.

Таємниці всередині нас ми дорослішаємо (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
143 1221
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

ТАЄМНИЦІ ВСЕРЕДИНІ НАС

МИ ДОРОСЛІШАЄМО

Над проблемами підліткового віку працює безліч психологів і соціологів.
У цей період у юнаків і дівчат відбувається зміна поглядів, ріст
самосвідомості. Це важкий вік не тільки для батьків, викладачів, але і
для самих підлітків.

Чим же займаються психологи, а чим соціологи? Психолог вивчає поведінку
підлітків різних соціальних груп, виявляє між ними спільні риси (форму
поведінки, реагування, систему взаємин з дорослими й однолітками, пошук
їх спільних задач і т. ін·.). Соціолог знаходить і підкреслює
відмінності (національні, класові, соціальні) підлітків. Разом,
соціологи і психологи, розробляють загальну теорію підліткового періоду
розвитку.

Що ж відрізняє цей період дорослішання? Вчені встановили, що підліткова
криза тісно пов’язана зі статевим дозріванням, умовами виховання і
соціальними факторами. Безумовно, суспільство диктує певну модель
поведінки. Підліток опановує певні знання, у нього формуються власні
погляди щодо окремих видів діяльності, суспільних цінностей, культури
суспільства. У результаті, нове покоління виступає вперед зі своїми
правами і поглядами, що не завжди відповідають поглядам суспільства. У
цей період підліток ніби стає новим структурним елементом, з яким
дорослі (тобто суспільство) намагаються знайти спільну мову.

Як правило, підліткова криза відбувається в зіткненнях з дорослими й
однолітками. Розглянемо спочатку стосунки підлітка з дорослими. З
дитинства його вчать, що поведінка дорослих пов’язана з тими речами, які
заборонені дітям. Він часто чує: «От виростеш…». І ось він виріс! Він
переймає модель поведінки дорослих, має власне уявлення про навколишню
дійсність, йому і так складно, але дорослі або ігнорують його спроби
виявити самостійність, або вступають у конфлікт, бажаючи, щоб він ще
затримався в «дитинстві». Але ж він засвоював певні правила поведінки,
готувався стати повноцінним членом суспільства. Тепер же дорослі не
хочуть «приймати» його у своє коло, рахуватися з його думкою.

Потрібно зрозуміти, що в цей період нестійкість поведінки підлітка
викликана ще і тим, що розширилося коло спілкування і коло інтересів,
але разом з цими позитивними сторонами виростає й одна важлива причина,
що призводить до психологічних зривів: відсутність ясності,
розгубленість перед майбутнім. У цей момент підліток має потребу в
розумінні з боку дорослих, у їхньому м’якому корегуванні його поглядів і
планів на майбутнє, у всебічній підтримці.

Але не завжди все проходить гладко. Дорослі живуть за виробленим ними
певним життєвим планом, що не завжди збігається з уявленнями дитини, яка
орієнтується на принципи улюблених героїв книг і фільмів. Підліток
наочно зіштовхується з протиріччями між реальними вчинками дорослих і
тим, що «проповідує» культура, релігія, політика. Звідси в нього
виникають нервові зриви, відмовлення від спілкування з дорослими, які
чинять «не так, як вимагає того їхня мораль».

У стосунках з однолітками — не простіше. Характерні риси підліткового
етапу — дратівливість, збуджуваність, чутливість, сором’язливість,
агресивність, схильність до крайніх суджень і оцінок, прагнення до
самостійності, неприйняття поглядів, думок і вимог батьків. Підліткова
фаза в дівчаток припадає на 11— 16 років, у хлопчиків — на 14—17 років.

До 11—12 років підліток прагне бути в колективі, із усіма, виражаючи при
цьому своє «я», але не пригнічуючи при цьому інших. До 15 років його
участь стає більш вибірковою: в одних справах і ситуаціях він більш
активний, в інших — пасивний. У спільній справі, що зібрала підлітків
разом, величезне значення мають:

* спільна задача, поставлена перед ними, і спільна їй підпорядкованість;

* рівноправність та ініціативність кожного;

* розуміння діяльності кожного члена колективу;

* спільний для всіх соціальний стан;

* визнання загального лідера.

Спільне проведення часу, ідеї і цілі допомагають кожному знайти своє
місце в колективі, визначають становище кожного в команді. Тим самим
задовольняється потреба кожного у визнанні себе іншими й
самоствердженні.

Природно, що в будь-якому класі формується група учнів, що якоюсь мірою
втілює в собі систему цінностей однокласників {до речі, у молодших
класах це ще не так виражено, як у старших). Таке угруповання складає
основне мікросередовище підлітка, у межах якого здійснюється його
життєдіяльність. Угруповання може бути закритим чи відкритим. Закрите не
допускає вливання в нього нових учасників, відкрите — здатне
видозмінюватися, при цьому, як правило, воно задіює всіх учнів класу.
Група-лідер звичайно «задає темп» руху всьому класу.

У підлітковому віці на перший план у спілкуванні виходять особистісні
якості кожного. Поступово зростає значення і позашкільного спілкування,
де вони найбільш повно виявляються.

У13—14 років підлітки починають по-іншому оцінювати себе. Вони більш
критично розглядають свої недоліки, яких, на їхню думку, у них більше,
ніж добрих якостей. У цей період особливо приділяється увага якостям
мужності й інтелектуальним перевагам. В оцінці кожного практично
відсутнє уявлення про власну зовнішність (її недоліки, достоїнства),
зате є оцінка стилю поведінки, емоційних проявів характеру, тобто
нестриманість, терпимість, бурхливе сприйняття подій і т. ін. Підліток
уже самостійний у своїх судженнях, аргументує свою точку зору. Для нього
на перший план виходять взаємини не тільки з однолітками, але і з
дорослими.

У цей період хлопчики намагаються підкреслити свою мужність, беруться за
справи, що вимагають фізичних зусиль, але, як правило, часто залишаються
незадоволеними собою. Основні недоліки, які називають самі підлітки
цього віку,—лінощі, відсутність режиму й організованості, відсутність
сили волі й послідовності вчинків, нерівний характер. Дівчатка ж
величезну увагу приділяють своїй зовнішності, для них стають найбільш
важливі особливості їхньої особистості, що виявляються в спілкуванні з
іншими людьми.

У цей же період підлітки виділяють з числа своїх однолітків того, хто
стає зразком для наслідування. Орієнтація на однолітка пов’язана з
необхідністю мати друга, бажанням бути прийнятими і визнаними в групі
однолітків, а також пояснюється тим, що зі «зразковим» однокласником
більше спільного, з ним легше спілкуватися, ніж із дорослими, між ними
наявні подібності (у поглядах, смаках і т. ін.).

Головним у настроях учнів середніх і старших класів є незадоволення
собою, що одночасно поширюється на сферу навчальної діяльності, на
взаємини з товаришами, вчителями і батьками. Якщо в підлітка руйнується
самоповага—це криза, яку необхідно усунути, сам підліток з нею не
владнає. Не можна допускати, щоб у підлітка зароджувалося розчарування в
собі й у своїх вчинках, часто через невдачі в школі та через спілкування
з однолітками. Емоційна скутість призводить до того, що особистість
підлітка не виявляється повною мірою, тобто відсутній належний емоційний
розвиток і можливість його самореалізації. Невдачі в навчанні розвивають
захисну реакцію: цинізм, брутальність, блазнювання, постійний виклик
оточенню. Насамперед, до такого учня потрібно підходити з розумінням,
він має потребу в спілкуванні й дружбі так само, як і інші, необхідно
зрозуміти причини, що викликали таку поведінку, а не загострювати
стосунки з ним і далі.

Помітьте, що людина, до якої тягнуться, схильна до спілкування. Вона
може бути некрасивою і скромно одягненою, але зустріч з нею радує, а
спілкування—окриляє, звільняє від особистих турбот. Що незвичайного в
такій людині, яким чином їй вдається «закохувати» у себе інших?
Практично кожний з нас зустрічав чи має у своєму колі такого
представника ідеальної моделі спілкування. При спілкуванні з ним
спробуйте поспостерігати, як вона поводиться, як слухає вас, дивиться на
вас. Ви побачите, що вона не перебиває, вона доброзичлива, у неї
ідеально врівноважені серйозність з гумором, вона тонко відчуває ваш
настрій, дуже тактовна й уважна, вона вміє мовчати там, де необхідно,
підтримати в тому випадку, якщо ви просите допомоги, вона знає почуття
міри, вона не наполягає на своїй думці, але і не «аплодує» вашим
висловлюванням, якщо вони того не варті, вона відповідає за свої слова,
при цьому не нав’язлива. І найголовніше, ви знаєте, що можете їй
довіряти.

Запам’ятайте, перш ніж вимагати від ближнього людяності, виявіть її
самі, врахуйте становище співрозмовника. Як сказав відомий
лікар-психотерапевт В. Леві: «Прилучися до чужого болю і чужої
обмеженості — тоді визначиш і міру вимогливості, і міру
поблажливості…» або «Людина, що не сприймає ближнього таким, яким він
є, власне кажучи, сліпа і глуха, забивається і забиває інших. Не можна
навчитися поводитися, не навчившись бачити, думати та відчувати».

Увага до ближнього приваблює і дозволяє зробити відповідний крок —
звернути увагу на вас, відкритися, запропонувати те, чого не вистачає
вам. Як правило, це не безмовне почуття, виняток складають хіба що
втомлені та хворі люди, які ні фізично, ні морально не мають на це сил.
Будьте зацікавлені в співрозмовнику, яку самому собі, і не поверхово чи
з якою-небудь вигодою для себе, а щиро. Хоча й інтерес буває
різний—доброзичливий, корисливий, зацікавлений, з ненависті тощо — але
потрібно зробити так, щоб він став саме тим, чистим і «без задньої
думки», що дозволить побачити в співрозмовникові цікаву, не схожу на вас
особистість, яку ще можна «відкривати і відкривати» для себе.

А що можна сказати, якщо ви зустріли найсумнішого із зануд, бесіда з
яким несе тільки втому і бажання скоріше покинути співрозмовника? У
цьому випадку варто, напевно, подивитися на нього по-іншому. Адже є ж
такі теми, у яких зануда розкривається, він іскрить дотепністю, його очі
здатні при цьому випромінювати світло, він стає активним у спілкуванні.
Тому, щоб розмова з ним не стала «вбивчою», слід торкатися тих тем, що
небайдужі йому і вам. Не потрібно починати бесіду з питання «Як
справи?», тому що він відразу з тупою впертістю справді розпочне
розповідати про те, як просуваються його справи. Краще поставити
запитання «Яка твоя думка про останню книгу такого-то?», «Ти не бачив
такий-то фільм?» й ін. Потрібно спробувати зарядити зануду не на
побутові теми, а на ті, котрі включають фантазію, інтелект, бажання
висловити свою і тільки свою думку, яка не залежить від того, що
відбувається в нього вдома, у колективі й ін.

Немає в житті визначених шаблонів поведінки для кожного, хто
зустрічається вам на дорозі. При кожному щоденному, щогодинному
спілкуванні потрібні імпровізація, постійна творчість та інтуїція. Не
має значення, мати це однокласника, вчитель чи сусід по площадці. Кожний
з них почуває своє, думає про своє, мріє про своє, втім, як і ви.
Зустрічаючись, ви практично нічого не знаєте один про одного, навіть
удома, побачивши зранку батька, ви не знаєте, про що він сьогодні думає,
чого хоче, а він, у свою чергу, нічого не знає про ваші почуття і плани.
Тільки спілкування, спільне бажання зрозуміти один одного, гранична
уважність допоможуть вам стати ближчими, терпимішими й добрішими.

При всьому цьому ніколи не можна себе «недоповажати». Людина з заниженою
самооцінкою сама заслуговує на те, щоб ставлення до неї було
відповідним. Самоповага— це не егоїзм (це абсолютно різні поняття).
Кожний з нас може дати собі приблизну оцінку, але якщо її постійно
занижувати, при цьому ще і чекати, що інші будуть сперечатися з вами,
нібито завищуючи її, мимоволі вони прийдуть до думки, що ви справді
невдаха.

Прочитавши все вищевикладене, можна задатися питанням: чи просто
знаходитися в суспільстві таких же, як і ти, що сприймають усе на межі
хворобливого відчуття? Звичайно, ні.

Для того щоб зрозуміти свої зриви і роздратування, потрібно хоча б трохи
вивчити психологію, а також навчитися керувати своїми емоціями,
знаходити шляхи до розуміння, стати менш категоричним, уміти приймати не
тільки свою точку зору, але і навколишніх. Нижче ми поговоримо трохи
докладніше про людські якості, а також розглянемо деякі способи і
техніку, що ведуть до взаєморозуміння і вироблення самоконтролю.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020