Реферат
На тему:
ДОПОМОГА В РАЗІ ХІМІЧНИХ
ЧИ ФІЗИЧНИХ УШКОДЖЕНЬ
ПЛАН
Опіки, їх класифікація. Перша допомога при опіках.
2. Тепловий та сонячний удари.
Крім механічного травмування, людина може зазнавати небезпечного впливу
високих температур, електромагнітних полів, світлового, лазерного та
ультрафіолетового випромінювання, радіації тощо, який не завжди можна
відчути одразу.
1. Опіки, їх класифікація. Перша допомога при опіках.
Опік — ураження шкіри та тканин організму під дією високих температур,
їдких хімічних речовин, інтенсивного короткохвильового випромінювання,
що призводить до втрати клітинами організму своєї молекулярної
структури.
Залежно від походження, опіки поділяють на кілька типів (див. схему 3).
С х е м а 3. Класифікація опіків
Термічні опіки найчастіше зустрічаються у побуті, але не виключені такі
травми і на виробництві. Останні, як правило, пов’язані з нехтуванням
правил особистої безпеки. Тяжкість усіх видів опіків залежить від
глибини ураження тканин, площі поверхні, що зазнала опіку, комбінації з
іншими видами травм.
Залежно від глибини ураження термічні опіки поділяють на легкі (І
ступеня), середньої тяжкості (II ступеня), тяжкі (III ступеня) і вкрай
тяжкі (IV ступеня).
Опіки І ступеня характеризуються почервонінням шкіри у місці опіку. При
дотику теплого предмета до цього місця відчувається зростаючий біль.
Опіки II ступеня характеризуються не тільки почервонінням шкіри, а й
появою пухирців, заповнених прозорою рідиною, тривалим ниючим болем.
Опіки III ступеня характеризуються сильним болем. Поверхня обпеченої
шкіри вкривається пухирцями, вона втрачає життєздатність. Окремі місця
шкіри обвуглені, але глибокі тканини функціонують.
Опіки IV ступеня характеризуються обвугленням глибоких тканин, повною
втратою ними життєздатності.
Розміри поверхні, що зазнала опіку, виражають у відсотках від усього
шкірного покриву. Для дорослих людей поверхню голови і шиї, що приблизно
дорівнює одній верхній кінцівці, приймають за 9 % усієї поверхні тіла,
поверхня грудей та живота, що приблизно дорівнює поверхні однієї нижньої
кінцівки, — за 18 %. На ділянку паху припадає 1 %. Це так зване «правило
дев’ятки». Другим способом визначення площі є «метод долоні». Як одиницю
виміру використовують площу долоні, включаючи пальці, що становить
приблизно 1 % поверхні тіла. Будь-який опік II ступеня, який вразив 10 %
поверхні тіла, слід вважати тяжким, так само, як опік III ступеня, що
вразив більше, ніж 2 % поверхні тіла. Ураження очей, пальців рук, району
геніталій і анального отвору вважаються потенційно більш серйозними, ніж
ураження інших частин тіла.
Якщо тіло уражене на 15 % опіками II та III ступенів, виникає тяжке
ускладнення — опіковий шок, який за перебігом нагадує травматичний шок,
але його дія вдвічі триваліша.
У потерпілого може також виникнути загальне тяжке ураження, відоме під
назвою опікова хвороба.
Опікова хвороба — це гостре порушення водно-сольового обміну в
організмі, що супроводжується загальною інтоксикацією. Часто стан
хворого ускладнюється запаленням легенів, ураженням печінки, нирок,
гострими виразками шлунково-кишкового тракту.
Надаючи допомогу, насамперед треба погасити одяг, що горить, ні в якому
разі не допускати, щоб потерпілий при цьому бігав, бо повітря ще
сильніше роздмухує полум’я. Найкраще накинути на нього пальто або
куртку. Якщо це неможливо, повалити на землю і намагатися збити полум’я
перекочуванням по землі. Потім обпечену частину тіла звільнити від
одягу, обрізаючи його. Одяг, що приклеївся до шкіри, залишають.
Неприпустимо торкатися обпеченої поверхні руками, протикати пухирці,
заповнені рідиною, оскільки це може призвести до інфікування рани. Не
можна змащувати сильний опік жиром та іншими речовинами. Після
звільнення від одягу на уражені місця слід накласти стерильні пов’язки.
Краще, якщо є спеціальні контурні опікові пов’язки, просочені
проти-опіковим препаратом. У разі значних опіків нижніх та верхніх
кінцівок їх іммобілізують за допомогою шин чи підручних засобів.
Якщо травмовано більшу частину тіла, потерпілого найкраще обгорнути
чистим простирадлом. У всіх випадках потрібні знеболювальні заходи,
напування підсоленою водою.
Найбільш небезпечні — опіки, отримані в результаті дії таких горючих
речовин, як напалм, синтетичні в’язкі речовини тощо. Вони прилипають до
тіла і одягу та, продовжуючи горіти, вражають тканини на значну глибину.
Спроба збити полум’я призводить до розмащування горючої суміші по тілу,
що веде до збільшення площі ураження. Припиняє горіння занурення у воду
чи накладання змоченої у воді пов’язки.
Для лікування термічних опіків І та II ступенів з невеликою площею
ураження народна медицина пропонує використовувати компреси з
обліпихової олії.
Хімічні опіки виникають у разі дії на шкіру концентрованих кислот
(сульфатної, хлоридної, нітратної, карболової тощо), лугів (їдких калі,
натру, концентрованих розчинів аміаку, негашеного вапна), фосфору,
деяких солей (нітрату аргентуму, хлориду цинку та ін.). Хімічні опіки
небезпечні ще й тим, що спричинюють загальне отруєння організму, їх
ознаки: сип, пухирці, локальний біль без видимих ушкоджень, головний
біль, утруднене дихання. Вони можуть проявлятися як відразу, так і через
деякий час.
У разі опіків концентрованими кислотами (крім сульфатної) на поверхню
опіку ллють холодну воду або розчин соди (1 чайна ложка на склянку води)
протягом 10—15 хв.
На опіки, спричинені лужними розчинами, також ллють воду і обробляють 2
% – ним розчином оцту чи лимонного соку. Потім накладають пов’язку.
Під час опіків білим фосфором уражену частину тіла занурюють у воду і
там зчищають фосфор. Маніпуляції на повітрі неможливі, оскільки фосфор
може спалахнути. Уражену поверхню обробляють 5 % – ним розчином мідного
купоросу (сульфату купру му ІІ) та закривають чистою сухою пов’язкою.
Такі опіки не можна змащувати жиром чи мазями, оскільки це сприяє
всмоктуванню фосфору в тканини, а фосфор — надзвичайно отруйна речовина.
У разі опіків негашеним вапном місце ураження слід змастити жиром, а
рану закрити пов’язкою. Водою змивати негашене вапно неприпустимо.
Обпечені очі промивають водою (крім опіків вапном) або молоком після
чого накладають пов’язку і доставляють потерпілого у лікарню.
Опіки променевою енергією сонця, тобто ультрафіолетовим випромінюванням,
спричинюють почервоніння шкіри, високу температуру, нудоту, блювання,
головний біль. У цих випадках слід накласти на обпечену ділянку холодний
компрес, постійно його змінюючи. Можна використати для компресів
кисломолочні продукти (сметану, кефір) чи просто холодне молоко. Для
зняття болю потерпілому варто дати аспірин чи парацетамол.
Для очей небезпечні опіки лазерним випромінюванням та сильним світловим
потоком. Вони можуть виникнути під час проведення дослідів, ремонту та
експлуатації відповідного обладнання, під час спостерігання за
електрозварювальними роботами чи перебування на засніжених вершинах гір
тощо. Там сонячне світло містить дуже жорсткий ультрафіолетовий
компонент.
У цих випадках пошкоджується рогова оболонка очей, і людина втрачає зір.
Допомога полягає у зав’язуванні очей і негайній доставці потерпілого у
медичний заклад. Якщо допомога своєчасна, зір через деякий час
поновиться.
Коли на шкіру та слизові оболонки потрапляють радіоактивні речовини,
виникають радіаційні опіки, які дуже важко лікуються.
2. Тепловий та сонячний удари
Коли людина перебуває у жаркому кліматі, особливо за підвищеної
вологості повітря, або працює у ливарному цеху, де температура повітря
дуже висока, виникає небезпека перегріву організму. Причини цього —
відсутність руху повітря, підвищене утворення тепла в організмі (під час
важкої фізичної праці), тісний одяг.
Тепловий удар — це гостре захворювання, спричинене порушенням
терморегуляції організму за тривалої дії високої температури. В
результаті виникають порушення у роботі життєво важливих систем
організму. В нормальних умовах терморегуляція здійснюється виділенням
поту, який, випаровуючись, охолоджує поверхню тіла, розширенням
капілярів шкіри, частим диханням, що сприяє виведенню надлишку тепла.
Підвищення температури тіла за зовнішнього перегрівання відрізняється
від підвищення температури під час хвороби. В останньому випадку — це
захисний процес, спричинений запаленням, що відбувається під контролем
центральної нервової системи. А розлади здоров’я, пов’язані з
перегріванням, зумовлені зовнішніми факторами, за яких організм не може
охолодитися до необхідної температури. Намагаючись самоохолодитися,
організм виділяє більше поту, це, в свою чергу, призводить до
зневоднення, порушення в дносольового балансу, зниження об’єму крові,
яка, до речі, змінює свій хімічний склад.
Першими ознаками такого захворювання є слабкість, стомленість. Далі
виникають головний біль, запаморочення, біль у ногах і спині. Потім
спостерігаються нудота, блювання, шум у вухах, потемніння в очах,
задишка. Пульс підвищений. При подальшому розвитку хвороби шкіра обличчя
набуває синюшного відтінку, посилюється задишка, пульс слабшає і в
деяких випадках може зникнути. З’являються марення, галюцинації, судоми.
Температура тіла підвищується до 40 °С і більше. За такого стану
починається швидкий розлад основних функціональних систем організму.
У цьому разі хворого потрібно винести із зони дії високої температури,
зняти з нього верхній одяг, покласти, трохи піднявши голову. На голову
та ділянку серця помістити щось холодне, забезпечити циркуляцію повітря.
Шкіру можна протерти спиртом, оскільки він добре випаровується, і це ще
більше охолодить тіло. Можна накрити потерпілого мокрим простирадлом,
дати йому понюхати нашатирного спирту. Потерпілому необхідно пити багато
підсоленої води. В усіх цих випадках потрібна госпіталізація.
Сонячний удар є різновидом теплового. Виникає за тривалої дії на
незахищені ділянки тіла (особливо голову) сонячних променів. Подавати
допомогу слід таким же чином, як і під час теплового удару. Якщо
допомогу своєчасно не подано, людина може померти. Особливо це
стосується дітей та літніх людей.
ЛІТЕРАТУРА
– Білявський Г. О., Паду н М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної
екології. — К.: Либідь, 1995. — 368 с.
– Біологія / А. А. Слюсарев, А. В. Самсонов, В. Н. Мухін та ін./ Під
ред. В. О. Мотузного. — К.: Вища пік., 1991. — С. 6, 241.
– Вишневская Е. Л., Барсукова Н. К., Широкова Т. Й. Основы безопасности
жизнедеятельности: Учеб. пособ. для учащихся 9-х кл. общеобразоват. шк.
— М.: Русское слово, 1995. — 62 с.
– Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року. — К.: Вікар, 1997. — С. 17—19.
– Кучеров І. С. Фізіологія людини і тварин. — К.: Вища шк., 1991. —
327с.
Леони Д.,Режи Б. Анатомия и физиология в цифрах. — М.: Кронпрес, 1995. —
128с.
– Лисенков С.Л. Конституція України: Матеріали до вивчення. — К.:
Либідь, 1997. — С. 53—54.
– Основи медицинских знаний учащихся: Проб. учеб. для сред. учеб.
заведений / Под ред. М. Й. Гоголева. — М.: Просвещение, 1991. — 112с.
– Пономарев В. Т. Энциклопедия безопасности. — Д. Сталкер, 1997. — С.
297—391.
– Самарський С. Л. Зоологія хребетних. — К.: Вища шк., 1976. — С.
188—189.
– Ситников В. П. Основы безопасности жизнедеятельности: Справочник
школьника. — М.: Слово, 1997. — С. 307—444.
– Смирнов В. Е. Медицина. Наркомания: знак беды. — М.: Знание, 1988. —
Вьіп. 2. — С. 33—56.
– Спок Б. Ребенок и уход за ним. — К.: Наук, думка, 1992. — 448 с.
– Ураков Й. Г. Последствия алкоголизма. — М.: Здоровье, 1987. — №11. —
С. 50—91.
– Хрипкова А. Г., Колесов Д. В. Гигиена и здоровье. — М.: Просвещение,
1984. — С. 24—27.
– Щербак Г.Й., Царичкова Д.Б., Вервес Ю.Г. Зоологія безхребетних. — К.:
-Либідь, 1996. — Кн. 2. — С. 291—298.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
