.

Інфекційні хвороби (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
999 20093
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Інфекційні хвороби

Чому одні хвороби називаються інфекційними, а інші ні? Чим вони
відрізняються одна від одної? Що спільного між різними за характером і
проявом інфекційними захворюваннями? Наприклад, що спільного між правцем
і дизентерією, кором і проказою, вітрянкою і вірусним гепатитом?

А спільне є. Причина кожного інфекційного захворювання — збудник,
непомітний для ока мікроорганізм: паличка або вірус, стрептокок або
вібріон… Таких збудників, що здатні «атакувати» людину, є безліч.

Наступна характерна ознака для всіх інфекцій—це так званий прихований,
або інкубаційний період. Людина вже заражена, але зовні це ніяк не
проявляється. Інфекція, як яйце в інкубаторі, поступово зріє. Іноді
інкубаційний період буває невеликим — 1-2 дні. Але Іноді хвороба
затаїлася і «сидить» у людині роками. Інкубаційний період закінчується
тоді, коли хвороба починає проявлятися через які-небудь зовнішні ознаки:
підвищення температури, висипку, зміну кольору шкіри, болі, розлади
травлення.

Епідеміологія — розділ медицини, що займається вивченням причин різних
інфекцій, а також методів їхнього лікування і попередження. Епідеміологи
намагаються розібратися з кожним захворюванням, знайти проти кожної
інфекції діючі засоби. (Важко уявити, що ще на початку XX століття
людина в дитинстві переносила по кілька інфекційних захворювань, деякі з
яких були дуже серйозними.) Завдяки епідеміології виявилася ще одна
спільна властивість інфекцій. Один раз перехворівши інфекційним
захворюванням, людина стає, як правило, несприйнятливою до неї. Ця
несприйнятливість до інфекції отримала назву імунітет. Саме завдяки
здатності організму набувати імунітет, стало можливе попередження
інфекцій за допомогою щеплень.

Одні люди, зіштовхнувшись зі збудником хвороби, занедужують. Інші, що
мають імунітет до цього захворювання, начебто і не помічають його. Але є
ще і треті. Вони впускають збудника інфекції у свій організм, самі не
хворіють, але щедро діляться інфекцією з оточенням. Таких людей
називають носіями інфекції.

Отже, наявність збудника, інкубаційного періоду, можливість вироблення
імунітету, а також можливість перенесення — ось ті ознаки, що
відрізняють інфекції від інших захворювань і роблять їх схожими між
собою.

Віспа

Ще нещодавно віспа була досить розповсюдженим захворюванням. На вулицях
Європи нерідко траплялися спотворені хворобою обличчя, а в деяких місцях
важко було знайти чисте обличчя з гладкою шкірою.

Серед інфекційних хвороб, яким людство століттями платило данину своїми
життями, віспа посідала одне з перших місць. У Європі в XVIII столітті
щорічно гинуло від неї близько 440 тисяч людей. Ще більше залишалося на
все життя знівеченими, а іноді й сліпими. Особливо велика була
смертність від віспи серед маленьких дітей і бідняків.

Збудник натуральної віспи — вірус. Передається він від хворої людини до
здорової через повітря (капілярним шляхом), при спілкуванні.
Характерними ознаками захворювання є дуже висока температура, болі в
попереку і хрестці та «знаменита» віспяна висипка. Спочатку це просто
рожеві плями, потім пухирці, наповнені кров’ю. Пухирці утворюють
виразку, наливаються, вміст їх стає гнійним. Коли висип підсихає і
скоринки відпадають, на шкірі залишаються довічні рубці. Людина гине від
отруєння речовиною, що виділяється у процесі життєдіяльності вірусу.

Сьогодні ми можемо ознайомитися з усіма жахами цієї хвороби з письмових
джерел. Сучасна медицина не дозволяє віспі проявитися знову, і все
завдяки щепленню. У нашій країні віспа була ліквідована до 1937 року, а
по всьому світі вона зникла до 1980 року, і дякувати за це людство
повинно Едварду Дженнеру, англійському лікарю.

Цікаво, що спосіб попередження віспи Дженнер відкрив, коли ще ніхто не
знав про збудника цієї хвороби. Допомогли йому спостережливість,
працьовитість, багаторічна практика і цілеспрямованість.

Дженнер був простим сільським лікарем, коли звернув увагу на те, що
люди, які заразилися «коров’ячою віспою», не хворіють натуральною
людською віспою. Справа в тому, що в деяких домашніх тварин (корів,
свиней та ін.) спостерігається хвороба, дуже подібна з людською віспою:
на шкірі з’являються гнійні пухирці, тварини непокояться. Доярки
розповідали Дженнеру, що, як правило, усі вони перехворіли «коров’ячою
віспою» і не бояться потім заразитися і натуральною. Лише іноді під час
епідемії деякі з них відчували невелике нездужання.

Багато років займався Дженнер вивченням цієї хвороби, перш ніж зважився
провести дослід на людині. І от 14 травня 1796 року він прищепив
восьмирічному хлопчику Джонові Фіппсу гній з руки жінки, що заразилася
коров’ячою віспою.

Через кілька днів після невеликого нездужання хлопчик був цілком
здоровий. Але чи став він несприйнятливий до натуральної віспи?
Потрібний був інший дослід, дуже ризикований, коли на карту буде
поставлено не тільки здоров’я, але і життя дитини.

Незабаром у цій місцевості спалахнула епідемія натуральної віспи. І
Дженнер, узявши гній з пухирця хворого, заразив ним Джона Фіппса. Дитина
не занедужала!

Не відразу метод віспощеплення був визнаний у світі. Особливо
обурювалися служителі церкви й імениті лікарі. Церковники вважали
віспощеплення противним Богу, лікарі поставилися до нього скептично. У
народі ж пройшли чутки, що в щеплених людей виростають роги та хвіст. І
все-таки віспощеплення перемогло.

Помираючи в 1823 році на 74-му року життя, Дженнер знав, що його спосіб
боротьби з віспою — благодіяння для всього людства. Надалі ж на честь
цього простого сільського лікаря були вибиті пам’ятні медалі, у містах
зводилися пам’ятники. Але наукове обґрунтування віспощеплення було тоді
ще не відоме. Залишалося чекати ще 58 років.

Холера

Це одна з п’яти особливо небезпечних інфекцій. Збудник її
пристосовується до умов, що змінюються, і сьогодні поряд із класичною
холерою поширена холера Ель-Тор.

Викликає холеру вібріон, а передається вона тільки від людини до людини
повітряно-краплинним шляхом і через заражені людиною харчові продукти.
Холерний вібріон дуже живучий: у зовнішньому середовищі він зберігає
здатність до зараження від 2 до 5 днів. Ще довше живе вібріон у
відкритих водоймах зі стічними водами.

Головна задача вібріона—потрапити в рот людини. Людина, що піклується
про своє здоров’я, буде їсти тільки чистими руками, з чистого посуду,
мити овочі та фрукти, пити кип’ячену воду. Вона ніколи не покладе, ні в
тарілку, ні в рот підозрілу, погано оброблену їжу. І все-таки,
припустимо, яблуко помили, але біля самого черешка затаївся вібріон.
Проскочив він у рот, потрапив у шлунок. Тут йому дуже складно вціліти.
Соляна кислота повинна вбити непрошеного гостя. Якщо ж кислоти
недостатньо, чи за частинками їжі кислота не знайде мікроб, йому
вдається пробратися в тонкий кишечник. Там він і розгорнеться!

Вібріон почне розмножуватися і виділяти отрути — токсини. Тяжкість
захворювання може бути різною. Але в будь-якому випадку бурчить живіт,
з’являється біль навколо пупка, починаються постійна блювота і понос.
Організм втрачає багато води, і людина «висихає» прямо на очах. Руки
стають зморшкуватими, іноді їх називають «руки пралі». Страждають і
серце, і нирки, і легені.

При холері дуже важливі карантинні заходи: ізоляція хворих, виявлення
носіїв, постійна дезінфекція, боротьба з мухами — переносниками холери.
Мухи, звичайно, як і всі істоти в природі, не зайві. Але тільки не на
нашому столі, не в нашому туалеті, не в нашій квартирі. Нашим будинкам
від них тільки шкода!

Сказ

Видатний французький хімік Луї Пастер народився в 1822 році. У місті
Арбуа, де жила сім’я Пастерів, заражений сказом вовк покусав 8 людей.
Дев’ятирічний Луї побачив, як після цього коваль став припікати
розпеченим залізом рани одного з потерпілих. Але вжиті ковалем заходи не
допомогли, через кілька днів потерпілий помер. Цей випадок приголомшив
хлопчика і залишився в пам’яті на все життя.

Відтоді, як відбулася ця подія, пройшло ще 50 років. У цей час професор
Пастер був на піку слави. Він врятував від банкрутства французьких
виноробів, відкривши причину скисання вина. Він уберіг від краху
шовкопрядильну промисловість Франції, знайшовши бактерію, що заражала
шовковичного черв’яка. Спираючись на власний досвід, знаменитий хімік
дійшов до висновку, що всі заразні хвороби викликаються бактеріями. І
він почав наступ на інфекції. Спочатку він зайнявся сибірською
виразкою—від цієї хвороби щорічно вмирали тисячі корів і овець. Пастер
зумів одержати ослабленого збудника хвороби і з його допомогою прищепити
здорових тварин. Цей спосіб виправдав себе. За це досягнення французький
уряд нагородив Пастера великою стрічкою ордена Почесного Легіону, а
французька Академія наук присвоїла йому звання академіка.

Але головний бій був ще попереду. Усе життя перед очима вченого стояли
побачені в дитинстві картини загибелі людей від сказу.

Пастер вивчав випадки укусів людей зараженими сказом тваринами. Він
знав, що досить невеликого укусу, навіть слини хворої тварини, що
потрапила в ранку чи очі, і людину вже ніщо не зможе врятувати. Навіть у
випадках, коли здавалося, що все обійшлося, хвороба давала про себе
знати. У потерпілих залишалося неприємне печіння і сверблячка в місці
укусу. Спочатку тільки це нагадувало про зустріч із твариною. Ранка
могла навіть зарубцюватися, але через якийсь час зовсім зненацька
починалися безпричинна тривога, безсоння, похмурість, яку змінювала
дратівливість. Людина переставала пити воду та приймати рідку їжу, тому
що її мучили судороги глотки. Надалі водобоязнь виявлялася ще яскравіше:
одне тільки слово «вода» ставало причиною судорог із затримкою дихання.
Потім приступи судорог починали виникати від подуву повітря, яскравого
світла, шуму, дотику. Спостерігалося посилене слиновиділення,
галюцинації, часто хворий впадав у лють. Через пару днів починалися малі
паралічі, і, нарешті, змучена людина вмирала при повній свідомості від
паралічу серця і дихання. Жахлива картина.

Довго шукав Пастер збудника сказу і прийшов до висновку, що «бактерія
занадто мала». Він не помилився. Через багато років змогли побачити
вірус сказу—він виявився в багато разів менший за відомі тоді бактерії.

Але Пастер все одно продовжував дослідження і з сушеного мозку загиблих
від сказу тварин одержав вакцину. Цю вакцину вводили собакам, у мозок
яких була введена витяжка від хворих на сказ. 12 днів тривали ін’єкції
вакциною Пастера—піддослідні собаки залишилися здорові!

І от одного разу до паризької лабораторії Пастера приїхала вбита горем
мати з 9-літнім сином, якого покусав скажений собака. Вона благала
врятувати сина. Ризик був великий. На людях препарат ще не випробувався.
Пастер наважився. 6 червня 1885 року було зроблене перше щеплення проти
сказу людині. Ін’єкції тривали 2 тижні. Хлопчик не занедужав! Це була
повна перемога над страшною інфекцією.

Дифтерія

Ще наприкінці позаминулого століття встановлення діагнозу «дифтерія»
було рівнозначно винесенню смертельного вироку.

Маленька бацила у вигляді палички потрапляє в слизову носа, зіва чи
гортані. Тому і розрізняють дифтерію зіва, носа і гортані. Найчастіше
зустрічається ураження зіва. Хвороба починається, як звичайна ангіна:
дуже висока температура, сильно болить горло. На мигдалинах завжди
бувають характерні дифтерійні плівки. При дифтерії гортані може
виникнути справжній круп, коли з’являється хриплість голосу, потім
гавкаючий кашель, потім звуження просвіту гортані—задуха. Якщо хворого
не вивести зі стану крупу, він може загинути.

Лікарі кінця XIX і початку XX століття намагалися допомогти хворим, вони
застосовували примітивний спосіб: відсмоктували плівку з гортані через
трубку. Це рідко допомагало хворим, зате лікарі найчастіше заражалися
самі й гинули від цієї ж хвороби.

Небезпека палички полягає в тому, що її токсини (отрути) впливають на
серце і нервову систему. Щеплення, що роблять малятам до року, потім у
дитячих садках і школах, здатні надійно захистити дітей від дифтерії. І
якщо навіть зараження відбудеться, що буває вкрай рідко із щепленими
дітьми, то захворювання буде перенесено подібно до неважкої ангіни. Не
щеплені діти, занедужуючи, ризикують загинути. А якщо лікарі зуміють
зберегти їм життя, то можливі дуже серйозні ускладнення, такі як
паралічі й хвороби серця.

Кір. Краснуха

Це так звані дитячі хвороби. Правда, хворіти ними можуть і дорослі, але
рідко. Дорослі хворіють звичайно важче, і в них частіше бувають
ускладнення.

І кір, і краснуха викликаються вірусом. Для них характерна висипка, і
хоча батьки часто плутають ці два захворювання, між ними немає більше
нічого спільного.

Після контакту з хворим кір проявляється швидше. І починається він як
сильна застуда: болить голова, з носа тече, болить горло, очі червоні,
температура дуже висока. Краснуха «розгойдується» довше — 2—3 тижні. І
поводиться як несерйозна застуда: ледь-ледь нежить, ледь-ледь підвищена
температура. Тому перше, що зауважують при краснусі, — висипання. Воно
з’являється майже відразу при прояві хвороби і за кілька годин «охоплює»
все тіло, особливо яскравим може бути ?3 животі й внутрішньому боці рук.
Висип — маленькі червоні пухирці, наповнені рідиною. Побачивши таку
висипку, лікарі звичайно починають обмацувати в хворого область внизу
потилиці. «Ага, лімфатичні вузли збільшені. Краснуха». Висип, як
правило, спостерігається протягом 3—5 днів (а іноді тільки одну ніч) і
зникає.

Кір набирає силу поступово, довгий час «прикидаючись» застудою. У хворих
навіть сильний кашель з’являється. А з внутрішнього боку щік, на
слизовій, начебто манна каша чи висівки приклеїлися. Це для лікаря
безсумнівна ознака кору — «плями Філатова». Корева висипка—дуже
«дисциплінована» — спочатку з’являється лише на обличчі та шиї, на 2-й
день — на тулубі, руках і стегнах. На 3-й день обсипає гомілки і стопи,
а на обличчі висип блідне.

Цяточки висипки можуть зливатися одна з одною, тоді на тілі з’являються
складної форми фігури.

Кір хоча і вивчене захворювання, але дотепер підносить сюрпризи. Щорічно
кором занедужує близько 3 млн. чоловік. Особливо важко хворіють
африканці, як правило, 5 % із усіх хворих помирає.

Проти кору існує вакцина. Іноді досить одного введення цієї вакцини, Щоб
у дитини виробилася несприйнятливість до кору. Для того, щоб це
перевірити, у дітей беруть кров і визначають наявність спеціальних
тілець, відповідальних за імунітет (несприйнятливість). Якщо телець мало
— щеплення повторюють.

Від краснухи щеплень не роблять. Хвороба вважається не дуже небезпечною.
По-справжньому вона загрожує тільки вагітним жінкам. Якщо в кров матері
потрапить збудник хвороби, то ненароджена дитина одержує (через кров же)
цей вірус. Надалі в дитини виникають різні каліцтва. Тому вагітним
жінкам потрібно уникати контакту з хворими на краснуху.

Епідемічний паротит

Ось ця хвороба має дуже влучну народну назву — свинка! Хоча, якщо бути
чесним, у неї цілих три назви. По-перше, найбільш звичне — свинка.
По-друге» старе, «бабусине» — завушниця. І, нарешті, найрозумніше,
медичне — паротит. Це захворювання викликає вірус, і від нього також
можна убезпечити себе щепленням.

Епідемічний паротит—запалення привушних слинних залоз. Вірус поширюється
зі слиною хворого при кашлі, чханні чи поцілунку. Після зараження
хвороба проявляється тільки через 2— З тижні: підвищується температура і
болісно роздувається частина обличчя і шиї нижче вух. Обличчя стає
круглим, яку поросяти. Хоча іноді уражається слинна залоза з одного
боку. Тоді свинка виходить кривою, їсти при паротиті — справжня мука.

Боляче відкривати рот, боляче жувати, боляче ковтати. Тому їдять хворі
одну рідку-рідку кашу.

Збільшення залоз продовжується 5—10 днів, а потім поступово пухлина
зовсім сходить. У підлітків більше 12 років і дорослих хвороба може
викликати серйозне ускладнення — орхіт (запалення яєчок). Це ускладнення
може призвести до безплідності.

Якщо не слухати лікаря, стрибати по квартирі й не пити лисів, можна
одержати інше ускладнення—ураження органа слуху, що спричиняє повну
глухоту.

Виходить, що паротит—не дуже важка хвороба, але ускладнення її дуже
серйозні. Тому краще зробити щеплення і забути про цю недугу.

Вітряна віспа

Страшну хворобу-віспу — людство перемогло, але подолати вітряну віспу
поки не вдається. Ця хвороба не належить до розряду важких захворювань.
Вітряною її, напевно, називають тому, що вона поширюється настільки
швидко, начебто вітром розноситься. За два дні до того, як хвороба
проявиться «у всій красі», людина, що занедужала, уже виділяє
хвороботворний вірус. Нічого не підозрюючи, оточення продовжує
спілкуватися із зараженим, люди самі стають носіями вірусу і так само,
«по ланцюжку», заражають усіх навколо. Напевно, цим також пояснюється і
стрімкість поширення хвороби.

Чому «вітряна»—начебто б зрозуміло. А чому віспа? Тому що це
захворювання викликає появу на шкірі й слизових висипки, що потім
перетворюється на пухирці. Ці пухирці дуже нагадують ті, що виникають
при натуральній віспі. Але при натуральній віспі вміст пухирців гнійний
і кров’янистий, а при вітряній—це ясно-жовта плазма крові. При цьому
організм не дуже страждає від отрут вірусу. Чим більше пухирців, тим
важче переносить організм хворобу. «Щасливчики» залишаються тільки із
десятком пухирців, але деякі діти бувають буквально всипані ними від
голови до ніг. Пухирці дуже сверблять. Роздирати їх не можна. По-перше,
у ранку неминуче потраплять мікроби. По-друге, на місці здертого пухирця
утвориться невеликий круглий шрам. Щоб зменшити сверблячку, підсушити
пухирці й убити мікроби, що можуть знаходитися на шкірі, пухирці сильно
змазують зеленкою. Оскільки особливого лікування вітряна віспа не
передбачає і дітям дозволяють гуляти, то під час епідемії навколо можна
побачити безліч дитячих облич, прикрашених зеленкою. Це не означає,
звичайно, що хворим дітям можна гуляти зі здоровими, їхня спільна
прогулянка, контакти категорично забороняються.

Проти цієї хвороби немає щеплення. Практично всі люди переносять у
дитинстві це захворювання. І хоча воно не вважається важким, не слід
забувати, що це все-таки хвороба і що хворому потрібен належний режим.
Легке захворювання — вітряна віспа—небезпечне своїми ускладненнями.

Скарлатина

Це захворювання можуть викликати 46 видів стрептококових бактерій.
Багато людей носять деякі з цих видів стрептококів у горлі й носі, проте
не хворіють, але при цьому самі є переносниками захворювання, тобто
заражають навколишніх. Відбувається це при кашлі або чханні.

Прихований період при скарлатині, як правило, триває 7 днів. Потім
розгортається хвороба, що нагадує ангіну: дуже висока температура,
сильно болить горло. Можуть бути блювота, сильна слабість. На другий
день з’являється висипка: дрібні яскраво-червоні цятки. Ніколи не буває
висипки навколо рота і носа, цей білий трикутник відразу впадає в око.
Приблизно тиждень хворий почуває себе дуже погано. Потім температура
знижується до нормальної, і висип починає бліднути. А на 2-й тиждень
хвороби з’являється пластинчасте лущення, особливо помітне на долонях і
підошвах.

У наші дні скарлатина дуже часто проходить у такій легкій формі, що в
дитини може всього лише на декілька днів підвищитися температура. \
тільки коли починається лущення долоньок, усі здогадуються, що мали
справу зі скарлатиною. Незважаючи на те, що скарлатина втратила свою
небезпечність, ставитися до неї треба дуже серйозно. Це захворювання
«любить» давати ускладнення: як правило, страждають серце та нирки.

Коклюш

Хвороба передається від однієї людини до іншої через кашель. Від
зараження до прояву перших ознак хвороби проходить до 2 тижнів. Спочатку
це просто нездужання з невеликими нежиттю і кашлем. Поступово кашель
підсилюється, діти стають дратівливими й примхливими. Наприкінці другого
тижня кашель починає поєднуватися зі спазмами. Дитина робить глибокий
свистячий вдих, потім йде серія судорожних кашлевих поштовхів. Число
таких циклів під час приступу може доходити до 15. Іноді наприкінці
приступу буває блювота. Під час приступу дитина збуджена, може метатися,
обличчя синюшне, вени шиї розширені, випирають. Язик висувається із
рота. Здається, приступ кашлю готовий вивернути дитину навиворіт. І
таких приступів на добу може бути від 5 до 50!

Так проходить 3—4 тижні, потім приступи стають рідшими, і нарешті
зникають. Хоча «звичайний» кашель може триматися до півроку.

Збудником коклюшу є коротка паличка із закругленими кінцями. Щоб
уберегти дітей від її поганого впливу, починаючи з тримісячного віку їм
роблять щеплення.

Грип

Ця хвороба викликається вірусом. Вона уражає носоглотку, бронхи й
легені. З усіх заразних хвороб грип, мабуть, швидше за всі передається
від однієї людини до іншої. Існує багато різних видів вірусу грипу.
Деякі з них викликають тільки легке нездужання, але інші можуть
призвести до важкої хвороби. Вірус грипу постійно видозмінюється, і ті
ліки, що допомогли при минулій хворобі грипом, цього разу можуть давати
незначний ефект. Грип небезпечний своїми наслідками, він дає ускладнення
не тільки на серцево-судинну систему, нирки, але і на головний мозок.

Заразність грипу так велика, а вірус так широко розповсюджений, що
одночасно можуть занедужати мільйони людей. Коли інфекція захоплює
тільки міста чи області, говорять про епідемію. Якщо ж хвороба скоряє
цілі країни і континенти—це вже пандемія. У своїй історії людство
пережило не одну пандемію грипу.

Основні види вірусу одержали назву А і В. Медики, що вивчають інфекційні
захворювання, навчилися передбачати, де, коли і який саме грип дасть
спалах. Вони можуть навіть досить точно передбачити, скільки людей
занедужає.

Захворювання розвивається дуже швидко (іноді протягом 2— З годин).
Температура може підвищитися до 40 °С і вище. У м’язах і суглобах
виникають сильні болі. Нежить невеликий, зате кашель і біль у горлі
можуть бути сильними. Дуже велика млявість і слабість, навіть найбільш
рухливу дитину кладуть у ліжко. Голова «розколюється», на світло боляче
дивитися.

Як правило, грип у дітей проходить без особливих ускладнень. Але щоб не
ризикувати, треба пам’ятати наступне: ніколи не вставайте з ліжка
завчасно; усі ліки, призначені лікарем, слід пити стільки, скільки
призначив лікар. Не кидати лікування, коли стало трішечки легше.
Потрібно пити якнайбільше рідини, щоб з організму виводилися отрути.
Частіше провітрювати приміщення і мити підлогу.

І завжди потрібно пам’ятати: у загартованої дитини, яка любить
фізкультуру і спорт, менше шансів підхопити грип. А якщо таке і
трапляється, хвороба буде протікати значно легше, ніж у малорухомого
ледаря і ласуна, для якого найсмачніший вітамін — цукерка.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020