РЕФЕРАТ
на тему:
“Принципи надання першої допомоги та правила транспортування
потерпілого.”
При наданні першої допомоги необхідно пам’ятати, що при ранах,
переломах і опіках потерпілого не можна перевертати, змушувати робити
різкі рухи, переміщати його, тримаючи за травмовані частини тіла, тому
що можна значно погіршити його стан, мимоволі викликати шок, зупинку
серця і дихання.
При термічних і хімічних опіках, травмах потрібно звільнити уражену
ділянку шкіри чи тіла від одягу. Роблять це обережно, без ривків. Якщо в
потерпілого спостерігається кровотеча чи він одержав важкий ступінь
опіку, одяг не знімають, а розрізають.
У тих випадках, якщо потерпілий може пересуватися самостійно, на
травмовану ділянку накладають шину, що запобігає подальше травмування.
Така обережність призводить до зменшення болю і забезпечує нерухомість
ушкодженої частини тіла. Як шину можна використовувати будь-який
підручний твердий матеріал: дошку, плоску палицю, навіть парасольку.
Шину кріплять бинтами, ременями чи лямками. Вид транспортування
потерпілого залежить, насамперед, від типу травми. Якщо потерпілий не
може пересуватися самостійно, то його транспортують на носилках. Якщо
вони відсутні, споруджують імпровізовані носилки з підручного матеріалу:
довгих і міцних лямок, великого і міцного шматка тканини (мал. 35) та
ін. Потерпілого з пораненням голови, черепно-мозковою травмою,
ушкодженням хребта чи переломом кісток тазу і нижніх кінцівок
транспортують у положенні лежачи на спині.
Якщо в потерпілого не травмований хребет, його можна перенести на спині
чи на плечі (мал. 36).
У період транспортування обов’язково потрібно спостерігати за станом
хворого, стежити за пульсом і диханням.
Підрахунок пульсу
Пульс, як правило, визначають в області променево-зап’ястного суглоба,
де проходить променева артерія, на шиї—сонна артерія, у паху—стегнова
артерія. На артерію накладають вказівний і середній пальці правої руки.
Мал. 35. Способи транспортування потерпілого:
а — за допомогою лямки однією людиною; б — за допомогою лямки вдвох; в —
пересування пішки за допомогою однієї людини; г — транспортування
постраждалого волоком на брезенті
Подушечками пальців намацують пульс. У підлітків у стані спокою пульс
становить близько 75—80 ударів на хвилину, у дорослих—від 60 до 80
ударів на хвилину. Після напруженої фізичної роботи в середньому пульс
становить 125 ударів на хвилину. У людини, що займається спортом, пульс
приходить у норму через 2—3 хвилини, у тих, хто не займається, — 5—10
хвилин.
Мал. 36. Способи перенесення потерпілого однією людиною
Забиті місця, вивихи та переломи
Найчастіше в житті ми стикаємося із травмами — так називають медики
будь-які ушкодження тіла й органів, що виникають під впливом зовнішніх
причин, під якими можна розуміти все, що знаходиться поза нашим
організмом: від автомобіля до голки, від блискавки до сірника, від
парового молота до кулака. У результаті впливу на людину цих «зовнішніх
причин» можуть виникнути забиття — закриті механічні ушкодження м’яких
тканин чи органів без порушення їхньої цілісності; рани — порушення
цілісності шкіри, слизових і більш глибоко розташованих тканин (м’язів,
кісток, сухожиль) та органів, що супроводжуються кровотечею; вивихи —
зсув суглобних кінців кісток, що перешкоджає нормальній роботі суглоба;
переломи кісток, опіки, обмороження, електротравми.
Із забитими місцями ми зустрічаємося повсякденно не стільки в
лікарській, скільки у життєвій практиці. Кожний, очевидно, не раз відчув
на собі зіштовхування з досить твердим предметом, після чого
утворювалися синець чи ґуля — результат підшкірного крововиливу. Виникає
припухлість і біль ураженої ділянки. Синець відповідає протягом першої
доби своїй назві, а потім набуває жовто-зеленого відтінку. Однак далеко
не завжди забите місце настільки незначне. При забитих місцях мозку чи
внутрішніх органів можуть розвиватися важкі явища, що вимагають
екстреної медичної допомоги.
У легких випадках можна прикласти до збитого місця лід, туго
перебинтувати ушкоджене місце, надати спокій ураженій частині тіла. При
важких забитих місцях, при порушеннях серцевої діяльності та зупинці
дихання — вдатися до непрямого масажу серця чи штучного дихання.
Вивихи та переломи визначаються, як правило, перші — за зміною форми
суглоба і його нерухомості, другі — за зміною кінцівки. В обох випадках
потерпілий відчуває сильні болі. Однак ніколи не слід намагатися
поставити діагноз, а тим більше вправляти вивих, це вимагає медичної
кваліфікації, тим більше що замість вивиху може бути перелом.
Домедична допомога при вивихах і переломах повинна полягати тільки в
створенні повного спокою ушкодженої кінцівки, при необхідності
використовують шини. Якщо вивихнута чи зламана кінцівка знаходиться в
неприродному положенні, не потрібно надавати їй правильну форму, тому що
це не тільки дуже боляче, але і шкідливо для хворого, тому шину
накладають на кінцівку в тому положенні, у якому вона знаходиться. В
окремих випадках замість шини можна використовувати пов’язку.
Так, при вивихах чи переломах плеча (найбільш часті травми) руку,
зігнуту в ліктьовому суглобі, прибинтовують до тулуба; при вивиху в
ліктьовому суглобі чи переломі передпліччя рука підвішується на косинці.
Однак у випадку перелому передпліччя спочатку накладається шина.
Слід пам’ятати, що шина повинна захоплювати два суглоби, щоб забезпечити
необхідну нерухомість кінцівки. Підчас Великої Вітчизняної війни на полі
бою санітари, надаючи першу допомогу при переломі стегна,
використовували в якості «шини» здорову кінцівку, прибинтовуючи до неї
ушкоджену.
При ушкодженні хребта хворого укладають на твердій основі (щит, широка
дошка, двері), прив’язують до неї й у такому положенні доставляють до
лікаря.
Принципи надання першої допомоги при пораненнях
У житті ми іноді одержуємо як поверхневі, так і глибокі рани. Поверхневі
рані характеризуються ушкодженням шкіри і слизових оболонок, а глибокі —
ушкодженням судин, нервів, м’язів і сухожиль, кісток та внутрішніх
органів. Від того наскільки правильно була надана перша допомога
потерпілому, часто залежить його життя. Для цього необхідно навчитися
правильно накладати джгут, щоб зупинити кров, дезінфікувати рани,
накладати пов’язки.
Основними ознаками рани вважаються зяяння країв (якщо мова йде про
подряпину), біль і кровотеча. Рани бувають колоті, різані, рубані,
рвані, вогнепальні, укушені, забиті. Чим гостріше ранить предмет, тим
швидше людина одержує ушкодження, при цьому менше ушкоджуються самі краї
рани. Поранення, як і будь-яка інша травма, може викликати больовий шок,
непритомність, а також значну крововтрату. Крім того, при глибокому
пораненні можуть бути ушкоджені життєво важливі органи. Щоб закрити
рану, для попередження її інфікування і зупинки кровотечі, застосовують
різні способи накладення пов’язок. Перев’язним матеріалом зазвичай
служить стерильний бинт, але в неординарних ситуаціях (на природі,
вдалині від медпунктів) можна використовувати чисту тканину.
При використанні бинта потрібно дотримуватися основної умови — не
торкатися руками того боку матеріалу, який буде накладено на рану. Бинт
тримають у лівій руці. Якщо рана невелика, між бинтом і ушкодженою
поверхнею кладуть ватяний тампон з ліками. Під час накладення пов’язки
бинт розкручують зліва направо, бинтують навколо ушкодженої поверхні
поперемінно то однією, то іншою рукою. Кожен наступний шар бинта повинен
перекривати попередній на 1/2 чи 2/3. Бинтувати потрібно не дуже туго,
але досить сильно, тобто так, щоб пов’язка не викликала порушення
кровообігу. Якщо хворий відчуває оніміння чи з’явився пульсуючий біль,
пов’язку варто виправити і зробити менш тугою.
Пов’язки бувають різних типів. Кругова, де кожен оберт бинта
накладається на попередній. Як правило, нею бинтують
променево-зап’ястний суглоб, ногу нижче коліна, шию, чоло, живіт.
Спіральну пов’язку використовують, якщо потрібно забинтувати значну
частину тіла. Кожен оберт бинта накладається трохи навскоси знизу вгору
і закриває попередній на 2/3. Таку пов’язку накладають на ділянках
кінцівки однакової товщини. При бинтуванні, наприклад, тих частин тіла,
що мають суглоби, які згинаються, застосовують пов’язку з перегином. Для
цього в більш широкій частині кінцівки великим пальцем вільної руки
притискають нижній край останнього оберту бинта, він перегинається, і
його верхній край, відповідно, стає нижнім. Восьмиподібну пов’язку
накладають на гомілковостопний суглоб (мал. 37), плечовий суглоб, кисть.
Після закінчення перев’язки бинт фіксують таким чином, щоб він не
розмотувався.
Необхідно навчитися визначати ступінь важкості поранення. Так, якщо
ушкоджена артерія, з рани буде витікати червона кров, що іноді б’є
струменем, а якщо вена, те темно-вишнева, що порівняно повільно тече.
Артеріальна кровотеча небезпечна, тому що обов’язково витікає значна
кількість крові. Якщо ж потерпілому не була надана своєчасна допомога,
він може стекти кров’ю. Для того, щоб цього не відбулося, пораненому в
першу чергу зупиняють кровотечу шляхом накладення тугої пов’язки чи
джгута.
Перш ніж приступити до накладання пов’язки, надають зручне положення
хворому, щоб не підсилювався біль чи кровотеча. Для припинення кровотечі
потрібно накласти тугу пов’язку чи джгут, або тимчасово перетиснути
артерію, або підняти ушкоджену кінцівку, наприклад, руку вище рівня
голови. Якщо поранена кінцівка, а це трапляється в житті найчастіше,
можна спробувати зупинити кровотечу, максимально згинаючи кінцівку в
суглобі вище місця поранення. При пораненні кисті чи передпліччя з усіх
сил згинають у лікті та навіть прибинтовують передпліччя.
Мал. 37. Різні типи бинтових пов’язок:
а — спіральна з прийомом “перегин”; б — спіральна з перегинами на
передпліччя; в — колосоподібна на плечовий суглоб; г — така, що
повертається на кисть; ґ — розбіжна на колінний суглоб; д — така, що
сходить на ліктьовий суглоб; е — восьмиподібна на гомілковостопний
суглоб.
Цифрами позначений порядок накладання турів бинта до плеча. При
пораненні стопи чи гомілки згинають ногу в колінному суглобі, підклавши
попередньо щільно скатаний матер’яний валик (валик з моху, листя) у
підколінну ямку. При пораненні на стегні ногу згинають у тазостегновому
суглобі. Якщо таким методом не вдається зупинити кровотечу чи поранено
судину не на кінцівці, слід пальцем притиснути судину, що постачає
кров’ю уражену ділянку тіла. Судина притискається до кістки вище місця
поранення. Так, наприклад, кровотеча з ран голови зупиняється
притисненням скроневої артерії спереду від верхнього краю вушної
раковини, при пораненні обличчя притискають щелепну артерію до нижньої
частини на середині відстані між підборіддям і кутом нижньої щелепи.
Найбільш надійним методом тимчасової зупинки кровотечі є накладення
джгута. Джгутом може служити мотузка, гумова трубка чи смужка, ремінь
штанів, рукав сорочки — словом, будь-який м’який і еластичний предмет,
який можна обкрутити навколо ураженої кінцівки. Джгут накладають вище
місця ураження судини, обов’язково на яку-небудь прокладку, щоб уникнути
защемлення шкіри (мал. 38). Зав’язавши джгут вузлом, у вузол пропускають
палицю і закручують її до припинення кровотечі, а потім злегка
послабляють до появи дуже слабкої кровотечі, щоб не залишити поранену
кінцівку без надходження свіжої крові. Але треба пам’ятати, що через
30-50 хвилин його слід зняти, інакше буде викликане омертвіння шкіри.
Якщо за цей час потерпілого не вдається доставити в медичну установу, то
джгут знову закручують, але вже на 20-40 хвилин. Пауза між першим і
другим накладенням джгута має бути не менше 10-15 хвилин. Втретє джгут
може бути накладений не більше, ніж на 20 хвилин. Запам’ятайте! При
незначних пораненнях джгут не накладається!
Одночасно із зупинкою кровотечі рану слід перев’язати підручним
матеріалом, щоб уникнути забруднення. Окремо треба сказати про носові
кровотечі. При незначній кровотечі саджають хворого і кладуть на область
носа і перенісся холодний компрес. Можна в носові проходи (ніздрі)
помістити ватяні тампони. Якщо кровотеча не зупиняється, можна сильно
притиснути (на 3-5 хвилин) обидві половинки носа до носової перегородки.
При цьому хворий повинен дихати носом, а голова піднята якнайвище.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
