Реферат
На тему:
ПРОБЛЕМИ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ
Й САМОВИХОВАННЯ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ ВІДРОДЖЕННЯ ТА ПРОСВІТНИЦТВА.
Значний крок уперед у розвитку уявлень про суть, мету, принципи й
методи морального виховання та самовиховання був зроблений рядом
представників педагогічної думки. Визначне місце серед них посідає Я. А.
Коменський (1592— 1670). Великий чеський педагог і мислитель належить до
тієї історичної епохи, в межах якої відбувався докорінний перелом всіх
соціальних і духовних установлень середньовіччя. У всі сфери життя
суспільства активно проникав буржуазний устрій. Коменський перший із
діячів Відродження спробував вичленити й звести в систему об’єктивні
закономірності виховання та навчання. У світогляді вченого домінують
ідеї прогресу й гуманізму, що знайшло своє відображення в його
педагогічних творах, де він ставив завдання, дати дітям цілісну картину
світу, визначити місце в ньому людини.
Я. А. Коменський першим із педагогів обґрунтував принцип
природовідповідності у вихованні. Додержуючись традиції таких великих
попередників Відродження, як Рабле і Монтень, він розглядав людину як
автономну природну систему з властивими їй закономірностями. Врахування
останніх необхідне в процесі формування моральної особистості. Вважаючи,
що природа «мікрокосму» людської істоти наділена самодіяльною й
саморушійною силою, філософ-гуманіст сформував як закономірність
виховання принцип самостійності вихованця в осмисленні та діяльному
пізнанні світу.
Стара система виховання, яку Коменський кардинально реформував, виходила
з положення про вирішальну роль у формуванні особистості зовнішніх
обставин. Інакше кажучи, воля, активність, розумовий потенціал
особистості підлягали законам зазначених обставин. За Коменським же,
виховний процес неможливий без урахування волі й діяльності вихованця як
складових даного процесу.
В дусі гуманістичних ідей Відродження Коменський проголошує природну
рівність людей. Суспільство має бути зацікавленим у якомога повному
розумовому й моральному розвитку своїх членів, що принесе йому
незаперечну користь. Оскільки цей розвиток філософ розглядав як
відповідний ідеалам добра й суспільної користі, особливу увагу він
приділяв моральному вихованню. Главу XXIII («Метод звичаїв») своєї
основної праці «Велика дидактика» Я. А. Коменський починає такими
словами: «Все попереднє не таке суттєве порівняно з головним —
моральністю й благочестям» (гуманізмом.— Авт.) 1. У названій главі
педагог-реформатор формулює шістнадцять правил мистецтва розвивати
моральність.
Ряд цих правил підсумовує ідеї, висловлені мислителями минулого.
Насамперед це правила про прищеплення всіх без винятку чеснот юному
поколінню: поміркованості, мужності, справедливості, щирості й
витривалості в праці, чесності. Важливою умовою формування моральної
особистості Коменський вважав виховання у неї звички до праці. Останнє
може здійснюватися навіть у забавах. Окремо сформульовано правило, яке
стосується значення особистого прикладу в моральному вихованні. «Нехай,—
писав Коменський,— постійно сяють перед нами приклади порядного життя
батьків, годувальниць, учителів, товаришів».
Всі ці ідеї не втратили свого значення й сьогодні. Деякі з них
визначають розвиток системи принципів морального виховання вже протягом
понад трьох століть. Думка про перетворювальну роль виховання,
демократизм і гуманізм громадянської позиції Я. А. Коменського
продовжують викликати інтерес дослідників до його теоретичної спадщини.
Після перемоги буржуазної революції середини XVII ст. в Англії виникла
необхідність виробити новий підхід до питань, пов’язаних із формуванням
особистості. Мова йде передусім про фактори формування особистості, роль
виховання, його цілі й завдання, чому й був присвячений трактат Джона
Локка (1632—1704) «Думки про виховання».
Як і всі філософи-гуманісти минулого, Локк високо оцінював роль
виховання в житті людей. Саме воно, на думку англійського філософа, й
створює значні відмінності між людьми. Так, на першій же сторінці
трактату висловлюється положення про те, що «дев’ять десятих тих людей,
з якими ми зустрічаємося, є тим, що вони є,— добрими чи злими, корисними
чи некорисними — завдяки своєму вихованню».
Так само, як і Я. А. Коменський, але на основі власного досвіду
багаторічної практичної педагогічної роботи Локк ставить питання про
необхідність вироблення в процесі виховання дитини внутрішніх стимулів,
що визначають зміст її поведінки, моральних почуттів і уявлень. У
трактаті вказується на значення досвіду морального виховання дитини, що
передбачає повторення (вправи), з метою перетворення її на звичку, дію,
незалежну «від пам’яті або розмірковування». Вперше в історії етичної
думки, формулюючи завдання виховання, Локк висловлює ідею доцільності
створення вихователем виховуючих життєвих ситуацій. Згодом ця ідея була
розроблена в романі Ж. Ж. Руссо «Еміль, або Про виховання» (1762).
У трактаті Локка знайшла своє обґрунтування й думка про важливість
урахування вікових, а також індивідуальних особливостей дітей, що
розглядалося як неодмінна умова виховання. Сам процес виховання бачився
як взаємодія між вихователем і вихованцем, оскільки здібності, внутрішні
сили дітей можуть проявитися тільки за умови їхньої самодіяльності, за
створення вихователем атмосфери, в якій діти зможуть показати, «що вони
вільні, що їхні добрі вчинки виходять від них самих, що вони самостійні
й незалежні…». Згідно з Локком, урахування вікових та індивідуальних
якостей вихованців має обов’язково доповнюватися шанобливим до них
ставленням; вимоги слід ставити посильні, відповідно до віку й рівня
розуміння. «Найпростіший і найлегший і разом з тим найефективніший
спосіб виховання дітей і формування їхньої зовнішньої поведінки,— вважав
філософ,— полягає в тому, щоб показувати їм на наочних прикладах, як їм
слід чинити й чого вони повинні уникати». Таким чином, ідея наочності
навчання, вперше висунута Я. А. Коменським, була застосована Д. Локком і
в сфері морального виховання.
Роздумуючи над проблемою виховання особистості, автор трактату вказує ще
на одну важливу умову морального виховання — особисті якості вихователя
мають обов’язково відповідати педагогічним вимогам, що їх ставлять
вихователі до своїх вихованців.
Необхідним моментом формування особистості Д. Локк вважав навчання
наукам, однак відсував за ступенем важливості даний процес на другий
план, розглядаючи таке навчання як допоміжний засіб для розвитку більш
значних для життя суспільства громадянських моральних якостей
особистості, формування яких і становить головне завдання виховання.
Визнавши вихідною тезою те, що принципи системи виховання особистості
перебувають у прямій залежності від суспільного устрою, Ж. Ж. Руссо
(1712—1778) вимагав радикального перетворення й системи виховання, й
устрою суспільства. Вперше свої погляди на сутність морального виховання
визначний представник епохи Просвітництва виклав у трактаті «Проект
виховання де Сент-Марі». Моральне виховання автор вважав найголовнішим і
першочерговим педагогічним завданням: «…сформувати серце, судження і
розум, і саме в тому порядку, в якому назвав їх»3. У «Листах про мораль»
(1758) Руссо-гуманіст пропонував здійснювати виховання відповідно до
природної, на його думку, доброти людини.
Спираючись на свої спостереження під час роботи з дітьми у
навчально-виховних установах, педагог-новатор уперше висунув ідею про
використання дитячого товариства як провідного фактора морального
розвитку. Саме Песталоцці належить формулювання принципу єдності
навчання й морального виховання, що його він намагався втілити в систему
«морального елементарного виховання». Останнє, на його думку, має на
меті «правильний всебічний і гармонійний розвиток моральних задатків
людини, необхідний їй для забезпечення самостійності моральних суджень і
прищеплення їй певних моральних навичок» ‘. Як таке воно являє собою
одну із складових частин основи фахової підготовки молодого покоління.
Таким чином, в історії філософської думки й педагогічній спадщині
минулого є чимало цінних у методологічному значенні положень, суть яких
визначила спрямованість і сучасних досліджень у галузі морального
виховання. Перш за все, це положення про єдність морального виховання й
самовдосконалення, морального, трудового й естетичного виховання,
чуттєвого й раціонального у виховному процесі, про взаємозв’язок
індивідуального й «суспільного» підходів у вирішенні проблем формування
моральної особистості, про роль соціального середовища в розвитку
особистості. Зрештою, були зроблені вельми плідні спроби узагальнення
практики морального виховання з виокремленням системи його принципів.
Список літератури
1. Бакштановский В. И. Согомонов Ю. В. Введение в теорию управления
нравственно-воспитательной деятельности. Томск, 1986.
2. Варга А. Я. Семья и формирование личности. М., 1984.
3. Василюк Ф. Е. Психология переживания: анализ преодоления критических
ситуаций. М., 1984.
4. Дубинин Н. П., Карпец Й. Й., Кудрявцев В. Н. Генетика, поведение,
ответственность (о природе антиобщественних поступков и путях их
преодоления) М., 1982.
5. Жить достойно: Проблеми нравственного воспитания молодежи. М., 1984.
6. Козьірев Ю. Н. Этическая пропаганда в образовательной деятельности
общества // Ежегодник философского общества СССР. 1989— 1990. М.,
1990.
7. Коменский Я. А., Локк Д., Руссо Ж. Ж., Песталоцци Й. Г.
Педагогическое наследие. М., 1989.
8. Лесгафт П. Ф. Семейное воспитание ребенка и его значение. М.,
1991.
9. Лессинг Г. З. Воспитание человеческого рода // Ежегодник Философского
общества СССР. 1989—1990.
10. Нравственное воспитание: проблемы теории и практики. М., 1979.
11. Орлое Ю. М. Восхождение к индивидуальности. М., 1991.
12. Петров Ю. П. Социально – нравственные проблемы семейного воспитания.
М., 1984.
13. Разин А. В. Поведение личности: проблемы регуляции // Филос. науки.
1990. № 3.
14. Рувинский Л Й. Нравственное воспитание личности. М., 1981.
15. Структура морали и личности. М., 1977.
PAGE
PAGE 6
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
