися в надрах феодальної формації, відчували на собі сильний
вплив християнської релігії, візантійського богослов’я. Так, ідеї
античної філософії, проникаючи в Стародавню Русь, незмінне набували
релігійно-ідеалістичного облямування. Дальший розвиток і збагачення
етичної думки були ускладнені і найпродуктивніші процеси в її розвитку в
цей період пов’язані з єретичними релігійно-філософськими течіями (єресь
стригольників, новгородсько-московська єресь, єресь Матвія Башкіна,
Феодосія Косого та ін.), у яких набули розвитку ідеї гуманізму, віри в
силу розуму світської мудрості, знань.

Тільки в XVII ст. починається процес змирщення російської культури, в
тому числі філософії й етичної думки. Саме в цей період був створений
ряд теоретичних концепцій, що базувалися не на релігійних, а на
філософських підвалинах в обґрунтуванні різної, зокрема й етичної,
проблематики. Збережені до наших днів пам’ятки історії вітчизняної
філософської думки (записи латиномовних курсів філософії, читаних у
Києво-Могилянській, Московській слов’яно-греко-латинській та Віленській
академіях) свідчать, що виклад етики після логіки, натурфілософії й
метафізики вважався закономірним.

Торжество гуманізму й раннього Просвітництва знайшло своє відображення в
науці про людину, принципи її поведінки — етичних ученнях указаного
періоду, які характеризуються особливим інтересом до людської
особистості. Гуманістичні ідеї розкріпачення особистості, звільнення її
від оков середньовічної феодально-церковної ідеології, ствердження
високої гідності людини (вільного творця земного щастя) поряд з іншими
передовими етичними ідеями стали визначальними в курсах моральної
філософії професорів Києво-Могилянської академії.

Із кінця XVIII ст. в розвитку етичної думки простежується досить чітка
диференціація різних систем і напрямів. На фоні представників
просвітництва (Ковельський, Новиков, Радіщев), котрі орієнтувалися
передусім на наслідування основних рис етики французьких матеріалістів
XVIII ст., виокремлено ряд теорій, що розвиваються в рамках
ортодоксальної релігійної традиції. Такий поділ успадковує й етична
думка XIX ст. та початку XX ст.

Так, у працях революціонерів-демократів Бєлінського Герцена,
Чернишевського простежується наслідування етичних традицій Радіщева та
декабристів. Заперечується релігійне обґрунтування моралі, джерело якої
виводиться з натури людини та суспільного середовища. Ставиться завдання
перетворення цього середовища на благо людини, що свідчить про
наближення мислителів до розуміння соціальної природи моралі, її
класової зумовленості.

Самостійне відгалуження в розробці етичних теорій у руслі
релігійно-містичної течії утворили в цей період кантіанство,
гегельянство, позитивізм. Формуються нові філософські течії —
персоналізм, інтуїтивізм, екзистенціалізм. Енергійно розробляють етичну
проблематику В. Соловйов, Л. Лопатін, П. Струве, С. Булгаков, М.
Бердяєв, С. Франк, Е. Радлов та ін.

Питанням етики російські ідеалісти приділяли надзвичайну увагу. Вони
висунули ряд проблем загальнотеоретичного значення. Вагоме місце посіли
логічна інтерпретація етичного знання, розробка категоріального апарату,
діалектичні переходи у сфері моральних понять, питання психології
моральності, проблеми моралі та права, гуманізму й т. ін. Етичні вчення
ряду мислителів-ідеалістів (Толстого, Достоєвського, Бердяева,
Соловйова) здобули широке визнання в західній філософії, справили
значний вплив на буржуазну етичну думку.

Проблеми особистості, суперечності між особистістю та суспільством,
людської долі в капіталістичному світі особливо гостро були поставлені
цими мислителями. Разом із тим вирішення проблеми особистості та її
духовного життя пов’язувалося в кінцевому підсумку з релігійним началом.

Представники революційно-демократичної думки так само пильно розглядали
проблему особистості, однак вони вдалися до принципово іншого підходу в
її розв’язанні. Для них передусім було властиве розуміння нерозривного
зв’язку особистості з суспільством, прагнення відстояти «земні»,
«суспільні», матеріальні інтереси особистості. Як передумову її
всебічного розвитку вони розглядали активну участь у боротьбі за
соціальне перетворення суспільства. В центрі етичної проблематики, що
виражає й захищає інтереси особистості, стоїть реальна людина з усіма
притаманними їй запитами.

У своїх філософсько-етичних поглядах російські революціонери-демократи
пішли значно далі за французьких матеріалістів, безпосередньо пов’язавши
всебічний розвиток особистості з докорінною перебудовою суспільства. На
цьому ґрунті утвердилася згодом і марксистська етична традиція, якій
належить особлива роль в історії вітчизняної етичної думки (Плеханов,
Аксельрод, Коллонтай, Ленін, Крупська та ін.).

ТИПОЛОПЗАЦІЯ ЕТИЧНОЇ ДУМКИ

Аналіз історичного становлення етичної думки дає змогу зауважити таку
закономірність: кожному з трьох основних етапів історичного розвитку
етики властивий ряд основних напрямів, що групують етичні концепції та
школи.

Правомірність виділення таких напрямів підтверджує наявність
відмінностей (у рамках єдиного для історичного етапу світоглядного
принципу), які стосуються як теоретично вихідних засновків, так і
нормативних орієнтирів. Наприклад, при загальному космологічному
принципі античного етичного аналізу різні тогочасні філософи закладали в
основу потрактування моралі й універсальність космічного світопорядку, й
специфіку людської природи, й світ ідеальних сутностей, і
загальнозначущі чесноти. З точки зору нормативної орієнтації, наскрізний
для античності ідеал моральної життєдіяльності як життєдіяльності
мудреця знову-таки представлений варіативно. Від свідомого служіння
суспільному благу, суспільній справедливості (Демокріт) до
гедоністично-евдемоністичного або аскетично-стоїчного відходу від
соціального життя, суєти суспільної участі, успіху та заклопотаності.

Можна відокремити ряд основних напрямів етичної думки, які, з одного
боку, пронизують увесь процес розвитку етики, а з другого —
систематизують багатоманітність етичних позицій. Передусім слід
підкреслити протилежність між широко трактованими натуралістичними
концепціями, згідно з якими (з тими чи іншими застереженнями й
уточненнями) джерелом моралі вважалося природне єство людини як частки
світобудови й частки суспільства, і концепціями ідеалістичними (або
релігійно-етичними), в яких виток моралі вбачався в якійсь надлюдській,
надприродній сутності (Богові, долі, ідеї і т. п.).

Традиційно цей поділ пов’язують з виділенням у філософії таких напрямів,
як матеріалізм та ідеалізм, так званих «ліній Демокріта» і «ліній
Платона». Однак якщо для філософської думки це розрізнення можливо й
правомірне, то стосовно етичної думки з її багатоманітністю як
гносеологічних, так і нормативних позицій воно постає малоефективним.
Більш прийнятним уявляється визначення цих двох протилежних напрямів у
образах емпіричного і трансцендентного підходів. Так, емпіричність
полягає у властивому натуралістичному підході, запереченні потойбічного,
божественного обгрунтування моралі, в орієнтації при її поясненні на
факти реальної життєдіяльності людей. Тут моральність виводиться з
емпірично фіксованої дійсності й утверджується як досяжний у реальній
життєдіяльності ідеал. До емпіричного (натуралістичного) напряму в етиці
належать мислителі, котрі досліджують мораль як породження «природи
людини» (Демокріт, Епікур, Бейтам, Мілль, Фейєрбах), космологічної
закономірності (Геракліт, Піфагор, Спенсер), фактів суспільного життя
(Арістотель, Гоббс, Гельвецій).

Етимологія поняття «трансцендентний» (такий, що виходить за межі) цілком
відповідає орієнтації на надприродне джерело моралі, котре міститься за
межами всякого можливого досвіду й тому суто умодосяжне.
Трансцендентальну етику репрезентують мислителі, погляди яких
формувалися в руслі релігійно-етичних систем (Августин, Фома
Аквінський), філософсько-етичного (об’єктивного та суб’єктивного)
ідеалізму (Платон, Регель, Кант), англійської школи моральних почуттів.

Із точки зору покладеного в основу моральної системи нормативного
принципу можна виділити етичні системи гедоністично-евдемоністичного
напряму (етику задоволення, етику щастя або розумного вдоволення),
ригористичну етику (етику обов’язку), етику любові, етику
самовдосконалення, етику самозречення і т. п.

Якщо етична думка як емпіричний і трансцендентний напрям проявляється з
точки зору своїх філософських основ, то як етика щастя, етика обов’язку,
етика любові, етика самовдосконалення і т. д. вона виявляється в своєму
нормативному значенні. Останнє дуже багато важить для реальної моральної
практики, оскільки виступає як певне ціннісне, духовно-практичне
відношення.

Пропонована типологізація відображає взаємозалежність пізнавальної та
нормативно-практичної позицій в етиці, а отже, відіграє роль певного
методологічного засобу, що сприяє виявленню конструктивного значення
етичної думки в реальному процесі соціального функціонування моралі,
виявленні ряду сутнісних закономірностей самого морального феномена.

Список рекомендованої літератури

1. Августин. Исповедь блаженного Августина. М., 1914.

2. Аристотель. Никомахова этика//Соч.: В 4 т. М., 1976—1983.

3. Бруно Док. О героическом энтузиазме. М., 1953.

4. Вундт В. Этика: исследование фактов и законов нравственной жизни.
СПб., 1887.

5. Гоббс Т. Человеческая природа//Соч.: В 2 т. М., 1977. Т. 2.

6. Гуседнов А. А., Иррлитц Г. Кратная история этики. М., 1987.

7. Джафарли Т. М. Из истории домарксистской этики. Тбилиси, 19ТО. 8.
Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов.
М., 1986.

9. Дробницкий О. Г. Понятие морали: историко-критический очерк. М.,
1974.

10. Иванов В. Г. История этики средних веков. Л., 1984.

11. Иодль Ф. История этики в новой философии: В 2 т. М., 1896—1898.

12. Кропоткин П. А. Этика. М., 1990.

13. Марк Аврелий Антоний. Размншления. Л., 1985.

14. Материалистн Древней Греции. М., 1955.

15. Милль Дж. Утилитарианизм. О свободе. СПб., 1900.

16. Очерки истории русской этической мысли. М., 1976.

17. Платан. Государство//Соч.: В 3 т. М., 1976. Т. 3. Ч. 1.

18. Сенека Луцилий Анней. Нравственнне письма к Луцилию. М., 1974.

19. Соловьев В. Оправдание добра//Соч.: В 2 т. М., 1955. Т. 1.

20. Швейцер А. Культура и этика. М., 1973.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020